Структурний метод - раздел Образование, Загальне мовознавство. Підручник Для Встановлення Структури Мови І Систематизації Її Одиниць Використовують Ст...
Для встановлення структури мови і систематизації її одиниць використовують структурний метод.
Структурний метод — метод синхронного аналізу мовних явищ лише на основі зв'язків і відношень між мовними елементами.
Цей метод виник у 20-х роках XX ст. як антитеза порівняльно-історичного. Поштовхом до появи цього методу і взагалі структурного напряму в мовознавстві стали праці Ф. де Соссюра і І. О. Бодуена де Куртене. Основні ідеї теорії структуралізму можна звести до таких положень: 1) реальним є не окремий факт (звук, морф, слово та ін.), а реальною є мова як система; система не є сумою, що складається з елементів, вона визначає ці елементи; 2) відношення домінують над елементами; основними є опозиційні відношення; 3) оскільки в мові основним є відношення, то для вивчення мови можна застосовувати математичні методи.
Мета структурного методу — вивчення мови як цілісної функціональної структури, елементи й частини якої співвіднесені й пов'язані строгою системою лінг-вальних відношень.
Методи дослідження мови
Структурний підхід до вивчення мови не тільки доцільний, а й необхідний, оскільки спрямований на вивчення внутрішньої організації самого механізму мови. Тільки загальним напрямком філософських і взагалі наукових ідей XIX ст. пояснюється те, що мовознавство спочатку вивчало розвиток мови, а не її структуру. Девіз структурного методу — несуперечливий, об'єктивний і економний опис мовних фактів.
Структурний метод реалізується в таких чотирьох методиках: дистрибутивній, безпосередніх складників, трансформаційній і компонентного аналізу.
Дистрибутивний аналіз
Основні принципи дистрибутивної методики розробив у 20-х роках XX ст. Л. Блумфільд, а в ЗО—50-х роках їх розвинув 3. Харріс, якого вважають творцем цієї методики.
Дистрибуція (від лат. дізігіЬиііо «розподіл») — сукупність усіх оточень, у яких перебуває досліджуваний елемент на відміну від оточень інших елементів.
Дистрибутивний аналіз — методика дослідження мови на основі оточення (дистрибуції, розподілу) окремих одиниць у тексті.
Це своєрідний дешифрувальний підхід за принципом сентенції «Скажи мені, хто твій друг, і я скажу, хто ти» (назвіть мені оточення елемента, і я скажу, про який елемент ідеться). Можливість використання дистрибутивної методики при аналізі мовних явищ виходить із розуміння, що кожна мовна одиниця має своє особливе оточення, тобто в дистрибутивних властивостях мовної одиниці реалізуються її внутрішні властивості, які відображають її функціональну роль. Немає двох одиниць, оточення яких би повністю збігалося. Деякі одиниці мови мають навіть одиничну дистрибуцію, як, скажімо, укр. гайнувати поєднується лише зі словом час, англ. ат вживається тільки з /, нім. Ьіп — з ісН, а Ьізі — з йи. Навіть коли дві одиниці абсолютно однаково звучать, наприклад, укр. мати (іменник) і мати (дієслово), англ. іюо [їй:] «два» і іоо [іи:] «також», то вони мають різне сусідство: іменник мати поєднується з прикметниками та присвійними займенниками (добра старенька мати, моя, наша мати), дієсловами (мати прийшла), а дієслово мати з іменником У знахідному відмінку (мати успіх); після англ. іюо
Методологія мовознавства
[іи:] можуть іти іменники (/ Наие іию [їй:] зопз «Я маю двох синів»), тоді як частка іоо стоїть, як правило, в кінці фрази і не може мати ад'юнктів (/ ат іоо [їй:] «Я також», / НаVе іоо [їй:] «Я маю також»).
На основі аналізу дистрибуції мовних елементів виділяють дистрибутивні класи. Існує таке дистрибутивне правило: якщо два елементи перебувають в одному й тому самому оточенні, то вони належать до одного класу.
Перед лінгвістом у дистрибутивному аналізі стоять такі завдання (їх можна інтерпретувати і як послідовні етапи аналізу): 1) сегментація тексту (мовленнєвого потоку) на одиниці певного рівня (звуки, морфи, слова тощо); 2) ідентифікація виділених одиниць, тобто об'єднання їх у певні класи (фонеми, морфеми, лексеми тощо); 3) виявлення відношень між виділеними класами. Для ідентифікації мовних одиниць використовують прийом субституції (в межах того самого оточення підставляють різні елементи):
Я купив п'ять книг
Я купив п'ять олівців
Я купив п'ять яблук
Я купив п'ять картин
Я купив п'ять жоржин тощо.
