Найважливіший феномен духовності особистості і суспільстваВоно виступає як більш-менш цілісне розуміння людьми миру і самих себе

1.Світогляд

—найважливіший феномен духовності особистості і суспільстваВоно виступає як більш-менш цілісне розуміння людьми миру і самих себе, свого місця в ньому. місце людини в ньому і разом з тим життєвих позицій та програм поведінки людей, їх вчинків. Воно є в кожного. Його об´єктом в світ у цілому, а предметом та основним питаниям — взаємовідносини світу природи і світу людини. Історичні типи світогляду: міфологія, релігія, філософія. -- Історично першою формою світогляду є міфологія. Вонавиникає на самій ранній стадії суспільного розвитку. Однак на відміну від міфу, релігія не
«Змішує» земне і сакральне, а найглибшою і буде незворотнимрозводить їх на дві протилежні полюси. Творча всемогутня сила - Бог
- Стоїть над природою і поза природи. Релігія, релігійна свідомість, релігійне ставлення до світу незалишалися життєвими. Філософія - це такаформа суспільної і індивідуальної свідомості, яка постійнотеоретично обгрунтовується, володіє більшим ступенем науковості, ніжпросто світогляд, Філософія - світоглядна форма свідомості. труктура світогляду залежить від певних чинників. Залежно від співвідношення інтелектуального та еемоційного досвіду людей світогляд поділяється на: — світовідчуття як емоційно-психологічний бік світогляду на рівні настрою, почуттів

— світорозуміння як пізнавально-інтелектуальний бік світогляду;

— світосприйняття,яке розуміється як досвід формування піз-навальних уявлень про світ за допомогою наочних образів. Філософія і святогляд – це взаємопов’язані поняття. Вихідними світоглядними поняттям є «світ» та «людин». Співвідношенн «людина - світ» охоплює все розмаїття філософської проблематики.

 

 

2.Предмет філософії

Філософія визначається як теоретична частина світогляду, як методологія пізнання, як знання про світ у цілому, як форма ідеології, як наука про найзагальніші закони розвитку природи, суспільства та мислення.Філософські узагальнення виникають на грунті осмислення результатів пізнання, зафіксованих у різних галузях науки, а також усієї сфери суспільної свідомості (мистецтві, моралі, політиці) До основних функцій філософії слід зарахувати світоглядну, пізнавальну (гносеологічну), методологічну, практично-діяльну. Світоглядна функція філософії здійснює вплив на формування життєвих установ, на усвідомлення людиною цілей та сенсужиття.Пізнавальна(гносеологічна) функція озброює людей знанням про світ, людину, про зв'язки і закони, а з іншого – здійснює вплив на кожну форму суспільної свідомості. Методологічна функція. Методологія – це система вихідних, основоположних принципів, що визначають спосіб підходу до аналізу й оцінки явищ, характер ставлення до них, характер та направленість пізнавальної і практичної діяльності. Одним із принципів матеріалізму є визнання пізнаванності світу. Філософська методологія визначає напрямки наукових досліджень, створює можливість орієнтуватися в розмаїтті фактів і процесів, що відбуваються в світі. Філософська методологія сприяє більш

ефективному і раціональному використанню наукових методів конкретних наук.

Практично-діяльна (праксеологічна) функція філософії полягає в тому, що вона стає знаряддям активного, перетворювального впливу на оточуючий світ і на саму людину.

 

 

3.Передфілософія Індії

Зародки філососфського мислення виникли у найдавніших регіонах світової цивілізації в 1 тис. до н.е. – Стародавній Індії. Джерелом знань щодо духовної культури є Веди- це збірник легенд та гімнів на честь богів. Містять різні частини-Брахмани, Араньякі,Упанішади.відображений первісний світогляд аріїв. Найвищою ворною давньоіндійського суспільства були брахмани.Вченн. що розробляли та пропагували брахмани- брахманізм.Брахман-це генетичне начало і водночас завершення всього сущого.Світ отримав від давніх індійцев оригінальну ідею-душа живе вічно і може переселятися з однієї тілесної форми в іншу.Атман має значення «я», «себе» і виражає людину в двох аспектах-як реальну індивідуальність і як космічне-універсальне психічне буття.На рубежі 6-5 ст. до н.е виникає буддизм. Творець цього вчення Сіддхарта Гаутама. Він отримав прізвисько будда-просвітлений.Буддизм заперечує феноменальний світ.Світ скл. З «дхарм»-першочасток. Життя-прояв руху дхарм.якщо людина здатна осягти рух дхарм,вона досягне мети життя-стану Будди, нірвани.

