рефераты конспекты курсовые дипломные лекции шпоры

Реферат Курсовая Конспект

Генеза та сучасне розуміння.

Генеза та сучасне розуміння. - раздел Философия, Вступ до філософії. Філософія як специфічний тип знання Поняття Духовне, Духовність Завжди Мали У Філософії Фундаментальне Значення, ...

Поняття духовне, духовність завжди мали у філософії фундаментальне значення, відіграють визначну роль у ключових проблемах: людина, її місце та призначення у світі, зміст її буття, культура, суспільне життя тощо. Без розкриття змісту понять неможливо осягнути зміст духовного життя людини та суспільства, тому що духовне життя і людина є формами прояву та реалізації духовності, людського духу. Поняття духовне, духовність є похідними від слова «дух» (лат. «spirit» та грец. «pneuma»), що зустрічається уже в античній культурі та означає рухливе повітря, повівання, дихання, носія життя, його енергетичний, активно-творчий початок.

Уже в первісну епоху складаються перші уявлення про духовність. Тут панує ідея одухотвореності всього світу, що втілена у понятті демон, яке означало властиву кожній речі живлющу, одухотворену силу. Але поняття духовності, як специфічної людської властивості не було, тому що тілесна та духовна суті - це не лише люди та створивші її боги, тобто поняття духу дедалі зв'язувалось з особливою суттю людини та її місцем у світі. На відміну від натурфілософії, вже у Платона розмежовується та протиставляється тілесне й духовне. Розуміння тілесного як нижчого, не справжнього у людині прагне подолати Аристотель, знов розглядаючи тілесне та духовне як рівно необхідні, хоча і з різних причин, початки буття.

Новий підхід виробляється у християнській традиції. Тут дух наділяється обличчям, розуміється як уособлений Абсолют. Дух Святий означає животворчу силу божества. Водночас виникає уявлення про наявність розумної душі як специфічної ознаки людини, яка виділяє її з тваринного світу та уподібнює Богу. Починаючи з епохи Відродження, поняття духу все частіше стає визначенням активного початку людини, її творчої потенції пригладжувалось протиставлення духовного та тілесного.

Проте ці завоювання філософської думки на шляху осягнення духовності багато у чому втрачені у епоху Просвітництва, що раціоналізувала людину та витиснула поняття духу з засобів визначенім людини. Ця тенденція стала силою у матеріалістичній традиції. Тут виявляється прагнення приземлити прояви духовного життя людини, пов'язати їх з пізнаними та очевидними матеріальними процесами, що часто призводило до зведення духовного до різних його характеристик та форм, навіть до заперечення реальності духу. Дух, духовне, стали синонімами свідомого, розумного. Духовне життя у марксистській філософії тривалий період ототожнювалось з процесом виробництва та відтворенням свідомості, а духовне життя особи, її духовний світ залишалися поза межами філософського міркування. Душа та душевне зводились до психічного і теж не стали предметом філософського дослідження.

Між тим, у вітчизняній філософській традиції, увага до проблеми духовності завжди дуже щільна. Вже Київська Русь успішно виробила духовно-моральний ідеал із перевагою духовного над матеріальним, щоб підтримати духовну домінанту життя (“Повість минулих літ”, “Домострой” тощо).

Духовну людину, на думку Григорія Сковороди, інших українських мислителів, творить шлях добра: через усвідомлення, самопізнання своєї істинної духовної природи, власного призначення у світі. За Сковородою, людина народжується двічі - фізично і духовно. Саме духовне народження є істинним, оскільки людина осягає, “божественне у собі”. Зародки духовності людини є у її серці від народження, але їх слід постійно плекати у собі, тому що їм протистоять могутні сили темної тілесності, все лихе у людині. Розгорнуте філософське обґрунтування животворчості людського серця дав Памфіл Юркевич, який доводив, що розум не вичерпує собою усього духовного життя. Якщо розум керує, то серце народжує. Серце випереджує розум у пізнанні, творчості, визначає моральне життя людини, пов'язує її з вічністю. Останню думку чудово ілюструють слова Лесі Українки: “Ні! Я жива! Я буду вічно жити! Я в серці маю те, що не вмирає!”.

Проблема духовності провідна і в російській релігійній філософії кінця XIX - початку XX ст. Її розробка пов'язана з іменами Федора Достоєвського, Володимира Соловйова, Льва Толстого, Івана Ільїна, Семена Франка, Миколи Бердяєва, Павла Флоренського, Миколи Федорова, Сергія Булгакова та ін. Тут духовність розумілась подвійно: як одухотворення тваринності, як сутнісна характеристика людини, що виділяє її з світу тварин, і як ідеал, до якого повинна прагнути людина у власному розвитку, орієнтація на вищі, Абсолютні цінності, що мають підґрунтя у Бога. У останньому розумінні категорія духовність, як переважно етична, визначала моральний вимір людської життєдіяльності, живе джерело доброчесностей людини, її моральну спроможність та вищу цінність і протиставлялася бездуховності.