В одному і тому самому оточенні взаємозамінні елементи належать до одного дистрибутивного класу. У наведеному прикладі це клас обчислюваних іменників (див. неможливість фрази *Я купив п'ять молок, вод тощо).
При визначенні класів іноді виникають такі труднощі:
1) два елементи в одному оточенні взаємозаміню-ються, а в іншому — ні. Наприклад: Я написав листа, *Я написав борщ; Я зварив борщ9 *Я зварив листа; Це гарний лист. Це гарний борщ. У цьому випадку елементи належать до одного класу;
2) один елемент може замінятися двома чи більше послідовними елементами. Наприклад: Я писатиму лист, Я буду писати лист. У цьому разі елементи належать до одного класу, але різних підкласів (тут дієслова майбутнього часу, але перше становить синтетичну форму, а друге — аналітичну);
3) та сама форма трапляється в різних позиціях, як було показано вище на прикладі англ. [іи:]. У такому разі ця форма представляє різні класи елементів.
Методи дослідження мови
Розрізняють три типи дистрибуції: доповняльну, контрастну та вільного варіювання. Це розрізнення дуже важливе-для ідентифікації досліджуваних мовних одиниць.
Мовні одиниці знаходяться у відношенні доповняльної дистрибуції, коли кожна з них трапляється в такій сукупності контекстів, у якій не трапляється жодна з інших, тобто коли мовні одиниці не трапляються в однакових оточеннях. Так, звуки [и] та [і] знаходяться у доповняльній дистрибуції, оскільки [и] на відміну від [і] не може стояти на початку слова і після м'яких приголосних. Якщо ж мовні одиниці перебувають у тих самих оточеннях і при цьому розрізняють їх значення, то вони знаходяться в контрастній дистрибуції. Наприклад, звуки [и], [а], [у], [є] (бик — бак — бук — бек). Коли ж певні мовні одиниці трапляються у тому самому оточенні і при цьому не розрізняють форм слів або значень, то вони знаходяться у стані вільного варіювання. Наприклад, постфікси -ти і -ть в інфінітиві (любити — любить), закінчення -ові(-еві), -у(-ю) в давальному і місцевому відмінках іменників другої відміни (батькові — батьку, кобзареві — кобзарю).
Дистрибутивний аналіз набув широкого застосування в лінгвістиці. Він може бути використаний для аналізу мовних одиниць будь-якого рівня. За його допомогою можна встановлювати систему фонем і морфем будь-якої мови, значення полісемічних слів, семантичну відстань між словами певної лексико-семантичної категорії тощо. Так, для встановлення системи фонем використовують три правила: 1) якщо два звуки мають однакову дистрибуцію і не розрізняють смислу, то вони становлять варіанти однієї фонеми (рос. [г] і [у]; див.: [нлга] і [нлуа], [гьллва] і [уьллва]); 2) якщо два звуки мають однакову дистрибуцію і розрізняють смисл, то вони є різними фонемами (гад, вад, зад, лад, над, рад, сад, чад; кут, кат, кит); 3) якщо ж два звуки ніколи не трапляються в одному оточенні, то вони є представниками однієї фонеми (рос. [м] і [и]). Дистрибутивний аналіз для встановлення системи фонем української мови використала В. С. Перебийніс [Перебийніс 1970].
Ефективне застосування знайшов дистрибутивний аналіз у лексикології. За його допомогою легко розмежовують значення полісемічних слів. Так, скажімо, нас
Методологія мовознавства
цікавить, в одному чи в двох різних значеннях вжито дієслово грати в реченнях Учень грає на скрипці і Учень грає на нервах. Для того щоб відповісти на це запитання, необхідно поширити обидва речення з урахуванням усіх можливих оточень слова грати. Поширення за рахунок додатка в давальному відмінку Учень грає на скрипці учителю. Учень грає на нервах учите-лю не виявляє різниці. Однак це ще не всі дистрибутивні можливості дієслова грати. Перше речення можна поширити ще так: Учень грає на скрипці учителю романс. У другому реченні дієслово грати не може мати поширення за рахунок прямого додатка (грати що). Отже, дієслово грати в наведених реченнях вжите в різних значеннях («виконувати що-небудь на музичному інструменті» і «дратувати кого-небудь»), оскільки воно в цих реченнях має різну дистрибуцію. Дані, одержані за допомогою дистрибутивного аналізу, можуть бути інтерпретовані мовою символів. Так, дистрибутивною формулою дієслова грати в першому значенні буде МпУзРгрІЧ^Ма, а в другому — МпУзРгрї^Ма, де N — іменник, V — дієслово, ргр — прийменник, п, 1, (і, а — відмінки (називний, місцевий, давальний, знахідний), 3 — третя особа. Як правило, багатозначні дієслова диференціюють свої значення уже на найбільш узагальненому синтаксичному рівні: різні значення реалізуються в різних (неоднакових) синтаксичних конструкціях. Пор.: Хлопець несе одеколон і Від хлопця несе одеколоном, де значення «доставляти щось кудись» дієслова нести реалізується у двоскладному реченні з підметом і прямим додатком (ЛпУ3;№а), а значення «поширюючись повітрям, ставати відчутним» у безособовому реченні (ргрИ^УзМі). Пор. ще рос: взорваться от чего (от миньї) і взор-ваться чем (яростью), разойтись с кем і разойтись в чем (во взглядах), вспьіхнуть от чего (от огня) і вспьіхнуть как (зло), вертеть что (сигарету) і вер-теть чем (сигаретой).
