Характеристика ТНК як форми міжнародного об’єднання

Міжнародні компанії– це організації, які здійснюють вивезення національного капіталу за кордон з метою його вкладення і проведення підприємницької діяльності в інших країнах.

До першої групи міжнародних компаній належать мультинаціональні (МНК), або багатонаціональні компанії (БНК), тобто компанії, де відбувається об’єднання капіталів різних націй (капітал яких є багатонаціональним) і які за характером діяльності мають багатонаціональний статус. Перша багатонаціональна компанія „Юнілевер” виникла у 1929 р. шляхом об’єднання фірм “Маргарин Юні” (Данія) і „Левер Бразерс” (Велика Британія). З того часу вона розрослася до масштабів однієї з найбільших міжнародних компаній з понад 500-ма зарубіжними філіями майже в 60-ти країнах. У компанії „Юнілевер” дві штаб-квартири: одна в Лондоні, друга – у Роттердамі. До багатонаціональних компаній належить також англо-голландський концерн „Роял Датч–Шелл”, англо-італійський концерн „Данлоп–Піреллі”, “IT&T” („Інтернешнл телефоун енд телеграф”) – США, італо-французький автомобільний концерн „Фіат–Сітроен”.

До другої групи міжнародних компаній належать транснаціональні корпорації (ТНК) – це компанії, які за приналежністю капіталу є національними, а за характером діяльності – багатонаціональними. ТНК являють собою систему підприємств, що охоплює головну компанію, яка визначає національність ТНК, і її зарубіжні підрозділи. Головна компанія контролює активи своїх закордонних філій і, як правило, володіє часткою капіталу в них.

Деякі економісти визнають третю групу міжнародних компаній, куди відносять міжнародні корпоративні союзи, які організовані у формі консорціумів. Такі формування створюються на виробничому, науково-технічному і комерційному підґрунті та являють собою спеціальні об’єднання концернів для розв’язання великих економічних завдань. Проте, на думку більшості фахівців, ці союзи є різновидом міжнародних стратегічних альянсів (МСА).

Останнім часом у західній науковій та періодичній пресі почали вживати термін „глобальні корпорації”, який застосовують до міжнародних компаній, що ведуть свою ділову активність у масштабах всього світу. Разом з тим більшість науковців дотримуються погляду, що транснаціональні і багатонаціональні компанії є окремими видами глобальних корпорацій, що діють у декількох країнах. Таких корпорацій, які б функціонували одночасно у всіх країнах світу, на практиці ще не існує, а тому і термін „глобальні корпорації” поки що не несе додаткового змісту порівняно з міжнародними корпораціями, хоча поступово міжнародна економіка рухається в напрямку глобалізації.

Під час характеристики сучасних міжнародних компаній важливим є не стільки їхнє походження, скільки місце вкладання капіталу. Саме з цим пов’язаний той факт, що в економічній літературі і на практиці дуже часто всі групи міжнародних виробничих об’єднань називають однаково – ТНК. У даному навчальному посібнику надалі також буде застосовуватися цей термін як однозначний для всіх груп міжнародних корпорацій.

Довгий час домінуючою вважалася класифікація ООН, за якою до ТНК належать лише ті міжнародні об’єднання, які мають філії і дочірні підприємства в шести або більше зарубіжних країнах і при цьому здійснюють координацію їх діяльності. Останнім часом відбувається трансформація поглядів щодо недоцільності такого чіткого визначення кількості країн, на які розповсюджується діяльність ТНК. За визначенням ООН, ТНК являють собою „підприємства, що є власниками, або такими, що контролюють виробництво товарів і послуг за межами країни, в якій вони базуються” [136, р. 338].

За визначенням ЮНКТАД, транснаціональна корпорація (transnational corporation, multinational corporation, multinational company, multinational enterprise) — це підприємство, що об'єднує юридичних осіб будь-яких організаційно-правових форм і видів діяльності в двох чи більше країнах і проводить єдину політику і загальну стратегію завдяки одному або кільком центрам прийняття рішень.

