Водовідведення з міських вулиць

 

Влаштування системи водовідведення на вулицях має на меті забезпечити міцність і стійкість дорожніх конструкцій та сприятливі умови експлуатації міських вулиць шляхом швидкого й повного видалення поверхневих вод, що надходять у лотки доріг.

Водовідвідна мережа на вулицях є складовою частиною загальної системи водовідведення міської території, тому й проектувати її слід в комплексі з водовідведенням з усієї міської території. Система відведення поверхневих вод у містах називається зливовою або дощовою каналізацією (водостоками) і призначається для відведення дощових і поталих вод; прийому й видалення вод від поливу й миття вулиць; відведення поверхневих вод із систем внутрішніх водостоків будинків; прийому випусків води із дренажних систем, дорожніх дренажів неглибокого закладення й від дренажів трамвайних колій; прийому виробничих вод, які дозволяється спускати без спеціального очищення або після пропуску їх через очисні споруди; прийому й видалення вод, що надходять від мийки транспортних засобів з попереднім посвітлінням забрудненого стоку.

Скидання виробничих вод допускається лише за узгодженням з органами санітарного нагляду й органами, що експлуатують систему водовідведення.

При проектуванні водостоків варто керуватися главою
СНиП ІІ-32-74 «Канализация. Внешние сети и сооружения», відповідно до яких призначаються розрахункові періоди й розрахункові витрати (коефіцієнти стоку, час поверхневої концентрації); «Тимчасовою інструкцією із проектування споруд для очищення поверхневих стічних вод» (СН 496-77), а також спеціальною технічною літературою.

Розміри водовідвідних споруд розраховуються на пропущення витрат частої повторності з урахуванням забезпечення повного відведення розрахункового стоку й перевіркою на витрати рідкої повторюваності.

Водовідвідні системи розрізняють таких типів: закрита (лотки проїзних частин, водоприймальні колодязі, трубопроводи: відгалуження, водостоки, колектор) і відкрита (кювети, водовідвідні канави).

У містах і селищах обов'язково передбачається водовідвідна система закритого типу.

Застосування відкритої водовідвідної системи допускається в сільських населених пунктах із влаштуванням містків або труб під час перетинання вулиць, доріг, а також в'їздів у господарства.

Відкрита система водовідведення може застосовуватися в малих населених пунктах і як перехідний етап для першої черги будівництва.

У кліматичних зонах з відкритою зрошувальною системою може застосовуватися змішана система відведення поверхневого стоку.

У кліматичних підрайонах 1А, 1Б, 1Г, 1Д варто передбачати:

– відведення поверхневих вод лише по відкритих кюветах і лотках, а зі знижених місць – по трубах. Відстань від будинків і споруд до дощової каналізації варто визначати розрахунком за умови збереження вічномерзлого стану ґрунтів підвалин розташованих поруч будинків і споруд;

– заходи щодо запобігання утворенню полоїв під час проектування водовідвідних канав у насичених льодом ґрунтах, а також конструктивні заходи, що забезпечують гідротермічний режим підвалин і укосів канав, відповідно до теплотехнічних розрахунків.

Системи каналізації бувають повні і неповні роздільні, загальносплавні, напівроздільні, відкриті та комбіновані.

Вибір систем здійснюють згідно з техніко-економічними розрахунками і санітарними вимогами.

При повній роздільній системі атмосферні та очищені на очисних спорудах виробничі води відводяться по одній мережі труб та каналів, а господарсько-побутові та забруднені виробничі – по іншій, що дозволяє знижувати вартість початкових витрат на будівництво, а також створювати необхідні умови для гідравлічного режиму.

До недоліків повної роздільної системи каналізації належить: збільшення об'єму робіт і вартості будівництва за рахунок потреби роздільної мережі; збільшення площ для прокладання мережі та ускладнення виробництва робіт на вулицях і дорогах населених пунктів; а також експлуатації.

Виходячи з санітарних та економічних міркувань й умов виробництва робіт, цю систему каналізації доцільно застосовувати:

· коли за санітарними та іншими вимогами дозволяється скидати поверхневі та очищені виробничі води у водоймища в межах населених пунктів;

· коли використовується відкрита мережа дощової каналізації;

· за необхідності перекачування поверхневої води великою кількістю насосних станцій;

· за вимогами санітарного нагляду;

· при обґрунтуванні ефективності повної роздільної каналізації, що має перевагу в санітарному та економічному відношенні;

· за наявності широких доріг та проїздів.

При неповній роздільній системі каналізації відводяться тільки більш забруднені господарсько-побутові та виробничі стічні води; атмосферні стікають по поверхні території. Ця система у порівнянні з загальносплавною і роздільною має меншу вартість, тому використовується у невеликих та середніх населених пунктах.

До недоліків неповної роздільної системи каналізації відносять забруднення водоймищ поверхневими водами, а також можливість затоплення проїздів і підземних приміщень.

При загальносплавній системі всі стічні води (атмосферні, побутові, виробничі) відводяться по одній загальній мережі труб та каналів. Ця система, з санітарної точки зору, найкраща. Всі стічні води надходять на очисні споруди.

