Податкова система України та окремих країн світу

Податкова система України побудована на принципах, які зафіксовані ст. 3 Закону нашої держави „Про систему оподаткування" (1997р.). Ось вони:

1) стимулювання підприємницької діяльності й інвестиційної активності – цьому служить введення пільг з оподатковування прибутку, спрямованого на розвиток виробництва (як один із можливих варіантів стимулювання розвитку економіки);

2) обов'язковість сплати податків усіма суб'єктами економічної діяльності;

3) рівнозначність сплати податків як фізичними, так і юридичними особами;

4) пропорційність сплати податків у залежності від рівня прибутків суб'єктів економічної діяльності держави або розмірів майна;

5) недопущення податкової дискримінації – однаковий підхід до всіх суб'єктів господарювання (юридичних і фізичних осіб, включаючи нерезидентів):

6) соціальна справедливість – забезпечення соціальної підтримки малозабезпечених прошарків населення шляхом визначення економічно обґрунтованого неоподаткованого мінімуму прибутків громадян і використання диференційованого і прогресивного оподатковування громадян, які одержують високі і надвисокі прибутки;

7) стабільність – забезпечення незмінності податків і зборів, їх ставок, а також податкових пільг протягом бюджетного року;

8) економічна обгрунтованість встановлюваних податків, їх ставок і термінів сплати;

9) рівномірність сплати податків – встановлення термінів сплати податків і зборів, виходячи з необхідності забезпечення своєчасності надходження коштів у бюджет;

10) компетенція – встановлення і скасування податків і пільг з оподатковування здійснюється відповідно до законодавства;

11) єдиний підхід – забезпечення єдиного підходу до розробки податкових законів з обов'язковим визначенням платника податку, об'єкта оподатковування, джерела сплати податку, податкового періоду, ставок податку;

12) доступність – порядок і механізм сплати податків має бути зрозумілий усім платникам;

13) стимулювання науково-технічного прогресу, технологічного оновлення виробництва, виходу вітчизняного товаровиробника на світовий ринок високотехнологічної продукції.

Надійна податкова система передбачає наявність високоорганізованої, забезпеченої кадрами і необхідною технікою податкової служби – сукупності державних органів, які організовують і контролюють надходження податків і податкових платежів.

Діючу систему податкових органів в Україні ілюструє рис.8.6.

ДПА України є центральним органом виконавчої влади, займає рівень міністерства в ієрархії державної влади. Її очолює Голова ДПА України, якого призначає Президент за поданням Прем'єр-міністра України.

Функціями ДПА України є:

1) розробка нормативно-методичного забезпечення механізму дії законів про окремі податки;

2) координування діяльності всієї податкової служби;

3) роз'яснення окремих норм законодавчих актів про податки, інші платежі;

4) затвердження методик розрахунку податку та податкових платежів, а також форм податкової звітності;

5) контроль за діяльністю низових рівнів податкової служби;

6) кадрова політика;

7) прогнозує, аналізує надходження податків, інших платежів, джерела податкових надходжень, розробляє пропозиції щодо їх збільшення та зменшення втрат бюджету;

8) вносить в установленому порядку пропозиції щодо вдосконалення податкового законодавства, розробляє проекти міжнародних договорів стосовно оподаткування;

9) розробляє основні напрямки, форми і методи проведення перевірок додержання податкового та валютного законодавства;

10) інші функції згідно ыз Законом України "Про державну податкову службу в Україні".

Рисунок 8.6 – Система податкових органів України

 

Основним призначенням ДПА в областях є інформаційний і правовий зв'язок між низовою ланкою і ДПА України. Очолюють ДПА в областях голови, які призначаються на посаду Кабінетом Міністрів України за поданням голови ДПА України.

Функції обласних ДПА:

1) роз'яснення правової бази щодо оподаткування;

2) контроль за діяльністю низової ланки;

3) здійснення перевірок та перепровірок діяльності окремих платників;

4) кадрова політика;

5) інші функції згідно із Законом України "Про державну податкову службу в Україні".

