Розгортання правозахисного і дисидентського руху - раздел История, Суспільних дисциплін ІСТОРІЯ УКРАЇНИ
Термін «Дисиденти» Був Занесений Із Заходу І Вживався Для Виз...
Термін «дисиденти» був занесений із Заходу і вживався для визначення інакодумців, які в тій чи іншій формі відкрито висловлювали свої погляди, що незбігалися з офіційною політикою. Дисидентський рух в Україні зародився в сер. 1950-х років як протест проти бездержавності, панування партійно-державної бюрократії, утисків національно-культурного життя, зростаючої русифікації. В ньому виділяють наступні основні етапи:
-сер. 50-х рр. - 1968 р. - зародження дисидентства, його ідеологічне та організаційне оформлення;
-1968 – 1976 рр. - піднесення дисидентського руху і тимчасовий вихід його із підпілля;
-кінець 70-х - сер. 80-х рр. - тимчасовий спад активності дисидентського руху;
-друга половина 80-х рр. - з початком перебудови - діяльність дисидентів активізується, створюються умови для національно-державного відродження.
Головними центрами активності українського дисидентського руху були Київ і Львів. Відкриті прояви інакомислення спостерігалися також у Дніпропетровську, Івано-Франківську, Луцьку, Одесі, Тернополі та інших містах. За підрахунками західних дослідників, кількість людей, які протягом 60-70-х років були заангажовані у різних формах дисидентської діяльності, сягала майже тисячі чоловік. Серед них були представлені інженери, лікарі, вчителі, журналісти, робітники, науковці, літератори, студенти, митці, священнослужителі, селяни та ін.
Загалом в українському дисидентському русі, на думку сучасних дослідників, можна виділити чотири основні напрями: самостійницький, національно-культурницький, правозахисний, релігійний.
Найрадикальнішим, а тому найбільш переслідуваним був самостійницький напрям. Його прихильники виступали за державну незалежність України, яку планували здобути мирними засобами, хоча окремі з них не відкидали можливості збройного виступу. Найбільш яскравими представниками цієї течії були члени Української робітничо-селянської спілки на чолі з Л. Лук’яненком. Ця організація виникла наприкінці 1950-х років на Львівщині. Метою спілки визнавався вихід України з СРСР згідно з Конституцією. Україна мала «стати абсолютно ні від кого незалежною самосиійною державою з широко розвиненим соціалістичним державним устроєм.» Однак, у січні 1961 р. організацію було викрито, а її учасників засуджено на різні терміни ув’язнення.
Подібні судилища відбулися також над членами інших підпільних організацій, зокрема Українського національного комітету (1962) та Українського національного фронту (1967). Учасники УНФ, наприклад, ставили за мету утвердження самостійної Української держави, розробили програму перебудови суспільства на демократичних засадах. У результаті кількох чоловік було розстріляно, багатьох засуджено на тривалі строки.
Яскравими представниками цього напрямку були також історик В. Мороз, журналіст В. Чорновіл, вчителька О. Мешко, мистецтвознавець Б. Горинь, психолог М. Горинь, поет В. Стус, письменник Г. Снегірьов, літературний критик Є. Сверстюк та ін.
Національно-культурницький напрям був представлений насамперед такими шістдесятниками, як літературні критики І. Дзюба та І. Світличний, літературознавець М. Коцюбинська, мовознавець З. Франко та ін. і базувався на необхідності духовного і культурного відродження українського народу, передусім його національної самобутності, історії, традицій, мови. Поборники національно-культурних прав протестували проти цілеспрямованої русифікаторської політики, нищення пам’яток історії та культури, незаконних арештів, утисків національної інтелігенції тощо.
Представники правозахисного напряму виступали на захист невід’ємних прав людини, за дотримання конституції і законів, примат особи перед державою. Серед них виділялися генерал П. Григоренко, інженер М. Маринович, математик Л. Плющ, психіатр С. Глузман та ін. Зокрема, генерал П. Григоренко рішуче й послідовно обстоював права кримсько-татарського народу, репресованого комуністичним режимом.