 

4.Передфілософія Китаю

Китайці з давнини називали свою країну Піднебесна.Майже з усіх боків Китай оточений природ. Перепонами-це море, гори і тільки з півночі немає ніяких перешкод. У 6-5ст. до н.е сформувались два специфічні китайські релігійно-філософські вчення, які відігравали важливу роль у подальшій теорії Китаю. Це конфуціанство і даосизм. Вчитель Кун Фу-цзи створив свою школу в період суспільних негараздів та конфліктів, він сусп. Реформатор.В основі конфуціанства лежить ідея гармонії принципів особливого морального самовдосконалення і діяльності, спрямованої на упорядкування держави заради створення ідеального суспільства.Етика Конфуція базується на поняттях: «взаємність», «золота середина». Інше релігійно-філософське вчення –даосизм. За легендою творцем був лао-цзи. У цьому вченні йдеться про існування єдиного першопочатку всього сущого-дао(шлях).Дао без імені-це початок неба та землі. Дао з ім’ям-матір всіх речей.

 

5.Антична філософія.її основні ідеї

Антична філософія зародилася наприкінці VII — початку VI в. до зв. е. і проіснувала до V в. зв. е. Це особливий історичний тип філософствування, породжений специфічними умовами рабовласницькогообщества. Філософія починалося з пошуку відповіді питання, вже поставлений перед нею міфології, — про походження світу. Ідея першоджерела було висунуто першими грецькими філософами, представниками Милетской школиФалесом ,Анаксименом ,Анаксимандром (VI в. до зв. е.). Особливість цієї школи зводилася до того, що у ній вперше свідомо було поставлено запитання про першооснову всього сущого. Засновникоммилетской філософської школи був Фалес (прибл 625 – 547 до зв. е.). За переказами, Фалес вважалася однією з семи мудреців. Його називали «першим філософом», «першим математиком», «першим астрономом». Мислителі давньої Греції ввели у філософію і культуру загалом поняття «логос» як розумного упорядковуючого космічного начала, яке згодом переростає в таку рису менталітету західноєвропейського етносу як раціоналізм. У Розвитку античної філософії можна виділити три основні періоди. Перший етап визначається як досократівський (УІІ-УІ ст. до н.е.). В центр уваги виноситься проблема походження та структури Космосу, питання про сутність світу, про першооснову всього існуючого.Другий період (У-ІУ ст. до н.е.) визначається як класичний. Головну проблему філософія вбачає в пізнанні людини, людської свідомості, поведінки, людських піднавальних можливостей. Цей період ь вершиною в розвитку грецької демократії філософії, мистецтва.Третій період (кін. IV ст. до н.е.(УІ ст. -н.е.) називають елліністичним. Це був час кризи рабовласницького суспільства, період економічного і культурного занепаду.

 

 

6. Антична філософія. До сократівський період

До досократівського періоду (VI–V ст. до н.е.) відносять творчість таких шкіл та мислителів: мілетська школа (Фалес, Анаксімен, Анаксімандр), Геракліт Ефеський, піфагорійська школа, елейська школа (Парменід, Зенон). На першому місці тут коштує питання про сутність світу. І хоча окремі представники мілетської школи це питання вирішують по-різному, їхні погляди мають загальний знаменник: основу світу вони бачать у визначеному матеріальному принципі. Можна сказати, що ця перша грецька філософська школа стихійно тяжіє до матеріалізму . Зрозуміло, питання про взаємне відношення матеріального і духовного принципів ще не ставився, воно був сформульований пізніше. Представники мілетської школи інтуїтивно розуміли світ як матеріальний. Разом зі стихійним матеріалізмом у мисленні цих філософів виявляється і «наївна» діалектика, за допомогою понятійних засобів якої вони прагнуть осягти світ у динаміку його розвитку і змін. На основне питання попередньої космогонії про першопричину світу вони давали, на відміну від усіх міфологічних концепцій, цілком матеріалістична відповідь, хоча ще і наївний.