Отже, дистрибутивний аналіз дає змогу точніше й об'єктивніше вивчати й описувати мовні явища. Оскільки результати цього аналізу можна формалізувати, то вони можуть бути інтерпретовані мовою математики.
Практичне застосування дистрибутивний аналіз знайшов не тільки в лінгвістичних дослідженнях, а й у машинному перекладі (перш ніж перекласти речення з багатозначним словом чи омонімами, машина на осно-
Методи дослідження мови
ві їх оточення повинна визначити значення цих неоднозначних форм), а також у методиці викладання мов у вищій і середній школі. Наприклад, відомо, що значні труднощі викликає розрізнення російських прикметників і прислівників у формі вищого ступеня порівняння. Єдиний засіб, який може використати вчитель, — послатися на оточення цих форм: якщо аналізована форма відноситься до іменника, то це буде прикметник, якщо до дієслова, то це прислівник (Истина дороже. Ку-пил дороже). Це ж стосується розрізнення омонімічних форм англійських іменника, дієприкметника (ргезепі рагіісіріе) і герундія (ТНе геайіпш ізп'і іпіегезііпд, Не І8 геасііпд, І атп іопй о/ геасііпд, І соиШп'і Неір геайіпд), німецьких прикметників і прислівників (Ег ізі 8еНг £ІйскІіск. Ег ІеЬі зіискііск). Дуже важливим є врахування дистрибуції у процесі засвоєння слів іноземної мови, денотативний обсяг яких не збігається з їх перекладними відповідниками. Так, скажімо, значення «огрядний» передається різними словами англійської мови залежно від того, кого стосується ця ознака — дитини, жінки чи чоловіка (зіоиі тап, злеріитр иютап), значення «високий» передається словом Ні§Н, якщо йдеться про неістоту (Ні§Н ігее, кі£к тоипіаіп), і словом іаіі, коли це стосується істоти (іаіі §ігІ, іаіі уоиіН).
Методика безпосередніх складників
Дистрибутивний аналіз перебуває в тісному зв'язку з методикою безпосередніх складників.
Методика безпосередніх складників (БС) — прийом подання словотвірної структури слова і синтаксичної структури словосполучення та речення у вигляді ієрархи складових елементів.
Основні принципи методики БС, як і дистрибутивного аналізу, були сформульовані Л. Блумфільдом, а далі розроблені представниками дескриптивної лінгвістики К. Пайком, Ч. Хоккетом, Р. Уеллзом і С. Четменом.
В основу аналізу за БС покладено поступове членування висловлення на бінарні складники, яке продовжується доти, доки не залишаться неподільні елементи (кінцеві складники). Речення (коли йдеться про аналіз за БС на синтаксичному рівні) поступово згортається до «ядерної» одиниці, тобто одиниці, яка лежить в основі його будови. У членуванні речення, як і сло-
Методологія мовознавства
восполучення, дотримуються принципу: один із БС повинен бути ядром членованої конструкції, а інший — периферійним елементом. Так, скажімо, у словосполученні моя книжка слово книжка — ядро, а моя — периферійний (маргінальний) елемент, у словосполученні написати листа дієслово написати — ядро, а листа — маргінал.
Аналіз за БС ґрунтується на таких строгих правилах: 1) кожен раз дозволяється зробити тільки одне членування; 2) у процесі поділу не допускається перестановка складників; 3) у кожному членуванні береться до уваги тільки результат останнього членування.
