Послідовність аналізу наявності та ефективності використання основних засобів.

Для здійснення господарської діяльності підприємства необхідні засоби виробництва: будівлі, машини, обладнання, сировина, матеріали, паливо тощо. Виробничі засоби промислових підприємств знаходяться в постійному русі – кругообігу, в процесі якого вони проходять три стадії. Перша стадія – придбання необхідних для здійснення процесу виробництва машин, палива, сировини тощо. Надалі придбані засоби використовуються в процесі виробництва нового продукту (виробнича стадія). На третій стадії кругообігу виготовлений продукт реалізується. Таким чином, з трьох стадій кругообігу перша і третя проходять у сфері обігу, а друга – в сфері виробництва. Цільова спрямованість економічного аналізу ефективності використання основних засобів полягає у визначенні забезпеченості основними засобами за умови найбільш інтенсивного їх використання та пошуку резервів підвищення фондовіддачі. Завдання, об’єкти, етапи аналізу використання основних засобів і нематеріальних активів наведено на рис. 5.11.

Рис. 5.11. Завдання, об’єкти та етапи аналізу використання основних засобів і нематеріальних активів

Джерела інформації для проведення економічного аналізу[4] наведено в таблиці 5.7.

Таблиця 5.7. Інформаційна база для аналізу використання основних засобів і нематеріальних активів

Група	Джерела даних
Первинні документи	Акт приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів (ОЗ-1), Акт приймання-здачі відремонтованих, реконструйованих і модернізованих об’єктів основних засобів (ОЗ-2), Акт на списання основних засобів (ОЗ-3), Акт на списання автотранспортних засобів (ОЗ-4), Акт про установку, пуск та демонтаж будівельної машини (ОЗ-5), Інвентарна картка обліку основних засобів (ОЗ-6), Опис інвентарних карток з обліку основних засобів (ОЗ-7), Картка обліку руху основних засобів (ОЗ-8), Інвентарний список основних засобів (за місцем їх знаходження, експлуатації) (ОЗ-9), Розрахунок амортизації основних засобів (ОЗ-14, 15, 16), Акт введення в господарський оборот об’єкта права інтелектуальної власності у складі нематеріальних активів (НА-1), Інвентарна картка обліку об’єкта права інтелектуальної власності у складі нематеріальних активів (НА-2), Акт вибуття (ліквідації) об’єкта права інтелектуальної власності у складі нематеріальних активів (НА-3), Інвентаризаційний опис об’єктів права інтелектуальної власності у складі нематеріальних активів (НА-4)
Дані рахунків бухгалтерського обліку	10 “Основні засоби”, 11 “Необоротні матеріальні активи”, 12 “Нематеріальні активи”, 13 “Знос (амортизація) необоротних активів”, 15 “Капітальні інвестиції” та інші
Облікові регістри	Журнал 4, відомість 4.1
Фінансова звітність	Ф. № 1 “Баланс”, ф. № 2 “Звіт про фінансові результати”, ф. № 3 “Звіт про рух грошових коштів”, ф. № 4 “Звіт про власний капітал”, ф. № 5 “Примітки до річної фінансової звітності”, ф. № 6 Додаток до Приміток до річної фінансової звітності “Інформація за сегментами”.
Статистична звітність	Ф. № 1-П “Звіт про основні показники діяльності підприємства”, ф. № 1-П (термінова) “Терміновий звіт про виробництво промислової продукції (робіт, послуг) ”, ф. 11-ОЗ “Звіт про наявність та рух основних засобів, амортизацію (знос)”, ф. № 1-інвестиції “Звіт про інвестиції в основний капітал (капітальні вкладення)”, ф. № 2-інвестиції “Звіт про капітальні інвестиції”
Інші джерела	Дані проведених інвентаризацій, договір лізингу, план технічного розвитку, паспорт будівлі, патенти і ліцензійні договори, дані попередніх аудиторських перевірок, дані попередніх аналітичних досліджень тощо

Наведені джерела інформації використовуються для проведення ретроспективного аналізу. Оперативний аналіз проводиться на підставі даних первинних документів. Прогнозний аналіз ефективності використання основних засобів і нематеріальних активів застосовується при оцінці відповідних альтернативних управлінських рішень.