Первинна ланка ДПС України — Державна податкова інспекція — безпосередньо виконує податкову роботу. ДПІ очолюють начальники, які призначаються Головою ДПА України за поданням відповідних державних податкових адміністрацій в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Основні функції ДПІ:

1) контроль за дотриманням податкового законодавства;

2) облік платників податків і податкових платежів, їх реєстрація;

3) облік податкових надходжень до бюджету, цільових бюджетних та позабюджетних фондів;

4) роз'яснення правової бази щодо оподаткування і робота з платниками податків;

5) прийняття та опрацювання податкової звітності;

6) притягнення до адміністративної відповідальності порушників податкового законодавства;

7) проводять перевірки фактів приховування і заниження сум податків, інших платежів; здійснюють контроль за законністю валютних операцій;

8) проводять роботу, пов'язану з виявленням, обліком, оцінкою та реалізацією безхазяйного майна, майна, що перейшло за правом успадкування до держави, скарбів і конфіскованого майна;

9) кадрова політика;

10) інші функції згідно із Законом України „Про державну податкову службу в Україні".

На кожному рівні податкової служби діють підрозділи податкової міліції.

До основних завдань органів державної податкової служби належать:

- здійснення контролю за дотримання податкового законодавства;

- внесення у встановленому порядку пропозицій щодо вдосконалення податкового законодавства;

- формування та ведення Державного реєстру фізичних осіб — платників податків та інших обов'язкових платежів та Єдиного банку даних про платників податків – юридичних осіб;

- роз'яснення законодавства з питань оподаткування серед платників податків;

- запобігання злочинам, їх розкриття, припинення, розслідування та провадження у справах про адміністративні правопорушення.

Податкова служба України, як і податкова система, утворювалась з урахуванням світового досвіду. Згідно з цим податкова система розглядається як сукупність встановлених у країні податків, зборів і платежів; принципів і методів їх встановлення, зміни чи скасування; дій, що забезпечують їхню сплату, контроль і відповідальність за порушення податкового законодавства.

Сутність податкових систем реалізується за принципом цілісності і ґрунтується на системному підході. Системний підхід означає реалізацію функцій податків. З позиції фіскальної — податкова система зобов'язана забезпечувати гарантоване і стабільне надходження прибутків у бюджет; з позиції регулюючої - забезпечити державі можливість впливу на всі сторони соціально-економічного розвитку суспільства. При цьому слід керуватися тим, що фіскальна функція буде реалізовуватися у всіх податках; регулююча функція при подібних умовах може і не виявлятися.

Сучасним податковим системам властива значна частка податкових надходжень бюджетів у ВВП (податкового тягаря). У 90-х рр. вона становила: у США – 30%, Японії – 31, Великобританії і Канаді – 37, Німеччині – 38, Італії – 40, Франції – 44, Бельгії – 46, Нідерландах і Норвегії – 48, Данії – 52, Швеції – 61%. У країнах з перехідною економікою (Хорватія, Угорщина, Чехія, Словаччина, Польща та Естонія) цей показник був вищий 37%.

Відмінності в загальному рівні оподатковування різних країн показують існування зв'язку між часткою податкових надходжень у ВВП і моделлю ринкової економіки з властивими їй масштабами і формами державного регулювання. Так, найменші масштаби перерозподілу державою ВВП характерні для американського варіанта ліберальної ринкової економіки і японської моделі. У США це обумовлено використанням податкової політики як засобу державного регулювання економічних процесів і насамперед як засобу створення умов, сприятливих для діяльності промислових компаній, що вимагає низького рівня податкового преса в країні. У Японії невелика частка у податків у ВВП є наслідком того, що податкова політика як метод державного регулювання відіграє другорядну роль. Провідна роль належить іншим методам — державному програмуванню, прямій державній підтримці певних галузей і підприємств (цільові субсидії і т.п.).

Найвища частка податкових надходжень у ВВП характерна для шведського варіанта моделі функціонування соціалізації з властивим їй державним втручанням насамперед не у виробництво, а у відносини розподілу, що обумовлює необхідність акумулювання в руках держави значної частини ВВП із її подальшим використанням на соціальні потреби.

