КУЛЬТУРА ПІЗНЬОЇ ВІЗАНТІЇ - раздел Философия, Лекції з історії світової та вітчизняної культури ФІЛОСОФСЬКО-ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ІСТОРІЇ КУЛЬТУРИ Загарбання Константинополя Хрестоносцями 1204 Р. Стало Причиною Короткочасног...
Загарбання Константинополя хрестоносцями 1204 р. стало причиною короткочасного існування на окремій частині території Візантії, заснованої завойовниками Латинської імперії (1204 — 1261 pp.). У цей період посилюється культурна взаємодія грецької та західноєвропейської цивілізацій. Католицька Церква доклала багато зусиль для поширення серед греків латинської культури і католицького віровчення. Православну патріархію у.Константинополі замінила католицька. Одночасно була зроблена спроба заснувати там католицький університет.
Центром поширення католицизму в Латинській імперії став монастир св.Домініка у Константинополі, де чернець Бартоломей написав полемічний трактат "Проти помилок греків". При дворах латинських імператорів, князів і баронів укорінювалися західні звичаї та розваги, проводилися турніри лицарів, театральні вистави. Помітним явищем у культурі Латинської імпе-. рії стала пісенна творчість трубадурів. Одночасно й візантійська культура впливала на освічених людей, які прибували зі Заходу. Під її впливом католицький архієпископ Корінфу Гі-йом де Мербеке переклав латиною окремі праці Аристотеля, г Гіппократа, Архімеда і Прокла, що згодом сприяло формуванню філософських поглядів видатного католицького теолога Фоми Аквінського.
Спроби введення католицького віросповідання в Латинській імперії зумовили опір православного духовенства і широких верств населення, серед якого зміцнювалися ідеї еллінського патріотизму. Водночас взаємний вплив західної та візантійської культур підготував ґрунт для подальшого їх зближення в пізній Візантії епохи Палеологів. —
Завоювання Константинополя хрестоносцями прискорило розпад Візантійської імперії. В її прикордонних областях, які тяжіли' до самостійності, утворились Епірське царство (1204—1337 pp.), Трапезундська (1204-1461 pp.) та НЇкейська (1204-1261 pp.) імперії. В 1261 р. нікейському імператору Михаїлу VIII Палеологу вдалося відвоювати у хрестоносців Констащинополь і відновити Візантійську імперію, але вона мало нагадувала Візантію до латинського завоювання. До її складу входила лише незначна частина Балкан. Була втрачена майже вся Мала Азія, де змінцюва-лась Османська держава. Занепадали візантійські міста, багато з них знову перетворилися на фортеці.
Великі зміни відбулися також у культурі візантійського суспільства. Події IV хрестового походу поклали кінець культурному пануванню Константинополя. Нікея відтіснила його з провідних позицій у культурному житті. В ній сконцентрувалася константинопольська знать, котра втекла із завойованої хрестоносцями столиці Візантії й перетворила Нікею в своєрідний "Константинополь у вигнанні". Цим була забезпечена спадкоємність візантійської культури, яка продовжувалась у Нікеї. Константинопольська трагедія дала новий поштовх вивченню античної спадщини .у зв'язку з прагненням знайти пояснення тому, що сталося в історії Візантії. Ось чому саме в Нікеї зміцніли основи "енциклопедизму", який став згодом характерним для візантійської культурної еліти XIII —XIV ст. і перетворив її представників на непереверше-них знатоків античної спадщини.
За таких умов наприкінці XIII — початку XIV ст. зароджується "візантійський передгуманізм", його представники з духовної еліти не зуміли створити нічого нового, окрім засвоєння античної спадщини. Авторитет останньої поєднався з авторитетом християнського богослов'я, і візантійські інтелектуали виявилися здатними лише протиставити пануванню схоластичної думки ідеї язичницького політеїзму, а у політичній теорії відтворити тугу за ідеальною формою платонівської держави. Вони були непідгото-вленими й до осмислення наслідків громадянської війни у 40-х роках XIV ст., після якої до влади прийшов Іоанн Кантакузін — ватажок нової феодальної аристократії.
