Реферат Курсовая Конспект
Ефективність правового регулювання - раздел Право, Поняття правового регулювання 1. Поняття Правового Регулювання Необхідними Умовами...
|
1. Поняття правового регулювання
Необхідними умовами існування і гармонійного розвитку кожного суспільства є узгодження інтересів різних його членів, встановлення і підтримування у стосунках між ними певного порядку. Частково це забезпечується за рахунок прямого впливу на поведінку людей різноманітних стихійно-природних, біологічних і соціальних чинників (наприклад, кліматичних умов, природного добору, демографічних процесів та ін.). Однак основне навантаження в реалізації зазначених функцій лягає на спеціально пристосовану до особливостей суспільного буття розгалужену систему соціальної регуляції, важливе місце у якій посідає правове регулювання.
Зміст будь-якого різновиду соціального регулювання (морального, заснованого на звичаях, релігійного, естетичного) так чи інакше полягає у визначенні на нормативному та індивідуальному рівнях відповідно до цілей регулювання меж дозволеної і забороненої поведінки соціальних суб’єктів, встановленні ідеальних моделей їхніх стосунків у певних життєвих ситуаціях, а також у стимулюванні фактичного дотримання ними даних установлень. Все це повною мірою властиве і правовому регулюванню, яке в загальному плані може бути охарактеризоване як процес дії за допомогою правових норм та інших юридичних засобів на поведінку людей з метою упорядкування, охорони та розвитку суспільних відносин.
Разом з тим правовому регулюванню притаманна і певна специфіка, воно має низку тільки йому властивих ознак.
Однією з них є тісний зв’язок правового регулювання з державою. Саме держава в особі її уповноважених органів відповідно до закономірностей розвитку суспільного життя встановлює загальні засади (принципи, цілі, задачі, межі) і розробляє основні засоби правового регулювання. Це робиться передусім шляхом формування системи законодавчих та інших нормативних правових актів з відповідних питань. Держава засновує юридичні установи правозастосовчого, правоохоронного та іншого профілю, що беруть безпосередню участь в організації і здійсненні правового регулювання, координує їх діяльність, застосовує в разі необхідності державний примус до порушників правового порядку. Важливе значення мають державні заходи, спрямовані на ознайомлення населення з положеннями чинного законодавства, юридичними механізмами задоволення та захисту його інтересів. Завдяки цьому правове регулювання набуває таких не завжди характерних іншим видам соціального регулювання рис, як всезагальність, обов’язковість, конкретність, державна примусовість, стабільність і прогнозованість.
Друга із згаданих ознак знаходить свій вияв у системній природі правового регулювання. Правове регулювання здійснюється за допомогою різноманітних але водночас і таких, що діють узгоджено, передбачають один одного, юридичних засобів: норм права, правових відносин, актів тлумачення і застосування правових норм та ін. Наприклад, реалізація юридичних приписів, що встановлюють покарання за правопорушення, відбувається не інакше як через охоронні правовідносини, які виникають на підставі зазначених приписів при наявності фактів правопорушень між особами, що їх скоїли, та компетентними органами держави. У свою чергу, ці правовідносини обумовлюють прийняття різних правозастосовчих актів (а саме: вироків суду, постанов зі справ про адміністративні правопорушення та ін.), які покладають на правопорушників обов’язок понести передбачену законом міру юридичної відповідальності. У кожному випадку врегулювання конкретних вчинків, актів поведінки людей ці і деякі інші юридичні явища виступають відносно даної мети як єдина система, цілісний комплекс тісно пов’язаних між собою правових засобів.
Крім того, правове регулювання вирізняється серед інших форм соціальної регуляції своєю цілеспрямованістю і результативністю, які виявляються в орієнтації правового регулювання на досягнення чітко позначеного в нормах права соціального результату, а також у широкому діапазоні існуючих для цього способів дії (починаючи зі стимулювання бажаної поведінки правових суб’єктів через надання певних рекомендацій, встановлення пільг, заохочень і закінчуючи можливістю застосування до них засобів державного примусу), що дозволяють ефективно вирішувати поставлені завдання.