Більшості країн, у тому числі із соціальне орієнтованою ринковою економікою, властиве помірне оподаткування, яке поєднує дві мети: створення сприятливого податкового клімату для господарської діяльності (ця мета визначає верхню межу оподатковування) і ефективного вирішення соціальних проблем (визначає нижню межу оподатковування).

Важливою характеристикою сучасних податкових систем розвинутих країн є їх структура. На практиці часто розрізняють прямі і непрямі податки.

Хоча такий розподіл багато в чому носить умовний характер, передбачається, що прямі податки стягуються безпосередньо з одержувачів доходів фізичних і юридичних осіб, непрямі – у процесі руху доходів чи обороту товарів і призначені для перекладання на кінцеві носи податкового тягаря.

Загальноприйнятий розподіл податків на прямі і непрямі має на увазі, з УНЛ одного боку, обкладання доходів, а з іншого боку – витрат. У дійсності межа між ними умовна і залежить від можливостей перекладання цих податків. Так, прямий, за визначенням, податок на прибуток компаній за умови перекладання його в ціни стає непрямим, а непрямий, за визначенням – податок на додану вартість при неможливості включення його в ціну стає прямим податком. Умовна тільки класифікація податків на прямі і непрямі, а не сама система прямого і непрямого обкладання доходів, котра реальна і постійно діє на основі всієї сукупності податків. На практиці вичленовування прямого і непрямого обкладання не є можливим, тому для їхньої характеристики доводиться використовувати умовний розподіл податків на прямі і непрямі (табл. 8.3).

 

Таблиця 8.3 – Питома вага податкових надходжень у країнах з ринковою

економікою

Країна	Особистий прибут-ковий податок	Подат-ки на прибу-ток	Внески на соціальне страхвування	Подат- ки на спожи-вання	Акцизи	Інші податки
Робіт-ників та служ-бовців	Підпри-ємців
США	35,8	7,3	11,6	16,6	7,6	6,8	14,3
Англія	28,9	11,0	6,6	10,6	16,6	12,3	14,0
Німеччина	27,4	4,7	15,9	18,8	17,0	9,4	6,8
Франція	11,8	5,4	13,3	27,3	18,8	8,5	14,9
Італія	26,3	10,0	6,3	23,6	14,7	10,6	8,5
Канада	40,8	6,8	4,3	9,7	13,9	9,9	14,6
Японія	26,8	21,5	10,9	15,2	4,2	7,3	14,1

 

Податкові системи досить динамічні. Еволюція структури податкових систем розвинутих країн і сучасна практика оподатковування свідчать про закономірну залежність співвідношення прямих і непрямих податків від таких причин: життєвого рівня переважної частини населення; досконалості механізму стягування податків, його здатності звести до мінімуму відхилення від оподатковування; рівня податкової культури; загальної орієнтації західних суспільств на соціальний компроміс, вирішення найбільш гострих соціальних проблем; традиції оподатковування.

Перевага на початку та у середині XX ст. непрямих податків обумовлена низьким рівнем доходів більшості населення, що об'єктивно обмежувало масштаби прямих податкових надходжень, а також відносною простотою збирання непрямих податків, тому що форма прямого оподатковування вимагає складного механізму обліку платників, об'єкта обкладання, механізму стягування податків. Прогрес в організації оподатковування, пов'язаний у першу чергу з комп'ютеризацією, введенням автоматизованої системи обробки фіскальної інформації (перші елементи централізованої в масштабах держави автоматизованої системи обробки фіскальної інформації були введені в 1964 р. США). Все це підвищило ефективність прямого оподатковування і створило сприятливі умови для його розвитку.

Найбільш наочно розглянуті закономірності виявляються в країнах, то розвиваються, для яких характерна перевага непрямих податків з високою питомою вагою мита і акцизів (табл. 8.4).

 

 

Таблиця 8.4 – Структура державних доходів країн, згрупованих за рівнем

економічного розвитку

Група країн	Кількість країн, включених в групу	Питома вага (%) в загальній сумі податкових надходжень
Прямі податки	Непрямі податки
разом	в т.ч. податки на ЗЕД
Індустріальні		58,3	29,7	3,7
Аграрно-індустріальні		38,3	45,1	14,5
Із середнім доходом		27,8	52,0	28,9
Найменш розвинуті		18,6	63,3	41,6

 

Очевидний зв'язок між співвідношенням прямих і непрямих податків і рівнем податкової культури, тому що саме податкова культура, яка впливає на ефективність стягування податків, масштаби відхилення від сплати, разом і іншими причинами створює умови для підвищення ролі прямих податків.