В сучасній некласичній та посткласичній філософії проблема духовності набуває дедалі актуальності. Це пов'язано з загальним-антропологічним зворотом, що стався у сучасній філософії, і з прагненням подолати раціоналізм та ірраціоналізм у розумінні людини, з обміркуванням підстав глобальної духовної кризи, що вразила людство в XX ст., пошуком шляхів її подолання. Значний внесок у розробку проблеми духовності зроблений у філософії життя, феноменології, екзистенціалізмі, філософській антропології, гуманістичному психоаналізі тощо. Провідною тут є ідея, що людина розумна на зламі епох виявилась нездатною подолати всілякі кризи життя, зокрема, глобальні, тому їй на зміну повинна прийти людина духовна, але сам образ людини ще тільки кристалізується.

Обміркування проблеми духовності стає силою і в сучасній українській філософії. Публікується дедалі більше праць, присвячених різноманітним її аспектам. Українські дослідники, як і їх попередники, наполягають, що духовність - спосіб розбудови особистості, це, образно пише Борис Кримський, - зустріч із самим собою - своєю душею, внутрішнім Я. Це - вихід до вищих ціннісних інстанцій формування, конструювання особистістю самої себе. Це провідний фактор розумової гармонізації світу зовнішнього та внутрішнього, їх узгодження з моральними законами. Це - ціннісний зміст та спрямованість буття людини.

У філософському досвіді осягнення духу, духовності склалася та продов-

жує розвиватися традиція їх висвітлення у бутті, в індивідуальному духовному досвіді. Смислові обриси духовності виступають як здатність та потреба орієнтуватися на вищі, універсальні цінності Істини, Добра, Краси у їх єдності. У такому розумінні духовність виявляється як ідеал, до якого прагне людина та людство у духовному самовдосконаленні.

Отже, і справжня духовність зв'язана з прагненням охопити життя в усій його повноті, співвіднести з вічністю. Духовність пов'язана з глибинним усвідомленням власного буття, його змісту, вищого блага, тому і виступає основним принципом самопобудування особи та суспільства, необхідною умовою подолання хаосу у внутрішньому та зовнішньому світі, підставою вільного, творчого, відповідального ставлення до особистого та суспільного життя.

Певний зміст мають поняття дух, духовне у мові. Поняття дух, духовне означають загальний внутрішній зміст і спрямованість, основний характер чогось. Стосовно людини виділяються такі значення слова дух - свідомість, мислення, психічні здібності, початок, що визначає поведінку, дії і внутрішня моральна сила. Звідси виявляється, що дух, духовність співвідносяться з морально забарвленими інтелектуально-вольовими якостями особи і охоплюють сфери свідомості, мислення і діяльності в їх єдності. До того, жодна з сфер окремо не виявляє повністю явища духовності. Найчастіше духовність відносять до сфери свідомості, але лише звернення до людської діяльності дозволяє зрозуміти, наскільки ціннісні характеристики свідомості внутрішньо їй властиві. Про це свідчить добре відомий усім ефект «розтріювання» особи, коли особа міркує одне, каже інше, а робить третє. З іншого боку, звернення до свідомості дозволяє зрозуміти обмеженість саморозкриття людини у окремому акті діяльності та осмислити духовність як актуально невичерпану.

Антиномічність духу, духовності знаходить прояв у тому, що дух, духовність постійно зустрічаються та спрямовані на подолання суперечностей, що укорінені у людському житті, людській особі, системі універсальних цінностей (наприклад, одночасне застосування усіх християнських заповітів неможливо). Суперечності виникають і при співвіднесенні універсальних цінностей з реаліями повсякденного життя, при відтворенні цінностей та реалій в індивідуальній самосвідомості при доведенні знань про них до соціальної діяльності, тому духовне життя завжди супроводжується борінням духу, духовними дерзаннями, муками, сумнівами. Тут виявляється ще один необхідний компонент духовного життя - совість. На думку Віктора Франкла, совість є доморальним осягненням цінностей. Тільки совість може узгодити вічний, всезагальний моральний закон з конкретною ситуацією конкретної людини. У духовному житті завжди задіяні не тільки свідомість, але й самосвідомість, елементи безсвідомого, емоційні, моральні, естетичні, інтелектуальні, вольові якості особи, її потреби, знання, вміння, навички. Духовність реалізується через вчинок особистості, у якому і синтезуються усі зазначені її властивості, а сама особа постає як справжній суб'єкт власної життєтворчості. Ареною ж вчинку є повсякденне життя, тому духовність не є чимось потойбічним, а вплетена у реальне буття людини.