Процес аналізу за БС продемонструємо на реченні Маленька дівчинка їсть велике яблуко. Членування речення починається з виділення найтісніше пов'язаних між собою складників, тобто з блоків, які лежать в основі структурної будови речення. Найтіснішими блоками тут є маленька дівчинка (перший поділ) і велике яблуко (другий поділ). Далі виділяємо групу присудка їсть велике яблуко9 тому що на цьому етапі членування (третій етап) цей блок є найтіснішим, адже словосполучення велике яблуко в цілому підпорядковане присудкові — дієслову їсть. Нарешті (четвертий етап) групу підмета об'єднуємо з групою присудка. Результати аналізу за БС прийнято зображати схематично під аналізованою структурою. Графічно аналіз наведеного вище речення матиме такий вигляд:
Маленька дівчинка їсть велике яблуко
ч-1 и=ч
Окремо від аналізованого речення результат аналізу зображують у вигляді дерева:
Аналіз за БС перекладу цього речення англійською мовою матиме дещо інший вигляд через наявність тут артикля:
Методи дослідження мови
А ІШІе §ігІ еаі8 а Ьі§ арріе
Коли ж усувати складники у послідовності їх виділення і залишити останні два складники, то отримаємо ядерну структуру дівчинка їсть (§ігІ еаіз).
Слід зазначити, що деякі засновки методики БС є надто жорсткими. Тому дотримуватися бінарного поділу не завжди можливо. У мові є слова і конструкції, які поділяються не на дві, а на три частини, наприклад: примор'-я, сад і город.
Таким чином, аналіз за БС є основним прийомом сегментації мовного матеріалу і виділення фундаментальних одиниць, які конструюють модель мови, а також визначення ієрархії складників у словах, словосполученнях і реченнях. Практичне застосування цей аналіз має в системах автоматичного перекладу для синтаксичного аналізу і синтезу речень (згортання і розгортання за БС). Використовують його і в лінгводидактиці. До речі, він і зародився як негативна реакція на практикований у школах синтаксичний розбір речень. На думку основоположників методики БС та деяких їхніх послідовників, синтаксичний аналіз речення за його членами є недостатньо ефективним. Скажімо, в реченні Життя учителя в селі стало цікавим член в селі можна інтерпретувати як обставину, означення і навіть як додаток залежно від того, як буде поставлено запитання (життя де, життя яке чи життя в чому?). Саме тому представники дескриптивізму вважали за необхідне замінити традиційний розбір речення за його членами аналізом за БС, який, за їхнім переконанням, розкриває послідовність процесу породження речення чи слова й показує внутрішню підпорядкованість їх складників.
Методика аналізу за БС і до її теоретичного обґрунтування мала стійкі традиції в європейських школах, тільки вона подавалась як структурні схеми складного речення і як членування слова на твірну і похідну основу. Так, речення типу Настала довгождана вес-
Методологія мовознавства
на, і зацвіли київські каштани, які давно стали символом нашої столиці має таку структурну схему:
Вона читається так: підрядна частина які давно стали символом нашої столиці приєднується до головної зацвіли київські каштани9 а уже цей цілий блок приєднується сурядним зв'язком до частини настала довгождана весна.
Аналіз за БС дає змогу наочно показати послідовні ланки (й етапи) механізму творення слова. Так, слово спіднизу утворене не від с- + піднизу чи спідниз + -у, а з двох частин спід + низу, які в свою чергу також складаються з двох морфем:
с п і д н и з[у|
ч=*__ьн
Алгоритм творення російського слова учительство-вать графічно може бути зображений у такий спосіб:
Все темы данного раздела:
Мовознавство як наука
не. Б. М. Головін, скажімо, пропонує розрізняти конструктивне (лінгвістика мови), функціональне (лінгвістика мовлення) і генетичне (історичне) мовознавство [Березин, Головин 1979: 25—26].
Мовознавство як наука
будови в навчальних програмах, уміти правильно оцінити нові досягнення в науці, а також ефективно організувати методику навчального процесу. Один із видатних сучасних фізиків Луї де Бройль писав:
Мовознавство як наука
ди і методики лінгвістичного дослідження не можуть бути розв'язані без філософії. В історії теоретичного мовознавства відображені всі різновиди філософських концепцій. У свою чергу, мовознавство зб
Мовознавство як наука
слов'яни жили в лісистих місцевостях (у слов'янських мовах немає давніх назв, пов'язаних зі степом). Словник засвідчує контакти народів, наслідком чого є значне поширення в українській топоніміці
Мовознавство як наука
пам'ятками матеріальної культури. Археологи знаходять стародавні предмети, а мовознавці розшифровують зроблені на них написи. Так, зокрема, в 1906— 1907 рр. у Туреччині під час розкопок археологи
Мовознавство як наука
пологічних аналогіях зі структурою природної мови, які вивчають генетики і лінгвісти.
Анатомічні знання потрібні мовознавцеві для вивчення будови і функціонування мов
Мовознавство як наука
Зв'язок мовознавства з географією полягає у використанні поряд з історичними географічних даних для встановлення давніх місць поселень певного народу (доісторичної прабатьківщини), у зверн
Мовознавство як наука
лення в мовознавстві такої стикової дисципліни, як математична лінгвістика.
