Факторна забезпеченість України як передумова її міжнародної економічної діяльності. Актуальні пріоритети міжнародної економічної діяльності України

1. Факторна забезпеченість України як передумова її міжнародної економічної діяльності:

Фактори МЕДУ:

1 - Первинні (об’єктивні)

Географічне положення

Ресурсний потенціал (природні ресурси, трудові ресурси, технологічний уклад виробництва)

Цивілізаційно-культурні особливості

2 - Вторинні (суб’єктивні)

Модель управління міжнародною економічною діяльністю

Інструменти регулювання міжнародної економічної діяльності

Інститути управління міжнародними економічними взаємовідносинами

Проведені вітчизняними спеціалістами

Дослідження показали, що за станом факторних умов Україна не випереджає більшість країн світу і значно поступається їх індустріально розвиненому авангарду. Серед інших чинників на першому місці за своїми негативними наслідками стоїть різке скорочення обсягів інвестицій порівняно з дореформеним рівнем. Це помітно звузило поле діяльності для всієї переробної, машинобудівної, і особливо оборонної, промисловості. Звуження платоспроможного попиту спричинили також інфляція, що знецінила доходи підприємств та населення, і жорстка урядова грошово-кредитна політика, спрямована на забезпечення поміркованої нестачі грошей в обігу.

Одна з основних причин стримування розвитку виробництва і відповідно міжнародної торгівлі готовою продукцією — наявний дисбаланс між фізичним та монетарним секторами економіки України. У період трансформації економіки України від адміністративно-командних форм організації господарських процесів до ринкових частка грошових ресурсів у загальній структурі обігових коштів підприємств мала б зростати.

Однак на фоні цих негативних явищ та процесів якість внутрішнього попиту в споживчому секторі за 90-ті роки суттєво змінилася. Зникла його усередненість, безликість, характерна для періоду товарного дефіциту, і натомість з´явилась більша його структурованість. В умовах помітного посилення ролі імпорту в забезпеченні населення і зростаючої диференціації доходів громадян платоспроможний попит все більше орієнтується на загальносвітові стандарти споживання, індивідуалізується, стає вибірковим і вимогливим до цінових та якісних параметрів товарів і послуг. Безсумнівно, ці зрушення у характері попиту сприяють розвитку конкурентних переваг вітчизняних виробників.

Під вирішальним впливом зміни характеру платоспроможного попиту зменшився випуск споживчої продукції низької якості й непридатного асортименту. В умовах товарного дефіциту реалізація його фактично нав´язувалась споживачам. Згортання нежиттєздатного виробництва, успадкованого від планової економіки, — неминучий позитивний результат переходу до ринку, навіть з урахуванням того, що це призвело до скорочення обсягу ВВП за роки системної трансформації економіки більш ніж у 2 рази. Тепер виробники вимушені співвідносити обсяг випуску продукції, її асортимент, споживчі якості та цінові параметри з реальними потребами конкретних сегментів ринку.

Досвід розвинутих країн показує, що досягти успіху в тій чи іншій галузі тим легше, чим більше в країні конкурентоспроможних споріднених галузей. Діяльність конкурентоспроможних постачальників створює для переробних галузей можливість швидкого й ефективного доступу до передового оснащення, технологічних та інформаційних ресурсів. Місцеві постачальники добре знають внутрішній ринок, близькі до споживачів географічно, а також щодо культури і стилю ведення бізнесу. Тому наявність конкурентоспроможних постачальників у країні важливіша, ніж орієнтація на іноземних, не заінтересованих у створенні нових продуктів на місцевому ринку. Проте це не означає, що для успіху на ринку необхідно мати всіх конкурентоспроможних постачальників всередині країни.

 

2. Актуальні пріоритети міжнародної економічної діяльності України

В якості пріоритетів державної політики регулювання міжна-родної діяльності України можна навести такі завдання:

• вироблення цілісної державної концепції та ґрунтовних про-грамно-цільових підходів уряду, суб’єктів державного управлін-ня на вищому та середньому рівнях, законодавчих і виконавчих органів у сфері міжнародного співробітництва;

• комплексна оптимізація механізму регулювання структури та умов експортно-імпортної діяльності на основі виваженої оцін¬ки ролі та місця України в системі міжнародного поділу пра-ці;

• правове та організаційно-інституційне закріплення переходу до переважно економічних та правових методів регулювання мі-жнародної торгової діяльності;

• створення чіткої системи пріоритетів розвитку експортного потенціалу з обґрунтуванням напрямів національної спеціалізації при застосуванні відповідних організаційних та фіскальних мето-дів;

• нормативно-правове, а також політико-структурне забезпе-чення пріоритетного розвитку експортного виробництва високо-технологічних товарів та виробів із високим ступенем переробки, зокрема засобами зменшення або скасування ПДВ на експорт;

• застосування економічно виправданої (на базі точкової підт-римки) промислової, кредитної, податкової, організаційної полі-тики сприяння експортному виробництву;

• приведення нормативно-правової бази зовнішньої торгівлі відповідно до критеріїв міжнародного торговельного права з ура-хуванням досвіду індустріально розвинутих країн, тих постсоціалістичних країн Центральної і Східної Європи, які випередили Україну на шляху реформ;

• забезпечення диференційованого підходу до оподаткування за рахунок приведення розміру податків відповідно до якості, конкурентоспроможності та глибини переробки продукції;

• надання державних гарантій експорту, сприяння створенню компаній по страхуванню і перестрахуванню ризиків у зовніш-ньоекономічній діяльності, а також кредитних та інвестиційних ризиків у цій сфері, підключення до ефективного страхування справи банківської системи;

• поступове скасування обов’язкового продажу валютної виручки;

• сприяння формуванню конкурентного середовища в експортно¬му виробництві за рахунок протидії спробам монополізації експортної діяльності, розширення кола підприємств-експортерів;

• забезпечення протекціоністської підтримки національних виробників за рахунок удосконалення засобів та інструментів ре-гулювання імпорту, зокрема при більш активному використанні антидемпінгових процедур;

• запровадження гнучкого вибіркового підходу до встановлен-ня розмірів ввізного мита з урахуванням наявності власного ви-робництва імпортоконкурентних товарів, рівня насиченості внут-рішнього ринку відповідними товарами, їх технологічної значу-щості для вітчизняної економіки;

• лібералізація імпорту високотехнологічної та дефіцитної на внутрішньому ринку продукції, яка потрібна для технічного пе-ре¬озброєння промисловості, розвитку міжнародно конкурентосп-роможних виробництв;

• створення обґрунтованих з точки зору інтересів держави вільних (спеціальних) економічних зон різних типів (технопарків, технополісів, експортних виробничих зон, вільних портів, вільних митних зон) для поліпшення умов експортного та високотехнологічного виробництва, зовнішньої торгівлі та залучення іноземних капіталовкладень у розвиток експортоспроможних виробництв.

 

3. Класифікація та характеристика форм міжнародної економічної діяльності України

Форми міжнародної економічної діяльності:

- експорт та імпорт товарів, капіталів та робочої сили;

- надання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України послуг іноземним суб'єктам господарської діяльності, в тому числі: виробничих, транспортно-експедиційних, страхових, консультаційних, маркетингових, експортних, посередницьких, брокерських, агентських, консигнаційних, управлінських, облікових, аудиторських, юридичних, туристських та інших, що прямо і виключно не заборонені законами України; надання вищезазначених послуг іноземними суб'єктами господарської діяльності суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності України;

- наукова, науково-технічна, науково-виробнича, виробнича, навчальна та інша кооперація з іноземними суб'єктами господарської діяльності; навчання та підготовка спеціалістів на комерційній основі;

- міжнародні фінансові операції та операції з цінними паперами у випадках, передбачених законами України;

- кредитні та розрахункові операції між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності; створення суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності банківських, кредитних та страхових установ за межами України; створення іноземними суб'єктами господарської діяльності зазначених установ на території України у випадках, передбачених законами України;

- спільна підприємницька діяльність між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності, що включає створення спільних підприємств різних видів і форм, проведення спільних господарських операцій та спільне володіння майном як на території України, так і за її межами;

- підприємницька діяльність на території України, пов'язана з наданням ліцензій, патентів, ноу-хау, торговельних марок та інших нематеріальних об'єктів власності з боку іноземних суб'єктів господарської діяльності; аналогічна діяльність суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності за межами України;

- організація та здійснення діяльності в галузі проведення виставок, аукціонів, торгів, конференцій, симпозіумів, семінарів та інших подібних заходів, що здійснюються на комерційній основі, за участю суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності; організація та здійснення оптової, консигнаційної та роздрібної торгівлі на території України за іноземну валюту у передбачених законами України випадках;

- товарообмінні (бартерні) операції та інша діяльність, побудована на формах зустрічної торгівлі між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності;

- орендні, в тому числі лізингові, операції між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності;

- операції по придбанню, продажу та обміну валюти на валютних аукціонах, валютних біржах та на міжбанківському валютному ринку;

- роботи на контрактній основі фізичних осіб України з іноземними суб'єктами господарської діяльності як на території України, так і за її межами; роботи іноземних фізичних осіб на контрактній оплатній основі з суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності як на території України, так і за її межами;

Посередницькі операції, при здійсненні яких право власності на товар не переходить до посередника (на підставі комісійних, агентських договорів, договорів доручення та інших), здійснюються без обмежень.

 

4. Особливості формування відкритої економічної системи України

Відкрита економіка – національний господарський комплекс, який бере участь в системі міжнародного поділу праці та опосередковує в ході міжнародної кооперації вагому частину сукупного продукту, причому макроекономічна рівновага такого комплексу забезпечується за активної ролі міжнародного сектору.

Формування ефективної відкритої економіки передбачає роз-виток торгового співробітництва з усіма сусідніми державами, країнами, які належать до різних регіонів світу. Україна бере участь у міжнародній торгівлі відповідно до історично сформо-ваної моделі виробництва. Наявність потужної металургійної га-лузі, хімічної, текстильної промисловості, ряду інших міжнарод-но конкурентних галузей промисловості та сировинного, сільсь-кого господарства визначають характер експортної спеціалізації України. Разом з тим, на сьогодні для України є дуже актуальною проблема зростання обсягів експорту промислової продукції, зокрема судно-, літако-, машинобудування, чорної металургії, хіміч¬ної промисловості. В структурі імпорту доцільним є збільшення питомої частки високотехнологічних товарів, ноу-хау. Заходи щодо стимулювання експортної та оптимізації імпортної діяльності об’єктивно спрямовані на зниження собівартості продукції, підвищення її якості та конкурентоспроможності.

Україна традиційно виступає активним учасником міжнародної торгівлі в товарно-грошовій формі, зокрема у вигляді експортної, імпортної, реекспортної та реімпортної діяльності. До цього її спонукають особливості національної економіки, спеціалізації, а також цілі динамізації розвитку, підвищення життєвих стандартів, забезпечення кращих умов інтеграції до світової системи господарства.

Ключовим елементом ринкової стратегії на мікрорівні є аналіз вивчення ринкової кон’юнктури. Ринкова кон’юнктура (market situation) — це комплекс реальних умов і чинників, що вплива-ють на функціонування ринку (рівні, структура, динаміка, спів-відношення попиту і пропозиції на товари, робочу силу, грошові кошти, особливості розвитку циклічних і нециклічних процесів, науково-технічного прогресу та ін.) у певний момент часу і в пе-в¬них географічних, адміністративно-територіальних областях.

При міжнародних операціях з купівлі-продажу товарів екс-порт та імпорт здійснюються, як правило, у чистому вигляді, оскільки у міжнародному контракті сторона виступає або про-давцем-експортером, або покупцем-імпортером товару, що є предметом відповідного контракту. Здійснюються і змішані трансакції, які пов’язані з подвійною роллю суб’єктів торгівлі та з більш ніж одним географічним вектором руху товарів.

Умови та результати експортної діяльності країни значною мірою визначають характер її участі в системі міжнародної торгів¬лі та інших форм співробітництва за її участю. Адже експортний потенціал не тільки визначає можливості держави в цілому та окремих суб’єктів господарювання закуповувати товари по імпор¬ту, а й прямо чи опосередковано впливає на усі інші форми національної участі в міжнародній економічній дія-льності.

Імпорт забезпечує для виробничих та індивідуальних споживачів, а також для країни, до якої ввозяться товари, цілий ряд додаткових порівняно з автаркічною ситуацією переваг та можливостей.

 

5. Суб'єкти міжнародної економічної діяльності України

Міжнародна економічна діяльність – це цілісна система господарських зв'язків між національними економіками різних країн, належних до них або утворених ними суб'єктами господарського життя, а також міжнародними організаціями, яка має характерні лише для себе взаємозв'язки, закономірності та реалізує ті специфічні інтереси, які пов'язані з використанням переваг міжнародного співробітництва, поділу праці та факторного розміщення.

Суб'єктами МЕДУ є:

- фізичні особи - громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які мають цивільну правоздатність і дієздатність згідно з законами України і постійно проживають на території України;

- об'єднання фізичних, юридичних, фізичних і юридичних осіб, які не є юридичними особами згідно з законами України, але які мають постійне місцезнаходження на території України і яким цивільно-правовими законами України не заборонено здійснювати господарську діяльність;

- структурні одиниці іноземних суб'єктів господарської діяльності, які не є юридичними особами згідно з законами України (філії, відділення, тощо), але мають постійне місцезнаходження на території України;

- юридичні особи, зареєстровані як такі в Україні і які мають постійне місцезнаходження на території України (підприємства, організації та об'єднання всіх видів, включаючи акціонерні та інші види господарських товариств, асоціації, спілки, концерни, консорціуми, торговельні доми, посередницькі та консультаційні фірми, кооперативи, кредитно-фінансові установи, міжнародні об'єднання, організації та інші), в тому числі юридичні особи, майно та/або капітал яких є повністю у власності іноземних суб'єктів господарської діяльності;

- об'єднання фізичних, юридичних, фізичних і юридичних осіб, які не є юридичними особами згідно з законами України, але які мають постійне місцезнаходження на території України і яким цивільно-правовими законами України не заборонено здійснювати господарську діяльність;

- структурні одиниці іноземних суб'єктів господарської діяльності, які не є юридичними особами згідно з законами України (філії, відділення, тощо), але мають постійне місцезнаходження на території України;

Україна в особі її органів, місцеві органи влади і управління в особі створених ними зовнішньоекономічних організацій, які беруть участь у зовнішньоекономічній діяльності, а також інші держави, які беруть участь у господарській діяльності на території України, діють як юридичні особи згідно з частиною четвертою статті 2 цього Закону і законами України.