Окремою сторінкою в історії правозахисного напряму та і, в цілому, всього дисидентського руху в Україні стала діяльність Української Гельсінської Групи (УГГ). Вона була утворена в листопаді 1976 року для сприяння і контролю за реалізацією Гельсінського Акта 1975 р. Групу очолив письменник М. Руденко. Це була перша легальна дисидентська організація. Її членами стали 37 чоловік - усі найбільш активні дисиденти того часу: В. Чорновіл, Л. Лук’яненко, В. Стус, І. Кандиба, Ю. Шухевич та ін. Члени УГГ вважали, що Україна має перейти до незалежності мирним шляхом, тобто відповідно до Конституції СРСР, вийшовши із Союзу завдяки вільним виборам, а українці, які жили в неволі, добившись незалежності, ніколи не впровадять колоніальної системи щодо інших народів. Влада вчинила погром групи. 23 чоловіки були заарештовані і позбавлені волі. У неволі загинули В. Стус, О. Тихий, Ю, Литвин. Розгром групи і репресії призвели до тимчасового спаду активності дисидентського руху в Україні.
Релігійний напрям являв собою окремий різновид дисидентського руху, що обстоював права віруючих, легалізацію Української греко-католицької та Української автокефальної православної церков, протестантських віросповідань та течій, повернення відібраних державою храмів та відбудову зруйнованих тощо. Серед чільних діячів цієї течії були священики В. Романюк, Й. Терля, пастор Г. Вінс та ін.
У своїй діяльності дисиденти використовували різноманітні форми боротьби. Одною з найпоширеніших форм спротиву комуністичному тоталітаризмові став т. зв. «самвидав» – поширення безцензурної літератури. У «самвидаві» циркулювали такі визначні твори, як «Інтернаціоналізм чи русифікація» І. Дзюби, «Приєднання чи возз’єднання» М. Брайчевського, «Собор у риштуванні» Є. Сверстюка, «Репортаж із заповідника ім. Берії» В. Мороза. Самвидавча література була головним джерелом інформації дисидентського руху, пробуджувала патріотичні почуття, національну самосвідомість.
Важливою формою боротьби проти зростаючих репресій були демонстрації протесту. Дисиденти надсилали петиції й листи протесту проти репресій у вищі партійні та державні інстанції, створювали громадські комітети на захист заарештованих, приїжджали на відкриті процеси над інакодумцями, але відмовлялися виступати на них свідками тощо.
Іноді акції протесту набирали крайніх форм. Декілька осіб здійснили акти самоспалення.
Нерідко українські дисиденти вдавалися до зречення радянського громадянства, подавали заяви на виїзд за кордон. Проте лише окремим з них удавалося прорватися через «залізну завісу». Більшість за такі дії опинялася в таборах і в’язницях.
Своєрідними протестними акціями ставали відзначення урочин, присвячених життю та творчості Т. Шевченка, І. Франка, Л. Українки, де читали вірші, співали пісень, обговорювали наболілі проблеми. Нерідко при цьому міліція та КДБ розганяли подібні зібрання, а їх учасників арештовували.
Практикувалися також вивішування синьо-жовтих прапорів на честь важливих подій української історії. Подібні вчинки нерідко здійснювалися на Тернопільщині, Івано-Франківщині, Львівщині. Виявлені спецслужбами патріоти жорстоко каралися.
Взагалі, опозиційний рух влада намагалася ліквідувати за допомогою арештів, відправлення найактивніших опозиціонерів у «психушки» (психіатричні лікарні). Однак на зміну одним борцям приходили інші. Домогтися ліквідації опозиційного руху владі не вдалося незважаючи ні на які репресії.
Таким чином, завдяки самовідданій діяльності українських дисидентів визрівала ідея про необхідність утворення власної незалежної держави, про необхідність кардинальних перетворень у всіх сферах життя радянського суспільства.
Передмова
Конспект лекцій з предмету «Історія України» призначено для студентів коледжу всіх відділень та спеціальностей. Його матеріал розроблений у відповідності з програмами складеними на
Тип господарства та заняття трипільських племен
Основним заняттям трипільців було землеробство. Вони вже вирощували на своїх полях і городах всі основні культури: пшеницю, ячмінь, просо, бобові. Трипільці, які жили в межиріччі Дністра і Пруту, з
Проблема походження слов’ян в історичній науці
Сучасні українці є однією з гілок історичного слов’янства, походження і етногенез якого на сьогодні остаточно не з’ясовано. Про нього можна говорити лише в загальних рисах, використ
Проблема походження слов’ян в історичній науці
Сучасні українці є однією з гілок історичного слов’янства, походження і етногенез якого на сьогодні остаточно не з’ясовано. Про нього можна говорити лише в загальних рисах, використ
Слов’яни на початку та в середині І тис. н.е.
