Конфликтология

1. Об єкт і предмет конфліктології. Провідна ідея конфлікто-логічної науки - думка про об єктивну необхідність конфлікту в суспільному житті Конфлікт - не випадковий епізод, а постійний стан соціальних процесів . З цього випливає життєво важлива потреба в науковому вивченні цього соціального феномена та виробленні ґрунтових механізмів управління ним. Об єктом комплексного аналізу науки постають конфлікти в цілому з усіма їх базовими ознаками, елементами та принципами розвитку специфічною стороною об єкта конфліктології є та сфера суспільного життя буття, особи , в якій виникає конфлікт, адже це первинно визначає його характер економічний, соціальний, етнічний, культурний, юридичний тощо . Предметом конфліктології можна вважати загальні закономірності виникнення, динаміки і закінчення конфліктів. Проблемна структура предмета конфліктології найбільш чітко сформульована А. Анцуповим та А. Шипшовим, які вважають за можливе виокремити ті проблеми і питання, постановка і вирішення яких вже певною мірою стали традицією у конфліктологів і започаткували так звані парадигми сучасної конфліктології сутність соціального конфлікту типології та класифікації конфліктів еволюція конфліктів генеза конфлікту структура анатомія конфлікту функції конфліктів інформація у конфлікті динаміка конфлікту діагностика конфлікту закінчення конфлікту управління конфліктом, механізми та засоби його врегулювання розв язання, попередження конфліктів . Об єкт конфліктології порівняно з її предметом є більш консервативним утворенням.

Але він також може змінюватися в результаті свого власного розвитку динаміка конфлікту , його межі можуть змінюватися і уточнюватися у зв язку з більш глибоким проникненням науки в сутність конфліктних явищ. 2. Методологічні принципи дослідження конфліктів Методологічні принципи дослідження конфліктів сформульовані як на загальнонауковому, так і на конкретно-науковому рівні. Принцип діалектичного розвитку в загальному сенсі означає, що все безперервно розвивається та змінюється не тільки від простого до складного, від нижчого до найвищого, а й навпаки.

Цей принцип при вивченні конфліктів вимагає виявляти тенденції їх еволюції - поступовий, безперервний, тривалий, чи нерівний, стрибкоподібний розвиток конфлікту від одних форм до інших, частіше від простих до більш складних.

Принцип всезагального зв язку полягає в тому, що, аналізуючи конфлікти з гносеологічної точки зору, необхідно не обмежуватися розглядом його окремих елементів чи аспектів, а прагнути дослідити найбільшу кількість зв язків конфлікту як з іншими явищами, так і між його підструктурами.

Принцип діалектичної єдності теорії, експерименту і практики - розкриває в процесі пізнання сутність руху нашого знання до істини, в якій визначальною є роль практики.

Цей принцип допомагає будувати дослідницькі стратегії в конфліктології, де певним чином співставлено емпіричну базу та теоретичні конструкції. Принцип системності вимагає розглядати конфлікти як складно організований об єкт, що містить ієрархічно пов язані підсистеми, який, у свою чергу, входить як субсистема до системи більш високого рівня. Принцип історизму наполягає на тому, що аналіз конфліктів має провадитися лише з урахуванням конкретних умов їх протікання місця, часу, країни, культури, етноменталітету, інституційних форм, певних обставин, що склалися у тому чи іншому колективі, тощо. Принцип об єктивності - один з найважливіших принципів наукової оцінки - вимагає від конфліктолога мінімізувати вплив особистісних і групових інтересів, настанов, упереджень та інших проявів суб єктивізму щодо процесу вивчення конфліктів і висновків. 3. Природа і сутність конфлікту. Питання про природу соціального конфлікту пов язано з розумінням природи людини, її взаємозв язку з суспільством і державою.

Будь-який конфлікт, оскільки він виникає в суспільстві та існує між людьми, завжди має суспільний характер, тобто є конфліктом соціальним у широкому значенні цього слова.

При такому підході конфлікт виступає як зіткнення двох чи більше різноспрямованих сил з метою реалізації їх соціальних інтересів в умовах взаємної протидії. Суб єктами цих конфліктів можуть бути індивіди, малі і великі групи, соціальні рухи, економічні і політичні угруповання тощо. Одним із різновидів соціального конфлікту в його широкому розумінні є власне соціальний конфлікт або конфлікт в соціальній сфері. Конфлікт - результат соціального напруження, яке виникло через незадоволення базових потреб людини і соціальних груп, вважає Питирим Сорокін, американець російського походження. Кожний конфлікт, на його думку, характеризується незадоволеною потребою і намаганням знайти засоби для її задоволення.

Конфлікт виникає тоді, коли пригнічується один із інстинктів травний, самозбереження, власницький, кожен з яких може бути причиною революції. Глибокий соціальний конфлікт можна відвернути тоді, вважає П. Сорокін, коли ті, хто утримує владу, визнають потреби різних соціальних прошарків, а також знаходять засоби для їх задоволення або компенсації, підтримуючи соціальну нерівність на рівні соціальної норми.

Конфлікт - це результат розбіжності цілей та інтересів людей.

Під предметом конфлікту розуміється об єктивно існуюча або уявлювана проблема, яка є причиною незлагоди між сторонами. Кожна із сторін зацікавлена у вирішенні цієї проблеми на свою користь.Предмет конфлікту - це і є основна суперечність, через яку і заради розв язання якої суб єкти вступили в протиборство.

Об єкт конфлікту - це матеріальні або духовні цінності, до оволодіння чи використання яких прагнуть сторони конфлікту. Об єктом конфлікту можна вважати будь-який елемент матеріального світу і соціальної реальності, здатний слугувати предметом особистих, групових чи державних інтересів. 4.Функції конфлікту. Функції конфлікту можна поділити на дві великі групи, відповідні основним сферам суспільного життя - матеріальні та духовні. Матеріальна функція проявляється в тому, що різноманітні конфлікти, в тому числі юридичні, здебільшого пов язані з економічною стороною суспільного життя.

Це матеріальний інтерес, користь, а також втрата. Духовна функція конфлікту проявляється у вигляді стимулятора швидких і важливих змін у духовної сфері суспільства.В процесі соціальних конфліктів руйнуються норми, цінності, ідеали, що були притаманні колишнім часам, відчувається радикалізація суспільної свідомості. Сигнальну функцію можна умовно порівняти з фізіологічною роллю болю в розвитку живого організму. Будь-яка біль не вказує хворому на причину її виникнення і не визнається діагнозом захворювання, але вже є достатнім фактом для звернення до лікаря. Соціальний конфлікт - це такий сигнал про необхідність прийняття термінових дій для пошуку та усунення причин суспільного напруження, ретельного вивчення обставин, які створили конфліктну ситуацію. Інформаційна функція є близькою до сигнальної, але і дещо відмінною - вона значно ширше, ніж просте свідчення соціальних негараздів. Розгортання, протікання, повороти конфліктної ситуації несуть значну інформацію про чинники, які її породили і вивчення яких е важливим засобом пізнання суспільних процесів. Диференційна функція характеризує процес соціальної диференціації, яка виникає під впливом конфлікту, що часто проходить через зміну і руйнування колишніх соціальних структур.

Під впливом конфлікту процес соціальної диференціації розвивається в двох протилежних напрямках, тобто відбувається поляризація протибор-них сил. Динамічна функція. В кожному соціальному конфлікті закладена можливість більш швидкими темпами спрямовувати суспільний розвиток і здійснювати соціальні зміни. Ця думка чітко визначена у нсомарксизмі класова боротьба, соціальна революція . Конфлікт вносить в розмірний, пливкий рух соціального життя докорінні зміни. Звичайні норми поведінки і діяльності, що роками задовольняли людей, відкидаються з дивною рішучістю і без всякого жалю. 5. Суб єкти соціальних конфліктів. Суб єктами соціальних конфліктів, як це випливає із наведеного, виступають соціальні спільноти і у першу чергу спільноти великі. Такі спільноти - не продукт теоретичного узагальнення, а реально існуючі сукупності індивідів, які пов язані між собою загальним інтересом і статусом та прямо чи опосередковано взаємодіють. Це такі спільноти, які можуть бути емпірично зафіксовані за допомогою певних соціальних ознак їх учасників. Як зіткнення соціальних спільнот з приводу реалізації протилежних інтересів, пов язаних з різними соціальними статусами, соціальні конфлікти реально здійснюються шляхом організованих взаємодій індивідуальних агентів. Отже, практично діючими учасниками соціальних конфліктів є конкретні особи, пов язані між собою загальними інтересами чи загальною позицією статусом . Належність особи до певної соціальної групи перетворює її на реального чи потенційного учасника соціального конфлікту тоді, коли - норми поведінки і діяльності, що випливають із належності до певної соціальної спільноти, стають внутрішніми Індивідуальними нормами тобто відбувається соціалізація індивіда стосовно певної соціальної групи - належність до групи, яка виникла за певною соціальною ознакою її членів і відображує їх взаємну залежність, а також визначає спосіб сумісної діяльності і спілкування - належність до групи реалізується через певні зміни в фактичних індивідуальних правах і свободах кожного, тобто через певну систему суспільної влади.

Таким чином, соціальний конфлікт як зіткнення великих чи малих суспільних груп реально виявляється в сукупності індивідуальних дій, вчинків, подій. Проте в цьому різноманітті дій і вчинків реалізуються загальні цілі і позиції. Саме вони і перетворюють індивідуальні дії людей на дії сумісні. Зведення індивідуальних зіткнень до соціальних не означає ігнорування волі, ініціативи окремих людей, оскільки загальна боротьба складається з їх сукупних дій. Але все ж в процесі соціального конфлікту дія кожного індивіда інтегрується у загальний конфлікт за умови, якщо індивідуальна дія є соціальне начущою, тобто вписується в загальну боротьбу соціальних груп. Характеристика суспільної кризи і катастрофи.

Соціальна криза як суспільне явище має такі характерні риси - довготривалість її назрівання - швидкість і часто несподіваність її прояву, особливо якщо йдеться про ЇЇ екстремістські форми - глибина впливу на соціальну систему, оскільки криза означає, що та чи інша її система вичерпала свої ресурси і сенс існуваня або наштовхується на суцільний опір зовні. При аналізі будь-якої соціальної кризи важливо виявити ЇЇ витоки і причини, з ясувати зовнішні вони чи внутрішні відносно системи, яка потрапила в кризову ситуацію, давні вони чи нові, чи є час для відповіді на кризову соціальну ситуацію і наскільки значними будуть втрати внаслідок подальшого розвитку кризи. При цьому слід мати на увазі, що криза може бути неминучою або випадковою, яку можна своєчасно попередити.

Але якими б не були витоки і причини кризи, її гострота і рівень неминучості, вона завжди веде до переходу системи в нову соціальну якість, до нового типу відносин між суб єктами соціального конфлікту. Якщо такого переходу не відбувається, то соціальна криза у більшості випадків переростає в соціальну катастрофу, тобто в остаточне руйнування соціальної системи, що потрапила в кризову ситуацію через конфлікти і виникнення нової системи гіршої якості або взагалі повне припинення соціального розвитку.

Масштаби соціальних катастроф можуть бути різноманітними - від розпаду окремих фрагментів соціальної системи до соціальних подій і руйнувань історичного масштабу.

Мабуть, найбільш вражаючим з цієї точки зору прикладом є розвиток конфліктів у соціальному просторі, які розвивалися за схемою проблема-конфлікт-криза-ката- строфа . Катастрофа є відповіддю на повну нездатність суспільства або якоїсь його ланки негайно розв язати назрілі суперечності. Щоб виявити вплив кризи на соціальну систему та можливості її переростання в катастрофу, необхідно знати передумови рівнодійно-го соціального стану цієї системи.

Система може бути стабільною - тоді після кризи вона повертається до попереднього стану чи розвивається і зміцнюється, або нестабільною - тоді вона повинна привести до нового типу стабільності чи завершитися катастрофою. 7. Об єктивні та суб єктивні причини виникнення конфліктів. Проблема вияву причин виникнення конфліктів посідає ключове місце у пошуку шляхів їх попередження та конструктивного розв язання.

Без цих знань важко розраховувати на більш-менш ефективне їх врегулювання.

Мотив часто розглядають як внутрішню, суб єктивну причину того чи іншого вчинку.

