рефераты конспекты курсовые дипломные лекции шпоры

Реферат Курсовая Конспект

Добро і зло

Добро і зло - раздел Философия, ОСНОВИ Філософії НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК Розгляд Етичних Категорій Слід Починати З Понять Добра І Зла. В...

Розгляд етичних категорій слід починати з понять добра і зла. Вони відносяться до найбільш загальних понять моральної свідомості, позначають діаметрально протилежні характеристики соціальних явищ і виражають найважливіші установки моральної свідомості. Уявлення про добро і зло постійно змінювалось у різних народів. Прагнення зрозуміти зміст цих категорій породило багату класичну філософсько-етичну спадщину.

Узагальнене визначення добра зводиться до позитивних, значимих для людей, необхідних умов життя, воно асоціюється з гармонією та благополуччям. Само слово “добро” має чимало смислових відтінків: в буденній свідомості добро являється результатом суб’єктивної оцінки людиною тих чи інших явищ, які мають для неї певну користь в даних обставинах. Існує і абсолютний смисл добра, коли воно розглядається як вираз позитивного значення явища відносно певної цінності (ідеалу моральності). Добро в абсолютному сенсі являється етичною категорією.

З точки зору гуманіcтичної етики критерієм добра є сприяння прояву дійсної людської сутності, а саме: самовиявленню, самореалізації особистості, її саморозкриттю тощо. В категорії добра втілюються уявлення людей про позитивне в сфері моралі, про те, що відповідає моральному ідеалу: це мир, любов, повага людини до людини, все, що пов’язане з гуманізацією людських відносин.

На відміну від цього в понятті зла відображено уявлення про те, що протистоїть моральному ідеалу, перешкоджає досягненню щастя та гуманності у відносинах між людьми. За своїм змістом зло протилежне добру, воно виражає найбільш узагальнені уявлення про все аморальне, що суперечить вимогам моралі. До зла відносять, наприклад, такі якості як заздрість, пихатість, помста, зарозумілість, злодіяння тощо.

По відношенню до особистості добро та зло виступають у вигляді чеснот (доброчинностей) та пороків. Як властивості поведінки, добро та зло проявляються як доброта та злоба. Наприклад, коли ми говоримо про когось, що це добра людина, то ми маємо на увазі, що це людина чуйна, уважна, здатна розділити нашу радість і т. д.

Категоріям добра та зла притаманні ряд особливостей. Вони носять загальний та універсальний характер, тобто охоплюють не лише характеристики людських якостей, котрі проявляються в міжособистісних стосунках, але і ставлення людини до природи та світу речей. Цим категоріям притаманна історичність - вони змінюються від епохи до епохи. Так, відомо, що традиційному, патріархальному суспільству були притаманні такі властивості як беззаперечне підкорення старшим, нетерпимість до інородців, іновірців тощо. В сучасному ж суспільстві багато чеснот минулого вважаються аморальними; добром вважаються самостійність, свобода творчості, розвиток індивідуальності людини, терпимість. Існують також відмінності в розумінні добра та зла в різних культурах. Так, в західних країнах схвальними якостями вважаються прагнення до самовираження, виділення із загалу, діяльне, войовниче ставлення до зовнішнього світу, суб’єктивний вплив на природу тощо. В країнах же Сходу моральна людина повинна бути гармонійною частиною спільноти, не підкреслюючи свою індивідуальність, сповідувати даоський принцип недіяння - не втручатися в хід речей, плити за течією.

Важливою рисою категорій добра і зла є їх суб’єктивність, пов’язаність з людською свідомістю. В природі немає явищ, які були б добрими чи злими безвідносно до людини. Лише люди, в залежності від їх потреб, інтересів, умов життя, відносять одні речі та явища до розряду «добрих», інші – до «злих». Тобто поняття добра та зла є оціночними, вони несуть в собі елемент людської суб’єктивності, особистої упередженості, емоційності. Різні люди можуть мати різні уявлення про добро та зло. Також в силу тих чи інших причин те, що для однієї людини об’єктивно виступає у вигляді добра, для іншої може бути злом. “Двоколірний” розподіл світу на добре і погане, добре і зле починається ще з дитячого садочку і нерідко (на жаль) проходить через усе життя. Тобто у реальному світі відсутні абсолютні добро та зло, вони можливі лише в абстракції або в надприродному світі.

Цим категоріям притаманна відносність: зло в певних умовах і відношеннях може виступати у вигляді добра і, навпаки, те, що було добром, в процесі розвитку може перетворитися на зло. Уявлення людей про добро та зло неоднозначні. За певних обставин зло можна оцінювати як благо. Наприклад, насилля – безумовний гріх, оскільки життя і свобода людини – вищі цінності. Однак, вбивство може бути морально виправдане і майже вважатися благим діянням у випадку вбивства ворога (особливо у справедливій війні) або вбивства в порядку самозахисту, страти жорстокого злочинця тощо. Веління високої моралі – категорична заборона “не вбий” – перетворюється в правило “не вбивай без крайньої необхідності”. Однак, при цьому вбивство, навіть здійснене в силу необхідності, не перестає вважатися злом. Ще приклад. Науково-технічний прогрес є безперечним благом для людства. В той же час наслідками прогресу є також екологічні та техногенні катастрофи, ядерне та бактеріологічне озброєння та багато іншого. З цієї точки зору науково-технічний прогрес може розглядатися як зло.

