Реферат Курсовая Конспект
ПРЕДМЕТ І ЗАДАЧІ ФІЗИКО-ХІМІЧНОЇ МЕХАНІКИ Навколишній світ та дисперсні системи - раздел Химия, Розділ 1 ...
|
РОЗДІЛ 1
ПРЕДМЕТ І ЗАДАЧІ ФІЗИКО-ХІМІЧНОЇ МЕХАНІКИ
Навколишній світ та дисперсні системи
Фізико-хімічна механіка як наукова дисципліна, її задачі
Дисперсні системи. Класифікація дисперсних систем з позиції фізико-хімічної механіки композиційних матеріалів
Особливості властивостей колоїдних систем
Короткий історичний огляд
Фізико-хімічна механіка як наукова дисципліна, її задачі
Фізико-хімічна механіка (ФХМ) – наукова дисципліна, що сформувалася на стику молекулярної фізики (фізика твердого тіла), механіки матеріалів і фізичної хімії (фізико-хімія поверхневих явищ і дисперсних систем).
Фізико-хімічна механіка композиційних будівельних матеріалів (КБМ) – це галузь знання, яка вивчає фізико-хімічні фактори, що визначають механічні властивості КБМ і їх структуру, і розроблює шляхи і методи використання цих факторів для керування механічними властивостями КБМ, а також процесами одержання КБМ із заданою структурою і необхідними властивостями.
Розв’язання цієї задачі повинно привести до підвищення міцності і стійкості матеріалів у різноманітних умовах їх служби, а також до полегшення, прискорення і поліпшення процесів механічної обробки різних твердих тіл тиском, різанням і здрібнюванням за допомогою спільного використання як фізичних (температури), хімічних, так і механічних факторів. Для розв’язання основної задачі ФХМ необхідна розробка двох проблем:
- вивчення фізико-хімічних закономірностей і механізму деформаційних процесів руйнування твердого тіла залежно від його складу і структури, впливу температури і зовнішнього середовища;
- вивчення процесів структуроутворення, а саме: розвиток просторових структур, що утворюють тверде тіло з заданими механічними властивостями; вивчення кінетики цих закономірностей.
Перша проблема пов'язана з розвитком теорії різного роду процесів обробки твердих тіл – тиском, різанням, а також подрібненням і тонким помелом.
Друга проблема зв'язана з теорією утворення нових дисперсних фаз з первісного рідкого середовища – переохолодженого розплаву, пересиченого розчину або шляхом спресовування і спікання спочатку не зв'язаних між собою твердих частинок порошку.
Фізико-хімічна механіка вивчає двох- або багатофазові системи, у яких хоча б одна з фаз знаходиться у високодисперсному стані. Властивості таких систем визначаються великою питомою поверхнею, молекулярними силами, що нескомпенсовані в поверхневих міжфазних шарах, а також характеристиками і будівлею цих шарів.
Загальна властивість дисперсних систем, особливо високодисперсних і висококонцентрованих, полягає в тому, що одні тільки механічні впливи самі по собі звичайно недостатньо ефективні для оптимального проведення процесів формування й обробки дисперсних систем і матеріалів, для надання їм потрібної структури і забезпечення необхідних механічних властивостей. Найважливішу роль грають у цих процесах поверхневі фізико-хімічні явища, від яких залежить взаємодія часток дисперсних фаз між собою і з навколишнім середовищем, і в остаточному підсумку – зчеплення часток. Це і визначає головну ідею ФХМ про керування структурою і механічними властивостями дисперсних систем і матеріалів шляхом оптимального сполучення механічних впливів (особливо періодичних вібраційних та імпульсних) і фізико-хімічних процесів на поверхні розподілу фаз (адсорбція, адгезія, змочування, електрохімічні процеси). Регулювання поверхневих явищ і процесів за допомогою методів колоїдної хімії, і, у першу чергу, за допомогою ПАР, дозволяє широко варіювати (послабляти або посилювати) зчеплення між частками дисперсних фаз і регулювати тим самим у бажаному напрямку механічні властивості дисперсних систем і матеріалів.
Таким чином, основна мета ФХМ – установлення закономірностей одержання (синтезу) різних твердих тіл із заданими механічними властивостями; інтенсифікація фізико-хімічних процесів у дисперсних системах; ефективне керування процесами їх утворення і руйнування.
ФХМ вивчає залежність структури і механічних властивостей дисперсних систем, твердих тіл і матеріалів від фізико-хімічних процесів, що діються як в об’ємі, так і особливо на поверхні розподілу фаз.
