рефераты конспекты курсовые дипломные лекции шпоры

Раздел Философия
/
Проблема істини в пізнанні. Істина та якісні характеристики знання.

Реферат Курсовая Конспект

Выберите учебное заведение

Проблема істини в пізнанні. Істина та якісні характеристики знання.

Проблема істини в пізнанні. Істина та якісні характеристики знання. - раздел Философия, ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН з навчальної дисципліни Основи філософських знань 4. Гуманістичний характер філософії епохи Відродження Із Самого Початку Усвідомлення Пізнавальної Проблематики Перед Людьми Постало...

Із самого початку усвідомлення пізнавальної проблематики перед людьми постало питання: якщо ми сприймаємо дійсність через певні наші образи, уявлення, поняття, то якою мірою можемо бути впевнені в їх надійності? Зазначене питання постає у гносеології як питання про істину в пізнанні.

Найпоширенішим є тлумачення істини як відповідності знань та уявлень дійсності. Але таке тлумачення не витримує серйозної критики. Так, людський інтелект у процесі пізнання створює так звані “ідеальні об'єкти” (“ідеальне коло”, в геометрії, “ідеальний газ” у фізиці та ін.), але реально нічого ідеального не існує. Далі: в процес пізнання ми залучаємо свої прагнення, уподобання, інтереси, ідеали, переконання, проте всі дані інтелектуальні утворення не можна привести у порівнянні із якимись речами чи явищами дійсності.

Пізнаючи об'єкт, ми розчленовуємо його на предмети різних наук та напрямів пізнання. Але реально об’єкт єдиний. Чому відповідають наші предметні “зрізи” певного об'єкта? На це питання навряд чи існує якась переконлива відповідь. Далі: теоретичне (абстрактне) пізнання неможливе без використання слів і термінів. Їх правильне вживання часто стає запорукою правильного розуміння процесів і результатів мислення. Але давно відомо, що остаточно визначити якийсь термін неможливо хоча б тому, що всі слова мови становлять систему знань реальності суттєво спрощує реалії пізнання.

Спробою обманути згадані складнощі була конвенціональна концепція істини: істиною слід вважати те, що більшість людей погоджується визнавати таким (у науці або й повсякденному житті).

В науці з давніх часів існує переконання, що істиною можна вважати логічну несперечливість наукової теорії. Доповнює ці погляди прагматичне тлумачення істини як ступеня корисності, ефективності, практичної виправданості знання. Але всі ці концепції істини мають свої досить помітні недоліки.

Так, очевидно, що питання про істину не можна вирішувати більшістю поданих за неї голосів (навіть, поданих фахівцями), так само, як і корисністю. Тому врешті-решт у сучасній гносеології авторитетнішою постає регулятивна концепція істини, згідно з якою знання розглядаються в якості таких інтелектуальних засобів, інструментів, моделей, що забезпечують оптимальність наших взаємодій зі світом. При тому враховують, що для забезпечення наших оптимальних стосунків із природною, суспільного та інтелектуальною реальністю нам потрібні як відчуття, абстрактні конституції, так і досвід, експерименти, практика.

У такому разі істина постає як інтелектуальна багаторівнева діяльність, унаслідок якої ми отримуємо надійні засоби та інструменти нашого життєвого самоздійснення.

Отже, істина постає не як щось застигле, вічне, незмінне, а як процес функціонування інтелектуального складника суспільно-історичного життя. У цьому процесі наявні чуттєві, раціонально-логічна та досвідно-практична складові частини. Тому й ознаки істини на різних рівнях її функціонування можуть бути різні: чуття засвідчує нам фактичність існування або неіснування будь-чого: мислення фіксує суттєві та необхідні зв'язки, характеристики, риси реальності; практика та досвід окреслюють умови та межі застосування розумових конструкцій.

Відзначимо найважливіше в понятті істини. Насамперед істина – це якісна характеристика людських інтелектуальних побудов, а не реальності. Але, крім того, істина – це не картина реальності в людському розумінні, а складне процесуальне розумове утворення, яке дає змогу констатувати наявне, виявляти суттєве та пересвідчуватись у можливостях знання.