Між категоріями добра і зла існує єдність і нерозривний зв’язок. Вони не можуть існувати одна без одної, як не існує самостійно північний та південний полюс магніту. Добро отримує значимість у порівнянні зі злом та стверджується в протиставленні йому. Добро і зло являють собою єдність протилежностей, яка обумовлює їх постійну боротьбу між собою, що визначає спосіб їх існування, і ця боротьба не може бути завершеною остаточною перемогою однією із сторін. Якщо, припустимо, переможе добро, а зло буде знищено, то саме добро «породить» зло, тому що в умовах загального добра «менше» добро буде сприйматися як зло. Найбільш складним є моральний вибір “меншого з двох зол”, бо такий вибір сприймається людиною як трагічний, він потребує мудрості та відповідальності, має непередбачувані наслідки, і його результатом в будь-якому випадку є зло.

Однак, взаємна непереможність добра та зла зовсім не означає, що їх боротьба безглузда і не потрібна. Якщо не боротися зі злом, то воно буде домінувати над добром і спричиняти страждання людям. Тобто сенс цієї боротьби людства зі злом полягає в необхідності усіма можливими засобами зменшувати “кількість зла” та збільшувати “кількість добра” у світі. Але тут виникає дуже складне питання, на яке вся історія культури в тій чи іншій формі прагне дати відповідь, а саме: якими засобами та шляхами збільшувати добро? Існують різні відповіді на це питання – від етики ненасильства до того, що позиції, що «добро повинно бути з кулаками».

Свобода та відповідальність

Однією з найскладніших моральних проблем є проблема свободи. Як вже зазначалось, дія є моральною, коли вона ґрунтується на виборі між добром і злом; така ситуація передбачає свободу людини, її здатність вибирати. В моральному плані мій вчинок чогось вартий лише в тому разі, коли я міг би його не здійснити, а обрати якийсь інший варіант поведінки.

Що ж таке свобода? На це питання деякі філософи традиційно відповідали з позицій співвідношення свободи та необхідності. В цьому контексті існують принаймні дві крайні точки зору на цю проблему - етичний фаталізм та етичний волюнтаризм. Перший абсолютизує необхідність, ставить людину в повну фатальну залежність від об’єктивних обставин, перетворює її в запрограмований пристрій, який діє за певною, визначеною чи Богом. чи долею, чи космічними силами схемою. Тому людина невільна в своїх вчинках: все її життя напередвизначене, вона не в змозі нічого змінити. В той же час в такому випадку людина не несе ніякої відповідальності за свої дії. Наслідком такої позиції є правило: «Чому бути, того не минути».

Друга позиція - етичний волюнтаризм – заперечує будь-яку необхідність та стверджує, що людина абсолютно вільна в своїх моральних рішеннях і повинна діяти лише у відповідності зі своєю волею. Таке розуміння свободи приводить, в кінцевому підсумку, до повної відмови від моральних норм, а це, в свою чергу, дозволяє людині стверджувати свавілля особистих дій як зразок поведінки. Таким чином, і фаталістична, і волюнтаристська концепції заперечують моральну свободу: фаталіст, який абсолютизує необхідність, стає рабом її; волюнтарист, який заперечує роль необхідності, стає жертвою особистої сваволі.

Ідея необхідності як обумовленості людської діяльності у філософії знаходить свій вираз в моральному законі. Суть цього закону була висловлена І.Кантом: “Чини так, щоб максима твоєї волі завжди могла бути, разом з тим, принципом загального законодавства». Слідування моральному закону не вимагає автоматичного підпорядкування, він не позбавляє людину моральної незалежності, він вчить розрізняти добро та зло. Тому цей закон залишає людині право за особистою волею вибрати добро і слідувати йому.

Сучасна гуманістична етика, як і християнський моральний закон, віддають перевагу діям, які продиктовані вільним вибором, а не діям, які регулюються розпорядженнями. Вільна творча доброчесність вище простої покори заповідям. До речі, християнство вчить, що людина є доброчесною тоді, коли вона приймає Божественний моральний закон свідомо та з любов’ю. Тому справжній перехід від морального закону до доброчесності здійснюється саме завдяки бажанню добра, а не під впливом страху покарання. Дійсно вільний той, хто відкидає зло не тому, що воно заборонене, а тому, що воно зло (це так звана якісна свобода).

Моральний закон являється вирішальним фактором у створенні духовного та психологічного клімату, в якому проходить вільна моральна діяльність людини. Моральний закон – це заклик до співробітництва та самореалізації людини. Він не виключає, а, навпаки, передбачає свободу, тобто таку поведінку людини, яка залежить від його особистих дій, свідомості та волі.

Що являє собою механізм свободи, як вона здійснюється? Формою прояву свободи виступає вибір, здійснюваний людиною. В свою чергу, вибір забезпечується волею - духовною спонукальною силою та розумом. Тобто вибір залежить від рівня інформованості та свідомості особистості, тому що рішення приймаються, перш за все розумом, який формує основу для вільного вибору. Вибір є вільним, коли до нього підключені усі інтелектуальні та вольові здібності людини. Але він обмежений та не вільний, коли місце розуму займають почуття страху або обов’язку, викликані зовнішнім примусом.

Серед різних ситуацій вибору, з якими зустрічається людина, однією з найгостріших, особливо в дитячому та юнацькому віці, є вибір між “можна” та “не можна”. Ще більш складною проблемою є зіткнення внутрішнього “хочу” і зовнішнього “треба”. В залежності від того, наскільки легко ми вибираємо між “хочу” та “треба”, можна судити про силу волі та ступінь внутрішньої свободи чи несвободи. Якщо моральні вимоги сприймаються як зовнішні примуси, то це говорить про відсутність свободи. Якщо ж вони усвідомлюються як обов’язок – внутрішій примус - це теж робить людину позбавленою свободи. І лише, коли моральні вимоги зливаються з внутрішніми потребами особистості, можна говорити про вільний вибір.

