Поняття, етапи розвитку міжнародного бізнесу та його відмінність від національної моделі підприємницької діяльності

Міжнародний бізнес – це ділові відносини між суб’єктами господарської діяльності різних країн. Лише чітке розуміння причин вигідності для фірми міжнародних (а не внутрішньодержавних) операцій дозволяє усвідомити природу і специфіку міжнародного бізнесу (рис. 8.1).

Рис. 10.1. Міжнародні бізнесові операції та фактори, що на них впливають

Американський дослідник Р.Робінзон визначає 5 основних етапів розвитку міжнародного бізнесу, до яких належать:

1) комерційна ера;

2) ера експансії;

3) ера концесій;

4) ера національних держав;

5) ера глобалізації.

Комерційна ера (1500-1850 рр.) характеризується пріоритетністю зовнішньої торгівлі колоніальними товарами в Європі в пошуках особистих величезних доходів (розвиток базової форми міжнародної торгівлі), формуванням бізнес-сервісу. В цей період міжнародні торговельні відносини супроводжувалися великим ризиком, але надприбутки виправдовували такий ризик. Набув великого розвитку бізнес-сервіс від інвестиційного і страхового (фінансування і страховий захист торговельних експедицій) до інфраструктури (розвиток складського і транспортного господарства). Саме міжнародний бізнес сприяв потужному поштовху в розвитку промисловості (суднобудування, переробка заморської сировини, металообробка) в таких країнах, як Англія, Голландія, Німеччина, Франція.

Значення комерційної ери для міжнародного бізнесу:

· усвідомлення жорсткого впливу характеру взаємовідносин між податковими системами, ліцензуванням і державними інтересами різних країн, неможливість та ефективність ведення бізнесу. Наприклад, для розглянутої ери характерною була абсолютна самоізоляція Японії (XVII століття), заборони й обмеження на працю іноземних купців у Росії в допетровські часи;

· можливість підтримки з боку уряду певної країни власних підприємців у зарубіжній діяльності.

Ера експансії (1850-1914 рр.) характеризується рухом капіталу і фінансових ресурсів через кордони, остаточним оформленням і структуризацією колоніальних імперій на тлі бурхливого індустріального розвитку європейських держав і США, який спричинено промисловою революцією початку XIX ст. і наступними досягненнями технологічного розвитку. Докорінна зміна характеру “корисності ” колоній призвела до істотного зростання їх значимості для індустріального розвитку Європи.

Значну частку своїх конкурентних переваг розвинуті європейські країни, зокрема, Англія і Франція, черпали саме в дешевій сировині, що вироблялася в їхніх колоніях. Це, в свою чергу, потребувало інвестицій уже в розвиток колоніальної сировинної індустрії. Одночасно зростала і роль державного колоніального управління. Захист колоній від зовнішньої загрози, збереження самого колоніального режиму потребували від метрополій узгоджених дій влади і національного бізнесу на території колонії. Оскільки до національного бізнесу почали залучатися у великій кількості працівники-туземці, а вивезення до колоній кваліфікованої робочої сили було економічно невигідним, то виникла потреба у врахуванні місцевих культурних особливостей і соціально-освітніх проблем місцевого населення.

Поряд із розглянутими міжнародними економічними процесами відбувався інтенсивний розвиток внутрішньо-європейського міжнародного бізнесу. Доцільність міжнародного розподілу праці зумовила різні темпи розвитку європейських держав, розбіжності в забезпеченні природними ресурсами, різний рівень освіти населення та інші фактори. Кінець XVIII і XIX століття визначалися як період торговельних війн. Наприклад, завдяки виникненню такого роду міждержавних конфліктів Росія виборола режим найбільшого сприяння в торгівлі з найбільшими європейськими державами в останньому десятилітті XIX ст. Причому переговори з цих питань були важкими і велися нерідко – як у випадку з Німеччиною – декілька років. Наслідком переговорів став розвиток філій фірм за кордоном.

Значення ери експансії для міжнародного бізнесу:

· використання більш ефективних ресурсів (сировинних, природних, енергетичних та ін.);

· розширення ринків збуту;

· нові можливості вкладання вільних фінансових ресурсів;

· використання вигідних місцевих законодавчих правил (податкових, митних).

Ера концесій (1914-1945 рр.)була ознаменованаякісними змінами ролі найбільших компаній-концесіонерів, що оперували на колоніальних ринках і поступово перетворювалися на автономні економічні держави. Такі компанії-держави здійснювали виробничі, торговельні, освітянські, медичні, транспортні, а нерідко поліцейські функції не тільки для своїх працівників, але й для всіх мешканців районів, прилеглих до їхніх концесій.