Правове регулювання не слід ототожнювати з більш масштабним явищем — правовим впливом, що охоплює і саме правове регулювання і ті прояви дії права, які безпосередньо не пов’язані з виконанням його прямого призначення в суспільстві — визначенням вираженої назовні поведінки соціальних суб’єктів. Так, право здійснює поряд з правовим регулюванням виховний, ціннісно-орієнтаційний, інформаційний вплив на свідомість людей.
Нетотожність правового регулювання і правового впливу знаходить свій вияв і в тому, що на відміну від системного характеру правового регулювання, яке реалізується, як уже було зазначено, шляхом взаємодії різноманітних юридичних засобів, джерелами правового впливу можуть виступати і окремо взяті юридичні явища, наприклад норми права, індивідуальні правові акти і т.ін.
Процес правового регулювання є тривалим у часі і розпадається на кілька відносно самостійних етапів (стадій). У змістовому плані розмежовують стадії правової регламентації суспільних відносин і дії права. У функціональному аспекті розрізняють стадію формування нормативної основи правового регулювання, стадію встановлення правових відносин, а також стадії застосування та реалізації правових норм. Більш детально структура правового регулювання буде розглянута далі. Попередньо ж зауважимо, що правове регулювання не завжди проходить всі перелічені етапи, оскільки деякі норми права мають дещо спрощений механізм своєї реалізації.
Правотворча діяльність державних органів, наділених повноваженнями у формулюванні правових приписів, є важливим, але не єдиним джерелом права. Тому і правове регулювання не є монополією держави, хоча саме вона зараз забезпечує юридичне опосередкування переважної більшості соціальних зв’язків. У відповідних межах та в певних сферах суспільних відносин у його здійсненні беруть участь й інші суб’єкти, у тому числі громадські об’єднання, комерційні організації, трудові колективи. Причому, у зв’язку з помітним посиленням на сучасному етапі розвитку суспільства об’єктивних тенденцій до подальшої диференціації, ускладнення соціального життя, що унеможливлює управління суспільними справами тільки в централізованому порядку, значення правового регулювання, здійснюваного на цьому рівні, щодалі зростатиме.
Правове регулювання поширюється (повинне поширюватися) не на всі стосунки людей, а лише на ті суспільні відносини та зв’язки, які входять до предмета правового регулювання. Під предметом правового регулювання розуміють сукупність суспільних відносин, які можуть бути упорядковані юридичними засобами і об’єктивно потребують такого упорядкування. Визначення фактичного складу предмета правового регулювання пов’язане з необхідністю врахування низки обставин.
По-перше, правове регулювання є прийнятним тільки для вольових суспільних відносин, учасники яких спроможні свідомо обирати і реалізовувати певні варіанти власної поведінки.
По-друге, специфіка цього виду соціальної регуляції не дозволяє застосовувати його до тих сторін суспільного буття, що не піддаються зовнішньому контролю. Право не здатне (і не повинне) спеціально визначати думки людини, її внутрішню позицію з будь-яких питань.
По-третє, оскільки правове регулювання базується здебільшого на нормативній основі, воно є найбільш ефективним для досить сталих, повторюваних, типових суспільних відносин, ознаки яких в узагальненому вигляді можуть бути зафіксовані у правових приписах.
По-четверте, правове регулювання повинне застосовуватися лише до тих соціальних відносин, що мають певну суспільну значущість і (або) не можуть без цього нормально розвиватися і функціонувати. У зв’язку з цим недоцільно поширювати юридичну регламентацію на відносини, належна упорядкованість і розвиток яких забезпечується за рахунок інших соціальних регуляторів (звичаїв, моральних, корпоративних, релігійних норм).
По-п’яте, правове регулювання не придатне для визначення характеру особистих стосунків людей, таких як кохання, дружба та деякі інші.