Отже, моральна свобода – це не просто вибір варіантів поведінки, а перетворення моральних вимог у внутрішні потреби, у переконання людини. Людина досягає свободи в тій мірі, в якій вона здатна свідомо приймати рішення, враховувати наслідки особистої поведінки та керувати ними. Моральна свобода проявляється в умінні робити усвідомлений вибір дій та вчинків, давати їм моральну оцінку, передбачати їх наслідки, здійснювати розумний контроль над своєю поведінкою, відчуттями, пристрастями, бажаннями.

З проблемою свободи тісно пов’язане питання про моральну відповідальність особистості, яка проявляється як зворотна сторона вільно прийнятого рішення, як природний наслідок свободи вибору. Бути вільним, самостійним – значить бути відповідальним. Цілком очевидно, що, не маючи свободи, людина не була б у змозі відповідати за свої вчинки. Якщо ж людина може обирати той або інший варіант поведінки, то вана має нести відповідальність за обране і вчинене нею. Більш того, між свободою та відповідальністю існує пряма залежність: чим ширше свобода, тим більше відповідальність. Такий зв’язок і дає підставу філософам називати свободу не благом, а важкою долею людини.

В деяких етичних концепціях зв’язок між свободою та відповідальністю розривається. Так, фрейдизм заперечує відповідальність людини на тій підставі, що всі її вчинки носять, в основному, несвідомий характер. Екзистенціалісти стверджують, що особистість відповідальна перед самою собою, перед своєю сутністю. Часто-густо і в нашій свідомості ці поняття розділені: свободу ми відносимо до прав особистості, а відповідальність сприймається як один із нелегких та малоприємних обов’язків. Нерідко люди змішують прагнення до свободи з бажанням уникнути відповідальності, а здійсненний вчинок виправдовують, проголошуючи його своєю особистою справою.

Різні підходи пояснюються тим, що існують різні рівні відповідальності та різні її ступені. Види відповідальності визначаються тим, перед ким (чим) та за що людина несе відповідальність. Розрізняють наступні види відповідальності:

- відповідальність людини перед самою собою: я роблю вибір і в кінцевому підсумку “обираю себе”, своє життя, свою долю і тому несу за це відповідальність; цей вид відповідальності проявляється в наших сумнівах, відчутті провини, жаху тощо. Часто людина прагне усю відповідальність за свої помилки та невдале життя покласти на долю, обставини, рідних, близьких тощо;

- відповідальність людини за свої конкретні дії та вчинки перед іншими людьми. Тут моральна відповідальність (каяття совісті, острах перед суспільною думкою) часто співпадає з правовою та адміністративною відповідальністю. Вона визначається тим, що людина своїми діями завжди якось впливає на оточуючих. Ми повинні враховувати це, а значить, і нести відповідальність за кожний свій вчинок, котрий має відношення до інших людей. Наприклад, безвідповідальне рішення, прийняте інженером на виробництві, може вилитися у катастрофу для підприємства;

- відповідальність людини перед світом та людством, яка проявляється, за термінологією екзистенціалізму, у вигляді турботи про світ, пронизаною тривогою за нього. Цей вид відповідальності виражається формулою: “Я відповідаю за все”. Така відповідальність породжується всебічними зв’язками особистості та суспільства. Частіше за все ця відповідальність носить опосередкований характер. Наприклад, відповідальність педагога перед суспільством обумовлена тим, що він (або його колеги) погано навчили та виховали майбутніх політиків, економістів, інженерів.

Міра відповідальності у різних людей в різних ситуаціях неоднаков,а і залежить вона, перш за все, від самостійності здійсненного, від значимості дій для долі інших людей. Так, в екстремальних умовах, коли потрібно негайно приймати рішення, від якого може залежати життя людей, міра відповідальності набагато вища, ніж в звичайних умовах. Міра відповідальності визначається й масштабами прийнятих рішень: вона може бути різною в залежності від того йде мова про долю окремого підприємства чи про долю держави (наприклад, прийняття рішення про ведення воєнних дій). Важливим є й те, що міра відповідальності визначається впливовістю, авторитетом або посадою особистості, котра приймає рішення: відповідальність директора великого підприємства набагато вище, ніж відповідальність його робітника.

 

Обов’язок і совість

З допомогоюцих двох категорій загальні соціально-моральні вимоги трансформуються в моральні проблеми конкретного індивіда. Вони утворюють морально-психологічний механізм самоконтролю, який тісно пов’язаний з відповідальністю особистості.

Моральний обов’язок – це перетворення вимог суспільної моралі в особистий імператив конкретної особи та добровільне його виконання. Джерелом обов’язку є суспільний інтерес. В обовёязку він набуває наказового характеру, формуючи моральні вимоги індивіда по відношенню до інших людей і до самого себе.

Наступний момент, який слід підкреслити при характеристиці змісту поняття обов’язок, пов’язаний з тим, що це не лише моральне зобов’язання людини, яке вона виконує під впливом зовнішніх вимог, а і внутрішнє моральне спонукання. Тобто важливою рисою обов’язку є його добровільність. Разом з тим існують різні рівні добровільності: від виконання за примусом або через острах перед суспільною думкою до слідування обов’язку за внутрішньою потребою. Це багато в чому залежить від ситуації, але справжнім моральним обов’язком є вільне дотримання суспільно-необхідних вимог або особисте зобов’язання, яке не залежить від будь-яких зовнішніх та внутрішніх примусів.