Значно пожвавилися останнім часом зв'язки мовознавства з кібернетикою
Прикладне мовознавство
Стрімкий науково-технічний розвиток, який став особливо помітним у другій половині XX ст., характеризувався тим, що наука і техніка входили в усі сфери людської діяльності. Лінгвістика з периферій
Мовознавство як наука
Проблемі машинного перекладу вже майже 50 років. Першого робота-перекладача демонстрували в 1954 р. у Нью-Йорку. Він перекладав окремі фрази з російської мови на англійську
Мовознавство як наука
дакцією Л. М. Засоріної. Машина опрацювала мільйон слововживань, що не під силу й великому колективу науковців.
У нашій країні створено Український мовно-інформаційний фонд Національної а
Додаткова
Хроленко А. Т.Общее язьїкознание. Руководство к самост. работе над курсом. — М., 1981. — С. 4—12.
Тищенко К. М.Загальна структура лінгвістичних знань // М
Давньокитайське мовознавство
Перші мовознавчі праці в Китаї належать до І тисячоліття до н. є. Так, у V ст. до н. є. з'явилися тлумачення незрозумілих слів у давніх текстах, а також праці про зв'язок між словом і властивост
Додаткова
Кондрашов Н. А.История лингвистических учений. — М., 1979. — С. 7—36.
ЗвегинцевВ. А. История язьїкознания XIX—XX веков в очерках и из-влечениях. —
Додаткова
Кондрашов Н. А.История лингвистических учений. — М., 1979. — С. 37—54.
Томсен В. История язьїкознания до конца XIX века. — М., 1938. — С. 51—79.
Амирова Т
Грецька
іранська
індійська
Історія мовознавства
Сама схема уже застаріла, але принцип генетичної класифікації викори
Молодограматизм
У становленні й розвитку порівняльно-історичного мовознавства розрізняють три етапи:
1) початковий, пов'язаний із діяльністю Боппа, Грім-ма, Раска та Гумбольдта, який отримав назву романт
Основна
Ковалик 1.1., Самійленко С. П.Загальне мовознавство: Історія лінгвістичної думки. — К., 1985. — С. 91—188.
Удовиченко Г. М.Загальне мовознавство: Історія
Додаткова
Кондрашов Н. А.История лингвистических учений. — М., 1979. — С. 92—115.
Кобилянський Б. В.Короткий огляд історії мовознавства. — К., 1964. — С. 76—81, 95—
Додаткова
Кодухов В. И.Общее язьїкознание. — М., 1974. — С. 78—96.
Звегинцев В. А.История язьїкознания XIX—XX веков в очерках и из-влечениях. — М., 1960. —
Мовознавство в СРСР
2.7. Мовознавство в СРСР
Мовознавство в СРСР пройшло складний шлях. Ідеологічний прес і штучно створена ізоляція вчених від світового наукового співтовариства негативно позначилися на ста
Мовознавство в СРСР
мови і мислення імені М. Я. Марра, а в 1950 р. реорганізований в Інститут мовознавства АН СРСР).
«Нове вчення про мову» — це еклектична суміш ідей Гумбольдта про стадіальність у розвитку
Мовознавство в СРСР
вну єдність нації, як солдат на фронті оберігає територіальну єдність її. 1 наскільки ця охорона ще важливіша від військової, ясно з того, що територіальний розпад не виключає можливості
Мовознавство в СРСР
вивчається в школі, де «друга мова засвоюється через першу», тобто коли мовець відштовхується від рідної мови). Змішана двомовність трапляється і в лінгвістичних дослідженнях, де лінгвісти шукають
Мовознавство в СРСР
Справжній лінгвіст повинен відповідати певним вимогам: бути творцем мовних культур; мовним політиком, прогнозистом; «загальним лінгвістом і, зокрема, історіологом; істориком культури». Слід заува
Мовознавство в СРСР
Мовознавство 50—80-х років XX ст.
Після дискусії 1950 р., на якій було піддано критиці догми «нового вчення про мову» Марра та його послідовників, радянське мовознавство
Мовознавство в СРСР
вчення з цих проблем викладене у праці «Об'єктивність існування мови» (1954). Самобутньою є його теорія мови і мовлення. Під мовленням Смирницький розуміє поєднання звучання з конкретним мовним з
Мовознавство в СРСР
М. Наконечного в 1928 р.; за редакцією Л. Булаховсько-го в 1929—ЗО рр.), з історії й діалектології («Нариси української мови та хрестоматія з пам'ятників письмен-ської староукраїнщини XI—XVIII вв.»
Мовознавство в СРСР
На 50—60-ті роки припадає зародження української лінгвостилістики й інтенсивні дослідження діалектів української мови, що згодом вилилося в укладення «Атласу української мови».
