Злочини проти моральності.

Наруга над могилою (ст. 297 КК). Стаття 297 КК передбачає відпові­дальність за наругу над могилою, іншим місцем поховання, над тру­пом або урною з прахом покійного, а також викрадення предметів, що знаходяться в місці поховання або на трупі.

Об'єктом цього злочину є суспільні відносини, що забезпечу­ють загальноприйняті моральні принципи прояву поваги до пам'яті і праху покійних.

Предметом може бути могила, склеп, урна з пра­хом, предмети, що знаходяться в могилі або на ній: труп, одяг на ньому, коштовності, пам'ятник, зображення на ньому, огорожа, він­ки тощо.

Об'єктивна сторона цього злочину виражена в нарузі над мо­гилою, іншим місцем поховання, над трупом або урною з прахом по­кійного, а також у викраденні предметів, що знаходяться в місці по­ховання або на трупі.

Наруга може вчинятися шляхом осквернення могили, її розкопування, пошкодження ніші в стіні, урни з прахом, осквернення труни, знущання з трупа, пошкодження пам'ятника, надгробної плити, пам'ятних написів на ній, огорожі тощо.

Викра­дення припускає таємне або відкрите вилучення предметів, що зна­ходяться в могилі, на трупі або на могилі (одягу, прикрас з трупа, пам'ятників, надгробних плит, огорожі). Викрадення або пошко­дження таких предметів додаткової кваліфікації за злочини проти власності не вимагає, оскільки ці предмети не мають власника.

Суб'єктивна сторона цього злочину характеризується прямим умислом. При нарузі винний усвідомлює характер своїх дій і бажає їх вчинити, а при викраденні предметів він бажає вилучення цих предметів. Мотиви вчинення діянь можуть бути різними, але на ква­ліфікацію злочину вони не впливають. Якщо, однак, зазначені дії вчинені з хуліганських мотивів, відповідальність має наставати за сукупністю злочинів.

Суб'єкт цього злочину – особа, яка досягла 16-річного віку.

Покарання за злочин: за ст. 297 КК – штраф до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешт на строк до шести мі­сяців, або обмеження волі на строк до трьох років, або позбавлення волі на той самий строк.

Знищення, руйнування або пошкодження пам'яток – об'єктів культурної спадщини та самовільне проведення пошукових робіт на археологічній пам'ятці (ст. 298 КК). Відповідно до Конституції України, „культурна спадщина країни охороняється законом. Держава забезпечує збере­ження історичних пам'яток та інших об'єктів, що становлять куль­турну цінність...” (абзаци 4 і 5 ст. 54). Стаття 298 КК передбачає відпо­відальність за умисне знищення, руйнування чи псування пам'яток історії або культури.

Об'єктом цього злочину є суспільні відносини, що забезпечу­ють установлений порядок поводження з пам'ятками історії або культури, що впливають на формування національної самосвідомос­ті народу та основних принципів морального (духовного) життя суспільства.

Предметом цього злочину є ті пам'ятки історії, культу­ри чи об'єкти культурної спадщини національного або місцевого значення, які занесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України. Такими пам'ятками можуть бути місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов'язані з ними території чи водні об'єкти, інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об'єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з антропологічного, археологічного, естетично­го, етнографічного, історичного, мистецького, наукового чи худож­нього погляду і зберегли свою автентичність. До них також відно­сяться архівні документи, що зберігаються на території України, ві­дображають історію духовного і матеріального життя її народу та ін­ших народів, мають наукову, історико-культурну цінність, визнані такими відповідною експертизою.

Об'єктивна сторона цього злочину характеризується знищен­ням, руйнуванням чи псуванням зазначених предметів.

Знищення таких предметів призводить до їх повної непридатності.

Руйнування – істотне їхнє пошкодження, результатом якого є часткова втрата їх­ніх властивостей та цінності, що вимагає значного реставраційного ремонту.

Псування – це заподіяння зазначеним предметам таких пошкоджень, при яких вони не втрачають своїх властивостей та цін­ності.

Шкода взятим під охорону об'єктам може бути спричинена механічним, хімічним, біологічним, технологічним та іншим спосо­бом.

Закінченим злочин визнається з моменту настання будь-якого з названих наслідків.