Зрозуміло, що без спонукаючого мотиву неможливо здійснити певну дію - вона виявиться безглуздою, непотрібною. Мотив є в діях кожного учасника конфлікту. Аналізуючи причини поведінки сторін у різноманітних конфліктах, неважко помітити, що всі вони зводяться до прагнення задовольнити свої інтереси.

Користь, помста, ненависть, недоброзичливість, образа, незадоволеність прийнятим рішенням, бажання забезпечити себе матеріально сьогодні або в майбутньому - це лише невелика частка мотивів побутових конфліктів, які зустрічаються, наприклад, у судовій практиці. Іншою, не менш різноманітною, є, наприклад, мотивація групових конфліктів економічні труднощі, політичні симпатії та антипатії, прагнення лідерства, національна гордість тощо. Такі ж різноманітні мотиви поведінки держав на міжнародній арені. Тобто, конфлікти можуть відображати всю складність сучасного життя. Сама по собі дезорганізація - це сукупність соціальних процесів, які призводять до того, що відхилення від норми та негативні дії перевищують допустиму межу, серйозно погрожуючи встановленому ходу процесів колективного життя.

Дезорганізація, зокрема, проявляється у розпаді інститутів, що не виконують сво іх завдань, послабленні механізмів формального та неформального контролю, нестійкості критеріїв оцінок, появі зразків поведінки, яка суперечить допустимим нормам. Виникнення конфлікту нерозривно пов язано з появою та розвитком суперечностей.

Назрівання і розгортання конфлікту відображує кульмінаційний етап боротьбі реальних протилежностей.

Розв язання ж конфлікту веде до руйнування даної суперечливої єдності з одночасним виникненням його нової якості. В цілому ж виникнення та розвиток конфліктів обумовлені дією чотирьох груп причин об єктивних, організаційно-управлінських, соціально-психологічних та особистісних. Перші дві групи мають об єктивний характер, дві останні - суб єктивний.

До об єктивних причин конфліктів можна віднести головним чином ті обставини соціальної взаємодії людей, які призвели до зіткнення їх інтересів, думок, установок тощо. Об єктивні причини викликають виникнення передконфліктної обстановки - об єктивного компонента передконфліктної ситуації. Суб єктивні причини конфліктів головним чином пов язані з тими індивідуальними психологічними особливостями опонентів, які ведуть до того, що вони обирають саме конфліктний, а не будь-який інший спосіб розв язання об єктивної суперечності, що склалася.

Людина не йде на компромісне вирішення проблеми, не поступається, не уникає конфлікту, не намагається обговорити і разом з опонентом взаємовигідно вирішити існуючу суперечність, а обирає стратегію протидії. Якщо проаналізувати достатньо велику кількість конфліктів, то можна виділити такі об єктивні причини конфліктів. 1. Природне зіткнення значущих матеріальних і духовних інтересів людей в процесі їх життєдіяльності. 2. Слабка розробленість правових та інших нормативних процедур розв язання соціальних суперечностей, що виникають у процесі взаємодії людей. 3. Нестача значущих для нормальної життєдіяльності людей матеріальних і духовних благ. 4. Спосіб життя багатьох українців. 5. Достатньо стійкі стереотипи міжособистісиих і міжгрупо-вих стосунків громадян 8. Мотивація конфліктів. При поясненні активності та спрямованості дій опонентів у конфлікті йдеться про мотиви, цілі, інтереси, цінності, потреби окремих осіб, соціальних груп, держав тощо. Мотиви в конфлікті - це спонукання до вступу в конфлікт, пов язані із задоволенням потреб, сукупність зовнішніх і внутрішніх умов, які викликають конфліктну активність суб єкта. В конфлікті часто досить складно виявити істині мотиви опонентів, бо вони у більшості випадків приховують їх, декларуючи мотивацію участі у конфлікті, яка відрізняється від первинних мотивів. Мотив є у діях кожного учасника конфлікту. При цьому мотиви можуть не збігатися і навіть бути протилежними.

Якщо ми знаємо мотивацію конфліктуючих сторін, то ми значною мірою починаємо розуміти сенс їх протистояння.

Базовим спонукачем активності людей у конфлікті є їх потреби, тобто стан суб єктів, який утворюється завдяки нестатку об єктів ресурсів, влади, духовних цінностей , необхідних для їх існування та розвитку.

Потреба в безпеці, визнанні, ідентичності, соціальній належності тощо властива як окремому індивіду, так і соціальним групам, цілим суспільствам і державам.

Аналіз причин поведінки сторін у конфліктах показує, що вони зводяться до прагнення задовольнити свої інтереси, які являють собою усвідомлені потреби.

Близькими до інтересів є й цінності, які можна відстоювати у конфлікті. Це можуть бути загальнолюдські цінності, цінності, виражені у якомусь конкретному творі мистецтва, а також особистісні цінності. Мотиви індивіда, групи не виникають самі по собі і часто визначаються умовами, ситуацією, в яких вони знаходяться. Соціальне дезорганізуючі процеси у суспільстві деформують суспільну свідомість, яка реалізується і проявляється через потреби, інтереси і, отже, через цілі, вчинки та дії конкретних людей та груп. 9. Поняття конфліктної ситуації. Під конфліктною ситуацією слід розуміти таке сполучення обставин, людських інтересів, котре об єктивно складає підґрунтя для реального протиборства між соціальними суб єктами.

Головна риса ситуації - виникнення предмета конфлікта. Оскільки конфліктна ситуація передує безпосередньо конфлікту, вона може бути ще не використана сторонами і навіть повною мірою не осмислена.

Наприклад, у приватизованому підприємстві нові власники контрольного пакету акцій вирішили технічно оновити виробництво, щоб зробити його конкурентоспроможним.

Конфлікту тут щє немає, але конфліктна ситуація вже існує, бо кожне технічне оновлення викликає зміни вимог, що ставляться до працівників, оплати їх праці, новий підхід до управління, розподіл трудових функцій і оновлення кадрів усіх рівнів. Все це неминуче призведе до протиборства інтересів, тобто конфліктна ситуація породить реальні конфлікти, їх зміст і гострота залежатимуть від того, наскільки всебічно і глибоко буде оцінена конфліктна ситуація, як ураховуватимуться інтереси можливих суб єктів конфлікту і яка альтернатива буде запропонована учасникам конфлікту, щоб більш-менш прийнятно врахувати їх інтереси і загасити конфлікт. У трудових колективах може виникнути багато причин, які створюють підґрунтя для конфліктів різного рівня і різної гостроти.

Наприклад, багато начальників, що видають різні і неузгоджені розпорядження, відсутність чітко визначених відповідальних за конкретну справу, низький професіоналізм окремих співробітників, особливо із управлінської ланки - все це може створити конфліктну ситуацію І породити конфлікт. Ще більш складними і різноманітними є конфліктні ситуації у міжнародних справах.

Досить згадати конфлікт у Косові, дві війни у Чечні, протистояння Ізраїлю і палестинських арабів тощо. Але і в цьому разі основою виникнення конфлікту є протиборство, породжене зіткненням інтересів. 10. Основні етапи розвитку конфлікту. Перший етап - це виникнення об єктивної проблемної ситуації як основи майбутнього конфлікту. Другий етап - це усвідомлення суб єктом об єктивної проблемної ситуації і своїх інтересів у ній. З точки зору назрівання конфлікту і можливостей запобігання йому на латентній стадії він є ключовим і вбирає в себе принаймні три аспекти розвитку подій. Третій етап можна характеризувати як спробу розв язати потенційно конфліктну ситуацію неконфлІктними способами.

Вони полягають в тому, що одна із сторін з метою захисту своїх інтересів здійснює певні конкретні дії, але в такій формі, що не передбачає конфлікту з іншою стороною.

Часто конкретні дії здійснюються в такий спосіб, щоб не втягувати до цього процесу потенційних суб єктів конфлікту, що об єктивно назріває. При взаємному розумінні інтересів обох сторін і відповідних практичних дій саме на цьому етапі виникає реальна можливість не дати проблемній ситуації перерости в реальний конфлікт. Негативні наслідки конкретних дій, що були спрямовані на реалізацію інтересів обох сторін, ведуть до четвертого етапу латентної стадії. Зміст цього етапу полягає в тому, що тут чітко визначаються позиції обох сторін у запланованій взаємній боротьбі і проводяться підготовчі практичні дії до неї. Формально цей етап виступає як передконфліктна ситуація, але фактично конфлікт уже розпочався. 11. Характеристика форм завершення конфлікту. Завершення конфлікту - це його закінчення, припинення з будь-яких причин.

Формами завершення конфлікту можуть бути - припинення конфлікту внаслідок взаємного примирення сторін - припинення конфлікту шляхом його симетричного розв язання, коли виграють або програють обидві сторони - припинення конфлікту шляхом його асиметричного розв язання, коли виграє одна сторона - переростання конфлікту в інше протиборство - поступове загасання конфлікту. У запропонованій класифікації завершення конфліктів об єктивні основи конфлікту поєднані з суб єктивними засобами його розв язання, що виходять від самих сторін конфлікту. Але можлива й інша класифікація альтернатив завершення мирне врегулювання, застосування насильства, глухий кут . Інакше кажучи, конфлікт може завершитися загибеллю одних чи багатьох учасників припиненням його до кращих часів або тим чи іншим конструктивним вирішенням.

Завершення конфлікту не означає повного і автоматичного припинення існуючої конфліктної ситуації. Підґрунтя для реального протиборства конфліктуючих сторін зберігається навіть у тому разі, коли конфлікт припиняється шляхом його симетричного розв язання, оскільки обидві сторони оцінюють свою перемогу і поразку по-різному і в подальшому намагатимуться посилити перемогу або зменшити поразку.

Відповідно до цього латентна постконфліктна фаза має два етапи.

Перший з них є етапом часткової нормалізації відносин. Його особливість полягає в тому, що глибинні підстави конфлікту не по-далані, проте разом з тим заходи, вжиті конфліктуючими сторонами, виключають відновлення конфлікту і забезпечують можливість такого подальшого розвитку відносин, що приведе до повного подолання його причин, тобто конфліктної ситуації. Другий етап - це повна нормалізація відносин.

Здійснені в цей час заходи приводять до повного подолання причин конфліктної ситуації, яка лежала в основі конфлікту. 12. Учасники конфлікту і їх роль у конфлікті В будь-якому соціальному конфлікті, залежно від рівня та сфери, його учасниками суб єктами виступають люди - індивіди, групи, верстви, класи, національно-етничні спільноти, організації, громадські та політичні об єднання, народи і держави, міжнародні співтовариства тощо. Отже, учасники конфлікту можуть виступати як приватні особи напр у сімейно-побутовому конфлікті , як юридичні особи наприклад, в економічному чи політи-ко-правовому конфлікті або як офіційні особи наприклад, в адміністративному конфлікті . Міра задіяності у конфлікті може бути досить різною, як і соціальні ролі, що виконують його учасники.

Ось чому аналітики запровадили в анатомії конфлікту поняття конфліктуючої протидіючої сторони.

У конфлікті беруть участь як мінімум дві конфліктуючі сторони - це так звані біполярні, або двосторонні конфлікти. Але якщо конфлікт мультиполярний, тобто багатосторонній, то і конфліктантів може бути декілька. Аналізуючи учасників конфлікту, дуже важливо в структурі протидіючих сторін виокремити певні соціально-рольові позиції, які займають суб єкти протиборства, а також ті соціальні ролі, що виконують члени так званої третьої сторони , яка прагне врегулювати конфлікт. Суб єкт, що ініціює конфлікт, виконує роль спричинщика, який часто збігається з однією найбільш активною стороною конфлікту. Роль ініціатора конфлікту не повинна апріорі сприйматися лише негативно, адже окремі конфлікти інноваційної спрямованості мають значний конструктивний потенціал. Соціальну роль підбурювача відіграє особа, організація, установа чи держава, що підштовхує певних суб єктів до конфлікту, тобто за позицією підбурювач - це провокатор.