 

6. Принципи міжнародної економічної діяльності України

Суб'єкти господарської діяльності України та іноземні суб'єкти господарської діяльності при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності керуються такими принципами:

Принципом суверенітету народу України у здійсненні зовнішньоекономічної діяльності, що полягає у:

- виключному праві народу України самостійно та незалежно здійснювати зовнішньоекономічну діяльність на території України, керуючись законами, що діють на території України;

- обов'язку України неухильно виконувати всі договори і зобов'язання України в галузі міжнародних економічних відносин;

Принципом свободи зовнішньоекономічного підприємництва, що полягає у:

- праві суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності добровільно вступати у зовнішньоекономічні зв'язки;

- праві суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності здійснювати її в будь-яких формах, які прямо не заборонені чинними законами України;

- обов'язку додержувати при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності порядку, встановленого законами України;

- виключному праві власності суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності на всі одержані ними результати зовнішньоекономічної діяльності;

Принципом юридичної рівності і недискримінації, що полягає у:

- рівності перед законом всіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, незалежно від форм власності, в тому числі держави, при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності;

- забороні будь-яких, крім передбачених цим Законом, дій держави, результатом яких є обмеження прав і дискримінація суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, а також іноземних суб'єктів господарської діяльності за формами власності, місцем розташування та іншими ознаками;

- неприпустимості обмежувальної діяльності з боку будь-яких її суб'єктів, крім випадків, передбачених цим Законом;

Принципом верховенства закону, що полягає у:

- регулюванні зовнішньоекономічної діяльності тільки законами України;

- забороні застосування підзаконних актів та актів управління місцевих органів, що у будь-який спосіб створюють для суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності умови менш сприятливі, ніж ті, які встановлені законами України;

Принципом захисту інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, який полягає у тому, що Україна як держава:

- забезпечує рівний захист інтересів всіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та іноземних суб'єктів господарської діяльності на її території згідно з законами України;

- здійснює рівний захист всіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України за межами України згідно з нормами міжнародного права;

- здійснює захист державних інтересів України як на її території, так і за її межами лише відповідно до законів України, умов підписаних нею міжнародних договорів та норм міжнародного права;

Принципом еквівалентності обміну, неприпустимості демпінгу при ввезенні та вивезенні товарів

7. Рівні міжнародної економічної діяльності України

Рівні міжнародної економічної діяльності

Макроекономічний рівень

Основними цілями є

Максимізація випуску продукції

Збільшення зайнятості

Подолання проблем розподілу доходів на національному рівні

Підвищення рівня життя

Забезпечення економічної безпеки

Механізм здійснення цілей

Принцип управління – протекціонізм, свобода торгівлі.

Інструменти регулювання – митні тарифи, експортні та імпортні квоти, ліцензії, субсидії, валютні курси, ціноутворення.

Інституційно-правові норми та структури, які регламентують порядок здійснення МЕД.

Мікроекономічний рівень

Основними інструментами є Розширення каналів збуту Розширення виробництва в якості самостійної мети господарської діяльності

Якщо врахувати, що за різними оцінками трудовими мігрантами є від 4 до 7 млн. громадян України, то це складає відповідно від 8,6 до 15,1 % від численності всього населення, або від 19,5 до 34,1 % економічно активного населення працездатного віку. Отже, можна говорити про міграцію з України третини (!) активного населення працездатного віку. До того ж, в більшості це найбільш енергійні і підприємливі люди.

За даними Національного банку, у 2010 році загальний обсяг грошових переказів в Україну з-за кордону оцінюється в $ 5,9 млрд (4,3% від ВВП).

Як наголошується, більша частина грошових переказів в 2010 році надійшла через кореспондентські рахунки банків ($ 3 млрд, або 51% від загальної суми), ще $ 2,1 млрд, або 36,3% переказів, було здійснено за допомогою міжнародних платіжних систем.

Згідно з оцінками НБУ, $ 777 млн ​​було ввезено в Україну неформальними шляхами.

Найбільший обсяг грошових переказів надійшов в Україну в 2010 з Росії ($ 1,619 млрд), США ($ 578 млн), Німеччини ($ 382 млн), Греції ($ 303 млн), Італії ($ 282 млн), Великобританії ($ 254 млн). Тим часом, за оцінками експертів, річні масштаби міграційного капіталу в кілька разів перевищують обсяги іноземних інвестицій в Україну. А в окремих регіонах обсяги міграційного капіталу в кілька разів перевищують надходження до місцевих бюджетів.

28. Вплив міграційного капіталу на розвиток економіки.

Див. 26 від абзацу «Глобалізація світової економіки активізує процеси трудової міграції.»

29. Класифікація складових факторів та видів міжнародної міграції робочої сили та її українська специфіка

Сучасні МЕВ нерозривно пов´язані з такими поняттями, як міграція, імміграція, еміграція, рееміграція населення. Під цими поняттями розуміють:

міграція (від лат. migratio — переселення, переміщення) — переміщення через кордон;

імміграція (від лат. immigrare — вселяюся) — це в´їзд в країну на постійне або довготривале проживання громадян іншої країни;

еміграція (від лат. emigrare — виселення) — переселення громадян в іншу країну на постійне або довготривале тимчасове проживання;

рееміграція — це виїзд іммігрантів з країни імміграції або повернення емігрантів на батьківщину.

Міжнародна (зовнішня) міграція існує в різних формах: трудової, сімейної, туристичної тощо. Провідна роль у МЕВ належить трудовій міграції, так званій міжнародній міграції робочої сили.

Міжнародна міграція робочої сили посилюється в умовах формування економічних зв´язків у світовому господарстві. Під цим поняттям розуміють переміщення найманих працівників через кордони в пошуках роботи.

Класифікація факторів міжнародної міграції:

Економічні фактори пов’язані з відмінностями, що існують між країнами щодо рівнів життя, заробітної платні, можливості знайти роботу (зокрема за певним фахом). Звичайно, «суто еко-номічних» мотивів виїзду з країни або в’їзду до неї не існує: всі вони так або інакше проецюються на соціальну, психологічні си-стеми цінностей людей. Разом з тим їх об’єднує те, що економіч-ні підходи принаймні можуть досить повно їх зрозуміти та опи-сати.

Неекономічні фактори пов’язані з подіями, які сприймаються економістами як певна даність, природа якої не описується суто професійними методиками. Такими факторами можуть бути стихійні лиха, війни, примусове висилання людей.

Серед факторів, що сприяють розвитку міграційних процесів, найбільш суттєвими є:

висока швидкість розповсюдження інформації;

швидкий розвиток міжнародних пасажирських сполучень;

розвиток засобів комунікації.

Види Мміграції робочої сили. Міжнародна трудова міграція відрізняється від міжнародної міграції населення не лише метою, як вже зазначалося, а й тим, що має, як правило, тимчасовий характер і називається зворотною міграцією. Зворотна міжнародна трудова міграція за періодичністю переміщень має п’ять видів: довгострокова (тривалість кілька років); короткострокова (тривалість від трьох місяців до одного року); сезонна (тривалість до трьох місяців); вахтова (тривалість до одного місяця); маятникова (щоденна).

За рівнем кваліфікації міжнародну трудову міграцію ділять на міграцію кваліфікованих працівників, серед яких виокремлюється процес «відпливу умів», і міграцію некваліфікованої робочої сили. Однією з найважливіших особливостей сучасного стану міжнародної міграції є "відплив інтелекту", тобто безповоротна або довготривала еміграція вчених і висококваліфікованих спеціалістів. Основними причинами цього процесу в більшості країн є:

-постійне зниження соціального статусу вченого та спеціаліста;

-Те, що результати роботи вчених та спеціалістів часто не знаходять своєї остаточної реалізації;

-бажання покращити своє матеріальне становище;

-більша можливість за кордоном реалізувати свої знання та досвід;

-національна та релігійна нетерпимість;

-зростання безробіття в країні, навіть серед висококваліфікованих спеціалістів.

Залежно від мотивів чи бажання міграцію населення поді­ляють на добровільну і примусову (наприклад, міграція біженців у зв’язку з техногенними катастрофами).

За ступенем легальності виокремлюють легальну та нелегальну трудову міграцію.

Додати про Україну.

 

30. Інститути та інструменти міжнародної міграційної політики

Міграційна політика — це система правових, фінансових, адміністративних і організаційних заходів держави та недержавних установ щодо регулювання міграційних процесів з позицій міграційних пріоритетів, кількісного та якісного складу міграційних потоків, їх соціальної, демографічної та економічної структури

Міжнародна практика регулювання міжнародної міграції робочої сили включає наступні рівні:

• національний — сукупність заходів окремої держави щодо здійснення міграційної політики у своїй країні;

• міжнародний — система заходів міжнародних організацій щодо здійснення регулювання ММРС;

• інтеграційний — методи, які застосовуються країнами-учасницями інтеграції щодо регулювання ММРС в рамках інтеграційного об´єднання.

До інструментів регулювання міжнародної міграції робочої сили належать:

1) адміністративно-правові:

— законодавство про юридичний, політичний і професійний статуси іммігрантів;

— національні служби іммігрантів, які проводять:

• контроль за в´їздом іммігрантів до країни;

• видають дозвіл на в´їзд на роботу;

• видають дозвіл на перебування іммігрантів у країні;\

— міжурядові угоди з регулювання міграції робочої сили;

2) економічні методи включають:

а) вербування іноземних робітників, що включає такі стимули:

• надання роботи;

• порівняно високий рівень заробітної плати;

• житлові умови;

• отримання кваліфікації й освіти;

• медичне обслуговування тощо;

б) залучення приватних посередників до вербування іммігрантів;

в) видання ліцензій, які дозволяють вербувати робітників за кордоном.

Важливою формою регулювання міграції з боку держави є встановлення кількісних квот на в´їзд іммігрантів до країни. Сенс кількісних обмежень полягає в тому, що з їх допомогою забезпечується поступовість напливу іммігрантів до країни, виключається їх безконтрольний в´їзд, а отже, зводяться до мінімуму можливі негативні зовнішні ефекти.

Крім того, у межах встановленої квоти, країни, які приймають робочу силу, діють вибірково, відбираючи іммігрантів для допуску в країну. Перевага надається мігрантам, які володіють значним людським і фінансовим капіталом.

На вказаних рівнях регулювання ММРС здійснюється відповідними інститутами.

I. На національному рівні до них належать:

• міністерство праці;

• міністерство юстиції;

• міністерство внутрішніх справ;

• національні міграційні служби;

• посередницькі міграційні фірми.

II. На міжнародному рівні діють міжнародні організації:

• Міжнародна організація праці (МОП);

• Міжнародна організація з міграцій (MOM).

МОП створена у 1919 р. З 1946 р. це — спеціальна установа ООН, членами якої є:

• уряди країн-учасниць;

• профспілки;

• організації підприємців.

МОМ має тісні зв’язки з іншими міжнародними організа­ціями, які займаються соціальними, економічними і демографіч­ними аспектами міжнародної міграції: Міжнародна організація праці (МОП); Продовольча і сільськогосподарська комісія ООН (ФАО); Організація ООН з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО); Всесвітня організація охорони здоров’я (ВОЗ); Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР); Міжнародна морська організація; Організація промислового розвитку (ЮНИДО); Рада Європи; Організація економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР); Європейське співтовариство (ЄС); Міжнародний комітет Червоного Хреста (МКЧХ) та ін.

31. Конкурентоспроможність людського капіталу України в умовах міжнародної трудової міграції

В сучасних умовах домінуючою тенденцією у міжнародних економічних відносинах України є інтеграція у світове господарство, однією з форм якої виступає міжнародна міграція робочої сили. У світі все більшого поширення набуває переміщення трудових ресурсів, зумовлене соціально-економічними, військовими, етнічними та релігійними чинниками.

Три головні групи чинників, що визначають конкурентоспроможність робочої сили на ринку праці:

1) загальнооб’єктивні чинники, що визначають рівень соціально-економічного стану суспільства, ступінь розвитку продуктивних сил країни та окремих її регіонів, статево-віковий склад населення, кількісний і якісний склад ресурсів праці, розвиток інфраструктури ринку праці, соціально-побутової інфраструктури тощо;

2) чинники, що характеризують соціально-демографічний статус і загальний фізичний стан особи працівника: стать, вік, сімейний стан, його фізичне здоров’я, місце проживання, забезпеченість житлом, наявність особистого автотранспорту;

3) чинники, що характеризують соціально-психологічні якості особи: життєво-цільові установки, її схильності та звички, ступінь політичної зрілості, релігійність, комунікабельності, рівень інтелекту, самодисципліни, знання іноземних мов.