І. Аналіз забезпеченості основними засобами

Одним з найважливіших чинників підвищення ефективності виробництва є їх забезпеченість основними засобами у необхідній кількості і асортименті та ефективне їх використання.

Аналіз використання основних засобів починається з оцінки забезпеченості підприємства основними засобами. Для цього спочатку вивчається динаміка обсягу, складу та структури основних засобів і далі аналізується їх технічний стан.

До основних засобів належать матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів і послуг, надання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він триваліший за рік).

У економічній літературі часто ототожнюється поняття “основні засоби” і “основні фонди”.

Під фондами розуміють джерела утворення господарських засобів підприємства, якими є статутний капітал, резервний капітал, прибуток та інші джерела, що відображаються в пасиві балансу. Доцільніше застосовувати поняття “основні засоби”, оскільки саме вони становлять частину активів підприємства.

За економічною природою засоби праці виступають у вигляді основних засобів тільки в процесі продуктивного використання. Ті ж об’єкти, які придбані з метою подальшої реалізації, належать до товарів, а не до основних засобів. Для аналізу структури доцільно використовувати вже існуючі ознаки класифікації основних засобів (див. рис. 5.12).

Рис. 5.12. Класифікація основних засобів

Для економічного аналізу особливе значення має розподіл виробничих основних засобів основної діяльності підприємства на дві частини: активну і пасивну. Це пов’язано з їх роллю у процесі виробництва та формування фінансового результату для підприємства. Існує дві інтерпретації поняття “активна частина основних засобів”: 1) відносяться всі основні засоби за виключенням будівель і споруд; 2) включаються тільки машини, обладнання і транспортні засоби, тобто ті, які безпосередньо взаємодіють з предметами праці. Пасивну частину формують основні засоби, які створюють умови для здійснення виробничого процесу, – будівлі, споруди, передавальні пристрої, транспортні засоби. Зростання питомої ваги активної частини є показником прогресивності структури основних засобів, підвищення технічної оснащеності підприємства.

На обсяг, структуру та динаміку виробничих основних засобів впливають такі фактори:

ð характер і особливості процесу виробництва (безперервний, дискретний);

ð тип виробництва (масове, серійне, одиничне);

ð технологія, рівень спеціалізації і кооперування;

ð методи організації виробництва тощо.

При проведенні аналізу динаміки, складу та структури основних засобів необхідно:

1) визначити середньорічну вартість основних засобів, їх структуру та динаміку їх зміни за декілька років;

2) виявити причини збільшення вартості основних засобів (збільшення внаслідок переоцінки основних засобів не є позитивною тенденцією, до числа позитивних можна віднести перевищення темпів зростання вартості виробничих основних засобів над темпами зростання вартості невиробничих засобів);

3) порівняти темпи зміни вартості основних засобів з динамікою зростання вартості продукції або обсягів виробництва в натуральному вираженні. Останній показник повинен мати вищі темпи зростання порівняно з вартістю основних засобів;

4) виявити тенденції щодо структурних змін в складі основних засобів. Причому до числа позитивних можна віднести:

ð значну питому вагу активної частини основних засобів порівняно з пасивною частиною основних засобів;

ð підвищення темпів зростання активної частини основних засобів порівняно з темпами зростання пасивної частини основних засобів.

Забезпеченість окремими видами машин, механізмів, обладнання, приміщеннями встановлюється шляхом порівняння фактичної їх наявності з потребою, необхідною для виконання програми виробництва продукції.