Суб'єктивна сторона цього злочину характеризується прямим чи непрямим умислом. Особа усвідомлює суспільне небезпечний ха­рактер свого діяння, передбачає, що воно може привести до знищен­ня, руйнування чи псування названих предметів, і бажає чи свідомо допускає їх настання.

Мотиви злочину на кваліфікацію не вплива­ють, але якщо він вчинений з хуліганських мотивів, то відповідаль­ність настає за сукупністю злочинів.

Суб'єктом злочину, передбаченого частинами 1 і 2 ст. 298 КК, можуть бути будь-які особи, а за ч. 3 – службова особа.

Частина 2 ст. 298 КК встановлює відповідальність за ті самі дії, вчи­нені щодо об'єктів, які є пам'ятками національного значення. Такими об'єктами можуть бути особливо цінні пам'ятники, унікальні споруди, будинки, давні рукописи, шедеври мистецтва, пам'ятки природи, що мають національне значення тощо.

Частина 3 ст. 298 КК встановлює відповідальність за ті самі дії, вчинені з метою пошуку рухомих предметів, що походять із об'єктів археологічної спадщини.

Частина 4 ст. 298 КК передбачає відповідальність за ті самі діяння, вчинені службовою особою з використанням службового станови­ща. При цьому не має значення місце роботи службової особи.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 298 КК – штраф до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк до трьох років, або
позбавлення волі на той самий строк; за ч. 2 ст. 298 КК – позбавленням волі на строк до п'яти років; за ч. 3 ст. 298 КК – позбавлення волі на строк від двох до п'яти років; за ч. 4 ст. 298 КК – позбавлення волі на строк від трьох до восьми років.Знищення, пошкодження або приховування документів чи унікальних документів Національного архівного фонду (ст. 298-1 КК). Національний архівний фонд України є складовою частиною вітчизняної і світової історико-культурної спадщини та інформаційних ресурсів суспільства. Він перебуває під охороною держави і призначений для задоволення інформаційних, соціально-культурних, наукових та інших потреб суспільства, реалізації законних прав та інтересів громадян. Держава гарантує умови для зберігання, примноження і використання Національного архівного фонду, сприяє досягненню світового рівня в розвитку архівної справи.Національний архівний фонд – це сукупність документів, незалежно від їх виду, місця створення і форми власності на них, що зберігаються на території України, відображають історію духовного і матеріального життя її народу та інших народів, мають наукову, історико-культурну цінність, визнані такими відповідною експертизою і зареєстровані у порядку, передбаченому Законом «Про Національний архівний фонд і архівні установи» від 24 грудня 1993 року. До Національного архівного фонду належать також архівні документи, що зберігаються за межами України і відповідно до міжнародних угод підлягають поверненню в Україну. Підприємства, установи, організації, службові особи, громадяни та їх об'єднання зобов'язані забезпечувати схоронність Національного архівного фонду та сприяти його поповненню. Об'єктивна сторона цього злочину характеризується умисним знищенням, пошкодженням або приховуванням документів Національного архівного фонду.Знищення таких документів призводить до їх повної непридатності.Пошкодження – часткова втрата властивостей та цінності документів, що вимагає значного реставраційного ремонту.

Закінченим злочин визнається з моменту настання будь-якого з названих наслідків.

Суб'єктивна сторона цього злочину характеризується прямим чи непрямим умислом. Особа усвідомлює суспільне небезпечний ха­рактер свого діяння, передбачає, що воно може привести до знищен­ня, пошкодженння чи приховування названих документів, і бажає чи свідомо допускає їх настання.

Суб'єктом злочину, передбаченого частинами 1 і 2 ст. 298-1 КК, можуть бути будь-які особи, а за ч. 3 – службова особа.

Частина 2 ст. 298-1 КК встановлює відповідальність за ті самі дії, вчинені щодо унікальних документів Національного архівного фонду.Частина 3 ст. 298-1КК встановлює відповідальність за ті самі дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені службовою особою з використанням службового становища.Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 298-1 КК – штраф від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешт на строк до шести місяців; за ч. 2 ст. 298-1 КК – позбавлення волі на строк до трьох років; за ч. 3 ст. 298-1 КК – позбавленням волі на строк від трьох до п'яти років.

