Організаційні форми інноваційних підприємств (об’єднань підприємств) і зв’язку науки з виробництвом

Відповідно до Закону України „Про інноваційну діяльність” від 4.07.2002 р. з наступними змінами і доповненнями, інноваційним підприємством визнається підприємство або об’єднання підприємств будь-якої форми власності, якщо більше ніж 70% обсягу його продукції (у грошовому вимірі) за звітний податковий період є інноваційними продуктами або інноваційною продукцією.

Статус підприємства (об’єднання підприємств) як інноваційного дає йому право на пільги, визначені в Законі України „Про інноваційну діяльність”. Суб’єктам інноваційної діяльності для виконання ними інноваційних проектів може бути надана фінансова підтримка шляхом:

- повного безвідсоткового кредитування (на умовах інфляційної індексації) пріоритетних інноваційних проектів за рахунок коштів Державного бюджету України, коштів бюджету Автономної Республіки Крим і коштів місцевих бюджетів;

- часткового (до 50%) безвідсоткового кредитування (на умовах інфляційної індексації) інноваційних проектів за рахунок коштів Державного бюджету України, коштів бюджету Автономної Республіки Крим і коштів місцевих бюджетів за умови залучення до фінансування проекту решти необхідних коштів виконавця проекту і/або інших суб’єктів інноваційної діяльності;

- повної чи часткової компенсації (за рахунок коштів Державного бюджету України, коштів бюджету Автономної Республіки Крим і коштів місцевих бюджетів) відсотків, сплачуваних суб’єктами інноваційної діяльності комерційним банкам та іншим фінансово-кредитним установам за кредитування інноваційних проектів;

- надання державних гарантій комерційним банкам, які здійснюють кредитування пріоритетних інноваційних проектів;

- майнового страхування реалізації інноваційних проектів у страховиків відповідно до Закону України „Про страхування”.

Інноваційне підприємство (об’єднання підприємств) може здійснювати свою діяльність у вигляді:

1) інноваційного центру (бізнес-інкубатора), завданням якого є створення умов для виникнення, функціонування і розвитку підприємств малого (переважно інноваційного) бізнесу. Підприємці, які бажають, але не можуть розпочати свою справу, отримують в інкубаторі пільговий доступ до виробничих приміщень, наукового обладнання, фондів венчурного капіталу та різних послуг;

2) технологічного парку, або технопарку, під яким розуміють юридичну особу або об’єднання на підставі договору про спільну діяльність юридичних осіб (учасників), головною метою яких є діяльність щодо виконання інвестиційних та інноваційних проектів, виробничого впровадження наукомістких розробок, високих технологій і конкурентоспроможної на світових ринках продукції. Для технопарків, їх учасників, дочірніх і спільних підприємств запроваджується спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності терміном на 15 років. Він діє при виконанні інвестиційного та інноваційного проектів за пріоритетними напрямами діяльності технологічних парків протягом перших п’яти років з дати реєстрації проектів, але у межах вище визначеного строку дії спеціального режиму інвестиційної та інноваційної діяльності.

Для успішної реалізації інноваційної діяльності використовується інноваційна інфраструктура, тобто сукупність підприємств, організацій, установ, їх об’єднань, асоціацій будь-якої форми власності, що надають послуги для забезпечення інноваційної діяльності (фінансові, консалтингові, маркетингові, інформаційно-комунікативні, юридичні, освітні тощо).

Серед форм інноваційного співробітництва всередині об’єднання підприємств найпоширенішими є:

1.Франчайзинг– це пільгове інноваційне підприємництво, форма тривалого ділового співробітництва в інноваційній сфері, у процесі якого велика компанія надає індивідуальному підприємцю чи групі підприємців ліцензію (франшизу) на виробництво продукції, торгівлю товарами чи надання послуг під торговою маркою цієї компанії на обмеженій території, на термін і умови, визначені договором. Фірма-франчайзер передає своєму партнерові (франчайзіату, або франчайзі) право на здійснення окремого виду діяльності з використанням своєї технології, ліцензії, ноу-хау тощо. Франшиза – це повна бізнес-система, яку франчайзер передає франчайзіату.