Узагальнюючими показниками, що характеризують рівень забезпеченості підприємства основними виробничими засобами, є фондоозброєність, енергоозброєність та технічна озброєність праці. Показник загальної фондоозброєності праці розраховується як відношення середньорічної вартості основних засобів до середньоспискової чисельності робітників у найбільшу зміну (мається на увазі, що робітники, зайняті на інших змінах, використовують ті ж засоби праці). Відношення енергетичної потужності, що обслуговує виробничий процес, до чисельності робітників, які працюють у найбільшій зміні дозволяють визначити коефіцієнт енергоозброєності праці. Коефіцієнт технічної озброєності праці визначається шляхом ділення вартості виробничого обладнання до середньоспискової чисельності робітників у найбільшу зміну. Значення розрахованих показників порівнюється з даними минулих періодів, прогнозними показниками, визначаються напрями їх змін. Крім того, темпи зростання фондоозброєності, енергоозброєності, технічної озброєності порівнюються з темпами зростання продуктивності праці. При цьому позитивною тенденцією є випередження темпів зростання продуктивності праці темпів зростання цих показників.

При проведенні економічного аналізу руху основних засобів, насамперед при обґрунтуванні управлінських рішень щодо придбання, реалізації окремих об’єктів основних засобів необхідно враховувати вплив таких операцій на результати діяльності та фінансовий стан підприємства.

Важливе значення має аналіз вивчення руху та технічного стану основних засобів, що проводиться на підставі таких показників, як: коефіцієнт зносу, коефіцієнт придатності, коефіцієнт оновлення, коефіцієнт вибуття, коефіцієнт приросту, частка зданих в операційну оренду основних засобів, частка одержаних в операційну оренду основних засобів тощо.

Основні показники для аналізу руху та технічного стану основних засобів узагальнено в таблиці 5.8.

Таблиця 5.8. Основні показники для аналізу руху та технічного стану основних засобів

№ з/п	Показник	Формула розрахунку	Джерела інформації	Примітки
	Коефіцієнт зносу на початок року	сума зносу на початок року / вартість основних засобів на початок року	Ф5 Р2 ГР4 Ф5 Р2 ГР3	Розраховується за кожним видом виробничих основних засобів. Характеризує частку вартості основних засобів, що списана на витрати діяльності в попередніх періодах, і вказує на зношеність основних засобів підприємства
	Коефіцієнт зносу на кінець року	сума зносу на кінець року / вартість основних засобів на кінець року	Ф5 Р2 ГР15 Ф5 Р2 ГР14	Розраховується за кожним видом виробничих основних засобів. Характеризує частку вартості основних засобів, що списана на витрати діяльності в попередніх періодах, і вказує на зношеність основних засобів підприємства
	Коефіцієнт придат-ності	1 – коефіцієнт зносу або залишкова вар-тість основних засобів / первісна вартість ОЗ	Ф5 Р2 ГР15-ГР14 Ф5 Р2 ГР 3	Розраховується за кожним видом виробничих основних засобів як на початок, так і на кінець року. Характеризує частку не перенесеної на новий продукт вартості основних засобів і ступінь можливості використання основних засобів, їх сучасності та технічної новизни
	Коефіцієнт оновлення	вартість введе-них основних засобів / вар-тість основних засобів на кі-нець періоду	Ф5 Р2 ГР5 Ф5 Р2 ГР14	Розраховується за кожним видом виробничих основних засобів. Характеризує інтенсивність оновлення основних засобів; показує частку вартості засобів, які надійшли за аналізований період, у їх загальній вартості на кінець періоду
	Коефіцієнт вибуття	вартість основ-них засобів, що вибули / вар-тість основних засобів на по-чаток періоду	Ф5 Р2 ГР8 Ф5 Р2 ГР3	Розраховується за кожним видом основних засобів. Відображає інтенсивність вибуття засобів, показує частку вартості засобів, які вибули за певний період, у загальній вартості основних засобів на початок періоду
	Частка зданих в операційну оренду основних засобів	вартість основ-них засобів, зданих в оренду / вартість основних засобів на кінець року	Ф5 Р2 ГР18 Ф5 Р2 ГР14	Характеризує частку основних засобів, що не беруть участі у процесі виробництва
	Відсоток взятих в операційну оренду основних засобів	вартість основ-них засобів, взятих в оренду / вартість ОЗ на кінець року		Характеризує частку основних засобів, що беруть участь у процесі виробництва, але підприємству не належать
	Коефіцієнт приросту	сума приросту основних ви-робничих засо-бів / вартість основних ви-робничих засо-бів на початок періоду	Ф1Р030ГР3-ГР4 Ф5 Р2 ГР3	Характеризує рівень приросту основних засобів або окремих його груп за певний період
Примітка: Ф5 Р2 ГР4 – форма № 5, розділ 2, графа 4