Тому під транснаціональною корпорацією (ТНК) будемо розуміти міжнародний концерн, який має свої підрозділи у кількох країнах і збалансовану систему управління, що дозволяє розподіляти ресурси, технології і відповідальність між членами такої компанії, формувати її економічну політику і загальну стратегію для досягнення максимального прибутку.

Транснаціональна корпорація як форма підприємництва належить до такого міжнародного об’єднання, яке засновано на пайовій участі в капіталі та юридичні права і зобов’язання якого відособлені від прав і зобов'язань його учасників.

Найбільші ТНК найчастіше зосереджують свою діяльність в галузях промисловості, які швидко розвиваються і визначають НТП. Досить активний інтерес виявляють вони до електронної промисловості, на яку наприкінці 90-х років припадало понад 15% зарубіжних активів компаній, які входять до 100 найбільших ТНК. Визначальне місце у цих списках займають корпорації хімічної, видобувної та автомобільної промисловості.

За даними газети „Financial Times”, першою у світі за рівнем капіталізації є американська корпорація „Exxon Mobil”, яка працює у нафтогазовому секторі (з капіталом у 371,6 млрд. дол.). Друге та третє місця посідають „General Electric” з капіталом 365,2 млрд. дол. і „Microsoft” з капіталом 282,2 млрд. дол. [Рейтинг РТ 500. Возврат к базовым ценностям // Инвестгазета. – 2006. – № 24. – С. 20].

В Україні формування ТНК перебуває на початковому етапі. На практиці функціонує ТНК „Зеніт” у галузі аерокосмічних технологій, яка має всі ознаки транснаціональної структури. Подібні корпорації формуються спільно з Росією в енергетичному комплексі та літакобудуванні. Активніше процес проникнення міжнародних ТНК в економіку України відбувається через афілійовані компанії та фірми. Такі корпорації проникають в енергетику, кольорову металургію, комунікації, засоби масової інформації, фінансові та торговельно-посередницькі структури [Данько М. Реорганізація підприємств у контексті формування корпоративних структур // Економіка України. – 2007. – № 1. – С. 68].

ТНК за своєю організаційною формою є концернами з активами, які пов’язані спільною власністю. Цим ТНК суттєво відрізняється від своїх попередників – картелів, синдикатів, трестів, учасники яких залишалися власниками своїх капіталів.

Критерії приналежності компаній до ТНК:

1) наявність найбільшого акціонерного капіталу або будь-якої змішаної його форми (наприклад, акціонерно-командитної);

2) відкриття і функціонування філіалів у багатьох країнах світу;

3) централізований контроль за філіями з боку материнської (головної) компанії;

4) понад 10% продукції потрапляє у зовнішньоторговельний обіг.

ТНК при здійсненні міжнародних економічних угод виступають як (призначення ТНК):

а) торговці (комерсанти);

б) прямі і портфельні інвестори;

в) розповсюджувачі ефективних технологій;

г) стимулятори міжнародної трудової міграції.

Для з’ясування пільг або обмежень, які встановлені законодавством певної країни відносно своїх та іноземних фірм, головної компанії ТНК чи її філій, необхідне встановлення національності ТНК.

Національність ТНК визначається сукупністю трьох взаємопов’язаних умов:

1) місцем реєстрації ТНК;

2) місцезнаходженням штаб-квартири (головного офісу, материнської компанії);

3) національністю акціонерів, які володіють контрольним пакетом акцій.