Жорстоке поводження з тваринами (ст. 299 КК). Стаття 299 КК встановлює відповідальність за знущання над тваринами, що відно­сяться до хребетних, вчинене із застосуванням жорстоких методів або з хуліганських мотивів, а також нацьковування зазначених тва­рин одна на одну, вчинене з хуліганських чи корисливих мотивів.

Об'єктом цього злочину є суспільні відносини, що забезпечу­ють загальноприйняті принципи моральності у сфері поводження з тваринами. Жорстоке поводження з тваринами, знущання над ними або інше жорстоке поводження з ними, суперечить сформованим у суспільстві підвалинам морального (гуманного) ставлення до тва­рин.

Предметом цього злочину є будь-які хребетні тварини, неза­лежно від їхньої приналежності і того, де вони мешкають і для яких цілей використовуються. Виняток складають лише гризуни та інші шкідники сільськогосподарських, лісових або мисливських угідь.

Об'єктивну сторону цього злочину утворить знущання над твариною, вчинене із застосуванням жорстоких методів, або нацьковування цих тварин одна на одну.

Знущання має місце при катуванні із застосуванням жорстоких, тобто особливо витончених методів, наприклад, заподіяння травм, переломів кінцівок, термічний або хі­мічний вплив тощо.

Жорстоке поводження може бути вчинене і шляхом позбавлення води, корму, повітря тощо. Ознаки цього зло­чину відсутні у разі знищення хворих, бездомних тварин, при мис­ливському відстрілі або іншому видобутку диких тварин і птахів, а також при забої домашніх тварин, якщо його здійснено з дотриман­ням відповідних правил.

Нацьковування тварин одна на одну має, наприклад, місце, коли собака використовується для нападу на інших диких або домашніх тварин заради втіхи, або проводяться собачі чи півнячі бої.

Закінче­ним злочин визнається з моменту вчинення будь-якого з зазначених діянь.

Суб'єктивна сторона цього злочину характеризується прямим умислом. Мотиви вчинення злочину – хуліганські або корисливі.

Суб'єктом цього злочину може бути будь-яка особа, що досягла 16-річного віку.

Частина 2 ст. 299 КК передбачає відповідальність за ті самі дії, вчинені в присутності малолітнього, тобто підлітка до 14 років.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 299 КК – штраф до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешт на строк до шести місяців; за ч. 2 ст. 299 КК – штраф до двохсот неоподаткову­ваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк до двох років.

Ввезення, виготовлення або розповсюдження творів, що пропагують культ насильства і жорстокості (ст. 300 КК). Стаття 300 КК передбачає відповідальність за ввезення в Україну зазначених творів з метою збуту чи розповсюдження або їх виготовлення, збе­рігання, перевезення чи іншого переміщення з тією самою метою або їх збут чи розповсюдження, а також примушування до участі в їх створенні.

Об'єктом цього злочину є суспільні відносини, що забезпечу­ють основні принципи суспільної моральності у сфері духовного і культурного життя суспільства.

Предметом цього злочину є будь-які твори (друкована продук­ція, кінофільми, відеофільми, натуралістичні фото- і відеозаписи), Що пропагують культ насильства і жорстокості, тобто прославляють застосування грубої сили, безжалісність, жорстокість, грубі розпра­ви і знущання над людьми, застосування катувань, мордувань, по­каз кривавих розборок, жорстоких способів вбивств тощо.

Об'єктивна сторона цього злочину характеризується вчинен­ням будь-якої з передбачених у ст. 300 КК дій. Це – ввезення в Украї­ну зазначених предметів, виготовлення, зберігання, перевезення чи інше переміщення, збут чи розповсюдження, а також примушуван­ня до участі в їх створенні.

Ввезення має місце у випадку фактичного переміщення зазначених творів через митний кордон України.

Виготовлення – це створення таких творів заново, як у випадку їх авторського створення, так і їх технічного розмноження: аудіо-, ві-деозапису, фото чи ксерокопіювання тощо.

Зберігання – це воло­діння цими творами або предметами, перебування їх у винного, у його помешканні, в автомашині, на робочому місці, у схованці чи в інших місцях.

Перевезення або інше переміщення зазначених творів означає їхнє переміщення з одного місця в інше в межах України. Перевезення відбувається з використанням будь-якого виду транс­порту, а переміщення має місце у випадках пересилання поштою, передачі у певне місце через знайомих тощо.