 

Наведені показники та коефіцієнти доцільно розраховувати для всіх виробничих основних засобів, активної їх частини, окремих груп виробничих основних засобів, основних видів обладнання за різні періоди часу.

Аналізуючи отримані результати, необхідно, перш за все, окрему увагу приділити коефіцієнту зносу. Зростання коефіцієнта зносу (і, відповідно, зниження коефіцієнта придатності) може бути зумовлене:

ð методом нарахування амортизації, що застосовується;

ð придбанням або отриманням від інших господарюючих суб’єктів основних засобів з рівнем зносу більше, ніж в середньому по підприємству;

ð низькими темпами оновлення основних засобів;

ð невиконанням завдання з введення в експлуатацію основних засобів та їх модернізації.

Потрібно врахувати, що коефіцієнт зносу не відображає фактичної зношеності основних засобів, а коефіцієнт придатності не дає точної оцінки їх поточної вартості. Це зумовлено наступними причинами:

1) на суму зносу основних засобів великий вплив здійснює метод нарахування амортизації, що застосовується на підприємстві;

2) вартісна оцінка основних засобів залежить від стану кон’юнктури попиту, а отже, може відрізнятися від оцінки, отриманої за допомогою коефіцієнту придатності;

3) на законсервоване обладнання нараховується амортизація на повне відновлення, однак фізично ці основні засоби не зношуються, а загальна сума зносу зростає.

Особливої уваги заслуговує аналіз технічної і вікової структури основних засобів. Для такого аналізу діюче устаткування необхідно згрупувати за видами, а всередині груп – за тривалістю експлуатації. Як правило, виділяють наступні групи за періодом експлуатації: до 3 років, 3-7 років, 7-15 років, понад 15 років.

Для характеристики технічного стану окремих робочих машин, обладнання, інструментів, пристроїв застосовують групування за технічною придатністю: придатне обладнання; обладнання, яке вимагає капітального ремонту; непридатне обладнання, яке необхідно списати. Таке групування дає змогу робити висновки щодо віку устаткування як у розрізі окремих їх видів, так і в цілому по підприємству, перевірити забезпеченість підприємства устаткуванням і повноту його використання. Якщо на підприємстві переважає застаріле, зношене фізично і морально устаткування, це негативно відображається на всіх кількісних та якісних показниках його діяльності, знижує потенційні можливості зростання фондовіддачі й, зрештою, результативні показники діяльності.

Середній термін експлуатації як усього устаткування підприємства, так і окремих видів можна визначити за формулою:

(5.14)

де Т_ЕК – середній термін експлуатації, Т_і – середньоарифметичне значення відповідного інтервалу в роках, К_і – кількість верстатів відповідної вікової групи, – загальна кількість одиниць устаткування.

У процесі аналізу технічного стану основних засобів перевіряється виконання плану з впровадження нової техніки, введення в дію нових об’єктів, ремонту основних засобів. Визначається частка прогресивного обладнання в загальній його кількості та за кожною групою машин і обладнання, частка автоматизованого обладнання тощо.

Аналізуючи організацію та виконання ремонту, модернізації засобів праці, звертають увагу на дотримання строків виконання ремонтних робіт, якість ремонту, його ефективність.

Економічна ефективність функціонування основних засобів є складовою частиною результату використання всіх виробничих ресурсів підприємства. Визначаючи економічну ефективність використання основних засобів, використовують систему натуральних і вартісних показників, а також співвідношення темпів зростання випуску продукції і темпів зростання обсягу основних засобів; фондоозброєності праці та її продуктивності.