Завдяки системі освіти в нашій країні – в Україні останнім часом спостерігається «відтік інтелекту», адже багато кваліфікованих кадрів не мають можливості реалізувати свій талант в Україні. Основними причинами цього процесу в більшості країн є:

-постійне зниження соціального статусу вченого та спеціаліста в Україні;

-те, що результати роботи вчених та спеціалістів часто не знаходять своєї остаточної реалізації;

-бажання покращити своє матеріальне становище і отримати достойне соціальне забезпечення;

-більша можливість за кордоном реалізувати свої знання та отримати новий досвід;

-зростання безробіття в країні, навіть серед висококваліфікованих спеціалістів.

В основному дефіцит висококвал­іфікованих спеціальностей в країнах Європи поповнювався за рахунок "відпливу умів" з країн пострадянсь­кого простору. Після колапсу комуні­стичного режиму в країнах Східної Європи відбулося стрімке спустошен­ня (у тому числі - і кадрове) науко­вої сфери. Різке зменшення обсягів фінансування (аж до закриття науко­вих центрів) змусили одну частину пра­цівників науки перейти в інші сфери зайнятості у своїй країні, а іншу - організувати потік інтелектуальної еміграції.

32. Соціально-економічні наслідки міжнародної міграції людських ресурсів Україні

Негативні:

-втрата класних спеціалістів (проблема «відпливу умів»);

-додаткові витрати з бюджету на підготовку нових спеціа­лістів;

-необхідність пошуку шляхів захисту своїх громадян-мігрантів від дискримінації, особливо щодо нелегальних емігрантів, а також від фізичної та іншої небезпеки, що загрожує їм;

- програш підприємців країни-експортера, які втрачають до певної міри можливість мати широкий вибір робочої сили, особливо спеціалістів

-у випадку, якшо емігрує один член сім’ї, то постає проблема виховання дітей, нагляду за ними. Погіршення їх психологічного стану.

Позитивні:

- являють собою найважливіше, після прямих іноземних інвестицій, джерело фінансових ресурсів країн, що розвиваються, хоча фактично у багатьох з них кошти, що переказуються, перевищують обсяги ПІІ, валютні надходження від експорту товарів і послуг та розміри зовнішньої фінансової допомоги

- здатні чинити вагомий антициклічний вплив на ділову активність у країнах еміграції, оскільки не є залежать від динаміки інвестицій;

- є вагомим чинником скорочення рівня бідності населення. Так, результати досліджень у 74 країнах світу, які розвиваються, свідчать, що збільшення в середньому на 10% кількості міжнародних мігрантів відносно населення країни приводить до скорочення рівня бідності на 1,9%, а зростання частки грошових переказів на 10% в структурі ВВП веде до зменшення бідності на 1,6%;

- сприяючи нарощуванню національного рівня споживання, грошові перекази мігрантів відіграють роль стимулятора економіки країн, мультиплікативно генеруючи збільшення сукупного попиту та розвиток національного виробництва.

- підвищення кваліфікації і досвіду трудових ресурсів, які у разі повернення на Україну зможуть передавати знання українським працівникам і запроваджувати нові технології в Україні.

33. Україна на світових ринках об’єктів інтелектуальної власності

Розвиток сучасної світової економічної системи відбувається в напрямі глобалізації, основним проявом якої є інтернаціоналізація торговельно-економічної діяльності в умовах різкого зростання рівня її інтелектуалізації.

Основною рушійною силою економічного та соціального розвитку у світі і, зокрема, – України нині стає саме інтелектуальний потенціал нації. В сучасній економіці України інтелектуальний потенціал недооцінюється і тому незатребуваність накопиченого інтелектуального багатства вже призвела до розпаду багатьох наукових і виробничих колективів, масового відтоку талановитих фахівців за кордон, до технологічної деградації виробництва. Економічний розвиток України всупереч наявному могутньому інтелектуальному потенціалу приймає все більш виражений сировинний, трудомісткий і енергоємний характер.

Аналіз винахідницької активності національних заявників свідчить, що понад 60% загальної кількості національних заявок на винаходи і корисні моделі щорічно подається працівниками підприємств і організацій України, тобто заявниками – юридичними особами. Серед заявок, які подаються до відомства, переважають заявки з електроніки, машинобудування, харчової промисловості, легкої промисловості, органічної хімії, фармацевтики, медицини тощо. Спостерігається прорив у сфері високих технологій. Україна, яка входила до тридцятки країн світової інтелектуальної еліти, успадкувала від СРСР значний науково-технічний потенціал. За даними досліджень, ООН на початку XXI ст., Україна посідала одне з перших місць у світі за кількістю наукових співробітників. У 2010 році Україна піднялася на 16 позиці за індексом розвитку людського потенціалу і зараз посідає 69 місце з 169 країн. При цьому рівень освіченості українців перевищував середній індекс країн Східної Європи та СНД.

34. Технопарки та технополіси в стратегії розвитку відкритої економіки України

Одній з найважливіших функціонально-організаційних структур, що визначає активне залучення національних економік до світового господарства, у тому числі в загальносвітові науково-технічні зв'язки, в кінці XX століття стає така специфічна форма інтеграції науки, промисловості і капіталу, як технополіси і технопарки. Ці структури є основою інноваційного механізму, що поєднує в єдиний потік генерування наукових ідей, прикладні розробки і реалізацію наукових результатів у

виробництво.

Технополіси і технопарки, сприяючи утворенню наукоємного сектора у сфері високотехнологічної промисловості, є його своєрідним каталізатором, формують науково-технічне ядро світового господарства. Для країн із економікою перехідного типу розвиток технополісів і технопарків може стати найважливішим важелем стратегічного розвитку держави у різних сферах, а також створення програм стійкого розвитку, що враховують інтереси нинішніх і майбутніх поколінь з точки зору соціальних, економічних і екологічних вимог.

Основною ідеєю технопарків є комерціалізація наукових досліджень університетських, академічних та інших дослідних центрів, наукова продукція яких з допомогою інноваційних процедур доводиться до промислових та комерційних структур.

Технопарки потенційно можуть відігравати роль своєрідних каталізаторів розвитку економіки на окремих ділянках, передусім на вирішальних напрямах НТП. Вони відіграють, фактично, роль локомотивів в економіці, засобу активізації експорту, оскільки серед результатів підтримки, прискореного технологічного розвитку окремих територій та галузей є створення якісно нової системи вимірів господарської ефектив­ності, поява додаткових стимулів та орієнтирів у конкурентній боротьбі на національному та міжнародному рівнях.

Технопарки є засобом радикального поліпшення кадрової підготовки, оскільки в них можливе послідовне та глибоке поєднання навчального процесу з передовою наукою і безпосередньою виробничою практикою. Технопарки можуть розглядатися як безпосередній інструмент поліпшення умов міжнародної економічної діяльності по усіх її основних напрямах, а також ключових показників відкритої економіки України. Адже технопарки є важливим засобом піднесення конкурентоспроможності національної економіки на міжнародній арені, джерелом валютних надходжень, поглиблення технологічних циклів виробництва на власній території, оптимізації структури міжнародної торгівлі і передусім — експорту.

35. Інструменти захисту прав інтелектуальної власності в Україні

Інтелектуальна власність (скорочено «ІВ», англ. intellectual property) - результат інтелектуальної, творчої діяльності однієї людини ( автора, виконавця, винахідника та інш. ) або кількох осіб. Право інтелектуальної власності — у найширшому розумінні означає закріплені законом права на результат інтелектуальної діяльності в промисловій, науковій, художній, виробничій та інших галузях.

Але більш доцільним визначення інтелектуальної власності через зазначення об'єктів ІВ:

— авторські права (літературні твори, комп'ютерні програми, бази даних, карти, фотографічні твори);

— суміжне право;

— право промислової власності (винаходи, корисні моделі, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції, товарні знаки);

— фірмові та комерційні найменування;

— географічні зазначення;

— сорта рослин та породи тварин;

— топографії інтегральних мікросхем;

— комерційна таємниця;

Законодавство, яке визначає права на ІВ, базується на праві кожного володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності, які, будучи благом не матеріальним, зберігаються за його творцями і можуть використовуватися іншими особами лише за узгодженням з ними, крім випадків, визначених законодавством.

Основні групи інструментів:

-економічні - У Державному бюджеті слід передбачити й належне фінансування видатків на розвиток інфраструктури охорони інтелектуальної власності, модернізацію технічної бази державних установ цієї сфери та озброєння їх новітніми інформаційними технологіями.

Треба розробити систему економічних стимулів (податкових, кредитних, страхових) комерціалізації запатентованих науково-технічних досягнень. Зокрема, назріли питання про створення Фонду сприяння патентуванню українських винаходів за кордоном, із його частковим фінансуванням із Державного бюджету.

Ефективним рішенням може стати запровадження розгалуженої системи дистанційного навчання фахівців у галузі інтелектуальної власності за допомогою Інтернет із використанням досвіду Світової організації інтелектуальної власності (СОІВ).

- відповідальність за порушення у суді - Юрисдикційний захист права інтелектуальної власності здійснюється у судовому порядку судами та іншими уповноваженими на це державними органами. Сутність цього захисту полягає у тому, що суб'єкт права інтелектуальної власності, право якого порушене, звертається до належного державного органу за захистом, який у разі необхідності і надає такий захист.

У свою чергу юрисдикційний спосіб захисту права інтелектуальної власності поділяється на окремі види — цивільно-правовий, кримінально-правовий і адміністративно-правовий. Крім того, цивільно-правовий спосіб також поділяється на загальні і спеціальні засоби.

Основні нормативні акти, які регулюють відносини у сфері інтелектуальної власності

Конституція України; Кодекси України: цивільний та господарський;

ЗУ «Про авторське право і суміжні права»; «Про видавничу справу»; «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів»; «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні»; «Про електронний цифровий підпис»; «Про захист від недобросовісної конкуренції»; «Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах»; «Про інформаційні агентства»; «Про інформацію»; «Про кінематографію»; «Про науково-технічну інформацію»; «Про наукову і науково-технічну експертизу»; «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі»; «Про охорону прав на зазначення походження товарів»; «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг»; «Про охорону прав на промислові зразки»; «Про охорону прав на сорти рослин»; «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем»; «Про професійних творчих працівників та творчі спілки»; «Про рекламу»; «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних»;

Закон України «Про систему суспільного телебачення і радіомовлення України»;

Закон України «Про телебачення і радіомовлення»;

Міжнародні договори до яких приєдналась Україна: Бернська конвенція (Паризький акт 1971 р.);

Римська конвенція 1961 р.; Женевська конвенція 1974 р. Договір ВОІВ про авторське право;

Паризька конвенція, Стокгольмський акт; Договір про патентну кооперацію 1970 р.;

Договір про патентне право 2000 р.; Мадридська угода 1891 р.; Мадридський протокол 1989 р.; Договір про закони щодо товарних знаків 1994 р.; Міжнародна конвенція про охорону нових сортів рослин; Будапештський договір 1977 р.

36. Захист прав інтелектуальної власності: світова практика та реалії України

У світовій практиці захист права інтелектуальної власності прийнято поділяти на два види — юрисдикційний і неюрисдикційний.

Юрисдикційний захист права інтелектуальної власності здійснюється у судовому порядку судами та іншими уповноваженими на це державними органами. Сутність цього захисту полягає у тому, що суб'єкт права інтелектуальної власності, право якого порушене, звертається до належного державного органу за захистом, який у разі необхідності і надає такий захист.

У свою чергу юрисдикційний спосіб захисту права інтелектуальної власності поділяється на окремі види — цивільно-правовий, кримінально-правовий і адміністративно-правовий. Крім того, цивільно-правовий спосіб також поділяється на загальні і спеціальні засоби.

Юрисдикційний спосіб захисту права інтелектуальної власності здійснюється судами та іншими уповноваженими на це державними органами. Переважна більшість спорів з приводу авторського права і суміжних та патентних прав розглядаються судами загальної компетенції.

Неюрисдикційний спосіб захисту права інтелектуальної власності характеризується тим, що це позасудовий захист, який здійснюється особою, право якої порушене, самостійно, але в межах закону. Такі засоби захисту застосовуються досить рідко. Особа, право якої порушене, може відмовитися від виконання певних дій, наприклад, відмовитися внести певні зміни до твору, що не були передбачені договором, або відмовитися від виконання договору в цілому.

Особливістю захисту права промислової власності є те, що зазначена система" передбачає процедури опротестування видачі патентів чи інших неправомірних дій. Такі процедури передбачені законодавством багатьох країн і здійснюються самими патентними відомствами, які розглядають протести і приймають щодо них рішення. Найчастіше опротестовуються видачі патентів.

Угода TRIPS є однією з найважливіших угод Світо­вої організації торгівлі (СОТ). Необхідною умовою для вступу України до СОТ е обов'язкове виконання угоди TRIPS. Ця угода визнана світовим співтовариством як пра­вовий документ, що охоплює питання, пов'язані з охороною прав на ОІВ, які розглядаються як товар.

Відповідно до вимог частини III Угоди TRIPS "Захист прав інтелектуальної власності" країни-учасниці зобов'язу­ються забезпечити на своїй території дію таких процедур, які дозволяють здійснювати заходи, що запобігають пору­шенню законодавства у сфері охорони прав інтелектуаль­ної власності та їх недопущення.

 

37. Інформатизація як визначний фактор міжнародного економічного співробітництва

Серед сегментів світового ринку найбільш динамічним та дедалі вагомішим є інформатизаційний. Він включає різноманітні форми підприємницької діяльності, причому саме така діяльність переважно і забезпечує бурхливий інформатизаційний розвиток, а також диверсифікацію видів комп’ютерно-комуніка­ційних послуг. Разом з тим інформатизація, з одного боку, може бути об’єктом макроекономічної політики, цілеспрямованої міжнародної кооперації, а з іншого є приводом для переоцінки системних підходів до регулювання відносин з приводу суспільного відтворення на рівні держав та наддержавних структур.

