Світові й регіональні екологічні організації - раздел Образование, Основи Екології Велике Значення У Розвитку Міжнародного Співробітництва У Розв‘Язанні Екологі...
Велике значення у розвитку міжнародного співробітництва у розв‘язанні екологічних проблем мають різні світові й регіональні екологічні організації. Найголовнішою з них залишається ООН та її підрозділи – ЮНЕСКО (з культури), ФАО (з сільського господарства і продовольства) і спеціальна організація з охорони природи ЮНЕП (штаб-квартира у Найробі, Кенія), що почала свою діяльність у 1972 р. як реалізація “Програми ООН з навколишнього середовища” (Стокгольмська конференція, 1972 р.). Найбільш відомі результати їх діяльності:
– конференція ЮНЕСКО “Використання та збереження біосфери” і міжнародна програма “Людина та біосфера” (Париж, 1968 р.), за ініціативою якої була створена система біосферних заповідних територій – еталонів основних природних комплексів і зон Землі (всього на планеті є понад 20 тис. резерватів “дикої” природи). Зараз Програма МАБ (Man and Biosphera) охоплює 75 наукових проектів, до виконання яких залучено понад 90 країн світу;
– конференція ООН “Людина у своєму оточенні” (Стокгольм, 1972 р.), яка вперше закріпила фундаментальне право людей на такі умови життя у навколишньому середовищ, що забезпечують їх гідність і добробут (день її відкриття – 5 червня – оголошений Всесвітнім днем навколишнього середовища);
– “Програма з навколишнього середовища UNEP” (Найробі, 1972 р.), тобто утворення спеціального підрозділу ООН з питань екологічної діяльності і формування стратегії та завдань його функціонування;
– “Стратегія збереження світу” (WCS), проект глобальної стратегії захисту навколишнього середовища, замовлений ЮНЕП у 1980 р.;
– “Всесвітня хартія про природу” Генеральної Асамблеї ООН (Нью-Йорк, 1982 р.), яка проголосила право всіх форм життя на виживання та пріоритет здоров‘я людини перед економічним зростанням;
– конференції ООН про захист озонового шару (Відень, 1985, 1987 рр.) і аналогічна конференція ЮНЕП (Гаага, 1988 р.) та ін.; конференції про транскордонне забруднення повітря (Женева, 1979-1983 рр.);
– кінцевий звіт Всесвітньої комісії ООН з питань навколишнього середовища та розвитку “Наше спільне майбутнє” і Програма дії до 2000 р. “Всесвітня стратегія охорони природи” (доповідь комісії Брутланда) (1987 р.);
– конференція ООН з питань навколишнього середовища (Осло, 1988 р.);
– конференція ЮНЕП про захист навколишнього середовища (Токіо, 1989 р.);
– конференція ООН з питань навколишнього середовища та розвитку (UNCED) (Ріо-де-Жанейро, 1992 р.), яка стала найбільшою конференцією на тему захисту атмосфери, природних ресурсів, збереження біологічного різноманіття, захисту резервів води, регулювання біотехнологій, поводження з небезпечними відходами та отруйними хімікатами й уникнення їх торгівлі. Конференція прийняла Декларацію про навколишнє середовище і розвиток, в якій проголосила партнерство між багатими та бідними країнами у розумінні “розвитку тривалого та безпечного для довкілля”; затвердила Конвенції про захист видів, збереження біорозмаїття, захист клімату. В останній передбачалося зниження СО2 до рівня 1990 р. (159 країн підписали її до закінчення конференції; США відмовилися, оскільки, на їх думку, вона завдасть недопустимої шкоди економіці країни). Також була прийнята спеціальна Декларація про ліс. Була також вироблена своєрідна екологічна програма майбутнього розвитку людства “Порядок денний ХХІ”, яка пізніше отримала назву концепції “сталого (стійкого) розвитку людства”. Для її виконання сформували спеціальну Комісію ООН за тривалий розвиток (UNCSD). Втілення програми в життя вимагало б 625 млрд. дол. США (індустріальні країни мали вносити щорічно 0,7 % їхнього ВНП). Таким чином, ця програма здалася неможливою для виконання і зараз дуже критикується;