Духовність не обмежується лише ставленням до універсальних цінностей (абсолюту), включає і ціннісне ставлення до світу, а також до себе, які передбачають розвиток людської душі. Отже, духовне та душевне життя людини генетичне взаємопов'язані. У культурі за поняттям «душевний» закріпився такий зміст, сповнений щирої приязні. Душевність розкривається як любов до ближнього, що розпочинається з любові до себе (полюби ближнього як самого себе), як терпимість та щиросердність, здатність до співчуття та милосердя (якщо до іншого ставимось як до себе, а себе сприймаємо як цінність, то не будемо безжалісними, байдужими, неповажливими, брехливими). Душевність співвідноситься зі світом соціально-моральних почуттів людини, за змістом не тотожна духовності, але й не відривна від неї. Грунтом зростання бездуховності є бездушність, суспільне нерозвинута чуттєвість - її зведення до елементарних потягів чи відмова від неї у формі аскетизму, ханжества. Так само і бездушність зростає на ґрунті бездуховності. Філософ Іван Ільїн підкреслював, що там, де духовних необхідностей немає, а душевні можливості незчисленні, відбувається розпад особи, перетворення її на жертву дурних пристрастей та обставин. “Людина, яка духовно дефективна з дитинства, може виробити для себе навіть особливий душевний лад, який при поверховому спостереженні можна прийняти за характер та особливі погляди, які помилково приймаються за переконання. Насправді, людина безпринципна та безхарактерна залишається завжди рабою власних дурних пристрастей, полоненою вироблених душевних механізмів, що тримають її і є всесильними у її житті, які не мають духовних вимірів і утворюють криву її огидної поведінки. Людина не виявляє опору їм, а примушує наївних людей сприймати її злу одержимість за волю, її інстинктивну хитрість за розум, поривання її дурних пристрастей за почуттям”. Отже духовність і душевність невідривне взаємопов'язані. Духовність відкриває людині цінності творчості, обрії досконалості та вічності, а душевність - цінності переживання, обрії світу та почуття. Духовність надає душевному обліку справжнього людського характеру, а душевність як емоційно-моральне ставлення до іншого як до самого себе, відкриває людині цінність іншого, що не зводиться до безпосередньої утилітарної значущості.

Духовність та душевність - глибинні стратегії людського буття, що зумовлюють його "трансцендуючий та комунікативний характер і в своїй єдності складають основу особистості. Прояснення природи людського буття через категорії "дух" та ''духовність" означає, що людина може не тільки пізнавати та відображувати навколишній світ, а й творити його. Творчі ж можливості людини як духовної істоти говорять про те, що окрім мислення вона має ще й вольове ставлення до реальності. Дух як взаємодія мислительно - споглядальних та вольових процесів постійно об'єктивується у артефактах, створюючи світ культури. Духовність постає як інтегральна категорія, що виражає теоретико-пізнавальну, художньо-творчу та морально - аксіологічну активність людини. У християнській антропології духовність є виразом вищого моральнішого спрямування людського буття до Бога. Для М. О. Бердяєва головним атрибутом духовності є свобода, що споріднює людське та божественне і виявляється в творенні не лише об'єктів культури, а й власного життя.

Категорії "духовність" у людському бутті певною мірою протистоїть категорія "душевність", яка виражає спрямованість людини передусім не до трансцендентного, а до ближнього, здатність до конкретно вираженої любові та співчуття. Певною мірою можна стверджувати, що душевність виражає метафізичну жіночість, тоді як духовність — метафізичну чоловічість. З іншого боку, жіночість .та чоловічість є зовнішніми проявами душевності та духовності. Душевність концентрує в собі риси, які ми традиційно розглядаємо як жіночі — здатність до любові, співчуття, зверненість до теперішнього, а не майбутнього, переживання самоцінності теперішнього. Духовність є ознакою чоловічого начала з його потягом у майбутнє, зневагою до теперішнього, бажанням прогресу, трансцендування.

Людина - істота трансцендентальна та інтенціональна, прагне і вийти за власні межі і в такому прагненні спрямована на інше. Але саме духовність перетворює ці прагнення у справжню причетність співбутгя вічності, світу людині (собі та іншому). Сучасний російський дослідник Борис Братусь відмічає, що духовна особистість має найвищу вертикаль душі. Така людина починає усвідомлювати себе та інших не як кінцеві, смертні істоти, а як істоти особливого роду, пов'язані між собою, подібні між собою, співвідносні з духовним світом. Духовність з необхідністю ґрунтуються на вірі, надії, любові. Образно визначає любов Віктор Франкл як можливість сказати комусь Ти і ще сказати йому Так. Іншими словами, любов - це здатність відчути іншого (людину, світ, досконалість) і самого себе як щось справжнє і унікальне неповторне (сказати “ти“) і водночас осягнути їх цінність та необхідність (сказати “так”). Любов відкриває те, чого ще не має у дійсності, але що є у становленні, мoжe і повинно бути. Любов тому співвідносна з вірою, а віра з любов'ю, що вірити - це не теж саме, що визнавати за істину. Тому людина духовна настільки, наскільки вірить, сподівається та любить. І навпаки, людина вірить, сподівається любить настільки, наскільки духовна. Адже людина може і нехтувати вірою, залишати її напризволяще, пронизувати її забобонами, перетворювати її на сліпий та руйнівний фанатизм чи відводити їй один кут власної душі, і до того ж, найбільш легкодухий та лицемірний, може зраджувати своїй вірі з користю та продавати її. Але в одному тільки людині відмовлено, одного не може, а саме - жити без віри.

Людське життя - суспільне та індивідуальне - є не тільки піднесення, але й падіння людського духу, не тільки перемога Істини, Добра, Краси, але й кривди, зла, спотвореного. Чи слід ці негативні прояви розглядати як висвітлення духу в бутті, чи як відсутність?

