Складові аудиторського ризику та методика його визначення.

 

Дуже важливим фактором є методика визначення розміру ауди­торського ризику. Єдиної такої методики поки що немає, відсутні навіть науково обгрунтовані підходи до оцінювання як загального аудиторського ризику, так і основних його компонентів. Проте іс­нують найзагальніші моделі розрахунку аудиторського ризику.

Ймовірність того, що висновок про відсутність помилки в кожній зі статей звітності буде правильним, залежить від трьох факторів:

– від організації та ведення бухгалтерського обліку на підпри­ємстві, що перевіряється;

– від надійності систем контролю, які існують на підприємстві, що перевіряється;

– від аудиторських процедур, які застосовує аудитор у процесі пе­ревірки.

 

Для того щоб дотримуватися встановленого рівня аудиторського ризику при виконанні конкретної аудиторської перевірки, необхідно проаналізувати, які фактори можуть впливати на його розмір.

Отже, існування аудиторського ризику визначається тим, що:

по-перше, фінансова звітність, яка перевіряється, може містити суттєві помилки,

по-друге, аудитор під час проведення процедур перевірки не виявить цих суттєвих помилок..

Таким чином, загальна модель аудиторського ризику передбачає виділення двох його складових частин. Це - ризик суттєвих викривлень та ризик не виявлення.

Згідно з Глосарієм термінів до «Міжнародних стандартів контролю якості, аудиту, огляду, інших завдань з надання впевненості та супут­ніх послуг» [1], аудиторський ризик (АР) складається з:

– ризику суттєвого викривлення;

– ризику невиявлення.

У свою чергу, ризик суттєвого викривлення складається з двох ком­понентів:

– властивого ризику;

– ризику контролю.

Отже, схема формування АР є такою (рис. 4.1):

Виходячи з цього, формула аудиторського ризику виглядає так:

АР = ВР · РК · РН. (4.1)

 

Рис. 4.1. Схема складових аудиторського ризику

 

Практикою аудиту визначено, що максимальний аудиторський ри­зик не повинен перевищувати 5 %, а мінімальний має бути у межах 1 %.

Для визначення «оптимальної» величини аудиторського ризику не­обхідно скористатися умовою, що ризик, пов’язаний з двома першими показниками, виникає ще до аудиторської перевірки і безпосередньо від аудитора не залежить, – тому будемо їх вважати по 100 %, а ризик невиявлення аудитором певних перекручень напряму залежить від правильності застосування ним тестів і аналітичних процедур, що дає можливість застосувати мінімальну величину – 1 %.

Тому формула оптимальної величини аудиторського ризику така:

АР = ВР (1,0) · РК(1,0) · РН (0,01). (4.2)

 

Аудиторський ризик можна розрахувати за такою факторною моделлю:

АР = ВР х РК х РН, де АР - загальний аудиторський ризик;

ВР - властивий ризик;

РН - ризик невиявлення;

РК - ризик системи контролю.

Аудиторський ризик виявляється у зв 'язку з тим, що дії аудито­ра відносно перевірки звітності суб'єктивні. Чим нижчий рівень бажаного ризику для аудитора, тим більше він повинен бути впев­неним у тому, що звітність не містить матеріальних помилок і пропусків. Нульовий ризик означає впевненість у достовірності ін­формації. На практиці аудитор не може бути повністю впевненим у достовірності звітності, тому аудиторський ризик завжди пере­буває між 0 і 1 (або 0 та 100%). При цьому:

• аудитор не може повністю довіряти системі обліку і внут­рішньому контролю підприємства;

• аудитор не може дозволити собі встановлювати високий рі­вень невиявлення помилок (наприклад, понад 50%) при високих ризиках системи обліку і внутрішнього контролю. У цьому випадку загальний аудиторський ризик буде також дуже ви­соким, чого допускати не можна, оскільки перевірка вважа­тиметься такою, що проведена не належним чином;

• аудиторська перевірка буде вважатися незадовільною, якщо ау­дитор встановить низький ризик виявлення за повної недовіри до системи обліку і внутрішнього контролю підприємства. Багато фірм взагалі не роблять спроб застосовувати числові зна­чення для визначення рівнів ризику і просто визначають їх як "висо­кий", "середній", "низький" тощо [43].