 

 

7.Антична класика.сократ,платон,арістотеть

Філософія як деяка цілісність, як особлива історична форма світогляду, визнається дослідниками породженням грецього генія. Виникнення певного феномену людської культури-це завжди таємниця. Людство користується лише гіпотезами щодо походження людини, суспільства, свідомості, мови, мистецтва. Виникненню філософії у Старод. Греції сприяли такі обставини: Особлива соціально-політична атмосфера (демок-ратія,публічний спосіб життя); вигідне географічне положення4економічний розвиток;високорозвинутий міфологічний світогляд.Незважаючи на ці вагомі обставини,дослідники називають виникнення філосо-фії»грецьким чудом». Історія античної філософії нараховує тисячу років –з кінця 7-поч.6 ст. до н.е і до 6 ст н.е. Виділяють 3 періоди: досокра-тівський,класичний та період,що об’єднує елліністичну та римську філософію. З огляду історії філософської боротьби в Греції VI-IV ст. до н. е.. Аристотель зробив висновок, що філософія завжди зазнавала поразки, коли вона віддалялася в область порожніх абстракцій, фантазії, релігії, софістики і логічної спекуляції. Там же, де вона зверталася до реальних чуттєво сприйманим тілам природи, вона в більшості випадків досягала значних наукових результатів. Всі науки за Арістотелем діляться на теоретичні, де пізнання ведеться тільки заради нього самого, практичні, дають керівні ідеї для поведінки людини, і творчі, де пізнання відбувається з метою досягнення користі або здійснення чого-небудь прекрасного. Основне питання філософії для Арістотеля - це питання про те, чи існує крім матерії і чуттєвих сутностей ще якась самостійна причина.Відповідно до Аристотеля, філософія вивчає не природу - "природа є лише окремий рід існуючого"​​, - а цю самостійну причину, надприродну сутність. Вся метафізика Арістотеля - це спроба розібратися в сущому, уточнити його поняття. Філософія Сократа - це його життя. Проблема сенсу життя - головне для Сократа. Справжні цінності не в зовнішніх обставинах, чесноти - в душі людини. Основне заняття людини - виховання власної душі, пізнання себе через розкриття своїх здібностей. Визнавав існування об'єктивної істини, вважав, що людина повинна прагнути до її пізнання розумом, зусиллями свого внутрішнього світу. ПЛАТОН-перший з грецьких філософів, справжні тексти якого дійшли до нас, щоправда, неодноразово відредаговані.Його філо-софія одягнена в художню форму.Найважливішою проблемою для нього було питання про співвідношення ідеалу і дійсності. Вважав, що світ, в якому можливі осуд і страта Сократа, не може породити ідеї блага, прекрасної, справедливості. Але якщо вони присутні у свідомості людей, значить, цей світ не може бути справжнім, воістину реальним світом. Отже, крім нього повинен існувати якийсь інший світ, світ справжніх цінностей і непорушного порядку, Головна частина його філософії - вчення про ідеї (ейдос означає "образ"). Світ ідей знаходиться поза фізичного простору. Ідея нематеріальна і має власне існування. У ній проявляється сенс речі, вона є причина появи речі, матеріал - засіб, а сама річ - наслідок взаємодії ідеї і матеріалу. Ідея втілюється через матерію в речі, але речей, які повністю відповідають своїй ідеї не існує.