Справа в тому, що справжня духовність у реальному житті має різні форми прояву. Крім справжньої, існує ще і позірна духовність, бездуховність. Бездуховність - антипод духовності. Бездуховність - спустошеність внутрішнього світу особи, нездатність індивідуально – особистісна, тобто творчо, вільно та відповідально ставитись до світу, себе, іншого, ворожість та недовірливість до них виступає не ціннісним, а утилітарним вимірюванням буття. Позірна духовність виникає там, де людина сполучена не з справжнім буттям у всій його повноті, а з його обмеженими, позірними формами. Різновидів позірної духовності є багато. Різновидність, пов'язана з розщепленням ціннісного світу людини (ефект розтріювання людини); з домінуванням тут окремої групи цінностей як абсолютної, але в дійсності не є такою; з невмінням співвідносити загальнолюдські цінності з реальними життєвими ситуаціями (духовна глухість); з нездатністю втілювати ці цінності у життя (духовна неспроможність).

В сучасних умовах поширення явищ бездуховності і позірної духовності значно підсилюється, причому найбільшу загрозу викликає саме позірна духовність. Бездуховність, загрожуючи, поширюється, особливо в країнах посттоталітаризму, де виникає аномія - ціннісно-нормативний вакуум і єдиною спрямованістю стає досягнення мети — успіху будь-якою ціною. Але бездуховність значно легше розпізнати. Бо більш однозначно сприймається як негативне явище, ніж позірна духовність. Крім того, в процесі оздоровлення суспільства, подолання аномії, ціннісно-нормативний вакуум заповнюється вже не маргінальними і відхиляючими від норми (девіантними) ціннісними орієнтаціями, а інституціонально визнаними. Тоді постає питання про те, які власне духовні цінності стануть визначати життєдіяльність суспільства та особи - справжні чи позірні. Ситуація посилюється тим, що втрата універсальними цінностями своєї актуальності та загальнозначимості (абсолютності) в суспільній та особистісній свідомості, докорінна ломка традиційних ціннісних орієнтацій та пошук нових духовних підвалин буття -загальна риса сучасності.

Життя людини протікає на різних рівнях - індивідуальному та суспільному. Тому й духовне життя людини розглядається як індивідуальне духовне життя суспільства, духовне життя людства. Безумовно, духовне життя людини і суспільства нерозривно пов'язані між собою, наче “вкладені” одна в одну і водночас мають різну специфіку.

– Конец работы –

Эта тема принадлежит разделу:

Вступ до філософії. Філософія як специфічний тип знання

Розділ І Вступ до філософії... Тема Філософія як специфічний тип знання... ФІЛОСОФІЯ ЯК СПЕЦИФІЧНИЙ ТИП ЗНАННЯ...

Если Вам нужно дополнительный материал на эту тему, или Вы не нашли то, что искали, рекомендуем воспользоваться поиском по нашей базе работ: Генеза та сучасне розуміння.

Что будем делать с полученным материалом:

Если этот материал оказался полезным ля Вас, Вы можете сохранить его на свою страничку в социальных сетях:

Все темы данного раздела:

ФІЛОСОФІЯ ЯК СПЕЦИФІЧНИЙ ТИП ЗНАННЯ
  Зміст 1. Поняття і сутність світогляду 2. Специфіка філософського освоєння дійсності 3. Структура сучасного філософського знання. Функції філософії

ФІЛОСОФІЯ ДАВНЬОГО КИТАЮ
  ПЛАН   Філософія давнього Китаю, її першооснови і принципи. Система категорій і понять філософії Даосизм Лао-цзи – засновник філософськ

Лао-цзи – засновник філософської школи даосизму
Лао-цзи “Старий мудрець”, “Старе немовля” – давньокитайський філософ, якому приписується авторство на класичний даосизький трактат “Дао де цзин” (деколи навіть сам цей твір називають його іменем “Л

Дао де цзи” – вчення про дао та де
Даосизм походить від назви невеликого за обсягом трактату “Дао де цзи” (“Вчення про дао та де”), автором якого вважають Лао-цзи. “Дао” – вічне і незмінне начало, з

Суть об’єктивного ідеалізму дао
Ієрогліф дао складається з двох частин: шоу – голова і цзоу – йти, тому основне значення цього ієрогліфа – дорога, якою ходять люди, але пізніше цей ієрогліф набув переносного смис

Ідеї діалектики
Лао-цзи, узагальнюючи історичні події, зв’язані з розвитком і занепадом рабовласницького ладу, висунув значну кількість діалектичних ідей. У творі “Лао-цзи” є багато понять, які мають прот

Луньюй” – канонічне джерело конфуціанства
Учіння Конфуція викладене в книзі “Луньюй”. “Луньюй” – “Судження і бесіди”, “Бесіди і висловлювання”, “Роздуми і висловлювання”, “Аналекти”. Збірник висловлювань Конфуція (6-5 ст. до н.е.), написан

Жень – центральна ідея вчення Конфуція
У вченні Конфуція можна виділити центральну ідею, яка об’єднує його в цілісну систему, цією ключовою ідеєю є жень. “Жень” – “гуманність”, “людяність”, “милосердя”, “доброта”. Одна з осново

ФІЛОСОФІЯ СТАРОДАВНЬОГО СХОДУ
  План Розділ 1. Філософія стародавнього китаю Розділ 2. Філософія стародавньої шдп Висновки Література Філософія давнього Китаю

Устрій ідеальної держави
  В своїй праці Платон велику увагу приділяє питанню устрою держави, а саме те, що правління філософів тісно поєднується з дією справедливих законів. Справжні філософи, поясн

Висновок.
Після Аристотеля – “Олександра Македонського грецької філософії” – антична філософія втратила свій творчий характер. Древньогрецька культура починає рости в ширину. Вона проникає у всі куточки заво

Чанышев А.Н. Курс лекций по древней и средневековой философии. - М.: Высшая школа, 1991. - 510 с.
ТРАКТУВАННЯ ОСНОВНИХ ХРИСТИЯНСЬКИХ ЦІННОСТЕЙ У ТВОРІ АВГУСТИНА БЛАЖЕННОГО „СПОВІДЬ”   Зміст РОЗДІЛ 1. „СПОВІДЬ”. ІСТОРІЯ СТВОРЕННЯ. ЖАНР.