У структурі ринку інформаційних технологій 84 % належить телекомунікаціям. Домінування США на багатьох напрямах електронної індустрії підкріплюється новими досягненнями американських розробників на перетині дисциплін сучасних досліджень. Науково-технічні, інформаційні особливості сучасного етапу господарського розвитку давно спричинили інтенсивну діяльність багатьох агентств на Заході у вигляді видання інформаційних бюлетенів, прес-релізів, теле-, радіоінформування тощо. Втім, на особливу увагу заслуговує багатокомпонентна мережа електронної інформації. Важливим компонентом інформатизації є створення галузевих Інтернет-ринків. Галузь електронної комерції зростає надзвичайно динамічно.

Тому важливий напрям політики державного сприяння активізації процесу інтеграції економіки України у міжнародну кооперацію праці — це створення розгалуженої мережі зовнішньоекономічної інформації загальноекономічного характеру.

Поширення міжнародних економічних зв’язків із закордонними партнерами означає значне підвищення кількості суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності, а також разових та довгострокових контактів. Це загострює проблему інформаційного забезпе­чення інтернаціональної співпраці, без чого неможливий повноцінний розвиток останньої. Розв’язання цієї проблеми передбачає розвиток двох інформаційних напрямів — як всередину, так і назовні країни. У першому випадку мається на увазі забезпечення необхідними відомостями про характер зовнішньоекономічних операцій, можливих партнерів, товари, про кон’юнктуру закордонних ринків потенційних кооперантів в Україні; у другому — надання інформаційних послуг закордонним фірмам щодо характеру вітчизняного ринку, нормативної бази, яка регулює його зовнішньоекономічну сферу, а також стосовно переліку товарів тощо.

 

38. Україна на міжнародних ринках технологій

Стратегічне значення зовнішньої торгівлі для України зумовлюється тим, що модернізація економіки, залучення масштабних іноземних інвестицій, новітніх технологій можливі лише за умови формування в країні стійкої, відкритої до зовнішнього світу господарської системи, органічного включення України в систему глобального розподілу праці.

Важливим чинником є наявність в Україні сотень підприємств, зорієнтованих на зовнішні ринки. Протягом десятиріч не лише крупні промислові гіганти, але й цілі галузі промисловості (суднобудування, ракетобудування, ВПК, металургійна та хімічна галузі) були глибоко інтегровані у виробничу кооперацію з республіками СРСР і країнами соціалістичного табору. Після розвалу СРСР ці галузі втратили доступ на традиційні ринки, тому при обмеженому внутрішньому попиті величезні виробничі потужності залишилися незавантаженими. Переорієнтація надмірних потужностей на випуск іншої продукції виявилась неефективною (про це свідчать спроби конверсії ВПК), а їх згортання породжує соціальні проблеми. Більш продуктивним видається відновлення втрачених коопераційних зв'язків та освоєння нових ринків, в т.ч. – і разом з колишніми партнерами.

В міжнародному трансфері технологій Україна має значний потенціал, який характеризується значною чисельністю наукових установ та високим рівнем освіти науковців. Разом з тим, фактичне місце України на світовому ринку науково-технічних досягнень незначне. Це зумовлено низьким ступенем участі як в експорті високих технологій, в першу чергу,через низьку результативність діяльності національної інноваційної сфери, так і в імпорті. Україна виробляє значно меншу частку наукомісткоїпродукції на світовому ринку, ніж її частка в світовому науково-технічному потенціалі.

Однією із головних причин такого становища є недостатні обсяги фінансування та недосконала його структура, що вимагає оптимізації. За останні роки на придбання нових уречевлених технологій витрачалось більше коштів, ніж на придбання неуречевлених (прав на патенти, ліцензії, промислові зразки і т.п.). Також, недосконалими є державні механізми стимулювання та сприяння трансферу технологій. Недостатні результати пов’язані з слабкою дією ринкових конкурентних механізмів, що мають спонукати до створення та впровадження інновацій.

Україна має підстави зайняти належне місце як в процесах імпорту, так і експорту технологій. В цьому напрямку актуальним є питання створення законодавчих та регулятивних умов для розвитку власного інноваційного потенціалу, а також ефективних механізмів технологічного трансферу. В умовах відставання України в інноваційній сфері важливим є задіяння механізмів та інструментів запозичення технологій з інших країн, як на макро- так і на мікрорівні. Питання ефективної організації та використання механізмів трансферу технологій постає особливо необхідним перед національними підприємницькими структурами в умовах загострення конкуренції на внутрішньому ринку після вступу України в СОТ та на зовнішньому ринку. Тому на рівні підприємств необхідно розробити і впровадити систему відбору, придбання та впровадження інновацій світового рівня новизни.

39. Міжнародне науково-технічне співробітництво та потенціал участі в ньому України

Міжнародна передача технологій – це комплекс процесів та відносин в міжнародній економіці з приводу вивозу та ввозу технології, яка передається в уречевленій або неуречевленій формах. Одна із ключових характеристик технології – це її новизна. Технологія може мати національну, регіональну або світову новизну, від чого залежать мотиви та масштаби її експорту-імпорту в міжнародній економіці.

В сучасних умовах міжнародному технологічному обміну притаманні наступні тенденції:

1. Інтенсивний та випереджальний розвиток ринку наукоємних технологій. Обсяг світової торгівлі ліцензіями на об’єкти інтелектуальної власності щорічно зростає на 12%, в той час як темпи зростання світового виробництва не перевищують 2,5-3% на рік.

2. Глобалізація ринку інновацій. Створення і використання знань, технологій, продуктів і послуг набуває глобального характеру.

3. Динамізація та загострення конкуренції. Інновація стає головним інструментом в конкурентній боротьбі.

4. Лідерство розвинутих країн світу. Основними центрами, де сконцентровані світові технологічні ресурси є США, Японія і країни Західної Європи (зокрема члени ЄС).

5. Домінуючу роль в інноваційному процесі стала відігравати не стільки генерація ідеї, скільки швидка комерціалізація. Тобто, для багатьох сучасних компаній значно важливішою є не створення, а впровадження інновацій.

6. Монополізація ринку технологій, головними суб’єктами ринку технологій є ТНК та МНК.

7. ТНК використовують нові підходи та механізми трансферу технологій:

8. Головним напрямком міжнародного технологічного обміну стала внутрішньокорпораційна торгівля. Так, серед усіх ліцензійних надходжень розвинутих країн частка внутрішньокорпораційних надходжень становить понад 60%.

9. Міжнародне науково-технічне співробітництво шляхом створення стратегічних альянсів між ТНК різних країн для спільного рішення науково-технічних проблем.

Розвиток венчурного фінансування та зростання участі у міжнародному технологічному обміні венчурних фірм. Перевага цих фірм на ринку технологій полягає у вузькій спеціалізації..

Розвиток міжнародної технічної допомоги. Ця допомога надається розвинутими країнами (донори) країнам, що розвиваються, і країнам з перехідною економікою (реципієнти) в галузі передачі технічних знань, досвіду, технології, технологічноємної продукції, навчання персоналу.

Розвиток міжнародної кооперації в інноваційній сфері. Взаємоообмін, кооперація та спеціалізація на всіх етапах створення технології дозволяє оптимізувати та економити витрати на інновації, уникати паралелізму, використовувати факторні переваги країн через реалізацію спільних проектів та міждержавних програм.

Розвиток міждержавного співробітництва в рамках інтеграційних угрупувань. Інтеграційні угрупування створюють системи ефективного розподілу праці та спеціалізації в науково-технічній сфері, уніфіковані системи регулювання. Це прискорює не тільки процеси міждержавного руху технологій, а також міжнародного співробітництва по їхньому створенню, комерціалізації, продажу.

Одним із найголовніших видів комерційних науково-технічних зв’язків у Міжнародному масштабі вважаються Великі міжнародні науково-технічні програми, через які реалізуються новітні науково-технічні ідеї. Участь України в таких програмах – важливий крок на шляху до інтеграції в Світове господарство.

Найбільш успішним досягненням України можна вважвти участь Конструкторського бюро (КБ) “Південне” у Міжнародному проекті “Sea Launch” (“Морський старт”). Міжнародний проект “Sea Launch” було створено в 1995 році для виробництва та експлуатації ракетно-космічного комплексу морського базування. Інший не менш прибутковий та стратегічно важливий для України міжнародний проект “Global Star”, в якому беруть участь Україна, Росія, США та Італія. За проектом передбачено виведення на орбіту українськими “Зенітами” 36 з 48 супутників зв’язку.

Сьогодні спільно з італійською фірмою “Fiat - Avio” розробляється потужний проект “Циклон-4”. На базі ракети “Циклон” створюється нова триступенева ракета. В пректі беруть участь Італія, Бразилія, США та Україна.

Досягнуто домовленостей з країнами ЄС щодо активізації робіт зі створення глобальної супутникової навігаційної системи, програм наукових космічних досліджень “Цезар”, прогнозування землетрусів космічними засобами.

В Україні останніми роками спостерігається активізація ліцензійної торгівлі. Переважна більшість закуплених у зарубіжних країнах ліцензій мас технологічний характер. Підприємства щорічно укладають понад 200 ліцензійних угод на право використання різних об'єктів інтелектуальної власності, серед яких приблизно 21,2% займають винаходи, 14 - ноу-хау і 44% - послуги типу "інжиніринг"

40. Україна в міжнародній торгівлі високотехнологічними товарами та послугами

Для України характерні низькі показники експорту високотехнологічних товарів та послуг. Це віддзеркалює недосконалу структуру конкурентних переваг української економіки, яка базується передусім на цінових факторах та порівняльних перевагах у вартості природних ресурсів та робочої сили. При цьому не використовуються належним чином наявні високотехнологічні можливості окремих галузей промисловості.

Сальдо в торгівлі високотехнологічними товарами і послугами усталюється на користь розвинутих країн. Структура українського експорту засвідчує неефективне використання науково-технологічного потенціалу. У 2010 р. металургійна продукція у світовому експорті становила 2,3%, продукція машинобудування - 40,5%, в Україні ці показники становили, відповідно, 39,7 і 13,6%

Країни	Експорт ВТП
% в світовому експорті	% в експорті промисловості
США	17,1	32,0
Японія	9,77	24,0
Франція	5,11	19,0
Півден. Корея	5,97	33,0
Фінляндія	0,84	21,0
Росія	0,27	9,0
Україна	0,05	5,0

Динаміка експорту-імпорту високотехнологічних товарів в Україні *

	Частка товарів в експ (%)	Частка товарів в імп(%)	Коефіцієнт покриття Е/І
2009 р. у тч:	1,47	2,23	0,7
Європа	0,38	1,26	0,32
США	0,04	0,09	0,5
2010 р. у т ч :	1,58	2,48	0,63
Європа	0,58	1,39	0,42
США	0,08	0,10	0,9

Динаміка експорту-імпорту науково-технічних послуг в Україні

Обсяги реалізованої високотехнологічної продукції в Україні у 2009 році (млн. дол. США)* ПОДИВИТИСЯ ПО ТОРГіВЕЛЬНОМУ БАЛАНСУ Фармацевтичне виробництво 361,6

Щодо світової практики застосування ембарго, то можна привести приклад, коли через економічне ембарго, накладене з боку США і європейських держав, Іран не має права купувати літаки, якщо вони більш ніж на 10% комплектуються деталями європейського або американського виробництва. Проте країна знайшла вихід з цієї ситуації - щоб обійти заборону на покупку європейських і американських літаків, іранські авіакомпанії використовують фірми, зареєстровані в Україні. Наступним прикладом може слугувати ситуація, коли ЄС ввів ембарго на постачання зброї до Сирії, після того як в країні пройшли масштабні акції протесту, викликані аналогічними заворушеннями в сусідніх арабських державах, зокрема в Єгипті та Тунісі. Також НАТО вводило ембарго на поставки зброї до Лівії. Цією угодою передбачалося, що кораблі і літаки НАТО будуть відстежувати, запобігати і якщо потрібно присікати спроби провезення зброї до Лівії. Росія в 2010 році через значну втрату урожаю внаслідок засухи ввела ембарго на експорт зерна для забезпечення потреб внутрішніх ринків. В Україні 2010 року були введені квоти на експорт зерна, які пізніше були скасовані Отже, як показує світовий досвід, метод оголошення ембарго за останні декілька років стає малоефективним, оскільки не чинить очікуваної дії на державу-об'єкт накладення заборони, а іноді навіть шкодить державі-ініціатору. Крім того, у багатьох випадках заборони на торгівлю зброєю, накладені ООН, безкарно порушуються, тому також є несвоєчасним і не занадто дієвим засобом боротьби з незаконним озброєнням.

149. Тарифні та нетарифні інструменти регулювання міжнародної економічної діяльності України

Основними „подіями” у процесі встановлення системи митно-тарифного регулювання після здобуття незалежності України був Закон „Про Єдиний митний тариф”, власне прийняття Єдиного митного тарифу України, який було затверджено. Також важливе значення мав Указ Президента України про концепцію трансформації митного тарифу України відповідно до системи ГАТТ-СОТ, яким було закладено довгострокові орієнтири тарифної політики держави. На базі зазначених документів Кабінет Міністрів України здійснював оперативне тарифне регулювання. Часом приймалися рішення щодо запровадження підвищених ставок ввізного мита на нову продукцію, яку освоювали та випускали українські підприємства (зокрема на товари легкої та харчової промисловості, сільського господарства, окремих видів комп’ютерної техніки, медпрепаратів тощо).

Нетарифні інструменти регулювання міжнародної торгівлі – це засоби адміністративного обмеження та впливу на умови міжнародної торгівлі та конкуренції з боку держави. Нетарифні засоби регулювання торгівлі діють разом із тарифними інструментами в комплексі державних методик та важелів впливу на міжнародну торгівлю. Інколи, в певних галузях та сферах торгівлі, нетарифні засоби є домінуючими, інколи, навпаки, їх застосування є менш доцільне або неможливе.

