ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПЕРВІСНОЇ ЕПОХИ ТА її ПЕРІОДИЗАЦІЯ - раздел Философия, Лекції з історії світової та вітчизняної культури ФІЛОСОФСЬКО-ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ІСТОРІЇ КУЛЬТУРИ Первісна Епоха Властива Всім Без Винятку Формам Людської Спільноти. Звичайно,...
Первісна епоха властива всім без винятку формам людської спільноти. Звичайно, кожній з них притаманний свій історичний шлях розвитку, однак доцільно виходити з того, що первісна історія суспільства, його культура мають узагальнювальний характер. Поєднуючи воєдино все первісне суспільство, культура виступає як загальнолюдський здобуток, а вся людська спільність — як носій цієї культури.
Важливими джерелами для вивчення культури первісного суспільства є археологічні, етнографічні й антропологічні матеріали, а також фольклорні пам'ятки, здобутки лінгвістики, геології, палеоботаніки. Саме на їх основі розроблено періодизацію первісного суспільства, його культури. Водночас наголосимо, що проблема періодизації історії та культури первісного суспільства сьогодні одна з найдискусійніших, хоча перший крок у цьому напрямі був зроблений ще в античному світі. Зокрема, давньоримський філософ Тіт Лукрецій Кар (близько 99 — 55. до н.е.) у поемі "Про природу речей" зробив припущення про наявність в історії культури первісного суспільства кам'яної, мідної та залізної епох. Критерієм такої періодизації він вважав поступову заміну кам'яних знарядь мідними, а останніх — залізними.
В "Етимології" іспанського єпископа Ісидора Севільського (570 — 636 pp.) історія культури людського суспільства поділена на шість епох: від Адама до Ноя; від Ноя до Аврама; від Авраама до Давида; від Давида до Вавилонського полону євреїв; від Вавилонського полону євреїв до народження Ісуса Христа; від народження Ісуса Христа до кінця світу.
У XVIII ст. французький філософ-просвітитель Ж.Кондорсе (1743 — 17-94 pp.) поділив історію людської культури на послідовно змінні форми господарювання (полювання, рибальство, скотарство, землеробство). Започаткована у XIX ст. класифікація первісних пам'яток матеріальної культури спонукала створення науково обґрунтованої археологічної періодизації, яка підтвердила правильність гіпотези Лукреція. Датський вчений К.Томсен (1788 — 1865 pp.), використовуючи археологічні дані, впровадив поняття трьох віків: кам'яного, бронзового та залізного. Сьогодні до них інколи додають і четвертий — мідний, а кожен із віків, у свою чергу, поділяють на окремі етапи.
Над проблемою періодизації культури працювали також інші вчені, відомі у галузі природознавства та в розробці питань еволюції суспільства. Наприклад, у першій половині XIX ст. свої варіанти періодизації запропонували шведський природодослідник С.Нільсон (1787—1887 pp.) та видатний американський історик, етнолог і археолог Л.-Г.Морґен (1818 — 1881 pp.). Зокрема, С.Нільсон
виділив у процесі історичного розвитку чотири стадії: дикунство, номадизм (кочове скотарство), землеробство і цивілізація. Натомість Л.-Г.Морґен поділив^ історію культури на дикунство, варварство і цивілізацію.
Найусталенішим поглядом вважається такий, згідно з яким археологічна періодизація узгоджується із загальноісторичною, тобто кам'яний вік відповідає первісному ладові, бронзовий — виникненню найдавніших держав, ранній залізний — державам вторинного типу. За цією періодизацією кам'яний вік на території України розпочався приблизно 800 тис. років тому і тривав аж до неоліту (IV тис. до н.е.); епоху мідного віку датують IV—III тис. до н.е.; епоху бронзового віку — II тис. до н.е. — VIII ст. до н.е., а епоху раннього залізного віку — VIII ст. до н.е. — IV ст. н.е. Вітчизняні вчені вважають, що на території України кам'яний вік та епоха неоліту закінчилася близько 2800 —2750 pp. до н.е. Складовою частиною цієї епохи на деяких територіях був мідний вік (між 3300-2800/2750 pp. до н.е.). Епоху бронзового віку слід датувати із 2800 (2760) до 1200 pp. до н.е., а епоху раннього залізного — періодом із XII ст. до н.е. по IV стін.е.