Візантія вийшла з громадянської війни надзвичайно ослабленою і розореною. Перемога феодальної аристократії сприяла дальшому занепаду централізованої візантійської державності. За правління Кантакузіна Візантія поділяється на окремі апанажі й
уділи, що їх роздавали в управління родичам імператора. Феодальне дроблення Візантії посилювалося. Виникли декілька, фактично | незалежних від столиці, державних утворень на зразок Містрій-ського деспотату. Вони безперервно суперничали з Константинополем, що послаблювало його опір завоюванню Балканського півострова турками. Наприкінці XIV ст. Візантія була змушена визнати себе васалом Османської імперії.
У цей заключний період історії візантійського суспільства застій у ньому зумовлювався кризою середньовічно-ортодоксального світогляду. Це посилювалося внутрішніми незгодами і зовнішніми бідами. Вони викликали духовне бродіння, яке, на відміну від італійського гуманізму, не було спрямоване на підрив підвалин цього світогляду. Йшлося не про завершену культуру гуманізму, а лише про гуманістичні тенденції, пов'язані з відродженням античної освіченості. Проблема протистояння віри і знання, номіналізму і реалізму не стала головною у візантійській філософії, як у західноєвропейській. Центр її пошуків становило лише питання причинності розвитку, необхідності та випадковості, що знайшли конкретний вияв у осмисленні проблеми величі Візантії та її занепаду.
Поняття "візантійський гуманізм" стосується насамперед того духовно-інтелектуального потенціалу ерудитів Візантії у XIV—XV ст., що певною мірою передував італійському гуманізму і сприяв його формуванню. Енциклопедичні знання таких уславлених візантійських мислителів, як Георгій Геміст Плифон, Дмитро Кидоніс, Емануїл Хрисолор та Віссаріон Нікейський", викликали захоплення італійських гуманістів, багато з яких стали їхніми учнями і послідовниками. Саме вони відкрили західним гуманістам чудовий світ греко-римської культурної спадщини, ознайомили їх з класичною античною літературою та філософією.
Водночас із розвитком гуманістичних поглядів у пізній Візантії спостерігається посилення впливу містицизму. Ідеї фаталізму, неминучості долі стали закономірним підсумком еволюції візантійської свідомості, що формувалася за умов безвихідного становища імперії. В атмосфері безнадії, зумовленої смертельною зовнішньою небезпекою та феодальними чварами, серед візантійців зростало переконання, що пізнання істини та спасіння від земних бід можливе лише за пасивного споглядання, повного заспокоєння (ісихії) — самозаглибленого екстазу, що настає внаслідок містичного злиття з Богом. Це спіритуалістичне вчення паламістсь-кого ісихазму ґрунтувалося на аскетичній проповіді Григорія Палами (1297—1360 pp.) про відсутність зв'язку духовного життя з довкіллям.. Воно й отримало перемогу над слабкими паростками ідеалів Ренесансу з їх раціоналістичною логікою.
Богословська та філософська думка Візантії того часу не знайшла іншого виходу з духовної кризи суспільства. Ось чому візан-
тійські гуманісти виявилися самотніми і відірваними від загальної течії розвитку суспільної думки, зумовленої суперечностями візантійського середньовічного суспільства.
Гуманістичні риси візантійської культури XIV—XV ст., так само як і суперечності останнього періоду історії Візантії, відображені також у будівництві та художній творчості. Для візантійської архітектури залишалась характерною розробка попереднього типу будівель; однак з більшою елегантністю і вишуканістю їх зовнішнього та внутрішнього оформлення. До чудових пам'яток архітектури цього періоду належать Кахріє-Джамі, церква монастиря Хора у Константинополі, храм Св.Софії у Трапезунді, комплекс церковно-монастирських споруд і палац деспотів у Містрї.