Істина постає суттєвим поглибленням нашого сприйняття дійсності і водночас усвідомлення самого нашого пізнавального досвіду, тобто в кінцевому підсумки істина – це належне в пізнанні, гносеологічний ідеал пізнання, те, чого ми прагнемо, бо врешті-решт, коли ми ставимо питання про поняття істини, то воно передбачає завершену повноту наших знань. Але це поняття, і будь-яке еталонне, ідеальне утворення свідомості, виконує функцію оцінки, виявлення ступеню наближення реального до еталонного, належного. В дійсності ж ні ідеального, ні еталонно завершеного не існує, а існує, а існують часткові, фрагментарні елементи можливої чи бажаної повноти. Тому істина наявна в реальному пізнанні, інакше ми були б неспроможні оцінювати знання, проте вона наявна тут у вигляді лише окремих елементів, частинок нашого максимального наближення до оптимальних взаємодій із світом через інтелектуальне відтворення дійсності, багатоаспектне в усій її повноті та складності. Але дійсності не самої по собі, не відстороненої від людини, а дійсності як царини людської життєдіяльності.

Істину як багатогранний інтелектуальний процес нелегко збагнути у всій повноті, тому нерідкісними, а скоріше, типовими, постають однобічні підходи до неї, які можуть виливатись:

· у позицію догматизму – перебільшення значення сталого, незмінного елемента в пізнанні, прагнення вважати здобуті знання абсолютною істиною;

· у позицію релятивізму – перебільшення значення мінливості знань, проголошення усіх знань відносними;

· у позицію утилітаризму – зведення до рангу істини тих знань, які на даний момент виявились виправданими і корисними;

· у позицію нормативного ставлення до істини – істина недосяжна, проте важливим є не її отримання, а лише рух до неї.

Усі ці реальні ознаки істини входять у зміст наших знань. Залежно від їх конкретних складників, особливостей побудови та обгрунтування знання якісно характеризуються як очевидні, вірогідні, достовірні, правдиві, правильні та істинні. В останньому випадку йдеться, насамперед про наукові знання.

У науці істинність знань визначають максимальним ступенем їх відповідності критеріям та нормам науковості.

Развернуть

Открыть в широком формате

– Конец работы –

Эта тема принадлежит разделу:

ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН з навчальної дисципліни Основи філософських знань 4. Гуманістичний характер філософії епохи Відродження

В С Т У П Динамічні процеси сучасного суперечливого світу ставлять кожну людину в складні умови соціального життя Зростаюча напруга пов язана зі зміною...

Если Вам нужно дополнительный материал на эту тему, или Вы не нашли то, что искали, рекомендуем воспользоваться поиском по нашей базе работ: Проблема істини в пізнанні. Істина та якісні характеристики знання.

Что будем делать с полученным материалом:

Если этот материал оказался полезным ля Вас, Вы можете сохранить его на свою страничку в социальных сетях:

Все темы данного раздела:

Китайська філософія.
Філософія Китаю в своєму розвитку пройшла три основні етапи: o VІІ ст. до н.е. – ІІІ ст. н.е. – зародження і становлення стародавніх національних філософських шкіл;

Давньоіндійська філософія.
В основі періодизації давньоіндійськоїфілософії лежать різні джерелафілософської думки, відомі як в давнину, так і в сучасну епоху. Згідно з даними джерел в давньо

ЩО? ЯК?
Ідеї найавторитетніших шкіл античної філософії Їх основ

Зміни у світогляді під час переходу від античності до європейського Середньовіччя.

