Культура - предмет філософського аналізу - раздел Философия, Вступ до філософії. Філософія як специфічний тип знання
Культура (Від Лат. Cultura — Оброблення, Виховання, Утворення...
КУЛЬТУРА (від лат. cultura — оброблення, виховання, утворення, розвиток, шанування) - специфічний спосіб організації і розвитку людської життєдіяльності, представлений у продуктах матеріального я духовної праці, у системі соціальних норм і заснувань, у духовних цінностях, у сукупності відносин людей до природи, між собою і до самих себе. У понятті Культура фіксується як загальна відмінність людської життєдіяльності від біологічних форм життя, так і якісна своєрідність історично-конкретних форм цієї життєдіяльності на різних етапах суспільств, розвитку у рамках визначених епох, суспільно-економічних формацій, етнічних і національних общин (напр., антична Культура, соціалістична Культура). Культура характеризує також особливості поводження, свідомості і діяльності людей у конкретних сферах суспільств, життя. У Культурі може фіксуватися спосіб життєдіяльності окремого індивіда (особиста Культура)
Первісне поняття Культура мало на увазі цілеспрямований вплив людини на природу (обробка землі й ін.), а також виховання і навчання самої людини. Хоча саме слово «Культура» увійшло в європейську соціальну думку лише з 2-ї пол. 18 ст., більш-менш подібні представлення можуть бути виявлені на ранніх етапах європейської історії і за її межами. Элліни бачили в «пайдейї», тобто «вихованості», головну свою відмінність від «некультурних» варварів. У пізньоримську епоху, поряд із представленнями, переданими основним змістом слова «Культура», зародився, а в середні століття одержав поширення інший комплекс значень, що позитивно оцінював міський уклад соціального життя і більш близький до виниклого пізніше поняття цивілізації. Слово «Культура» стало асоціюватися з ознаками особистої досконалості. В епоху Відродження під досконалістю Культури почали розуміти відповідність гуманістичному ідеалу людини, а надалі — ідеалу просвітителів.
Для буржуазної філософії характерне ототожнення Культури з формами духовного і політичного саморозвитку суспільства і людини, як вони виявляються в русі науки, мистецтва, моралі, релігії і державних формах правління. Так, французькі просвітителі 18 ст. (Вольтер, Тюрго, Кондорсе) зводили зміст культу процесу до розвитку людського «розуму». «Культурність», «цивілізованість» чи нації країни (на противагу «дикості» і «варварству» первісних народів) складається в «розумності» їх суспільних порядків і політичних заснувань і виміряється сукупністю досягнень в області науки і мистецтва. Ціль Культури, що відповідає вищому призначенню «розуму»,— зробити всіх людей щасливими, тобто такими, що живуть в згоді з запитами і потребами своєї «природної» природи.
Разом з тим уже в рамках Освіти виникала «критика» Культури і цивілізації (Руссо), що протиставляє зіпсованості і моральній розбещеності «культурних» націй простоту і чистоту вдач народів, що знаходилися на патріархальному ступені розвитку. Ця критика була сприйнята німецькою класичною філософією, що додала їй характер загальнотеоретичного осмислення протиріч і колізій буржуазної цивілізації. Вихід з цієї ситуації німецькі філософи шукали в сфері «духу», у сфері морального (Кант), естетичного (Шиллер, романтизм) чи філософської (Гегель) свідомості, що і видаються ними за область справді культурного існування і розвитку людини. Культура з цього погляду з'являється як область духовної волі людини, що лежить за межами її природного і соціального існування. Німецькій філолофсько-історичній свідомості властиве визнання безлічі своєрідних типів і форм розвитку Культури, що розташовуються у визначеній історичній послідовності й утворюють у сукупності єдину лінію духовної еволюції людства.
Так, Гердер розглядає Культуру, як прогресивне розкриття здібностей людського розуму, але користується цим поняттям і для визначення етапів відносин історичного розвитку людства, а також для характеристики цінностей освіченості. Німецькі романтики (Шиллер, А. і Ф. Шлегелі, пізній Шеллінг) продовжили гердерівску лінію двоякого тлумачення Культури. З одного боку, вони створили традицію порівняльно-історичного вивчення Культури (Гумбольдт і школа компаративної лінгвістики), з іншого боку — поклали початок погляду на Культуру як на приватну антропологічну проблему. У трохи іншому аспекті подібний погляд сформувався в «теорію культурних кіл» (Л. Фробеніус, Ф. Гребнер), розповсюджену до поч. 20-х р. 20 ст.