Властивий ризик - це чутливість твердження до викривлення, яке може бути суттєвим, окремо або в сукупності з іншими твердженнями, якщо припустити, що немає відповідних процедур контролю. Ризик таких викривлень більший для деяких тверджень та пов'язаних з ними класів операцій, залишків на рахунках та розкриття інформації, ніж для інших.

Ризик контролю — це ризик того, що не можна буде своєчасно запобігти викривленню, яке може відбутися у твердженні та бути суттєвим окремо або в сукупності з іншими викривленнями, або його не можна буде своєчасно виявити та виправити за допомогою системи внутрішнього контролю підприємства. Цей ризик є функцією ефективності структури та функціонування системи внутрішнього контролю в досягненні цілей суб'єкта господарювання щодо складання його фінансових звітів. Деякий ризик контролю існує завжди внаслідок властивих обмежень системи внутрішнього контролю.

Для того щоб оцінити значення ризику не виявлення для умов конкретної аудиторської перевірки при заданому значенні загального аудиторського ризику, необхідно оцінити (продіагностувати) ризик суттєвих викривлень для такої перевірки. Не існує абсолютно ідентичних підприємств, крім того, з року в рік зовнішні та внутрішні умови функціонування будь-якого підприємства змінюються, тому не можна використовувати якісь довідники чи узагальнення для оцінки ризику суттєвих викривлень. Щоразу, коли аудитор приступає до виконання завдання з аудиту, він повинен оцінити значення РСВ, а потім на його підставі розрахувати ризик не виявлення. Лише за таких умов можна прийняти обґрунтоване рішення щодо порядку проведення перевірки.

Ризик не виявлення пов'язаний з характером, часом та обсягом аудиторських процедур, які визначає аудитор для зменшення аудиторського ризику до прийнятно низького рівня. При даному рівні аудиторського ризику прийнятний рівень ризику не виявлення обернено пропорційний оцінці ризику суттєвого викривлення на рівні тверджень. Чим більший ризик суттєвого викривлення існує, на думку аудитора, тим менший ризик не виявлення можна прийняти. І навпаки, чим менший ризик суттєвого викривлення існує на думку аудитора, тим більший ризик не виявлення можна прийняти.

Таким чином, кінцевою метою аналізу складників аудиторського ризику є визначення рівня ризику не виявлення.

 

4.Види перекручень в обліку та звітності.

 

Відхилення у фінансовій звітності клієнта є практично завжди. Під час перевірки аудитор може визначити певну невідповідність бух­гал­терської документації, розбіжності даних звітності, Оборотної відо­мо­сті за синтетичними рахунками, Головної книги, регістрів обліку, пер­винних і зведених документів тощо.

Аудитор повинен визначити характер цих відхилень, які ще нази­вають викривленнями або перекрученнями:

– суттєві викривлення;

– несуттєві викривлення;

– викривлення, що здійснені навмисно;

– викривлення, що здійснені ненавмисно.

Існує шість типів суттєвих перекручень в обліку та фінансовій звіт­ності підприємства:

1) помилка -це ненавмисне перекручення фінансової інформації в результаті арифметичних чи логічних помилок в облікових записах і розрахунках, недогляду в дотриманні повноти обліку, неправильного представлення в обліку фактів господарської діяльності, наявності складу майна, вимог і зобов'язань та невідповідне відображення записів в обліку;

2) шахрайство -полягає в маніпуляціях обліковими записами і фальсифікації первинних документів, регістрів обліку і звітності, навмисно неправильній оцінці активів і методів їх списання, навмисному пропущенні або приховуванні результатних записів або документів, незаконному отриманні в особисту власність грошово-матеріальних цінностей, невідповідному відображенні записів в облікових регістрах;

3) маніпуляція -навмисне використання неправильних (некоректних) бухгалтерських проводок або сторнуючих записів з метою перекручення даних обліку і звітності;

4) фальсифікація -оформлення заздалегідь неправильних або сфальсифікованих документів бухгалтерського обліку і записів у регістрах бухгалтерського обліку;

5) невідповідне відображення -ненавмисне або навмисне відображення фінансової інформації в системі рахунків у неповному обсязі або в оцінці, що відрізняється від прийнятих норм, тощо;