ФІЛОСОФІЯ ЕПОХИ ВІДРОДЖЕННЯ
Зміст РОЗДІЛ І. Основні риси філософії епохи Відродження §1. Зародження гуманізму §2. Соціокультурні зміни §3. Основні проблеми філософії Відродження РО

ФІЛОСОФСЬКІ ІДЕЇ ПРОСВІТНИЦТВА
План Розділ І. Філософські ідеї Просвітництва в різних країнах Просвітителі західноєвропейських країн Просвітництво в Росії Просвітництво в Україні Розд

Ці три етапи сформувались у Гегеля в самостійні складові частини його філософської системи: логіку, філософію природи та філософію духу.
У силу цього абсолютна ідея є не тільки початком, але й змістом усього світового процесу, що розвивається. У цьому змісті відомого положення Гегеля про те, що абсолютне повинно бути осмислене не ті

Основне питання філософії.
Людвіг Фейєрбах як матеріаліст виступив на філософській арені в самому кінці 30-х років минулого століття. Це був передреволюційний період для батьківщини мислителя - Німеччини. Феодальна система в

Психологічні основи релігійних уявлень.
Головною справою життя і філософії Фейєрбаха була критика релігії, він писав: "... Я в усіх своїх творах ніколи не випускаю із свого зору проблеми релігії і теології; вони завжди були головним

Виникнення релігійного культу.
Значне місце у творах Л.Фейєрбаха відводиться аналізу психологічних основ релігійного культу. Він розкриває взаємозв’язок між почуттями і діями людини, показує як із почуттів, емоційних переживань

Перехід від політеїзму до монотеїзму.
Цікава постановка Фейєрбахом питання про перехід від політеїзму до монотеїзму. Він виходить з живої чуттєвої людини, з її бажань і потреб, відмінність між якими і визначає відмінність, і еволюцію р

Гносеологічні основи релігійних уявлень.
Фейєрбах основну увагу зосереджує на почуттях, емоціях, переживаннях, які виникають у людини під впливом оточуючого середовища. І цим самим він хоче підкреслити відмінність психологічних чи, точніш

Людина, як частина природи.
В центрі інтересів Фейєрбаха і, природно, в центрі всієї його філософії - людина. Вчення його було антропоцентричне. Слова одного з героїв твору Горького: " Людина - це звучить гордо. Все в лю

Вчення про мораль.
Особливо наполегливо Фейєрбах відстоював своє антропологічне розуміння людини у вченні про мораль. Ключем до вірного розуміння моралі є вірне розуміння волі. В основі всієї поведінки людини лежать

Теорія пізнання.
Продовжуючи матеріалістичні традиції, Фейєрбах вніс значний доробок і в теорію пізнання. Він розвиває лінію матеріалістичного сенсуалізму. Реальний світ, за Фейєрбахом, є дійсністю, що чуттєво спри

ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКА ФІЛОСОФІЯ ЕКЗИСТЕНЦІАЛІЗМУ ХХ СТОЛІТТЯ
План Розділ І. Філософські джерела екзистенціалізму Розділ II. С.К'єркегор - основоположник екзистенціальної філософії Розділ III. Філософська концепція екзистенціаліз

СПРОБА СИСТЕМНОГО АНАЛІЗУ НЕОФРЕЙДИЗМУ К.Г.Юнга
  План І. Аналіз неофрейдистських поглядів К.Г. Юнга Формування дуалізму у життєвій філософії Юнга К.Г. Основні розходження з Фрейдом. Аналітична п

Джерела філософії А. Шопенгауера.
Артур Шопенгауер народився у родині данцигського банкіра у 1788 р. Його мати - видатна німецька письменниця Анна Шопенгауер після смерті чоловіка переселилася у Веймар. В її домі часто бували такі

Волюнтаризм як напрямок філософської думки.
Волюнтаризм – від латинського voluntas – воля (цей термін був введений німецьким соціологом Ф. Теннісом у 1883 р.) ідеалістичний напрямок у філософії, який розглядає волю як найвищ

Визначення поняття волі.
Філософія Шопенгауера різко протистоїть метафізичним поглядам трьох видатних сучасників – Фіхте, Шеллінга та Гегеля. Основне положення філософії Шопенгауера полягає у тому, що воля є "абсолютн

Усього існуючого та джерело зла.
У філософії Шопенгауера з’являються певні труднощі коли він намагається дати відповідь на питання, як співвідноситься воля людей з їхніми тілами. У творі "Про волю в природі" Шопенгауер с