Визначення національності ТНК дає підстави для надання урядом країни, де розташований головний офіс ТНК, пільг, які передбачено для компаній-резидентів, тобто компаній з місцезнаходженням і реєстрацією на території цієї держави. Для компаній-нерезидентів, створених за кордоном країни за участю іноземного капіталу і яких зазвичай називають зарубіжними філіями, найчастіше приймаюча країна, навпаки, обмежує сферу діяльності. Так, у багатьох країнах для філій ТНК є забороненою діяльність у сфері залізничного транспорту, в Австралії і Японії – у сфері нафтогазової промисловості, в Італії, Греції та Фінляндії – у сфері телекомунікацій. Разом з тим спостерігається тенденція до лібералізації національних законодавств і до скорочення галузей підприємництва, заборонених для іноземних компаній.

Встановлення національності ТНК є важливим у випадках банкрутства, оподаткування, застосування антимонопольного законодавства. Для запобігання подвійному оподаткуванню необхідно обумовлювати взаємовідносини головної компанії зі спорідненими підприємствами під час передання їм технологій, „ноу-хау”, використання патентів, конструкторських розробок, торговельних марок, результатів науково-дослідних і досвідно-конструкторських розробок (НДДКР). Якщо НДДКР є комерційно прибутковими, то й вони підлягають оподаткуванню.

Визначення таких взаємовідносин дозволяє також податківцям приймаючих країн контролювати правильність обчислення обсягів доходів, вказаних у податкових деклараціях зарубіжними філіями ТНК. Наприкінці XX ст. і на початку XXI ст. мали місце грубі порушення податкових законодавств приймаючих країн з боку найбільших ТНК. Так, у середині 90-х років XX ст. податкові служби Японії наклали штраф у розмірі 15 млрд. ієн на філію компанії „Кока-Кола” (США) в Японії за надмірне ліцензійне перерахування грошей материнській компанії, в результаті чого суми доходів філії, що вказувались у податковій декларації, були сильно занижені. В той самий період японська автомобілебудівна компанія „Ніссан” заплатила близько 17 млрд. ієн штрафних санкцій Податковому управлінню США за те, що зуміла запобігти сплати американських податків шляхом завуальованого перерахунку частини своїх доходів із США до своєї материнської компанії в Японії.

Національність ТНК може фігурувати на суді чи в арбітражі під час розгляду ступеня залучення головної компанії до використання екологічно небезпечних технологій або до виробництва дефектних виробів. У цьому випадку на рішення суду, крім правових норм, може вплинути „моральний імператив”. Так, у випадку з масовим отруєнням людей на хімічному підприємстві в м. Бхопал (Індія), де використовувалась технологія корпорації „Юніон Карбайд”, остання на судовому процесі визнала свою моральну відповідальність перед індійською стороною і зобов’язалася відшкодувати збитки сім’ям потерпілих.

Складності у визначенні національності ТНК і її зв’язків із зарубіжними філіями пояснюється ще й багатосходинковістю цих зв’язків. Наприклад, великий виробник іграшок корпорація „Маттель” (США) має по всьому світу 39 споріднених компаній. З них 26 підприємств є прямою власністю головної компанії, а 13 фірм належать зарубіжним філіям корпорації „Маттель”.

Розповсюдження ТНК у світі та їх вплив на світову економіку є вельми істотним. За даними ООН, у світі нараховується близько 200 тис. ТНК, яким належить майже 500 тис. філій за кордоном. Під контролем ТНК знаходиться приблизно 30% приватних виробничих фондів, близько 50% міжнародної торгівлі. Майже вся торгівля сировиною на світових ринках контролюється транснаціональними корпораціями, в т.ч. 90% світової торгівлі пшеницею, кавою, кукурудзою, лісоматеріалами, тютюном, джутом, залізною рудою, 85% – міддю, бокситами, 80% – чаєм, оловом, 75% – бананами, натуральним каучуком, сирою нафтою. На них припадає 80% патентованих нововведень у всіх галузях науки і техніки.

Сукупні валютні резерви ТНК у декілька разів більші резервів усіх національних банків світу, разом узятих. Переміщення 1-2% маси грошей, які знаходяться у секторі приватних ТНК, здатне змінити взаємний паритет будь-яких двох національних валют.