Готський історик Йордан та візантійські автори другої половини VI ст. знали дві групи слов’ян, що проживали на півдні Європи: склавінів і антів. За цими авторами, перші складали зах
Історична наука про проблему походження українського народу
Таким чином, в стародавню добу Україну населяло розмаїття народів і племен. Всі вони залишили свій слід в історії країни, маючи в давнину власні самоназви та свої (довші чи коротші)
Список літератури
1. Історія України/Під.ред. В. А. Смолія. - К.: Альтернативи, 1997. - с.18-21,47-48.
2. Лановик Б. Д., Лазарович М. В. Історія України: Навч. посібник.- К: 3нання-Прес, 2001 - с.25
Початки державності
Підсумовуючи розгляд проблеми походження централізованої держави на чолі з Києвом, слід зазначити, що її формування було наслідком органічного розвитку східнослов’янських племен, зу
Запровадження християнства на Русі
В 980 р. Київським князем став Володимир Великий (980-1015 рр.), який започаткував нову добу в історії Київської Русі. За Володимира завершилось об’єднання східнослов’янських земель у складі Київсь
Причини феодальної роздрібненості Київської Русі
Починаючи з 30-х років XII ст. у Київській Русі значно посилилися відцентрові тенденції. Держава, що виглядала міцною і непорушною, раптом почала втрачати політичну єдність і розділ
Галицько-Волинське князівство
Внаслідок роздрібненості на політичній карті могутньої Київської Русі з’явилося більше десятка князівств. Одним з найбільших з них було Галицько-Волинське князівство. Територія його простягалася ві
Боротьба руських земель проти іноземних поневолювачів в XIII ст.
Хоча й були деякі позитивні моменти феодальної роздрібненості, про які йшлося вище, втрата державної єдності та князівські міжусобиці підірвали могутність Київської Русі, чим і скористалися зовнішн
Україна в складі Речі Посполитої
Зв’язки українців з литовцями і поляками, а через них із Західною Європою істотно вплинули на соціальний та економічний розвиток України.
Річ Посполита була однією з найбіл
Національний та релігійний рух в Україні
Після Люблінської унії 1569 р. посилився суспільно-політичний рух на українських землях як протидія польсько-католицькій експансії. Зростає православна магнатсько-шляхетська опозиція, яку очолив кн
Причини зародження козацтва
Центральним явищем історії України ХVІ-ХVШ ст. було козацтво, яке втілило в собі кращі риси українського народу. Воно виникло і сформувалось у другій половині ХV-ХVІ ст. як протест
Сутність козацтва
Термін «козак» на письмі вперше згадується в Початковій монгольській хрониці під 1240 р. й означав самітню людину, «схильну до завоювання». У словнику половецької мови це слово під
Реєстрове козацьке військо
Зростання козацтва викликало занепокоєння серед правлячих кіл Польщі й Литви. Втечі й показачення селян позбавляло феодалів робочих рук і збільшувало лави «неслухняного», «свавільно
Організація Запорозької Січі
Поява козацтва і, особливо, його кількісне зростання за рахунок масових втеч залежного населення з панських маєтків викликали активну протидію магнатів та шляхти. Вони не могли змир
Адміністративно-політичний устрій Січі
Українське козацтво витворило власну військово-політичну і господарську організацію, поступово перетворюючи її у своєрідну державу зі значними підконтрольними територіями, багатотисячною армією, ад
Причини, характер та рушійні сили визвольної війни
Велике народне повстання, що вибухнуло навесні 1648 р., відіграло важливу роль не лише в історії українського народу, а й у політичному житті всієї Східної Європи.
У ході цієї війни відбул
Загострення кризи української державності у 1657-1663 рр.
Після смерті Б. Хмельницького 1657 р. гетьманом України став його молодший син Юрій, але правив він недовго, бо був надто молодий (16 років) і не мав належного досвіду. Склавши влад
Розчленування України на Правобережну і Лівобережну
Лівобережні полки, що схилялися до Москви, обрали на старшинській раді в Козельці 1662 р. своїм гетьманом Якима Сомка, міщанина за походженням, сестра Ганна якого була першою дружин
Капітуляція П. Дорошенка та поразка визвольної боротьби
Боротьбу національно-патріотичних сил за об’єднання України очолив черкаський полковник Петро Дорошенко, обраний замість П. Тетері гетьманом Правобережної України (1665 – 1676 рр.). Він показав себ
Становлення Гетьманщини
Після занепаду Правобережної України в другій половині XVII ст. все більшого значення набуває новий політичний центр, що зорганізувався на Лівобережжі й увійшов у наукову літературу
І. Мазепа та загострення україно-російських протиріч
Вирішальним моментом у стосунках між Україною і Москвою стало гетьманування Івана Мазепи (1687 – 1709 рр.).