Розповсюдження тво­рів – демонстрація їх змісту чи фізична передача для використан­ня, перегляду, тиражування, в результаті чого вони стають досту­пними іншим особам.

Збут таких творів – це платне чи безоплатне їхнє відчуження (продаж, обмін, дарування), за своїм змістом він є різновидом розповсюдження.

Примушування до участі в створенні такого твору має місце, коли винний змушує іншу особу, всупереч її волі, взяти участь у створенні або тиражуванні твору. Примушу­вання має супроводжуватися психічним або фізичним насильством. У випадку заподіяння шкоди здоров'ю, дії винного мають кваліфіку­ватися за сукупністю злочинів. Для об'єктивної сторони досить вчи­нення будь-якої із зазначених дій.

Суб'єктивна сторона цього злочину характеризується прямим умислом. Особа усвідомлює зміст твору, суспільне небезпечний ха­рактер своїх дій і бажає їх вчинити. Крім того, необхідна мета роз­повсюдження чи збуту зазначених у цій статті предметів. Розповсю­дження, збут, а також примушування до участі в створенні твору можуть переслідувати корисливу або іншу мету.

Суб'єкт цього злочину – будь-яка особа, яка досягла 16-річно-го віку, а за примушування неповнолітніх до участі у створенні та­ких творів – 18-річного віку.

Частина 2 ст. 300 КК встановлює відповідальність за ті самі дії щодо кіно- і відеопродукції, що пропагують культ насильства і жорстокос­ті, а також збут неповнолітнім чи розповсюдження серед них творів, що пропагують культ насильства і жорстокості.

У частині 3 цієї статті зазначені такі ознаки злочину, як повтор­ність або попередня змова групи осіб, а також примушування непов­нолітніх до участі у створенні творів, що пропагують культ насиль­ства і жорстокості. Ознаки повторності і попередньої змови групи осіб відомі. Примушування неповнолітніх має місце, коли особа, яка досягла 18-річного віку, вчиняє дії, спрямовані на те, щоб шляхом фізичного чи психічного насильства змусити неповнолітнього, всу­переч його волі, взяти участь у створенні зазначених творів.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 300 КК – штраф до ста п'ятдеся­ти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до трьох років, з конфіскацією творів, що пропагують культ насильства і жорсто­кості, засобів їх виготовлення та розповсюдження; за ч. 2 ст. 300 КК – штраф від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів гро­мадян або обмеження волі на строк до п'яти років, з конфіскацією кіно- та відеопродукції, що пропагує культ насильства і жорстокості, засобів її виготовлення і демонстрування; за ч. 3 ст. 300 КК – позбав­лення волі на строк від трьох до п'яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією творів, кіно- та відеопродукції, що про­пагують культ насильства і жорстокості, засобів їх виготовлення і демонстрування.

Ввезення, виготовлення, збут і розповсюдження порно­графічних предметів (ст. 301 КК). Стаття 301 КК встановлює відпові­дальність за ввезення в Україну творів, зображень або інших пред­метів порнографічного характеру з метою збуту чи розповсюдження або їх виготовлення, перевезення чи інше переміщення з тією са­мою метою, або їх збут чи розповсюдження, а також примушування до участі в їх створенні.

Об'єктом цього злочину є суспільні відносини, що забезпечу­ють основні принципи суспільної моральності у сфері статевих сто­сунків. Предметом цього злочину є різні твори, зображення або інші предмети порнографічного характеру. На відміну від творів зобра­жувально-художнього й еротичного характеру, вони за своїм зміс­том в грубій, цинічній формі відображають натуралістичне чи про­типриродне детальне зображення сексуальних відносин. Це живо­писні або фотозображення, друковані чи рукописні твори, кіно- чи діафільми, слайди, магнітофонні та відеозаписи тощо. Ці предмети призначені для збудження нездорових чи протиприродних сексуаль­них потреб і тим самим деформації моральних уявлень і потягів у сфері статевих стосунків.