Протягом останніх років реформ в Україні було практично скасовано систему ліцензування і квотування, яка була ключовим елементом державного регулювання міжнародної торгівлі, ліквідовано механізм державного контракту і державного замовлення на експорт. Від початково жорстокого режиму квотування політика регулювання експорту поступово набувала більш природних для ринкової економіки ліберальних ознак.

Найбільш поширеним засобом впливу на міжнародну торгівлю є кількісні та валютно-цінові обмеження, які переважно застосовуються щодо ввезення товарів. Передусім це – квотування та ліцензування. Квотування (контингентування) – це обмеження державною владою ввезення або вивезення товарів через установлення певної кількості або граничної суми на певний період часу. Контингентування може стосуватися імпорту (переважно) та експорту. Ліцензування – це видача дозволів на здійснення експортно-імпортних та транзитних операцій у тих випадках, коли відповідні вільні операції не допускаються.

Щодо умов міжнародної торгівлі України слід відзначити, що найбільшою мірою наша держава потерпає від квот, які встановлюються Євросоюзом та США. Ці суб’єкти міжнародної торгівлі, власне, і відзначаються найбільшими масштабами подібного регулювання.

Взагалі ж, досягнення очікуваних позитивних результатів внаслідок застосування тарифів та нетарифних інструментів можливе тільки на основі системного підходу, виходячи з комплексного характеру інструментарію та регулятивного апарату, які є в наявності в уряду. В іншому випадку ті або інші дії можуть не тільки виявитися недостатньо дійовими, а й призвести до небажаних наслідків.

 

150. Регіональна структура міжнародної торгівлі України

За економічними потенціалами Україна входить до першої п’ятірки країн Європи, а за ефективністю його використання залишає першу сотню країн світу. В національній структурі українського експорту найважливішими є Донецький, Дніпропетровський райони, Запоріжжя, Полтава, Київ. У зовнішньоекономічному обороті України основну частку займають країни СНД. Основним торговельним партнером України залишається Російська Федерація.

Серед регіонів світу, з країнами яких Україна здійснює зовнішню торгівлю, перше місце посідає Європа (зокрема країни ЄС), Азія, Америка. Найбільші імпортні надходження до України здійснювалися з Російської Федерації, Китаю, Німеччини, Польщі, Білорусі та США.

Країни Азії посідають друге місце в зовнішній торгівлі України, сальдо торговельного балансу з ними додатне. Серед азіатської країни, що ведуть торгівлю з Україною, перше місце посідає Китай, далі йдуть Туреччина і Таїланд, а серед інших країн Азії в торгівлі з Україною виділяються Сірія, Ливан, Іран, Японія, Індія, Південна Корея. В торгівлі України з країнами Америки виділяють США, а також Бразилію, Канауа, Аргентину, Чилі, Венесуелу, Перу.

У регіональному аспекті одним із пріоритетних напрямків у зовнішньоторговельній діяльності України є співробітництво з країнами СНД, що обумовлено історичними зв’язками, подібністю економічних проблем.

У напрямі розвитку зовнішньої торгівлі з окремими регіонами світу велике значення мають зв'язки з Європейським Союзом в цілому та особливо з такими країнами як Німеччина, Італія, Велика Британія. Для України важливе значення мають торговельні зв'язки з країнами Чорноморського економічного співробітництва, перш за все з Туреччиною, Грецією, Болгарією та Румунією.

151. Товарна структура зовнішньої торгівлі України

Традиційною основою українського товарного експорту становить продукція металургійної промисловості, машинобудування, хімічної та нафтохімічної промисловості, агропромислового комплексу, легкої, харчової промисловості. На 2010 рік в товарній структурі українського експорту переважають мінеральні продукти (32%), продукти рослинного походження (13%), готові харчові продукти (5%), рослинні жири і олії (4%), деревина, недорогоцінні метали, механічне обладнання. 1/4 українського експорту становить продукція АПК. За останні роки Україна займає перші позиції за експортом соняшникової олії та зерна. А потенційно можемо бути у лідерах за м’ясо-молочними виробами, фруктами, овочами і горілкою. Товарна структура імпорту є більш диверсифікованою. Тут переважають мінеральні продукти(34%), продукти рослинного походження (4%) , хімічна продукція(сировина) , полімери, 11% продукція машинобудування. В 2010 році в загальному обсязі імпорту товарів збільшилася частка електричних машин, наземних транспортних засобів(окрім залізничних), чорних металів. Зменшилася частка механічних машин, фармацевтичної продукції, паперу і картону.

У структурі споживання українців частка витрат на продукти харчування є досить великою – приблизно 60%. На купівлю непродовольчих товарів домогосподарства спрямовували приблизно 20% усіх сукупних витрат; а витрати на послуги становлять десяту частину бюджету домогосподарств.

152. Застосування митного тарифу: міжнародна практика та українські реалії

Митний тариф – це податок, який установлюється на імпорт товарів з метою підвищення їхньої ціни на ринку країни-імпортера та забезпечення безпосередніх надходжень до державного бюджету. Основними мотивами використання митного тарифу можуть бути:

а) захист національного товаровиробника; б) наповнення державного бюджету країни.

А) Сьогодні завдання захисту національного ринку від іноземної конкуренції перебуває в центрі прискіпливої уваги урядів та міжнародних організацій. Цей вид тарифу, як правило, застосовується тільки щодо імпорту. Тариф дає змогу (принаймні в короткостроковій перспективі) забезпечити зростання кількості робочих місць; можливість протягом певного терміну розвиватися молодим галузям національного виробництва, або галузям, які перебувають у стані трансформації чи виходу з кризи.

Б) Стягування мита з метою отримання коштів до державного бюджету є іншим функціональним призначенням митного тарифу. Даний вид тарифу застосовується як щодо імпорту, мак і щодо експорту.

Застосування імпортного тарифу є невигідним для споживачів, так як вони несуть основні фінансові витрати, оскільки компенсують збільшення ціни на кордоні, купуючи товари на внутрішньому ринку. А виробники імпортоконкурентної продукції залишаються у виграші, оскільки для них збільшується сектор ринку, а також з’являється можливість підвищувати ціну на свою продукцію на внутрішньому ринку. Застосування експортного тарифу для споживачів означає збільшення ціни товару. Для інших суб’єктів ринку вплив експортного тарифу може виявитися мінімальним.

Митний тариф як базовий інструмент регулювання ввезення може відігравати активну стимулюючу роль. За його допомогою держави диференціюють товари, що підлягають ввезенню на більш або менш „бажані”. Так, при загальному порівняно невисокому рівні тарифу в ЄС (у торговельних відносинах країн – членів ЄС з третіми країнами діє єдиний митний тариф, який базується на гармонізованій системі опису і кодування товарів) стосовно великої кількості товарів, які конкурують з товарами місцевих виробників, застосовується високе мито, що інколи досягає навіть 20%.

В Україні застосовується уніфікований підхід до митного регулювання міжнародної торгівлі. Єдиний митний тариф України – це систематизований звід ставок мита, яким обкладаються товари та інші предмети, що ввозяться на митну територію України або вивозяться за межі цієї території. Єдиний митний тариф України встановлює на єдиній митній території України обкладення митом предметів, що ввозяться на митну територію України або вивозяться з цієї території. Закон наголошує на тому, що ставки Єдиного митного тарифу України є єдиними для всіх суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності незалежно від форм власності, організації господарської діяльності та територіального розташування.

 

153. Принципи та підходи СОТ застосування нетарифних інструментів в контексті українських зовнішньоекономічних інтересів

Правила СОТ встановлюють механізми та умови застосування широкого спектру нетарифних методів регулювання міжнародної торгівлі таких як кількісні обмеження, умови транзиту товарів, оцінка товару для митних цілей, збори та формальності при імпорті та експорті, застосування позначок про походження та методи валютного регулювання. Загальною вимогою до цих методів регулювання зовнішньої торгівлі країн є дотримання урядами принципів недискримінації, доступу до ринку, прозорості, сприяння економічному розвитку та зростанню міжнародної торгівлі. Також до Генеральної угоди з тарифів і торгівлі була додана Частина IV – Торгівля і розвиток, яка містить спеціальні положення про дії, що можуть застосовувати розвинені країни з метою сприяння торгівлі та розвитку менш розвинених країн. Покладений в основу розбудови співробітництва розвинених країн з менш розвиненими, базовий принцип полягає в тому, що перші не повинні очікувати взаємності у зобов’язаннях, взятих на себе в ході торговельних переговорів, щодо зниження чи скасування тарифів та інших бар’єрів для торгівлі менш розвинених сторін. Тобто, розвинені країни у ході торговельних переговорів не очікують від менш розвинених країн пропозиції, які не відповідають їх власним розвитком, фінансовим і торговельним потребам.

Згідно з принципами СОТ, регулювання зовнішньої торгівлі в Україні спрямовується на захист внутрішнього ринку, стимулювання експорту вітчизняної продукції та забезпечення ефективності виробництва. Проте як показує досвід попередніх років, завдання регулювання зовнішньої торгівлі з використання нетарифних обмежень не завжди вирішувалися помірковано та послідовно, а застосуванню згаданих інструментів зовнішньоторговельної політики в умовах лібералізації зовнішньоекономічної діяльності не приділялося належної уваги. Чіткі підходи до використання нетарифного регулювання зовнішньої торгівлі в нашій країні ще досі опрацьовані не повністю, що завдає серйозної шкоди економіці країни та її економічній безпеці.

154. Охарактеризуйте тарифні інструменти торгівельної політики України

Митний тариф – це податок, який установлюється на імпорт товарів з метою підвищення їхньої ціни на ринку країни-імпортера та забезпечення безпосередніх надходжень до державного бюджету. Основними мотивами використання митного тарифу можуть бути:

а) захист національного товаровиробника; б) наповнення державного бюджету країни.

Тарифне регулювання зовнішньої торгівлі застосовується в Україні з використанням таких інструментів: митного тарифу, класифікації товарів відповідно до товарної номенклатури зовнішньоекономічної діяльності, визначення країни походження товару, його митної вартості, а також застосування системи митних пільг та преференцій.

Митно-тарифне регулювання зовнішньоторгівельної діяльності в Україні почало розвиватися з 1991 р. Правовою основою його став Закон України "Про Єдиний митний тариф. З окремими країнами Україна уклала угоди про вільну торгівлю, а також угоди про надання режиму найбільшого сприяння чи національного режиму.

У наш час більшість країн використовують комбіновані товарні номенклатури, побудовані на основі Гармонізованої системи опису та кодування товарів (ГС), яка була розроблена Всесвітньою митною організацією. Україна також приєдналась і застосовує ГС з 1991 р. Під ГС розуміється номенклатура, яка містить в собі товарні позиції, субпозиції та цифрові коди. ГС забезпечує стабільність і передбачуваність класифікації товарів у митних тарифах, і тим самим систем митного регулювання усіх країн — учасниць.

В Україні застосовуються такі види мита: адвалерне (що нараховується у відсотках до митної вартості товарів та інших предметів, які обкладаються митом); специфічне (нараховується у встановленому грошовому розмірі на одиницю товарів та інших предметів, які обкладаються митом); комбіноване (поєднує обидва ці види митного обкладення). З метою захисту економічних інтересів України можуть застосовуватися особливі види мита: спеціальне мито; антидемпінгове мито; компенсаційне мито. В світовій практиці і в Україні використовується також сезонне мито, яке встановлюється в основному на окремі товари на певний період (в Україні не більше чотирьох місяців).

Отже, враховуючи кращі зразки практики країн – членів Європейського Союзу, доцільно було б більш активно поєднувати тарифне регулювання з антидемпінговими розслідуваннями, нетарифними методами регулювання та субсидіями національним товаровиробникам. В аспекті наповнення бюджету – ширше використовувати акцизи та розширювати базу оподаткування.

155. Реклама в міжнародній економічній діяльності України

Ефективний вихід українських товаровиробників на зовнішні ринки потребує активного використання усього арсеналу просування продукції, який використовується у світі. У цьому сенсі реклама є важливим засобом проникнення на міжнародні ринки, засобом контролю за ринком національним, інструментом конкурентної боротьби та фактором розвитку виробництва.

Реклама в міжнародній економічній діяльності є засобом впливу на свідомість іноземних цільових аудиторій з метою сприяння експорту продукції, пошуку партнерів по міжнародному інвестиційному співробітництву або реалізації інших комерційних завдань. Міжнародна реклама, на відміну від реклами, яка спрямовується на внутрішній ринок, має враховувати особливості споживання та ринкової поведінки фізичних і юридичних суб’єктів за кордоном, характер іноземного правового регулювання, наявність інших нормативних джерел та регламентуючих інститутів національного та міжнародного рівнів.

Міжнародна реклама виконує кілька функцій: вона інформує про виробника та його товар, формує та підтримує їх образ, ставлення до них, психологічний характер їх сприйняття. Технічно на рекламному ринку відбувається продаж послуг суб’єктом рекламної діяльності рекламодавцеві. Роль суб’єкта рекламної діяльності може відігравати спеціалізоване рекламне агентство або рекламний відділ одного із засобів масової інформації. Рекламодавцем здійснюється оплата рекламних послуг відповідно до існуючих тарифів. З відповідних коштів формується прибуток рекламного агентства у формі комісійної винагороди рекламного агентства, а також оплати відповідних творчих робіт.

Важливою рисою ефективної реклами є цілеспрямованість — націленість на певний контингент покупців, на конкретну групу споживачів.