Методика аналізу ефективності використання основних засобів повинна враховувати ряд принципових положень:

ð функціональна корисність основних засобів зберігається протягом декількох років, тому витрати з їх придбання і експлуатації розподілені в часі;

ð момент фізичної заміни (оновлення) основних засобів не співпадає з моментом їх вартісного заміщення, у результаті чого можуть виникнути втрати і збитки, що зменшують фінансові результати діяльності підприємства;

ð ефективність використання основних засобів оцінюється по-різному в залежності від їх виду, належності (власні, орендовані), характеру участі у виробничому процесі, а також призначення.

Оскільки основні засоби обслуговують не тільки виробничу сферу діяльності підприємства, а й соціально-побутову, культурну, природно-екологічну тощо, ефективність їх використання визначається не лише економічними, а й соціальними, екологічними та іншими факторами.

Загальним показником ефективності використання основних виробничих засобів є виробництво товарної (валової) продукції в розрахунку на 1 грн. їх середньої вартості – фондовіддача[5].

,

(5.15)

де ТП – обсяг товарної (валової) продукції; ОЗ – середня вартість основних засобів за період, що аналізується.

Аналіз фондовіддачі проводиться за двома напрямами: вивчення впливу факторів на зміну фондовіддачі, вивчення впливу фондовіддачі на обсяг виробництва.

Аналізуючи ефективність використання основних засобів, фактичний показник фондовіддачі порівнюють з прогнозним, а також з фондовіддачею інших підприємств цієї ж галузі.

На рівень фондовіддачі впливають різні фактори, пов’язані як зі зміною обсягів продукції, так і з ефективністю використання основних виробничих засобів, зокрема, їх активної частини. Важливо врахувати такі фактори, які:

1) прямо пов’язані з рівнем фондовіддачі та характеризують її як з точки зору екстенсивного завантаження (завантаження за часом) знарядь праці, так і інтенсивності їх використання, а також з точки зору їх вартості, яка склалася на ринку;

2) набір факторів повинен містити параметри, які мають кількісну визначеність і можуть бути отримані з даних бухгалтерського обліку (або визначені на їх базі).

Оберненим до фондовіддачі за значенням показником є фондомісткість. Вона визначається як співвідношення темпів приросту вартості основних засобів і темпів приросту обсягів виробництва, тобто приріст основних засобів на 1 % приросту продукції. Фондомісткість показує, скільки в середньому (за вартістю) використовується на підприємстві основних виробничих засобів для виробництва продукції вартістю 1 грн. Якщо граничний показник фондомісткості менше 1, мають місце підвищення ефективності використання основних засобів та збільшення коефіцієнта використання виробничої потужності.

Часткові показники аналізу ефективності використання основних засобів застосовуються для характеристики використання окремих видів обладнання та площ (середній випуск продукції на одиницю обладнання, шт. / зміну, наприклад, випуск продукції на 1 м² виробничої площі тощо). У процесі дослідження вивчається динаміка наведених показників, проводиться порівняльний аналіз за різними напрямами, визначаються фактори зміни їх величини.

Вивчивши узагальнюючі показники ефективності використання основних засобів, необхідно провести більш детальний аналіз використання виробничого обладнання. Насамперед, перевіряється забезпеченість підприємства обладнанням, повнота його використання.

Розрізняють обладнання наявне та встановлене (здане в експлуатацію), обладнання, яке фактично використовується у виробництві та яке знаходиться в ремонті, резервне (табл. 5.9). Найбільший ефект досягається, якщо за величиною перші три групи обладнання є приблизно однаковими.