Теорія єдиної лінійної еволюції Культури була також піддана критиці з ірраціоналістичних позицій філософії життя, і їй була протипоставлена концепція «локальних цивілізацій» — замкнутих і самодостатніх, неповторних культурних організмів, що проходять подібні етапи росту, дозрівання і загибелі (Шпенглер). Для цієї концепції характерне протиставлення Культури і цивілізації, що розглядається як останній етап розвитку даного суспільства. Подібні представлення розвивалися в Росії Данилевським, пізніше Сорокіним, а у Великобританії — Тойнбі. У деяких концепціях критика Культури, почата Руссо, доводилася до повного її заперечення; висувалася ідея «природної антикультурності» людини, а будь-яка Культура трактувався як засіб її придушення і поневолення (Ніцше).
З останньої третини 19 ст. вивчення Культури розвивалося й у рамках антропології й етнографії. При цьому складалися різні підходи до Культури. Поклавши початок т.зв. культурної антропології, англійський етнолог Тайлор визначав Культуру шляхом перерахування її конкретних елементів, але без з'ясування їхнього зв'язку з організацією суспільства і функціями окремих культурних інститутів. Американський учений Боас на поч. 20 ст. запропонував метод детального вивчення звичаїв, мови й ін. характеристик життя примітивних суспільств і їхнього порівняння, що дозволяв виявити історичні умови їхнього виникнення. Американський антрополог А. Кребер перейшов від вивчення культурних звичаїв до поняття «культурного зразка»; сукупність таких «зразків» і складає систему Культури. У функціональних теоріях Культури, що ведуть свій початок від англійських етнологів і соціологів Маліновського і Радкліфф-Брауна (т.зв. соціальна антропологія), основним стає поняття соціальної структури, а Культура розглядається як органічне ціле, аналізоване за складовими її інститутів. Структуру соціальні антропологи розглядають як формальний аспект стійких у часі соціальних взаємодій, а Культура визначається як система правил утворення структури при таких взаєминах. Функції Культури складаються у взаємному співвідношенні й ієрархічному упорядкуванні елементів соціальної системи. Постулати цієї теорії були піддані критиці Парсонсом, Мертоном, що використовували поняття Культура для позначення системи цінностей як органічної частини соціальної системи, що визначає ступінь її упорядкованості і керованості (див. Структурно-функціональний аналіз).
У вивченні культури одержують розвиток і ін. підходи. Так, на основі виниклої в рамках культурної антропології тенденції розглядати роль Культури при передачі соціальної спадщини від покоління до покоління було розвинуте представлення про комунікативні властивості Культури. При цьому мова стала вважатися основою для вивчення структури Культури, що сприяло впровадженню в культуроведення методів семіотики, структурної лінгвістики, математики. Однак структурна антропологія неправомірно розглядає Культуру як надзвичайно стабільну конструкцію, не враховує динаміки історичного розвитку Культури, зв'язок Культури з актуальним станом суспільства, роль людини як творця Культури. Зі спробою вирішити проблему «Культура — особистість» зв'язане виникнення особливого напрямку психології Культури. [Р. Бенедикт, М. Мід, М. Херсковиць (США) і ін.]. Спираючись на концепцію Фрейда, що тлумачила Культуру, як механізм соціального придушення і сублімації несвідомих психічних процесів, а також на концепції неофрейдистів Г. Рохейма, К. Хорні, X. Саллівана (США) про Культуру як знакове закріплення безпосередньо психічних переживань, представники цього напрямку інтерпретували Культуру як вираження соціальної загальзначимості властивих людині основних психічних станів. «Культурні зразки» стали розуміти як реальні механізми пристосування, що допомагають індивідам вирішувати конкретні задачі соціального існування і навчання, у процесі якого загальні зразки переходять в індивідуальні навички [Мід, Дж. Мердок (США) і ін.].
Ідеалістичні навчання неокантианця Кассирера і швейцарського психолога і філософа культури Юнга лягли в основу представлення про символічні властивості Культури. Ряд представників психології Культури, що спираються на концепцію «локальних цивілізацій», прагнули відшукати набір «культурних інваріантів» таких, що не зводилися один до одного, і не мали під собою реального загального субстрату. Навпаки, прихильники феноменологічного підходу до Культури, а також деякі представники екзистенціалізму висувають припущення про універсальний зміст, схований в будь-якій приватній Культурі, виходячи або з твердження про універсальність структур свідомості, або з постулату про психо-біологічну єдність людства (Юнг), або з впевненості в наявності деякої «фундаментальної підстави», «осьової початковості» Культури, стосовно яких усі її різновиди — лише «частковості» чи «шифри» (Хайдеггер, Ясперс).