156. Роль міжнародного лізингу в економіці України

Лізинг – це довгострокова оренда машин і обладнання, видача обладнання напрокат. Лізинг дозволяє промисловим, торговим, транспортним та іншим підприємствам (орендаторам) отримувати в комерційних банках і лізингових компаніях (орендодавців) за певну орендну плату в довгострокове користування широкий перелік основних засобів.

Актуальність розвитку лізингу в Україні насамперед зумовлена значною питомою вагою морально застарілого обладнання, низькою ефективністю його використання. Можливим варіантом вирішення цих проблем є лізинг, що виступає ефективним механізмом залучення інвестицій в основні фонди для вітчизняних підприємств,тим самим може забезпечити високу конкурентоспроможність продукції на світових ринках. Необхідність застосування лізингу доведена вітчизняною і закордонною фінансово-виробничою практикою.

Впровадження лізингу дає змогу здійснити оновлення основних фондів та їх ефективне використання, а також

повне фінансування капіталовкладень, зберігаючи фінансову незалежність підприємств. Лізинг виступає одним з інвестиційних каналів, а також є засобом придбання й збуту продукції, за допомогою якого Україна могла б налагодити виробництво якісних конкурентоспроможних не тільки на внутрішньому ринку товарів. Для місцевих та зарубіжних постачальників обладнання лізинг є механізмом розширення доступу до користувачів цього обладнання та засобом збільшення обсягів продажу.

Оскільки традиційні форми інвестування (залучення власних коштів і банківських кредитів) на сучасному етапі розвитку України неспроможні задовольнити потреби в інвестиціях і стримують розвиток НТП, то необхідність впровадження новітніх розробок і бізнес-стратегій у сфері лізингу є терміновою.

157. Розвиток страхових послуг в Україні як фактор інтеграції в систему міжнародного поділу праці

Ринковий механізм господарювання, що створюється в Україні ефективно діє лише на основі розгалуженої інфраструктури, до якої входять товарні й фондові біржі, комерційні банки, аудиторські й консалтингові фірми тощо. Важливе місце серед них посідають страхові компанії, котрі разом з банківською системою є базою сучасного ринку.

Особливістю сучасного страхового ринку в Україні є те, що уже здійснена гармонізація видів страхування з прийнятими у світі традиціями. Адаптовано стандартні вимоги, прийняті у ЄС; проведена структуризація страхового ринку, відбувається інтеграція України з Європейським страховим ринком.

Необхідною складовою системи підтримки національних учасників міжнародної економічної діяльності є державне страхування операцій, контрактів зовнішньоекономічній діяльності від різних видів ризику. Страхування як необхідна складова валютно-фінансових і кредитних відносин обслуговує більшість видів міжнародної економічної діяльності та співробітництва.

Важливим компонентом і практичним інструментом макроекономічної політики у сфері страхування є підтримка експорту у формі державного страхування експортних поставок та експортних кредитів. Особливо важливу роль виконує держава у страхуванні ризиків, пов’язаних із міжнародно-політичною, соціально-економіч­ною і валютно-фінансовою нестабільністю.

В усіх країнах з ринковою економікою страховий ринок є об'єктом свідомого державного регулювання та нагляду. Це обумовлюється, в першу чергу тим, що страхування займає особливе місце як в економіці країни, так і в особистому житті кожного громадянина.

Отже, наявність добре розвинутого страхового ринку та потужних страхових компаній з бездоганною репутацією дозволяє суттєво скоротити бюджетні витрати, зокрема на охорону здоров'я, пенсійне забезпечення та в значній мірі перекласти тягар багатьох інших соціальних виплат на плечі страхових компаній. Саме тому розвиток страхового ринку є одним із головних факторів інтеграції України в систему міжнародного поділу праці.

 

158. Страхування в міжнародній економічній діяльності: світова практика та українська специфіка

Страхування — це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування. Страхування є необхідною складовою валютно-фінансових, кредитних відносин і обслуговує більшість видів міжнародної економічної діяльності та співробітництва.

В країнах вільної ринкової економіки на сьогоднішній день існують головним чином два види страхування:

· обов'язкове публічно-правове, організація якого зосереджена в руках публічно-правових, а подекуди й державних страхових організацій (усе соціальне страхування, а в деяких країнах також страхування будівель від вогню, тощо);

· приватне, яким опікуються акціонерні товариства й товариства взаємного страхування (страхування майна, життя та ін.) на базі приватної угоди між застрахованим і страхувальною організацією, якій застрахований зобов'язаний вплачувати встановлені угодою внески, а страхувач при виникненні зазначеного у договорі випадку відшкодувати застрахованому втрату або виплатити обумовлену договором суму.

Міжнародний досвід свідчить, що страхування у ринковій економіці є ефективним способом захисту всіх суб’єктів ринку та кожного окремого власника, важливим чинником стабільності суспільного виробництва, неперервності та безперебійності відтворювального процесу, одним із головних джерел залучення інвестиційного капіталу до національної економіки.

Сучасний етап розвитку світової економіки та міжнародних відносин, процеси ринкової трансформації національної економіки, входження України до системи світових господарських зв’язків зумовлюють необхідність розвитку страхового ринку з урахуванням світового досвіду та національних особливостей. Пожвавлення у всіх сферах економіки України вплинуло на кількісне та якісне зростання вітчизняного страхового ринку. Це є слідством змін законодавчої бази, а також укрупнення та зростаючої капіталізації страхових компаній та фінансово-промислових груп, членами яких вони. На сьогоднішній день страхова система України набуває цілком цивілізованого вигляду і стає одним із вирішальних чинників фінансової стабілізації та розвитку національної економіки. Страховий ринок України розвивається досить високими, у порівнянні з іншими галузями народного господарства темпами, а також у порівнянні з більшістю країн СНД. В Україні страхові послуги характеризуються латентним попитом з боку клієнтів, і страховики разом з урядовими установами повинні активно інформувати потенційних клієнтів про переваги нових продуктів страхування.

 

159. Правове регулювання страхування в Україні

Страхування - вид цивільно-пра­вових відносин по захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків) за рахунок грошових фондів, що формуються шля­хом сплати ними страхових платежів (страхових внесків, страхових премій).

Добровільне страхування здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок проведення добровільного страхування встановлюються пра­вилами страхування, що їх встановлює страховик самостійно.

Види, умови і порядок проведення обов'язкового страху­вання встановлюються відповідними актами законодавства України. При цьому страхувальник вільним у виборі стра­ховика, якщо інше не передбачено актами законодавства.

Майнові та особисті немайнові відносини, що виникають внаслідок страхування, регулюються нормами статей 369— 373 ЦК України, Законом України "Про страхування", прави­лами окремих видів страхування, що встановлюються відпо­відними чинними нормативними актами законодавства України. Відносини з морського страхування суден, вантажів та інших об'єктів регулюються нормами, що містяться у Ко­дексі торговельного мореплавства і правилах про окремі види морського страхування.

Для укладення договору страхування страхувальник подає страховику письмову заяву за формою, встановленою страховиком, або іншим чином заявляє про свій намір укласти договір страхування. Закон не встановлює для акцепту страховика обов'язкової письмової форми.

Факт укладення договору страхування може посвідчуватися страховим свідоцтвом (полісом, сертифікатом), що є формою договору страхування. Договір страхування набирає чинності з моменту внесення першого страхового платежу, якщо інше не передбачено договором страхування. Договір страхування може бути укладений як шляхом складання одного документа (договору страхування), підписаного сторонами, так і шляхом обміну листами, документами, підписаними стороною, яка їх надсилає.

Істотними умовами договору страхування є предмет договору страхування, страховий випадок, розмір грошової суми, у межах якої страховик зобов'язаний провести виплату в разі настання страхового випадку (страхова сума), розмір страхового платежу і строки його сплати, строк договору та інші умови, визначені актами цивільного законодавства.

Слід зазначити, що страхування в Україні, як і в світі, постійно вдосконалюється, зазнає змін, що, в

свою чергу, зумовлює нові підходи в правовому регулюванні страхових відносин.

160. Роль хеджування у розширенні експорту та підвищення ефективності МЕД України

Хеджування - використання одного інструменту для зниження ризику,пов'язаного з несприятливим впливом ринкових факторів на ціну іншого,пов'язаного з першого інструмента, або на що генеруються їм грошові потоки.

Роль хеджування у розширенні експорту та підвищення ефективності МЕД дуже велика.

При хеджуванні відбувається істотне зниження цінового ризику, пов'язаного із закупівлями сировини і постачанням готової продукції; хеджування процентних ставок і обмінних курсів знижує невизначеності майбутніх фінансових потоків і забезпечує більш ефективний фінансовий менеджмент. У результаті зменшуються коливання прибутку і поліпшується керованість виробництвом.

Добре побудована програма хеджування зменшує як ризик, так і витрати. Хеджування вивільняє ресурси компанії і допомагає управлінському персоналу зосередитися на аспектах бізнесу, в яких компанія має конкурентну перевагу, мінімізуючи ризики, які не є центральними. Зрештою, хеджування збільшує капітал, зменшуючи вартість використання коштів і стабілізуючи доходи.

Хеджування не перетинається зі звичайними господарськими операціями і дозволяє забезпечити постійний захист ціни без необхідності змінювати політику запасів або укладати довгострокові форвардні контракти.

У багатьох випадках хеджування полегшує залучення кредитних ресурсів: банки враховують захеджовані застави за вищою ставкою; це ж відноситьсядо контрактів на постачання готової продукції.

 

161. Поняття та тенденції розвитку міжнародного туризму в Україні

Міжнародний туризм включає в себе осіб, що виїжджають за кордон і не займаються там оплачуваною діяльністю.

В ХХІ столітті туристична галузь стала потужною ланкою економічного розвитку як окремих країн, так і в світі загалом. Пріоритети розвитку туристичної сфери охоплюють такі можливості, як: підвищення якості життя громадян, зменшення плинності кадрів, значне поповнення бюджетів різних рівнів, захист та ефективне використання природних багатств і сприяє укріпленню авторитета країни на міжнародному рівні.

Україна має особливе географічне розташування та рельєф, сприятливий клімат та природо-ресурсний потенціал, що дають можливості розвивати туризм як в середині країни, так і між країнами. Туризм розширює торгівлю, транспортні перевезення, спонукає до розбудови нових доріг, туристичних баз, розвитку ринкових відносин, а також міжнародного співробітництва, завдяки чому країни стають світовими лідерами серед інших.

Україна має багатий туристичний потенціал, але в даний час не належить до світових лідерів.

На дану ситуацію впливають ряд внутрішніх чинників:

1. низький рівень обслуговування;

2. технологічна відсталість галузі;

3. низький рівень комунікації в туристичній інфраструктурі;

4. відсутність цілісної системи державного управління туризму у регіонах;

5. низький обсяг капіталовкладень;

6. практично відсутні інноваційні проекти та наукові дослідження щодо розвитку туризму.

Туристичний сектор України характеризується генеруванням туристичних потоків з таких країн, як: Росія, Польща, Білорусь, Угорщина, Молдова, Румунія, Словаччина, США та Узбекистан. Найбільшу частку у загальних туристичних потоках замає Росія (31,4%), а найменшу – Узбекистан (0,3%).

Нині Україна розвиває міжнародне співробітництво у рамках СОТ, СНД, організації Чорноморського економічного Співробітництва, Центральноєвропейської ініціативи, співпрацює з ЄС, Радою Європи, Радою держав Балтійського моря тощо. Метою співробітництва є створення єдиного туристичного простору як зони вільної торгівлі туристичними послугами та свободи туристичного руху; ефективне використання туристично-рекреаційного потенціалу для інтенсифікації туристичних потоків; розробка спільного конкурентоспроможного туристичного продукту країн-учасниць та підвищення економічної ефективності туризму як передумови соціально-економічного розвитку країн.

162. Україна в міжнародних туристичних операціях: національна специфіка та задачі

Потенціал розвитку туристичної галузі, зокрема міжнародного туризму, в Україні є справді значним.

Україна має досить непогані передумови розвитку туризму, які умовно можна віднести до двох ключових категорій:

-природний потенціал — рекреаційні та лікувальні можливості, краєвиди.

-національна культурно-історична спадщина, яка становить інтерес для ознайомлення з нею.

Наявність великої української діаспори становить собою значущу передумову етнічного туризму.

Науково-промисловий потенціал України становить базу для розвитку наукового та ділового туризму.

Регіональним лідером у галузі міжнародного туризму в Україні є місто Київ. Причому відповідно до програм довгострокового розвитку столиці планується збільшення кількості іноземних туристів до 2020 р. у 6 разів (вітчизняних туристів — у 3 рази). Для реалізації цієї мети в місті створюється комплексна інфраструктура галузі.

З метою загального благоустрою міста та відповідно до практики містобудівництва провідних туристичних міст, за межі Києва переноситимуться транзитні автошляхи та залізничні шляхи.

Великий туристичний потенціал пов’язаний із архітектурною красою та історико-культурним надбанням Львова.

Головними завданнями розвитку туристичного бізнесу:

· розроблення комплексної концепції розвитку туристичної, міжнародно-туристичної галузі в Україні з прив’язкою до фінансових можливостей і передбаченням реальних та послідовних заходів;

· нормативно-правове забезпечення міжнародно-туристично­го бізнесу, а також пов’язаних з ним сфер соціально-економіч­ного життя;

· розроблення та впровадження системи пріоритетів і пільг фінансового характеру з метою захисту національного туристичного ринку;

· розроблення регіональних (територіальних) програм розвитку туристичної сфери; узгодження загальнодержавних та регіональних програм розвитку туризму;

· забезпечення інфраструктури міжнародного туризму — будівництво готелів, мотелів, кемпінгів, поліпшення транспортного забезпечення, роботи комунальних, поштових, сервісних служб;

· заохочення національних та іноземних інвестицій у розвиток туристичної індустрії;

· розвиток пов’язаного з туризмом бізнесу — відповідних сегментів харчової промисловості, сувенірних, картографічних підприємств;

· установлення порядку стандартизації, сертифікації та ліцензування в галузі туризму, відповідно з міжнародними, зокрема європейськими, критеріями якості;

· міжнародно-правове забезпечення сприятливих умов розвитку туризму в Україні — розв’язання питання щодо участі (членства) України в міжнародних спеціалізованих організаціях, об’єд­наннях та структурах, підписання та реалізація двосторонніх між­державних, міжурядових домовленостей щодо туризму;

· узгодження завдань розвитку туризму з цілями охорони навколишнього середовища, збереження біологічних видів та ланд­шафтів.