2. Бригадне новаторство і тимчасові творчі колективи, які забезпечують скорочення часу на проектування й оптимізують життєвий цикл продукції через те, що технічні розробники одночасно виступають ще й дослідниками ринкової кон'юнктури. Важливо, що кожен представник новаторської бригади або тимчасового творчого колективу ознайомлений з основами суміжних галузей знань, що сприяє успішному впровадженню нововведень у виробництво.

3.Бутлегерство являє собою підпільне, контрабандне винахідництво, таємну роботу над позаплановими проектами. Підтримка і заохочення бутлегерства сприяє активізації діяльності творчих працівників. З цією метою керівництво об’єднання підприємств дозволяє творчим працівникам 15-20% свого робочого часу використовувати для роботи над позаплановими проектами.

4.Ризикові підрозділи — створюються у великих корпоративних структурах або об’єднаннях підприємств з метою освоєння новітніх технологій і являють собою невеликі автономні спеціалізовані виробництва.

5.Нові фірми в рамках старих корпорацій — прогресивний елемент створення молодих компаній. Звичайний засіб створення молодих компаній такий: материнська корпорація бере на себе всі фінансові питання і стає власником 80% акцій нової фірми. У бухгалтерській звітності нова внутрішня фірма має статус філіалу, але фактично є окремою компанією зі своєю радою директорів. Збитки від діяльності таких компаній (що характерно для початкового періоду їх розвитку) включаються в бухгалтерську звітність материнської корпорації. При цьому материнська компанія не може отримати 100% прибутку нової фірми, бо остання не належить їй повністю.

Реалізація інноваційної моделі розвитку економіки, що ґрунтується безпосередньо на одержанні нових наукових результатів і їх технологічному впровадженні у виробництво, забезпечуючи приріст виробництва переважно за рахунок виробництва і реалізації наукомістких продукції і послуг, спричиняє до становлення і розвитку різних організаційних форм інтеграції науки з виробництвом. До організаційних форм об’єднань підприємств і наукових установ можна віднести:

1) науково-виробниче об'єднання (НВО), або науково-виробничий комплекс (НВК), тобто єдиний корпоративний науково-виробничий і господарський комплекс, до складу якого входять науково-дослідні, проектно-конструкторські і технологічні організації та підприємства або ряд підприємств. Основним призначенням НВО (НВК) є розробка і створення в найкоротші строки нових високоефективних видів техніки, технології і продукції, які визначають науково-технічний прогрес у галузевому масштабі. В Україні прикладом НВО і НВК на сучасному етапі є науково-виробниче об'єднання „Форт” і науково-технічний комплекс газотурбобудування „Зоря – Машпроект”;

2) міжгалузевий науково-технічний комплекс (МНТК) — це відносно нова форма поєднання науки з виробництвом, покликана не тільки усунути відомчі бар'єри між наукою і виробництвом, а й повністю підготувати наукові ідеї до широкомасштабного впровадження. МНТК охоплює науково-дослідні та конструкторські організації, установи, дослідні виробництва. Провідну роль у МНТК відіграє головна організація — науковий колектив, здатний висувати прогресивні ідеї;

3) міжгалузеві державні об'єднання (МГО), які мають на меті прискорити інтеграцію науки з виробництвом, удосконалити методи і механізми економічних відносин між наукою і виробництвом. До складу МГО входять виробничі, наукові та обслуговуючі об'єднання, а також організації, які діють на умовах повної самоокупності. МГО повністю відповідають за кінцеві результати своєї діяльності, діють за принципом самофінансування і виплачують державі податок з одержаного прибутку. Вищим органом керівництва МГО є рада директорів, яка складається з керівників підрозділів. Поточне керівництво здійснює правління МГО, яке обирається радою директорів;

4)інженерні центри (ІЦ) створюються в тому випадку, коли завдяки фундаментальним дослідженням одержано конкретні результати, що мають велике практичне значення, а їх реалізація в умовах діючого виробництва не має достатнього забезпечення. У цих випадках інженерні центри беруть на себе прискорену розробку нових прогресивних технологій, зразків техніки, матеріалів, обладнання і систем управління, забезпечують їх широкомасштабне впровадження і високоефективну експлуатацію на підприємствах. Структура інженерного центру така: науковий відділ, конструкторсько-технологічне бюро і дослідне виробництво;

5) вузівсько-промислові дослідницькі центри — це об'єднання фінансових коштів і матеріально-технічної бази підприємств з кваліфікованими вузівськими кадрами. Ці центри мають можливість отримувати від держави субсидії, фінансування науково-технічних програм на конкурсній основі, а також безкоштовні ліцензії на використання винаходів і відкриттів.

