Висновки

Висновки. Визвольна війна 1648-54 рр. – одна з найяскравіших сторінок в історії українського народу. В ході війни Україна позбавилася польсько-шляхетського соціального, національного та релігійного поневолення. Широкий розмах антикріпосницького та визвольного руху у ході війни зумовив значні зміни у соціально-економічній структурі, формах феодальної власності на землю, правовому становищі окремих соціальних груп і загалом панівних і пригнічених класів. Основні зміни пов’язані з тим, що на звільненій території було ліквідовано магнатське землекористування.

Землі переходили до загальновійськової власності, передавалися козацькій старшині за умови служби, українській родовій шляхті, монастирям і окремим особам за послуги, що надавалися повстанцям.

Деяку частину земель захопили селяни. Унаслідок повстання становище селянства значно покращало. Прогнавши шляхту, селяни не позбулися всіх повинностей, проте відвоювали особисту свободу, право розпоряджатися своїм майном, переселятися коли й куди завгодно. Між різними соціальними групами не було гостро зазначених меж, і селяни ставали козаками (і починали користуватися їх правами і привілеями), а козаки селянами. За Б.Хмельницького Гетьманщина обіймала 3 воєводства: Чернігівське, Київське і Брацлавське.

Кордон з Річчю Посполитою проходив по річці Случ. Територія Гетьманщини у військово-територіальному відношенні поділялася на полки. У 1650 р. налічувалося 20 полків, де проживало 1,4-1,6 млн. населення. Полк являв собою окрему адміністративно-територіальну і військову одиницю на чолі з полковником. Полковий уряд розташовувався у полковому місті. Полки в свою чергу поділялися на сотні з центром у містечку або у великому селі. Самостійною адміністративно-територіальною одиницею була Запорізька Січ. Формування української державності в 1648-54рр. здійснювалося в умовах бойових дій, що обумовлювало її форму, а саме: для виконання державних функцій пристосовувалася вже готова, перевірена практикою військово-адміністративна, полково-сотенна організація козацтва.

В екстремальних умовах війни, коли потрібно було максимально об’єднати та мобілізувати на боротьбу увесь народ, ця організація стала не тільки загальною для усіх повстанських сил, але й єдиною політико-адміністративною й судовою владою в Україні. Система органів влади і управління Гетьманщини 1648-54 рр. мала такий вигляд.

Вищим ешелоном влади був генеральний уряд. Його повноваження поширювалися на всю територію вільної України. Над ним стояли тільки збори всього війська – генеральна або чорна рада. Проте вона не була постійно діючим органом. Поступово її замінила старшинська рада, яку здебільшого складали генеральні старшини та полковники. Генеральний уряд очолював гетьман з його найближчими помічниками, які складали раду генеральної старшини при гетьмані. Гетьман був правителем, главою України, він наділявся широкими повноваженнями для виконання політичних, військових, фінансових функцій. Він видавав універсали – загальнообов’язкові нормативні акти. Гетьман був вищою судовою інстанцією і верховним головнокомандувачем.

Найближчими помічниками гетьмана були генеральні старшини, які керували окремими галузями управління. Генеральний уряд був головним розпорядчим, виконавчим та судовим органом української держави.

На місцях управляли полкові та сотенні уряди. Містами управляли виборні міські старшини, а селами – сільські отамани. У великих привілейованих містах влада належала магістратам. Література 1. Іванов В.М. Історія держави і права України: Навчальний посібник – К.: Атіка, 2003. – 416 с. 2. Історія держави і права України / За ред. А.Й.Рогожина. – Харків: Основа, 1993. – Ч.1. – 654 с. 3. История государства и права Украинской ССР: в 3-х т. – К.: Наукова думка, 1987. – Т. 1. 4. Кульчицький В.С Тищик Б.Й. Історія держави і права України: Навчальний посібник. – К.: Атака, 2006. – 352 с. 5. Музиченько П.П. Історія держави і права України: Навчальний посібник. – К.: Товариство «Знання», 1999. – 662 с. 6. Полонська-Василенко Н. Історія України: У 2 т. – К.: Либідь, 1995. – Т.2. – 608 с. 7. Субтельний О. Україна. – Київ: «Либідь». – 662 с.