Типи політичних систем

Типологія політичних систем здійснюється на основі врахування різних ознак (основ). Одна з перших класифікацій (типологій) виходить з характеру взаємин політичної системи із зовнішнім середовищем. За цим критерієм політичні системи підрозділяються на закриті і відкриті. Закриті політичні системи мають обмежені зв’язки із зовнішнім середовищем, несприйнятливі до цінностей інших систем і самодостатні, тобто ресурси розвитку знаходять усередині таких систем. Відкриті системи активно обмінюються ресурсами із зовнішнім світом, успішно засвоюють передові цінності інших систем, рухливі і динамічні. Прикладами закритих систем можуть служити колишні країни соціалізму (СРСР, Угорщина, Болгарія й ін.). Розвинуті демократичні держави Заходу є прикладом відкритих політичних систем.

Досить розповсюдженою є класифікація політичних систем за політичним режимом, тобто на основі характеру і способів взаємодії влади, особистості і суспільства. За цим критерієм виділяються тоталітарні політичні системи, авторитарні і демократичні. Для тоталітарної політичної системи характерно повне підпорядкування особистості і суспільства владі, регламентація і контроль за всіма сферами життя людей з боку держави. Авторитарна політична система заснована на необмеженій владі однієї особи чи групи громадян при збереженні деяких економічних, громадських, духовних свобод для громадян. Демократична політична система припускає пріоритет прав особистості, контроль суспільства над владою.

Французький політолог Ж.Блондель розрізняє політичні системи за змістом і формами управління. Він виділяє п’ять їхніх основних різновидів: 1) ліберальні демократії, в яких прийняття політичних рішень орієнтовано на цінності індивідуалізму, свободи, власності; 2) комуністичні системи, чи авторитарно-радикальні, що орієнтуються на цінності рівності, соціальної справедливості; 3) традиційні політичні системи, що спираються на олігархічні форми правління і орієнтуються на нерівномірний розподіл економічних ресурсів і соціальних статусів; 4) популістські політичні системи, які переважають у країнах, що розвиваються; вони використовують авторитарні методи управління і прагнуть до більшої рівності в розподілі благ; 5) авторитарно-консервативні політичні системи, що переслідують цілі збереження соціальної й економічної нерівності, обмеження політичної участі населення.

В основу класифікації політичних систем може бути покладений класовий принцип, тобто інтереси якого класу виражає політична система. Подібна типологія характерна для марксизму, що розглядав політичну систему як інструмент у руках економічно пануючого класу. За цією ознакою виділялися рабовласницька, феодальна, капіталістична і комуністична (соціалістична) політичні системи.

М. Алмонд розрізняв політичні системи за типом політичної культури і поділу політичних ролей між учасниками політичного процесу. Він виділив чотири типи політичних систем: англо-американська, європейсько-континентальна, доіндустриальна і частково індустріальна, тоталітарна.

Для англо-американської політичної системи (США, Великобританія) характерним є високий ступінь поділу політичних ролей і функцій між учасниками політичного процесу. Влада і вплив розподілені між різними ланками політичної системи. Політична система функціонує в рамках однорідної культури, орієнтованої на захист загальновизнаних у суспільстві ліберальних цінностей: свободи, безпеки, власності і т.д.

Європейсько-континентальна політична система (країни Західної Європи) відрізняється роздрібненістю політичної культури, наявністю усередині національних культур протилежних орієнтації, ідеалів, цінностей, властивих якомусь класу, етносу, групі, партії. Тому поділ політичних ролей і функцій відбувається не в масштабах суспільства, а усередині класу, групи, партії і т.д. Однак наявність різнорідних субкультур не заважає досягати в суспільстві згоди, оскільки є загальна культурна основа − ліберальні цінності.

Доіндустріальні і частково індустріальні політичні системи мають змішану політичну культуру. Вона складається з місцевих політичних субкультур, в основі яких лежать цінності клану, роду, громади, племені. Тому знайти згоду і компроміс тут, не прибігаючи до насильства, практично неможливо. Інтеграція суспільства за допомогою насильства призводить до концентрації влади і впливу в руках вузького кола осіб.

Тоталітарні політичні системи функціонують на основі пріоритету класових, національних чи релігійних цінностей. Влада сконцентрована в руках монопольно правлячої партії чи групи осіб.