В структурі конфліктуючих сторін практично завжди є такий елемент, як групи підтримки - сили, що складаються з окремих індивідів, соціальних груп, верств, етносів, засобів масової інформації, держав, міжнародних організацій тощо. Стратегія і тактика груп підтримки породила таку рочь у конфлікті, як пособник - особа, група чи інституція, що сприяє розвитку конфліктної ситуації, здійснюючи матеріальну, технічну допомогу, моральну чи іншу підтримку, надаючи поради чи деякі посередницькі послуги на користь одного з конфліктантів. Організатор - це особа чи група, яка планує конфлікт, його розвиток, ураховує ресурси і будує структуру протидіючої сторони а можливо, і сторін , передбачає різні шляхи досягнення мети, забезпечення і охорони учасників конфлікту тощо. Завдяки кримінологічній термінології конфліктологи виокремлюють також роль подільника - безпосереднього учасника конфлікту, який зазвичай є просто виконавцем.

Виходячи з теорії рольових ігор у конфліктній взаємодії можна ще виокремити деякі епізодичні ролі, які справляють на перебіг і результат конфлікту певний вплив - це невинні жертви, таємні координатори, консультанти і т. ін. Серед ролей, що мають відповідальні соціальні функції примирителів у конфлікті, назвемо посередників та суддів. Вони також беруть участь у конфлікті, але з іншими завданнями і метою - розібратися у мотивах того, що вчиняється, а потім припинити, розв язати або послабити конфлікт. Посередництво - соціальне важлива роль у конфлікті, що спирається на регламентовані процедури медіаторінгу. 13. Суб єктивна сторона конфлікту Суб єктивна сторона конфлікту представлена множиною психологічних елементів, які виявляються в будь-якій діяльності людини.

Це аналітичні дії та процес прийняття рішень, емоції та пам ять, соціальні настанови і ціннісні механізми та ін. Але поведінка та дії у конфлікті - досить специфічний різновид індивідуальної, групової чи масової активності, що потребує особливої функціональної орієнтації суб єктивних процесів. Більш того, поведінка конфліктуючих суб єктів завжди спрямовується конфліктною свідомістю. Конфліктна свідомість, як і поведінка, часто перебуває під впливом стресу, сильної фрустрації, котрі виникають внаслідок дій іншої сторони.

Це накладає певний відбиток на перебіг усіх суб єктивних процесів і характер дій учасників конфлікту. В ситуації сильної напруженості можуть здійснюватися неймовірні вчинки, неможливі в буденних обставинах, як з точки зору їх високої ефективності, так і у сенсі їх цілковитої неадекватності, хибності та шкоди.

Люди, що втягуються в конфлікт, рідко залишаються стриманими, холоднокровними, їх поведінкою керують потужніші негативні емоції гнів, лють і т. ін які часом зростають до афектації. У зв язку з цим у кожного з учасників конфлікту можуть відбуватися серйозні збочення суб єктивних уявлень щодо подій реального протиборства.

Збочене сприйняття щодо цілей і намагань супротивника, можливих наслідків його дій значно підвищує деструктивний потенціал конфліктної взаємодії. У конфлікті, який стосується життєвих інтересів суб єкта, як правило, мобілізуються всі його внутрішні ресурси. В державах, великих соціальних спільнотах і групах у таких випадках зазвичай встановлюються відповідний можливо, надзвичайний порядок і особливі норми поведінки. Тут діє формула Наявність зовнішнього ворога сприяє згуртуванню членів спільноти . Індивід же намагається максимально задіяти свої фізичні, інтелектуальні та інші ресурси залежно від характеру перебігу конфлікту. 14. Характеристика стратегій поведінки субєктів конфлікту Конфліктологи довели, що на прийняття рішення стосовно вибору стратеги поведінки у конфлікті впливають дві групи чинників. Перша група - ситуативні чинники - оцінка учасниками міри успішності застосування елементів обраної стратегії для досягнення бажаної мети - соціальний статус учасника конфлікту і та роль , котру він як член протидіючої сторони виконує - наявність необхідного часу для прийняття зваженого рішення щодо обрання найефективнішої моделі поведінки. Друга група - особистісні чинники - зорієнтованість мотивації учасника конфлікту на свої або чужі інтереси, або на інтереси справи - наявність так званого домінуючого типу ставлення до оточення владно-лідируючий, незалежно-домінуючий, прямолінійно-агресивний, скептично-недовірливий , який безпосередньо сприяє обранню активних стратегій поведінки - присутність деяких акцентуацій характеру особистості зокрема, акцентований психастенічний синдром , що сприяють вибору конформних стратегій конфліктної поведінки та пристосуванню.

Конфліктна поведінка - це передування взаємних реакцій, спрямованих на реалізацію інтересів кожної сторони та обмеження інтересів опонента.

Cтратегії поведінки у конфлікті розглядаються як орієнтації його суб єктів на певні форми поведінки в конкретних ситуаціях протиборства. Перспективно стратегія поведінки може бути спрямована а тільки на власний інтерес - тоді вона набуває вигляду орієнтації на себе б на оптимізацію суспільних групових інтересів - тоді вона стає стратегією кооперативне сті , тобто орієнтації на інших людей . Обираючи ті чи інші стратегії поведінки, конфліктанти мають такі альтернативи. 1. Суперництво конкуренція полягає у нав язуванні іншій стороні переважно кращих щодо себе рішень. 2. Співробітництво проблемно-вирішуюча стратегія дозволяє здійснити пошук і вироблення такого рішення, яке б задовольнило обидві сторони. 3. Компроміс як поведінська стратегія передбачає взаємні поступки у чомусь важливому і принциповому для кожної із сторін. 4. Реалізація стратегії пристосування поступок однією із сторін базується на свідомому заниженні своїх прагнень, згортанні інтересів і прийнятті позиції опонента. 5. Стратегія уникання бездіяльність означає, що конфліктант знаходиться в ситуації конфлікту, але не вчиняє ніяких активних дій щодо його розв язання. 15. Тактика поведінки конфліктуючих сторін Конфліктологія вирізнює декілька видів тактик конфліктного протиборства.

Назвемо їх. 1. Тактика захоплення і утримання об єкта конфлікту. Застосовується у зіткненнях, да йде боротьба за матеріальний об єкт. 2. Тактика фізичного насильства шкоди . Складається із таких засобів як знищення матеріальних цінностей, фізичні ушкодження аж до вбивства , тиск, катування і тортури, блокування силою дій опонента тощо. 3. Тактика психологічного насильства шкоди . Спрямована на образу опонента, ущемлення його гідності, честі, самолюбства, її прояви - образи, грубі жести, приниження оцінок особистості, дискримінація, обман, наклеп, дезінформація, жорсткий контроль за поведінкою, між особистісний диктат тощо. 4. Тактика тиску.

Це спектр прийомів, що містить пред явлення вимог, надання вказівок, наказів, загроз, аж до ультиматуму, компрометації та шантажу. 5. Тактика демонстративних дій. Застосовується з метою привернення уваги оточуючих до своєї персони її акції коливаються від публічних скарг і промов до актів громадської непокори. 6. Тактика санкціонування - вплив на опонента за допомогою службових покарань, підвищення робочого навантаження, накладення заборони, блокування, невиконання розпоряджень і т. ін. 7. Тактика коаліцій, її мета - посилення свого рангу в конфлікті. Реалізується шляхом утворення спілок, угруповань тощо, через апеляцію за підтримкою до керівництва, засобів масової інформації, громадськості, друзів та рідних, різних органів влади. 8. Тактика фіксації своєї позиції. Ґрунтується на використанні логіки та фактажу для аргументації своєї позиції. Це прохання, критика, переконання, пропозиції. 9. Тактика дружності. Містить такі засоби, як коректне звернення, підкреслення спільності, пропозиція допомоги, акцентуація готовності до діалогу, вибачення тощо. 10. Тактика угод. Передбачає взаємний обмін обіцянками, поступками, вибаченнями та ін. 16. Характеристика предмету економічного конфлікту Аналіз економічного конфлікту, його сутності, різновидів, джерел, механізмів та динаміки розвитку, шляхів розв язання, попередження та прогнозування щодо можливостей виникнення нових конфліктних ситуацій в умовах становлення ринкових відносин в Україні набуває особливого значення. Якщо виходити із загального визначення конфлікту як прояву об єктивних і суб єктивних суперечностей, що відбиваються у протиборстві сторін, то економічний конфлікт можна представити як протиборство суб єктів соціально-економічних відносин з приводу дефіциту економічних ресурсів, для подолання якого необхідно використовувати економічні, соціальні та політичні засоби.

При цьому слід підкреслити, що будь-які конфлікти в суспільстві, від особистіших до конфліктів духовної сфери, часто можуть бути пов язані з економічною стороною суспільного життя.

Цей зв язок може проявлятись у матеріальних інтересах, вигодах, а також втратах у вигляді як безпосередніх руйнувань, так і опосередкованих економічних збитків. Отже, економічні конфлікти постають як визначальні для Інших конфліктів, вони присутні деякими своїми елементами практично в більшості соціальних конфліктів, а перебіг та розв язання різноманітних конфліктів містять в собі економічну складову.

Сутність економічних конфліктів досить яскраво розкривається через їх функції виявлення та розв язання суперечностей, особливо антагоністичних пошук виходу із тупикових конфліктних ситуацій та створення засад для відносин на новому рівні. В економічному конфлікті, як і в будь-якому іншому, предмет - це об єктивно існуюча або уявна проблема, заради якої конфліктуючі сторони вступають у боротьбу.

Об єктом конфлікту в конкретній системі відносин завжди є певний дефіцитний ресурс, володіти яким прагнуть обидві сторони конфлікту. В економічному конфлікті об єктом можуть стати ринки збуту, споживачі, фінанси, сировина, заробітна плата тощо. Тобто, за будь-яких обставин у сучасних умовах цінність чи ресурс стає об єктом економічного конфлікту, коли має хоча б яке-небудь відношення до ринку. 17. Особливості динаміки економічного конфлікту. За сучасних українських умов типовий виробничий конфлікт має такий вигляд 1 невдоволення робітників викликає який-небудь аспект виробничої ситуації, частіше за все на вузькій ділянці виробництва 2 це невдоволення якимось чином доходить до керівництва, яке сприймає його або як частковий випадок, або як частину більш широкої проблеми. Якщо напруженість знімається конструктивно, тоді все заспокоюється, а адміністрація враховує одержаний досвід у подальшому.

Гірше, якщо адміністрація вважає, що робітники втручаються не в свою справу.

Тоді на примітку беруться незадоволені 3 якщо напруженість збільшується, чекають перших негараздів. Вони можуть статися випадково, можуть бути створені спеціально, а можуть виявитися змішаними . Починається розбір ситуації. Робітники протестують. Адміністрація може піти на переговори і знайти прийнятний вихід. Але може вдатися і до покарання 4 серед робітників настає розкол.

Дехто виявляє байдужість, а інші організуються, щоб захистити справедливість. Створений комітет готує документи протестів, починає шукати компромат на адміністрацію і, можливо, звертається до юристів. Серед адміністраторів теж виокремлюються різні групи одна схильна згорнути конфлікт, інша - піти до кінця, вжити відповідних заходів 5 комітет робітників звертається до робітників. Приймаються колективні заяви.

Вимоги набувають все більш загального характеру, політизуються, висуваються екстремістські цілі. Обидві сторони конфлікту діють більш жорстко, бійці домінують над примиренцями . Вже забутий початок конфлікту, його перші учасники.

Йдуть гучні дискусії про справедливість. Старі профспілки, які сприймаються як прибічники адміністрації, відтісняються.

Створюється нове робітниче представництво.

Виникає страйк 6 сторони сідають за стіл переговорів, але часто вже після того, як кожна з них перелічила свої рани і з жахом побачила ціну конфлікту. Відбувається пер е структуру вання адміністрації і робітничого колективу.

Розробляються норми більш цивілізованої взаємодії. Але в ситуації промислового спаду можливі і крах підприємства, і перехід його до іншого власника, і масові звільнення. 18. Особливості розв язання колективних трудових конфліктів. Як відомо, колективний трудовий конфлікт зустрічається як на мак-рорівні країна, регіон, галузь господарства , так і на мікрорівні підприємство, цех, бригада і т. ін На макрорівні розв язання конфліктів цього виду відбувається насамперед шляхом його інституціоналізації на основі співробітництва сторін. Зацікавленість у стабільності системи, а також наявність відповідного законодавства обумовлюють готовність підприємницьких організацій, профспілкових і правоохоронних органів до гнучкого врегулювання виникаючих конфліктів. Усі ці інститути, включаючи різного роду комісії з примирення, повинні вміти адекватно реагувати на різноманітні форми прояву трудових конфліктів. Для суспільства в цілому оптимальною є модель взаємодії, спрямована на узгодження інтересів, досягнення консенсусу і поступок.