Філософія розглядає культуру не як особливий об'єкт, що підлягає дослідженню поряд із природою, людиною, суспільством, а як загальну характеристику світу як цілого. З погляду філософії культура є увесь світ, у якому людина знаходить себе.
Слово «культура» - одне з найбільш популярних у міркуваннях про вічні філософські проблеми. Вивченням культури займаються багато наук (історія, археологія, мистецтвознавство...). Існують кілька різних визначень того, що можна називати культурою, безліч підходів до її вивчення, моделей культури. Отже, відмова від ідеї пошуку і утвердження якого-небудь осмислення культури як єдино вірного.
В основі становлення поняття «культура» лежить потреба у теоретичному осмисленні суттєвих зрушень у суспільному бутті людини, що почалися в новий час і викликали глибокі зміни у відношенні людини до природи, суспільства, до самої себе.
Друга половина 18 ст.: культура виражала ступінь розвиненості розумного початку, поступального історичного розвитку, втілення в релігії, і науці, мистецтві, праві, у моралі.
Основні моделі культури в історії філософського осмислення культури.
натуралістична:
бачила в культурі людське продовження природи.
завдяки культурі людини не виключається з природи, а утворюється вища ланка (Вольтер, Руссо)
класична (19 ст.):
людина як суб'єкт культури виступає творцем культури.
твердий поділ об'єкта і суб'єкта пізнання.
предмет пізнання - надіндивідуальна реальність, з якої виводиться культура окремої людини.
ця модель ідеалістична, тому що головна визначальна сфера розвитку - духовна творчість
культура - чисто духовне утворення
3) некласична (модерністська):
орієнтується на повсякденне життя людини.
культура особистості, етносу, соціуму розглядаються як елементи культурної реальності, що взаємодіють між собою і сприймаються людиною в процесі переживання, а не раціонального осмислення свого буття.
постмодерністська.
Філософське осмислення культури - без суб'єкта.
Поняття «культура» як гранично загальне не може бути виражене через якесь визначення, отримане за допомогою виділення якої-небудь сукупності ознак.
Отже, визначення «культури» виступають як її інтерпретації в залежності від того чи іншого аспекту розгляду культури. Можна виділити ряд досить розроблених підходів до осмислення культури:
аксеологічний (ціннісний) підхід:
виділення сфери буття, що називається світом цінностей. Саме, до цього світу і застосовне поняття «культура».
культура - підсумок усього різноманіття діяльності людини як сукупність матеріальних і духовних цінностей.
Головні проблеми цього підходу - розуміння природи цінностей, їхнє походження загальзначимості.
діяльний:
культура виступає специфічним способом людської діяльності.
у діяльності реалізується єдність суб'єктивного й об'єктивного.
культура - спосіб регуляції, збереження, відтворення і розвитку суспільства, основа творчої активності людини.
структуралістичний: культура - сукупність соціальних елементів, носіїв ціннісних відносин, що регулюють людську діяльність (шлюб, родина, звичай, тексти, символи...), але без обліку особистих факторів.
соціологічний: - культура - соціальний інструмент, що дозволяє розглядати суспільство як стійку цілісність, відмінну від природи.
гуманітарний: увага акцентується на удосконаленні людини як духовно-морального суб'єкта культури.
2. Культура і цивілізація: загальне і специфічне.
ЦИВІЛІЗАЦІЯ (від лат. civilis — цивільний, державний)
Синонім культури.
Рівень, ступінь суспільств, розвитку, матеріальної і духовної культури (антич. Ц.).
Ступінь розвитку суспільств, що слідує за варварством (Л.Морган, Ф. Энгельс).
Поняття «Цивілізація» з'явилося в 18 ст. у тісному зв'язку з поняттям «культура». Французькі філософи-просвітителі називали цивілізованим суспільство, засноване на засадах розуму і справедливості. У 19 ст. поняття «Цивілізація» уживалася як характеристика капіталізму в цілому, однак таке представлення про Цивілізацію не було пануючим. Так, Данилевський сформулював теорію загальної типології культур, чи Цивілізацію, відповідно до якої не існує всесвітньої історії, а є лише історія даних Цивілізацій, що мають індивідуальний замкнутий характер. У концепції Шпенглера Цивілізація — це визначена заключна стадія розвитку будь-якої культури; її основні ознаки: розвиток індустрії і техніки, деградація мистецтва і літератури, виникнення величезного скупчення людей у великих містах, перетворення народів у безликі «маси». При такому розумінні Цивілізація як епоха занепаду протиставляється цілісності й органічності культури.