 

 

ТЕМА 7. Політичні режими сучасності

“Політичний режим” як категорія політології

Політичний режим являє собою сукупність методів, прийомів, засобів здійснення політичної влади. Він характеризує середовище й умови політичного життя суспільства, іншими словами − визначений політичний клімат, що існує в тій чи іншій країні в конкретний період її історичного розвитку.

Це поняття відображає реальну картину політичної влади в тій чи іншій країні.

Наведене визначення політичного режиму дає загальне уявлення про дане поняття. Для більш широкого і конкретного розуміння політичного режиму у визначеній країні необхідно відповісти на наступні запитання.

1. Як виник даний політичний режим? Мається на увазі організація і проведення виборів до органів політичної влади. Е. Вятр відзначає, що характер і зміст політичного режиму, які формуються, визначаються змагальністю виборів, що припускають свободу “виставляти свою кандидатуру... Вибори вважаються чесними, якщо немає махінацій і є спеціальний механізм чесної гри”.

2. Які політичні угруповання знаходяться при владі? Це розкриває мету, яку дані угруповання переслідують. Якщо влада належить представникам демократичних сил, то ставляться завдання демократизації громадського життя. Якщо панують представники військової еліти, екстремістських кіл, тоді переслідуються інші цілі.

3. Яким методам політичного панування віддається перевага − демократичним чи насильницьким? Іншими словами, політичне життя може характеризуватися визнанням народу вищим джерелом влади. Але вона може бути і політичним насильством, репресіями проти інакомислячих, маніпулюванням свідомістю людей за допомогою різного роду міфів і помилкової інформації.

4. Які партії домагаються приходу до політичної влади (комуністичні, ліберальні, демократичні і т.д.)? Мета, що ставлять політичні партії, багато в чому визначає тип політичного режиму в тій чи іншій країні.

5. Чи допускається існування політичної опозиції і якою мірою? Її існування припускає свободу думок, незалежність засобів масової інформації, критику і контроль діяльності пануючих структур, висування альтернативних програм економічного і політичного розвитку країни. Опозиція може вимагати відставки уряду і проведення нових виборів. Таким чином, факт наявності чи відсутності політичної опозиції є важливою обставиною у визначенні типу політичного режиму.

6. Яке становище особистості в даній країні? У першу чергу, йдеться про рівень і фактичну реалізованість інституту прав і свобод громадян, про права людини, що гарантують індивідуальну свободу, можливість активної участі в управлінні державою, право на власність, підприємницьку діяльність, свободу розпорядження робочою силою. Мова також йде про гідний рівень життя, соціальну захищеність і духовний розвиток особистості. Очевидно, що ступінь здійснення прав людини в тій чи іншій державі є одним з істотних показників, який дозволяє класифікувати політичні режими.

Відзначені положення розглядаються як основні (фактично їх більше), підрозділяються вони на дві великі групи: демократичні і недемократичні. У свою чергу, недемократичні містять у собі два типи − тоталітарні й авторитарні.

Одним з матеріально-практичних вимірів влади, що розкриває те, як вона реально функціонує, є політичний режим. Інакше кажучи, коли незабаром політичний режим розкриває і виражає функціональну сторону політичної влади, то ним охоплюється майже весь спектр політичного життя суспільства. Історичний досвід показує, що значна зміна, а тим більше радикальна зміна політичного режиму (навіть якщо форма правління і форма державного устрою залишаються колишніми), звичайно, круто змінюють усю внутрішню і зовнішню політику держави. Необхідно пам’ятати і те, що політичний режим дуже рухливий і динамічний. Викликано це, видимо, тим, що він пов’язаний не стільки з формою політичної влади (яка більш стійка), скільки з її змістом.

У навчальній і науковій літературі під політичним режимом тривалий час розуміли методи і способи здійснення політичної влади. Однак таке визначення страждає однобічністю, не відбиває суті політичного режиму, його динамізм і багатогранність. Правда, способи і методи здійснення політичної влади мають пряме відношення до політичного режиму, але самі по собі ці методи, їхні конкретні види і зміст залежать від співвідношення, взаємодії і протиборства різних політичних сил у країні, від політичної ситуації, що складається в кожен відрізок часу в результаті функціонування різних політичних інститутів (діяльності консервативних, ліберальних, соціал-демократичних і марксистських партій і т.д.). Нарешті, прогресивність чи реакційність політичного режиму визначається через призму демократії.