Люди морального обов’язку активні, діяльні, вони вкрай чутливі до будь-якої несправедливості і активно стверджують у житті добро. Моральний обов’язок спонукає таких людей до активної громадянської позиції. Однак, існує і інший тип людей: вони прекрасно знають про існування та зміст суспільного обов’язку, але байдужі до нього, сприймають його як щось далеке, зовнішнє по відношенню до них. Такій людині «плювати на все», вона «нікому нічого не винна».

Існує «ієрархія» обов’язків: обов’язок перед суспільством, перед колективом, перед родиною, окремо перед матір’ю, дітьми, перед «ближніми» - друзями, нарешті, перед самим собою. При цьому такі обов’язки часто можуть суперечити один одному, наприклад, обов’язок сина перед матір’ю і обов’язок його перед дружиною. У виборі вчинку в цьому випадку вирішальне слово належить совісті.

Совість - це здатність до активної самосвідомості, самооцінки особистого ставлення до оточення, до діючих в суспільстві моральних норм. Вона виконує функцію внутрішнього регулятора поведінки людини. Різноманітність ситуацій, в яких опиняється сучасна людина, не дозволяють передбачити процедуру дій, надати готовий рецепт поведінки для кожного конкретного випадку. Моральним саморегулятором поведінки в усіх цих ситуаціях виступає совість. Вона діє як побудник, що спрямовує нас на дотримання моральних вимог; вона може також діяти як фактор, що забороняє той чи інший вибір, коригуючи наші дії. Совість завжди несе в собі моральну оцінку наших вчинків, викликаючи відповідні моральні переживання. Остання обставина особливо важлива. І хоча совість формується на основі моральних вимог навколишнього світу і відображає їх об’єктивний характер, вона, перш за все, є особистісною оцінкою фактів, виразом нашого суб’єктивного ставлення до явища, що морально оцінюється.

Німецький філософ Л.Фейєрбах поняття совісті пов’язував з співчуттям, яке загострене усвідомленням того, що саме ти і є винуватець страждання іншого. Інакше бачить природу совісті З.Фрейд. На його думку, це особливий вид неврозу, своєрідне ярмо, що перетворює людське життя на низку мук та страждань. Гуманістична етика оцінює природу совісті не так песимістично. Аналізуючи совість в більш широкому контексті людських відносин, вона встановлює її органічний зв’язок з поняттями обов’язку та відповідальності, а через них – з добром та злом.

Взаємозв’язок між совістю та обов’язком утворює єдиний морально-психологічний механізм регуляції поведінки особистості, в якому совість виступає в якості підстави для виконання обов’язку. Зазначимо, що між совістю та обов’язком можуть виникати конфлікти, які породжуються, як правило, розбіжністю між цілями і інтересами особистості та суспільства. Протиріччя між обов’язком і совістю – це проблема досить актуальна, вона має відношення і до нашого сьогодення. (Тут було б доцільно студентам самостійно навести приклади подібної суперечності).

В українській мові слово «совість» виникло від старослов’янського «себе знати». Ми зобов’язані знати, до чого готуємо себе в критичних ситуаціях, що було в нас в момент здійснення вчинку і що після нього. Нам відомо, що в розмові з власною совістю людина наодинці сама з собою і тому може бути цілком відвертою. Можна обдурити інших, можна «не помітити» щось небажане, але обдурити власну совість неможливо - це свідок, котрий завжди з тобою, сховатися від якого неможливо. Згадаємо О.Герцена: “Беспощаднее инквизитора нет, чем совесть”.

І в той же час совість як засіб самооцінки не абсолютна: вона може бути поблажливою, - адже ж вона – “моя”. І якщо її не можна обдурити, то можна хоча б «умовити». Існує цілий набір добре усім відомих умовлянь, призначених для укладання угоди з совістю: «я хотів, як краще», «усі так роблять» тощо. Тому цілком покладатися на совість теж не можна. Існує таке явище як підміна совісті холодним раціональним розрахунком, котре може привести до блюзнірства. Суспільство, побудоване цілком на раціональних принципах, може стати “надрозумним”, але при цьому перестане бути людяним.

Проблема полягає в тому, щоб активізувати совість, зробити її вищим суддею усього нашого життя. Нам добре відоме таке поняття як каяття совісті, тобто сором за зроблене, за те, що мав намір зробити, за ті наслідки, які могли б бути чи не бути. Каяття, муки совісті – це усвідомлення своєї провини, осмислення аморальності вчинених дій. У будь-якому випадку ступінь переживань, “мук совісті” залежить від характеру вчинку та рівня свідомості людини, від її здатності та звички справедливо і критично оцінювати власну поведінку та поведінку інших. Моральним результатом цих переживань є каяття, зміст якого полягає в гармонізації відношень між обов’язком та совістю. Каяття являє собою зумовлений роботою совісті акт глибокого перегляду людиною засад власної поведінки й свідомості. Моральної цінності каяття набуває як вільне духовне самовизначення, будучи вимушеним воно втрачає моральну значимість.

В богословській та філософській літературі каяття як душевний акт являє собою поєднання таких елементів: визнання суб’єктом певних дій або помислів, відповідальність за які він несе; відкрите засудження ним цих помислів або дій; вияв готовності зазнати за них справедливого покарання.

Каяття завжди є важкою справою для людської душі. Людина, яка розкаялася, мусить спокутувати свої провини – відпрацювати, вистраждати. Тема каяття протягом тисячоліть посідала важливе місце в різних культурах і релігіях, але і в сучасний культурі уявлення про розкаяння і покаяння аж ніяк не виглядають анахронізмом. В період перебудови й лібералізації суспільного життя в нашій країні проблема покаяння постала з особливою гостротою. Звичайно, щоб прийняти на себе обов’язок покаяння, потрібна духовна мужність. Але такий “труд душі” ніколи не буває марним: він знімає напруження злої пам’яті, ліквідує зародки майбутніх непорозумінь і конфліктів, він спрямовує душу до творчого пошуку добра в самій собі й в оточуючому світі.