Сукупність матеріальних і духовних цінностей, а також способів їхнього творення, уміння використовувати їх для прогресу людства, передавати від покоління до покоління і складає культуру. Культура - усе створене людиною; сукупність створених і створюваних людиною цінностей; якісна характеристика рівня розвитку суспільства. Цінність - факт культури, і вона соціальна по своїй суті. Величезний шар з цих культурних цінностей і взагалі істотну форму їхнього вираження складає система символів. Стержень культурних цінностей - поняття моральності. Там, де є людина, її діяльність, відносини між людьми, там є і культура. Культура: матеріальна і духовна (не протиставляти!). Цивілізація = окультурена природа + засоби окультурення + людина, що засвоїла цю культуру, здатна жити і діяти в окультуреному середовищі свого мешкання + сусп. відносини (форми соціальної організації культури), що забезпечують існуючу Ц. і її продовження. Ц. - соціокультурне утворення. Не Ц., а К. - єдиний критерій соціального розвитку суспільства. Різноманітними способами включається культура в рух історії. Вона виражає особистісну сторону діяльності людини в суспільстві, виконує трансляції досвіду, знань, результатів людської діяльності. Нові ідеї включаються потім у історичний процес, вносячи в нього нові елементи. Будь-який винахід людини може перетворитися у фактор історичного розвитку і почати здійснювати на нього вплив. Приклад - винахід ядерної зброї, що з моменту свого винаходу почав впливати на хід науково-технічного прогресу. Для усунення цієї страшної погрози були створені різні комітети в багатьох країнах світу. Так створення науково-технічної думки ввійшло в соціальне життя, здійснюючи вплив на соціальні, економічні і політичні процеси, що протікають в суспільстві. Але не усе, що було породжено людською думкою ввійшло в суспільне життя, у культуру, стало моментом історичного процесу. Багато винаходів не були реалізовані з різних причин, напр. винахід Ползуновим у 18 столітті парової машини (Росія не було до цього готова); роботи в області генетики радянських учених. У ході суспільно-історичного процесу з тих "пропозицій", котрі йдуть з боку культури, даним суспільством здійснюється "соціальний добір" цих пропозицій і те, яким він буде залежить від розвитку суспільства.
Слово «цивілізація» з'явилося у французькій мові в середині 18 ст. У руслі теорії прогресу і вживалося тільки в однині. Зокрема, просвітителі називали цивілізацією ідеальне суспільство, засноване на розумі і справедливості.
Чотири підходи в інтерпретації поняття «цивілізації»:
культурологогічний (тобто соціокультурне утворення)
Вебер, Тайнбі: цивілізація - особливий соціокультурний феномен, обмежений визначеними просторово-тимчасовими рамками, основу яких складає релігія.
Тайлор: Цивілізація - знання, вірування, мистецтво, моральність і звички, засвоєні людиною як членом суспільства.
соціологічний (тобто соціальна освіта)
Уілкінсон: Соціальне утворення, що має загальний часовий і просторовий параметр, зосереджене навколо міських центрів, завдяки дії механізмів їхніх зв'язків, у першу чергу соціально-політичних.
етнопсихологічний
зв'язок поняття цивілізації з особливостями етнічної історії (Л.Гумилев)
специфіка культури і психології народу
географічний
впливає географічне середовище
У цілому переважає культурологічний підхід.
Цивілізація - це культура матеріальна (вузький зміст).
Цивілізація - це сукупних матеріальних і духовних досягнень (широкий зміст)
Ще в 19 ст. активно протиставлялися терміни: «культура» і «цивілізація» (Кант, Шиллер)
Багато досліджень сходяться на тому, що цивілізація - зовнішній по-відношенню до людини світ, у той час як культура - внутрішній. Але це доречно тільки в рамках діяльнісного підходу до розуміння культури, а при ціннісному не обґрунтовано.
Разом з тим необхідно погодитися, що цивілізація - зовнішній світ. Однак, при цьому не слід протиставляти поняття «культура» і «цивілізація», тому що культура як надіндивідуальна реальність також є зовнішньої.
Розділ І Вступ до філософії... Тема Філософія як специфічний тип знання... ФІЛОСОФІЯ ЯК СПЕЦИФІЧНИЙ ТИП ЗНАННЯ...