Безумовно, кожний період у розвитку людської культури має притаманні йому властивості. Так, для першого періоду первіснообщинного ладу, який умовно називають дикунством, характерні поступова еволюція людини, привласнення готових продуктів природи, створення найпростіших знарядь праці, добування вогню та виникнення виробничих відносин. Першою формою суспільно-економічних відносин було первісне людське стадо, в межах якого відбувалося становлення суспільної людини. Другий — родовий лад, або варварство, був періодом повного утвердження системи виробничих відносин первісного суспільства. За родового ладу основним осередком суспільства був рід, що об'єднував групу людей/зв'язаних кровним спорідненням. У цей період виникають скотарство і землеробство. Продукти, отримані від таких форм господарювання, поступово витісняють залежність їжі від збиральництва. Нарешті, для нижньої фази варварства характерне запровадження тончарства>
Згідно з позицією Л.-Г.Морґена, середня фаза варварства почалася у східній півкулі з одомашнення тварин, а в західній — із догляду за рослинами та використання у будівництві неопаленої цегли та каменю. Вища фаза варварства започаткована обробкою заліза.
Періодизація первісного суспільства Л.-Г.Морґеном мала для свого часу велике теоретичне значення. Вона, зокрема, виражала ідею єдності історичного процесу і прогресивного розвитку людства у первісну епоху на основі здобутків матеріального виробництва. В наш час ця періодизація поглиблена,- передусім внаслідок уточнення її критерію, а також зростання місця і ролі про-
дуктивних сил порівняно з окремими відкриттями. Деякі вчені, наприклад, пропонують за основу періодизації вважати еволюцію форм первісної власності (А.Й.Першиц), інші — ступінь поділу праці у первісному суспільстві (Н.О.Бутинова) або принцип археологічної класифікації (С.В.Кисельов).
Більшість дослідників за основу періодизації беруть розвиток форм суспільної організації первісних людей. С.П.Толстов, скажімо, запропонував розділити первісне суспільство на первісне стадо, первісну общину (материнський рід) і військову демократію. П.П.Єфименко виділив періоди первісного стада, первісної общини неандертальців та первісної родової общини. За М.О.Косвеном, докласове суспільство пройшло етапи первісного стада, родового ладу, що поділяються на епохи матріархату, патріархату і, нарешті, період військової демократії. Автори підручника В.ПАлексеев і А.Й.Першиц поділяють історію первісного суспільства на три періоди: становлення (праобщина), зрілість (родова община) та розпад (класоутворення). Однак всі дослідники сходяться на тому, що для первіснообщинного ладу більш-менш характерний послідовний колективізм у виробництві та споживанні, спільна власність і зрівнювальний розподіл. Вважається, що нижня межа періоду — середній палеоліт (час палеоантропів) або верхній палеоліт (час неоантропів), а верхня межа ^-зазвичай неоліт.
Отже, початок праобщини припадає на час становлення людини й утворення суспільства, в якому практикувалося усвідомлене виготовлення і застосування знарядь праці. Дослідники, беручи до уваги вдосконалення людиною кам'яних знарядь, еволюцію фізичного типу самої людини, поділяють праобщину на ранню стадію та розвинутіший період неандертальців.
У цьому контексті важливо зупинитися на еволюції знарядь праці. Найдавнішими з-поміж них вважають камені зі слідами безсистемної обробки — еоліти (від грец. еод — ранкова зоря). Ними користувалися впродовж кількох сотень тисячоліть. Першими доцільно оформленими знаряддями були гальки, оббиті кількома грубими скопами на одному кінці, та відщепи, сколоті від таких гальок. Археологічну культуру, представлену такими знаряддями, прийнято називати культурою оббитих гальок, або дошельською.
Універсальними знаряддями наступної культури — шельської — вважається ручне рубило. Це велике, завдовжки 10 — 20 см, і масивні предмети мигдалеподібної, овальної або списоподібної форми з гострим робочим кінцем із п'яткою на верхньому широкому кінці, в який людина впиралася долонею під час роботи. Використовували також відщепи — безформні скалки кременю. У подальший, зокрема ашельський, етап розвитку кам'яної індустрії, ручне рубило піддають детальнішій обробці: лезо рубила стає прямим і гострим. Поліпшується знаряддя із відщепів, застосову-
ють гостроконечники скребла і так звані свердла. Під час полювання на тварин використовували дерев'яні списи або рогатки. Нарешті, на мустьєрському етапі почалося використання кістки з виробничою метою. Поступово людина оволодівала способами штучного добування вогню.