Розглянуті чинники мають об’єктивну природу. Однак існують і деякі суб’єктивні (або суб’єктивно-об’єктивні) фактори, що впливають на обсяг відносин, які регулює право. Найзначнішими серед них є стан загальної і правової культури населення, рівень розвитку правової науки і юридичної техніки, ефективність юридичної практики тощо.
2. Способи, методи та типи правового регулювання. Правовий режим
Право регулює вельми неоднакові за змістом, складом учасників, підставами виникнення змінення та припинення суспільні відносини. Через те природно, що кожна з однорідних груп таких відносин (цивільних, кримінальних, трудових та ін.) об’єктивно вимагає особливих підходів до їхнього врегулювання. Крім того, хоча і меншою мірою, обрання певних засобів регулятивного впливу залежить від цілей, які ставить перед собою держава (суспільство) на різних етапах свого існування. Наприклад, правове регулювання відносин власності в нашій країні нині докорінно відрізняється від правових форм їхнього упорядкування, що застосовувалися в радянський період. Перелічені чинники, а також характер політичної і правової систем суспільства, його історичні, культурні традиції та деякі інші обставини обумовлюють у кожному випадку обрання досить специфічних способів, методів та типів правового регулювання.
Під способами правового регулювання розуміють вихідні засоби правового впливу на поведінку людей, пов’язані з наділенням їх суб’єктивними юридичними правами або суб’єктивними юридичними обов’язками. До основних способів правового регулювання належать дозволи, зобов’язання та заборони.
Дозвіл полягає в наданні особі суб’єктивного юридичного права, тобто можливості самостійно приймати рішення щодо реалізації передбачених правовими нормами варіантів власної поведінки. Наприклад, стаття 27 Кодексу про шлюб та сім’ю України містить дозвіл подружжю укладати між собою всі дозволені законом майнові угоди.
Зобов’язання і заборони, у свою чергу, знаходять свій вияв у покладенні на учасників, регламентованих правом суспільних відносин, суб’єктивних юридичних обов’язків активного (таких, що спонукають до дій, приписаних нормами права) та пасивного змісту (спрямованих на утримання від деяких форм поведінки). Так, стаття 97 Кримінально-процесуального кодексу України зобов’язує прокурора, слідчого, орган дізнання чи суддю приймати заяви та повідомлення про вчинені або підготовлювані злочини. Стаття 6 Житлового кодексу Української РСР забороняє використання житлових приміщень не за призначенням. На відміну від дозволів зобов’язання і заборони не передбачають можливості відхилення адресатів правових норм від запропонованих ними варіантів поведінки.
Поряд з основними існують і допоміжні способи правового регулювання, зокрема примус, заохочення, надання пільг, рекомендації, покарання. Названі способи не мають самостійного інструментального значення і застосовуються разом з основними способами правового регулювання для посилення або оптимізації їхньої дії.
Те чи інше співвідношення основних і допоміжних способів правового регулювання, а також ступінь його деталізованості дають уявлення про конкретні методи правового регулювання. Якщо в правовому регулюванні надається перевага покладенню обов’язків, обмежується ініціатива суб’єктів права з уточнення положень юридичних приписів, а серед юридичних фактів, що обумовлюють виникнення правових відносин, переважають акти одностороннього волевиявлення (як, наприклад, адміністративні накази, постанови про початок впровадження зі справ про правопорушення тощо), то правове регулювання базується на імперативному методі. Навпаки, якщо сторони відносин, які піддаються юридичній регламентації, вільні самі приймати рішення щодо участі в них (наприклад, через укладення між собою різноманітних цивільно-правових угод), мають змогу відступати від описаних у правових нормах форм стосунків, встановлювати для себе додаткові, тобто безпосередньо не передбачені юридичними приписами права та обов’язки, то правове регулювання засновується на диспозитивному методі.