У цей період спостерігається активізація руху робочої сили, формується світовий ринок робочої сили (особливо після Першої світової війни і під час Великої депресії 1929-1932 рр.). Саме в цей період помітні масові появи працівників з Азії, Африки і Латинської Америки на підприємствах країн Заходу. Виникнення двох потужних тоталітарних режимів у СРСР і Німеччині продемонструвало значні можливості державного управління зовнішньоекономічною діяльністю та одночасно слабкість держави як „міжнародного підприємця” і неефективність держави як монопольного власника.

Значення ери концесій:

· самовизначення колоніальних і напівколоніальних країн в економічному плані;

· інтернаціоналізація ринків факторів виробництва, яка створює підґрунтя для становлення і розвитку міжнародного бізнесу.

Ера національних держав (1945-1970 рр.) пов’язана з перетворенням закритих для зовнішньоекономічної діяльності колоніальних імперій у багатьох самостійних гравців на зовнішньому ринку, які активно шукають ринки збуту традиційних продуктів свого експорту, і в активних реципієнтів для інвестицій, а також з появою нових фінансових інструментів, зростанням сфери міжнародного аудиту і консалтингу. На цьому етапі відбувалося створення міжнародних (транснаціональних, мультинаціональних) компаній і формування складної трьохшарової структури міжнародного бізнесу, коли конкуренція ведеться, по-перше, на ринку певної країни між місцевими фірмами, по-друге, на цьому ж ринку між національними фірмами і працюючими тут ТНК і, по-третє, між ТНК.

Суперництво охоплює також міжнародні, регіональні та державні ринки капіталів, технологій, робочої сили, інформації. Застосовування й оптимізація окремих елементів “пакета розвитку”, тобто комплексу технологій, капіталу, інформації, консалтингової підтримки, компетентності персоналу. ТНК зростають кількісно і якісно. До числа найбільших ТНК уже входять компанії країн, що розвиваються і знаходяться на різних ступенях свого розвитку (Південної Кореї, Філіппін, Індії, Тайваню). Відбувається створення мережі мультинаціонального обслуговування, яка охоплює банки, рекламні агенції, консалтингові компанії, університети, заклади охорони здоров’я і спирається на глобальну комп’ютеризацію.

Роль ери національних держав:

· перехід міжнародного бізнесу на якісно новий рівень розвитку через перетворення закритих систем типу „монополія-колонія” на міжнародну взаємодію національних держав;

· початок формування якісно нової системи управління, пов’язаної з виходом ТНК на найвищий рівень міжнародності за глибиною залученості та культурними факторами.

Ера глобалізації розпочалася з 70-х років XX ст. і триває донині. Глобалізація характеризується тим, що міжнародні економічні зв’язки охопили всі країни світу. Залежність кожної країни від міжнародного бізнесу має такі наслідки:

· кожна країна може користуватися всіма міжнародними благами, не відчуваючи негативних наслідків відсутності у неї тих чи інших ресурсів або можливостей;

· природною платою за користування іноземними ресурсами стає залежність країни від стану світових ринків у цілому, бо поряд з благами інтеграції у світову економіку зростають і ризики цього процесу (міжнародна фінансова криза 1998 р.).

Глобалізація супроводжується комп’ютерною революцією, розвитком телекомунікацій. Це збільшує економічні та науково-дослідні розбіжності між промислово розвинутими й економічно відсталими країнами. Як наслідок, зростання політичної напруги у відносинах між ними. Постсоціалістичні держави збільшують територію вільного міжнародного бізнесу на 15-20% і населення, яке ним охоплене, майже на 300 млн. людей.

Порівняння національної і міжнародної моделей управління бізнесом за метою, засобами, обсягом зростання і складністю бізнесу, його зовнішнім середовищем, масштабністю діяльності та її обмеженнями, а також сутністю системи управління дозволяє виявити спільні риси і відмінності цих моделей (табл. 10.1).