Початкову форму організації суспільства у вітчизняній суспільствознавчій науці часто називають "первісним людським стадом". Інколи замість цього поняття використовують термін "праобщина", початок якої збігається зі становленням людини й утворенням суспільства. Звичайно, виникнення цілеспрямованої трудової діяльності викликало зміни в ставленні людини до природи, а також відносин між членами первісного людського колективу. Отже, початок епохи праобщини, її культури збігається із часом свідомого застосування знарядь праці. Кінцева межа цієї епохи — виникнення родового ладу. Такий перехід відбувся у пізньому палеоліті.
Життя праобщини мало здебільшого осілий характер упродовж багатьох століть. Значна роль, належала полюванню. Тварин лякали щумом, вогнем, кидали в них камені або гнали до глибокої ущелини чи прірви і там добивали. Мисливство, насамперед полювання на великих тварин, найбільше стимулювало зростання організованості праобщин, змушувало її членів згуртовуватися в трудовому процесі. Водночас вживання м'ясної їжі, в якій містяться найважливіші для людського організму речовини, спричинило прискорення росту, позитивно вплинуло на всю життєдія-' льність первісної людини. Сім'ї у цей період ще не було. Існували невпорядковані шлюбні відносини між чоловіками і жінками — так, званий протскуйпет.
Із подальшим розвитком суспільства вдосконалювалася техніка обробки каменю, створювалися нові знаряддя — скребачки, різці, ножі, наконечники метальних списів. Чимало кам'яних знарядь пізнього палеоліту використовували з дерев'яними та кістяними ручками. З костей і рогів тварин почали виготовляти шила, голки з вушком, кайла, списометалки.
Змінювався характер житла людини. Якщо у минулому для нього використовували переважно печери, то їх почали заміняти землянки та наземні споруди. Об'єктивно цьому процесові сприяло похолодання. Знахідки кістяних голок засвідчують, що людина в цей час навчилася шити. Зшиті шкури звірів були основним одягом, ними також покривали житла.
Все темы данного раздела:
ПЕРЕДМОВА
Збереження та примноження духовно-культурних традицій кожного народу є запорукою стабільного суспільного розвитку та невід'ємною частиною цивілізаційного поступу. Багата спадщина української духовн
Поняття культури
1. Виникнення й історична еволюг^ія поглядів на культуру в
європейській культурологічній думці
2. Сучасне розуміння категорй "культура", її сутність, функції та структур
КУЛЬТУРОЛОГІЧНІЙ ДУМЦІ
Культура стала об'єктом спеціального теоретичного інтересу і отримала статус самостійного наукового поняття в епоху Нового часу. За свідченням німецького лінгвіста І. Нідермана, термін "культу
СУЧАСНЕ РОЗУМІННЯ КАТЕГОРІЇ "КУЛЬТУРА", її СУТНІСТЬ, ФУНКЦІЇ ТА СТРУКТУРА
Різноманітність поглядів на сутність і зміст поняття культури характерна і сучасній культурології. Американські вчені А.Кребер і К.Клакхон, дослідивши на початку 50-х років минулого століття існуюч
ПОНЯТТЯ СВГГОВОЇ-ТА НАЦІОНАЛЬНОЇ КУЛЬТУРИ
Предметні й особисті форми культури являють собою неподільну цілісність і становлять певний тип, культури. Свій тип культури притаманний кожному народові як етнічній та історичній цілісності. Культ
КУЛЬТУРА І СУЧАСНА ЦИВІЛІЗАЦІЯ
Проблема співвідношення культури та цивілізації набула останнім часом надзвичайної гостроти. Одні дослідники розцінюють зустріч культури з сучасною цивілізацією як кризу культури, навіть як її ката
Суть і ХАРАКТЕРНІ ОСОБЛИВОСТІ РЕГІОНАЛЬНОГО ПІДХОДУ ДО ТИПОЛОГІЇ СВІТОВОЇ КУЛЬТУРИ
Під типологією в сучасній науковій літературі розуміють метод розчленування систем досліджуваних об'єктів та їх групування за допомогою узагальненої моделі. Цей метод використовується з метою порів
РАСОВА ДИФЕРЕНЦІАЦІЯ ЛЮДИНИ, її ОСНОВНІ ОЗНАКИ ТА ПОШИРЕННЯ НА ЗЕМЛІ
