Вушко з отворами для запобіжної чеки.

 

Запобіжна чека служить для утримання спускового важеля на трубці ударного механізму. Вона проходить через отвори пружини спускового важеля й стінок трубки ударного механізму; для її утримування є кільце. (Рис. 52).

 

 

Рис. 52. Запобіжна чека з кільцем.

Власне запал призначений для вибуху розривного заряду гранати.

Власне запал складається з:

- втулки сповільнювача;

- капсуля-запальника;

- уповільнювача;

- капсуля-детонатора.

Втулка уповільнювача є основою для з'єднання всіх деталей запалу.

Капсуль-запалювач призначений для запалювання уповільнювача.

Уповільнювач передає промінь вогню від капсуля-запалювача до капсуля-детонатора. Він складається з запресованої порохової суміші.

Капсуль-детонатор служить для вибуху розривного заряду гранати.

 

Принцип дії

Після висмикування запобіжної чеки й метання гранати, спусковий важіль відходить убік під дією бойової пружини, яка віддає енергію ударникові. Ударник завдає удару по капсулю-запалювачу. Промінь вогню від капсуля-запалювача переходить на уповільнювач, запалює його й, пройшовши через нього, передається капсулю-детонатору, який, вибухаючи, підриває розривний заряд гранати. Корпус гранати розривається, і осколки розлітаються в різні боки.

Будова ручної осколкової гранати РГН

Ручна граната наступальна РГН призначена для ураження живої сили противника при наступі. Граната РГН (рис. 53) складається з верхньої і нижньої частин. До верхньої частини корпусу за допомогою манжети прикріплюється стакан для ударно-дистанційного запалу. Розривний заряд заповнює корпус і служить для його розриву на осколки. Радіус розльоту осколків ­– до 25 м.

 

 

 

 

Рис. 53. Загальний вигляд та будова ручної гранати РГН:

1 – нижня напівсфера; 2 – верхня напів­сфера; 3 – стакан; 4 – пробка; 5 – манжета; 6 – вибухова суміш.

 

Будова ручної осколкової гранати РГО

 

Ручна граната оборонна РГО призначена для ураження живої сили противника переважно в оборонному бою.

Граната РГО (рис. 54) складається з таких частин: корпусу зі стаканом для запалу, розривного заряду, ударно-дистанційного запалу. Корпус складається з двох частин – верхньої і нижньої. Верхня частина складається із зовнішньої і внутрішньої напівсфер. До верхньої частини корпусу за допомогою манжети прикріплюється стакан для запалу. Нижня частина корпусу також складається із зовнішньої і внутрішньої напівсфер. Розривний заряд заповнює корпус і служить для його розриву на осколки, які уражають живу силу в радіусі до 200 м. При зберіганні гранати у стакан вгвинчується пластмасова пробка.

 

Рис. 54. Загальний вигляд та будова ручної гранати РГО:

1 – нижня внутрішня напівсфера; 2 – нижня зо­вні­шня напівсфера; 3 – вибухова суміш;
4 – вер­хня зовнішня напівсфера; 5 – стакан; 6 – пробка; 7 – манжета; 8 – верхня внутрі­шня напівсфера.

 

Ударно-дистанційний запал УДЗ

 

Рис. 55. Загальний вигляд ударно-дистанційного запалу УДЗ

Будова ударно-дистанційного запалу

 

Рис. 56. Загальна будова ударно-дистанційного запалу УДЗ.

 

Рис. 57. Будова ударно-дистанційного запалу УДЗ (фрагмент).

У вихідному положенні ударник з жалом (3) і заглушка з капсулем-запалювачем (7) утримуються спусковим важелем. Спусковий важіль з'єднаний з корпусом запала запобіжною чекою. Движок (11) з капсулем-запалювачем (10) зміщений відносно жала (13) і утримується стопорами порохових запобіжників (9), його пружина (12) перебуває в стисненому стані. Втулка (16) під впливом пружини (14) підтискає вантаж (17).

 

 

Рис. 58. Положення частин і механізмів запала при службовому обігу.

 

При підготовці гранати до кидання спусковий важіль щільно притискають пальцями до корпусу гранати, пальцями вільної руки випрямляють кінці запобіжної чеки, потім висмикують її за кільце, при цьому положення частин запала не міняється. У момент кидання гранати спусковий важіль відокремлюється й звільняє ударник з жалом (3) і планку (6). Заглушка (7) з капсулем-запалювачем виходить із гнізда корпусу запала. Ударник під дією бойової пружини (4) наколює жалом капсуль-запалювач (8). Промінь вогню запалює порохові запресовування запобіжників (9) і піротехнічний склад уповільнювача самоліквідатора (18). Через 1-1,8 сек. вигорають порохові склади запобіжників й їхні стопори під впливом пружин виходять із зачеплення із движком (11). Движок під впливом пружини (12) стає в бойове положення.

Механізм далекого зведення виключає підрив гранати при випадковому її падінні з руки. При зустрічі з перешкодою (поверхнею) вантаж (17), зміщається по напрямку складової інерційної сили, впливає на втулку (16). Втулка, переборюючи опір пружини (14), зміщає жало, що наколює капсуль-запалювач (10). Промінь вогню передається капсулю-детонатору (20), що викликає підрив розривного заряду. У випадку відмови запала в інерційній дії через 3,3 - 4,3 сек. вигорає склад уповільнювача, запалюється капсуль-детонатор(19) самоліквідатора, викликаючи підрив детонаційного вузла.

 

 

Рис. 59. Взаємодія частин і механізмів запалу при киданні і зустрічі гранати з перешкодою (поверхнею).

 

Порядок огляду й підготовка гранат до метання. Заходи безпеки під час проводження з ручними гранатами

Гранати переносяться в гранатних сумках. Запали містяться в них окремо від гранат, при цьому кожен запал загортається в папір або ганчірку.

Перед укладанням у сумку й перед заряджанням гранати запали необхідно оглядати. Корпус гранати не повинен мати глибоких вдавленостей, глибоко пониклої іржі.

Трубка запала й запал повинні бути чистими, не пом’ятими і без іржі; кінці запобіжної чеки розведені й без тріщин на вигинах. Запали з тріщинами й зеленим нальотом використовувати не можна. При перенесенні гранати треба оберігати її від поштовхів, ударів, вогню, бруду й вологості. Підмочені й забруднені гранати й запали висушуються під доглядом. Не можна сушити їх біля вогню.

Періодично гранати й запали оглядаються. Варто пам'ятати, що запали завжди перебувають у бойовому стані, тому розбирати запали й перевіряти роботу ударного механізму категорично забороняється.

Крім того, забороняється, розбирати бойові гранати й усувати в них несправності, переносити гранати без сумок (підвішеними за кільце запобіжної чеки), а також торкатись гранат що не розірвалися (при необхідності їх підривають).

Заряджання гранати виконується тільки перед її киданням. Для цього необхідно викрутити пластмасовий корок з трубки корпуса, вставити в неї запал й угвинтити його до кінця. Граната готова до метання.

Для метання гранати необхідно:

- взяти гранату в руку й пальцями щільно притиснути спусковий важіль до корпуса гранати;

- притискаючи спусковий важіль, іншою рукою стиснути (випрямити) кінці запобіжної чеки;

- утримуючи спусковий важіль притиснути, висмикнути запобіжну чеку;

- розмахнутися й кинути гранату в ціль (при метанні оборонної гранати відразу після метання накритися).