Пояснюється це тим, що надходження від основних видів прямих податків на прибуток і особистий прибутковий податок – залежать від правильності декларування доходів, а останнє як від рівня оподатковування (помірні податки роблять економічно недоцільним відхилення від них, тому що деякі способи відхилення вимагають великих витратна їхнє здійснення), так і від податкової культури. Якщо в західних країнах декларування стало невід'ємною частиною цивільного менталітету, а суспільна мораль орієнтована на публічний осуд тих, хто приховує доходи, то в країнах, що розвиваються, культура відносин ділового світу і громадян з державою ще не набула належного рівня.

Зміна співвідношення між прямими і непрямими податками на користь перших стало також наслідком зростання орієнтації західних суспільств на соціальний компроміс, що обумовило підпорядкування податкових системпринципу соціальної справедливості. Реалізація цього принципу вимагає встановлення оптимальної структури податкової системи, тобто оптимального співвідношення між прямими і непрямими податками. Відомо, що прямі податки ставлять рівень оподаткування в пряму залежність від рівня доходів, вважаються більш справедливим ніж непрямі, тому що останні не тільки не залежать від розміру доходів, а й мають регресивний характер. Розвиток прямого оподатковування з високими прогресивними ставками, властивими податковим системам західних країн, у 50-70-х рр. дав можливість перекласти основну вагу податків на найбільш забезпечені шари населення і використовувати акумульовані державою фінансові ресурси для реалізації соціальних програм, державних замовлень, капіталовкладень.

Розглянуті вище причини обумовили еволюцію структури податкових систем розвинутих країн у напрямку зростання ролі прямих податків. Що ж стосується відмінностей у масштабах використання непрямих податків у сучасних розвинутих країнах, то вони обумовлені іншими причинами, зокрема, традиціями використання цих податків. Наприклад, у Німеччині, Франції непрямі податки традиційно відіграють значну роль.

Однією з важливих причин розвитку непрямих податків у країнах ЄС стало, поряд з історичними традиціями, наполегливе проведення політики уніфікації податкових систем країн товариства. Політика уніфікації була проголошена із самого початку інтеграційних процесів у Західній Європі. У наш час результатом цієї політики стало зближення методів стягування непрямих податків, тоді як у сфері прямого оподатковування окремим країнам надається велика самостійність.

Значні масштаби непрямого оподатковування у Франції, Італії, Німеччині, крім вищевказаної причини, обумовлені також особливостями соціально-економічної політики урядів цих країн, спрямованої, з одного боку, на стимулювання за допомогою податків господарської діяльності, що вимагає застосування широкого спектра податкових пільг для корпорацій (тоді як, наприклад, у США податкова реформа 1986 р. скасувала більшість пільг), зменшуючи тим самим надходження від податку на прибуток у бюджет.

З іншого боку, соціально-економічна політика в цих країнах спрямована на вирішення найважливіших соціальних проблем. Це обумовлює встановлення значних пільг щодо особистого прибуткового оподатковування, за допомогою яких держава регулює певні соціальні процеси. Крім того, проведення активної соціальної політики викликає зростання витрат на соціальне страхування і соціальне забезпечення, що призводить до підвищення частки внесків на ці потреби в структурі податкових надходжень. Оскільки значна частина цих витрат перекладається на приватні і державні компанії, вони мають двоїстий вплив на співвідношення прямих і непрямих податків. З одного боку, внески на соціальне страхування, стягнуті з підприємців, відносяться до непрямих податків і тим самим збільшують їхню частку, а з іншого боку, внески відносяться на витрати виробництва і обігу, впливаючи на оподатковуваний прибуток, зменшуючи його частку від оподатковування в податкових надходженнях.