Із «хрущо
Мовознавство в СРСР
історії лексикографії. У «Вступі до мовознавства» (1940, перевидано 1947) вніс багато нового в теорію слова, використавши матеріал різних європейських і пів-денноазіатських мов, чим заклав підґрун
Мовознавство в СРСР
сприяла з'ясуванню історичного розвитку російської мови, осмисленню всіх сторін мовної структури.
У двотомній праці «Російська літературна мова першої половини XI
Запитання. Завдання
1.Чим характеризувався розвиток мовознавства в СРСР?
2. Дайте критичну оцінку «Нового вчення про мову» М. Я. Марра.
3. Що нового внесли вмовознав
Знакова природа мови
Знаки-сигнали — знаки, які потребують певних дій, реакцій. Наприклад, звук сирени як знак повітряної тривоги, ракета як знак атаки, свисток як знак дозволу ввести м'яч у гру, дзвінок як знак
Симптоми
ГЕ
[ТуЧЕ
[І
Знакова природа мови
На думку Мілевського, ця класифікація передає й історію (послідовні етапи) виникнення знаків [Мі1е\узкі 1972: 20].
З погляду фізичної природи, або, іншими словами, за способом сприйняття ї
Знакова природа мови
теорія знака відома в науці як унілатеральна (від лат. ипиз «один» і Іаіиз «сторона»).
Інші дослідники (Ф. де Соссюр, Л. А. Абрамян, І. С. Нарський, Ю. С. Степанов, В.
Знакова природа мови
ну властивість, тобто характеризується структурною глобальністю і часовою безперервністю;
б) один експонент (позначувальне) може мати декілька позначуваних, тобто тут існують відношення о
Знакова природа мови
флексія -а має аж три граматичні значення: називний відмінок, однина, жіночий рід. Однак ці значення реалізуються не самостійно, а тільки в складі цілого слова. Морфема не може виступати
Знакова природа мови
ваючи на гастролях у Польщі, де мав незрівнянний успіх, поза програмою, викликаний на біс, прочитав якийсь монолог. Слухачам здалося, що це був монолог страшного злочинця, який зараз розкаюється у
Запитання. Завдання
1. Сформулюйте визначення знака. Назвіть його основні властивості.
2. У працях яких філософів і мовознавців започатковано вчення про знакову природу мови?
3. У чому полягає оригін
Додаткова
Аветян 3. Г.Природа лингвистического знака. — Ереван, 1968.
Ветров А. А.Семиотика и ее основньїе проблемьі. — М., 1968.
ВолковА.
Додаткова
Вьіготский Л. С.Мьішление и речь. — М. — Л., 1934.
Жинкин Н. И.Механизмьі речи. — М., 1958.
Потебня А. А.Мьісль и язьік // Потеб
МОВА МОВЛЕННЯ
— психічне явище, — психофізичне явище, що міститься що знаходиться
в мозку людини у фізичному середовищі
— соціальне — індивідуальне
Додаткова
Гардинер А.Различия между речью и язьїком // Звегинцев В. А. История язьїкознания XIX и XX веков в очерках и извлечениях. — М., 1960. — Ч.2. — С. 111—120.
Системний характер мови
Уведення поняття системи щодо мови пов'язують з іменем Ф. де Соссюра, хоча пріоритет у цьому належить І. О. Бодуену де Куртене. Особливу роль в обґрунтуванні системного підходу до мови відіграли
Структура мови
ти таке: для того щоб сім'я могла утворитися, необхідно, щоб дві особи мали властивості бути чоловіком (особою чоловічої статі) і жінкою (особою жіночої статі). Узявши шлюб, вони набувають власти
Системи
т
природні
матеріальні
і
первинні
І
Структура мови
Закритою є система, яка складається зі строго визначеної кількості одиниць, і цей кількісний склад є незмінним. Відкритою є система з непостійним, змінним числом елеме
Структура мови
У лексиці синтагматичні відношення також виявляються у вибірковій сполучуваності. Є слова з одиничною сполучуваністю (див. укр. згайнувати (час), розтринькати (гроші), витріщити
Структура мови
в ієрархічні відношення на зразок «складається з ...» або «входить в ...» (морфема складається з фонем, фонема входить у морфему, ...). Отже, до одного рівня належать ті одиниці мови, які підпоря
Структура мови
У мовознавстві є й дещо відмінні від наведених тут погляди на рівневу будову мови (див.: [Березин, Головин 1979: 147—148]).
Для різних рівнів ступінь системності не є однаковим, тому гов
Запитання. Завдання
1.Доведіть, що мова має системний характер.
2. Які типи систем розрізняє сучасна наука? До якого типу систем належить мова? Обґрунтуйте відповідь.