Если Вам нужно дополнительный материал на эту тему, или Вы не нашли то, что искали, рекомендуем воспользоваться поиском по нашей базе работ:
Культура - предмет філософського аналізу
Что будем делать с полученным материалом:
Если этот материал оказался полезным ля Вас, Вы можете сохранить его на свою страничку в социальных сетях:
ФІЛОСОФІЯ ЯК СПЕЦИФІЧНИЙ ТИП ЗНАННЯ
Зміст
1. Поняття і сутність світогляду
2. Специфіка філософського освоєння дійсності
3. Структура сучасного філософського знання. Функції філософії
ФІЛОСОФІЯ ДАВНЬОГО КИТАЮ
ПЛАН
Філософія давнього Китаю, її першооснови і принципи. Система категорій і понять філософії
Даосизм
Лао-цзи – засновник філософськ
Лао-цзи – засновник філософської школи даосизму
Лао-цзи “Старий мудрець”, “Старе немовля” – давньокитайський філософ, якому приписується авторство на класичний даосизький трактат “Дао де цзин” (деколи навіть сам цей твір називають його іменем “Л
Дао де цзи” – вчення про дао та де
Даосизм походить від назви невеликого за обсягом трактату “Дао де цзи” (“Вчення про дао та де”), автором якого вважають Лао-цзи. “Дао” – вічне і незмінне начало, з
Суть об’єктивного ідеалізму дао
Ієрогліф дао складається з двох частин: шоу – голова і цзоу – йти, тому основне значення цього ієрогліфа – дорога, якою ходять люди, але пізніше цей ієрогліф набув переносного смис
Ідеї діалектики
Лао-цзи, узагальнюючи історичні події, зв’язані з розвитком і занепадом рабовласницького ладу, висунув значну кількість діалектичних ідей.
У творі “Лао-цзи” є багато понять, які мають прот
Луньюй” – канонічне джерело конфуціанства
Учіння Конфуція викладене в книзі “Луньюй”. “Луньюй” – “Судження і бесіди”, “Бесіди і висловлювання”, “Роздуми і висловлювання”, “Аналекти”. Збірник висловлювань Конфуція (6-5 ст. до н.е.), написан
Жень – центральна ідея вчення Конфуція
У вченні Конфуція можна виділити центральну ідею, яка об’єднує його в цілісну систему, цією ключовою ідеєю є жень.
“Жень” – “гуманність”, “людяність”, “милосердя”, “доброта”. Одна з осново
ФІЛОСОФІЯ СТАРОДАВНЬОГО СХОДУ
План
Розділ 1. Філософія стародавнього китаю
Розділ 2. Філософія стародавньої шдп
Висновки
Література
Філософія давнього Китаю
Устрій ідеальної держави
В своїй праці Платон велику увагу приділяє питанню устрою держави, а саме те, що правління філософів тісно поєднується з дією справедливих законів.
Справжні філософи, поясн
Висновок.
Після Аристотеля – “Олександра Македонського грецької філософії” – антична філософія втратила свій творчий характер. Древньогрецька культура починає рости в ширину. Вона проникає у всі куточки заво
ФІЛОСОФІЯ ЕПОХИ ВІДРОДЖЕННЯ
Зміст
РОЗДІЛ І. Основні риси філософії епохи Відродження
§1. Зародження гуманізму
§2. Соціокультурні зміни
§3. Основні проблеми філософії Відродження
РО
ФІЛОСОФСЬКІ ІДЕЇ ПРОСВІТНИЦТВА
План
Розділ І. Філософські ідеї Просвітництва в різних країнах
Просвітителі західноєвропейських країн
Просвітництво в Росії
Просвітництво в Україні
Розд
Основне питання філософії.
Людвіг Фейєрбах як матеріаліст виступив на філософській арені в самому кінці 30-х років минулого століття. Це був передреволюційний період для батьківщини мислителя - Німеччини. Феодальна система в
Психологічні основи релігійних уявлень.
Головною справою життя і філософії Фейєрбаха була критика релігії, він писав: "... Я в усіх своїх творах ніколи не випускаю із свого зору проблеми релігії і теології; вони завжди були головним
Виникнення релігійного культу.
Значне місце у творах Л.Фейєрбаха відводиться аналізу психологічних основ релігійного культу. Він розкриває взаємозв’язок між почуттями і діями людини, показує як із почуттів, емоційних переживань
Перехід від політеїзму до монотеїзму.
Цікава постановка Фейєрбахом питання про перехід від політеїзму до монотеїзму. Він виходить з живої чуттєвої людини, з її бажань і потреб, відмінність між якими і визначає відмінність, і еволюцію р
Гносеологічні основи релігійних уявлень.