Значна роль непрямих податків у багатьох західних країнах викликана їх високою фіскальною ефективністю і роллю цих податків у збалансованості місцевих бюджетів (зокрема у ФРН). Ця можливість обумовлена тим, що споживання є більш-менш рівномірним у територіальному розрізі, тому непрямі податки забезпечують більш рівномірні надходження в місцеві бюджети.

Загалом розвитку податкових систем властиві такі риси:

- розширення оподатковування особистих доходів;

- модернізація податків на споживання;

- зменшення впливу податківців на прибуток корпорацій;

- безперервне зростання відрахувань на соціальне страхування.

Податкові системи різних країн формувалися від впливом різних економічних, політичних і соціальних умов.

Так, у державний бюджет Великої Британії надходять прямі податки: особистий прибутковий; корпоративний прибутковий; на доходи від нафти; на спадщину; на капітал; внески на соціальне страхування; непрямі податки (на споживання): податок на додану вартість; акцизи; мито; гербові податки; податок із грального бізнесу. Місцеві бюджети формуються за рахунок муніципального податку на нерухоме майно.

Інша річ Німеччина. У склад входять 16 федеральних земель і біля 11 тис. общин, які є частинами земель. У цілому ФРН властива множинна податкова система: вона налічує близько 40 окремих податків.

У залежності від закріплення за окремими ланками бюджетної системи податки розділяються на п'ять груп: загальні (надходять у бюджети різних рівнів); федеральні; земельні; общинні (місцеві); церковні. Так, до загальних належать податки (називаємо лише найбільш фіскальне значимі з них): прибутковий, корпоративний, на додану вартість, на доходи від капіталу; до федеральних: акцизи на нафтопродукти, тютюнові та спиртогорілчані вироби; страховий податок; до земельних: податок із власників автомобілів, майновий, на спадщину і дарування, акциз на пиво; до общинних: промисловий і поземельний податки. Сучасна система розподілу податків під назвою Великого податкового союзу склалася в ході фінансової реформи 1969р.

Одна з особливостей податкової системи ФРН полягає в тому, що по відношенню до окремих податків законодавча ініціатива (компетенція) по їх запровадженню (як за німецьким, так і міжнародним правом Європейського союзу), бюджетна приналежність одержуваних доходів, організаційно-адміністративний рівень справляння можуть співпадати повністю, співпадати частково, а в окремих випадках навіть не співпадати зовсім. Справляє належне враження кількість і різноманітність податків у ФРН, система яких має вигляд, відображений у наступній табл. 8.5.

 

Таблиця 8.5 – Податки, їх законодавча компетенція та адміністрування

Вид податків	Законодавча компетенція	Бюджет- одержувач доходів	Рівень адмініструван-ня
Прибутковий податок	федерація	Федерація/землі	землі
Мито на імпорт сільськогосподарської продукції	федерація / Європейський союз (ЄС)	ЄС	федеральна митниця
Експортне мито	федерація/ЄС	ЄС	федеральна митниця
Акциз на пиво	федерація	землі	федеральна митниця
Акциз на спирто-горілчані вироби	федерація	федерація	федеральна митниця
Податок з обороту імпорту	федерація	федерація	федеральна митниця
Продовження таблиці 8.5
Вид податків	Законодавча компетенція	Бюджет- одержувач доходів	Рівень адміністрування
Податок із спадщини й дарування	федерація	землі	землі
Протипожежний збір	федерація	землі	землі
Податок на продажі напоїв	землі	общини	общини
Податок на товариства	федерація	федерація	землі
Промисловий податок	федерація	общини	землі/общини
Поземельний податок	федерація	общини	землі/общини
Податок на купівлю земельної ділянки	федерація	землі	землі
Податок з власників собак землі	землі	общини	общини
Податок на право мисливства та рибальства	землі	общини	общини
Акциз на каву	федерація	федерація	федеральна митниця
Податок на дохід від капіталу	федерація	федерація/землі	землі
Церковний податок	землі	церква	землі/церква
Податок із корпорацій	федерація	федерація/землі	землі
Податок із власників транспортних засобів	федерація	землі	землі
Акциз на електро-осітлювальні засоби	федерація	федерація	землі
Збори за перевищення лімітів виробництва	федерація/ЄС	ЄС	федеральна митниця
Акциз на нафтопродукти	федерація	федерація	федеральна митниця
Збір із виробництва молока	федерація/ЄС	ЄС	федеральна митниця
Збір із виробництва зерна	федерація/ЄС	ЄС	федеральна митниця
Податок на тоталізатори та лотереї	федерація	землі	общини
Акциз на сіль	федерація	федерація	федерація
Збір при видачі дозволу на продаж	землі	округи	общини
Акциз на гристі вина	федерація	федерація	федеральна митниця
«Внесок солідарності»	федерація	федерація	землі
Податок з ігрових закладів	федерація	федерація	федеральна митниця
Закінчення таблиці 8.5
Вид податків	Законодавча компетенція	Бюджет- одержувач доходів	Рівень адміністрування
Акциз на чай	федерація	федерація	федеральна митниця
Податок на додану вартість	федерація	федерація/землі	землі
Податок на доходи видовищних і розважальних підприємств	землі	общини	общини
Податок із майна	федерація	землі	землі
Страховий збір	федерація	федерація	Землі
Вексельний збір	федерація	федерація	Землі
Мито	федерація	ЄС	федеральна митниця
Збір при видачі дозволу на продаж	землі	округи	общини
Акциз на гристі вина	федерація	федерація	федеральна митниця