Об'єктивну сторону цього злочину утворює вчинення будь-якої із зазначених у ст. 301 КК дії. Це — ввезення в Україну творів, ображень або інших предметів порнографічного характеру, їх виготовлення, перевезення або інше переміщення, або їх збут чи розпов­сюдження, у тому числі інформаційне, а також примушування до участі в їх створенні. Вони нічим не відрізняються від аналогічних дій, що утворюють об'єктивну сторону злочину, передбаченого і ст. 300, при характеристиці якого був зроблений їх аналіз.

Суб'єктивна сторона цього злочину характеризується прямим і умислом.

Суб'єкт – особа, яка досягла 16-річного віку, а за примушування неповнолітніх до участі в створенні таких творів – 18-річного віку.

Частина 2 ст. 301 КК передбачає відповідальність за ті самі дії, вчинені щодо кіно- та відеопродукції, комп'ютерних програм порнографічного характеру, а також збут неповнолітнім чи розповсюдження серед них творів, зображень або інших предметів порнографічного характеру.

Кіно- або відеопродукцією визнають кінофільми, відеофільми, діафільми, комп'ютерні програми та інші подібні записи, що розши­рюють інформаційні можливості транслювання і розповсюдження продукції порнографічного характеру. Наявність другої кваліфікую­чої ознаки передбачає усвідомлення винним, що особи, яким про­дукція порнографічного характеру збувається або серед яких вона розповсюджується, є неповнолітніми.

Частина 3 ст. 301 КК передбачає відповідальність за дії, зазначені у частинах 1 або 2 цієї статті, якщо вони вчинені повторно або за по­передньою змовою групою осіб, а також примушування неповноліт­ніх до участі у створенні творів, зображень або кіно- та відеопродук­ції, комп'ютерних програм порнографічного характеру. Ці ознаки аналогічні тим, що розглядалися у частинах 2 і 3 ст. 300 КК.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 301 КК – штраф від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до трьох років, з конфіскацією порнографічних предметів та засобів їх виготовлення і розповсюдження; за ч. 2 ст. 301 КК – штраф від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк до п'яти років, або позбавлення волі на той самий строк, з конфіскацією порнографічної кіно- та відеопродукції, засобів її виго­товлення і демонстрування; за ч. 3 ст. 301 КК – позбавлення волі на строк від трьох до семи років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією порнографічних предметів, кіно- та відеопродукції комп'ютерних програм, засобів їх виготовлення, розповсюдження і демонстрування.

Створення або утримання місць розпусти і звідництво (ст. 302 КК). Частина 1 ст. 302 КК передбачає відповідальність за створен­ня або утримання місць розпусти, а також звідництво для розпусти.

Об'єктом цього злочину є суспільні відносини, що забезпечу­ють основні принципи суспільної моральності у сфері статевих сто­сунків.

Місцем розпусти визнається будь-яке приміщення або інше місце, спеціально підготовлене чи пристосоване для постійного або періодичного вчинення розпусних дій (притон розпусти). Ці місця призначені для заняття проституцією, для безладних сексуальних стосунків між особами різної або однієї статі, для задоволення сек­суальної пристрасті протиприродним способом і тому подібних дій. Це може бути будинок, квартира, кімната в гуртожитку, номер у го­телі, офіс чи інше службове приміщення, підсобні приміщення (під­вал, сауна, сарай, гараж та інші, де відбуваються розпусні дії).

З об'єктивної сторони цей злочин полягає в створенні або утриманні місць розпусти, а також у звідництві для розпусти.

Ство­ренням місця розпусти буде, наприклад, пошук приміщення, облаш­тування такого місця, підбір обслуги, забезпечення засобами зв'яз­ку і транспорту тощо.

Утримання місця розпусти припускає, на­приклад, пошук клієнтів, оплату оренди приміщення, транспорту, інші фінансові розрахунки, придбання і реалізацію для клієнтів на­поїв, продуктів тощо.

Звідництво – це своєрідне посередництво, що виражається в сприянні добровільним сексуальним стосункам не­знайомих осіб між собою. Воно може полягати в знайомстві або ор­ганізації зустрічей таких осіб, у пошуку осіб, які погоджуються зай­матися розпустою тощо.

Суб'єктивна сторона цього злочину характеризується прямим умислом. Мотиви і мета вчинення злочину можуть бути різними, однак за наявності мети наживи дії винного підлягають кваліфікації за ч. 2 ст. 302 КК.