Вдосконалення знарядь праці, поліпшення забезпечення людей різними, насамперед м'ясними продуктами, автоматично спричинили зменшення дичини поблизу осель. Люди пізнього палео-
ВИНИКНЕННЯ МОВНИХ СІМЕЙ, ПРИЧИНИ ЇХ ФОРМУВАННЯ Й ЕВОЛЮЦІЯ
У становленні людини, розвитку культури значна роль належить мисленню та мові. Доцільне виготовлення та використання найпростіших знарядь праці ознаменувало початок формування відповідних уявлень,
ФОРМ РЕЛІГІЙНИХ ВІРУВАНЬ, ЇХ СПЕЦИФІКА ТА ОСОБЛИВОСТІ
Складову частину історії первісного суспільства, його культури становить релігія. Проблема її походження хвилює всіх великих дослідників, погляди яких з часом оформилися у діаметрально протилежні к
ПЕРВІСНЕ МИСТЕЦТВО, ЙОГО СИНКРЕТИЧНИЙ ХАРАКТЕР, ПЕРШІ ЗДОБУТКИ
Важливою проблемою культури первісного суспільства є питання про виникнення мистецтва, його основних течій, видів, жанрів, а також місця та ролі в процесі пізнання та перетворення людиною природи,
СТАРОДАВНІ ЦИВІЛІЗАЦІЇ ЯК КУЛЬТУРНИЙ ФЕНОМЕН
Питання про історію культури давніх цивілізацій — доволі проблематичне. По-перше, воно безпосередньо пов'язане зі з'ясуванням дійсних витоків і особливостей розвитку світової цивілізації. У зв'язку
ДОСЯГНЕННЯ КУЛЬТУРИ МЕСОПОТАМІЇ ТА СТАРОДАВНЬОГО ЄГИПТУ
Культура Месопотамії. У Передній Азії особливо зручною для землеробства була природно-історична область між Тигром і Євфратом, яку стародавні греки називали Месопотамією (Межиріч-
СВОЄРІДНІСТЬ КУЛЬТУРНОЇ СТАРОВИНИ ІНДІЇ ТА КИТАЮ
Культура Стародавньої Індії. Найдавніша індійська цивілізація відома під назвою Індська (або Хараппська) створена прадавнім населенням Північної Індії. З початку IV тис. до н.е. тут виникають посел
ЛЕКЦІЯ 5 Антична культура
1.Особливості античної культури
2.Культура Стародавньої їреци
3.Культура епохи еллінізму
4.Культура Стародавнього Риму
5.Світове значення античної культури. &quo
КУЛЬТУРА СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ
В історії культури Стародавньої Греції дослідники виділяють такі періоди: егейський, або кріто-мікенський (III-II тис. до н.е.), героїчний або гомерівський (XI-IX ст. до н.е.), архаїчний (VIII — VI
КУЛЬТУРА ЕЛЛІНІЗМУ
Внаслідок військового походу Александра Македонського в Персію, що продовжувався з 334 до 324 pp. до н.е., була створена величезна держава від Дунаю до Інда і від Нубії до Середньої Азії. Однак існ
КУЛЬТУРА СТАРОДАВНЬОГО РИМУ
У розвитку культури Стародавнього Риму можна виділити такі основні періоди: етруський (VIII—II ст. до н.е.), "царський" (VIII — VI ст. до н.е.), Римської республіки (510-31 рр; до н.е.),
ОСОБЛИВОСТІ КУЛЬТУРИ ВІЗАНТІЇ
Візантійська цивілізація та її культура — унікальне явище, яке посідає'Чільне місце в історії європейської та світової культури. Вона мала вагомий вплив на культуру країн південно-
РАННЬОВІЗАНТІЙСЬКА КУЛЬТУРА
В столиці Візантійської імперії Константинополі, вдало розташованій на кордоні європейських і азійських володінь цієї держави, перетиналися сухопутні та морські шляхи, що з'єднували Захід зі Сходом
КЛАСИЧНА ВІЗАНТІЙСЬКА КУЛЬТУРА
В період раннього Середньовіччя (VII—VIII ст.) у соціальному житті Візантії відбулися суттєві зміни. Колонів замінили вільні селяни-общинники, занепали ремесло і торгівля в дрібних містах-полісах,
КУЛЬТУРА ПІЗНЬОЇ ВІЗАНТІЇ
Загарбання Константинополя хрестоносцями 1204 р. стало причиною короткочасного існування на окремій частині території Візантії, заснованої завойовниками Латинської імперії (1204 — 1261 pp.). У цей
СВІТОВЕ ЗНАЧЕННЯ ВІЗАНТІЙСЬКОЇ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ
В історії світової культури візантійській цивілізації належить видатне місце. Для неї були характерні особлива урочистість, пишність, внутрішня шляхетність, витонченість форм і глибина
&nb
ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКОЇ СЕРЕДНЬОВІЧНОЇ КУЛЬТУРИ