Характерними ознаками візантійського живопису стали чуттєвість і динамізм. Фігури в русі, яскраві фарби і використання жанрових сцен створювали не тільки емоційну напругу, а й підвищений драматизм, характерний для фресок Містри незадовго до загибелі Візантії. Цей стиль відображав реальний стан візантійського суспільства — нестійкість буття, неспокій очікування біди.
Суперечливість суспільних відносин пізньої Візантії, слабкість паростків Відродження, наступ турків і перемога містичних течій у ідейній боротьбі призвели до того, що цей новий напрям у художній творчості, подібний до італійського Ренесансу, Так і не дістав завершення. Стилізація й умовність зображення згодом суттєво видозмінили попередню манеру, віддалили її від живопису західноєвропейського Відродження, звідси — відмова від жанрових сцен, динаміки і насиченого тла. У візантійському живописі почала переважати атмосфера суворого аскетизму, посилилась асиметрія облич. Все це стало яскравим виявом перемоги ісихазму в образотворчому мистецтві, що так само, як і у філософській думці, заперечував зв'язок духовного життя з навколишнім світом, розглядав духовні явища ізольовано від матеріальної реальності. Зображені на іконах божественні та святі лики перетворювалися на окремий, замкнутий світ зі своєю внутрішньою напругою та чуттєвою атмосферою, незалежний від буття людей з їхніми земними пристрастями.
_ Для звичаїв пізньовізантійської аристократії характерною рисою стає прагнення до розкошів і комфорту. Придворні кола та чиновницький апарат були просякнуті задушливою атмосферою підлабузництва, вичікування нових посад, продажності, хабарництва, наклепництва. Ці моральні риси знаті, що увійшли в поняття "візантизму", збереглися до останніх днів існування Візантії.
У пізній Візантії були надзвичайно поширені різноманітні забобони, ворожба, віщування і магія. Суспільне безладдя посилювало думки про наближення кінця світу, яке ототожнювалося із загибеллю Візантії. Існували спеціальні книги ворожби ("Біблія
хрисмалогіка"), що пророкували майбутнє. Погане самопочуття, хвороба або невдача у справах пояснювалися впливом злих чар, ворожби чаклунів. Тому запідозрених у чародійстві піддавали страшним тортурам. Поряд із знанням фармакології, вживанням наркозу у Візантії використовувалися й наївні знахарські рецепти лікування хвороб. Забобони існували й у сфері правосуддя у вигляді "божого суду". Подекуди звинувачений у злочині випробовувався вогнем. Навіть спірні питання теології богослови часом розв'язували за допомогою перевірки вогнем своїх манускриптів. Для вирішення судових справ іноді вдавалися до поєдинку між звинуваченим і позивачем.
Особливість пізньовізантійського суспільства — його релігійна налаштованість, що виявлялась у проповіді аскетизму, відчуженості від життя, анахоретства. Життя більшості населення було охоплене прагненням до самотності та молитви. Не дивно, що за таких умов багато з візантійських державних діячів йшли з політичного життя у монастир.
Перемога ісихазму стала фатальною як для культурного розвитку, так і для історичної долі Візантії, оскільки він не лише знищив паростки гуманістичних ідей, а й послабив волю народу до опору турецьким завойовникам. Не виправдалась і надія на допомогу Заходу після прийняття Ферраро-Флорентійським собором (1438—1439 pp.) унії між Католицькою і Православною церквами. Доля Візантії була вирішена. Візантійський престол зайняв останній імператор Константин XI Палеолог. У квітні J453 p. Константинополь був повністю оточений 200-тисячною армією і флотом турків з 400 кораблів, яким протистояли лише 7 тис. захисників столиці і флот з 25 суден. У травні 1453 р. почався останній штурм Константинополя. Візантійська імперія перестала існувати. '¦-
Після загибелі Візантії залишились значні культурні надбання та .традиції — "Візантія після Візантії", де чільне місце посідав синтез елементів античної культури з християнством. Реальною спадщиною візантійської історії стало формування грецького народу, новогрецької мови і культури та православної культурно-релігійної спільноти. Здобутки культурного життя візантійського суспільства значно вплинули не лише на подальший розвиток культури грецького народу, а й стали вагомим внеском у скарбницю світової цивілізації.