Широта об'єктів і задач фізико-хімічної механіки обумовлена тим, що переважна більшість тіл у природі і техніці являють собою саме дисперсні системи, тобто є мікронеоднорідними (мікрогетерогенними) тілами і складаються з часток, що більш-менш міцно зв'язані.
Періодичні колоїдні системи.
Періодичні колоїдні системи (ПКС) – це системи, що складаються з мікрооб'єктів, які взаємодіють на великій (у порівнянні з атомом) відстані. ПКС – мають пружно-пластично-в’язкі властивості. Більшість з них здатні до тиксотропних перетворень. ПКС широко поширені в природі – (глини, ґрунти), їх використовують у промисловості – керамічні маси, цементні пасти, консистентні змазки.
Залежно від величини прикладеного навантаження і часу його дії ПКС здатні поводитися, як пружні тверді тіла чи як легкоплинні рідини. Після зняття навантаження міцність їх мимовільно відновлюється.
Характерна риса ПКС – визначений ступінь упорядкування розташування її структурних елементів. Просторова сітка багатьох ПКС являє собою правильну квазікристалічну решітку, у якій, як і в ґратках реальних кристалів, є перекручування – вакантні місця, впровадження в міжвузля та інше.
РОЗДІЛ 2
ПОВЕРХНЕВІ ЯВИЩА В ДИСПЕРСНИХ СИСТЕМАХ
Поверхнева енергія і її природа
Змочування і набухання
Самовільні процеси на межі розділу фаз
РОЗДІЛ 3
АДСОРБЦІЯ. ОСНОВНІ ЗАКОНОМІРНОСТІ АДСОРБЦІЇ
Адсорбція. Основні закономірності адсорбції
Теорія мономолекулярної адсорбції
Полімолекулярна адсорбція
Рівняння Гіббса. Двомірний тиск
Правило Дюкло - Траубе
Адсорбція на межі тверде тіло – розчин
Адсорбція. Основні закономірності адсорбції
Адсорбцією (Г) називається згущення (концентрування) газоподібної чи розчиненої речовини на поверхні розподілу фаз – на поверхні твердого тіла або рідини. Газ або розчинену речовину прийнято називати адсорбтивом або адсорбатом, а речовину, що адсорбує їх, – адсорбентом.
Розрізняють фізичну (адсорбційні сили – міжмолекулярні сили Ван-дер-Ваальса) і хімічну адсорбцію – хемосорбцію. Фізична адсорбція завжди оборотна, хімічна як правило необоротна.
Фізична адсорбція протікає самовільно. Адсорбтив прагне цілком зайняти всю поверхню адсорбенту. Цьому перешкоджає десорбція, викликана прагненням до рівномірного розподілу речовини внаслідок теплового руху. Для кожної концентрації адсорбтиву в навколишньому середовищі існує стан адсорбційної рівноваги, аналогічний рівновазі між конденсацією і випаром Г → f (Cm, Т, p).
Кількість адсорбованої речовини в даний момент часу характеризується відношенням надлишку його в поверхневому шарі до площі поверхні чи до маси адсорбенту Г, моль/см2, моль×см-2; Г, моль/г, моль×г-1. Адсорбцію можна характеризувати по-різному.
Для цього визначають:
– залежність кількості адсорбованої речовини від температури Г = f (Т) при рівноважному тиску p або концентраціях C = const.
Графіки Г = f (Т) при p = const називають ізобарами, а при С = const – ізопікнами адсорбції:
– залежність рівноважного тиску (концентрації) від температури при постійних кількостях адсорбційної речовини; графіки p = f (Т) і С = f (Т) при Г – const – називають ізостерами;
– залежність кількості адсорбованої речовини від рівноважного тиску або концентрації при постійній температурі. Графіки Г = f(p) при Т = const або Г = f (С) при Т = const називають ізотермами адсорбції (рис. 3.1).
Як видно з рис. 3.1, ізотерми мають три ділянки, дві з яких прямолінійні й одна криволінійна.
| Рис.3.1. Загальний вид ізотерм адсорбції при різних температурах: 1 – Т1; 2 – Т2 (Т2 > Т1) |
І ділянка – адсорбція при невеликих тисках чи концентраціях пропорційна або тиску або концентрації; це відповідає в значній мірі ще вільній поверхні адсорбенту.
ІІ ділянка – перехідна ділянка.
ІІІ ділянка – відповідає поверхні адсорбенту, повній насиченості адсорбтивом.