Основний обсяг прямих закордонних інвестицій і, відповідно, виробничої та іншої діяльності ТНК сконцентровано всередині Європейського Союзу (ЄС), США, Японії. Це зумовлено специфікою розвитку сучасного етапу науково-технічної революції і структурною перебудовою національних господарств. Про це свідчить статистика розміщення закордонних філій ТНК: 45% у промислово розвинених країнах, 41% — у країнах, що розвиваються, 13% — у країнах Східної Європи. ТНК посідають найвищі поверхи господарської структури. Так, 60% американських і японських ТНК діють у сфері обробної промисловості, 37% — у галузях обслуговування й тільки 3% — у первинному секторі (видобувна промисловість) [Чепурда].

Транснаціональна корпорація як форма підприємництва — це міжнародне об’єднання, засноване на пайовій участі в капіталі.

Існує декілька видів транснаціональних корпоративних об’єднань. Найпоширенішим серед них є акціонерне товариство. Власники акцій товариства є співвласниками і мають право на участь в управлінні ним. Хоч юридично корпорація належить акціонерам, вони рідко залучаються до управління нею. Частіше їх управлінський вплив обмежується виборами керівних органів корпорації та участю у розробці стратегії господарської діяльності. Реальна влада зосереджується в руках керівників, які повсякденно здійснюють управління корпорацією. Головна особливість акціонерного товариства — це вільний обіг цінних паперів на відкритому ринку цінних паперів.

Власники облігацій одержують визначений (фіксований) прибуток, є кредиторами і не беруть участі в управлінні.

Американські дослідники Дж. Стопфорд і Л.Уельс, вивчаючи процеси становлення і розвитку ТНК, визначили певні фази розвитку ТНК:

1. Розмір фірми невеликий, управління здійснює один керівник. Зі зростанням фірми в ній створюються функціональні відділи: з виробництва продукції, продажу, фінансів тощо. Така структурна зміна розглядається як початок другої фази розвитку фірми.

2. Внутрішня структура фірми в другій фазі дає змогу забезпечити їй зростання за рахунок розширення виробництва продукції та оптимальної організації збуту в межах внутрішнього ринку. З розвитком структури кожний функціональний відділ поділяється на декілька підвідділів або груп. Менеджер фірми і функціональні відділи й надалі є основними елементами схеми управління. Фірми іноді виробляють продукцію однієї номенклатури і зберігають стабільність своїх операцій, тоді зростання фірми відбувається за рахунок вертикальній інтеграції.

3. Збільшення асортименту нових видів продукції і вихід на нові ринки скасує рівновагу внутрішньої структури, що склалася в другій фазі. Все це призводить до рішення фірми про запровадження нової структури управління. Цим розпочинається третя фаза розвитку фірми. Відмінності між другою і третьою фазами такі:

• організація виробничих відділів у третій фазі однотипна зі структурою всієї фірми у другій фазі;

• кожен відділ у третій фазі розглядається як центр, що створює прибутки незалежно від діяльності інших відділів;

• функції президента в третій фазі змінюються; вся увага зосереджується на стратегії розвитку корпорації і рівноваги між різними структурами компанії;

• різниця між другою і третьою фазою є відмінність у функціях між структурними елементами схеми корпорації, у третій фазі — відмінність в асортименті продукції, що випускається;

• у третій фазі відмінність передбачається через наявність у центральній конторі кількох відділів, які здійснюють функції планування і контролю, а також інформаційні та консультативні функції відносно всієї корпорації. Отже, структура фірми в третій фазі надає їй можливість функціонування за кордоном.

Боротьба з конкурентами на місцевому й іноземному ринках змушує материнську корпорацію створювати філії за кордоном. Операції щодо створення материнською корпорацією філій за кордоном можна розглядати як перетворення компанії на міжнародну.

Інша стадія розвитку закордонних операцій характеризується створенням у структурі корпорації закордонного виробничого відділення. Це відділення розглядається як самостійний підрозділ корпорації. Завдання міжнародного відділення — загальне керівництво і координація діяльності дочірніх підприємств та філій корпорації.