Середньовіччя — закономірний культурно-історичний період розвитку людства. "Середніми віками" назвали цей період гуманісти кінця XV ст. Письменники Відродження вважали Середньовіччя надто
ДУХОВНА КУЛЬТУРА ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКОГО СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ
В ранньому Середньовіччі (VI—VIII ст.) у більшості країн Західної Європи ще зберігалися традиції античної духовної культури. Перший систематичний виклад різних галузей знань здійснив римський вчени
І. РЕНЕСАНСНИЙ СВІТОГЛЯД І КУЛЬТУРА. НЕОПЛАТОНІЗМ. ГУМАНІЗМ
Ренесанс — перехідна епоха від середньовічної культури до культури Нового часу. Він у точному розумінні слова стосується лише Італії XV—XVI ст. Відроджувачами почали називати себе італійці епохи Ре
ПЕРІОДИЗАЦІЯ КУЛЬТУРИ ВІДРОДЖЕННЯ. РАННІЙ РЕНЕСАНС
Тенденції Відродження виявляються у IX —XII ст. Період, що передував Відродженню, процес визрівання його культури в пізньому Середньовіччі, дістав назву "Передвідродження".
Визна
ФІЛОСОФСЬКІ ЗАСАДИ ВИСОКОГО ВІДРОДЖЕННЯ. ТЕНДЕНЦІЇ СИНТЕЗУ ТА УЗАГАЛЬНЕННЯ В МИСТЕЦТВІ
Період Високого Відродження тривав у Середній Італії близько трьох десятиліть (кінець XV ст, —1530 p.). Однак в історичному відношенні, як г за масштабами створених художніх цінностей, цей період х
Пізнє Відродження. Модифікація енесансної культури: маньєризм, пантеїзм, макіавеллізм, утопізм
Цілком закономірно, що в епоху Ренесансу простежуються системи мислення, які прагнули подолати тенденції індивідуалізму й на інших філософсько-естетичних засадах. Ці
Відродження і світовий культурний процес. Витоки Ренесансної культури в Україні
Проблема типологічних особливостей та історичного значення Відродження зумовила певні наукові концепції. Одні вчені обґрунтовують Відродження як унікальне явище в іс
Реформація і генезис культури Нового часу
Одним з важливих етапів культурно-історичного розвитку Європи була Реформація (лат. reformatio — перетворення, виправлення) — багатоплановий релігійний, соціально-політичний та ідеологічний рух XVI
Наукова революція xvit ст. та формування світоглядних засад культури Нового часу
Для Західної Європи XVII ст. було періодом становлення капіталістичних відносин, а водночас і поширенням нового типу людини, прагматично та раціоналістично налаштованої, ментальніст
Особливості розвитку художньої культури XVII ст. Бароко та Класицизм
У XVII ст. почала розвиватися художня культура. Поглиблене осмислення дійсності, вироблення і поширення нових жанрових форм характерні для літератури того часу. Століття, початок якого пов'язаний щ
Просвітництво як культурно-історичний феномен, його витоки та основні засади
Під Просвітництвом прийнято розуміти загальноєвропейський ідейний рух кінця XVII —XVIII ст., спрямований проти закостенілих форм суспільного, культурного та духовного життя. Особливістю Просвітницт
Раціоналістична філософія. Енциклопедизм
Добу Просвітництва нерідко називають також віком філософії. У цей період надзвичайно зміцнів соціальний статус філософії, набули великого поширення філософські знання. Філософія Просвітництва стала
Зростання ролі літератури в житті суспільства
Соціально-економічні та культурні перетворення доби Просвітництва вплинули на духовний світ людей, змінили їхні духовні запити й ідеали. Новий читач з особливою довірою ставився до
Особливості європейської культури
В історії культури Нового часу особливе місце посідає XIX ст. — доба класики, коли європейська цивілізація, яка очолила світовий економічний, соціальний і культурний процес, досягла зрілості та зав
Основні художні течії: неокласицизм, романтизм, реалізм
Розвиток культури в Європі XIX ст. був пов'язаний із протиборством та послідовною зміною трьох художніх напрямів: класицизму, романтизму, реалізму.