Якщо на поверхні виник мономолекулярний шар адсорбтиву, кількість адсорбованої речовини перестає практично залежати від тиску чи концентрації.
Ізотерма адсорбції за своїм виглядом нагадує параболу. Тому Бедекер, а потім Фрейндліх для її аналітичного визначення запропонували рівняння (3.1):
(3.1)
де: х – кількість молів адсорбованої речовини; m – маса адсорбенту;
К і – константи; p – рівноважний тиск газу навколо адсорбенту.
Для адсорбції з розчинів рівняння Бедекера – Фрейндліха записують так:
(3.2)
де β-константа, що відповідає константі К рівняння 3.1; С – рівноважна концентрація, моль·л-1. Фізичний зміст β при С=1 – величина адсорбції при рівноважній концентрації адсорбтива, що відповідає 1 моль·л-1. Показник, що пред’являє собою правильний дріб, характеризує ступінь наближення ізотерми до прямої. З підвищенням температури β – зменшується, а– зростає.
Рівняння (3.1; 3.2) придатні для інтервалу середніх тисків і концентрацій.
Константи рівняння Фрейндліха знаходять графічно при логарифмуванні рівняння (рис. 3.2):
(3.3)
| Рис.3.2. Логарифмічна ізотерма адсорбції де: ; Г´ = моль × г-1; Ср = моль × л-1 |
РОЗДІЛ 4
ПОВЕРХНЕВО-АКТИВНІ РЕЧОВИНИ
Склад і фізико-хімічна природа ПАР
Класифікація ПАР за хімічною будовою
Аніоноактивні ПАР
Катіоноактивні ПАР
Класифікація ПАР за механізмом дії
Термодинамічні, поверхневі та об'ємні властивості розчинів ПАР в зв'язку зі стійкістю дисперсних систем
Використання ПАР в техніці
Аніоноактивні ПАР
Д. Інші типи аніонних гідрофільних груп
1. Фосфати і фосфінові кислоти.
2. Персульфати, тіосульфати і ін.
3. Сульфаміди.
4. Сульфамідові кислоти.
РОЗДІЛ 5
СТІЙКІСТЬ ДИСПЕРСНИХ СИСТЕМ
Будова колоїдних міцел
Стійкість і коагуляція дисперсних систем
Седиментаційна (кінетична) стійкість
Процеси стабілізації дисперсних систем і їхня роль у техніці
Седиментаційна (кінетична) стійкість
Здатність дисперсної системи зберігати рівномірний розподіл часток по всьому об’єму прийнято називати седиментаційною чи кінетичною стійкістю системи.
Швидкість седиментації часток у дисперсійному середовищі колоїдної системи (V). визначається за рівнянням (5.10):
V (5.10)
де: r – радіус частки; η – в'язкість дисперсійного середовища; ρ і ρ0 – щільність дисперсної фази і дисперсійного середовища відповідно.
Рівняння справедливе для суспензій з частками розміром (0,1-100)×10-6 м (0,1-100 мкм). Частки з діаметром δ > 100 мкм осідають прискорено, а для часток з δ < 0,1мкм інтенсивність броунівського руху превалює над швидкістю седиментації під дією сил гравітації.
Як ілюстрацію впливу розміру часток на швидкість осідання нижче наведені швидкості седиментації сферичних часток кварцу у воді залежно від їхнього радіуса (щільність кварцу ρ = 2750 кг/м3) (табл. 5.1).
Таблиця 5.1
Радіус часток, см | 10-3 | 10-4 | 10-5 | 10-6 | 10-7 |
Швидкість седиментації, см/с | 3,2∙10-2 | 3,2∙10-4 | 3,2·10-6 | 3,2 ∙ 10-8 | 3,2 ∙ 10-10 |
Час, необхідний для осідання часток на відстань у 1см | 31 с | 51,7 хв | 86,2 год | 359 днів | 100 років |
На рівноважний розподіл часток у системі впливають незначні поштовхи і струси, а також неоднакова температура в різних ділянках золю, що приводить до утворення в системі конвекційних потоків. Розрахунки показують, що досить, наприклад, коливань температури на 0,001°С в 1 годину, щоб седиментація у високодисперсному золі золота була цілком виключена.