Філософсько-антропологічна позиція.
Сутність філософсько-анропологічної позиції Шопенгауера виявляється, не в спробах створити щось на зразок раціональної психології, а у трактуванні людини, як носія волі та інтелекту. І тут виявляєт

Елементи теорії світового песимізму.
З листів А. Шопенгауера до своєї матері видно риси притаманного йому песимізму, що він проніс через довгі роки. Потрібно, однак, в трактуванні цієї проблеми відокремити психологічні особливості філ

Етичні та естетичні погляди філософа.
Етична програма Шопенгауера на свій лад досить послідовна. Так як Світова воля являє собою джерело зла, то її самознищення повністю морально виправдане і необхідне. Оскільки знищення її можливе тіл

ЛІТЕРАТУРА
Антология мировой философии в 4-х томах. Т 3. Буржуазная философия конца 18 - первых двух третий 19 века. — М.: Мысль, 1970. – 708 с. Великие мыслители Запада / Пер. с англ. В. Федорина. –

Поняття “аналітична філософія”.
Аналітична філософія – “поняття, яке охоплює різні теорії західної філософії ХХ ст., які склалися в рамках аналітичної традиції. Ця традиція утворилася у Великобританії, США, Канаді, отримала розпо

Аналітична філософія і метафізика
Б.Страуд вважає, що аналітична філософія завжди розглядалася як негативна, критична філософія, як радикальний розрив з метафізичною традицією”. (1,160). “Метафізика була спробою вийти за м

Філософська герменевтика.
  Гадамер стверджував, що філософська герменевтика загалом не є методом і не є теорією пізнання. В.С.Малахов у парці “До характеристики герменевтики як способу філософствуван

Сучасна релігійна філософія.
4.1. “Лінгвістичний поворот” у філософії релігії.   Філософія релігії невіддільна від проблемної ситуації сучасної західної філософії. Філософія релігії в ши

Визначення категоріальної приналежності релігійних вірувань.
  Філософсько-епістемологічний аналіз релігії орієнтується на встановлення категоріальної приналежності релігійних вірувань. Вірування остають як різновид фактично знання про

Проблеми виправдання і раціональності релігійних вірувань
Важливою галуззю сучасного філософсько-епістемологічного дослідження релігії є проблеми виправдання і раціональності релігійних вірувань. Річ у тім, що в філософській дискусії стосовно рел

ФІЛОСОФСЬКІ ПОГЛЯДИ П.Д. ЮРКЕВИЧА
  Зміст 1. Критика П.Д.Юркевича антропологічного матеріалізму 2. Принцип переходу кількісних змін в якісні в розумінні П.Д.Юркевича 3. Філософія серця – ядр

М.В. ГОГОЛЬ В ІСТОРІЇ ВІТЧИЗНЯНОЇ ФІЛОСОФІЇ
  ЗМІСТ І. Зміст людського життя в філософії М.В. Гоголя П. М.В. Гоголь і українська філософська думка Висновки Література  

ФІЛОСОФІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДІАСПОРИ
  План Розділ І Націостановлення українців в дослідженні Ілисяка-рудницького Розділ ІІ Д. Чижевський - історик української філософії Розділ ІІІ Проблема етн

ПОЛІТИЧНО-ФІЛОСОФСЬКІ ПОГЛЯДИ ДМИТРА ДОНЦОВА
  Зміст Розділ 1. Основи донцовського світогляду Розділ 2. Вимоги «чинного» націоналізму Д.Донцова в контексті європейських філософських ідей Воля, як закон

Розділ 3. Етнонаціональна політика і перспективи етнонаціонального розвитку в україні
Висновки Список використаних джерел   Розділ 1. Українська національна ідея в українській політичній думці радянських часів Важко визначити, до якого напрям

Основні віхи життя і творчості О. Потебні
В історії вітчизняної суспільної, філософської та лінгвістичної думки помітне місце займає Олександр Опанасович Потебня. Своєрідність творчого доробку якого полягає насамперед у багатогранності йог

Список використаної літератури
Березин Ф.М. История лингвистических учений. – М.: Высш. шк., 1975. – С. 76-98. Булахов М.Г. Восточнославянские языковеды (библиограф. словарь). – Т.1. – Мн., Изд-во БГУ, 1976. – С. 195-20

ІІ. Філософія мови вченого.
Дослідники історії вітчизняного мовознавства у тридцятилітній науковій філософській діяльності О.О.Потебні виділяють два основні періоди. Перший період (1860-1865 роки), в якому він переважно вивча

Статична та динамічна концепції
1.4. Субстанційна і реляційна концепції 2. ВЛАСТИВОСТІ ЧАСУ 2.1. Об’єктивність та суб’єктивність 2.2. Односпрямованість та незворотність 2.3. Абсолютність та від

ПРОБЛЕМА СВІДОМОСТІ У ФІЛОСОФІЇ
  1. Сучасна наука про біологічні передумови виникнення свідомості. 2. Соціальні фактори формування свідомості. 3. Проблема особистості і її самосвідомості.