На межі XVIII та XIX ст. в європейській
Культурне життя кінця XIX ст.: від натуралізму до символізму
Натуралізм (лат. natura — природа) склався в останній третині XIX ст. Він прагнув до об'єктивного, точного і безпосереднього зображення реальності, людського характеру. Особлива увага зверталась на
Особливості та загальні тенденції розвитку світової культури
Двадцяте століття хронологічно вже відійшло у минуле, проте процеси в царині культури, породжені його бурхливою історією, ще не вичерпали себе і визначають культурну ситуацію початку третього тисяч
Модернізм як специфічний культурний феномен
У хронологічному відношенні історію культури XX ст. можна умовно розділити на три періоди. Перший, який багато в чому ще був органічним продовженням провідних культурних течій XIX ст. і їх логічним
Становлення нової цивілізації та його соцюкультурні наслідки
У 1979 р. вийшла в світ книга Ж.-Ф.Ліотара "Постмодерніст-ський стан", яка констатувала настання якісно нового етапу в історії культури*. Для його характеристики вживають різні визначення
Масова культура — феномен постіндустріального суспільства
Як і культура попередніх епох, культура постмодерної доби має складну структуру, що містить низку субкультур різних вікових, соціальних, професійних верств. Своєрідними субкультурам
Мистецтво Постмодернізму
Культура кожної історичної епохи може бути виражена й осмислена через так звану "базову особистість", яка акумулює всі найяскравіші риси свого періоду. Збірний образ такої особистості наш
Етнокультурні проблеми походження українського народу
Розв'язуючи проблеми, пов'язані з кожною із національних культур, неможливо обійти увагою питання про її походження. Національну культуру вартувало б розглядати насамперед через історію конкретної
Культура дохристиянської Русі
В IX —X ст. у Східній Європі сформувалася ранньофеодальна держава — Київська Русь, яка відіграла важливу роль в історії не лише східноєвропейської, а й західноєвропейської цивілізації. Політичне об
Вплив Християнства на Культуру Київської Русі
Запровадження християнства на Русі сприяло зміцненню державності, поширенню писемності, створенню визначних пам'яток літератури. Під його впливом розвивалися живопис, кам'яна архітектура, музичне м
Соціально-історичні умови розвитку культури Галицько-Волинської Русі та її характерні риси
Культура Галицько-Волинської Русі — одна з найяскравіших сторінок в історії української культури. Одним з перших звернувся до її дослідження Д.Зубрицький, який у 1852—1855 pp. опублікував наукову р
Ремесла, декоративне та ужиткове мистецтво
Численні літературні та історичні джерела, матеріали археологічних розкопок, етнографічних експедицій засвідчують про високий рівень розвитку ремесел у Галицько-Волинській Русі, існування самобутнь
Архітектура, скульптура і малярство
Давню історію мають архітектурні традиції західноукраїнських земель. Вони складались упродовж віків на основі національної культури давніх слов'ян, культурного спілкування з іншими народами Східної
Освіта і письменство
Галицько-Волинська Русь зберегла і розвинула ті традиції освіти і письменства, які склались у період розквіту Київської Русі.