Фейєрбах основну увагу зосереджує на почуттях, емоціях, переживаннях, які виникають у людини під впливом оточуючого середовища. І цим самим він хоче підкреслити відмінність психологічних чи, точніш
Людина, як частина природи.
В центрі інтересів Фейєрбаха і, природно, в центрі всієї його філософії - людина. Вчення його було антропоцентричне. Слова одного з героїв твору Горького: " Людина - це звучить гордо. Все в лю
Вчення про мораль.
Особливо наполегливо Фейєрбах відстоював своє антропологічне розуміння людини у вченні про мораль. Ключем до вірного розуміння моралі є вірне розуміння волі. В основі всієї поведінки людини лежать
Теорія пізнання.
Продовжуючи матеріалістичні традиції, Фейєрбах вніс значний доробок і в теорію пізнання. Він розвиває лінію матеріалістичного сенсуалізму. Реальний світ, за Фейєрбахом, є дійсністю, що чуттєво спри
СПРОБА СИСТЕМНОГО АНАЛІЗУ НЕОФРЕЙДИЗМУ К.Г.Юнга
План
І. Аналіз неофрейдистських поглядів К.Г. Юнга
Формування дуалізму у життєвій філософії Юнга К.Г.
Основні розходження з Фрейдом.
Аналітична п
Джерела філософії А. Шопенгауера.
Артур Шопенгауер народився у родині данцигського банкіра у 1788 р. Його мати - видатна німецька письменниця Анна Шопенгауер після смерті чоловіка переселилася у Веймар. В її домі часто бували такі
Волюнтаризм як напрямок філософської думки.
Волюнтаризм – від латинського voluntas – воля (цей термін був введений німецьким соціологом Ф. Теннісом у 1883 р.) ідеалістичний напрямок у філософії, який розглядає волю як найвищ
Визначення поняття волі.
Філософія Шопенгауера різко протистоїть метафізичним поглядам трьох видатних сучасників – Фіхте, Шеллінга та Гегеля. Основне положення філософії Шопенгауера полягає у тому, що воля є "абсолютн
Усього існуючого та джерело зла.
У філософії Шопенгауера з’являються певні труднощі коли він намагається дати відповідь на питання, як співвідноситься воля людей з їхніми тілами. У творі "Про волю в природі" Шопенгауер с
Філософсько-антропологічна позиція.
Сутність філософсько-анропологічної позиції Шопенгауера виявляється, не в спробах створити щось на зразок раціональної психології, а у трактуванні людини, як носія волі та інтелекту. І тут виявляєт
Елементи теорії світового песимізму.
З листів А. Шопенгауера до своєї матері видно риси притаманного йому песимізму, що він проніс через довгі роки. Потрібно, однак, в трактуванні цієї проблеми відокремити психологічні особливості філ
Етичні та естетичні погляди філософа.
Етична програма Шопенгауера на свій лад досить послідовна. Так як Світова воля являє собою джерело зла, то її самознищення повністю морально виправдане і необхідне. Оскільки знищення її можливе тіл
ЛІТЕРАТУРА
Антология мировой философии в 4-х томах. Т 3. Буржуазная философия конца 18 - первых двух третий 19 века. — М.: Мысль, 1970. – 708 с.
Великие мыслители Запада / Пер. с англ. В. Федорина. –
Поняття “аналітична філософія”.
Аналітична філософія – “поняття, яке охоплює різні теорії західної філософії ХХ ст., які склалися в рамках аналітичної традиції. Ця традиція утворилася у Великобританії, США, Канаді, отримала розпо
Аналітична філософія і метафізика
Б.Страуд вважає, що аналітична філософія завжди розглядалася як негативна, критична філософія, як радикальний розрив з метафізичною традицією”. (1,160).
“Метафізика була спробою вийти за м
Філософська герменевтика.
Гадамер стверджував, що філософська герменевтика загалом не є методом і не є теорією пізнання.
В.С.Малахов у парці “До характеристики герменевтики як способу філософствуван
Сучасна релігійна філософія.
4.1. “Лінгвістичний поворот” у філософії релігії.
Філософія релігії невіддільна від проблемної ситуації сучасної західної філософії. Філософія релігії в ши
Проблеми виправдання і раціональності релігійних вірувань
Важливою галуззю сучасного філософсько-епістемологічного дослідження релігії є проблеми виправдання і раціональності релігійних вірувань.