– спеціальна Генеральна Асамблея ООН “Ріо + 5” (проміжний баланс процесу виконання рішень конференції в Ріо-де-Жанейро 1992 року) (Нью-Йорк, 1997 р.); вона створила Фонд (GEF) для фінансування екологічних заходів (“Глобальна допомога навколишньому середовищу”) при Світовому банку (майже 600 млрд. дол. США щорічно);
– конференція ООН з клімату (Кіото, 1998 р.), де дискутувалися питання регулювання квот на викиди парникових газів (СО2, СН4, NOx, HFK, PFK, SF6). Квоти (до 2008 р. або 2012 р. порівняно з 1990 р.) були поділені: 8 % – Європейський Союз та більшість Центрально- та Східноєвропейських країн; 7 % – США; 6 % – Японія та Канада; 8 % – підвищення дозволено для Австралії. Обчислено загальне зменшення для всіх індустріальних країн до 2010 р. на 5,2 % порівняно з 1990 р., а також дозволено торговельні права на емісії (досягнуті зменшення СО2 розвинені країни можуть записати у кредит і цим сприяти іншим країнам. Україна і Росія повинні не перевищити розміру викидів на рівні обсягів 1990 р., тому вони можуть продати право на викид тої частки, якої не вистачає до їх можливого обсягу викидів);
– Карфагенський протокол з біобезпеки (Канада, 2000 р.), покликаний захистити суспільство від довільної селекції трансгенних сортів і порід тварин, який підписали 130 країн світу.
Серед інших світових організацій, що роблять значний внесок у розв‘язання глобальних екологічних проблем, ВООЗ (Всесвітня організація охорони здоров‘я) у сфері забезпечення екологічної безпеки населення, ВМО (Всесвітня метеорологічна організація) у сфері функціонування глобального моніторингу разом з ЮНЕП, СКОПЕ (Науковий комітет з проблем навколишнього середовища Міжнародної Ради наукових союзів) у сфері екологічних наукових досліджень, ММО (Міжнародна морська організація) у сфері захисту ресурсів морів та океанів), МАГАТЕ (Міжнародна агенція з атомної енергетики) у сфері захисту від радіаційного забруднення та багато інших.
Також організовано багато інших спеціальних міжнародних організацій природоохоронного характеру. Перша з них була створена ще в 1877 р. і називалася “Об‘єднання проти забруднення річок”. Відомі також такі організації:
– Міжнародний союз із захисту природи (Брюссель, 1948 р.), пізніше (у 1961 р.) перейменований на Міжнародний союз охорони природи та природних ресурсів (МСОП) (IUCN) (його членами є 105 країн світу);
– Глобальний екологічний фонд (ГЕФ) (кінець 80-х років);
– Міжнародна комісія з китобійного промислу (Вашингтон, 1946 р.);
– Міжнародна комісія із захисту Рейну (IKRS) (Базель, 1950 р.);
– Міжнародна комісія із захисту Альп (CIPRA) (1952 р.);
– Всесвітній фонд охорони природи (WWF) (1961 р.);
– Всесвітня комісія з навколишнього середовища та розвитку (заснована у 1983 р. як самостійна міжнародна комісія ООН) (Базель);
– Фонд “За виживання і розвиток людства” (1988 р.);
– Всесвітній інститут ресурсів (WRI);
– Міжнародна організація з питань тропічної деревини (ІТТО);
– Комісія з питань захисту Ельби (Магдебург, 1990 р.);
– Всесвітній фонд охорони дикої природи (1993 р.);
– Міжнародна рада охорони птахів;
– об‘єднання зоопарків, ботанічних садів, заповідників світу та багато інших.