Суб'єкт цього злочину – будь-яка особа, яка досягла 16-річно­го віку.

Частина 2 ст. 302 КК передбачає відповідальність за ті самі дії, вчинені з метою наживи або особою, раніше судимою за такий злочин, або вчинені організованою групою. Для кваліфікації дій за ч. 2 до­сить вчинити будь-яку дію, зазначену у ній.

Частина 3 ст. 302 КК посилює відповідальність за дії, передбачені частинами 1 або 2 цієї статті, вчинені із залученням неповнолітньо­го. Наявність цієї ознаки припускає залучення неповнолітнього до участі у вчиненні будь-якої із зазначених у перших двох частинах дій чи безпосереднє залучення такої особи для вчинення розпусних дій у місцях розпусти. Додаткової кваліфікації за втягнення непов­нолітніх у злочинну діяльність (ст. 304 КК) чи за розбещення неповно­літніх (ст. 156 КК) не потрібно.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 302 КК – штраф до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк до двох років; за ч. 2 ст. 302 КК – обмеження волі на строк до п'яти років або позбавлення волі на той самий строк; за ч. 3 ст. 302 КК – позбавлення волі на строк від двох до семи років.

Сутенерство або втягнення особи в заняття проституцією (ст. 303 КК). Частина 1 ст. 303 КК передбачає відповідальність за втягнення особи в заняття проституцією або примушування її до зайняття проституцією з використанням обману, шантажу чи уразливого стану цієї особи, або із застосуванням чи погрозою застосування насильства, або сутенерство.

Проституцію закон визначає як надання сексуальних послуг з метою отримання доходу. Під наданням сексуальних послуг слід розуміти здійснення нормальних статевих актів, задоволення статевої пристрасті в неприродних формах, вчинення будь-яких інших дій сексуального характеру (пов'язаних, зокрема з різноманітними формами сексуальних збочень) з різними партнерами і не на основі особистої симпатії, приязні. При цьому не має значення, вчиняються ці дії з особами протилежної статі чи однієї. Оскільки в законі йдеться про послуги, то це означає, що: 1) вчиняються дії, бажані для "замовника", які приносять йому задоволення або користь; 2) особа, яка займається проституцією, має мету отримання від цього доходу. Тому заняття проституцією передбачає, що надання сексуальних послуг обумовлюється винагородою, здійснюється за плату. Причому домовленість про оплату має бути досягнута ще до вчинення сексуальних дій, хоча конкретна ціна може і не називатися.

Систематичність заняття проституцією означає надання сексуальних послуг три чи більше разів, причому різним клієнтам, або, хоча б і двом клієнтам, але з певним (понад кілька годин) проміжком у часі. Систематичності не утворює багаторазове надання сексуальних послуг, хоча б і за плату, одній і тій же особі.

Примушування чи втягненая у заняття проституцією полягає у діях, внаслідок яких інша особа всупереч своєму бажанню повинна почати займатися проституцією.

Способами примушування чи втягнення є: 1) застосування насильства; 2) погроза застосування насильства; 3) знищення чи пошкодження майна; 4) шантаж; 5) обман.

Застосування насильства означає заподіяння тілесних ушкоджень, побоїв, незаконне позбавлення волі, звалтування, задоволення статевої пристрасті неприродним способом, інші насильницькі дїї.

Погроза застосування насильства полягає у залякуванні потерпілої особи заподіянням фізичної шкоди. Погроза повинна стосуватися самого потерпілого, а не інших осіб, хоча б і близьких де того, хто має займатися проституцією. Форма повідомлення - усно, письмово, конклюдентними діями - значення для кримінальної відповідальності не має. Важливо лише. щоб потерпілий сприйняв погрозу як реальну. Детальніше про поняття погрози див. коментар до ст. ст. 129 і 189 КК. Погроза вбивством потребує додаткової квалі фікації за ч. 2 ст. 129 КК лише у разі, якщо вона вчинюється членом організованої групи.

Про поняття знищення чи пошкодження майна див. коментар до ст. 194 КК. Майно, знищенням або пошкодженням якого погрожують потерпілому, повинно належати йому самому, оскільки посягання проти майна інших осіб навряд чи може оцінюватися як ефективний засіб впливу на поведінку.