3. На чому ґрун
Додаткова
Солнцев В. М. Язьік как системно-структурное образование. — М., 1977.
Косериу 3.Синхрония, диахрония и история // Новое в лингвисти-ке. — М., 1966. — Вьіп. 3.
Поняття фонеми
Слова різняться між собою звучанням. Для того щоб розрізнити два слова, потрібно їх зіставити і протиставити. Протиставлення, або опозиція, — основне поняття фонології. Опозиції бувають релеван
Запитання. Завдання
1. Чим різниться трактування фонеми І. О. Бодуеном де Куртене, Л. В. Щербою і М. С. Трубецьким?
2. Охарактеризуйте функції фонем.
3. Як співвідносяться між собою фонеми в парадигм
Граматика. Граматичне значення
Коло явищ, які входять до граматики, по-різному окреслюються вченими. Одні вважають, що сюди належать лише граматика слова і граматика речення, інші — словотвір, а треті, як, наприклад, деякі пред
Граматична система мови
ми: коли ви вже вибрали слово сніговій, то в родовому відмінку змушені вжити флексію -у (графічно -ю, де кінцевий основи ] і закінчення -у передаються однією буквою);
Граматична система мови
чення завершеності чи незавершеності дії тут передається описово, лексично.
Узагалі мови світу розрізняють за кількістю і складом граматичних категорій (крім вищеназваних зіставлень, мо
Граматична система мови
ряди — це граматично релевантні групи слів у межах певної частини мови, яким властиві такі риси:
1) наявність спільної семантичної ознаки (збірність, речовинні
Граматична система мови
Не всі частини мови виділяють за одним принципом. Якщо, скажімо, іменник, прикметник, дієслово, прислівник виокремлюють за морфологічними і, відповідно, синтаксичними ознаками, то займенн
Граматична система мови
ня (предикативні, атрибутивні, об'єктні, релятивні тощо). Цей розділ називають синтагматичним синтаксисом. Синтаксис реченняописує внутрішню структуру, комунікативний тип р
Граматична система мови
лення мовця до змісту речення. Смислову основу модальності становить поняття оцінки як інтелектуальної (раціональної), так і емоційної. Модальність виражається вставними і вставленими одиницями
Граматична система мови
У 30-ті роки XX ст. розвивається структурний синтаксис (дистрибутивний), у центрі уваги якого валентність, реляційні й дистрибутивні властивості слова, який з часом (60-ті роки) переростає
Граматична система мови
ша містить предикативний мінімум, то друга — номінативний мінімум, тобто все, що необхідно для розуміння речення). До позиційної схеми, крім головних членів, належать різні поширювачі, тобто друг
Граматична система мови
б вона працювала. Хай вона працює. Вона працюй, [а він тільки їсть та вилежується].
Як і в морфології (пор. рос: ти победишь, он побе-дит, я ?), синтаксичні
Граматична система мови
наприклад, речення Будинок зводиться робітниками і Зведення будинку робітниками мають одну й ту ж глибинну структуру Робітники зводять будинок, яку можна передати як адепз а
Додаткова
Есперсен О.Философия грамматики. — М., 1958.
Матезиус В. Осистемном грамматическом анализе // Пражский лин-гвистический кружок. — М.,1967
Лексико-семантична система мови
закони і правила внутрішніх змін у групах семантично пов'язаних слів.
Істотний внесок у теорію системності лексики зробив російський мовознавець М. М. Покровський. На його думку, слова в
Лексико-семантична система мови
зані між собою сильними семантичними відношеннями й утворюють синонімічні, антонімічні і родо-видові групи. На периферії містяться функціонально менш важливі слова, які, як правило, належать і до
Лексико-семантична система мови
Якщо до антонімії близьким явищем є конверсія, то до синонімії — гіпонімія (її ще називають квазісиноні-мією), що охоплює родо-видові відношення в лексико-семантичній системі. Гіпонімія як р
Лексико-семантична система мови
Радіально-ланцюжкова полісемія поєднує в собі два названих вище типи, тобто паралельну підпорядкованість і послідовну залежність. Наприклад, у слові зерно виділяють п'ять значень: 1
Лексико-семантична система мови
(золота середина), «бездіяльний, гультяйський» (золота молодь), «п'ятдесятирічний» (про подружнє життя) (золоте весілля) та ін.
Отже, кожне значення займає в семанти
Лексико-семантична система мови
штопать, писать (стихи), бо фарба насправді може бути оранжевою, панчохи за потреби штопають, а серед віршових розмірів є ямб.