У монодисперсній системі швидкість осідання однакових за розміром часток однакова, відстоювання буде відбуватися рівномірно. Швидкість седиментації монодисперсної суспензії можна визначити, спостерігаючи за осіданням якої-небудь однієї з її часток у мікроскоп. Таким чином, у монодисперсній системі висота освітлюваної рідини пропорційна часу відстоювання. При цьому межа розподілу концентрованої суспензії і прозорого середовища буде зміщуватися на деяку відстань. Тоді швидкість осідання відповідає рівнянню (5.11):
V = H / t (5.11)
а радіус частинок описується – рівнянням (5.12):
r = К (5.12)
де: (5.13)
Із рівняння (5.13) легко обчислити радіус частинок суспензії за результатами вивчення її осідання візуально.
При відстоюванні полідисперсної суспензії на відміну від монодисперсної границя осідаючого шару виявляється розмитою, тому що частки, що мають різні радіуси, проходять за однаковий час різні шляхи. Тому седиментаційний аналіз полідисперсної системи зводиться до визначення швидкості накопичення осаду.
Способи встановлення залежності між масою осадку, що випав, і часом осідання, що графічно зображують у вигляді седиментаційних кривих, розглянуто в практикуму по курсу “Фізична хімія і хімія силікатів”. Седиментаційна крива характеризує вміст часток різного розміру в полідисперсній системі. За результатами обробки седиментаційної кривої, звичайно зображують діаграму (рис. 5.9, пунктир) , а по ній креслять криву розподілу (жирна лінія).
Згідно з цією діаграмою масовий вміст кожної фракції (ІІ…V) відповідає площі прямокутника .
Рис. 5.9. Крива розподілу частинок дисперсної фази полідисперсної системи
РОЗДІЛ 6
СТРУКТУРНО-МЕХАНІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ ТІЛ ТА ЇХ ЗНАЧЕННЯ
Поняття про структурно-механічні властивості
Загальні відомості про структуроутворення в дисперсних системах
РОЗДІЛ 7
РЕОЛОГІЯ ДИСПЕРСНИХ СИСТЕМ
Деформації і течії
Методи реологічного моделювання
Криві течії і в'язкості
Методика побудови реологічних кривих
Моделі і рівняння течії структурованих дисперсних систем
Про реологічні криві течії і в'язкості структурованих рідин на прикладі цементобетонної суміші
ІІ ЧАСТИНА
ПРИКЛАДНІ АСПЕКТИ ФІЗИКО-ХІМІЧНОЇ МЕХАНІКИ БУДІВЕЛЬНИХ МАТЕРІАЛІВ
РОЗДІЛ 8
СТРУКТУРОУТВОРЕННЯ В ДИСПЕРСНИХ МІНЕРАЛЬНИХ В'ЯЖУЧИХ РЕЧОВИНАХ
Термодинамічні аспекти процесів гідратаційного твердіння в'яжучих речовин
Розчинення в'яжучих речовин
Основні закономірності кінетики кристалізації нової фази з пересичених розчинів і фазовий склад цементного каменю
Формування структури цементного каменю
РОЗДІЛ 9
ВІБРОРЕОЛОГІЯ ДИСПЕРСНИХ СИСТЕМ
Фізичні основи ущільнення й формозміни бетонних сумішей
Основні параметри вібраційного ущільнення бетонної суміші
Вібродиспергування тіл та віброперемішування сумішей
Основи технології виробництва дорожніх бетонів на основі органічних в'яжучих
Основи технології виробництва дорожніх бетонів на основі органічних в'яжучих
Принциповий зміст процесу перемішування сумішей
Принцип та метод визначення температури перемішування сумішей
Температурні параметри приготування сумішей
Змочування кам'яних матеріалів в'яжучим як фактор якості перемішування
Зміст процесу ущільнення сумішей
Зміст процесу ущільнення асфальтобетону.
Метою процесу ущільнення є максимально повне зближення зерен мінерального остову поміж собою.Після перемішування асфальтобетонна суміш являє собою пухку масу. Після укладання до шару покриття (до ущільнення) вона має середню щільність близьку 1800 кг/м3. В ущільненому стані середня щільність асфальтобетону досягає 2350 кг/м3. Якщо припустити, що істинна щільність асфальтобетону наближається до 2480 кг/м3, можна розрахувати приріст щільності (зменшення пористості) асфальтобетонної суміші.
(9.15)
(9.16)
Ущільнення зменшує пористість асфальтобетону (VДу - VПу - різниця пористостей до та після ущільнення) дорівнює 22,3 %.
Таким чином, ущільнення є надзвичайно важливою стадією при формуванні структури та властивостей асфальтобетону. Недоущільнення є причиною утворення колій та напливів улітку, інтенсивного руйнування (лущення та викришування) під дією води та перемінного заморожування і відтавання у перехідні періоди.