Таблиця 5.9. Види обладнання за рівнем використання

Показник	Характеристика
Наявне обладнання	Все наявне обладнання незалежно від того, де воно знаходиться (на ділянці або на складі) і в якому стані
Встановлене обладнання	Змонтоване та підготовлене до роботи обладнання, що знаходиться на ділянках, в цехах. Частина встановленого обладнання може знаходитись в резерві або на консервації, у плановому ремонті та модернізації
Діюче обладнання	Все фактично працююче в звітному періоді (незалежно від часу його роботи) обладнання

 

Для оцінки використання наявне обладнання порівнюють з встановленим, а встановлене – з діючим, тому що не все наявне обладнання може бути встановлено і не все встановлене обладнання перебуває в експлуатації.

Оцінку рівня залучення обладнання у виробництві доцільно проводити за наступними показниками:

ð коефіцієнт використання наявного обладнання:

(5.19)

ð коефіцієнт використання встановленого обладнання:

(5.20)

При цьому потенціальний резерв збільшення виробництва продукції за рахунок збільшення кількості діючого обладнання – це різниця між кількістю наявного та встановленого обладнання, помножена на базовий середньорічний виробіток продукції на одиницю обладнання.

Показники ефективності експлуатації обладнання поділяють на дві групи:

ð показники екстенсивного використання, що характеризують роботу обладнання за часом або за кількістю: кількість обладнання; відпрацьований час; коефіцієнт змінності роботи устаткування; структура парку машин і обладнання;

ð показники інтенсивного використання (за потужністю). Показники цього типу пов’язані з його виробітком (випуск продукції за 1 машино-годину), тобто визначають рівень використання потужності обладнання, його продуктивність.

Вихідними даними при аналізі екстенсивного використання обладнання є баланс робочого часу роботи обладнання.

Баланс часу роботи обладнання визначається за цехами і підприємством в цілому, для чого розраховуються наступні фонди часу:

1) календарний фонд часу (Т_К) – максимально можливий час роботи обладнання, що дорівнює добутку кількості календарних днів у звітному періоді, кількості годин в добі (24 год.), кількості одиниць встановленого обладнання. Він поділяється на режимний і позарежимний час:

ð режимний фонд часу (Т_Р) розраховується як добуток кількості одиниць встановленого обладнання, кількості робочих днів звітного періоду та тривалості робочого дня з урахуванням коефіцієнта змінності.

Коефіцієнт змінності (К_ЗМ) визначається як відношення суми відпрацьованих верстато-змін до всього встановленого обладнання (в тому числі, що знаходяться в ремонті та резерві):

(5.21)

Коефіцієнт змінності показує, скільки змін пропрацював верстат. Чим вище коефіцієнт змінності, тим більший випуск продукції[6].

ð позарежимний час (Т_ПЗ) включає вихідні та святкові дні, час невиробничих змін, міжзмінні та обідні перерви;

2) плановий фонд (Т_П) відрізняється від режимного часом перебування обладнання в плановому ремонті та на модернізації, кількістю планових втрат робочого часу;

3) фактичний фонд відпрацьованого часу (Т_Ф) – кількість фактично відпрацьованих машино-годин^[7].

Для характеристики використання обладнання за часом застосовуються наступні показники – коефіцієнти використання:

ð календарного фонду часу: К_К.Ф = Т_Ф / Т_К;

ð режимного фонду часу: К_Р.Ф = Т_Ф / Т_Р;

ð планового фонду часу: К_П.Ф = Т_Ф / Т_П.

Задля вирішення окремих аналітичних завдань проводиться порівняння різних фондів часу:

ð календарного і режимного фондів часу обладнання: дозволяє визначити можливості кращого використання обладнання за рахунок підвищення коефіцієнту змінності;

ð можливого та режимного фондів часу: є базою для встановлення резервів кращого використання обладнання за рахунок зменшення витрат часу на ремонт у робочий час;

ð фактичного й планового календарних фондів: показує ступінь виконання плану із введення обладнання в експлуатацію за кількістю та строками.

Крім того, доцільно визначити питому вагу простоїв у календарному фонді часу роботи обладнання. Обчислюється як відношення величини простоїв до календарного фонду часу:

ПВПР = ПР / ТК

(5.22)

Зниження показників фондів часу роботи обладнання і збільшення питомої ваги простоїв свідчить про те, що у господарюючого суб’єкта є резерви зростання виробництва. Отже, необхідно посилити контроль за використанням обладнання, з’ясувати причини зниження зазначених показників.