Отже, політичний режим − це методи здійснення політичної влади, підсумковий політичний стан у суспільстві, що створюється в результаті взаємодії і протиборства різних політичних сил, функціонування всіх політичних інститутів і характеризується демократизмом чи антидемократизмом.

Наведене визначення дозволяє виділити наступні ознаки аналізованого феномена:

1. Політичний режим свідчить про те, як, якими методами в країні здійснюється політична влада. Якщо це методи переконання, узгодження, законності, якщо застосовується тільки правовий примус і у встановленій законом процесуальній формі, то в наявності прогресивний режим. Коли ж на перший план виходять неправові методи (терор, насильство), то в країні складається реакційний політичний режим.

2. Суть політичного режиму полягає в тому, що цей підсумковий політичний стан (політична ситуація) у даній країні виникає як результат функціонування всіх елементів (інститутів) її політичної системи. Підсумковий політичний стан рухливий, мінливий. Звідси багато можливих варіантів політичного режиму. У країнах, де існує стійкий баланс політичних сил, де досягається згода основних елементів політичної системи по корінних інтересах суспільства, встановлюється стабільний політичний режим. Але якщо в країні верх беруть то одні, то інші сили, політичний режим постійно змінюється убік прогресу і демократії, або убік антидемократизму.

3. Демократія служить головним критерієм оцінки політичного режиму. Якщо співвідношення на користь демократії, є підстави говорити про демократичний режим, якщо навпаки − з’являються ознаки авторитарного режиму. Коли “доза” демократії нечітка − у наявності змішані режими.

Серед сучасних видів політичних режимів усе більшого поширення набуває демократичний політичний режим. Йому властиві наступні стійкі ознаки. Вищі органи держави мають мандат народу, влада реалізується в його інтересах і правовими методами. Тут права і свободи людини і громадянина всебічно гарантовані і захищені, закон панує у всіх сферах життя. Виходить, найважливіша особливість демократичної організації влади − органічне поєднання народовладдя з особистою свободою.

Одним з основних принципів демократичного політичного режиму є принцип більшості Він складає суть доктрини народного суверенітету, відповідно до якої народ проголошується першоджерелом влади. В основі демократичної державності лежить принцип поділу єдиної державної влади на законодавчу, виконавчу і судову. До принципів демократичної організації влади відносяться багатопартійність, вільні демократичні вибори при рівності усіх у виборчих правах.

Авторитарний політичний режим не без підстав підрозділяється на твердий і помірний. Верховна державна влада тут належить еліті або диктатору і його оточенню. Влада здійснюється твердими методами насильства, часто неправового. Твердий авторитарний режим не рахується з основними правами і свободами громадян, придушує політичну опозицію, забороняє діяльність опозиційних партій. У помірний авторитарний режим у визначених дозах проникають демократія і законність.

Тоталітарний політичний режим був характерним, насамперед, для колишніх соціалістичних держав. Верховна влада при ньому, зазвичай, належить диктатору і його найближчому оточенню. Здійснюється влада методами масового насильства в умовах беззаконня і сваволі. При тоталітарному режимі відбувається повне одержавлення суспільства, усіх його сфер, у тому числі економічної.

Тоталітаризму властиві однопартійна система і масована брехлива пропаганда. Відповідно до цієї пропаганди насильство застосовується тільки проти ворогів народу, а насправді цим ворогом стає сам народ.

Найреакційнішим є фашистський політичний режим. Термін “фашизм” італійського походження і перекладається як зв’язування, об’єднання. Це відкрита терористична диктатура реакційних сил, що заперечує всяку демократію і законність. Для фашизму характерні крайній шовінізм і расизм, розв’язання загарбницьких війн для поневолення нижчих націй і народів.

У літературі тоталітаризм і фашизм нерідко ототожнюють. Подібність між ними дійсно є, але мається і принципове розходження: вони створюються і функціонують на різній економічній основі. Однак, як свідчить історичний досвід, реальна політична влада в країні може відрізнятися від проголошеної в конституції форми правління. Досить нагадати, що й у США, і в колишньому СРСР форма правління була однаковою − республіканська, але реальна політична влада − різні. Отже, щоб мати точне уявлення про політичне життя тієї чи іншої країни, недостатньо знати тільки про проголошену в ній форму правління, необхідно ще з’ясувати, який політичний режим у ній панує.