Для досягнення запроектованої щільності асфальтобетону необхідно розташувати його мінеральні зерна таким чином, щоб відстань між ними наближалась до товщини шару структурованого бітуму. Це вимагає просторового переміщення зерен, чого можна домогтися у тому випадку, якщо ущільнювальні засоби створюють у шарі нормальні й дотичні напруження. Просторовому зміщенню зерен одне відносно одного перешкоджає зачеплення зерен одне за одне, та опір плівок бітуму видавлюванню з зон контакту. Можна припустити, що ущільнення буде ефективним, коли
σущ > σз + σб (9.17)
де: σущ - ущільнювальне напруження;
σ3 - опір зерен переміщенню;
σб- опір бітуму видавлюванню.
Опір зерен переміщенню певною мірою відповідає формулі, подібній до закону Кулона:
σз = p tg φ + c (9.18)
де: кут φ - тертя у асфальтобетонній суміші;
с - зчеплення (когезія) структурованого бітуму;
р - вертикальний тиск.
Опір шарів бітуму видавлюванню описують формулою, подібною до закону Ньютона:
σб = η∙ (9.19)
де: η - в'язкість бітуму;
- швидкість видавлювання бітуму з зазору між мінеральними зернами.
Тоді умова ущільнення асфальтобетонної суміші має вигляд:
σущ > η∙+ p tg φ + c (9.20)
9.4.6. Шляхи інтенсифікації ущільнення сумішей
Головним фактором ущільнення є ущільнювальне навантаження.
Таке навантаження створюють жорстко-барабанні котки. Ефект цього
ущільнення є обмеженим, оскільки після деякої границі має місце подрібнення мінеральних зерен, що приводить до надзвичайно швидкого
руйнування покриття. Значно більший ефект може бути досягнутий при використанні пневмокатків, які при мінімальному вертикальному тиску
викликають у шарі (за рахунок зчеплення шару з пневматиком) дотичне
напруження. Це приводить до зниження опору, який викликає внутрішнє
тертя у суміші.
Поліпшенню ущільненостіасфальтобетонної суміші будуть сприяти такі фактори: зменшення швидкості укочування, яке знижує опір бітуму видавлюванню з міжзернового простору, але суттєво знижує швидкість ущільнення; зниження внутрішнього тертя за рахунок зменшення вмісту щебеню у суміші, збільшення вмісту піску та мінерального порошку, що може привести до зниження зсувостійкості асфальтобетону; зниження внутрішнього тертя та зчеплення за рахунок більшого вмісту бітуму у суміші, що також може супроводжуватись пониженням міцності асфальтобетону.
Таким чином, перелічені фактори сприяють поліпшенню ущільнення асфальтобетонних сумішей, але спричиняють відповідні негативні наслідки. Важливо так керувати ущільненістю, щоб забезпечувати добре та швидке ущільнення без негативних наслідків для якості асфальтобетонного
покриття.
Одним з таких факторів є температура ущільнення. Вважають, що
процес ущільнення асфальтобетонної суміші може бути ефективним, якщо в'язкість бітуму у процесі ущільнення наближається до 10 Па∙с (у західних країнах, в зв'язку з застосуванням сучасних засобів ущільнення в'язкість
бітуму приймають близько 20 Па∙с). Для визначення температури, яка відповідає цій в'язкості (10 Па∙с), потрібно на рис. 9.5 з точки, яка відповідає
цій в'язкості, провести лінію, паралельну осі температур. Точка перетину
цієї лінії з кривою температурної залежності в'язкості буде відповідати
температурі ущільнення асфальтобетонної суміші на конкретному
бітумі. Очевидно, що температури ущільнення (Ту) для кожного бітуму
істотно нижче температур перемішування і що температури ущільнення
знижуються з переходом від бітумів з малою глибиною проникнення
стандартної голки до бітумів з великою глибиною проникності голки,
а також від в'язких до рідких бітумів. Крім того, покращенню ущільнення сприяє використання ПАР: після введення в бітум оптимальної
кількості ПАР водонасичення асфальтобетону зменшується в середньому
на 1,5-2,0 %.