Річ у тім, що в філософській дискусії стосовно рел
ФІЛОСОФСЬКІ ПОГЛЯДИ П.Д. ЮРКЕВИЧА
Зміст
1. Критика П.Д.Юркевича антропологічного матеріалізму
2. Принцип переходу кількісних змін в якісні в розумінні П.Д.Юркевича
3. Філософія серця – ядр
ФІЛОСОФІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДІАСПОРИ
План
Розділ І Націостановлення українців в дослідженні Ілисяка-рудницького
Розділ ІІ Д. Чижевський - історик української філософії
Розділ ІІІ Проблема етн
ПОЛІТИЧНО-ФІЛОСОФСЬКІ ПОГЛЯДИ ДМИТРА ДОНЦОВА
Зміст
Розділ 1. Основи донцовського світогляду
Розділ 2. Вимоги «чинного» націоналізму Д.Донцова в контексті європейських філософських ідей
Воля, як закон
Основні віхи життя і творчості О. Потебні
В історії вітчизняної суспільної, філософської та лінгвістичної думки помітне місце займає Олександр Опанасович Потебня. Своєрідність творчого доробку якого полягає насамперед у багатогранності йог
Список використаної літератури
Березин Ф.М. История лингвистических учений. – М.: Высш. шк., 1975. – С. 76-98.
Булахов М.Г. Восточнославянские языковеды (библиограф. словарь). – Т.1. – Мн., Изд-во БГУ, 1976. – С. 195-20
ІІ. Філософія мови вченого.
Дослідники історії вітчизняного мовознавства у тридцятилітній науковій філософській діяльності О.О.Потебні виділяють два основні періоди. Перший період (1860-1865 роки), в якому він переважно вивча
Статична та динамічна концепції
1.4. Субстанційна і реляційна концепції
2. ВЛАСТИВОСТІ ЧАСУ
2.1. Об’єктивність та суб’єктивність
2.2. Односпрямованість та незворотність
2.3. Абсолютність та від
ПРОБЛЕМА СВІДОМОСТІ У ФІЛОСОФІЇ
1. Сучасна наука про біологічні передумови виникнення свідомості.
2. Соціальні фактори формування свідомості.
3. Проблема особистості і її самосвідомості.
МОВА ЯК ПРЕДМЕТНЕ БУТТЯ СВІДОМОСТІ
План
Вступ
Розділ І. Поняття мови.
§1.1. Заснування і розвиток основних лінгвістичних традицій.
§1.2. Концепції походження мови.
Розділ ІІ. Мова і свідо
Висновок
Згадаєм ще раз, що саме в мові відбитий весь пізнавальний досвід народу, його морально-етичні, соцiально-естетичні, художні і виховні ідеали. Мова береже історію руху народу на шляху цивілізації ,
Діалектика розвитку продуктивних сил і виробничих відносин.
Суттєвими характеристиками будь-якого способу виробництва є продуктивні сили і виробничі відносини. Як основні параметри механізму його функціонування і розвитку, вони самі зазнають певних змін у ц
Список використаної літератури
1. Андрущенко В.П., Михальченко M.I. Сучасна соціальна філософія. -К.:Генеза, 1996.-368 с.
2. Введение в философию: Учебник для вузов. Фролов И.Т., Арефьева Г.С., Араб-Оглы З.А. й др.-M.:
Структура і функції суспільства.
Суспільство як система взаємозв'язків і взаємодій індивідів має певну структуру. Структура суспільства має два аспекти. По-перше, це те, що має назву "соціальної структури суспільства&q
Структура і функції суспільства.
Суспільство як система взаємозв'язків і взаємодій індивідів має певну структуру. Структура суспільства має два аспекти. По-перше, це те, що має назву "соціальної структури суспільства&q
Глобальні проблеми людства і соціальне прогнозування.
Сучасна цивілізація знаходиться в критичному періоді свого розвитку. Становлення глобальної цивілізації стикається з протиріччями, що обумовлені внутрішніми суперечностями техногенної цивілізації,
Ідея прогресу в історії. Сенс історії.
Людська думка не може не прагнути знайти певну логіку, певну упорядкованість історії, тим більше, що певний порядок в історії інтуїтивно розпізнається. Очевидно, що історичний процес не є лише кале
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Андреев И.Л. Происхождение человека и общества.- Москва: Мысль, 1982.
2. Бердяев H. Смысл истории.- Москва, 1990.
3. Вебер M. Избранные сочинения.- Москва: Прогресс, 1990.
Генеза та сучасне розуміння.
Поняття духовне, духовність завжди мали у філософії фундаментальне значення, відіграють визначну роль у ключових проблемах: людина, її місце та призначення у світі, зміст її буття, культура, суспіл
ДУХОВНІ ОСНОВИ СУСПІЛЬСТВА
Зміст
Розділ 1. Понятійно-термінологічна основа проблеми
Розділ 2. Суспільна свідомість, поняття, структура. Аналіз основних структурних елементів
Розділ 3. Взаємозв'язок
A) Символізм. Релігійні течії у філософії.