Все темы данного раздела:
ПЕРЕДМОВА
Збереження та примноження духовно-культурних традицій кожного народу є запорукою стабільного суспільного розвитку та невід'ємною частиною цивілізаційного поступу. Багата спадщина української духовн
Поняття культури
1. Виникнення й історична еволюг^ія поглядів на культуру в
європейській культурологічній думці
2. Сучасне розуміння категорй "культура", її сутність, функції та структур
КУЛЬТУРОЛОГІЧНІЙ ДУМЦІ
Культура стала об'єктом спеціального теоретичного інтересу і отримала статус самостійного наукового поняття в епоху Нового часу. За свідченням німецького лінгвіста І. Нідермана, термін "культу
СУЧАСНЕ РОЗУМІННЯ КАТЕГОРІЇ "КУЛЬТУРА", її СУТНІСТЬ, ФУНКЦІЇ ТА СТРУКТУРА
Різноманітність поглядів на сутність і зміст поняття культури характерна і сучасній культурології. Американські вчені А.Кребер і К.Клакхон, дослідивши на початку 50-х років минулого століття існуюч
ПОНЯТТЯ СВГГОВОЇ-ТА НАЦІОНАЛЬНОЇ КУЛЬТУРИ
Предметні й особисті форми культури являють собою неподільну цілісність і становлять певний тип, культури. Свій тип культури притаманний кожному народові як етнічній та історичній цілісності. Культ
КУЛЬТУРА І СУЧАСНА ЦИВІЛІЗАЦІЯ
Проблема співвідношення культури та цивілізації набула останнім часом надзвичайної гостроти. Одні дослідники розцінюють зустріч культури з сучасною цивілізацією як кризу культури, навіть як її ката
Суть і ХАРАКТЕРНІ ОСОБЛИВОСТІ РЕГІОНАЛЬНОГО ПІДХОДУ ДО ТИПОЛОГІЇ СВІТОВОЇ КУЛЬТУРИ
Під типологією в сучасній науковій літературі розуміють метод розчленування систем досліджуваних об'єктів та їх групування за допомогою узагальненої моделі. Цей метод використовується з метою порів
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПЕРВІСНОЇ ЕПОХИ ТА її ПЕРІОДИЗАЦІЯ
Первісна епоха властива всім без винятку формам людської спільноти. Звичайно, кожній з них притаманний свій історичний шлях розвитку, однак доцільно виходити з того, що первісна історія суспільства
РАСОВА ДИФЕРЕНЦІАЦІЯ ЛЮДИНИ, її ОСНОВНІ ОЗНАКИ ТА ПОШИРЕННЯ НА ЗЕМЛІ
Вдосконалення знарядь праці, поліпшення забезпечення людей різними, насамперед м'ясними продуктами, автоматично спричинили зменшення дичини поблизу осель. Люди пізнього палео-
ВИНИКНЕННЯ МОВНИХ СІМЕЙ, ПРИЧИНИ ЇХ ФОРМУВАННЯ Й ЕВОЛЮЦІЯ
У становленні людини, розвитку культури значна роль належить мисленню та мові. Доцільне виготовлення та використання найпростіших знарядь праці ознаменувало початок формування відповідних уявлень,
ФОРМ РЕЛІГІЙНИХ ВІРУВАНЬ, ЇХ СПЕЦИФІКА ТА ОСОБЛИВОСТІ
Складову частину історії первісного суспільства, його культури становить релігія. Проблема її походження хвилює всіх великих дослідників, погляди яких з часом оформилися у діаметрально протилежні к
ПЕРВІСНЕ МИСТЕЦТВО, ЙОГО СИНКРЕТИЧНИЙ ХАРАКТЕР, ПЕРШІ ЗДОБУТКИ
Важливою проблемою культури первісного суспільства є питання про виникнення мистецтва, його основних течій, видів, жанрів, а також місця та ролі в процесі пізнання та перетворення людиною природи,
СТАРОДАВНІ ЦИВІЛІЗАЦІЇ ЯК КУЛЬТУРНИЙ ФЕНОМЕН
Питання про історію культури давніх цивілізацій — доволі проблематичне. По-перше, воно безпосередньо пов'язане зі з'ясуванням дійсних витоків і особливостей розвитку світової цивілізації. У зв'язку
ДОСЯГНЕННЯ КУЛЬТУРИ МЕСОПОТАМІЇ ТА СТАРОДАВНЬОГО ЄГИПТУ