Визначені таким способом температури ущільнення нормуються стандартами та будівельними нормами і правилами (табл. 9.4)
Таблиця 9.4
Пропоновані температури ущільнення
асфальтобетонних сумішей (витяг з ДСТУ Б В.2. 7
"Суміші асфальтобетонні дорожні і асфальтобетон")
Вид суміші | Марка та клас бітуму | Температура на початку ущільнення асфальтобетонів, °С | |
з вмістом щебеню більш 45 % за масою | з вмістом щебеню менш 45 % за масою | ||
Гаряча | БНД 40/60 БНД 60/90 БНД 90/130 БНД 130/200 | 150-155 145-150 135-145 120-135 | 130-140 115-130 105-115 90-105 |
Холодна | СГ 130/200 МГ 130/200 МГО 130/200 СГ 70/130 МГ 70/130 МГО 70/130 | не нижче 5 | – |
Використання температурного фактору для регулювання ущільнення, як і інших, розглянутих вище, має обмежений характер. Високі (понад пропонуємі) початкові температури не бажані через технологічне старіння бітуму та через можливість утворення мікротріщин у шарі асфальтобетону безпосередньо під котком, які у подальшому стають осередком масового руйнування дорожніх покриттів.
Прогресивні технології ущільнення органомінеральних сумішей зараз тісно пов'язані з розробкою та застосуванням нових ущільнювальних засобів: пневмокатків з регулюваним тиском у шинах, віброкотків, комбінованих вібропневмокатків. Такі котки забезпечують високоефективне ущільнення, що дозволяє підвищити темп ущільнення, виключити подрібнення зерен кам'яних матеріалів під час ущільнення асфальтобетонної суміші, створити шорстку поверхню покриття.
РОЗДІЛ 10
ОСНОВИ ФІЗИКО-ХІМІЧНОЇ МЕХАНІКИ ОРГАНІЧНИХ В'ЯЖУЧИХ РЕЧОВИН
Склад, структура і властивості кам'яновугільних дорожніх дьогтів
Склад, структура і властивості нафтових дорожніх бітумів
Бітумні емульсії
Бітумні емульсії
Визначення. Склад. Класифікація.
Бітумні емульсії – мікрогеторогенні дисперсні системи.
Технологія виробництва.
Фізико-механічні властивості та технологічні вимоги.
Технічна характеристика диспергатора ДБ – 1
Середня продуктивність, м3/с (т/ч)……………….1,4×10-4 (0,5)
Ширина зазору, мм ……………………………....0,15 – 0,1
Частота обертання, хв-1 ……………………….….3000
Потужність двигуна, кВт …………………………28
Триступеневий диспергатор (рис 10.27) має всередині вал з одним
рифленим і з двома гладкими дисками. На внутрішній поверхні
корпуса закріплені три нерухомих кільця, одне рифлене і два гладких. Рифлені і гладкі поверхні кілець і дисків, що створюють робочі зазори, регулюються.
При емульгуванні вихідні матеріали поступають у першу камеру під дією лопаток проходять через зазор між рифленими поверхнями і попадають у третю і четверту камери. Таким чином, рідини послідовно проходять три ступені обробки.
Бітумополімерні в’яжучі і асфальтобетони на їх основі
Особливості структури бітумів, що модифіковані полімерами
Вплив в'язкості вихідних бітумів на механічні властивості бітумополімерних в’яжучих
Залежність механічних властивостей бітумополімерних в’яжучих від вмісту в них полімерів
Взаємозв'язок пенетрації, когезії і температури розм'якшеності
Стабільність бітумополімерних в’яжучих при зберіганні і технологічні температури підготовки
Зсувостійкість і тріщиностійкість асфальтополімербетонів
РОЗДІЛ 11
ОСНОВИ ФІЗИКО-ХІМІЧНОЇ МЕХАНІКИ АСФАЛЬТО-І ДЬОГТЕБЕТОНІВ
Роль матриці асфальто- і дьогтебетону у формуванні властивостей бетонів
Дьогтебетон
Асфальтобетон
Дьогтебетони з комплексно-модифікованою мікроструктурою
– Конец работы –
Используемые теги: Предмет, задачі, ФІЗИКО-ХІМІЧНОЇ, механіки, Навколишній, Світ, дисперсні, системи0.105
Если Вам нужно дополнительный материал на эту тему, или Вы не нашли то, что искали, рекомендуем воспользоваться поиском по нашей базе работ: ПРЕДМЕТ І ЗАДАЧІ ФІЗИКО-ХІМІЧНОЇ МЕХАНІКИ Навколишній світ та дисперсні системи
Если этот материал оказался полезным для Вас, Вы можете сохранить его на свою страничку в социальных сетях:
Твитнуть |
Новости и инфо для студентов