Важливим і одним з найскладніших феноменів моральної самосвідомості, поруч з совістю, є сором. Сором - являє собою відчуття людиною своєї невідповідності прийнятим в даному середовищі нормам і очікуванням. Він переживається як у випадку дійсної невідповідності, так і уявної. Переживання сорому тим сильніше, чим важливішим і більш значущим для людини є думка осіб, котрі можуть виразити свій осуд з приводу порушення норм. Взірцеву формулу сорому дав Г.Гегель у своїй “Енциклопедії філософських наук”, зазначивши, що сором являє собою “реакцію на суперечність мого власного прояву з тим, чим я маю і хочу стати, отже захист мого внутрішнього єства проти неналежного виявлення його назовні”. Отже, людина, має соромитися того, що принижує її моральну гідність.

 

– Конец работы –

Эта тема принадлежит разделу:

ОСНОВИ Філософії НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ україни... Одеський державний економічний університет...

Если Вам нужно дополнительный материал на эту тему, или Вы не нашли то, что искали, рекомендуем воспользоваться поиском по нашей базе работ: Добро і зло

Что будем делать с полученным материалом:

Если этот материал оказался полезным ля Вас, Вы можете сохранить его на свою страничку в социальных сетях:

Все темы данного раздела:

За редакцією М.Ф.Шмиголя та О.В.Сулима
    Автограф Одеса 2007 ББК 87я73 Ф 561 УДК 1(075.8)     Навчальний посібник підготовлений

Світогляд, його структура та історичні типи
Перед кожною людиною постають питання, які є предметом вивчення філософії. По-перше, це питання щодо сутності світу: як влаштований світ? чи розвивається він за певними законами? хто

Специфіка філософії як форми світогляду. Філософія та наука
Термін “філософія” в перекладі з грецької мови означає любов до мудрості. Слово «філософ» вперше вжив грецький філософ і математик Піфагор по відношенню до людей, що прагнули до інтел

Основні питання філософії та її структура
Універсальною проблемою філософії є проблема взаємовідносин “людина – світ”. Вона має багато аспектів: суб’єкт – об’єкт, матеріальне – ідеальне, об’єктивне – суб’єктивне тощо. Здавна філософ

Основні функції філософії
Аристотель якось відзначив: “Усі науки більш необхідні, ніж філософія, але нема прекраснішої од неї”. Які ж функції виконує філософія в суспільстві, щоб заслужити такої парадоксальної характеристик

Сенека Луцій Анней. Моральні листи до Луцілія
Треба бути філософом! Чи пов’язує нас непорушним законом фатум, чи божество встановило все у світі за своїм свавіллям, чи випадок без усякого порядку шпурляє і мече, як кості, людські справи,- нас

Декарт Р. Начала философии
Прежде всего я хотел бы выяснить, что такое философия, слово «философия» обозначает занятие мудростью и под мудростью понимается не только благоразумие в делах, но также и совершенное знание всего

Кант И. Логика
Философия есть наука о последних целях человеческого разума. Это высокое понятие сообщает философии достоинство, т. е. абсолютную ценность. И действительно, она есть то, что одно только и им

Немецкой философии
Высший вопрос всей философии, вопрос об отношении мышления к бытию, духа к природе. Вопрос об от­ношении мышления к бытию, о том, что является первич­ным: дух или природа, - этот вопрос, игравший,

Бердяев Н.А.Философия свободы. Смысл творчества
По своей сущности и по своей задаче фи­лософия никогда не была приспособ­лением к необходимости, никогда подлинные, признанные философы не были послушны мировой даннос­ти, ибо философы искали прему

Проблемно-пошукові завдання
1. Дайте характеристику основних структурних елементів світогляду. 2. Співставити основні історичні форми світогляду. 3. Проаналізуйте основні передумови виникнення філософії.

Тема 2. АНТИЧНА ФІЛОСОФІЯ, ЇЇ КОСМОЦЕНТРИЧНА СПРЯМОВАНІСТЬ
Зміст теми: 1. Загальна характеристика античної філософії. 2. Космогонічні і натурфілософські ідеї досократиків. 3. Класичний період античної філософії. 4. Елліністичний та

Таблиця 1.
Онтологізм прагнення виявити першооснову, побудувати вчення про буття, знайти єдине для усього джерело; на місце міфологічного уявлення п

Таблиця 2.
Основні етапи   Основні школи і визначні представники Досократівська філософія, зародження та формування філософі

Космогонічні і натурфілософські ідеї досократиків
Досократівська філософія включає: – іонійську філософію – Мілетська школа, Геракліт; – італійську – піфагорійці, елеати, Емпедокл; – філософію давньогрецьких атомі

Класичний період античної філософії
Першими повернення філософської проблематики від пізнання природи (космосу) в напрямі людини (мікрокосму) та реалій її буття здійснили софісти - платні вчителі мудрості, риторики, лог

Таблиця 3.
Ідеї (ейдоси)   Речі вічні тимчасові незмінні мінливі

Таблиця 4.
Правильні форми держави – реалізують мету держави: загальне благо   монархія влада одного найкращого

ПЕРШОДЖЕРЕЛА ДО ВИВЧЕННЯ ТЕМИ
Эпикур. «Эпикур приветствует Менекея» Пусть никто в молодости не откладывает занятия философией, а в старости не устает заниматься философией; ведь никто не бывает ни недо

Таблиця 5.
Основний зміст вчення Основи світобудови в їх значенні для людини Висновки для людини з такого розуміння світобудови Життєві завданн