 

Приблизно з 40 податків до числа найбільш фіскальне важливих, що забезпечують 90% надходжень до бюджету всіх рівнів, належать всього 15 податків. Це – загальні податки:

- прибутковий податок;

- корпоративний податок;

- податок на доходи від капіталу;

- податок на додану вартість;

- податок з обороту імпорту.

За бюджетами федерації, земель і общин закріплені власні податки.

Федеральні податки:

- акцизи на нафтопродукти, тютюнові вироби, спиртогорілчані вироби;

- страховий податок.

Земельні податки:

- податок із власників автомобілів;

- майновий податок;

- податок із спадщини;

- акциз на пиво.

Податки общин:

- промисловий податок;

- поземельний податок.

Головними складовими сучасної податкової системи Японії:

- податок на доходи фізичних осіб (прибутковий податок);

- податок на прибуток корпорації;

- податок на майно фізичних і юридичних осіб;

- податок на спадщину та дарування;

- акцизи;

- податок на додану вартість;

- мито;

- податок на проживання, або податок на житло.

Як побачили, податкові системи не ідентичні, але в усіх країнах податкова система, зокрема в Україні, – сукупність встановлених у країні податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та до державних цільових фондів, що справляються у встановленому законами порядку. Повсюди податкові системи грунтуються на певних наукових засадах (рис.8.7).

Податкові системи проводять повну податкову політику, яка відзеркалює економічну та соціальну політику уряду держави.

Роль системи оподаткування зафіксована на рис. 8.8.

Держава й платники податків – юридичні та фізичні особи – вступають у певні відносини. Взаємодія сторін у податкових відносинах відображена на рис. 8.9

Рисунок 8.7 – Наукові основи побудови податкової системи

8.5 Характеристика окремих видів податків

Невідмінний атрибут держави, відображення її економічного, політичного, соціального стану – податкова система. У кожній країні вона має свої особливості. Це, зокрема, відбивається в наборі податків і зборів.

На початку та в середині ХХ ст. переважали непрямі податки як наслідок низького рівня доходів населення з більшості країн. Підвищення добутку, з одного боку, з іншого – використання автоматизованих систем обробки фіскальної інформації (перші кроки в цьому напрямі були зроблені в США ще в

 

 

Рисунок 8.8 – Роль системи оподаткування

 

1964 р.) дозволили розширити сферу прямого оподаткування. Сьогодні є певне співвідношення між двома групами податків, і уряди вирішують, якій віддати перевагу, аналізуючи економічну ситуацію та вирішуючи ті чи інші завдання.

 

Рисунок 8.9 – Взаємодія держави та платників податків у податкових відносинах

 

У всіх випадках справляння податків засновується на виділенні таких елементів системи оподаткування, які наведені на рис. 8.10.

Нижче наведені види податкових ставок і методи їх встановлення (див. рис.8.11 і 8.12).