У цілому в Україні є хороші можливості для активного розвитку міжнародного туризму

 

163. Стратегічні пріоритети сучасної інтеграційної політики України

Екон. інтеграція є процесом об'єднання та взаємного структурного наближення нац. економік, який приводить до появи спільн. ринкового простору, створення інтернаціональних форм господарюв., збільш. взаємозалежності виробн. комплексів, все більш широкого узгодж. екон. політ. та спільного регулюв. на основі міждержавних угод і за мікроекономічної підприємницької взаємодії.

Стратегія інтеграції Укр. до ЄС

Стратегія інтеграції Укр. до ЄС має забезпечити входження держави до європ. політ., ек. і правов. простору і отримання на цій основі статусу асоційованого члена ЄС, що є гол. зовнполіт. пріоритетом Укр. Осн. напрями інтеграц. процесу: 1 адаптація зак-ства Укр. до зак-ства ЄС, забезпечення прав людини; 2 ек. інтеграція та розвиток торг. відносин між Укр. і ЄС; 3 інтеграція Укр. до ЄС у контексті загєвроп. безпеки; 4 політ. консолідація та зміцнення демократії; 5 адаптація соц. політики Укр. до стандартів ЄС; 6 культурно-освітня і науково-технічна інтеграція; 7 регіональна інтеграція Укр.; 8 галузева співпраця; 9співробітництво у галузі охорони довкілля.

Одним з перспективних регіон інтеграційних об’єднань може стати ГУАМ. Спільні економічні інтереси держав ГУУАМ найбільше сконцентровані навколо двох питань - транспортування прикаспійських енергоносіїв та прокладання нових транзитних маршрутів через Кавказький регіон. Відкриття, розробка та прокладання транспортних комунікацій з нафтогазових родовищ в Азербайджані, Туркменистані, Казахстані перетворюють закавказький причорноморський регіон у надзвичайно привабливий. Водночас регіон Причорномор'я, у тому числі й Закавказзя, має неабияке значення як ринок збуту української продукції. Україна має значення стратегічного транзитного маршруту енергоносіїв для європейських країн і з огляду на її переробні потужності має шанс стати суттєво важливою ланкою ек. безпеки Європи. Перспективним напрямком ек. співробітництва є також розвиток інвестиційної діяльності між державами ГУАМ, створення СП по переробці с/г продукції, в галузі машинобудування, енергетики і транспорту. В перспективі в межах ГУАМ може утворитися самодостатня в багатьох аспектах регіональна зона ек. співробітництва. Другий напрямок співпраці в межах ГУУАМ - це проблеми безпеки і стабільності в регіоні.

Стратегія інтеграції України до ОЧЕС.

Гол. мета існування ОЧЕС, з погляду Укр., полягає у сприянні зміцненню миру, стабільності та довіри у регіоні, забезпеченні добробуту та процвітання народів країн Причорномор’я на шляху до нової європ. спільноти. Укладення Статуту забезпечить суттєве зростання відчуття взаємоповаги народів, прискорення розбудови плідної співпраці на двостор. та багатостор. рівнях, ефективне просування інтересів Укр., зокрема, в питанні інтеграції до європ. міжн. стр-р. Розбудова всебічного співробітництва з дер-вами Чорномор. регіону є одним із важлив. напрямків зовн. пол-ки Укр. ЧЕС належить важливе місце у процесах створення загєвроп. ек. простору. Тому роль організації у цьому контексті полягає у сприянні процесам інтеграції Укр. у світогосп. життя.

 

164. Регіональна інтеграція як фактор нових реалій міжнародної економічної діяльності України

Характеризуючи сучасні інтеграційних процеси, слід відзначити, що відносини між країнами, які підлягали регулюванню відповідними міжнародними договорами між ними, перетворюються на «внутрішні», тобто такі, які здійснюються в межах міжкраїнового союзу того або іншого ступеня інтегрованості. А сталі виробничо-торговельні контакти, які існували в однонаціональних партнерів, набувають ознак міжнародності, як це трапилося, наприклад, у колишніх радянських та югославських республіках — нових незалежних державах.

До такої групи держав належить Україна, а проблеми, пов’язані з регіональними інтеграційними процесами, стають для неї особливо гострими. Тому оцінка тенденцій регіоналізації, які можуть радикально вплинути на умови міжнародної економічної діяльності країни, є важливим завданням.

Ускладнення для України, а особливо для українських виробників-експортерів виникають у зв’язку із недалекою втратою відносно сприятливого торговельного статусу, зокрема режиму вільної торгівлі з країнами, які незабаром інтегруються до ЄС: адже з Євросоюзом такого режиму Україна не має.

Важливою умовою формування ефективної системи міжнародної економічної діяльності України є визначення регіональних пріоритетів співробітництва з іншими країнами. При цьому очевидно, що особливий інтерес мають становити ті інтеграційні процеси, які знаходяться в географічній близькості від її кордонів.

Для перспектив вітчизняної міжнародної економічної діяльності актуальним є питання: яка з двох таких, географічно найближчих систем є більш привабливою — ЄС чи СНД.

Певні міжнародні інтеграційні процеси виявилися, з одного боку, недосяжними для України, а з іншого — навіть такими, що реально ускладнюють її становище.

Приклад.

Формування єдиного європейського ринку супроводжувалось ускладненнями для українських виробників з погляду можливостей потрапити на ринки деяких західноєвропейських країн, що раніше мали нижчі митні ставки та нетарифні бар’єри, ніж ті, якими вони стали в Європі після єдиного ринкового простору. Утворення митного союзу між Росією та Білоруссю також призвело до погіршення умов торгівлі з Білоруссю через те, що вона перейшла на російський, більш закритий стосовно України, режим.

Україні поки-що не вдається забезпечити собі повноцінну участь в міжнародних інтеграційних процесах.

 

165. Процеси регіоналізації в міжнародній економічній діяльності та участь в них України

Регіоналізація - процес перерозподілу владних компетенцій, передачі функцій від національного на регіональний рівень, поява і розвиток нових інституційних форм, що відповідають нової ролі регіонів у процесі прийняття рішень на національному та наднаціональному рівнях.

Природний розвиток процесу регіоналізації в Європейському союзі призвів до вироблення концепції «Європи регіонів», що відображає зросле значення регіонів і має на меті визначити їх місце в ЄС. Були створені такі організації як Асамблея європейських регіонів, а також Комітет регіонів. У сучасному європейському контексті також простежується тенденція до співпраці країн на регіональному рівні за допомогою членства в регіональних організаціях.

Крім того, поступово до регіонів переходить роль акторів міжнародних відносин, зокрема через укладання рамкових міжнародних договорів про співробітництво. З'являється таке поняття, як міжнародний маркетинг регіону, тобто створення іміджу регіону, інвестиційно привабливого клімату, а також орієнтація на потреби цільових груп покупців послуг території. Прикладом міжнародного маркетингу регіону може послужити діяльність Представництво регіону Стокгольма в Санкт-Петербурзі.

Що стосується безпосередньої участі регіонів у справах і формуванні політики ЄС, то останнє кілька десятиліть регіони прагнуть просувати себе і свої інтереси всередині європейського простору, наприклад, за допомогою відкриття своїх офісів у Брюселлі.

Україна в процесах регіоналізації світу

Позитивними наслідками регіоналізації є, у першу чергу, посилення зацікавленості регіонів в господарській діяльності, їх “економічна…   166. Задачі та передумови європейської інтеграції України

Співробітництво у сфері транспорту.

Загальний об'єм перевезень експортно-імпортних і транзитних вантажів в міжнародному повідомленні між Росією і Україною транспортом загального користування (залізничним, автомобільним і водним) складає близько 70 млн.

Розробляються програми круїзного судноплавства по лінії Дунай - Чорне море - Дніпро - Волга. Укладено угоду про паромне сполучення між російським портом Кавказ й українським Керч

Серед спільних проектів в галузі транспорту можна назвати створення могутнього вантажного електровоза в рамках кооперації Луганського і Новочеркаського заводів. Яскравим прикладом співпраці між Україною і Росією став виграний тендер на постачання до Іраку крупної партії луганських тепловозів з коломенськими дизельними двигунами.

Військово-технічна співпраця.

Завдяки більшій самодостатності, Росія намагається обмежувати і дозувати кооперацію з Україною у сфері виробництва озброєнь. Це узгоджується із обраною РФ стратегією розвитку власного виробництва зброї та підвищення самодостатності вітчизняного ВПК.

Співпраця в авіаційній і ракетно-космічній галузях.

в рамках двосторонніх зв'язків здійснюється близько 40% і більш наукових досліджень.

Стратегічним інтересам обох країн відповідає збереження і розвиток Харківського і Київського авіазаводів, КБ Антонова, КБ Тупольова, ОКБ С. Ілюшина.

На базі спільно розроблених ракетоносіїв "Зеніт" і "Циклон" створений триступінчатий "Зеніт-3".

Російський капітал в Україні

За даними деяких експертів, сьогодні на долю російського капіталу в Україні припадає 75% акцій в нафтопереробці, 30% в газотранзитній галузі, 50% в алюмінієвій промисловості, 30% в машинобудуванні, енергетиці та енергопостачанні.

У той час як західні інвестори намагаються вкладати гроші тільки в найбільш ліквідні галузі, росіян не лякає політико-економічний ризик і вони вкладають гроші у базові галузі, менш ліквідні, зате дуже рентабельні.

 

175. Охарактеризуйте сучасне україно-американське співробітництво

Співпраця між Україною та США заснована на спільних цінностях, включаючи поширення економічної свободи та демократії, забезпечення безпеки, посилення верховенства права, сприяння інноваціям та технологічному розвитку.

Економічна співпраця

Прямі американські інвестиції в українську економіку за перше півріччя 2010 р. склали 1,6 млрд. дол. США

Низка американських компаній (Боїнґ, Люсент Текнолоджіз, Вестінґгауз, Проктор енд Ґембл, Кока-Кола, Карґілл, МакДональдс, Американська енергетична група Ей-І-Ес та інші), що інвестували в Україну, починаючи з 1991 року, знаходяться серед найуспішніших багатонаціональних фірм, що йдуть в авангарді «нової економіки» ХХI століття

Співпраця у сфері енергетики

За сприяння США Україна здійснює заходи щодо альтернативного постачання ядерного палива, а також будівництва центрального сховища відпрацьованого ядерного палива з трьох українських АЕС (Південноукраїнська, Рівненська та Хмельницька) за участю американської компанії «Holtec International»,

США, разом з іншими донорами, через спільну з Урядом України Робочу групу надаватимуть допомогу в модернізації муніципальних опалювальних систем з метою збільшення їхньої енергоефективності й зменшення залежності від імпортованого газу.

Військово-технічне співробітництво.

Згідно з Дорожньою картою, підписаною 1 квітня 2008 р., основними пріоритетами українсько-американського співробітництва у військово-технічний сфері є пошук шляхів можливого технічного співробітництва у сфері ПРО, проведення консультацій з питань придбання та розгортання комунікаційного обладнання для українських збройних сил.

Обидві країни продовжуватимуть діяльність у сфері належного екологічного зберігання та знищення твердого ракетного палива

США також допомагають Україні позбуватися наступальних озброєнь та застарілої військової техніки, що потребує утилізації, зокрема, важких бомбардувальників Ту-22.

Співпраця у сфері охорони здоров’я

  176. Співробітництво України з країнами Близького Сходу Протягом кінця 2009 – початку 2010 рр. відносини України з країнами Близького Сходу характеризуються високим рівнем…

Сутність процесів глобалізації економічного життя та їх вплив на Україну.

Економічний, соціально-політичний, культурний розвиток останніх останніх років відбувався під дедалі потужнішим впливом глобалізації.

До головних ознак глобалізації можна віднести:

взаємозалежність національних економік та їх взаємопроникнення;

інтернаціоналізація світової економіки під впливом поглиблення міжнародного поділу праці;

послаблення можливостей національних держав щодо формування незалежної економічної політики;

становлення єдиної системи зв’язків і нової конфігурації світової економіки;

На сцену світового економічного життя висуваються нові дійові особи, які нині є головними суб’єктами світогосподарських процесів.

Такими суб’єктами є:

міжнародні організації (МВФ, Світовий банк, МОП, СОТ);

країни “великої сімки”;

багатонаціональні корпорації;

Великі міста.

Дослідники вважають, що вельми важливим проявом глобалізації економіки є регіоналізація. Деякі розвинуті регіони мають потребу в закордонній робочій силі.

Особливо гостро економічна глобалізація позначається в Україні на галузевій структурі зайнятості. Наприклад, маючи великі запаси вугілля в Україні, одна за одною закриваються вітчизняні копальні.. У кілька раів знизилося виробництво в легкій промисловості та машинобудуванні, а отже, і зайнятість у цих галузях. Проте зростає питома вага продукції в екологічно шкідливих галузях — таких як металургія. Усе це посилює масштаби безробіття, вимагає значних коштів на перекваліфікацію вивільнених працівників, великої за обсягом виплати соціальної допомоги, дає поштовх до еміграції переважно висококваліфікованих молодих і середнього віку робітників і спеціалістів зі значним практичним досвідом.