Культура Месопотамії. У Передній Азії особливо зручною для землеробства була природно-історична область між Тигром і Євфратом, яку стародавні греки називали Месопотамією (Межиріч-
СВОЄРІДНІСТЬ КУЛЬТУРНОЇ СТАРОВИНИ ІНДІЇ ТА КИТАЮ
Культура Стародавньої Індії. Найдавніша індійська цивілізація відома під назвою Індська (або Хараппська) створена прадавнім населенням Північної Індії. З початку IV тис. до н.е. тут виникають посел
ЛЕКЦІЯ 5 Антична культура
1.Особливості античної культури
2.Культура Стародавньої їреци
3.Культура епохи еллінізму
4.Культура Стародавнього Риму
5.Світове значення античної культури. &quo
КУЛЬТУРА СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ
В історії культури Стародавньої Греції дослідники виділяють такі періоди: егейський, або кріто-мікенський (III-II тис. до н.е.), героїчний або гомерівський (XI-IX ст. до н.е.), архаїчний (VIII — VI
КУЛЬТУРА ЕЛЛІНІЗМУ
Внаслідок військового походу Александра Македонського в Персію, що продовжувався з 334 до 324 pp. до н.е., була створена величезна держава від Дунаю до Інда і від Нубії до Середньої Азії. Однак існ
КУЛЬТУРА СТАРОДАВНЬОГО РИМУ
У розвитку культури Стародавнього Риму можна виділити такі основні періоди: етруський (VIII—II ст. до н.е.), "царський" (VIII — VI ст. до н.е.), Римської республіки (510-31 рр; до н.е.),
ОСОБЛИВОСТІ КУЛЬТУРИ ВІЗАНТІЇ
Візантійська цивілізація та її культура — унікальне явище, яке посідає'Чільне місце в історії європейської та світової культури. Вона мала вагомий вплив на культуру країн південно-
РАННЬОВІЗАНТІЙСЬКА КУЛЬТУРА
В столиці Візантійської імперії Константинополі, вдало розташованій на кордоні європейських і азійських володінь цієї держави, перетиналися сухопутні та морські шляхи, що з'єднували Захід зі Сходом
КЛАСИЧНА ВІЗАНТІЙСЬКА КУЛЬТУРА
В період раннього Середньовіччя (VII—VIII ст.) у соціальному житті Візантії відбулися суттєві зміни. Колонів замінили вільні селяни-общинники, занепали ремесло і торгівля в дрібних містах-полісах,
СВІТОВЕ ЗНАЧЕННЯ ВІЗАНТІЙСЬКОЇ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ
В історії світової культури візантійській цивілізації належить видатне місце. Для неї були характерні особлива урочистість, пишність, внутрішня шляхетність, витонченість форм і глибина
&nb
ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКОЇ СЕРЕДНЬОВІЧНОЇ КУЛЬТУРИ
Середньовіччя — закономірний культурно-історичний період розвитку людства. "Середніми віками" назвали цей період гуманісти кінця XV ст. Письменники Відродження вважали Середньовіччя надто
ДУХОВНА КУЛЬТУРА ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКОГО СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ
В ранньому Середньовіччі (VI—VIII ст.) у більшості країн Західної Європи ще зберігалися традиції античної духовної культури. Перший систематичний виклад різних галузей знань здійснив римський вчени
І. РЕНЕСАНСНИЙ СВІТОГЛЯД І КУЛЬТУРА. НЕОПЛАТОНІЗМ. ГУМАНІЗМ
Ренесанс — перехідна епоха від середньовічної культури до культури Нового часу. Він у точному розумінні слова стосується лише Італії XV—XVI ст. Відроджувачами почали називати себе італійці епохи Ре
ПЕРІОДИЗАЦІЯ КУЛЬТУРИ ВІДРОДЖЕННЯ. РАННІЙ РЕНЕСАНС
Тенденції Відродження виявляються у IX —XII ст. Період, що передував Відродженню, процес визрівання його культури в пізньому Середньовіччі, дістав назву "Передвідродження".