Відмова від такої моделі взаємодії, особливо в період кардинальних соціально-економічних змін, веде до масових трудових конфліктів. Механізм розв язання трудових конфліктів, зрозуміло, не може діяти без урахування причин страйків, без вивчення мотивів їх проведення.

Справа в тому, що адміністрація підприємства конфлікт на мікрорівні часто піддається спокусі оголосити той чи інший страйк нелегальним, тобто незаконним.

Відповідно до Закону України Про порядок вирішення колективних трудових спорів конфліктів незаконними вважаються ті страйки, мета яких - змінити конституційний лад, державні кордони та адміністративно-територіальний устрій України, порушити права людини страйки, розпочаті без додержання найманими працівниками, профспілкою вимог закону щодо правил прийняття рішень про оголошення страйку та керівництво ним заборонено також проведення страйків під час здійснення примирних процедур, передбачених цим Законом. 19. Принципи організації переговорного процесу класового конфлікту Принципи ж організації переговорного процесу в ситуації класового конфлікту будь-якого рівня сформулював ще Р. Дарендорф.

До них належать такі 1 кожна із конфліктуючих сторін повинна визнати за опонентом право на існування і право мати власні погляди.

З цього аж ніяк не випливає, що ці погляди стають справедливими для опонента 2 учасники конфлікту повинні визнати наявність розбіжностей і протистояння.

Заява про повну спільність інтересів і розуміння ситуації є або демагогією, або спробою пригнітити супротивника, нав язати йому свою правду 3 всі учасники конфлікту визнають певні правила взаємодії сторін, особливо рівність у процедурі переговорів 4 регулювання переговорів забезпечується соціальними інститутами парламентського типу, які а мають певні повноваження б володіють монополією на представництво інтересів своєї сторони в розробляють рішення, що є обов язковими г діють демократично. 20. Поняття політичного конфлікту Політичний конфлікт - це зіткнення, протиборство політичних суб єктів, обумовлене протилежністю їх політичних інтересів, цінностей, цілей і поглядів. Це різновид і результат конфліктної взаємодії двох і більше сторін груп, держав, індивідів , які сперечаються між собою щодо розподілу владних повноважень і ресурсів. Поняття політичного конфлікту визначає боротьбу за вплив у системі політичних відносин, за доступ до прийняття загальнозначущих рішень, за монополію своїх інтересів і визнання їх суспільне необхідними, тобто за все те, що становить зміст влади і політичного панування.

Найбільш істотна відмінність політичного конфлікту від інших соціальних конфліктів полягає в тому, що діючі в ньому суб єкти особи, групи, еліти, держави протистоять чи протидіють один одному з головного базового приводу - влади, її поділу чи оволодіння нею. Об єктом політичного конфлікту є державна влада, предметом - боротьба за володіння нею, устрій владних інститутів політичний статус соціальних груп цінності і символи, які є базою політичної влади тощо. Політичний конфлікт, як і будь-яких соціальний, має об єктивну і суб єктивну сторони.

Обєктивна сторона - це суперечності між політичним суспільством як єдиною та цілісною системою і нерівністю індивідів і груп, що відображені в ієрархії політичних статусів. У цьому - джерело і основа політичного конфлікту. Суб єктивна сторона політичного конфлікту виявляється в такий спосіб - як суб єкти усвідомлюють об єктивні суперечності в певній сфері життя, що є джерелом політичного конфлікту - як оформлені та організовані конфліктуючі сторони, адже політичний конфлікт - це завжди організований, інституційний конфлікт - чи має конфлікт нормативно-ціннісний вимір. Політичні цінності закріплені в юридичних нормах,вони визначають правила гри поведінку і дії політичних агентів діючий суб єкт політичного конфлікту формується в процесі політичної активності, але стає агентом конфлікту лише тоді, коли займає конкретну позицію. 21. Субєктивна сторона політичного конфлікту Субєктивна сторона політичного конфлікту виявляється в такий спосіб - як субєкти усвідомлюють обєктивні суперечності в певній сфері життя, що є джерелом політичного конфлікту - як оформлені та організовані конфліктуючі сторони, отже політичний конфлікти - це завжди організований, інституційний конфлікт - чи має конфлікт нормативно-ціннісний вимір. Політичні цінності закріплені в юридичних нормах, вони визначають правила гри політичних агентів . Політичний коф ліки у собі протилежне ставлення агентів у цілому до тих чи інших цінностей і норм або до засобів і методів їх реалізації владними структурами. Так, сучасна українська опозиція не зрікається демократії як народовладдя, а виступає проти підміни її різновидами диктатури під прапором демократії . Будь-який політичний конфлікт вмотивовується ідеологічно, і саме ідеологічний аспект грає організуючу і мобілізуючу роль у поведінці протилежних агентів, бо політична боротьба - це боротьба словесних символів, понять, але не із звичайного лексикону, а із арсеналу політичної ідеології - діючий субєкт політичного конфлікту формується в процесі політичної активності, але стає агентом конфлікту лише тоді, коли займає конкретну позиці. суспільно-політичну . Партії, інші громадсько-політичні організації, державні інститути, політичні еліти, лідери - все це субєкти політичних відносин, які виступають агентами конфліктів, бо вони включаються в боротьбу за владу. 22. Типологія політичних конфліктів У загальному вигляді в політології політичні конфлікти прийнято класифікувати таким чином. 1. З точки зору зон і галузей їх виявлення - на зовнішньо- і внутрішньополітичні конфлікти. Зовнішньополітичні конфлікти виявляють себе так а балансування награні війни Д.Даллес , що відображує висунення однією державою вимог до іншої, з таємною надією, що супротивник скоріше відійде від боротьби, ніж вестиме її б виправдання ворожнечі , що характеризує провокаційну діяльність держав проти потенційного супротивника для того, щоб використати складну ситуацію для висунення йому неможливих вимог напад Гітлера на радіостанцію в Глей віці для виправдання розвязання війни проти Польщі . Внутрішньо політичні конфлікти також поділяються на кризи, протистояння і зіткнення, які розкривають взаємодію різних обєктів влади правлячої та опозиційних еліт, конкуруючих партій і груп інтересів, центральної та місцевої влади та ін 2. Згідно з якісною характеристикою, яка відображує ступінь радикалізації передбачених соціально-політичних змін, виділяють обмежені і радикальні конфлікти. Обмежені конфлікти передбачають часткові зміни у політиці владних структур та їх діях. У них беруть участь лише деякі інститути і групи, частки еліти, суперницькі партії, зацікавлені у вирішенні чи не вирішенні конкретних проблем.

До обмежених локальних політичних конфліктів можна віднести зіткнення між окремими гілками влади, між окремими субєктами політичними партіями, обєднаннями , схильними до однакових загальних принципів і цінностей через політичні повноваження, прерогативи, привілеї, ресурси влади.

Радикальні конфлікти своїм джерелом мають суперечності між корінними політичними інтересами, потребами і цінностями великих соціальних верств. Вони поділяють суспільство на дві ворогуючі протилежні сили. Так, політичний конфлікт між радянською системою і антисоціалістичними силами, які орієнтували на реставрацію капіталізму в країні серпень 1991 р є радикальним конфліктом, бо він ознаменував початок корінного перелому в усіх сферах життя суспільства. 3. Політичні конфлікти відрізняються один від одного ще за одним критерієм - на якому політичному полі вони виникають і розгортаються на вищому рівні організації влади і управління чина регіональному, місцевому в центрі політичної системи чи на периферії. Часто конфлікти в центрі досить непомітно відбуваються в регіонах крім того, на регіональному рівні нерідко засуджують конфлікти у верхах. 4. За часовими характеристиками вирізняють довготривалі та короткострокові конфлікти. Виникнення та розвязання окремого політичного конфлікту можуть здійснюватися протягом короткого часу, але й мажуть бути повязані з життям цілих поколінь. 5. За ознакою обєктивності перебігу виділяють конфлікти а дійсний, тобто такий, що спричинений обєктивними суперечностями між інтересами і метою б випадковий, умовний - існує до того часу, доки його учасники не усвідомлять незначний зміст суперечності в змішаний, причини якого лише побічно повязані з обєктивними г невірно уявлений конфлікт, тобто конфліктуючі сторони зовсім не ті, що перебувають у стані протиборства д помилковий конфлікт, який не має реальних причин. 23. Специфіка політичних конфліктів в Україні Змістом політичних конфліктів є політична боротьба.

Боротьба - це протидія політичних субєктів, у ході якої кожний прагне досягти такої мети, яка суперечить меті іншого.

Політична боротьба виникає тоді, коли а існування або дії політичної влади бажані для одних суспільних субєктів, але небажані для інших б цілі учасників політичних дій не збігаються в виникає комбінація цих випадків. З усіх цілей виокремлюється одна - кінцева - перемогти супротивника, або не дати супротивнику перемогти себе. Форми політичної боротьби різноманітні партійні і парламентські дискусії, боротьба за голоси виборців, акції протесту, страйки та ін. Крайньою формою політичного насильства є війна - продовження політики насильницькими засобами.

Для політичної боротьби характерні загальні закономірності, а саме - політична боротьба - це завжди боротьба за докорінні інтереси та цілі певних великих соціальних груп в основі політичного конфлікту будь-якого рівня і глибини лежить намагання обґрунтувати субєктом конфлікту свою легітимність і спростувати легітимність проти стоячого субєкта. Йдеться про легітимність влади, її цілей, прийнятих рішень - до політичного конфлікту залучаються великі маси людей.

Слід відзначити, що маса тут - не безпорадний натовп людей, а певна спільнота, обєднана в політичній боротьбі єдиною настановою, якоюсь загальною ідеєю, вірою, нарешті, інтересом. 24. Основні принципи, методи і прийоми політичної боротьби Принципи боротьби - це основні вимоги політичної практики, що випливають із закономірностей політики. До основних принципів політичної боротьби належать 1 адекватне розуміння конкретних політичних суперечностей, які становлять основу і джерело певного конфлікту 2 взаємозвязок політичного конфлікту з економічною і соціальною ситуацією, бо політична боротьба завжди відображує і виявляє стан соціально-економічних суперечностей.

Саме цей факт обумовлює й вибір союзників чи співчуваючих, па також політичних гасел і, зрештою, варіантів розвязання конфліктів 3 врахування обєктивних і субєктивних підсумків політичних боротьби, того чи іншого вирішення конфліктую, його наслідків для суспільства, економіки, політики, моралі, прогресу взагалі. Політична боротьба характеризується значною різноманітністю форм і засобів. В політичній боротьбі використовуються найрізноманітніші методи і прийоми - від чесних до брудних , від мирних до насильницьких. В сучасному цивілізованому суспільстві все різноманіття методів політичної боротьби можна поділити на дві групи мирні і немирні, насильницькі. Мирні методи включають методи, повязані з реалізацією засобів демократії, ідеолого-політичне суперництво і психологічні методи, переговорний процес між протидіючими сторонами.

Немирні методи - це політичні репресії, які проводяться владними політичними особами і державними інститутами, заколоти, путчі, революції, громадянські та міждержавні війни, локальні та регіональні збройні конфлікти. Крім того, методи політичної боротьби класифікуються за ознакою ставлення до легітимності як легітимні та нелегітимні. До того ж, і ті й інші можуть бути як мирними, так і немирними методами. 25. Форми і засоби контролю в політичних конфліктах Як у сучасній конфліктології, так і в політичній науці зараз велика увага приділяється пошуку форм і засобів контролю за процесом перебігу конфлікту, виробленню ефективних технологій управління ним. У більшості випадків політичні сили прагнуть до контролю за конфліктами з метою їх урегулювання.

Причому субєктом управління конфліктом може виступати як одна із сторін, так і , умовно кажучи, третя сила, яка втручається зовні та має інтерес щодо його урегулювання.

Слід зазначити, хто б не виступав субєктом управління політичним конфліктом, пошук технологій регулювання конфліктних взаємовідносин завжди спирається на вирішення низки універсальних завдань.