Високий рівень освіти на західноукраїнських землях засвідчує т
Олельковицький ренесанс
У 30-х роках XV ст. в українських землях посилилось прагнення позбутися литовського панування, зміцніло тяжіння до відновлення державності. Центром духовного життя знову став Київ, що помалу віднов
Ранній гуманізм в Україні
В європейській культурі розрізняють ранній і пізній гуманізм епохи Ренесансу. Ранній виник в Італії (XIV —середина XV ст.) й ознаменований інтересом до класичних мов, риторики, граматики, поезії, і
Діяльність культурно-освітніх осередків
В умовах, коли Люблінська унія 1569 р. призвела до погіршення становища православної церкви в Україні (бо католицька верхівка не була зацікавлена в розвитку освіти православного населення взагалі,
Музика і театр
У XIV—першій половині XVII ст. вагомих здобутків досягли музична культура і театральне мистецтво. Вони розвивалися у тісному зв'язку зі змінами, що відбувалися в народному побуті та звичаях, а тако
Історичні умови культурного життя українського народу
Духовна культура України другої половини XVII — кінця XVIII ст. розвивалась у складних умовах розгортання соціальної та національно-визвольної боротьби народу проти іноземних поневолювачів за незал
Феномен козацької культури
Духовна культура українського народу досягла високого рівня в період існування козацької держави (1648—1781 pp.). Запорозьке козацтво впродовж трьох століть визначало напрями економічного, політичн
Освіта і наука. Культурно-просвітницька діяльність Києво-Могилянської Академії
Рівень духовної культури будь-якого народу визначається насамперед станом освіти і поширенням наукових знань у суспільстві. Розвиток їх в Україні у другій половині XVII —кінці XVIII ст. — яскраве с
Архітектура. Образотворчо-декоративне та ужиткове мистецтво
Духовний розвиток України другої половини XVII —XVIII ст., культурні зв'язки східнослов'янських народів, вплив європейського мистецтва зумовили багатство і розмаїття архітектури України. Вона розви
Суспільно-політичні й історичні обставини розвитку української культури
Наприкінці XVIII ст., коли почався процес національного відродження, українська етнолінгвістична територія, тобто ті землі, де жили українці, перебувала в межах двох багатонаціональних імперій: Рос
Генезис та періодизація національно-культурного відродження в україні наприкінці XVIII-початку XX ст.
Український народ належить до тих слов'янських і неслов'янських народів Східної та Центральної Європи, які впродовж XIX ст. змагалися за національне відродження. У сучасній вітчизняній і зарубіжній
Дворянський період національно-культурного відродження та його особливості
Зародки національно-культурного відродження простежуються в останній чверті XVIII ст. у середовищі українського дворянства, яке сформувалося з колишньої козацької старшини і поступово русифікувалос
Народницький період національно-культурного відродження
Народницький період національно-культурного відродження (1840— 1880 pp.) знаменний тим, що саме у цей час в середовищі передової демократично налаштованої інтелігенції викристалізовувалася концепці
Модерністський період національно-культурного відродження та його характерні риси
Модерністський період національно-культурного відродження в Україні охоплює 1890—1914 pp. Цей 25-річний період в історії духовної культури України ознаменувався вагомими досягненнями на шляху форму
Національно-культурне відродження у Галичині
Національне відродження, що розпочалося в Лівобережній Україні, мало значний вплив на пробудження національної свідомості українців у Галичині, яка перебувала в складі Австрійської імперії. У націо
Мистецтво і звичаєвість — рівновеликі частини культури народу
Культурна активність людини завжди є духовною активністю; вона складається під впливом інтенції самоздійснення і пов'язана зі значенням свободи в індивідуальному та громадському сенсі. Культура, по
Культурні явища початку XX ст.
Загалом розвиток української культури XX ст. відбувався під знаком потреби її національного державного довершення. Логіка, очевидно, полягала в тому, щоб зберегти й уможливити подальший розвиток ти
Особливості національно-культурного Відродження
Після повалення російського царизму розвиток української культури відбувався під знаком її національно-державного відродження. Демократичні перетворення 1917 р. започаткували бурхливий етап націона
Українізація як природне явище і політичне гасло
Навернення народу до української мови і писемності проводилося передусім саможертовною працею членів товариства "Просвіта", що масово поширювалося в Україні від 1917 р. В умовах соціальни
Діячі української культури в еміграції
Невід'ємну складову частину процесу національно-культурного відродження становить творчість представників української еміграції.
Високохудожню спадщину залишив відомий поет, есеїст, критик
Риси нової соціокультурної дійсності
Суспільний стан сучасної України характерний як перехідний. Формується громадянське суспільство, для якого притаманний плюралізм у духовному житті, створення політичної та правової систем, що відпо
Новости и инфо для студентов