Ці організації займаються виробленням екологічних програм; виконують спеціальні наукові дослідження (знаходять виконавців і джерела фінансування); координують організаційну, освітню і виховну діяльність; узгоджують суперечності у розв‘язанні екологічних питань між окремими країнами; надають різні види допомоги; сприяють розвиткові заповідних територій, зоопарків, ботанічних садів, моніторингу; допомагають виробляти міжнародні правові документи на глобальному і регіональному рівнях, а також у сфері спеціальних видів природоохоронної діяльності.
Значний внесок у прогнозування екологічного майбутнього людства зробили роботи Римського клубу, заснованого у 1968 р.
Найголовніші рішення у глобальній і регіональній екополітиці приймають міжнародні екологічні конференції, конгреси і симпозіуми (та їх частина, що організована під егідою ООН і розглянута вище). Вони виконуються з допомогою різних міжнародних організації та органів влади різних країн. Ці рішення мають, як правило, рекомендаційний характер, але вони стають основою для дальшого вироблення офіційних міжнародних документів (конвенцій, угод). Далі подані ті з них, що стали найвпливовішими для вироблення сучасної світової екологічної стратегії:
– перша Міжнародна конференція із захисту природи (Берн, 1913 р.);
– конференція із захисту навколишнього середовища Комісії ООН з питань економіки в Європі (ЕСЕ) (Мюнхен і Женева, 1984 р.), що вперше ухвалила рішення про зниження викидів діоксиду сірки в Європі на 30 %;
– Міжнародні конференції із захисту Північного моря (Бремен, 1984 р.; Гаага, 1990 р.); “Доповідь про стан Північного моря” Європейської експертної групи (Лондон, 1987 р.); Конференція із захисту Балтійського моря Ради Балтійського моря (HELCOM) (Копенгаген, 1992 р.);
– Всесвітня промислова конференція з менеджменту навколишнього середовища (WICEM), організована у Версалі ЮНЕП та Міжнародною торговельною палатою (1984 р.);
– Форум із міжнародного права у галузі охорони довкілля (Рим, 1990 р.);
– Міжнародна конференція про населення та розвиток (Каїр, 1994 р.), що виробила програму посилення ролі жінок та рівності її шансів в освіті та суспільстві, зниження смертності;
– Всесвітня нарада на найвищому рівні з питань харчування (Рим, 1996 р.), яка визнала необхідність “другої зеленої революції” для забезпечення населення відсталих країн продуктами харчування;
– Конференція з питань навколишнього середовища Міжпарламентського союзу, де парламентарії з 44 країн світу виробили рекомендації щодо національних та міжнаціональних природоохоронних заходів (1984 р.);
– Конференція Всесвітнього інституту ресурсів “Глобально можливо”, що виробила рекомендації щодо зменшення чисельності населення, подолання бідності та поліпшення розвитку; з охорони тропічних лісів, біологічної різноманітності, клімату та атмосфери тощо (1984 р.);
– Конференція ОЕСР про небезпечні відходи (Базель, 1985 р.);
– Конференція ОЕСР про кислотні дощі (Париж, 1985 р.);
– Міжнародна конференція про дерево та ліс (Сельва) (Париж, 1986 р.), яка виробила програми проти вимирання лісу та спустелювання; 4-й Конгрес Міжнародної організації з питань тропічної деревини (Ріо-де-Жанейро, 1988 р.), що вимагав створення “ОПЕК тропічної деревини”;
– Міжнародні конференції з питань захисту озонового шару (Відень, 1985 р.; Монреаль, 1987 р.; Лондон, 1989 р.; Гельсінкі, 1989 р.; Сан Хосе, 1996 р.), що заборонили виробництво у високорозвинених країнах галогенів (з 1994 р.), фреонів, тетрахлорметану, метилхлороформу (з 1996 р.) (відсталим країнам останні можна виробляти до 2010-2015 рр.);
– Конференція ОЕСР про запобігання заподіянню шкоди у разі нещасних випадків з хімікатами (Париж, 1988 р.);
– Конференції з питань клімату (потепління) Землі (Торонто, 1988 р.; Женева, 1990 р.; Берлін, 1995 р.); Міжнародний конгрес “Клімат і розвиток” (Гамбург, 1988 р.);
– Конференція з питань навколишнього середовища (Гаага, 1989 р.), яка заявила про необхідність встановлення нової рівноваги між людиною та біосферою;
– 14 Всесвітня конференція з питань енергії (Монреаль, 1989 р.), яка розглядала питання раціонального використання паливно-енергетичних ресурсів та пов‘язаних з ними проблем кислотних дощів, озонової діри, парникового ефекту, радіоактивності;
– 15 конференція з питань Антарктики (Париж, 1989 р.); Конференція з питань захисту Арктики (Рованемі, 1991 р.);
– Конференція з питань навколишнього середовища, що виходять за межі однієї країни (Софія, 1989 р.);
– Глобальний форум з проблем виживання у Москві (1990 р.), що прийняв Декларацію з охорони природи, підписану 83 країнами світу та інші.