Це - перешкодити розвитку конфлікту або його ескалації, тобто переходу в таку фазу, яка значно збільшує соціальну ціну його врегулювання - вивести всі тіньові , приховані, неявні конфлікти у відкриту форму для того, щоб зменшити неконтрольовані процеси протиборства цієї взаємодії, запобігти випадковим, обвальним потрясінням, на які неможливо буде вірно і оперативно реагувати - мінімізувати ступінь соціального напруження, викликаного течією політичного конфлікту в суміжних з політичною сферах суспільного життя, щоб не спровокувати більш широкі додаткові потрясіння, на врегулювання яких буде необхідно витратити додаткові ресурс і енергію. Для врегулювання політичного конфлікту можна задіяти всі найбільш типові засоби та шляхи примирення сторін, наприклад 1 компроміс не підставі збереження позицій 2 примиренність на підставі примусовості, що дозволяє ігнорувати аргументи супротивника.

В основі цього засобу навязування одній із сторін характеру взаємовідносин може бути - явне переважання сил і ресурсів у одній сторони та їх дефіцит - в іншій - ізоляція однієї сторони конфлікту, зниження її статусу, а також інший стан, що свідчить про послаблення її позицій, поразку, завдану їй згідно з правилами гри - знищення, тотальне винищування супротивника , в результаті чого мир установлюється за відсутності ворога. 26. Причини і витоки конфлікту культур і духовних цінностей Поняття культура походить від латинського терміна cultura - обробка, догляд, освіта, розвиток, і в науковій літературі визначається як специфічний засіб організації і розвитку життєдіяльності людей, представлений у продуктах матеріальної та духовної праці, системі соціальних норм і установлень, духовних цінностях, сукупності ставлень до природи, між собою, до самих себе. Культура характеризує особливості свідомості, поведінки і діяльності людей в конкретних сферах суспільного життя.

У культурі може фіксуватися засіб життєдіяльності окремого індивіда, соціальної групи або всього суспільства в цілому. Культуру прийнято поділяти на матеріальну і духовну - відповідно до двох основних видів виробнична - матеріального і духовного.

Матеріальна культура охоплює всю сферу матеріальної діяльності та її результати.

Духовна культура повязана зі сферою свідомості, духовного виробництва.

Це дає підставу говорити про різноманітність світу культур, і, природно, про виникаючі суперечності, особливо коли йдеться про групову солідарність представників тієї чи іншої культури.

Групова солідарність є одним з основних чинників проявів агресії, які зібрали за всю історію людства багаті і найкривавіші жнива.

В один із фатальних, але неминучих днів історії цивілізації якесь первісне племя-стадо, зустрівши інше племя та оцінивши його як чужака-конкурента, на всяк випадок відшукало безліч розходжень між Ми і Вони . У цьому дні і потрібно шукати початок усіх битв історії, всіх повстань, революцій, погромів. Відмінності від інших, які побачило перше племя, були не на користь Їх , і вже споконвічно таїли в собі жагуче бажання довести Їм свою перевагу, вжити запобіжні заходи проти можливої агресії, а найкраще - завдати упереджую чого удару.

Свідомість первісної людини виробила формулу Ми - це добре, Вони - це погано , яка, на жаль, виявилася надзвичайно живучою, що наочно підтверджує вся історія людства.

Ця формула протягом тисячоліть усіляко експлуатується різними державами, політиками, ідеологіями, релігіями, расами і націями, будь-якими, навіть дещо сформованими людськими обєднаннями. 27. Особливості регулювання конфліктів культур і духовних цінностей в Україні Спроба розвязання конфлікту культур, якщо він виник і триває, в тому числі завдяки підтримці тієї чи іншої політичної сили, потребує нетрадиційних методів аналізу і розуміння його природи.

Цей напрямок випливає із необхідності розглядати конфлікт культур як конфлікт співтовариств, як зіткнення різноманітних культурних основ життя.

Тому шлях його осмислення лежить у річищі новітніх філософських пошуків тих глибинних основ буття людей, які власне й уможливлюють існування людських культурних співтовариств. Дві основні школи марксистська і веберіанська помітно різняться в оцінці конфлікту цінностей.

Якщо прихильники марксизму підтверджують, що економічні інтереси визначають політичні і культурні цінності, то веберіанці вважають.

Що культурні цінності мають пріоритет.

Незважаючи на відмінності у підходах, ці школи сходяться в тому, що звязки інтересів і цінностей є не тільки незаперечними, а й тісно корелюються. Отже, цінності як загальні, стабільні характеристики людей змінюються під впливом економічних, соціальних та інших чинників і спрямовують своїх носіїв на досягнення певних цілей. Люди як у буденній діяльності, так і в конфлікті прагнуть до задоволення своїх потреб, реалізації власних інтересів, керуючись цинічними уявленнями про те, що для них є приоритетним, а що ні. Договір як засіб урегулювання і загальна політико-дипломатична дія в умовах конфлікту культур має тільки одну формальну функцію - фіксувати умови абсолютної розєднаності конфліктуючих сторін. Він так і сприймається - як договір про неможливість домовиться.

Надії на більш поширене розуміння толерантності як загальної змістовної основи можливого співіснування руйнуються, можливо, назавжди разом з появою локальних конфліктів культур. Виникає стан необхідності співіснування поза одною істиною, поза єдиною спільною для всіх культурною, а відтак. І суспільно-політичною основою.

Це є новим змістом культурної толерантності - повага і розуміння, визнання права на існування і сповідування інших 3цінностей та культурних зразків. Якщо класична ідея подолання конфліктів ґрунтується на понятті толерантності як свідомо контрольованої поступки, то ситуація локального конфлікту потребує розрізнення власне формально-політичних відносин, з одного боку, і культурологічних - з іншого. 28. Сутність і природа юридичного конфлікту Юридичний конфлікт є різновидом конфлікту мочального, відтворює всі його головні риси і ознаки, але з особливостями, притаманними правовій сфері. Юридичний конфлікт в його чистому вигляді можна представити я протиборство субєктів права з приводу застосування, порушення або тлумачення правових норм. Сутність юридичних конфліктів досить яскраво розкривається через їх функції виявлення та розвязання особливо антагоністичних суперечностей пошук виходу із тупикових конфліктних ситуацій та створення засад для взаємодії на новому рівні. Якщо визнати.

Що поява конфліктів неминуча в нашому складному і суперечливому соціальному просторі, то слід також погодитися з тим, що в наслідках юридичного конфлікту закладені стимули стосовно утримання соціального балансу політичної врівноваженості та стабільності правових системи, наприклад, удосконалення чинного законодавства, правові процедури розвязання спірних суперечок, юридизація політичних стосунків, звязування правовими механізмами невпорядкованих ринкових відносин тощо. Природа юридичного конфлікту виявляється, по-перше, у можливості співвіднесення його з державними інститутами і правом, а відтак, у розгляді конфлікту не в абстрактному соціальному просторі, а в реальному звязку з діючими державно-правовими структурами та інструментами.

По-друге, щоб конфлікт набув юридичного значення, в його проблемі мають прослідковуватися наявні правовідносини або ті чи інші юридичні аспекти, притаманні сторонам конфлікту, або їх взаємодії в цілому. 29. Типологія і класифікація юридичних конфліктів Будь-яка система, в тому числі і правова, постійно відчуває на собі деструктивний вплив, який є результатом її внутрішньої суперечливості компонент і система в цілому безперервне і переривчасте інтеграція і дезінтеграція структура і функція внутрішнє і зовнішнє організація і дезорганізація різноманіття і одноманітність - все це та інше є суперечностями - підставами, що породжують конфлікти, які можуть мати і юридичний характер Т.Парсонс . Зосередивши увагу на дисфункціональних явищах, що виникають як наслідок суперечностей і напруження в соціальній структурі, Р.Мертон виокремлює пять типів пристосування індивідів у суспільстві конформізм, інновація, ритуалізм, ретретизм, бунт. Відхилення від кожного з цих типів поведінки спричиняє неминучий конфлікт, до того ж часто юридичного характеру.

В.Кудрявцев та автори, що розробляли проект Юридична конфліктологія , дійшли висновку, що доцільно виділяти саме чистий юридичний конфлікт та змішані чи перехідні юридичні конфлікти. Чистим юридичним конфліктом слід визнавати спір з приводу права, який у свою чергу може мати різні підстави щодо застосування, тлумачення або ігнорування норми закону.

Класифікація юридичних конфліктів а конфлікт породжений суперечностями між двома або декількома нормативними актами б конфлікт, спричинений суперечностями між нормою права і право застосовною практикою в конфлікт, який виникає внаслідок суперечності між двома або декількома право застосовними актами г нарешті юридичний конфлікт може виникнути і у звязку з одним актом права в разі взаємовиключного його розуміння, тлумачення, застосування або виконання тими чи іншими субєктами права.

Змішані, або перехідні, юридичні конфлікти розпочинаються, як правило, незалежно від правових норм і поза сферою правових відносин, але з часом набувають юридичного характеру за відповідними ознаками і рисами.

Розглядаючи різновиди юридичного конфлікту, важливо відмітити, що може виникнути і так званий помилковий юридичний конфлікт, в якому збоченість конфліктної ситуації стосується не стільки проблеми, скільки відсутності юридичного характеру і форми.

Помилковий юридичний конфлікт відтворює чотири типові ситуації 1 сторона конфлікту вважає, що перебуває з протилежною стороною у певних правовідносинах, яких насправді не існує 2 навпаки, сторона конфлікту не усвідомлює правовідносин, що між ними існують 3 сторона конфлікту помилково вважає дії супротивника незаконними 4 або, навпаки, дії супротивника розцінюються як правомірні, але це - ілюзорно. 30. Субєкти юридичних конфліктів. Учасники юридичного конфлікту - це його субєкти, масштаб яких залежить від рівня самого конфлікту. В між особистісному конфлікті рівень субєктів - конкретні особи рівень групового, класового, соціально-професійного чи загально соціального конфлікту передбачає як учасників соціальні групи, верстви, класи, населення регіону, етноси, соціум у цілому. З позиції правового підходу в юридичному конфлікті можна виокремити дві групи субєктів фізичних і юридичних осіб. Якщо йдеться про протиборство юридичних осіб, то конфлікт обовязково набуває юридичного характеру, тому що між цими субєктами формуються правові відносини, і розвязання такого конфлікту, як правило, можливе лише правовим шляхом.

Більш різнобічна ситуація складається, якщо конфлікт розгортається між фізичними особами.

Фізична особа, що є громадянином, вже є субєктом певних правовідносин, це накладає помітний відбиток на її поведінку в конфлікті. Учасник юридичного конфлікту має узгоджувати свої вчинки з існуючими нормами права, памятати, що за умов певного розвитку подій ним можуть зацікавитися правоохоронні органи або він може стати учасником цивільного, адміністративного чи кримінального процесу як позивач, відповідач, потерпілий, обвинувачений або свідок. В окремих випадках юридичний аспект конфлікту залишається вибірковим, тобто відноситься не до всіх, а лише до окремих його учасників. 31.Динаміка юридичного конфлікту і шляхи його розвязання.

Проблема конфліктної динаміки є однією з найважливіших у конфліктології науку тут цікавить не тільки послідовність стадій та фаз конфліктної взаємодії, а й насиченість їх соціальне обумовленими подіями, форми та характер рішень і дій, які здійснюють конфліктуючі суб єкти. В динаміці юридичного конфлікту закономірно відбиваються всі ті стадії та етапи, що характеризують інші соціальні конфлікти. Разом з тим йому притаманна своя специфіка подій та елементів боротьби.

Якщо у чистому юридичному конфлікті з самого початку мають місце правові ознаки і підстави, то у змішаному перехідному юридичному конфлікті правові елементи, як ми вже з ясували, виявляються не одразу і стосуються не всіх учасників чи їх взаємостосунків. Отже, рух подій в юридичному конфлікті характеризують - латентна фаза - виникнення однієї чи обох сторін конфліктних мотивів юридичного характеру часто з приводу об єкта, що має юридичні властивості - демонстраційна форма - виникнення правових відносин між сторонами конфлікту наприклад подання позову, вступ до права власності тощо - агресивна чи батальна фаза - розвиток гостра зміна подій правовідносин у зв язку із розглядом справи юридичною інституцією. Це досить тривала стадія, яка передбачає попереднє слідство, винесення обвинувачення, передання обвинувачуваного до суду, процесуальний розгляд справи, касаційне і наглядове провадження тощо - фаза розвязання конфлікту - підготовка І видання правового правозастосовного акта, яким закінчується конфлікт. Шляхи закінчення юридичних конфліктів. Розгляд механізмів управління конфліктом з метою його розв язання передбачає врахування найбільш ймовірних версій його закінчення.