МОВА ЯК ПРЕДМЕТНЕ БУТТЯ СВІДОМОСТІ
План Вступ Розділ І. Поняття мови. §1.1. Заснування і розвиток основних лінгвістичних традицій. §1.2. Концепції походження мови. Розділ ІІ. Мова і свідо

Висновок
Згадаєм ще раз, що саме в мові відбитий весь пізнавальний досвід народу, його морально-етичні, соцiально-естетичні, художні і виховні ідеали. Мова береже історію руху народу на шляху цивілізації ,

Матеріальне виробництво як фактор існування та розвитку суспільства. Спосіб виробництва та його структура.
Виробництво - це категорія, що характеризує сутність соціального, оскільки саме виробництво є діяльним родовим життям людини, тим способом, яким вона утверджує себе як родова істота. Історія розвит

Діалектика розвитку продуктивних сил і виробничих відносин.
Суттєвими характеристиками будь-якого способу виробництва є продуктивні сили і виробничі відносини. Як основні параметри механізму його функціонування і розвитку, вони самі зазнають певних змін у ц

Список використаної літератури
1. Андрущенко В.П., Михальченко M.I. Сучасна соціальна філософія. -К.:Генеза, 1996.-368 с. 2. Введение в философию: Учебник для вузов. Фролов И.Т., Арефьева Г.С., Араб-Оглы З.А. й др.-M.:

Структура і функції суспільства.
Суспільство як система взаємозв'язків і взаємодій індивідів має певну структуру. Структура суспільства має два аспекти. По-перше, це те, що має назву "соціальної структури суспільства&q

Структура і функції суспільства.
Суспільство як система взаємозв'язків і взаємодій індивідів має певну структуру. Структура суспільства має два аспекти. По-перше, це те, що має назву "соціальної структури суспільства&q

Історичні типи суспільства. Поняття "суспільно-економічна формація" і "цивілізація .
У сучасній філософії співіснують два підходи до типології суспільства, які частково заперечують, але й доповнюють одне одного – інформаційний і цивілізаційний. Основною проблемою, на вирішення якої

Глобальні проблеми людства і соціальне прогнозування.
Сучасна цивілізація знаходиться в критичному періоді свого розвитку. Становлення глобальної цивілізації стикається з протиріччями, що обумовлені внутрішніми суперечностями техногенної цивілізації,

Ідея прогресу в історії. Сенс історії.
Людська думка не може не прагнути знайти певну логіку, певну упорядкованість історії, тим більше, що певний порядок в історії інтуїтивно розпізнається. Очевидно, що історичний процес не є лише кале

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Андреев И.Л. Происхождение человека и общества.- Москва: Мысль, 1982. 2. Бердяев H. Смысл истории.- Москва, 1990. 3. Вебер M. Избранные сочинения.- Москва: Прогресс, 1990.

Засвоєння духовних цінностей відбувається переважно в результаті процесів соціалізації та інкультурації індивідів.
Соціалізація - процесу різнобічного пізнання індивідом соціальної дійсності та опанування актуалізованої частини соціального досвіду (норм поведінки, засобів спілкування та спільної діяльності тощо

ДУХОВНІ ОСНОВИ СУСПІЛЬСТВА
Зміст Розділ 1. Понятійно-термінологічна основа проблеми Розділ 2. Суспільна свідомість, поняття, структура. Аналіз основних структурних елементів Розділ 3. Взаємозв'язок

Культура - предмет філософського аналізу
  КУЛЬТУРА (від лат. cultura — оброблення, виховання, утворення, розвиток, шанування) - специфічний спосіб організації і розвитку людської життєдіяльності, представлений у продуктах м

A) Символізм. Релігійні течії у філософії.
  Кінець XIX - початок XX століття ознаменувався глибокою кризою, що охопила всю європейську культуру, що було наслідком розчарування в колишніх ідеалах і відчуттям наближення загибел

Сучасна культура
Погляди на сучасну культуру   Культура, розглянута з погляду змісту, розпадається на різні області, сфери: вдачі і звичаї, мова і писемність, характер одягу, поселень, роботи

ПРОБЛЕМА ЛЮДИНИ В ФІЛОСОФІЇ ТА ЇЇ СОЦІАЛЬНА СУТНІСТЬ
  ЗМІСТ Розділ 1. Людське начало: витоки і визначення. антропосоціогенез Розділ 2. Специфіка людського буття і його творчо-трансцевдентальнаприрода Розділ 3

Об’єктивні та суб’єктивні умови детермінації людського фактора
Проблема об’єктивних та суб’єктивних умов детермінації людського фактора набуває актуальності в сучасних умовах суспільного розвитку, бо мова йде про переоцінку цінностей у відношенні людини, про п

БУТТЯ ЛЮДИНИ В СУСПІЛЬСТВІ
  ПЛАН І. Поняття людини у філософії ІІ. Буття людини та його цінності ІІІ. Суспільний характер людського буття Висновки Список використан

Саме ці види діяльності в найбільшій мірі пов’язані з поняттям практики.
Духовна діяльність в свою чергу передбачає: Усвідомлення Знання (як продукт мислиннєвої діяльності людини, що передбачає відтворення в мовній формі закономірних з

ФІЛОСОФСЬКІ ПРОБЛЕМИ ОСОБИСТОСТІ В КОНТЕКСТІ СУЧАСНОСТІ
  Зміст 1. Проблема людини в історії філософії 2. Антропологія ХХ століття 2.1. Філософія екзистенціалізму як основа зародження екзистенційної антропології

