Укажіть нові тенденції розвитку архітектури і мистецтва у другій половині XIX ст.

У другій половині XIX ст. образотворче мистецтво в Україні розвивалося в реалістичному напрямку.

Російські передвижники, у творчості яких глибоко реалістично відбилося життя російського народу, разом із тим широко зверталися до української тематики, у своїх картинах із любов'ю змальовували чудову природу України, показували характер, побут, вдачу, психологію і волелюбність українського народу.

І. Рєпін (1844—1930), який народився в м. Чугуєві на Харківщині і провів дитячі та юнацькі роки в Україні, написав картини, у яких відобразив історію, життя й побут українського народу («Українська хата», -Запорожці пишуть листа турецькому султанові», «Вечорниці» та ін.).

Найбільш Інтенсивно в той час розвивався побутовий живопис. Присвячуючи картини сучасним темам із навколишнього ж>птя, художники змальовували реальну дійсність, соціальні відносини, зображували простих людей, їхні психологію, характер, створювали образи борців за свободу, уславлювали красу своєї Вітчизни.

Реалістичні картини з життя українського порефор-меного села створив відомий художник-передвижник М. Кузнєцов (1850—1929), творчість якого в основному була пов'язана з Одесою. У своїх картинах («Об'їзд володінь», «Мировий посередник», «Старий поміщик» та ін.) Кузнєцов, з одного боку, зображував тяжке життя селян, викривав хижацтво і нікчемність поміщиків, а з іншого — оспівував духовну велич та красу простих людей, їхні оптимізм і силу.

К. Костанді (1852—1921), передвижник, видатний представник побутового жанру, викладач Одеського художнього училища, написав чимало картин на соціально-

побутові теми («Біля хворого товариша», і,В люди», «Гуси»), у яких дуже тонко передав колорит української природи і змалював людей з їхніми настроями, переживаннями й думами.

У Києві в побутовому жанрі успішно працював художник-передвижник М. Пимоненко (1862—1912). Його картини здебільшого відображають життя І побут українського села ("Весілля в Київській губернії». <-Святочне ворожіння», «Свати», «Проводи рекрутів», -Сінокіс» та ін.).

Видатним українським художником-рєалістом був С. Васильківський (1854—1917). У його творчій спадщині налічується понад гри тисячі картин, ескізів, замальовок, але найбільша частина їх присвячена оспівуванню чудової природи України ("Козача левада», «Ловлять снігура», «Зима. В'їзд у село». «Весна на Україні» та ін.), змалюванню героїчного минулого українського народу («Козак у дорозі», «Козак у степу», «Сутичка запорожців з татарами» та ін.), а також темам із життя й побуту українського села кінця XIX ст. («На греблі», «Ярмарок у Полтаві», «Побачення» та ін.).

Серед західноукраїнських живописців другої половини XIX ст найвизначнішими були Т. Копистинський (1844—1916), який у своїх картинах правдиво відображав нужденне життя галицького селянства («Сліпець з поводирем», «В селянській хаті», «Погорільці» та ін.), К. Устияно-вич(і839— 1903) (жанрові картини з життя гуцулів — «Бойківська пара-, «Гуцул», «Гуцулка біля джерела», картини «Козацька битва», -Шевченко на засланні» та ін.) та І. Труш (1859-1941).

Найвидатнішим скульптором другої половини XIX ст. в Україні був Л. Позен (1849—1921). Він створив реалістичні типи у формі скульптурних груп, портретів і статуеток («Шинкар», «Кобзар», «Жебрак», «Запорожець у розвідці»

та ін.), а також скульптурні портрети художників Г. Мясо-єдова, М. Ярошенка та ін., пам'ятники І. Котляревському та М. Гоголю в Полтаві. Скульптор П. Забіла (1830—1917) найбільше відзначився створенням скульптурних портретів. Його роботи — мармурове погруддя Т. Шевченка, бюсти М. Салтикова-Щедріна, М. Гоголя (для пам'ятника в Ніжині), статуя О. Герцена, встановлена на могилі в Ніцці (Франція), таін.

Промисловий розвиток зумовив потребу побудови багатьох фабричних і заводських корпусів, електростанцій, залізничних вокзалів, приміщень торговельних фірм, банків, бірж, готелів, адміністративних споруд, навчальних закладів, театрів, музеїв тощо.

Значний вплив на будівництво й архітектуру мав технічний прогрес, що привів до появи нових будівельних матеріалів і конструкцій (металеві колони і перекриття по металевих балках, залізобетон та ін.). Але приватновласницька відносини не давали можливості забезпечити єдиний принцип і архітектурний стиль у забудові міст та архітектурі.

Залежність будівництва від фінансування і особистих смаків приватних власників вела до хаотичності й різнохарактерності, змішування різних стилів у містобудуванні. Через це в другій половині XIX ст. архітектура зазнавала певної кризи. Але і в цей час архітектори створили ряд окремих чудових споруд.

У Києві в 70-х р. XIX ст. на Думській площі за проектом О. Шілле було споруджено будинок міської думи. Пізніше були збудовані готель «Континенталь» і приміщення театру Солоецова (тепер театр ім. І. Франка). За проектом

0. Берєтті на Володимирській вулиці збудовано пансіон Левашової (тепер Президія НАН України). За проектом

1. Штрома. доопрацьованим О Берєтті, у 1882 р. спору-

джено Володимирський собор на Бібіковському бульварі (тепер бульвар Шевченка).

У Харкові за проектом О. Бекетова збудовано приміщення комерційного училища (нині Національна юридична академія) й Земельного банку.

Багато цікавих споруд з'явилося наприкінці XIX ст. на західноукраїнських землях: у Львові — будинок політехнічного інституту (архітектор Ю. Захаревич), галицького крайового сейму (архітектор Ю. Гохбергер, тепер Національний університет ім. І. Франка), оперний театр (архітектор 3. Ґорголевський), у Чернівцях — резиденція митрополита Буковини (архітектор Й. Главка) (тепер приміщення університету), в Ужгороді — синагога (тепер філармонія) та ін.

Висновок.Архітектура і мистецтво в Україні у другій половині XIX ст. зазнали помітних змін. Характерними рисами розвитку стали нові напрямки і жанри в образотворчому мистецтві, певна криза в архітектурі.