Таблиця 10.1

Порівняння національної і міжнародної моделей управління бізнесом

Позиції для порівняння	Національна модель управління бізнесом	Міжнародна модель управління бізнесом	Висновок
1. Мета	Формування і розвиток конкурентних переваг на національних ринках для одержання прибутків	Формування і розвиток конкурентних переваг за допомогою використання особливостей країн і міжнародної взаємодії для одержання прибутків	Немає принципової різниці
2. Засоби	Пошук засобів розвитку бізнесу в середині країни: · розширення ринків · використання більш вигідних ресурсів · використання зако-нодавчих, політичних і соціальних можли-востей у середині країни	Пошук засобів розвитку бізнесу у міжнародній взаємодії фірм різних країн: · розширення ринків · використання більш вигідних ресурсів · використання зако-нодавчих, політичних і соціальних можливостей у міжнародній взаємодії фірм різних країн	Немає принципових відмінностей
3. Обсяг, зростання і складність бізнесу	Менеджмент розробляє стратегію зростання фірми в залежності від диверсифікації бізнесу в середині країни	Менеджмент розробляє стратегію зростання фірми в залежності від: · числа країн перебування · глибини залучення кожної країни до наукових розробок, продажу і сервісу фірми	Не спостерігається істотних відмінностей
4. Зовнішнє середовище бізнесу	Не враховує культурного середовища, тому що об’єкт управління адаптований до нього	Отримує при врахуванні культурного фактора додаткові можливості розвитку конкурентних переваг, тому що здійснює діяльність у різних культурних середовищах	Рівні конкурентних переваг у міжнародній моделі залежать від ступеня різниці між культурами країн базування і країн перебування
5. Масштаб-ність діяль-ності та її обмеження	Шукає і використовує конкурентні переваги в рамках окремої країни і обмежений рівнем її розвитку	Шукає і використовує конкурентні переваги через глобалізацію (всесвітній бізнес-сервіс) і не обмежується державними можливостями	Міжнародний менеджмент долає обмеження рівня розвитку країни
6. Сутність системи управління	Управління бізнесом утворює систему управління знаннями у межах країни	Управління бізнесом утворює систему управління знаннями в міжнародному просторі	Немає принципової різниці

Відмінності міжнародного бізнесу від його національної моделі:

1) використання переваг виходу за межі національних кордонів для ефективного ведення ділових операцій;

2) якщо національний бізнес регулюється законодавством окремої країни, то міжнародний бізнес регулюється або міжнародними економічними організаціями, або на підставі двох- або багатосторонніх домовленостей між країнами-учасницями бізнесових угод;

3) на відміну від національного бізнесу, управління яким здійснює національний підприємець у своїй країні, міжнародний бізнес може здійснюватися на території іншої держави, причому управління ним здійснює нерезидент або має місце спільне управління;

4) деякі суб’єкти міжнародного бізнесу за своїми розмірами є державою в державі (ТНК);

5) використання глобального бізнес-сервісу, всесвітнього ринку фінансових послуг, світової системи міжнародного інформаційного ділового обміну;

6) можливість так званої оберненої оцінки державної ситуації, коли негативні тенденції в економіці країни (або окремої її галузі) зовсім по-іншому розцінюються міжнародною фірмою, тому що саме вони можуть відкрити для ТНК додаткові можливості бізнесу;

7) міжнародний бізнес може відчувати підтримку своєї держави у багатьох неявних формах в умовах міжнародної конкуренції;

8) великий ступінь варіювання міжнародного бізнесу в залежності від глибини залучення країни до міжнародних зв’язків (від поодиноких експортних поставок до створення ТНК).

Основні тенденції у сфері міжнародного бізнесу:

Ø панування ТНК, величезний масштаб операцій ТНК. Щорічний обсяг продажів товарів і послуг ТНК та їхніх зарубіжних філій сягає 7 трлн. дол., що значно перевищує загальносвітовий експорт. На ТНК припадає близько 7% міжнародного технологічного обміну, „ноу-хау ”, патентів і ліцензій. Глобальний нагромаджений обсяг інвестицій ТНК (материнських компаній і філій) досяг у 3,5 трлн. дол., а загальний обсяг продажів їхніх закордонних філій – 9,5 трлн. дол. Про зростання масштабів транснаціоналізації світової економіки свідчить те, що сума внутрішнього і зовнішнього нагромадження прямих іноземних інвестицій (ПІІ) досягла 1/5 світового ВВП, експорт закордонних філій ТНК – 1/3 світового експорту;