ФІЛОСОФСЬКІ АСПЕКТИ ПРОБЛЕМИ ВЗАЄМОДІЇ ЛЮДИНИ І КОМП’ЮТЕРА
  ПЛАН Комп’ютеризація як причина загострення проблеми взаємодії людини і комп’ютера. Наслідки тотальної комп’ютеризації в контексті розглядуваної проблеми:

Функціональні наслідки
Під функціональними наслідками розуміють перетворення шаблонових і творчих компонентів, що утворюються при розв’язанні задач комп'ютерними засобами в порівнянні з традиційними формами. Загальні фун

Онтогенетичні наслідки
В онтогенетичному плані розглядається особистісний розвиток, що зазнає змін під впливом комп'ютеризації. До позитивного особистісного перетворення належать: посилення інтелекту людини за рахунок за

Загальна характеристика
Цілий ряд явищ та процесів у найрізноманітніших сферах життя і діяльності людини може бути віднесений до позитивних наслідків взаємодії людини і персонального комп’ютера, але і значну частину таких

Невідповідність комп’ютера психофізіологічним особливостям людини
Фахівці, що займаються практичним використанням досить складної комп’ютерної техніки, зненацька зіштовхнулися з явищем, коли досить досконалі з погляду техніки комп’ютери при застосуванні на виробн

Зміни в сфері матеріального виробництва
Безпосереднім наслідком комп’ютерної революції скрізь, де вона відбувається, є радикальна зміна соціальних структур. При цьому чітко виявляються її соціогенні функції. Досвід країн, що вже зробили

Зміни темпів духовно-культурного життя суспільства
Соціально-структурні зміни в суспільствах, які пішли шляхом інформаційно-комп'ютерної революції, особливим чином виявляються в духовно-культурній сфері. Ці зміни по-новому ставлять питання про поко

Проблема створення людиноподібних систем
Постійне удосконалення швидкодіючих комп’ютерів, що вирішують складні задачі найрізноманітнішого характеру поставило людину перед тим фактом, що існує значний клас завдань, які допускають автоматич

Екзистенційні передумови використання понять дослідження в українській філософській мові.
Наприкінці ХХ століття не можна не визнати, що теоретико-філософська інтерпретація будь-яких феноменів людського буття потребує детального аналізу тих мовних засобів, якими дослідник буде користува

ГНОСЕОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ ЗАКОНІВ НАУКИ
  Розділ l. Закони науки як ідеальна модель. Методи пізнання об`єктивних законів. Розділ 2. Науковий закон і наукова теорія. Пояснювальна функція наукових з

СИСТЕМНИЙ ПІДХІД ЯК МЕТОД ПІЗНАННЯ СВІТУ
  Зміст   Поняття „системний підхід” і „система” Системотворчі чинники зовнішні системотворчі чинники внутрішні ситемотворчі чинники

АКСІОЛОГІЯ ТА ЦІННІСНІ ОРІЄНТИРИ ЛЮДСЬКОГО БУТТЯ.
  План Вступ. 1. Цінності в житті людини та суспільства. 1.1. Історичний розвиток філософських уявлень про цінності. 1.2. Цінності як філософська к

Це вільний вияв досконалості, що включає до себе “безкорисливий інтерес” як наголошував І. Кант.
Користь – це благо яке стверджується у царині практичних інтересів і практичних дій. Істина є узагальненням каноном смислотворення скрізь, де здійснюються людиною пізнавал

Свобода.
В різні періоди історії людства філософи свободу визначали по-різному. Філософ-кінік Діоген, який жив в IV сторіччі до н.е., вважав, що не будь-яка людина вільна, а лише та, яка кожний день готова

Істина.
Людина встановлює свої відносини з світом і іншими людьми за нею ж обраними методами і засобами, пізнаючи об'єктивну реальність, націлюючи пізнання і усвідомлення величі істини, прагнучи до

СУСПІЛЬНИЙ ПРОГРЕС І СОЦІАЛЬНЕ ПРОГНОЗУВАННЯ
  План II. Суть суспільного прогресу, його критерії та типи Суспільний прогрес, його критерії Типи суспільного прогресу III. Єдність і різноманітні

Багатоманітність історії
Починаючи з глибокої давнини у свідомості людей появився поділ на "ми" і "вони", на "моє" і "чуже плем'я", на "близький" і "далекий світ"

На порозі у нове тисячоліття
Коли ми думаємо про XXI ст., то уявляємо собі значний розвиток науки і техніки: космічні польоти, біотехнологія, роботи. Але наше майбутнє – дещо складніше, ніж новий, високий рівень розвитку техно

ЛЮДСЬКА ІСТОРІЯ, ІСТОРИЧНИЙ ПРОЦЕС У ФІЛОСОФІЇ ІСТОРІЇ
План I. Філософія історії. Предмет і напрямки. Прогресистський напрямок. Регресистський напрямок. II. Єдність і багатоманітність людської історії. Натур

Хотите получать на электронную почту самые свежие новости?
Education Insider Sample
Подпишитесь на Нашу рассылку
Наша политика приватности обеспечивает 100% безопасность и анонимность Ваших E-Mail
Реклама
Соответствующий теме материал
  • Похожее
  • Популярное
  • Облако тегов
  • Здесь
  • Временно
  • Пусто
Теги