В науковій літературі висуваються такі - припинення конфлікту внаслідок взаємного примирення сторін або його тимчасове призупинення з можливістю поновлення - скасування конфлікту шляхом Його симетричного розв язання виграш - виграш або програш - програш - закінчення конфлікту, але за асиметричною формулою розв язання виграш - програш - переростання конфлікту в інше протиборство - поступове загасання конфлікту. Отже, конфліктологія, визначаючи зміст і стратегії останньої стадії конфліктів, оперує здебільшого такими категоріями, як загасання , розв язання , врегулювання чи скасування конфлікту. 32. Основні принципи управління конфліктом. Управління конфліктом являє собою цілеспрямований вплив на процеси конфліктної взаємодії, який прагне забезпечити конструктивне вирішення соціальна важливих завдань, що актуалізувалися в конфлікті. Слід погодитися з російським дослідником Д. Зеркіним, який вважає, що визначення сутності управління конфліктом вимагає врахування суперечливого впливу конфліктів на суспільство конструктивного як стимулу творчої діяльності і руйнівного що дезінтегрує систему, витрачає ресурси на протиборство . Управління конфліктом передбачає - переведення його в річище раціональної діяльності та взаємодії людей - продуманий вплив на конфліктну поведінку суб єктів з метою досягнення бажаних результатів - обмеження протиборства рамками конструктивного включення до суспільних процесів. 33. Основні умови успішної діяльності менеджера в управлінні конфліктом. Фахівці у галузі конфліктного менеджменту сформулювали низку принципових загальних положень, що створюють сприятливе тло вирішення проблем управління конфліктом. Ю. Запрудський відносить до них такі 1 управління розвитком конфліктних ситуацій є за змістом і сутністю управлінням людьми.

Тут мають значення всі без винятку чинники і мотиви поведінки людей, що містять об єктивні і суб єктивні, матеріальні і духовні, раціональні, ідеальні та інші моменти, які майже неможливо врахувати вичерпно- Отже, імовірніше говорити про певні тенденції розвитку конфлікту, ніж про загальні закони 2 управління конфліктом - це управління рівними.

Не слід заздалегідь підходити з упередженістю і недовірою до жодної із сторін, адже повне ігнорування особистих позицій окремих суб єктів конфлікту практично безперспективна позиція 3 з політико-правової точки зору управління конфліктом означає частіше за все управління великими групами, верствами людей. Отже, чималу роль тут відіграють організації, які представляють інтереси маси, ступінь свідомості людських спільнот, міру їх організованості тощо 4 управління конфліктом - це управління на основі інтересів, що є, можливо, головним моментом конфліктного менеджменту.

Вірно визначений інтерес учасників конфлікту являє собою ключ до успішного розв язання конфліктної ситуації 5 нарешті, попередження і регулювання соціальних конфліктів багато в чому залежать від зовнішніх об єктивних чинників, тобто загального стану того економічного, соціального, культурного і політичного середовища, в якому це відбувається. 34. Принципи діяльності менеджера в управлінні конфліктом. У правління конфліктами передбачає задіяння системи певних принципів Це перш за все принцип об єктивності, який вимагає адекватного розуміння і реалістичної оцінки конфліктних подій будь-яка форма субєктивізму веде за цих умов до волюнтаристських дій та однобічних рішень чи невиправданого застосування насильства.

По-друге, це принцип конкретно-історичного підходу, який не дозволяє зводити всі конфлікти до однієї універсальної схеми, адже ці феномени мають різноманітні образи і форми, є багаторівневими і якісно відмінними.

По-третє, це принцип плюралізму, поліваріативності, який полягає у використанні найрізноманітніших засобів, методів і технологій впливу на конфліктні ситуації, зокрема організаційних, правових, політичних, інформаційних, комунікаційних, соціально-психологічних та ін. По-четверте, це гласність, яка передбачає наявність інформації про конфліктну ситуацію, доведення її до зацікавлених груп осіб та формування відповідної громадської думки і об єктивного ставлення до цих подій. По-п яте, це демократичність як принцип управлінського впливу на суб єктів конфлікту. Всі механізми демократії за своєю сутністю і характером мають слугувати надійним засобом захисту інтересів не тільки більшості, а й меншості у соціальних структурах, а відтак, вони спрямовані на зняття суперечностей та антагонізмів, які розпалюють конфлікти. 35. Необхідні етапи розв язання конфлікту менеджером.

В системі управлінських підходів та впливів стосовно конфлікту центральне місце посідає його розв язання, адже далеко не всі конфлікти можна попередити, тому дуже важливо володіти методологією і технікою виходу із конфліктних станів. Регулювання є окремою формою розв язання конфліктів, яку вирізнює те, що в усуненні суперечностей між опонентами бере участь третя сторона, її задіяння можливо як за згодою конфліктантів, так і без неї. Регулювання конфлікту можна визначити як усвідомлені дії керуючого суб єкта з метою пом якшення, послаблення боротьби чи переведення гострих стосунків в інше річище, або на інший рівень відносин.

Процес регулювання має такі необхідні етапи 1 початкова дія - це виявлення і визнання конфлікту як реальності. Зафіксувати конфлікт як дійсний факт - не просте завдання, адже часто його прагнуть приховати як небажане явище 2 об єктивна аналітика конфлікту, яка є важливішою теоретичною передумовою для практичних дій 3 інституціоналізація, під час якої визначаються правила і норми функціонування.

Завдяки їй забезпечується розвиток конфлікту в формах і межах, сприятливих для даної суспільної системи, та гарантується передбачуваність конфліктного процесу 4 легітимізація конфлікту передбачає визнання опонентами встановлених норм і правил взаємодії та додержання їх. Крім того, суспільство починає розцінювати даний конфлікт як допустимий, отже, здійснюється його інтеграція в усталену систему громадського порядку 5 створюється можливість раціоналізувати стихійний процес конфлікту в організований, що запобігає проявам агресивності та руйнівним наслідкам. 36. Поняття усунення конфлікту. Усунення конфлікту слід відрізняти від розв язання.

Під першим розуміють такий зовнішній вплив на боротьбу, в результаті якого ліквідуються головні структурні елементи конфлікту. Така технологія впливу на конфлікт є доцільною за умов окремих ситуацій, що потребують швидких і рішучих дій щодо силового розведення сторін. Йдеться про загрозу агресії чи фізичного насильства, загибелі людей, знищення цінних об єктів, ситуацію дефіциту часу або матеріальних можливостей.

Усунення конфлікту здійснюється за допомогою таких засобів - примусове вилучення із конфлікту одного із опонентів переведення в іншій відділ, філіал, відрядження, звільнення з роботи - обмеження чи абсолютне виключення можливої взаємодії опонентів протягом тривалого часу відправлення в довгострокове відрядження тощо - усунення об єкта конфлікту тієї матеріальної речі, цінності, через яку виник спір - скасування дефіциту, що відрізняв об єкт конфлікту тобто кожен з опонентів одержує можливість задовольнити свою потребу в бажаному об єкті . 37.Діагностика у ході розв язання конфлікту. Вже відзначалося, що розв язання конфлікту - це багатоступінчастий процес. Дослідники зазвичай виокремлюють в ньому як мінімум три етапи перший - це діагностика конфлікту другий - опрацювання стратегій розв язання та вибір відповідних технологій третій - безпосередня практична діяльність з вирішення конфліктної проблеми через реалізацію необхідних засобів і методів. Діагностика конфлікту починається з аналітичного етапу, під час якого необхідно здійснити низку оцінюючих та вибіркових заходів. Нам вже відомо, що моделей закінчення конфлікту може бути декілька. Головні з них - переможець-переможений , переможець - переможець , переможений-переможець . Але, щоб точніше зафіксувати ціну перемоги, конфліктологи ввели додаткові поняття максимальний виграш , мінімальний програш , взаємний виграш , поєднання виграшу і програшу , синтез конфліктуючих протилежностей тощо. Діагностуючи реальний конфлікт на предмет його врегулювання і остаточного розв язання, слід чітко визначитись, на які саме варіанти закінчення конфлікту доцільно орієнтуватися.

Крім того, необхідно пам ятати, що можливі два ступеня розв язання конфлікту - повний і неповний.

Якщо мало місце усунення суперечності або перетворення головних засад конфлікту причин, предмета , то конфлікт розв язано остаточно, повністю. Неповне розв язання має місце тоді, коли усунено чи перетворено лише деякі незначні елементи конфлікту, зокрема характер протиборства, мотиваційна база сторін тощо. В цьому разі конфлікт майже неминуче буде поновлено на тій самій чи іншій підставі. Але неповне розв язання конфліктів не можна розцінювати як хибну дію, адже завжди існували довічні конфлікти наприклад, суперництво між церквами, політичними діячами, зірками сцени, ідеологічне протиборство і т.ін які доцільно час від часу пом якшувати. Конфліктологи виявили, що процесу розв язання конфлікту мають передувати такі необхідні передумови - достатня зрілість конфлікту, яка виявляється в ідентифікації його суб єктів, сформованості їх позицій, маніфестації ними своїми протилежними інтересами, агресивних діях та вчинках тощо - потреба суб єктів у розв язанні конфлікту та спроможність це здійснити - наявність необхідних засобів і ресурсів щодо розв язання конфлікту матеріальних, політичних, соціокультурних, інформаційних, кадрових, юридичних та ін. Процедури діагностики конфлікту містять опис його наявних проявів зіткнення, бійки, кризи тощо визначення рівня розвитку конфлікту виявлення причин конфлікту і його природи виміри інтенсивності протиборства визначення сфери поширення конфлікту. 38.Моделі та стилі стратегії виходу із конфлікту. У конфлікто-логічній літературі вирізняють силову , компромісну та інтегративну моделі виходу з конфлікту, які відображують діаметрально протилежні форми його розв язання.

Силова модель веде до таких можливих закінчень конфлікту перемога-поразка чи поразка-поразка , дві інші моделі закінчення - до розв язання конфліктів за типом перемога-перемога , виграш-виграш , частковий виграш обох сторін. До речі, силова модель розв язання найбільш притаманна кримінально-правовим, етнонаціональним і, на жаль, багатьом міжнародним конфліктам. Моделі завершення конфлікту безпосередньо визначаються стратегіями конфліктної поведінки сторін, які в свою чергу залежать від конкретної ситуації, різновиду конфлікту, рівня його розвитку та ступеня інтенсивності тощо. Стратегія виходу із конфлікту являє собою головні лінії стилі поведінки опонента на заключному етапі протистояння.

Вибір стратегії виходу з конфлікту залежить від багатьох чинників. Це й особистісні властивості опонента, і рівень шкоди, яку заподіяно супротивником чи супротивнику , наявність ресурсів, соціальний статус власний та опонента , можливі наслідки, тривалість конфлікту і т.ін. Головні стилі розв язання конфлікту Стиль конкуренції Стиль пристосування Стиль ухилення Стиль співробітництва Стиль компромісу. 39. Характеристика стилю конкуренції. Стиль конкуренції по суті визначає, що конфліктуючий суб єкт опонент є досить активним і прагне рухатися до розв язання конфлікту своїм власним шляхом він не дуже зацікавлений у співробітництві з іншими людьми, але, крім того, він здатний приймати вольові рішення.

Такий суб єкт намагається перш за все задовольнити власні інтереси за рахунок інтересів інших і примушує людей сприйняти його вирішення проблеми. Отже, стиль конкуренції - це фактично стратегія суперництва, яка полягає у нав язуванні протилежній стороні вигідного для себе рішення.