Ø різке збільшення злиття і поглинання дрібних та середніх фірм транснаціональними корпораціями, залучення малих підприємств до зовнішньоекономічного і зовнішньоторговельного обороту. Статистика свідчить про зв’язок ступеня міжнародності (транснаціональності) ділових операцій з розмірами фірми. У 90-х роках XX ст. у найбільших ТНК США, Німеччини та Японії за кордоном було зосереджено 1/3 – 1/4 всіх активів. Трансграничні злиття і поглинання на початку XXI ст. досягли 3/5 (60%) припливу іноземних інвестицій і поширилися в банківській сфері, страхуванні хімічній і фармацевтичній промисловості, в секторі телекомунікацій та автомобілебудування;

Ø поряд з домінуванням ТНК у країнах з розвинутою ринковою економікою (де зосереджено 90% транснаціональних фірм) відбувається залучення до процесів транснаціоналізації країн Східної і Центральної Європи і поява ТНК зі штаб-квартирами в країнах, що розвиваються („Деу”, „Фуджі”, „Самсунг”). П’ять країн – Німеччина, Японія, США, Велика Британія, Франція є районами базування для багатьох материнських транснаціональних корпорацій промислово розвинутих країн. На країни припадає також 2/3 прямих іноземних інвестицій (ПІІ). У промислово розвинутих країнах розміщено близько 46% усіх філій ТНК, у той час як у країнах, що розвиваються, – 42%;

Ø трансформація організаційної стратегії ТНК у напрямку формування регіональних інтегрованих мереж, які ґрунтуються не тільки на переміщенні прямих інвестицій, але й на контрактних, неакціонерних формах взаємозв’язків і міжфірмових угодах;

Ø децентралізація управління ТНК, тобто поява в межах цілого частин ідентичних рівню макросистеми ТНК. Наприклад, японські ТНК одними з перших створили в Сингапурі регіональні офіси, які керують виробництвом автомобілів та електропобутової техніки в країнах Південно-Східної Азії. ТНК „IBM” (США) перенесла свою штаб-квартиру з виробництва комп’ютерних систем із країни базування до Великої Британії, АТ&Т (США) створила у Франції головний офіс для керівництва своєю глобальною мережею з виробництва телефонної техніки, а „Дюпон” – дві зарубіжні штаб-квартири з певних видів діяльності;

Ø створення міжнародних стратегічних альянсів (МСА), які координують на довгостроковій основі виробничу та ринкову діяльність двох або більше компаній. Про значне поширення стратегічних альянсів свідчить те, що тільки європейські ТНК у галузі інформатики створили ще у 80-ті роки XX ст. понад 700 таких союзів. Великий резонанс викликав альянс ТНК „Сіменс” та IBM з виробництва напівпровідників, до якого потім приєдналися найбільші японські ТНК, а потім і головні споживачі напівпровідників. Цей стратегічний союз символізував фундаментальну трансформацію цієї галузі електроніки. „Тошиба”, „Епл” та IBM вступили в стратегічний альянс у галузі розробок та обміну програмними продуктами для нового покоління ЕОМ. З середини 80-х років XX ст. кількість МСА у світі щорічно зростала більш як на 25%;

Ø розвиток міжнародних альянсових мереж (МАМ), тобто об’єднань трьох або більше міжнародних фірм, пов’язаних між собою павутиноподібно формальними і неформальними угодами про співробітництво. За декілька років МАМ сформували мультимедійну галузь. У цій галузі групи альянсів з’явилися ще наприкінці 80-х років XX ст. Комп’ютерні компанії об’єдналися з компаніями-споживачами електроніки, операторами кабельного телебачення, провайдерами телекомунікацій і розважальними компаніями для того, щоб розробляти нові проекти і послуги. Так, японська Sega („Сега”) – виробник відеоігор, яка переслідувала мету зайняти провідне місце в першому ешелоні індустрії розваг, створила мережу альянсів. Серед її партнерів виявилися такі американські компанії, як AT &T, Time Warner, NCI. Серед японських – Ямаха, Хімасі, Мацусіта, Піонер. В результаті МАМ Sega отримала доступ до технологій, що дозволили запускати комп’ютерні ігри живою графікою, створити віртуальні парки розваг і багато іншого. Таким чином, стратегічні союзи (альянси) найчастіше укладаються між ТНК різних країн базування. Кожна транснаціональна фірма може вступати в тривале або тимчасове об’єднання з великою кількістю інших компаній. Іноді МСА створюють фірми-конкуренти, породжуючи складні взаємовідносини одночасного співробітництва і суперництва. В результаті виникають цілі скупчення, галактики ТНК, що об’єднують значну кількість прямо й опосередковано контрольованих ними міжнародних компаній. Надвеликі ТНК можуть опинятися в центрі міжфірмових угод, утворюючи МАМ.