 

8.Філософія європейського середньовічча

Середні віки (II-XIV ст.) – тривалий період в історії Європи. Його специфіка пов’язана із зародженням та розвитком феодальних відносин у сфері матеріальної культури та із виникненням та розповсюдженням християнської релігії у сфері духовного життя. Все це наклало відбиток на зміст традиційних філософських проблем, зокрема на розуміння буття, пізнання, сутності людини. Основне літературне джерело, на яке спирається середньовічний світогляд – це Біблія. На основі Біблії виникає теологія – сукупність релігійних теорій щодо сутності Бога та його діяльності. Загальні рисифілософської думки доби середньовіччя: • теоцентризм, що передбачає креаціонізм (від лат. – створення) як основу онтології та одкровення як фундамент теорії пізнання; • подвійна природа людини (людина створена «за образом та подобою» і водночас здійснила первородний гріх); • перенесення центру ваги з розуму на віру; • переорієнтація уваги з вивчення природи на пізнання Бога та людської душі. Спочатку патристика відстоювала догмати християнської релігії в боротьбі проти міфології та язичництва. Але пізніше отці церкви намагалися пристосувати філософські ідеї платонізму для обґрунтування принципів пізнання Бога. Найяскравішим представником західної церкви був Аврелій Августин. Схоластика (від лат. – школа) – IX-XIV ст. – це і назва одного з періодів доби середньовіччя, і певний тип релігійної філософії, що визнає теологію в якості вищої форми знання. Найяскравішим представником середньовічної схоластики був Фома Аквінський

 

 

9.Філософія епохи Відродження

З епохою Відродження (або Ренесанс) пов’язаний важливий перелом в культурному розвитку: кінець панування середньовічної культури і початок формування культури Нового часу. Нова епоха принесла новий світогляд. Ідейний зміст культури Відродження, що відобразився в наукових, філософських творах, склав гуманістичне світобачення. Гуманізм такої своєрідної культурної епохи, як Відродження, мав цілий ряд особливостей. Важливу роль у формування ренесансного гуманізму відіграла антична традиція, схиляння перед досягненнями древніх греків та римлян. Систему нових поглядів визначають як антропоцентризм («антропос» грецькою – людина). Людина, а не божество стоїть в центрі світогляду гуманістів. Ідеал гуманістичної культури – всебічно розвинена людська особистість, здатна насолоджуватись природою, любов’ю, мистецтвом, досягненням людської думки, спілкуванням з друзями. Ще однією особливістю був індивідуалізм. Епоху Відродження прийнято поділяти на два періоди – гуманізм(сер. XIV – сер. XV ст.), до якого відноситься творчість Данте,Ф. Петрарки, та натурфілософію, до якого відноситься творчість М. Коперника, Дж. Бруно, Й. Кеплера, Л. да Вінчі, Г. Галілея. Реформація – це соціально-культурний феномен Західної Європи, в основному ХVI століття. Реформатори відкидали тезу, що Церква є посередником між Богом і людьми, а єдиним джерелом

віри являється Біблія. Вони виступали за перебудову Церкви, за відмову від пишних богослужінь; за повернення Церкви до того стану, з якого вона починала свій шлях. За Реформацією почалась Контрреформація – боротьба католиків за відновлення своїх втрачених позицій. Вона почалась в середині ХVI ст. і тривала все ХVIІ ст. В результаті півтора столітньої боротьби католики і протестанти стали більш толерантними одне до одного.

 