Кінець XIX - початок XX століття ознаменувався глибокою кризою, що охопила всю європейську культуру, що було наслідком розчарування в колишніх ідеалах і відчуттям наближення загибел
Сучасна культура
Погляди на сучасну культуру
Культура, розглянута з погляду змісту, розпадається на різні області, сфери: вдачі і звичаї, мова і писемність, характер одягу, поселень, роботи
Об’єктивні та суб’єктивні умови детермінації людського фактора
Проблема об’єктивних та суб’єктивних умов детермінації людського фактора набуває актуальності в сучасних умовах суспільного розвитку, бо мова йде про переоцінку цінностей у відношенні людини, про п
БУТТЯ ЛЮДИНИ В СУСПІЛЬСТВІ
ПЛАН
І. Поняття людини у філософії
ІІ. Буття людини та його цінності
ІІІ. Суспільний характер людського буття
Висновки
Список використан
Функціональні наслідки
Під функціональними наслідками розуміють перетворення шаблонових і творчих компонентів, що утворюються при розв’язанні задач комп'ютерними засобами в порівнянні з традиційними формами. Загальні фун
Онтогенетичні наслідки
В онтогенетичному плані розглядається особистісний розвиток, що зазнає змін під впливом комп'ютеризації. До позитивного особистісного перетворення належать: посилення інтелекту людини за рахунок за
Загальна характеристика
Цілий ряд явищ та процесів у найрізноманітніших сферах життя і діяльності людини може бути віднесений до позитивних наслідків взаємодії людини і персонального комп’ютера, але і значну частину таких
Невідповідність комп’ютера психофізіологічним особливостям людини
Фахівці, що займаються практичним використанням досить складної комп’ютерної техніки, зненацька зіштовхнулися з явищем, коли досить досконалі з погляду техніки комп’ютери при застосуванні на виробн
Зміни в сфері матеріального виробництва
Безпосереднім наслідком комп’ютерної революції скрізь, де вона відбувається, є радикальна зміна соціальних структур. При цьому чітко виявляються її соціогенні функції. Досвід країн, що вже зробили
Зміни темпів духовно-культурного життя суспільства
Соціально-структурні зміни в суспільствах, які пішли шляхом інформаційно-комп'ютерної революції, особливим чином виявляються в духовно-культурній сфері. Ці зміни по-новому ставлять питання про поко
Проблема створення людиноподібних систем
Постійне удосконалення швидкодіючих комп’ютерів, що вирішують складні задачі найрізноманітнішого характеру поставило людину перед тим фактом, що існує значний клас завдань, які допускають автоматич
ГНОСЕОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ ЗАКОНІВ НАУКИ
Розділ l. Закони науки як ідеальна модель.
Методи пізнання об`єктивних законів.
Розділ 2. Науковий закон і наукова теорія.
Пояснювальна функція наукових з
СИСТЕМНИЙ ПІДХІД ЯК МЕТОД ПІЗНАННЯ СВІТУ
Зміст
Поняття „системний підхід” і „система”
Системотворчі чинники
зовнішні системотворчі чинники
внутрішні ситемотворчі чинники
Свобода.
В різні періоди історії людства філософи свободу визначали по-різному. Філософ-кінік Діоген, який жив в IV сторіччі до н.е., вважав, що не будь-яка людина вільна, а лише та, яка кожний день готова
Істина.
Людина встановлює свої відносини з світом і іншими людьми за нею ж обраними методами і засобами, пізнаючи об'єктивну реальність, націлюючи пізнання і усвідомлення величі істини, прагнучи до
СУСПІЛЬНИЙ ПРОГРЕС І СОЦІАЛЬНЕ ПРОГНОЗУВАННЯ
План
II. Суть суспільного прогресу, його критерії та типи
Суспільний прогрес, його критерії
Типи суспільного прогресу
III. Єдність і різноманітні
Багатоманітність історії
Починаючи з глибокої давнини у свідомості людей появився поділ на "ми" і "вони", на "моє" і "чуже плем'я", на "близький" і "далекий світ"
На порозі у нове тисячоліття
Коли ми думаємо про XXI ст., то уявляємо собі значний розвиток науки і техніки: космічні польоти, біотехнологія, роботи. Але наше майбутнє – дещо складніше, ніж новий, високий рівень розвитку техно
Новости и инфо для студентов