Так як Україна не може уникнути втягнення у глобалізаційні процеси, тому політичну та економічну політику держави треба формувати відповідно до факторів розвитку глобалізації, аби знешкодити можливі негативні наслідки та максимізувати вигоди від процесу глобалізації. Тому що Україна поступово інтегрується до міжнародних організацій та ринків і наслідки глобалізаційних процесів стають дедалі відчутнішими для української економіки.

 

184 Трансформація системи регулювання зовнішньоекономічної діяльності України в контексті розвитку інтеграційних та глобалізаційних процесів

Регулювання ЗЕД України здійснюється:

- державою в особи її органів в межах їх компетенції;

- недержавними органами управління економікою;

- самими суб'єктами ЗЕД.

Органами державного регулювання ЗЕД є:

- Верховна Рада;

- Кабінет Міністрів;

- Національний банк;

- Міністерство зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі;

- Державна митна служба;

- Експортно-імпортний банк;

- Центральне статистичне управління;

- Міністерство іноземних справ;

- податкові відомства.

Держава застосовує правові, адміністративні та економічні методи регулювання ЗЕД.Останнім часом проходить лібералізація митної політики, перевід її на принципи вільної торгівлі.

Держави об'єднуються в економічні торгові союзи, ліквідуючи в рамках цих союзів митні бар'єри і виробляючи єдину митну політику у відношенні до третіх країн.

На сьогоднішній день у суб'єкта ЗЕД існує три шляхи отримання квоти чи ліцензії на експорт товару:

- отримання держзамовлення (чи держконтракту, за якого квота і ліцензія видають безкоштовно;

- можна отримати експортну квоту і ліцензію у МЗЄЗТ, оплативши повністю експортне мито;

- можна купити квоту на аукціоні і безкоштовно стати власником ліцензії,

 

 

 

Актуальні пріоритети міжнародної економічної діяльності України 2

Актуальні проблеми економічної безпеки України22

Актуальні проблеми імпортної політики України 136

Аналіз ризиків надходження іноземних інвестицій в Україну 69

Аналітична оцінка людського потенціалу в Україні та країнах світу23

Антимонопольна регулююча політика України 61

Аукціони в міжнародній економічній діяльності України 131

Біржі в міжнародній економічній діяльності України132

Валютна політика в Україні як інструмент регулювання міжнародної економічної діяльності 100

Види та особливості застосування митних режимів в Україні 110

Види, форми та методи здійснення міжнародних інвестицій в Україні 68

Видова структура міжнародних послуг України 116

Виставки та ярмарки в міжнародній економічній діяльності України 130

Вплив міграційного капіталу на розвиток економіки 28

Галузева структура експортоорієнтованої промисловості України 145

Галузева структура експорту України 106

Географічна структура зовнішньої торгівлі послугами України 117

Географічна структура зовнішньої торгівлі України 120

Географічна структура міжнародної торгівлі послугами України 142

Географічна структура українського імпорту138

Глобальні проблеми сучасного розвитку та міжнародна економічна діяльність України 178

Двосторонні відносини в геоекономічній моделі України 173

Державна політика захисту галузей національного виробництва: цілі та методи16

Досвід функціонування вільних економічних зон (ВЕЗ) в Україні 53

Екологічні пріоритети розвитку відкритої економічної системи України. 182

Європейський банк реконструкції та розвитку та особливості його взаємодії з Україною. 92

Задачі та передумови європейської інтеграції України 166

Застосування митного тарифу: міжнародна практика та українські реалії 152

Захист прав інтелектуальної власності: світова практика та реалії України36

Значення товарообмінних операцій для економіки України 114

Зобов’язання України з питань вступу України до СОТ 112

Зовнішній борг: структура, обслуговування та визначення оптимальності 87

Зовнішня заборгованість держави в умовах глобалізації фінансових ринків96

Зовнішньоекономічна політика України13

Зовнішньополітична сфера та економічна сфера державної політики 21

Інноваційні системи як основа підвищення міжнародної конкурентоспроможності України49

Іноземні та зарубіжні інвестиції в міжнародній економічній діяльності України 73

Інститути та інструменти державної підтримки міжнародної економічної діяльності України15

Інститути та інструменти міжнародної міграційної політики 30

Інституційні посередники в міжнародній економічній діяльності України 141

Інструменти захисту прав інтелектуальної власності в Україні35

Інтеграційні процеси за участю країн регіону Центральної та Східної Європи та їх наслідки для України. 168

Інформатизація як визначний фактор міжнародного економічного співробітництва37

Класифікація складових факторів та видів міжнародної міграції робочої сили та її українська специфіка29

Класифікація та характеристика форм міжнародної економічної діяльності України3

Конкурентоспроможність людського капіталу України в умовах міжнародної трудової міграції 31

Конкурентоспроможність українських товарів на світових ринках 109

Кредитний ринок в умовах відкритої економіки України95

Критерії та показники відкритості економічної системи України 12

Лібералізація міжнародної торгівлі України140

Ліцензування в експортно-імпортній діяльності України121

Межи державного втручання в економіку України в сучасних умовах 113

Методи регулювання зовнішньоекономічної діяльності 111

Міжнародна трудова міграція як основа формування міграційного капіталу27

Міжнародне науково-технічне співробітництво та потенціал участі в ньому України39

Міжнародне співробітництв України в енергетичній сфері55

Міжнародні торгові режими в практиці міжнародної економічної діяльності України 124

Міжнародні торгові режими в практиці міжнародної економічної діяльності України 147

Міжнародні транснаціональні корпорації в Україні 57

Місце консалтингу у МЕД України45

Місце міжнародних технологічних послуг в структурі міжнародних послуг України 42

Наслідки міжнародної міграції людських ресурсів на ринку праці України26

Нетарифні інструменти торгівельної політики України 128

Оптимізація моделі ресурсоспоживання України в системі міжнародних економічних пріоритетів 180

Організаційна структура управління зовнішньоекономічною діяльністю підприємства та її особливості в залежності від методів виходу на зовнішні ринки 51

Основні інструменти підтримки експорту України 144

Основні наслідки інвестиційної діяльності ТНК в Україні 82

Основні передумови інвестиційної привабливості економіки України 88

Основні політико-правові умови розвитку інвестиційної діяльності в Україні 76

Особливості взаємодії України з організаціями групи Світового банку.93

Особливості впливу глобалізації фінансових ринків на економіку України 74

Особливості діяльності промислово-фінансових груп (ПФГ) в Україні 59

Особливості зовнішньої заборгованості України та сучасний стан зовнішнього боргу України97

Особливості національного енергоспоживання в контексті глобальних тенденцій розвитку 181

Особливості ризиків дестабілізації української економіки 83

Особливості ринку лізингових послуг України139

Особливості розвитку спільних підприємств з точки зору інвестиційних процесів в Україні 81

Особливості розвитку та діяльності спільних підприємств в Україні 62

Особливості розвитку фондового ринку України 65

Особливості становлення ринку послуг у відкритій економіці України 115

Особливості сучасної торгівлі конкретними фінансовими інструментами в Україні 75

Особливості тарифного регулювання в Україні 126

Особливості участі України в міжнародних валютно-фінансових відносинах 72

Особливості формування відкритої економічної системи України 4

Особливості формування моделі стратегії національної безпеки України 20

Охарактеризуйте основні макроекономічні показники України за останній рік17

Охарактеризуйте пріоритети експортної діяльності України 146

Охарактеризуйте сучасне україно-американське співробітництво175

Охарактеризуйте тарифні інструменти торгівельної політики України 154

Оцінка та проблеми зовнішньої заборгованості України 66

Підприємство як суб'єкт міжнародної економічної діяльності 11

Платіжний баланс України: особливості формування, стан та динаміка 9

Поняття платіжного балансу та його роль в системі макроекономічних показників в Україні 8

Поняття та тенденції розвитку міжнародного туризму в Україні 161

Посередницькі операції в міжнародній економічній діяльності України 125

Правове регулювання страхування в Україні 159

Правові та інституційні засади розвитку співробітництва України з ЄС 167

Приватизація як інструмент залучення інвестицій до української економіки 80

Принципи міжнародної економічної діяльності України6

Принципи та підходи СОТ застосування нетарифних інструментів в контексті українських зовнішньоекономічних інтересів 153

Принципи та суб’єкти валютного регулювання в Україні 101

Проблема регулювання валютних ризиків в Україні 102

Проблеми залучення України до міжнародного валютного ринку94

Проблеми та перспективи участі України в СНД 170

Проблеми участі України в системі світового ринку капіталу 71

Продовольчий потенціал: українські реалії в світлі міжнародних проблем 179

Професійні послуги в міжнародній економічній діяльності України 134

Процеси злиття та поглинання як засіб транснаціоналізації економіки України 58

Процеси регіоналізації в міжнародній економічній діяльності та участь в них України 165

Рахунок поточних операцій та особливості його формування в Україні 10

Регіональна інтеграція як фактор нових реалій міжнародної економічної діяльності України 164

Регіональна структура міжнародної торгівлі України 150

Регулювання міжнародних ринків інтелектуальної власності 41

Регулювання міжнародної інвестиційної діяльності в Україні70

Регулювання міжнародної міграції людських ресурсів в Україні25

Реклама в міжнародній економічній діяльності України 155

Ринок цінних паперів: місце та функції в міжнародній економічній діяльності України 86

Рівні міжнародної економічної діяльності України7

Розвиток інжинірингових послуг у відкритій економіці України 48

Розвиток національного фондового ринку як умова портфельного іноземного інвестування 85

Розвиток страхових послуг в Україні як фактор інтеграції в систему міжнародного поділу праці 157

Роль державного страхування у МЕД України 118

Роль інжинірингу у підвищенні ефективності МЕД України44

Роль міжнародного лізингу в економіці України 156

Роль франчайзингу у МЕД України46

Роль хеджування у розширенні експорту та підвищення ефективності МЕД України 160

Соціально-економічні наслідки міжнародної міграції людських ресурсів Україні32

Співробітництво України в сировинному виробництві та агропромислове співробітництво, кооперація у сфері переробного виробництва56

Співробітництво України з країнами Близького Сходу 176

Співробітництво України з країнами Південної та Південно-Східної Азії 177

Співробітництво України з МВФ. 91

Співробітництво України з Організацією Чорноморського економічного співробітництва 171

Створення стратегічних альянсів: світовий досвід та українські реалії 63

Стратегічні пріоритети сучасної інтеграційної політики України 163

Стратегія управління державним зовнішнім боргом України 99

Страхування в міжнародній економічній діяльності: світова практика та українська специфіка 158

Структура українського експорту та цілі оптимізації експортної політики України 133

Структура українського імпорту та напрями оптимізації імпортної політики України 135

Структура франчайзингу у відкритій економіці України47

Ступінь міжнародної виробничої спеціалізації економіки України 52

Суб'єкти міжнародної економічної діяльності України5

Сутність процесів глобалізації економічного життя та їх вплив на Україну. 183

Сутність та експертна оцінка інвестиційного клімату в Україні 77

Сутність та особливості процесів інтернаціоналізації української економіки 18

Сучасні засоби протекціонізму в міжнародній економічній діяльності та особливості його застосування в Україні 143

Сучасні особливості виходу українських підприємств на зовнішні ринки50

Сучасні особливості кредитування української економіки з боку міжнародних організацій 79

Сучасні особливості співробітництва України в межах ГУАМ 172

Сучасні особливості україно-російського співробітництва 174

Сучасні тенденції розвитку інвестиційного середовища в Україні 78

Сучасні форми залучення трудових ресурсів в МЕД24

Тарифні та нетарифні інструменти регулювання міжнародної економічної діяльності України 149

Тенденції зовнішньої торгівлі послугами в Україні 123

Тендери в міжнародній економічній діяльності України 129

Технопарки та технополіси в стратегії розвитку відкритої економіки України34

Товарна структура зовнішньої торгівлі України 151

Товарна структура українського імпорту137

Торгівля товарами в системі міжнародної економічної діяльності України 103

Торгове ембарго в практиці міжнародної економічної діяльності України 148

Транспортно-експедиторські послуги в міжнародній економічній діяльності України 127

Трансформація системи регулювання зовнішньоекономічної діяльності України в контексті розвитку інтеграційних та глобалізацій них процесів 184

Україна в міжнародних туристичних операціях: національна специфіка та задачі 162

Україна в міжнародній торгівлі високотехнологічними товарами та послугами40

Україна в процесах міжнародної виробничої кооперації54

Україна в системі міжнародних транспортних комунікацій 107

Україна в системі міжнародних транспортних коридорів 108

Україна в системі міжнародних туристичних послуг 105

Україна в системі міжнародної торгівлі послугами122

Україна в системі прикордонної торгівлі та співробітництва євро регіонів 169

Україна в системі рейтингових оцінок національної конкурентоспроможності країн 19

Україна на міжнародних ринках технологій38

Україна на світових ринках об’єктів інтелектуальної власності 33

Умови та наслідки членства України в СОТ119

Участь міжнародних валютно-фінансових організацій в процесах економічної трансформації в Україні. 90

Участь України в сучасних проектах МНТС43

Факторна забезпеченість України як передумова її міжнародної економічної діяльності 1

Характеристика показників структури і динаміки іноземних та зарубіжних інвестицій в Україні 67

Холдинги як організаційна форма концентрації капіталу60

Цілі державної політики регулювання відкритої економіки 14

Цілі тарифної політики та її наслідки для міжнародної економічної діяльності України 104

Шляхи вирішення боргової проблеми України98

Шляхи підвищення ефективності використання іноземних інвестиційних позик 89

Шляхи усунення інвестиційних та кредитних ризиків в міжнародній економічній діяльності України 84

Які механізми та інструменти використовують українські підприємства при виході на міжнародні ринки 64