Нерідко потужні українські компанії є власниками або співвласниками галузевих науково-дослідних інститутів (НДІ). Наприклад, ВАТ „Азовмаш” разом із ЗАТ „Українська промислово-транспортна компанія” володіють, відповідно, 51% та 41% пакетів акцій ВАТ „Головний спеціалізований конструкторсько-технологічний інститут”. Акціонерна холдингова компанія „Енергобуд” є співвласником ВАТ „Дніпропетровський науково-дослідний проектний інститут енергетичної промисловості”. Державна холдингова компанія „Донвуглепром” утримує контрольний пакет „Донецький проектно-конструкторський технологічний інститут”. ВАТ холдингова компанія „Київміськбуд” є співвласником ВАТ „Проектно-технологічний інститут „Київоргбуд”. Компанії-виробники вантажних кранів ВАТ „Холдингова компанія „Краян” разом з ТОВ „Антарес” є співвласниками ВАТ „Український інститут кранобудування”. Наведені приклади свідчать про існування в українській економіці осередків інтеграції науки з виробництвом у предметно-замкнутих вертикально-інтегрованих структурах.

Окремі вітчизняні НДІ входять до складу міжнародних корпоративних структур, зокрема, тих, що діють у галузях природних монополій і суміжних галузях (видобування, переробки і транспортування нафти та газу). Так, серед двадцяти наукових центрів, контрольованих російським ВАТ „Газпром”, є також українські НДІ, отримані компанією у спадок від СРСР.

Набуває розвитку така форма інноваційного бізнесу, як венчурне підприємництво, тобто діяльність, спрямована на здійснення „ризикових” проектів з метою отримання прибутків, підприємницького і засновницького доходів. Венчурні фірми – це малі наукомісткі підприємства, що спеціалізуються на розробці наукових ідей та їх втіленні в нові технології і нові продукти. Виконують функцію зв'язку між фундаментальними дослідженнями і виробництвом. Представниками венчурного бізнесу в Україні є: Фонд „Україна”, який здійснив інноваційні інвестиції на загальну суму 10 млн. дол.; Black Sea Fund; компанія Euroventures Ukraine із загальною капіталізацією 30 млн. дол. Значна частина фінансування через ці фонди здійснюється за рахунок коштів Європейського банку реконструкції і розвитку. Початковий капітал у 150 млн. дол. для Western NIS Enterprise Fund, що діє на українському ринку, був наданий урядом США.

У більшості випадків пріоритетними галузями для інвестування венчурними фондами в Україні є: переробка сільськогосподарської продукції, виробництво і переробка продуктів харчування, виготовлення запасних частин для автомобілів, виробництво упаковки і будівельних матеріалів. Стратегія венчурного бізнесу в Україні полягає в тому, що венчурна компанія намагається отримати прибуток двома шляхами:

1) продаж своєї частки через певний час (вихід з бізнесу);

2) збереження своєї участі у капіталі компанії та отримання дивідендів з метою реінвестування в інноваційний об’єкт.

Останнім часом, з розвитком малого інноваційного бізнесу, виникла тенденція поглинання проектними компаніями галузевих НДІ з метою посилення власних конкурентних позицій на ринку. Наприклад, ТОВ „Проектна компанія „Велтон” володіє понад 60% акцій ВАТ „Український головний інститут з проектування і створення підприємств електротехнічної і приладобудівної промисловості „Укрдіпроелектро”. ТОВ „Київпроект” є власником 25% акцій однойменного ВАТ. Якщо така тенденція переросте у масове явище, то можна очікувати виникнення великих самостійних високотехнологічних компаній, які здійснюватимуть дослідження і пропонуватимуть на ринку комерційні розробки і конкурентоспроможну продукцію.