Проблемно-пошукові завдання
1. Розкрийте основні риси філософствування давніх греків (за роботою Кессиди Ф.Х. “К проблеме греческого чуда”). 2. Проаналізуйте соціокультурні умови, що сприяли формуванню унікальних осо

Тематика доповідей та рефератів
1. Цивілізація і культура Древньої Греції – основа виникнення філософії. 2. Філософські школи досократиків. 3. Геракліт Ефеський: біля витоків діалектики. 4. Атомістичні

Філософія епохи Середньовіччя
Поява та утвердження християнства в Європі призвели до радикальної духовної революції у розвитку європейської цивілізації. Це можна побачити досить виразно через порівняння античного та сере

Таблиця 6.
Античний світогляд   Середньовічний світогляд політеїзм (багатобожжя) монотеїзм (єдинобожжя)

Таблиця 7.
Основні етапи, їх хронологічні рамки Видатні представники Патристика II-VIII ст.   а) апол

Таблиця 8.
Умови симфонії розуму та віри за Т.Аквінським існують істини, які можна осягнути природним розумом – царина науки та філософії

Таблиця 9.
Філософія Теологія Релігія розробляла інтелектуальний інструментарій для теології  

Аквинский Ф. Сумма против язычников
Есть какие-то истины о Боге, которые превосходят всякую способность человеческого рассудка, как, например, о том, что Бог троичен и един. Однако есть какие-то истины, которые может достичь и естест

План семінарського заняття
1.Особливості, основні проблеми та персоналії середньовічної християнської філософії. 2.Філософські погляди Августина Блаженного. 3.Філософія історії Августина. 4.Проблем

Тема 4. ФІЛОСОФІЯ нового часу
Зміст теми: 1. Передумови та основні риси філософії Нового часу. 2. Проблема методу наукового дослідження в філософії ХVІІ ст. 3. Філософія епохи Просвітництва. 4. Німецька

Дослідження в філософії ХVІІ ст.
У зв’язку з полемікою щодо природи і джерел достовірного знання в XVII ст. сформувались дві крупні філософські течії: емпіризм та раціоналізм. Емпіризм (від грець. empeiria – досвід) - напрямок філ

Таблиця 10.
“Ідоли роду” загальні помилки, притамані людському сприйняттю і мисленню, що обумовлені тим, що людині властиво примішувати до природи речей свою власну пр

Таблиця 11.
  Методологічна позиція Ф.Бекона: емпіризм Методологічна позиція Р.Декарта: раціоналізм

Філософія епохи Просвітництва
XVIII століття ввійшло в історію як століття Просвітництва. Просвітництво – філософсько-політичний рух, що об’єднав усіх прогресивно мислячих політиків, філософів, юристів, діячів культури, природо

Таблиця 12.
Теза Антитеза Світ має межу в часі і просторі. Світ у часі і просторі є безмежним.

Філософія марксизму.
Філософія, створена Карлом Марксом (1818-1883) та Фрідріхом Енгельсом (1820-1895) в 30-40-х роках XІX століття, увібрала в себе багато досягнень європейської філос

Першоджерела до вивчення теми
Бэкон Ф. Новый органон Есть четыре вида идолов, которые осаждают умы людей. Для того чтобы изучать их, дадим им имена. Назовем первый вид идолами рода, вт

Декарт Р. Рассуждение о методе для хорошего направления разума и отыскания истины в науках
Вместо большого количества правил, образующих логику, я счел достаточным твердое и непоколебимое соблюдение четырех следующих. Первое - никогда не принимать за истинное ничего, что

Эскиз исторической картины прогресса человеческого разума
Если рассматривать развитие с точки зрения результатов относительно массы индивидов, сосу­ществующих одновременно на данном пространстве, и если проследить его из поколения в поколение, то тогда он

Кант И. Основы метафизики нравственности
Воля мыслится как способность определять самое себя к со­вершению поступков сообразно с представлениями о тех или иных законах. И такая способность может быть только в разумных существах. То

Рукописи 1844 г.
Труд производит не только товары: он производит самого себя и рабочего как товар. Этот факт выражает лишь следу­ющее: предмет, производимый трудом, его продукт, противо­стоит труду как некое

Проблемно-пошукові завдання
1. Охарактеризуйте чинники, що визначили провідну роль гносеологічної проблематики в філософії Нового часу. 2. Охарактеризуйте розуміння місця науки в житті суспільства, виражене гаслом Ф.

Тематика доповідей та рефератів
1.Філософія Нового часу: пафос розуму і науки. 2.Філософське вчення Ф.Бекона та його обгрунтування емпіризму. 3.Вчення Р.Декарта про природжені ідеї та дедуктивний метод.

Основні етапи розвитку філософської думки в Україні
Українська філософська думка розвивалась в тісному зв’язку з загальносвітовим філософським процесом, ніколи не випадала з контексту європейської культури, виступаючи її складовою частиною. В той же

Філософське вчення Григорія Сковороди
Гуманістичний мотив, тяжіння до розкриття внутрішнього духовного світу людини, кордоцентризм, що пронизують усі етапи розвитку української філософії, знаходить свій найбільш яскравий вираз в

Філософія П.Юркевича
Кордоцентричні та екзистенціальні мотиви знайшли своє втілення також у філософських поглядахПамфіла Юркевича (1826-1874 рр.), який був - поруч з В.Карповим,

Сковорода Г. Диалог: имя ему - потоп Змиин.
Начальная дверь к христианскому добронравию Суть же три мира. Первый есть всеобщий и мир обительный, где все рожденное обитает. Сей составлен из бес­численных миров и е