Основи... Екології Електронна версія Тернопіль Вступ...
Если Вам нужно дополнительный материал на эту тему, или Вы не нашли то, что искали, рекомендуем воспользоваться поиском по нашей базе работ:
Світові й регіональні екологічні організації
Что будем делать с полученным материалом:
Если этот материал оказался полезным ля Вас, Вы можете сохранить его на свою страничку в социальных сетях:
Тернопіль
З м і с т
Вступ 5
1. Предмет, методи і завдання дисципліни 6
1.1. Зміст поняття “е
Історія розвитку екології як науки
Історія розвитку екології, пов’язана з історією існування і розвитку суспільства.
Перший етап(донауковий) охоплює найбільший період історії людства (приблизно до середини-кінця ХІХ
Сучасний стан розвитку
Сучасний стан (а, можливо, що формується новий четвертий етап) розвитку екології характеризується, крім поглиблення вже наведених напрямків, також й специфічними рисами. Головні з них:
– і
Структура екології
Структура екології постійно ускладнюється, поповнюючись найновішими науковими напрямками. Умовно всю екологію можна поділити на дві великі сфери:
– загальну (теоретичну, фундаментальну)
Методи екологічних досліджень
В зв’язку з тим, що екологія складається з багатьох напрямків досліджень і знаходиться на стику (перехресті) різних наук, спектр наукових методів дослідження– найрізноманітн
Екологічна безпека
2.4. Екологічна безпека – ступінь захищеності територіального комплексу, екосистеми, людини (безпека життєдіяльності) від можливих екологічних уражень.
Економічний аспект екологічної безпеки
Економічний аспект екологічної безпеки включає оцінку:
1) суспільних витрат, які спричинені забрудненням; вони складаються з двох частин – екон
Концепції регулювання взаємовідносин людини і природи
Концепція біотичної регуляції навколишнього середовища. Багато екологів (В. Данілов-Данільян, К. Лосєв, Т. Акімова, В. Хаскін, В. Горшков та ін.) вважають, що сталий розвиток н
Основні екологічні закони
У теорії екологічної науки розроблено також багато нових більш конкретних положень (законів, принципів, аксіом), яки часто ще нечітко сформульовані, слабо пов‘язані між собою, але є на даному етапі
Екологічне мислення
Основним напрямом осмислення філософією екології стало розуміння необхідності формування у людства нового екологічного мислення. Його відсутність призводить до глобал
Екологічна культура, освіта і виховання
Екологічна культура, освіта і виховання є триєдиною категорією поетапності формування людської особистості.
Екологічна освіта – система знань, спр
Екологічні проблеми народонаселення
За останні 200 років чисельність населення Землі зростає дуже швидкими темпами. За період з 1830 року, коли кількість жителів планети досягла 1 млрд. осіб, населення зросло більш, ніж у 6 разів і с
Урбоекологічні проблеми
Надзвичайно складною в умовах бурхливого промислового розвитку стала проблема утилізації відходів. Під утилізацією розуміють процеси вторинного використання господарськоцінних речовин, які у резуль
Проблеми утилізації відходів
При теперішніх темпах споживання природних ресурсів на кожного жителя планети в рік видобувається приблизно 20 т. сировини, з яких 90 – 98% йде у відходи. Якщо в розвинутих країнах сільськогосподар
Основи радіоекології. Екологія і космос.