Суперництво виправдано, як пишуть російські конфліктологи А. Анцупов і А. Шипілов, у випадках очевидної конструктивності запропонованого рішення вигідності результату для всієї групи, колективу, організації, а не окремої особи осіб важливості завершення боротьби для носіїв даної стратегії відсутності часу для умовляння опонента. Д. Г. Скотт стверджує, що людина може бути недостатньо визнаною, коли починає впроваджувати цей підхід, але без сумніву завоює собі прибічників, якщо він принесе позитивний результат.

У той же час багато дослідників вважають цю стратегію хибною для вирішення конфліктних проблем, адже вона не дає опонентові можливості реалізувати свої інтереси. І все ж стратегія суперництва є доцільною в екстремальних і принципових ситуаціях, при дефіциті часу та високій імовірності небезпечних наслідків агресора, що нападає на чужу територію, слід зупиняти саме жорсткою стратегією стилем , так само як і кримінальних злочинців. Нарешті, стиль конкуренції суперництва споконвіку приносив чималі успіхи стороні-переможниці в економічному конфлікті. 40. Характеристика стилю пристосування. Стиль пристосування розглядається як вимушена або добровільна відмова від боротьби шляхом здавання своїх позицій. За сутністю це стратегія поступок.

Суб єкт конфлікту діє разом з іншими та не прагне відстоювати свої інтереси він поступається своєму опонентові і змиряється з його домінуванням.

Сприйняти таку стратегію людину примушують різні мотиви визнання того, що вона неправа, загроза заподіяння серйозної шкоди, необхідність збереження добрих стосунків з опонентом, сильна залежність від нього, нарешті, невелика значущість конфліктної проблеми.

Цей стиль поведінки у ході розв язання конфлікту доцільно використовувати тоді, якщо суб єкт відчує, що, поступаючись, він мало втрачає. Коли ж суб єкт зрозуміє, що в нього замало влади і шансів для перемоги або що підсумки конфлікту більш важливі для іншої сторони, ніж для нього, йому доцільно звернутися до стратегії стилю пристосування і шукати рішення, яке б задовольнило обидві сторони тут можливий також тиск з боку третьої сторони . Д. Г. Скотт відзначає, що стиль пристосування легше опанувати в конфліктології, якщо ваш внесок у проблему протиборства не дуже великий, це дозволяє почувати себе комфортно відносно бажань іншої людини.

Отже, якщо вас не дуже хвилює те, що трапилося, і ви вважаєте, що інша людина одержить і з цієї ситуації корисні уроки, якщо ви їй поступитесь навіть не погоджуючись з нею по суті , це означає, що стратегія пристосування здійснилася.

Поступаючись, погоджуючись або приносячі в жертву свої інтереси на користь іншої людини, ви одержуєте можливість пом якшити конфліктну ситуацію та поновити мир і гармонію. 41.Характеристика стилю ухилення.

Стиль ухилення застосовується у ситуаціях, коли суб єкт не впевнений у позитивному результаті розв язання конфлікту для себе і тому не бажає марнувати на це зусилля або у разі, якщо почуває себе неправим.

За змістом це стратегія уникнення від вирішення проблем, тобто прагнення вийти із конфлікту з мінімальними втратами, ушкодженнями і витратами за характером - досить пасивна стратегія, що спирається на індивідуальні дії. Цей стиль поведінки відрізняється від попереднього тим, що конфліктант переходить до нього після невдач з активними стратегіями. Стиль ухилення можна вважати досить конструктивною реакцією на конфлікт, що затягнувся, і його доцільно обирати за таких обставин - напруження є надто великим, тому відчувається необхідність послабити протистояння - вирішення проблеми є настільки тривіальним, що не має сенсу втрачати сили і ресурси - необхідно виграти час взяти відстрочку , щоб одержати додаткову інформацію, чиюсь підтримку, накопичити власні сили - ситуація є настільки складною, що на активне розв язання конфлікту не вистачить ні сил, ні ресурсів, ні влади - в інших є більше шансів і можливостей вирішити конфліктну проблему - спробувати негайно розв язати конфліктну проблему небезпечно, адже викриття і голосне обговорення її може тільки погіршити ситуацію - відсутні сили і час, щоб кардинально зняти суперечність - наявні труднощі і перешкоди у визначенні своєї поведінки та немає бажання вирішувати проблему взагалі. Отже, досить імовірно, що якщо ви почнете ігнорувати конфліктну ситуацію, уникати її розв язання, звертати увагу на щось інше, то конфлікт загасне, тобто вирішиться сам по собі. Стиль співробітництва серед інших вважають найскладнішим, але він дозволяє виробити найбільш задовольняючі обидві сторони рішення у складних конфліктних ситуаціях. 42. Характеристика стилю співробітництва.

Сутність співробітництва полягає в тому, що дії опонентів спрямовані на конструктивне обговорення проблеми, на розгляд протилежної сторони як не супротивника, а спільника у пошуку бажаного рішення.

Це активний стиль стратегія , адже він потребує чималих підготовчих та основних дій спочатку конфліктанти формулюють один одному свої цілі та інтереси, потім обговорюють їх відшукують також приховані потреби тут важко виявити справжнє джерело незадоволення якщо запровадити лише зверхній вплив, то це стане лише косметичним ремонтом надалі витрачається деякий час щодо опрацювання засобу задоволення реальних бажань обох сторін. Якщо опоненти зрозуміють, у чому полягає причина конфлікту, то виникає можливість разом відшукати нові альтернативи чи опрацювати сприйнятливі компроміси. Стратегію співробітництва Д.Г.Скотт та інші дослідники рекомендують використовувати в таких ситуаціях - проблема є досить важливою для обох сторін, і вони бажають її вирішити - конфліктанти мають рівні ресурси, паритетні статуси і владу та готові шукати рішення на рівних - наявні тривалі дружніх і взаємозалежні стосунки між сторонами - опоненти здатні сформулювати свої інтереси, думки, бажання і опрацювати альтернативні варіанти рішення - якщо конфліктанти здатні ігнорувати відмінності між собою в соціальних ролях, владних можливостях тощо і є неупередженими один до одного.

Отже, співробітництво є мудрим, толерантним, дружнім підходом до розв язання конфліктних проблем і вирішення завдань визначення та задоволення інтересів обох сторін. Нарешті, слід вказати, що у 1942 р. американська дослідниця М.Фоллєт наголошувала на необхідності розв язання врегулювання конфліктів, а не їх силового придушення.

Серед відповідних засобів вона виокремила перемогу однієї сторони, компроміс та інтеграцію. Саме під останньою інтеграція розумілося нове рішення, за якого виконуються умови обох сторін, але жодна з них не зазнає серйозних втрат.

У подальшому цей засіб розв язання конфліктів назвали співробітництвом. 43. Характеристика стилю компромісу. Стиль компромісу полягає в бажанні і готовності опонентів завершити конфлікт завдяки рішенню, що ґрунтується на взаємних поступках.

Стратегія компромісу є суміжною з наведеними стратегіями за характером і сутністю, адже активність тут поєднується з пасивністю, а індивідуальні дії - зі спільними.

Компроміс характеризує відмова від частини своїх вимог, що висувалися раніше, готовність визнати претензії іншої сторони частково обгрунтованими і навіть схильність багато що вибачити опоненту.

Стиль компромісу стає ефективним за таких умов - обидві сторони мають рівну владу, але при цьому - взаємо-виключні інтереси - суб єкти бажають одного й того ж, але впевнені, що для них це недосяжно - суб єкти якнайшвидше прагнуть вирішити проблему за умов дефіциту часу чи з огляду на економічну ефективність обидві сторони згідні на тимчасове рішення і схильні скористатися короткочасною вигодою - інші підходи до проблеми виявилися неефективними, а компроміс дозволяє хоч щось одержати, ніж втратити все. Досить часто стиль компромісу розцінюється як вдалий відступ або остання можливість знайти хоч якесь рішення проблеми.

Сьогодні компроміс - це стиль і стратегія а також тактика , які найчастіше використовуються у розв язанні конфліктів, адже в ідеальному варіанті він має задовольнити всіх. 44. Інформаційна технологія вирішення конфлікту. Інформаційна технологія є системою, яка перш за все протидіє конфліктам, їх множенню, сприяє їх швидкішому виявленню зацікавленими сторонами навіть на етапі латентного зародження . Ліквідація дефіциту інформації з суперечливих питань, виключення із інформаційного поля різних збочених чи перекручених відомостей про позиції, інтереси та цілі сторін усунення чуток щодо поведінки суб єктів - ці та інші дії з інформаційного забезпечення регулювання конфліктної ситуації справляють ефективний вплив на зниження гостроти конфліктної взаємодії та можливість ЇЇ закінчення.

Від чого залежить можливість своєчасно, тобто як можна раніше зафіксувати загрозу визріваючого конфлікту? По-перше, має бути бажання помічати те, що відбувається в дійсності, адже нерідко люди зацікавлені не виносити сміття з хатини , тобто в тому, щоб конфлікт якомога довше не був виявлений.

По-друге, об єктивне сприйняття конфлікту найбільш доступно тим, хто близький до осередку його появи.

По-третє, якщо говорити про більш осяжні соціальні утворення, то діє така закономірність чим більш низьке становище займає людина у певній соціальній ієрархії, тим сприятливіші об єктивні можливості виявлення конкретних причин соціального напруження чи прихованого конфлікту. По-четверте, чим вище статус особи у певній соціальній структурі, тим більша відповідальність лягає на неї щодо своєчасного виявлення конфлікту. Саме у цих випадках величезну роль відіграє належне функціонування систем комунікації та інформації на всіх рівнях, що повинні своєчасно висвітлювати і аналізувати об єктивний стан справ шляхом проведення інформації по всіх клітинках соціального організму. Вимоги права людини на інформацію - це вимоги демократії та базові засади громадянського суспільства.

Монополія на інформацію є загибеллю для соціального прогресу.

Право на інформацію свідчить про цивілізаційну зрілість суспільства та його здатність вирішувати проблеми і конфлікти. Разом з тим це право як й інші не слід абсолютизувати.

Так, вироблення і поширення інформації, яка веде до расової, етнічної і соціальної ненависті та ворожнечі, розпалює війни, геноцид, ідеї фашизму, не можуть бути гарантовані цим правом, як й інші форми інформаційного терору , який сам, по суті, є проявом конфлікту і порушує демократичні права людей.

За сучасних умов право особи на інформацію є інститутом, що вирівнює різні категорії громадян в їх ставленні до знань та інформації, соціально-правовою технологією врегулювання конфліктів, яка подолала анахронізм монополії на знання, освіченість та поінформованість. 45. Комунікативні технології вирішення конфліктів. Не менш значну роль відіграють комунікативні технології врегулювання конфліктів. Йдеться про організацію спілкування між людьми і групами, що є умовою досягнення узгоджених позицій. Розвиток спілкування формує спільні або ж схожі установки , цінності, інтереси, поєднує соціальні занепокоєння і переживання у спільне річище, нейтралізує негативний вплив емоцій. Прикладом ефективного засоба технології комунікацій є методика злагодження інциденту, запропонована Шарон і Гордоном Бауерами, яка полягає у послідовному здійсненні чотирьох кроків - перший об єктивний, неемоційний опис інциденту з метою зняти напруження -другий висловлення свого ставлення до того, що трапилося, і поведінки партнера - третій пропозиція. Запропонувати партнеру інший, більш прийнятний варіант поведінки, щоб виправити наслідки інциденту - четвертий винагорода.

Ясно і конкретно зазначити, що може виграти партнер, якщо сприйме вашу пропозицію, і що доброго ви можете зробити для нього.