Проблемно-пошукові завдання
1.Проаналізуйте основні етапи історико-філософського процесу в Україні. 2.Охарактеризуйте особливості розвитку філософії в Києво-Могилянській Академії. 3.Розкрийте сутність вчення

Тематика доповідей та рефератів
1.Філософські ідеї в духовній культурі Київської Русі. 2.Філософія Києво-Могилянської академії: представники і напрямки. 3.Г.Сковорода – український Сократ. 4.Г.Сковорода

Філософія неопозитивізму і постпозитивізму
Перетворення науки в ХІХ-ХХ столітті на один з провідних чинників суспільного розвитку в області філософії відобразилось у вигляді виникнення філософії позитивізму (від лат. positivus – пози

Фрейдизм та неофрейдизм
Важливу роль у формуванні сучасного погляду на людину відіграв у ХХ столітті фрейдизм. Вивчаючи курс культурології, Ви ознайомились з психоаналітичною концепцією походження культури і з осно

Таблиця 13.
Потреба Зміст потреби НАслідки   Задоволення потреби   Не задоволення потреби

Постмодернізм
Для позначення глобальних змін в інтелектуальному кліматі високорозвинених країн Заходу, соціокультурної трансформації в них, що відбулась в останню третину ХХ століття, вживається термін “

Жан Поль Сартр. Экзистенциализм - это гуманизм
Что такое экзистенциализм? Всех экзистенциалистов объединяет убеждение в том, что существование предшествует сущности. Что это означает: «Су­ществование предшествует сущности»? Это означае

Камю А. Эссе об абсурде. Миф о Сизифе
Боги приговорили Сизифа поднимать огромный камень на вершину горы, откуда эта глыба неизменно скатывалась вниз. У них были основания полагать, что нет кары ужас­ней, чем бесполезный и безнадежный т

Проблемно-пошукові завдання
1. Проаналізуйте, в чому полягає відмінність між аналітичним і антропологічним напрямками в сучасній філософії. 2. Обґрунтуйте, в чому проявляється песимістичний характер вчення А.Шопенгау

Буття як вихідна категорія філософії
Особливістю філософії як вчення є те, що вона дає найбільш узагальнене знання про те, що існує. То ж і філософське усвідомлення світу грунтується на узагальненому, абстрактному, теоретичному відобр

Проблемно-пошукові завдання
1. Проаналізуйте зміст категорії „буття”. 2. Проаналізуйте особливості основних форм буття. 3. Розкрийте, як в філософії екзистенціалізму розглядається проблема буття. 4.

Пізнавальної діяльності
Зміст теми: 1.Сутність пізнавального процесу та проблема пізнаваності світу. 2. Єдність чуттєвого та раціонального моментів пізнання. 3. Філософська теорія істини. Діалектик

Єдність чуттєвого та раціонального в пізнанні
Відображення світу у свідомості людини на основі практики відбувається у двох формах: чуттєвій та раціональній. Процес пізнання завжди починається з безпосереднього живого споглядання, тобто

Наукове пізнання: рівні, форми, методи
Вищою формою пізнання є наука – форма духовної діяльності людей, спрямована на виробництво об’єктивних знань про природу, суспільство і про саме пізнання, безпосередня мета яко

Проблемно-пошукові завдання
1.Проаналізуйте, як в ході історичного розвитку різними філософами вирішувалась проблема пізнаваності світу. 2.Ознайомившись з роботою Ф.Енгельса “Людвіг Фейєрбах і кінець німецької класич

Правильного мислення
Вищою ступінню пізнавальної активності людини є мислення, яке, на відміну від безпосередніх способів відображення дійсності (відчуття, сприйняття, уявлення), осягає дійсність опосередковано

Якщо А, то В; не-А; Отже, не-В. Якщо А, то В; В; Отже, А.
Але ці модуси не дають достовірних висновків. Це обумовлено тим, що зв’язок причини і наслідку, зазвичай, не є однозначним. Один і той же наслідок може бути викликаний не однією, а різними п

А суть В, або С, або D; А не суть В, ні С; Отже, А суть D
Умови достовірності висновків в цьому умовиводі: диз’юнкція повинна бутиповною і строгою. Індуктивні умовиводи Індуктивнимназивається умовиві

Умовиводи за аналогією
Аналогія (гр. – схожість) являє собою традуктивний умовивід, в якому на підставі схожості предметів за одними ознаками робиться висновок про їх подібність і за іншими ознаками.Наприклад, вия

Багатовимірність людського буття: співвідношення біологічного і соціального в людині
Багатомірність людини проявляється в біологічному, психічному та соціальному відношеннях. Біологічне в людині – це відносно самостійна підструктура, що глибоко пов’язана з еволюцією ж

Свідомість як фундаментальна властивість людини
В ході історичного розвитку філософських поглядів на людину були виділені три основних принципи, що характеризують родову сутність людини: наявність свідомості, цілеспрямованої діяльності

Поняття «людина», «індивід», «індивідуальність», «особистість». Структура особистості
Важливим аспектом філософського аналізу проблеми людини є розгляд її буття як особистості, яка є кінцевим результатом розвитку біологічного і соціального начал в ній. Щоб виявити зміст цього

Соціалізація особистості: етапи, механізми, форми
Формування особистості здійснюється в ході соціалізації, яка являє собою процес засвоєння індивідом соціального досвіду, норм, цінностей, зразків поведінки, знань, мови, властивих тому суспі

Хосе Ортега-и-Гассет. Человек и люди
Быть человеком - значит быть жизненной зада­чей, грозным, рискованным приключением на грани самого челове­ческого бытия. Обычно я говорю, что человек - это драма. А драма, как правило, предполагает