Шантаж у даному випадку включає два види дій: а) погрозу викриттям, повідомленням відомостей, які компрометують особу (наприклад, вимога займатися проституцією під погрозою повідомлення про засудження в минулому чи про наявність венеричного захворювання); б) погрозу заподіянням іншої шкоди, залякування з метою створити вигідну для себе обстановку, поставити потерпілу особу в залежне становище. Це, зокрема, вивезення особи за кордон і відібрання в неї документів, погроза заподіяння шкоди рідним чи близьким, доведення до потерпілого наміру продати у рабство чи піддати груповому зґвалтуванню тощо. Шантажем є погроза розголосити як дійсні факти, так і повідомити неправдиві відомості, здійснити наклеп.

Обман – це повідомлення завідомо неправдивих відомостей чи умовчування про факти. При вчиненні цього злочину він може полягати у введенні в оману щодо мети вступу у статевий зв'язок, вербуванні для роботи за кордоном під приводом виконання іншої роботи тощо.

Сутенерство полягає у створенні, керівництві або участі в організованій групі, яка забезпечує: діяльність з надання сексуальних послуг особами чоловічої та жіночої статі з метою отримання прибутків. Така група наділена, насамперед, загальними ознаками організованої групи, визначеними в ч. 3 ст. 28 КК, та специфічними для неї – мета організованої групи полягає у забезпеченні діяльності з проституції. Сюди входять надання приміщень, охорона, транспортні послуги, звідництво, рекламування, встановлення корупційних зв'язків для забезпечення невтручання державних органів тощо. Така діяльність може здійснюватися підпільно, а може й прикриватися легальними формами (утримання нічних клубів, масажних кабінетів, служб знайомств).

Об'єктом цього злочину є суспільні відносини, що забезпечу­ють основні принципи суспільної моральності в сфері статевих сто­сунків.

Об'єктивна сторона цього злочину припускає втягнення особи в заняття проституцією або примушування її до зайняття проституцією з використанням обману, шантажу чи уразливого стану цієї особи, або із застосуванням чи погрозою застосування насильства, або сутенерство.

Суб'єктивна сторона цього злочину характеризується прямим умислом і наявністю мети отримання доходу. Неотримання з яки­хось причин цього доходу (відмова оплатити надану послугу тощо) не виключає складу злочину, досить того, що у винної особи була мета одержати такий дохід.

Суб'єктом цього злочину може бути будь-яка особа жіночої чи чоловічої статі, яка досягла 16-річного віку і яка займається прости­туцією, або службова особа.

У частині 2 ст. 303 КК передбачена відповідальність за дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені щодо кількох осіб або повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або службовою особою з використанням службового становища, або особою, від якої потерпілий був у матеріальній чи іншій залежності.

Частина 3 ст. 303 КК встановлює відповідальність за дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені щодо неповно­літнього або організованою групою. Перша ознака має місце, якщо особа, завідомо знає, що хоча б один із втягнутих осіб до заняття проституцією не досяг повноліття, або матиме місце при втягненні у за­няття проституцією однієї чи кількох осіб, які не досягли повноліття, і винний знав це.

Поняття організованої групи дає ст. 28 КК. Ця оз­нака матиме місце, якщо учасники організованої групи об'єдналися для систематичного заняття проституцією, а також якщо така група (незалежно від статі учасників) займається втягненням у проституцію зазначеними в законі способами.

У частині 4 ст. 303 КК встановлена відповідальність за дії, передбачені частинами першою, другою або третьою цієї статті, вчинені щодо малолітнього, або якщо вони спричинили тяжкі наслідки.

Відповідальність за втягнення малолітнього чи неповнолітнього в заняття проституцією чи примушування їх до заняття проституцією за цією статтею має наставати незалежно від того, чи вчинені такі дії з використанням обману, шантажу, уразливого стану зазначених осіб або із застосуванням чи погрозою
застосування насильства, використанням службового становища, або особою, від якої потерпілий був у матеріальній чи іншій залежності.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 303 КК – позбавлення волі на строк від трьох до п'яти років; за ч. 2 ст. 303 КК – позбавлення волі на строк від чотирьох до семи років; за ч. 3 ст. 303 КК – позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років з конфіскацією майна або без такої; за ч. 4 ст. 303 КК – позбавлення волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років з конфіскацією майна або без такої..

Втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність (ст. 304 КК). Стаття 304 КК встановлює відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність, у пияцтво, у заняття жебрацтвом, азартними іграми.

Об'єктом цього злочину є суспільні відносини, що забезпечу­ють основні принципи суспільної моральності у сфері належного інтелектуального, морального та фізичного розвитку і виховання неповнолітніх. Потерпілим є особа, яка не досягла повноліття.

Втягненням неповнолітнього в цю діяльність є психічний чи фізичний вплив на нього з метою схилити його до вчинення злочину або до участі в ньому чи в інших антигромадських діях. Це будь-які види фізичного насильства чи психічного впливу: погрози, шантаж, обман, переконання, поради, різні обіцянки тощо.

Погроза полягає в залякуванні заподіянням не­повнолітньому або його близьким будь-якої шкоди. Така погроза має бути реальною, тобто такою, що здатна достатньо вплинути на під­літка.

Шантаж – це погроза поширення про потерпілого відомос­тей, які він вважає за необхідне зберегти в таємниці.

Обманом ви­знається навмисне перекручування обставин або приховання істини для того, щоб ввести підлітка в оману і тим самим спонукати його до вчинення злочину.

Обіцянка як спосіб втягнення означає прий­няття суб'єктом на себе тих або інших зобов'язань, незалежно від того, чи має він намір їх виконати (навчити керувати мотоциклом чи прийомам спортивної боротьби, обіцяти дружбу, захист тощо). У тих випадках, коли суб'єкт злочину залучає до його вчинення під­літка, який не досяг віку, з якого настає кримінальна відповідаль­ність, він виступає як виконавець цього злочину (незалежно від характеру його дій) і вчинене кваліфікується за ст. 304 КК і за тією статтею КК, яка передбачає відповідальність за вчинене підлітком діяння.

Об'єктивна сторона цього злочину має місце і при втягненні неповнолітнього у пияцтво, у заняття жебрацтвом або азартними ігра­ми.

Втягнення у пияцтво – це створення в неповнолітнього бажан­ня систематично вживати спиртні напої. Систематичність утворю­ють не тільки епізоди безпосереднього втягнення такої особи до вживання спиртних напоїв, а й втягнення до вживання напоїв шля­хом їхнього придбання, дарування і вчинення інших дій, спрямова­них на спонукання, або саме примушування до вживання спиртних напоїв. Спиртними напоями є горілка, спирт, коньяк, лікер, самогон, вино тощо.

Обов'язковою умовою визнання таких дій злочинними має бути систематичність їх вчинення, тобто не менше трьох разів. При цьому повинне мати місце втягнення в пияцтво того самого під­літка. Тому одноразова дія, у тому числі вживання спиртних напоїв з кількома підлітками, не утворить систематичності.

Втягнення у жебрацтво – це схилення неповнолітнього до систематичного жебракування у сторонніх осіб грошей або інших матеріальних цінностей, а в азартні ігри – схилення до систематичної гри на гроші або інші матеріальні цінності.

Азартні ігри – це ігри на матеріальний інтерес у карти, рулетку, „наперсток” та інші.

Зло­чин визнається закінченим з моменту вчинення винним дії, спрямо­ваної на втягнення неповнолітнього у злочинну діяльність. Втягнення у пияцтво, у заняття жебрацтвом або азартними іграми визнається закінченим при наявності систематичності. Наслідки і результа­тивність таких дій на кваліфікацію не впливають.

Суб'єктивна сторона цього злочину характеризується прямим умислом поєднаним з метою втягнути підлітка в злочинну або іншу антигромадську діяльність.

Суб'єктом цього злочину є лише особа, яка до моменту вчинення злочину досягла 18-річного віку.

У частині 2 ст. 303 КК передбачена відповідальність за дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені щодо малолітньої особи або батьком,
матір'ю, вітчимом, мачухою, опікуном чи піклувальником, або особою, на яку покладено обов'язки щодо виховання потерпілого чи піклування про нього

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 304 КК – позбавлення волі на строк від трьох до семи років; за ч. 2 ст. 304 КК – позбавленням волі на строк від чотирьох до десяти років.