Ця методика є досить близькою до чотирикрокового методу Д. Дена. У підґрунті такого методу закладено два правила не слід переривати спілкування , адже ця відмова і породжує конфлікт і не застосовуйте силових ігор, щоб виграти в боротьбі за владу за допомогою примусу, погроз, ультиматумів . Технологія цього методу схожа з попередньою крок перший - знайти час для розмови крок другий - підготувати умови крок третій - обговорення проблем як діалог з оптимізмом, повагою і вдячністю крок четвертий - укладення угоди якщо це необхідно збалансованої, поведінсько специфічної, у письмовій формі. 46. Організаційні технології вирішення конфліктів. Організаційні технології передбачають удосконалення структурно-організаційного порядку, продумане застосування організаційних методів впливу на групи та окремих людей наприклад, вирішення кадрових питань, дисциплінарні методи заохочення або покарання, виховні заходи . Це без сумніву має сприяти блокуванню конфліктів, оптимізації соціально-психодогічного клімату і розвиткові співробітництва між людьми та організаціями. Один із засобів організаційної технології - це техніка низки ініціатив по зниженню напруження, яку запропонував соціальний психолог Ч.Осгуд її успішно застосовують при розв язанні і міжнародних, і міжгрупових, і міжособистісних конфліктів. Ця техніка містить такі правила - робити правдиві публічні заяви про те, що одна із сторін хоче припинити ескалацію конфлікту - роз яснювати, що кроки до примирення обов язково будуть здійснені - повідомити, що і коли буде зроблено, і здійснювати те, що обіцяно - стимулювати опонента до обміна поступками, але не вимагати їх як умову виконання власних обіцянок - поступки слід здійснювати протягом тривалого часу і навіть за умов, якщо інша сторона не відповідає взаємністю. Але поступки не повинні збільшувати уразливість сторони, що їх робить.

Методи розв язання конфліктів дослідники поділяють на дві групи - негативні та позитивні, залежно від типу моделі розв язання.

До негативних методів включають усі види боротьби, яка переслідує мету досягнення перемоги однієї сторони над іншою, що врешті-решт руйнує і без того тонку єдність сторін конфлікту. При застосуванні позитивних методів передбачається збереження засад взаємозв язку єдності між конфліктуючими суб єктами.

Це перш за все різноманітні переговори і види конструктивного суперництва. Відмінність між негативними і позитивними методами є відносною та умовною, адже в практичній діяльності з управління конфліктами вони нерідко доповнюють одні одних.

Попри все розмаїття видів боротьби вони мають спільні ознаки, адже будь-яка боротьба - це дія за участю не менш як двох суб єктів індивідуальних-або масових , де один усіма можливостями заважає іншому.

Головна мета боротьби досягається такими засобами безпосереднім впливом на супротивника, його засоби боротьби та на обставини правдивою чи неправдивої інформацією опонентів про свої дії та наміри одержанням адекватної оцінки щодо можливостей опонента і ситуації. Наведемо деякі із методів, що їх застосовують конфліктуючі сторони у боротьбі а досягнення перемоги через отримання необхідної свободи дій. Його головні прийоми - створення свободи дій для себе, обмеження свободи дій опонента і оволодіння найкращими позиціями в конфлікті, навіть за деяких втрат, тощо 6 використання суб єктом боротьби в своїх інтересах резервів, аргументів і навіть функцій супротивника в виведення зі строю управлінських центрів фігур протилежної сторони - керівних осіб, головних елементів позицій супротивника г затягування - обрання моментів для короткого відпочинку з метою вибору відповідного місця і часу для нанесення рішучого удару і створення вигідного співвідношення сил. Головним позитивним методом розв язання конфліктів є переговори.

Аналізу їх сутності, призначення, техніки і мистецтва ведення присвячено чимало робіт з міжнародних відносин, дипломатичного мистецтва і конфліктології. 47. Головні стилі ведення переговорів у конфліктній ситуації. У ході переговорів часто доводиться мати справу з партнером партнерами , який заняв позицію опору.

Тому одним із головних завдань переговорів у конфлікті є подолання такого опору.

З огляду на це конфліктологи, зокрема, А. Кармін та ін виокремлюють чотири головні стилі ведення переговорів у конфліктній ситуації. Жорсткий стиль відповідає стратегії суперництва.

Вести переговори в такому стилі означає непохитно наполягати на своїх вимогах, не йти на поступки і досягати перемоги, здійснюючи тиск на опонента і не враховуючи його інтересів. Бажаний результат - ваш виграш - його програш . Головна вада такого стилю - це якщо опонент обере таку ж саму лінію поведінки, отже, в такому разі переговори будуть зірвані, а їх підсумок - відповідати формулі програш-програш , тобто виходу із конфлікту не знайдено.

Жорсткий стиль насамперед зводиться до демонстрації своєї сили і можливостей.

М який стиль відповідає стратегіям пристосування і ухилення.

Він передбачає, що налагодження суб єктом добрих стосунків з опонентом для нього важливіше, ніж власна позиція в конфлікті. Такий суб єкт проявляє толерантність, поступливість, рухається назустріч бажанням опонента.

Можливі результати переговорів у такому стилі програш-виграш якщо зроблені значні поступки або виграш-виграш якщо ваш опонент у відповідь також піде на поступки , що безумовно є більш оптимальним завершенням.

Отже, задаючи такий стиль переговорів, опоненти одержують шанс стати партнерами.

Техніка і методика м якого стилю - не тільки поступки, це і самокритика, і терпимість до емоційних виплесків опонента, і злагодження інцидентів, і м які критичні зауваження тощо. Торговий стиль відповідає стратегії компромісу. Його сутність полягає в тому, що поступки застосовуються як засіб подолати опір опонента і одержати від нього те, що вам потрібно. У переговорах ви прагнете досягти вигідного для себе результату, зробивши при цьому мінімум необхідних поступок опоненту, але в обмін на задоволення ваших головних вимог.

Отже, тут застосовуються технології торгу та поступок.

Результати переговорів такого стилю частіше за все асиметричні на користь більш переконливого із суперників, чи симетричні, якщо угода виявилася взаємовигідною. Технології торгового стилю - позиційний торг особливо в ринкових стосунках , компроміс і консенсус, які також будуються на обміні поступками.

Технології консенсусу і компромісу. Консенсус згода є рішенням, прийнятним для конфліктуючих сторін, в опрацюванні якого раціонально і свідомо беруть участь усі учасники групи.

Консенсус певним чином символізує колективну думку всіх, хто виробляв це рішення. 48.Технології конфліктного медіаторингу. Медіація від лат. те-diatio - посередництво посідає особливе місце серед засобів і технологій розв язання конфліктів на відміну від суду та арбітражу вона дозволяє сторонам шляхом переговорів неюридичними засобами лише за участю посередника-медіатора вирішувати конфліктну проблему.

Отже, конфліктний медіаторінг - це проведення переговорів за участю медіатора.

Розробка і застосування методів посередництва сьогодні стають справою професійних конфліктологів-медіаторів. Медіатор бере участь а в організації переговорів б у наданні їм якнайбільше конструктивного характеру в у сприянні пошуку сприйнятливих для обох сторін умов закінчення конфлікту. Специфіка конфліктного медіаторінгу на відміну від судових процедурур полягає у такому - процес медіації є добровільним для конфліктантів, а медіатор обирається ними вільно в цьому медіація є схожою з третейським судом - у ході медіаторінгу опоненти самі опрацьовують і приймають остаточне рішення щодо примирення медіатор лише сприяє цьому, але ніяких обов язкових повноважень у нього не має - якщо в суді сторони зобов язані підкоритися судовому рішенню, то медіація припускає лише прийняття рішення за спільною згодою та добровільні зобов язання щодо їх виконання - медіаторінг спрямований не на встановленим правих і винуватих, а на пошук згоди опоненти за допомогою посередника обговорюють і обирають для себе найкращий варіант розв язання конфлікту отже медіація скоріше зорієнтована на вироблення певної проміжної узгодженої форми справедливості ніж на доведення останньої до вимог чинної юридичної норми - медіація відбувається конфіденційно, тому її ризик є мінімальним, оскільки кожна із сторін може в будь-який момент відмовитися від продовження переговорів - процедури медіаторінгу не є такими, що дорого коштують, і досить часто потребують менше витрат, ніж традиційні судові процедури крім того, процес медіації триває відносно швидко порівняно з судовим розглядом , що також створює переваги в економії часу. Медіація особливо ефективна в тих випадках, коли необхідно відновити стосунки між людьми, для яких добрі відносини в майбутньому є життєво важливими опіка над дітьми під час розлучення батьків, об єднання компаній тощо . Але медіація може принести ефект лише тоді, коди обидві сторони свідомо вирішили врегулювати конфлікт. Методи медіаторінгу спрямовані головним чином на ведення переговорів у дусі співробітництва та зорієнтовані на результат у версії виграш-виграш отже, успішна медіація має привести всіх учасників конфлікту до спільної перемоги. 49. Основні функції медіатора-посередника.

Допомагаючи сторонам надійти бажаного результату згоди , медіатор-no середник виконує чимало професійних функцій. Наведемо деякі з них. 1. Аналітична функція - спонукає сторони ретельно аналізувати конфліктну ситуацію, щоб виявити в ній найістотніші моменти і, крім того, забезпечити розвиток комунікації між опонентами. 2. Аудіовізуальна функція - медіатор повинен бути активним слухачем і спостерігачем, щоб чітко уловити змістовні моменти та емоційні акценти в розмові опонентів, а потім довести їм, що їх почули , та спробувати перекласти зміст обговорення на беземоційну раціональну мову , 3. Організаторська функція - медіатор виступає посередником у домовленості сторін щодо процедури ведення переговорів і надалі підтримує виконання сторонами цих процедурних угод та толерантну поведінку в ході переговорів. 4. Функція генератора ідей - медіатор здійснює спроби допомогти опонентам винайти нові варіанти рішення, ніж ті, що до цього не дуже ефективно обговорювались тут важливо не висувати свою готову ідею проект рішення , а стимулювати учасників до пошуку більш оптимальних варіантів узгодження. 5. Функція розширення ресурсів опонентів - медіатор допомагає учасникам чи сам постачає їм необхідну конкретну іноді юридичну інформацію, її першоджерела, які б були абсолютно об єктивними і спонукали сторони до зближення. 6. Експертна функція - медіатор контролює реалістичність ідей, що обговорюють сторони, та оцінює їх на можливість виконання прийнятих угод. Тестування і оцінки, які застосовує медіатор, мають бути раціонально виваженими і коректними. 7. Навчальна функція - медіатору частіше за все доводиться навчати конфліктантів процесу ведення переговорів тобто, навчити сторони мислити, діяти і вести переговори з орієнтацією на співробітництво запобігати маніпулятивним прийомам, не сумісним з переговорами допомогти побачити проблему очима протилежної сторони тощо. 50. Правові засоби розв язання конфліктних ситуацій. Стратегія і тактика розв язання юридичних конфліктів є багатоступеневим процесом, який містить аналіз і оцінку ситуації вибір засобів і методів урегулювання конфлікту формування плану заходів та їх реалізацію прогнозування наслідків оцінку ефективності вчинених дій. Урахування і задіяння зазначених елементів кроків щодо розв язання конфлікту підводить нас до суб єктів розглядуваного процесу.

Це можуть бути, по-перше, безпосередньо самі опоненти по-друге - третя сторона , тобто особа, інституція чи держава, що втручається у конфлікт з метою його врегулювання.

В урегулюванні юридичного конфлікту значну роль відіграє втручання третьої сторони - державного правозастосовного правоохоронного органу, який аналізуватиме конфлікт і прийматиме щодо нього рішення суду, господарського суду, адміністративної інстанції наприклад, міністерства, відомства, ректорату тощо або іншої офіційної установи, з якою конфліктуючі сторони пов язані відповідними Юридичні конфлікти розвязуються різними формами шляхом парламентських та інших конституційних процедур за допомогою розгляду кримінальних, цивільних та інших справ у суді та господарському суді через прийняття рішень в адміністративних комісіях, податковій інспекції, міліції, ДАІ та багатьох інших установах, які застосовують право1. Незважаючи на відмінності цих органів у процедурах конфліктного регулювання, що вони вживають, у них є істотні спільні ознаки 1 конфлікт урегульовується органом, який уповноважений на це державою і законом 2 орган, що розв язує конфлікт, діє на основі права і заради виконання правових норм 3 конфліктуючі сторони під час розгляду спору наділяються правами та обов язками, передбаченими законодавством 4 рішення, що приймається стосовно конфлікту, є обов язковим для його сторін та, як правило, для інших громадян та організацій. Отже, конфлікт набуває чітких обрисів, формалізується, як формалізується і сама процедура його розв язання.

Позитивним аспектом юридичних процедур є те, що остаточне рішення в них приймається на основі права, а відтак, не є безпідставним і мінімально залежить від суб єктивізму що ж до можливих помилок, то їх виправлення передбачено наступною юридичною процедурою затвердження рішення вищим органом, оскарження рішення, перегляд рішення тощо.