Визна
ФІЛОСОФСЬКІ ЗАСАДИ ВИСОКОГО ВІДРОДЖЕННЯ. ТЕНДЕНЦІЇ СИНТЕЗУ ТА УЗАГАЛЬНЕННЯ В МИСТЕЦТВІ
Період Високого Відродження тривав у Середній Італії близько трьох десятиліть (кінець XV ст, —1530 p.). Однак в історичному відношенні, як г за масштабами створених художніх цінностей, цей період х
Пізнє Відродження. Модифікація енесансної культури: маньєризм, пантеїзм, макіавеллізм, утопізм
Цілком закономірно, що в епоху Ренесансу простежуються системи мислення, які прагнули подолати тенденції індивідуалізму й на інших філософсько-естетичних засадах. Ці
Відродження і світовий культурний процес. Витоки Ренесансної культури в Україні
Проблема типологічних особливостей та історичного значення Відродження зумовила певні наукові концепції. Одні вчені обґрунтовують Відродження як унікальне явище в іс
Реформація і генезис культури Нового часу
Одним з важливих етапів культурно-історичного розвитку Європи була Реформація (лат. reformatio — перетворення, виправлення) — багатоплановий релігійний, соціально-політичний та ідеологічний рух XVI
Наукова революція xvit ст. та формування світоглядних засад культури Нового часу
Для Західної Європи XVII ст. було періодом становлення капіталістичних відносин, а водночас і поширенням нового типу людини, прагматично та раціоналістично налаштованої, ментальніст
Особливості розвитку художньої культури XVII ст. Бароко та Класицизм
У XVII ст. почала розвиватися художня культура. Поглиблене осмислення дійсності, вироблення і поширення нових жанрових форм характерні для літератури того часу. Століття, початок якого пов'язаний щ
Просвітництво як культурно-історичний феномен, його витоки та основні засади
Під Просвітництвом прийнято розуміти загальноєвропейський ідейний рух кінця XVII —XVIII ст., спрямований проти закостенілих форм суспільного, культурного та духовного життя. Особливістю Просвітницт
Раціоналістична філософія. Енциклопедизм
Добу Просвітництва нерідко називають також віком філософії. У цей період надзвичайно зміцнів соціальний статус філософії, набули великого поширення філософські знання. Філософія Просвітництва стала
Зростання ролі літератури в житті суспільства
Соціально-економічні та культурні перетворення доби Просвітництва вплинули на духовний світ людей, змінили їхні духовні запити й ідеали. Новий читач з особливою довірою ставився до
Особливості європейської культури
В історії культури Нового часу особливе місце посідає XIX ст. — доба класики, коли європейська цивілізація, яка очолила світовий економічний, соціальний і культурний процес, досягла зрілості та зав
Основні художні течії: неокласицизм, романтизм, реалізм
Розвиток культури в Європі XIX ст. був пов'язаний із протиборством та послідовною зміною трьох художніх напрямів: класицизму, романтизму, реалізму.