На думку Дж. Стопфорда, корпорація переходить до категорії ТНК, коли структура і характер операцій міжнародного відділення починають відповідати третій стадії розвитку корпорації на внутрішньому ринку.

Інший підхід пропонують американські вчені Дж. Макдональд та М. Паркер, які виділяють чотири основні етапи еволюції «зовнішньої» структури фірми при переході в ТНК:

1) фірма здійснює експортно-імпортні операції;

2) закордонна діяльність фірми поширюється на продаж ліцензій і передавання технологій фірми в інші країни;

3) фірма здійснює закордонні інвестиції, в першу чергу, в будівництво підприємств виробничого циклу; підприємства можуть бути або спільними (змішаними), або повністю належати материнській фірмі;

4) спостерігається істотне зростання закордонного інвестування компанії, прибуток від них у загальних показниках діяльності корпорації різко зростає. На цьому етапі корпорацію можна віднести до ТНК.

Отже, показником процесів транснаціоналізації є підприємницька структура, організаційна форма якої — корпорація.

З часу виникнення ТНК не існувало спільної точки зору на питання про параметри, які б давали право зараховувати корпорації до ТНК.

Відмітною рисою ТНК є не перенесення частини виробничої або збутової операції в іншу країну, а розміщення виробництва деталей і напівфабрикатів на підприємствах у різних регіонах і континентах. Об’єднання і продаж готових виробів наближають до конкретних ринків з урахуванням специфічних особливостей і потреб конкретного місцевого споживача.

Характерною рисою ТНК є те, що іноземний капітал проникає в нові галузі місцевих виробників у всьому світі та опановує там свої передові технології і провідні економічні позиції. Глобальні заходи дають змогу ТНК здійснювати стратегію довгострокового програмування прибутків і передбачає відмову від короткострокових вигод. Політика орієнтації на багаторічне отримання стабільного прибутку під силу лише потужним підприємствам, які мають гігантський фінансовий і політичний вплив, тобто ТНК. Отже, на відміну від звичайної корпорації, ТНК переносить за кордон не товар, а сам процес вкладання капіталу, поєднуючи його із закордонною робочою силою у рамках міжнародного виробництва.

Основним чинником появи ТНК стало поглиблення міжнародного поділу праці і міжнародної спеціалізації, що дало змогу поліпшити економічне становище підприємств та країн, які беруть участь у цих процесах.

Конкретними причинами виникнення ТНК є:

• сильна монопольна влада виробників;

• валютний контроль;

• транспортні витрати;

• відмінності в податковому законодавстві.

Переваги ТНК в отриманні значно більшого прибутку порівняно з іншими формами організації міжнародного бізнесу є водночас причинами активного розвитку корпорацій. Основними серед причин-переваг є такі:

• можливості підвищення прибутковості через доступ до ресурсів іноземних держав;

• недосконалість ринкового механізму в реалізації власності на технології, виробничий досвід та інші «невідчутні» активи, насамперед, управлінський і маркетинговий досвід;

• близькість до споживачів продукції іноземної філії ТНК і можливість отримання інформації про перспективи ринків і конкурентний потенціал фірм приймаючої країни;

• можливість використання у власних інтересах державної, зокрема, податкової політики в різних країнах, відмінності в курсах валют;

• здатність продовжувати життєвий цикл своїх технологій і продукції;

• за допомогою прямих іноземних інвестицій ТНК дістає можливість уникнути бар'єрів при входженні на ринки окремих країн через експорт товарів та/або послуг [Чепурда].

У порівнянні з національними фірмами ТНК постійні витрати можуть покрити за рахунок прибутків, отриманих в інших країнах.

Кінець XX – початок XXI ст. характеризується посиленням процесу транснаціоналізації світової економіки. ТНК стали головним суб’єктом економічної діяльності у світовому просторі. Економісти-міжнародники проголошують „настання ери транснаціональної економіки”, або нової „цивілізації транснаціонального бізнесу”.