Застосування ядерної енергії – це нове явище, народжене бурхливим розвитком науки і техніки за останні 50 років. Її використання дає людям як великі блага, так і незчисленні лиха. Використання атом
Причини розростання екологічної кризи.
Розглядаючи наслідки екологічної кризи в Україні треба, перш за все, вияснити, які фактори її породили. Аналіз усього спектру антропогенних впливів на навколишнє природне середовище дозволяє стверд
Заповідна справа в Україні
Природно-заповідний фонд становлять ділянки суші і водного простору, природні комплекси та об'єкти які мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділен
Характеристика екологічних умов Полісся, Лісостепу і Степу
Зона Полісся займає північну частину території України і знаходиться в межах Волинської, Рівненської, Житомирської, Київської, Чернігівської та Сумської областей. На заході України виділяють також
Характеристика екологічних умов Карпат і Криму
Загальна площа Українських Карпат понад 24 тис. км2. Займають території Закарпатської, Івано-Франківської, Львівської, Чернівецької областей. Гірські хребти розділені глибокими поздовжні
Проблеми забруднення великих промислових міст
Надзвичайно складною є екологічна ситуація у Кривому Розі. Криворізький басейн практично співпадає територією Криворізької великоміської агломерації. Тут смертність населення перев
Шляхи виходу з екологічної кризи
Головною екологічною небезпекою науково-технічного розвитку є процеси забруднення навколишнього середовища і деградація біосфери. людству необхідно усвідомити що воно є частиною природи і може існу
Екологічне право України
Захист навколишнього середовища, забезпечення екологічної безпеки країни, регулювання природокористування здійснюється правовими (юридичними), організаційно-адміністративними й економічн
Організація служби охорони природи в Україні
Система служби охорони природи складається з законодавчої і виконавчої влади. Закони екологічного характеру в країні приймають Верховна Рада та місцеві органи законодавчої влади (міські, районні, о
Система екологічних стандартів і норм
Вона складається з елементів кількох рівнів:
– міжнародний – стандарти і нормативи, яки розроблені міжнародними організаціями, наприклад, квоти на викиди масових забруднюючих речови
Екологічне ліцензування
Це своєрідний вид стандартизації і контролю за раціональної природозахисною діяльністю. Ліцензування – це державний дозвіл у межах діючих нормативів на види господарської діяльності так чи інакше п
Екологічна паспортизація
Це своєрідне ліцензування, стандартизація і контроль за діяльністю підприємств та інших організацій в сфері використання природних ресурсів, оцінки впливів об‘єкту на навколишнє середовище, проведе
Екологічний менеджмент
Це система управління в галузі охорони навколишнього середовища. Екологічний менеджмент можна поділити на державний (організаційна система державних структур екологічного на
Екологічний аудит
Це своєрідна екологічна експертиза, контроль за екологічною діяльністю на рівні підприємств та інших організацій (безпосередньо екологічна експертиза – це прерогатива державних природоохоронних орг
Методи моніторингу
Моніторинг складається з багатьох різноманітних методів спостереження, збору необхідних параметрів-характеристик стану середовища та їх обробки. Усю сукупність цих методів можна поділити на такі ос
Система екологічної інформації
Заснована на створенні комп’ютеризованої мережі збору, обробки, зберігання і обміну екологічної інформації. Вона є основою існування системи моніторингу і базується:
– на виробленні спеціа
Види екологічного моніторингу
За напрямками і об‘єктами спостереження моніторинг поділяється на:
– сферний (об‘єктний) моніторинг – спостереження окремих об‘єктів природи (атмосфери, біосфер
Організація мережі моніторингу
Організація системи моніторингу, як свідчить подана вище характеристика його суті і видів, вимагає створення системи станцій спостереження, лабораторій аналізу проб компонентів середовища, великої
Екологічна експертиза
Екологічна експертиза– це вид науково-практичної діяльності спеціально уповноважених державних органів, еколого-експертних формувань та об‘єднань громадян, що ґрунтується на мі
Форми екологічної експертизи
Форми екологічної експертизи поділяються на державну, громадську та спеціальну екологічну експертизу.