Несистемним є такий контекст, коли сполучувані
Лексико-семантична система мови
серце гаряче, мов жар; гарячий поцілунок, холодний прийом тощо). Завдяки стійким асоціаціям розвиваються регулярні типи змін лексичного значення слів у багатьох мовах, як то маємо у випадку
Додаткова
Плотников Б. А.Основьі семасиологии. — Минск, 1984.
Васильєв Л. М.Современная лингвистическая семантика. — М., 1990.
Уфимцева А. А.
Додаткова
ТрубецкойН. С. Некоторьіе соображения относительно морфоноло-гии // Пражский лингвистический кружок. — М., 1967.
Ахманова О. С.Фонология, морфонология, мо
Додаткова
Беликов В. И., Крьісин Л. П.Социолингвистика. — М., 2001.
Бондалетов В. Д.Социальная лингвистика. — М., 1987.
Белл Р. Т.Социолин
Чинники мовного розвитку
т
позамовні
зовнішні
внутрішні
Мова та історія (розвиток мови)
За цією класифі
Питання про прогрес у розвитку мов
Поняття прогресу в мові в різні періоди трактувалося неоднаково. Ученими античності, середніх віків та епохи Відродження ця проблема взагалі не порушувалася, оскільки тоді питання історичного під
Запитання. Завдання
1.Охарактеризуйте зовнішні причини мовних змін.
2. Які зміни вмові можуть бути спричинені контактуванням мов?
3. Що розуміють під внутрішніми при
Описовий метод
Найдавнішим і найпоширенішим основним мовознавчим методом є описовий.
Описовий метод — планомірна інвентаризація одиниць мови і пояснення особливостей їх будови т
Учительствовать
ч^-=4=!_І
Цю схему розшифровують так: від кореня уч- утворене слово учить, яке стало твірною основою для похідного учитель (учи + тель
Запитання. Завдання
1.Що таке метод, методика і прийом у мовознавчих дослідженнях?
2. Які вихідні прийоми застосовують у мовознавчих дослідженнях?
3. Охарактеризуйте описовий метод і
Американський структуралГзм —див.ДескриптивГзм.
Аморфні мови(грец. атогріїоз — безформний) — мови, які не мають афіксів і тому виражають відношення між словами за допомогою поєднання слів між собою способом прилягання аб
ДеривацГйне значення —див. СловотвГрне значення.
Деривація(лат. дег'маїїо — відведення води з ріки) — див. Словотвір 1.
ДескриптивГзм(англ. сіезсгірїме — описовий) —лінгві
СловотвГрна модель —див. СловотвГрнийтип.
СловотвГрна мотивація— семантична і формальна зумовленість значення похідного слова значеннями його складників; семантичні й формальні відношення між похідним і твірним словом.
Словотворення —див. СловотвГр 1.
Словоформа — граматична форма того самого слова, його граматичний різновид, який виявляє лексичну тотожність з іншими співвідносними словоформами цього слова і протиставляється їм за своїм
Структурний синтаксис —див. Дистрибутивний синтаксис.
Короткий термінологічний словник
Суб'єкт (лат. зуЬ]есіит — підкладене) — формально-семантична категорія синтаксису, що означає предмет або істоту, про як
Висловлення 89, 251, 252, 418
Відмінкова граматика 157
Вільне варіювання 375, 418
Предметний покажчик
Вільний асоціативний експеримент 392—393, 418
Внутрі
Мова й мовлення 82, 85, 89, 94, 97,127—128,134,135,146,194—207
Предметний покажчик
Мовна асиміляція 341, 342, 429
Мовна картина світу 148, 331, 430
Мовна культура 18
Мовна політика 329—330, 430
Мовна ситуація 326—32
Норма 90,130,198,199, 219, 301—304, 344, 432
Ностратична теорія 365, 418, 432
Нульова морфема 23, 68, 208, 245, 432
Обчислювальна лінгвістика 17,18, 427, 432
Одномірні опозиції фонем 229, 432
Омонімія 62,17
Субкод 173, 439
Субстрат 78, 342-343, 367, 439
Судження і речення 24,188, 250, 360
Суперзнаковий рівень мови 179, 439
Суперсегментний рівень 222, 435
Суперстрат 78, 342, 343, 43
Фонема 23, 82,127,178, 208, 221—233, 279—281, 339,441
Фонетика 29
Фонетичні закони 66, 72, 80, 364, 441
Фонологічна система 211, 220—234, 278, 441
Фонологічні опозиції 208, 222, 441
Фонологія 222,441
Фонота
Жлуктенко Ю. 0.139, 326, 354, 407
Жовтобрюх М. А. 138,145, 407 Жуковська Л. П. 14 Журавльов В. К. 234, 354, 407 Жуховицький Л. 302 Задорожний Б. М. 139 Загнітко А. П. 159, 262,407 Заменгоф Л. 330
З
Новости и инфо для студентов