У деяких випадках для управління діяльністю соціальних суб’єктів використовуються рекомендаційний і заохочувальний методи правового регулювання. Рекомендаційний метод полягає в наданні вказівок, що не мають обов’язкової сили, стосовно найбільш раціональних, прийнятних для суспільства і цих осіб способів організації їхніх стосунків (наприклад, через пропонування, з метою усунення можливих непорозумінь, типових форм трудових контрактів між роботодавцем і працівником). Заохочувальний метод передбачає встановлення для ініціювання бажаної поведінки юридичних суб’єктів різноманітних пільг, переваг, винятків з обов’язків (наприклад, звільнення окремих категорій підприємств від сплати податків з метою створення сприятливих умов для збільшення виробництва необхідних видів продукції) і т. ін.
Характеристика типів правового регулювання пов’язана з висвітленням його найважливіших засад, тих, що лежать в основі здійснюваного правом впливу як такого, що їх упорядковує, на суспільні відносини — загальних юридичних дозволів і загальних юридичних заборон. Відповідно до цього розрізняють два типи правового регулювання: загальнодозволений і спеціально дозволений.
При загальнодозволеному типі правового регулювання можливість певної поведінки поставлена в залежність від наявності або відсутності її прямої заборони в законі. Якщо ж така заборона не передбачена, то ця поведінка (за умови, що вона не суперечить сутності і принципам права, меті і завданням правового регулювання) вважається правомірною. У цьому разі діє юридична формула: дозволено все, крім того, що заборонено законом.
При спеціально дозволеному типі вихідним є нормативне положення, згідно з яким особа може обирати лише ті форми поведінки, що безпосередньо визнані в законі як припустимі. У цьому разі діє юридична формула: заборонено все, крім того, що дозволено законом.
Неважко помітити, що й при загально- й при спеціально дозволеному типі правового регулювання в ньому використовується своєрідний юридично-технічний прийом, який полягає у встановленні загального правила (дозволу або заборони) з наступним введенням винятків з нього.
Зрозуміло, що обрання одного з вищезазначених типів регулювання не може бути довільним. Зокрема там, де більш важливим є забезпечення високої соціальної активності, максимальної свободи особи (наприклад, у сфері підприємництва) правове регулювання повинне засновуватися на загальнодозволеному типі і навпаки: у разі, коли необхідна чітка регламентація, високий рівень упорядкованості суспільного життя (скажімо, у сфері державного управління), обирається спеціально дозволений тип правового регулювання.
Розглянуті способи, методи і типи правового регулювання дають уявлення лише про його окремі сторони, напрями, аспекти. Характеристика ж цих явищ у їхній єдності, взаємодії, як цілісної системи регулювання досягається за допомогою такого місткого поняття, як “правовий режим”. Під правовим режимом розуміють певний порядок правового регулювання, який забезпечується через особливе поєднання залучених для його здійснення способів, методів і типів правового регулювання. Оскільки ж набір цих складових буває різним, то і діапазон можливих правових режимів досить великий — від “жорстких” до відносно “м’яких”.
Так, якщо у сфері суспільних відносин, пов’язаних з реалізацією фізичними особами права власності на мисливську та іншу зброю, застосовується спеціально дозволений тип регулювання, на перше місце висувається імперативний метод регулятивного впливу, а домінуючими способами регулювання є зобов’язання і заборони, то у сфері відносин, що складаються з приводу задоволення індивідами своїх культурних потреб, використовується протилежний за його спрямованістю комплекс правових засобів.
– Конец работы –
Эта тема принадлежит разделу:
План... Поняття правового регулювання... Способи методи та типи правового регулювання Правовий режим...
Если Вам нужно дополнительный материал на эту тему, или Вы не нашли то, что искали, рекомендуем воспользоваться поиском по нашей базе работ: Ефективність правового регулювання
Если этот материал оказался полезным ля Вас, Вы можете сохранить его на свою страничку в социальных сетях:
Твитнуть |
Новости и инфо для студентов