На межі XVIII та XIX ст. в європейській
Культурне життя кінця XIX ст.: від натуралізму до символізму
Натуралізм (лат. natura — природа) склався в останній третині XIX ст. Він прагнув до об'єктивного, точного і безпосереднього зображення реальності, людського характеру. Особлива увага зверталась на
Особливості та загальні тенденції розвитку світової культури
Двадцяте століття хронологічно вже відійшло у минуле, проте процеси в царині культури, породжені його бурхливою історією, ще не вичерпали себе і визначають культурну ситуацію початку третього тисяч
Модернізм як специфічний культурний феномен
У хронологічному відношенні історію культури XX ст. можна умовно розділити на три періоди. Перший, який багато в чому ще був органічним продовженням провідних культурних течій XIX ст. і їх логічним
Становлення нової цивілізації та його соцюкультурні наслідки
У 1979 р. вийшла в світ книга Ж.-Ф.Ліотара "Постмодерніст-ський стан", яка констатувала настання якісно нового етапу в історії культури*. Для його характеристики вживають різні визначення
Масова культура — феномен постіндустріального суспільства
Як і культура попередніх епох, культура постмодерної доби має складну структуру, що містить низку субкультур різних вікових, соціальних, професійних верств. Своєрідними субкультурам
Мистецтво Постмодернізму
Культура кожної історичної епохи може бути виражена й осмислена через так звану "базову особистість", яка акумулює всі найяскравіші риси свого періоду. Збірний образ такої особистості наш
Етнокультурні проблеми походження українського народу
Розв'язуючи проблеми, пов'язані з кожною із національних культур, неможливо обійти увагою питання про її походження. Національну культуру вартувало б розглядати насамперед через історію конкретної
Культура дохристиянської Русі
В IX —X ст. у Східній Європі сформувалася ранньофеодальна держава — Київська Русь, яка відіграла важливу роль в історії не лише східноєвропейської, а й західноєвропейської цивілізації. Політичне об
Вплив Християнства на Культуру Київської Русі
Запровадження християнства на Русі сприяло зміцненню державності, поширенню писемності, створенню визначних пам'яток літератури. Під його впливом розвивалися живопис, кам'яна архітектура, музичне м
Соціально-історичні умови розвитку культури Галицько-Волинської Русі та її характерні риси
Культура Галицько-Волинської Русі — одна з найяскравіших сторінок в історії української культури. Одним з перших звернувся до її дослідження Д.Зубрицький, який у 1852—1855 pp. опублікував наукову р
Ремесла, декоративне та ужиткове мистецтво
Численні літературні та історичні джерела, матеріали археологічних розкопок, етнографічних експедицій засвідчують про високий рівень розвитку ремесел у Галицько-Волинській Русі, існування самобутнь
Архітектура, скульптура і малярство
Давню історію мають архітектурні традиції західноукраїнських земель. Вони складались упродовж віків на основі національної культури давніх слов'ян, культурного спілкування з іншими народами Східної
Освіта і письменство
Галицько-Волинська Русь зберегла і розвинула ті традиції освіти і письменства, які склались у період розквіту Київської Русі.