10.Філософія Нового часу

Сімнадцяте століття відкриває нову сторінку в розвиткуфілософії і в самій технології філософствування. Це філософська рефлексія, яка шукає зв’язків із наукою і відмовилась від релігійного забарвлення. Вона отримала назву «філософія Нового часу». Ця назва не випадкова, вона відображає процес зміни в Європі феодального ладу – буржуазним. Найсуттєвішим викликом було послаблення головного європейського феодала – Церкви. Однак релігійний світогляд все ще зберігав значну ідейну владу над людьми. Філософія звільняється від статусу «науки наук» і прагне стати наукою для збільшення влади над Природою. Крім того, наука породжує технології, змінює практику матеріального виробництва: Е. Торрічеллі винайшов ртутний барометр і повітряний насос. Отже, сімнадцяте століття ввібрало в себе два революційних потоки: соціальну революцію в суспільстві, яка привела в суспільне життя Європи капіталізм і наукову революцію, що проявила себе особливій пристрасті до експерименту ікласифікації, формуванні матема-тичного природознавства. в епоху Відродження філософія співпрацювала з гуманітарним знанням і мистецтвом, то в XVII ст. її союзниками стали точні науки і експериментальне природо-знавство. ФілософиНового часу брали активну участь у становленні нової науки та перетворенні суспільного життя. Творчість Ф. Бекона, Р. Декарта, Б. Спінози. Гносеологічна проблематика філософії Нового часу тісно пов’язана з онтологічною. Пошуки граничних основ буття світу постають у вигляді проблеми субстанції. Субстанція – це філософська категорія, що позначає абсолютну (безумовну) основу всього сущого. Філософія Нового часу запропонувала різні підходи щодо проблеми субстанції – це дуалізм Декарта, пантеїзм Спінози, плюралізм Лейбніца. Особливу увагу соціально-політичним та правовим питаннямприділяли англійськіфілософи Т. Гоббс іДж. Локк.

 

11.Філософія епохи Просвітництва

В Англії, Франції, Німеччині зароджуються буржуазні відносини і на хвилі суспільних перетворень виникає громадський рух – Просвітництво. ритика феодалізму, абсолютизму, метафізики, церкви як соціального інституту – це одна сторона у творчості мислителів цієї епохи. До плеяди французьких мислителів епохи Просвітництва належать Вольтер, Ж.-Ж. Руссо, Д. Дідро. Філософські погляди Вольтера формувались як антитеза теології і метафізиці. Його цікавили найгостріші соціально-політичні проблеми епохи. Вольтер розробив концепцію «просвіченого правління». Монтеск’є був високоосвіченою людиною, вивчав історію, філософію. Його позицію щодо релігії можна позначити як деїзм. Деїзм був для Монтеск’є засобом пропаганди вільнодумства і передових наукових знань. Природа створена Богом, але її існування нескінченне. Наука не повинна бути служницею релігії, її призначення – допомога людині пізнати світ, поліпшити життя людей. У своїй творчості Ж.-Ж. Руссо торкається питань розвитку цивілізації, держави, моралі, виховання. Особливу увагу приділяв він проблемі соціальної нерівності, вбачаючи її причини у відмові людини від первісної простоти, в розвитку потреб. Ідеалом державного устрою Ж.-Ж. Руссо вважав буржуазну республіку. Він виправдовував революційний шлях ліквідації тогочасного суспільства і закликав до побудови нової держави на основі суспільного договору.

 

 

12.Гносеологія та етика канта

Німецька класична філософія представлена творчістю І. Канта, Й. Фіхте, Г. Гегеля, Ф. Шеллінга, Л. Фейєрбаха. Докладно розглянемо їх погляди. Іммануїл Кант (1724-1804). Основні твори: «Критика чистого ро-зуму», «Критика практичного розуму», «Критика здатності судження». Канта цікавили проблеми буття, пізнання, людини, моральності, естетики, держави і права. Отже, його вчення – це філософська система. Кант намагався вирішити кардинальні філософські та загально-людські питання. Що я можу знати? Що я маю робити? Чого я можу сподіватися?Центром теоретичної філософії Канта є гносеологія. На відміну від попередніх мислителів, у цій галузі Канта найбільш цікавить суб’єкт. Саме суб’єкт визначає спосіб пізнання та конструює предмет знання. Сферою практичного розуму є, за Кантом, поведінка людини в соціумі. Практичний розум є автономним – це принципова позиція Канта. Інші філософи намагалися вивести моральність з природи або пояснювали її Божою волею. За Кантом, моральний закон є апріорним, обов’язковим для всіх і для кожного індивіда. Кант формулює знаменитий категоричний імператив: «Поводься так, щоб ти завжди ставився до людства і в своїй особі, і в особі всякого іншого, як до мети і ніколи не ставився до нього лише як до засобу».