Він народився у 1639 році в с. Мазепинці на Київщині і належав до давнього роду
Список літератури
1. Історія України/Під ред. В. А. Смолія. - К.: Альтернативи, 1997. - с. 114 - 125.
2. Кормич Л. І., Багацький В. В. Історія України від найдавніших часів і до XXI століття: навчальний
Наддніпрянщина під владою самодержавства
Наприкінці XVIII ст. більшість українських земель опинилася під владною Росії. В Україні царизм здійснював колоніальну політику, намагаючись передусім знищити сліди давньої автономії.
Тери
Західноукраїнські землі під владою Австрійської монархії
З кінця XVIII ст. Галичина, Північна Буковина й Закарпаття, на території яких проживало понад 2 млн. українців (із загальної кількості населення 2,5 млн чоловік), потрапили до складу Австрійської і
Універсали Центральної Ради та їх історичне значення
Лютнева революція 1917 р. почалася у Петрограді 23 лютого. Уже ввечері 27 лютого було утворено Петроградську Раду робітничих і селянських депутатів. Того ж дня утворився перехідний орган влади-Тимч
Конституція УНР 1918 р. і падіння Центральної Ради
18 лютого 1918 р. німецькі війська перейшли у наступ. Загальна їх чисельність становила 450 тис. чоловік. Уже 1 березня радянські військові сили залишили Київ, а через тиждень до мі
Гетьманат П. Скоропадського: здобутки та прорахунки
Утворена 29 квітня 1918 р. держава базувалася на поєднанні монархічних, республіканських і диктаторських засад. Уряд гетьмана складався з великих землевласників, військових, помірно-консервативних
Доба Директорії
Прихід у грудні 1918 р. до влади Директорії започаткував нову добу у розвитку національно-демократичної революції - добу Директорії УНР.
Директорія була урядом соціалістичн
Західно-Українська Народна Республіка
У жовтні 1918 р. почався розпад Австро-Угорщини, яка терпіла поразку в І світовій війні і була охоплена революційно-визвольним рухом.
18 жовтня 1918 р. українські політичні
Список літератури
1. Історія України / Під ред. В. А. Смолія. - К.: Альтернативи, 1997. - с.184-261.
2. Кормич Л. І., Багацький В. В. Історія України від найдавніших часів і до XXI століття: навчальний
Україна в умовах великого терору
Наприкінці 20-х - на початку 30-х рр. політична система Радянського Союзу, зберігаючи зовні усі атрибути демократії, фактично перетворилася на тоталітарну, яку дослідники називають
Список літератури
1. Історія України /Під ред. В. А.Смолія. - К.: Альтернатива, 1997. - С.265-270, 274-275, 281-288, 294-296.
2. Кормич Л. І., Багацький В. В. Історія України від найдавніших часів і до
Початок Другої світової війни і Україна
Агресивна політика фашистської Німеччини, захоплення нею ряду європейських країн, провал радянських ініціатив щодо колективної безпеки, політика «умиротворення» агресора, авторами я
Список літератури
1. Історія України / Під ред. В. А. Смолія. - К.: Альтернативи, 1997.- с. 309-325.
2. Кормич Л. І., Багацький В. В. Історія України від найдавніших часів і до XXI століття: Навчальний
Голод 1946-1947 рр. в Україні
Як вже зазначалося вище, особливо складним у повоєнний період було становище сільського господарства, яке внаслідок війни та колективної системи господарювання повністю деградувало.
Список літератури
1. Історія України / Під ред. В. А. Смолія. – К.: Альтернативи, 1997. - с.326-359.
2. Кормич Л. І., Багацький В. В. Історія України від найдавніших часів і до XXI століття: Навчальний посі
Утвердження національної державності
Після смерті Л. Брежнєва в 1982 р. нове керівництво партії – Ю. Андропов(1982-1984 рр.) та К. Черненко (1984-1985 рр.) – виявилося не в змозі належним чином відреагувати на вимоги ч
Конституційний процес в незалежній Україні
З самого початку державотворчі процеси в незалежній Україні надзвичайно ускладнювалися через відсутність нової Конституції. Саме вона мала визначити принципи формування і здійснення
Новости и инфо для студентов