Житті Середньовіччя.
Ставлення до античної філософії

Бог є гарантом безсмертя та спасіння людства
Філософія, теологія та релігія в Середні віки: Філософія Теологія Релігія

Класична Некласична
· буття є цілісне, глибинно узасаднене, внутрішньо концентроване · розум є вищою і найціннішою частиною людської психіки · розум здатний вис

Особливості філософії ХХ ст.
· вийшла далеко за межі академічних аудиторій; · постала досить інтегрованою у системі загальної освіти; · отримала широке розповсюдження через різного роду видання, публічні лекц

Сцієнтичні напрями у філософії ХХ ст.
Ø “логічний позитивізм” або неопозитивізм; Ø “аналітична” та “лінгвістична” філософія; Ø постпозитивізм; Ø Марбурзька школа неокантіанства;

Воно” несвідоме
(лібідо)

Запитання для самостійного закріплення матеріалу
1. Окресліть особливості та провідні тенденції розвитку філософії у ХХ ст. 2. Назвіть основні напрями розвитку філософії ХХ ст. та коротко їх охарактеризуйте. 3. Порівняй

Запитання для самостійного закріплення матеріалу
1. Охарактеризуйте роль братських шкіл у розвитку освіти та філософії в Україні. 2. Чим філософські курси Києво-Могилянської академії відрізнялись від типових схоластичних курсів європейсь

ЛІТЕРАТУРА
1. Канке В.А. Философия. Исторический и систематический курс. – М., 2001. 2. Кульчицький О. Основи філософії і філософських наук. – Мюнхен-Львів, 1995. 3. Лосев А.Ф. Очерки античн

ІІ. Повідомлення теми, мети, завдань заняття.
ІІІ. Мотивація навчальної діяльності: - розкрити значимість теми для розуміння ролі і значимості діалектики як критичного методу; - проаналізувати органічний зв'я

Рівні та форми пізнання
Рівень пізнання Об'єкт пізнання Форми пізнання Результат пізнання Чуттєвий Окре

Людина і пізнання. Істина і правда.
Розгляд суттєвих аспектів пізнання дав нам змогу пересвідчитись: пізнання є органічною складовою частиною людської життєдіяльності. Завдяки пізнанню людина дістає можливість ставитися до дійсності

До модуля №2
1. Фундаментальне значення проблеми буття у філософії. 2. Основні поняття філософії. 3. Реальність буття і небуття. 4. Типи онтології. 5. Поняття

ІІ. Повідомлення теми, мети, завдань заняття.
ІІІ. Мотивація навчальної діяльності: - розкрити значимість історії філософії як реальності людини та її виявлень; - зрозуміти головну мету філософії історії – да

До модуля №3
1. Поняття суспільства. 2. Основні підходи до розуміння суспільства. 3. Природні умови суспільного життя. 4. Демографічні чинники суспільного розвитку. 5. Сутніс

РЕЛІГІЄЗНАВСТВО ЯК НАУКА
Духовне відродження українського суспільства значною мірою залежить від глибини теоретичного осмислення явищ і процесів дійсності в усій їх багатогранності, повноті реальних суперечностей і визнача

ЛІТЕРАТУРА
1. Бублик С.А. Релігієзнавство – Київ. Юрінком Інтер. 1998. 2. Калінін Ю.А., Харьковщенко Є.А. Релігієзнавство. Підручник. Київ.1995 3. Рибачук М.Ф. Релігієзнавство. Навчальний по

Протестантизм – оформився на основі ідеологічної опозиції до католицизму і став логічним продовженням реформації.
Один із основних догматів протестантизму – спасіння через особисту віру. Протестантизм відводить другорядне місце духівництву, церкві, релігійному культові. В ньому немає поклонінн

ІІ. Повідомлення теми, мети, завдань заняття.
ІІІ. Мотивація навчальної діяльності: - сприяти формуванню власної позиції щодо сакральної духовності, світової та національної духовної культури, їх цінностей; -

До модуля №4
1. Релігієзнавство як наука. 2. Релігія як явище духовної культури. 3. Структура релігієзнавства. 4. Сутність релігії. 5. Інтерпретація релігії.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Надольний І.Ф. та ін. Філософія: Навчальний посібник. – К.: Вікар, 1997. 2. Петрушенко В.Л. Філософія: Навчальний посібник. – К.: Каравела. – Львів: Новий світ – 2000, 2