Фромм Э. Бегство от свободы
Социальная история человека на­чалась с того, что он вырос из состояния единства с природой, осознав себя как существо, отдельное от ок­ружающего мира и от других людей. Про­цесс растущего обособле

Х.Ортега-и-Гассет. О спортивно-праздничном чувстве жизни
Жизнь, даже с биологической точки зрения, вообще имеет «спортивный» характер, все остальное - лишь механическое действие или голая функциональность. История органического (т. е. биологического) мир

Франкл В. Человек в поисках смысла
У каждого времени свои неврозы - и каждому време­ни требуется своя психотерапия. Сегодняшний пациент уже не столько страдает от чувства неполноценности, сколько от глубинного чувства утраты смысла,

Проблемно-пошукові завдання
1. Якими чинниками, на Вашу думку, обумовлено розмаїття моделей людини в історії філософії? Аргументуйте свою відповідь. 2. Охарактеризувати образ людини в античній філософії. 3.

Тематика доповідей та рефератів
1. Антропосоціогенез як філософська проблема. 2. Проблема людини в історії філософії. 3. Образ людини в давньокитайській філософії 4. Образ людини в давньоіндійській філо

Специфіка соціальної дійсності та її пізнання. Об’єктивне та суб’єктивне в суспільному процесі
Кожна людина, яка проживає життя, відчуває на собі вплив сил, котрі не піддаються наглядному опису і все ж відіграють суттєву роль в тому, як складається її особисте життя і взагалі історичні долі.

Проблема суспільного прогресу
В системі світоглядної орієнтації людини важливе місце займає потреба в розумінні закономірностей і смислу людської історії. Історія – це реальність людського буття, розгорнута в часі. В її

Маркс К., Энгельс Ф. Немецкая идеология
Производство идей, представлений, сознания первоначаль­но непосредственно вплетено в материальную деятельность и в материальное общение людей, в язык реальной жизни. Образо­вание представлений, мыш

Печчеи А. Человеческие качества
Первая цель: «внешние пределы».Хорошо известно, что, увеличив свою власть над Природой, человек сразу же во­образил себя безраздельным господином Земли и тут же принялся ее

Проблемно-пошукові завдання
1. Проаналізуйте основні форми суспільного життя. 2. Дати характеристику співвідношення суб’єктивних і об’єктивних факторів суспільного життя. 3. Співставте позиції фаталізму та в

Тема 12. Етика як наука про мораль
Зміст теми: 1. Предмет та специфіка етики, її структура. 2. Сутність моралі і особливості її функціонування. 3. Проблема морального вибору, співвідношення моральної мети і з

Основні етапи історичного розвитку моралі
З глибокої давнини і до нашого часу для розвитку моралі характерні специфічні особливості, що залежать від певних соціокультурних умов. Практика взаємовідносин, що складались під вп

Моральний прогрес: ілюзія чи реальність?
Моральна культура особистості – продукт розвитку людських стосунків і тому обумовлена соціальним прогресом. У зв’язку з цим здавна ведуться дискусії щодо морального прогресу: ілюзія це чи реальніст

Проблемно-пошукові завдання
1. Як Ви розумієте визначення етики як “філософії практичного життя”? 2. Охарактеризуйте місце етики в системі філософських дисциплін. 3. Проаналізуйте, як співвідносяться моральн

Честь і гідність
Людина не може бути байдужою до того, що про неї думають, які оцінки виносять її вчинкам і усьому її життю інші люди. Вона не може не міркувати про своє місце серед інших людей. Тобто між людиною т

Страждання та співчуття
В різних релігійних та філософських вченнях поняття “страждання” та “співчуття” визначаються більш-менш однаково. Під стражданням розуміють фізичну або моральну муку, біль. Співчуття

Сенс життя та щастя
Не менше значення, ніж категорії добра і зла, мають категорії сенсу життя та щастя. Ці питання фіксують фундаментальну особливість людського існування. З незапам’ятних часів перед людьми поставали

Проблемно-пошукові завдання
1. Проаналізуйте відмінності в розумінні добра і зла в різних культурах. 2. Існує думка, що розвиток цивілізації та культури несе зло та біди для людства. Чи згодні Ви з цим ствердженням?

Професійна етика. Етика бізнесу
Важливим напрямком розвитку етики в наш час є її звернення до питань прикладного характеру. Актуалізується проблема формування моральної культури людей в самих різних сферах життя сучасного

Культура спілкування
Знання і виконання оптимальних моделей поведінки в конкретних, заздалегідь відомих, ситуаціях стосунків людей, тобто виконання етикету, є невід’ємною частиною культури морального спілкування

Проблемно-пошукові завдання
1. Як Ви вважаєте, чим обумовлена проблема етизації господарської діяльності в сучасний період? Обгрунтуйте свою відповідь. 2. Проаналізувати основні підходи до проблеми співвідношення ети

Тематика доповідей та рефератів
Етичні риси професійної культури. Моральні засади моєї майбутньої професії. Етика ділового спілкування. Поняття і сутність етикету. Зародження і розвиток європей

Основні категорії етики. Проблеми прикладної етики.
Введение в биоэтику. М., 1998. Гусейнов А. А., Иррлитц Г. Краткая история этики. М., 1987. Золотухина-Аболина Е.В. Курс лекций по этике. - Ростов н/Д., 1999. Зеленкова И.

Хотите получать на электронную почту самые свежие новости?
Education Insider Sample
Подпишитесь на Нашу рассылку
Наша политика приватности обеспечивает 100% безопасность и анонимность Ваших E-Mail
Реклама
Соответствующий теме материал
  • Похожее
  • Популярное
  • Облако тегов
  • Здесь
  • Временно
  • Пусто
Теги