 

 

Гегель

Георг Вільгельм Фрідріх Гегель (1770-1831). Основні твори – «Феноменологія духу», «Наука логіки», «Енциклопедія філософських наук». Його творчістю завершується ідеалізм німецької класичної філософії. Високо оцінюючи значення системи та методології гегелівської філософії, слід враховувати вплив ідей Фіхте та Шеллінга на початковий етап його творчості. Викладення основних ідей філософії Гегеля є нелегкою справою, тому в навчальній літературі прийнято умовно ділити вчення Гегеля на три частини – логіку, філософію природи і філософію духу. Підсумком саморозвитку абсолютного духу є його повне повернення до самого себе. В такий спосіб філософська система Гегеля постає у замкненому, завершеному вигляді. В той же час уперше в історії думки Гегель описує весь природний, історичний і духовний світ у вигляді процесу – тобто у вигляді безперервного руху, змін, перетворень. Світ, за Гегелем, знаходиться у розвитку. Обґрунтовуючи ідею розвитку, Гегель створив діалектику – науку про розвиток і діалектичний метод як універсальний метод пізнання.

Фейербах

«До критики філософії Гегеля». Твор-чість Фейєрбаха завершує період німецької класичної філософії. Цей мислитель у центр свого вчення поставив… відношення духу до буття. Природа вічна, самодостатня, знаходиться у… до індивіда. Зміст категорії «любов» дужеширокий – від любовіматері до дитини, статевої любові чоловіка та жінки до…

Погляди маркса

«Німецька ідеологія», «Маніфест Комуністичної партії», «Святе сімейство». Перш ніж надати характеристику філософському вченню Марса, розгляньте… 16.Філософія позитивізму У 30— 40 роки XIX ст. починають лунати радикальні заклики докорін-ної реконструкції самого типу філосо-фування, зміни…

Герменевтика

  21.Розвиток філософської думки в Україні У процесі національного відродження духовної культури українського народу важливе місце у комплексі наук належить…

Погляди Сковороди

24.Філософські ідеї в Україні другій половині XIX — на початку XX ст. спостерігається певний занепад у…  

Питання

Більшість визначень, поняття ідеального фіксує специфічний характер, спосіб існування свідомості. І це головне. Ідеальне за своєю суттю характеризується конструктивністю, здатністю… Закон — це зв'язок між сутностями, який є: 1) об'єктивним; 2) необ­хідним; 3) загальним; 4) внутрішнім; 5) суттєвим;…

Питання

Рух — це найважливіший атрибут матерії, спосіб її існування. Рух включає в себе всі процеси у природі і суспільстві. У загальному випадку рух — це… Простір і час — це філософські категорії, за допомогою яких познача­ються…

Питання

Окремі матеріальні системи, як і об'єкти, що складаються з таких систем, мають ще один структурний параметр - відношення між явищем і сутністю, або,… Форма та зміст. Для розуміння структурності матерії важливе значення має з'ясування співвідношення форми і змісту. Подібно діалектиці…

Питання

У широкому сенсі слова під дійсністю розуміється весь об'єктивно існуючий світ, об'єктивна реальність у всій її конкретності, вся сукупність… Необхідність і випадковість. У різних концепціях детермінізму одне з центральних місць займають категорії необхідності і випадковості. Філософський…

Питання

генетичний звязок між одним станом видів і форм матерії в процесах її руху і розвитку. Слід зазначити, що категорія “причина і наслідок” більше відноситься до діалектики, яка розглядає явища в процесі їх розвитку. Виникнення будь-яких обєктів і систем…

Питання

Питання

Об'єкт пізнання — предмет, явище матеріального або духовного світу або сфера дійсності, на яку спрямована пізнавальна діяльність суб'єкта. Об'єкт… Проблеми пізнання досліджує розділ філософії (або філософська наука) під…

Питання

1) місце людини в системі, структурі буття; 2) взаємозв'язок з живою і неживою природою та соціальною дійсністю; 3) включеність у систему культури (матеріальної, духовної);