До недоліків системи слід віднести високу вартість і великі початкові витрати.

Загальносплавну систему каналізації, з санітарного та техніко-економічних міркувань, слід застосовувати при:

– відсутності районних станцій перекачування;

– мінімальній відстані міського колектора;

– скиданні у водойму частини суміші дощової та побутової стічної води після механічної очистки;

– скиданні у водойму всієї кількості стічної води без повної біологічної очистки.

Напівроздільна система каналізації є роздільною системою з водоскидними камерами, за допомогою яких перші порції більш забрудненої стічної води, брудної води від миття вулиць та атмосферні води під час дощу автоматично направляються в мережу господарсько-побутової та забрудненої виробничої стічної води, а потім відводяться по єдиному колектору на очисні споруди. Наступна порівняно чиста дощова вода скидається у водойму. Ця система передбачає одночасне будівництво двох мереж: дощової та господарсько-побутової. Господарсько-побутова мережа повинна укладатись нижче, ніж дощова, що забезпечить приймання більш забруднених порцій дощової води.

При напівроздільній системі можливість забруднення водоймища менша, тому із санітарних міркувань вона використовується частіше, ніж повна роздільна система.

При відкритій системі каналізації відведення дощової води здійснюється системами лотків, в тому числі проїзної частини вулиць, каналів та кюветів.

Комбіновану систему каналізації слід застосовувати у великих населених пунктах.

Мережі дощової каналізації проектують за схемами:

– обхопна, що використовується за наявності рівного рельєфу місцевості, великих кварталів і відсутності забудови в них. Мережу проектують по проїздах контуру кварталу;

– з пониженою стороною кварталу – за наявності уклону місцевості у визначеному напрямі. Мережу проектують з однієї чи з двох сторін кварталу;

– черезквартальна – за наявності уклону місцевості у бік розташованого нижче кварталу. Ця схема більш економічна, ніж попередні (рис. 11).

Рис. 11. Схеми трасування дощової каналізації:

а – обхопна; б – з пониженою стороною кварталу; в – черезквартальна

 

Лотки проїзних частин вулиць і трубопроводи, що складають закриту мережу водовідведення, поділяються на подвірні або внутріквартальні, якщо вони розташовані в межах червоних ліній кварталу й не є транзитною ділянкою мережі водостоків; на вуличні або міські, якщо водостоки проходять по вулицях або перетинають квартали й пропускають при цьому витрати з розташованого вище басейну стоку.

Мережа водостоків у межах окремого басейну поділяється на:

· головний колектор басейну;

· бічні колектори;

· водотоки окремих вулиць.

Головні колектори басейнів розташовуються за напрямком основних тальвегів басейну й мають окремі випуски в проточні водотоки або колектори напіврозділової каналізації.

Русла струмків і малих річок, розташованих у межах міста, включаються в систему водовідведення у вигляді відкритих або закритих протоків по всій їх довжині або на окремих ділянках.

Траси дощової каналізації розміщують на планах міських проїздів, на яких зазначають існуючі та проектовані підземні споруди, червоні лінії забудови і поперечні перерізи вулиць.

Висотне положення існуючих та проектованих споруд показують в абсолютних відмітках з позначенням глибини залягання. Вуличні колектори проектують прямими та паралельними червоним лініям забудови і розташовують ближче до середини проїзду.

Для обладнання дощової каналізації використовують безнапірні залізобетонні, бетонні, керамічні та азбестоцементні труби і в особливих випадках – сталеві або чавунні (укладання в просадному ґрунті, на розроблюваних територіях, в місцях переходу через водні перешкоди, під автомобільними дорогами та залізницями, в місцях перетину господарсько-питного водогону, на зсувонебезпечних ділянках та інших ділянках зі складними інженерно-геологічними умовами).

Тип основи під трубопроводом проектують залежно від несучої здатності ґрунту та навантажень. Для всіх ґрунтів, окрім скелястих, пливунів, болотистих і просадних II типу, труби укладають на вирівняне та утрамбоване дно траншеї. В скелястому ґрунті труби укладають на подушку завтовшки не менше 10 см з місцевого піщаного чи гравійного ґрунту, в мулистих, торф'яних та інших слабких ґрунтах – на штучній основі.

Трубопроводи дощової каналізації розташовують на певній відстані від підземних та інших споруд і комунікацій (табл. 9).

При паралельному укладанні мережі дощової каналізації і водогону питної води діаметром 200 мм відстань між трубопроводами повинна бути не менше 1,5 м і не менше 3 м – при діаметрі понад
200 мм. При цьому водогін необхідно укладати в металевих трубах.

Найменша глибина закладання лотка труби для труб менше
500 мм – на 0,3 м; для труб більшого діаметра – на 0,5 м нижче від глибини промерзання ґрунту, але не менше ніж 0,7 м до верху труби.

Глибину закладання головного колектора визначають, виходячи з приєднання до нього внутрішньоквартальної мережі, приєднання до дощоприймальних колодязів чи дренажів, перетину з підземними спорудами, способу виконання робіт.

Таблиця 9