Інтенсивне використання основних засобів характеризується як показниками виробництва на одну машино-годину, так натуральними й умовно-натуральними показниками, прийнятими в тій або іншій галузі, показниками середньомісячного виробітку продукції з одиниці обладнання або виробничої площі. Інтенсивність використання обладнання підприємства вимірюється кількістю виробленої продукції на одиницю обладнання за одиницю часу.

Показником інтенсивності роботи обладнання є коефіцієнт інтенсивності завантаження (К_ІНТ):

КІНТ = ГВ1 / ГВ0 ,

(5.23)

де ГВ₁ і ГВ₀ – відповідно фактичний і базовий виробіток обладнання за машино-год.

На рівень продуктивність одиниці обладнання, в свою чергу, впливають такі фактори:

ð використання прогресивних технологій;

ð застосування сучасних методів організації та управління виробництвом;

ð рівень кваліфікації промислово-виробничого персоналу тощо.

Узагальнюючим показником, який комплексно характеризує використання обладнання, є коефіцієнт інтегрального завантаження (К_ІНТЕГ), що розраховується як добуток коефіцієнтів екстенсивного (К_ПФ) та інтенсивного (К_ІНТ) завантаження обладнання:

КІНТЕГ = КПФ х КІНТ

(5.24)

Виробнича потужність підприємства – максимально можливий випуск продукції при досягнутому або наміченому рівні техніки, технології та організації виробництва. Виробнича потужність визначається за потужністю провідних цехів, у цехах – за провідними ділянками або обладнанням. Провідним вважається обладнання, на якому виконуються основні найбільш трудомісткі операції. Якщо на ділянці або в цеху встановлено декілька груп обладнання, то потужність визначається за однією групою, де обробка деталей є найбільш трудомісткою. Виробнича потужність визначається в тих же одиницях виміру, в яких встановлюється обсяг випуску продукції (у натуральних, вартісних вимірниках).

При визначенні виробничої потужності застосовують максимально можливий фонд часу роботи обладнання, який:

1) в умовах безперервного виробництва визначається як добуток календарних днів року і тривалості доби (24 год.) без урахування часу, який необхідний для проведення ремонту й технічних зупинок, якщо ці зупинки не входять до норми роботи техніки;

2) у інших випадках визначається як можливий плановий фонд роботи обладнання з урахуванням режиму роботи, тривалості ремонтів, вихідних, святкових днів тощо.

Аналіз використання виробничої потужності проводиться за даними планового та звітного балансів виробничих потужностей.

Баланс виробничої потужності розраховується за формулою:

ПК = ПН + ПО + ПР + ПБ + ПАС – ПВ ,

(5.25)

де П_Н, П_К – відповідно потужність на початок і кінець періоду;
П_О – збільшення потужності за рахунок проведення оргтехзаходів; П_Р – збільшення потужності за рахунок реконструкції діючого виробництва; П_Б – збільшення потужності за рахунок будівництва нових і розширення діючих засобів; П_АС – зміна потужності у зв’язку зі змінами асортименту, внаслідок зміни трудомісткості; П_В – зменшення потужності у зв’язку з вибуттям засобів.

На підставі проведених розрахунків за балансом виробничої потужності визначаються зміни відповідних показників. Потім оцінюється ступінь використання виробничих потужностей за наступними коефіцієнтами:

ð загальний коефіцієнт, що визначається як відношення фактичного обсягу виробництва продукції та обсягу відповідно до виробничої програми до середньорічної виробничої потужності підприємства;

ð інтенсивний коефіцієнт, який розраховується як відношення середньодобового випуску продукції до середньодобової виробничої потужності;

ð екстенсивний коефіцієнт, що визначається як відношення фактичного або планового фонду до розрахункового фонду робочого часу, прийнятого при визначенні виробничої потужності.