Транснаціоналізація являє собою процес посилення світової інтеграції в результаті глобальних операцій ТНК.

Проте погляди на процес транснаціоналізації у різних груп учених не повністю збігаються. Так, одна група економістів вважає, що транснаціоналізація – це якісно новий етап інтернаціоналізації господарського життя, який характеризується різким зростанням ролі зовнішніх факторів розвитку всіх держав і створенням транснаціонального капіталу. На думку інших дослідників, транснаціоналізація є більш вузькою категорією і відображає лише одну, хоча й найважливішу, форму загального процесу інтернаціоналізації господарського життя.

Транснаціоналізація призводить до небувало високого рівня взаємозалежності між країнами. ТНК є найдинамічнішим структурним елементом світової економіки. За мобільністю, здатністю до трансформації зв’язків та організаційних структур, швидкістю реакції на НТР вони набагато перевершують національні або регіональні форми господарських утворень. ТНК не прив’язані до тієї чи іншої території. Тому вони здатні з’єднати фактори виробництва різної державної належності і брати участь в освоєнні ринків у будь-якій частині світу.

Ступінь транснаціоналізації компанії визначається індексом транснаціоналізації, який визначається таким чином:

(10.1)

де І_тр – індекс транснаціоналізації компанії;

А_зар – зарубіжні активи компанії, грош. од.;

А_заг – загальні активи компанії, грош. од.;

П_зар – обсяг продажу товарів і послуг зарубіжними філіями, грош. або натур. од.;

П_заг – обсяг загального продажу компанією товарів і послуг, грош. або натур. од.;

Ш_зар – зарубіжний штат компанії, людей;

Ш_заг – загальний штат компанії, людей.

Ефективність діяльності ТНК порівняно з національними компаніями полягає у наступному:

1) ТНК акумулюють капітал усієї своєї міжнародної системи, найвигідніше розміщуючи свої прямі інвестиції в інших країнах, що дозволяє подолати розрив між власними активами країни і потребою в них. Залучення інвестицій в економіку країни дає можливість скоротити дефіцит поточного платіжного балансу.

Темп економічного зростання країни знаходиться в прямій залежності від норми заощаджень і оберненій залежності від капіталомісткості продукції, що відображає формула (10.2):

(10.2)

де q – темп економічного зростання країни;

s – норма заощаджень;

k – капіталомісткість продукції;

2) проникнення ТНК в економіку країни веде до збільшення податкових надходжень цієї країни в короткостроковому періоді;

3) ТНК сприяє оптимізації використання природних ресурсів у різних країнах, постачаючи нові технології;

4) створення нових робочих місць;

5) філії ТНК виробляють продукцію для національних споживачів тих країн, в яких вони розташовані;

6) володіння безперервною інформацією про стан світових фінансових ринків, НДДКР, програмування, що сприяє розподілу інвестиційних ризиків між своїми філіалами в залежності від коливань валютних курсів і змін інвестиційного клімату.

Наприклад, наприкінці дня головна компанія в Нью-Йорку передає електронним зв’язком ситуацію на світовому фінансовому ринку своєму спорідненому підприємству в Гонконгу. Наступного ранку головна компанія одержує з Гонконгу інформацію про події на ринку за попередні 12 годин і аналіз ситуації.

7) розширення можливостей користування позиковими коштами національних і міжнародних фінансових інститутів.

Проблеми взаємодії ТНК і національних економічних систем:

1) у довгостроковому періоді ТНК починають вивозити прибутки з країни, зменшуючи тим самим джерела національних заощаджень;

2) доходи держбюджету збільшуються незначно завдяки каналам ТНК, тому що ТНК виборюють пільгові умови функціонування;

3) ТНК здійснюють нерівномірний вплив на розвиток економіки країни-учасниці.