Високий рівень освіти на західноукраїнських землях засвідчує т
Олельковицький ренесанс
У 30-х роках XV ст. в українських землях посилилось прагнення позбутися литовського панування, зміцніло тяжіння до відновлення державності. Центром духовного життя знову став Київ, що помалу віднов
Ранній гуманізм в Україні
В європейській культурі розрізняють ранній і пізній гуманізм епохи Ренесансу. Ранній виник в Італії (XIV —середина XV ст.) й ознаменований інтересом до класичних мов, риторики, граматики, поезії, і
Діяльність культурно-освітніх осередків
В умовах, коли Люблінська унія 1569 р. призвела до погіршення становища православної церкви в Україні (бо католицька верхівка не була зацікавлена в розвитку освіти православного населення взагалі,
Музика і театр
У XIV—першій половині XVII ст. вагомих здобутків досягли музична культура і театральне мистецтво. Вони розвивалися у тісному зв'язку зі змінами, що відбувалися в народному побуті та звичаях, а тако
Історичні умови культурного життя українського народу
Духовна культура України другої половини XVII — кінця XVIII ст. розвивалась у складних умовах розгортання соціальної та національно-визвольної боротьби народу проти іноземних поневолювачів за незал
Феномен козацької культури
Духовна культура українського народу досягла високого рівня в період існування козацької держави (1648—1781 pp.). Запорозьке козацтво впродовж трьох століть визначало напрями економічного, політичн
Освіта і наука. Культурно-просвітницька діяльність Києво-Могилянської Академії
Рівень духовної культури будь-якого народу визначається насамперед станом освіти і поширенням наукових знань у суспільстві. Розвиток їх в Україні у другій половині XVII —кінці XVIII ст. — яскраве с
Архітектура. Образотворчо-декоративне та ужиткове мистецтво
Духовний розвиток України другої половини XVII —XVIII ст., культурні зв'язки східнослов'янських народів, вплив європейського мистецтва зумовили багатство і розмаїття архітектури України. Вона розви
Суспільно-політичні й історичні обставини розвитку української культури
Наприкінці XVIII ст., коли почався процес національного відродження, українська етнолінгвістична територія, тобто ті землі, де жили українці, перебувала в межах двох багатонаціональних імперій: Рос
Генезис та періодизація національно-культурного відродження в україні наприкінці XVIII-початку XX ст.
Український народ належить до тих слов'янських і неслов'янських народів Східної та Центральної Європи, які впродовж XIX ст. змагалися за національне відродження. У сучасній вітчизняній і зарубіжній
Дворянський період національно-культурного відродження та його особливості
Зародки національно-культурного відродження простежуються в останній чверті XVIII ст. у середовищі українського дворянства, яке сформувалося з колишньої козацької старшини і поступово русифікувалос
Народницький період національно-культурного відродження
Народницький період національно-культурного відродження (1840— 1880 pp.) знаменний тим, що саме у цей час в середовищі передової демократично налаштованої інтелігенції викристалізовувалася концепці
Модерністський період національно-культурного відродження та його характерні риси
Модерністський період національно-культурного відродження в Україні охоплює 1890—1914 pp. Цей 25-річний період в історії духовної культури України ознаменувався вагомими досягненнями на шляху форму
Національно-культурне відродження у Галичині
Національне відродження, що розпочалося в Лівобережній Україні, мало значний вплив на пробудження національної свідомості українців у Галичині, яка перебувала в складі Австрійської імперії. У націо
Мистецтво і звичаєвість — рівновеликі частини культури народу
Культурна активність людини завжди є духовною активністю; вона складається під впливом інтенції самоздійснення і пов'язана зі значенням свободи в індивідуальному та громадському сенсі. Культура, по
Культурні явища початку XX ст.
Загалом розвиток української культури XX ст. відбувався під знаком потреби її національного державного довершення. Логіка, очевидно, полягала в тому, щоб зберегти й уможливити подальший розвиток ти
Особливості національно-культурного Відродження
Після повалення російського царизму розвиток української культури відбувався під знаком її національно-державного відродження. Демократичні перетворення 1917 р. започаткували бурхливий етап націона
Українізація як природне явище і політичне гасло
Навернення народу до української мови і писемності проводилося передусім саможертовною працею членів товариства "Просвіта", що масово поширювалося в Україні від 1917 р. В умовах соціальни
Діячі української культури в еміграції
Невід'ємну складову частину процесу національно-культурного відродження становить творчість представників української еміграції.
Високохудожню спадщину залишив відомий поет, есеїст, критик
Риси нової соціокультурної дійсності
Суспільний стан сучасної України характерний як перехідний. Формується громадянське суспільство, для якого притаманний плюралізм у духовному житті, створення політичної та правової систем, що відпо
Новости и инфо для студентов