Державна екологічна експертиза склада
Суть і етапи екологічно-інженерної експертизи
За своєю суттю екологічна експертиза має зменшити або усунути негативний антропогенний вплив на навколишнє середовище. При розгляді завдань на проектування господарського об‘єкта та результатів пош
Організація екологічної експертизи
За своєю суттю вона є колективною роботою і вимагає спеціалістів різного профілю (експертна комісія може складатися з 5-7 і до 200 членів залежно від розміру проекту, який необхідно оцінити). У наш
Екологічне прогнозування
Його зміст полягає у дослідженні майбутніх змін у навколишньому середовищі та їх зворотних впливів на антропогенну діяльність і здоров‘я людей. Екологічне прогнозування є необхідним попереднім етап
Екологічні програми
Це наступний, послідовний етап прогнозування способом конкретизації організації природозахисних заходів, необхідних для розв‘язання проблем, визначених в екологічному прогнозі. Прогнози в послідовн
Поняття про еколого-економічні системи
Розв‘язання екологічних проблем немало залежить від економіки. Природні ресурси, забруднення та інші порушення природного середовища прямо чи опосередковано беруть участь у виробничому процесі і фу
Поняття про екологічну економіку
Це трансдисциплінарна галузь знань, що вивчає взаємозв‘язок між екосистемами, соціальними спільнотами й економічними системами, а також умови, що забезпечують стійкий стан і прогресивний розвиток у
Економіка природовикористання
Розробляє економічні методи раціонального використання природних ресурсів, відшкодування збитків, фінансового екологічного механізму.
Економічні методи (важелі)
Економіка ресурсовикористання
Ця дисципліна складається:
– з економічної оцінки природних ресурсів;
– встановлення платежів за використання природних ресурсів.
Економічна оцінка
Платежі (збори) за використання природних ресурсів
Платне ресурсовикористання передбачає:
– плату за ліцензію на використання природних ресурсів;
– визначення нормативів використання ресурсів;
–встановлення ставок зборів
Інші методи економічного механізму природовикористання
Усі методи економічного механізму природовикористання можна поділити:
– на компенсаційні, спрямовані на відшкодування вже завданих збитків; частка подібних платежів
Оцінка ефективності природоохоронної діяльності
Вона є складовою загальної оцінки ефективності господарської та іншої діяльності людини. Як і при оцінці збитків, ми оцінюємо соціально-економічні результати, а не природні, оскільки в природі не м
Науково-технічний прогрес і економіка природовикористання
За короткий історичний період з 1950 р. сталося чотири науково-технічних революції:
– перша промислова, спрямована на зростання нафтової індустрії, галузей органічної хімії та ін.;
Національна і глобальна екологічна політика
Національна екополітика спрямована на розв‘язання екологічних проблем у межах окремої країни. Але багато питань охорони середовища, раціонального природовикористання і екологічної безпеки неможливо
Громадські екологічні рухи
У світі також поступово поширюються різні громадські екологічні рухи. Підвищується авторитет і роль різноманітних партій “зелених”. Багато також позапартійних організ
Екологічний імператив розвитку
За Г. Білявським, екологічний імператив – звернена до людства вимога (подібна до закону моральної категорії) обмежити і зупинити згубне для природи господарювання і у своїй
В екологічній сфері
– всебічний розвиток екологічної освіти;
– гарантування екологічної безпеки ядерних об‘єктів і радіаційного захисту населення та довкілля, мінімізація негативного впливу наслідків аварії н
Хотите получать на электронную почту самые свежие новости?
Подпишитесь на Нашу рассылку
Наша политика приватности обеспечивает 100% безопасность и анонимность Ваших E-Mail
Новости и инфо для студентов