Механізм формування податкових ставок достатньо обґрунтований теоретично, перевірений на практиці, зокрема при встановленні прямих і непрямих податків.

Непрямі податки досить широко використовуються у розвинених країнах. У Німеччині та Франції – данина історичним традиціям. Але не тільки: німецькі вчені відстоюють ідею про те, що оподаткування споживання – менша небезпека для економічного зростання, ніж оподаткування індивідуальних доходів і прибутку підприємств.

У багатьох країнах Заходу значна роль непрямих податків обумовлена їх високою фіскальною ефективністю.

 

Рисунок 8.10 – Елементи системи оподаткування

 

Непрямі податки (або податки на споживання) представлені насамперед акцизами, які представляють надбавку до ціни економічного блага.

Акцизи знали ще в епоху Давнього Риму. З розвитком ринкових відносин значення цієї форми оподаткування збільшилося, а потім у зв’язку з ростом прямого подоходно-майнового оподаткування зменшилося. Історично склалося так, що об’єктами оподаткування стали насамперед речі масового попиту. Це визначило високу фіскальну сторону податків.

Англійський економіст У. Петті (1623-1687) в „Трактате о налогах и сборах” наводив наступні доводи на користь акцизів: „ 1.Естественная справедливость требует, чтобы каждый платил в соответствии с тем, что он потребляет.

 

Рисунок 8.11 – Види податкових ставок

 

Рисунок 8.12 – Методи встановлення податкових ставок

Вследствие этого такой налог вряд ли навязывается кому-либо насильственно и его чрезвычайно легко платить тому, кто довольствуется предметами естественной необходимости. 2. Этот налог располагает к бережливости, что является единственным способом обогащения народа. 3. Никто не уплачивает вдвое или дважды за одну и ту же вещь, поскольку ничего не может быть потреблено более одного раза. 4. При этом способе обложения нужно всегда иметь достоверные сведения о богатстве, росте, промыслах и силе страны в каждый момент”.

Історичний досвід про небезпеку при надмірному оподаткуванні акцизами – „соляний бунт” 1646 р. при Олексії Михайловичі: цар був вимушений скасувати акциз з 20 коп. за пуд до 5, як було раніше. Інший приклад: у 2000 р. був піднятий на 40% акциз на горілку. Як наслідок в 1,5 рази підвищився тіньовий бізнес.

У Америці акцизи називають „податками за гріхи”, бо у своїй більшості вони пов’язані з речами, які приносять шкоду або людині (тютюн, горілка), або природі, або суспільству в цілому.

Різновидом непрямих податків на високорентабельні й монопольні товари є акцизний збір. Призначення цього податку – обмеження кількісних параметрів споживання окремих товарів: алкогольних напоїв, тютюнових виробів, автомобілів, нафтопродуктів. Структурно-логічна схема акцизного збору наведена на рис. 8.13.

Акцизи мають універсальні та специфічні форми. Під другі підпадають окремі види товарів, які в більшості не належать до речей першої необхідності і рівень рентабельності яких досить високий. Специфічні акцизи використовують диференційовані ставки. Функціонування універсальних акцизів пов’язане із загальним підходом до оподаткування процесів споживання. Універсальний акциз має особливості порівняно зі специфічними:

1) широка база оподаткування;

2) можливість використання універсальної ставки незалежно від виду товару;

3) податковою базою виступає валовий оборот в грошовому виражені;

4) простота контролю за надходженням до державного бюджету.

Історично першими знайшли своє застосування специфічні акцизи, але розвиток виробництва товарів, розширення асортименту споживчої продукції обмежувало розвиток акцизів у специфічній формі. Введення нових акцизів на кожен новий товар та товарну групу збільшувало витрати на збір податків. Ось чому почала розширюватися сфера застосування універсального акцизу; ним оподаткувався валовий оборот торговельного або промислового підприємства: оподатковувалися всі товари, які надходили в продаж(вперше універсальний акциз був прийнятий німецьким рейхстагом у 1916 р. у формі податку з обороту).

Акцизи – непрямий податок, який має специфічні особливості : по-перше, це—податок на окремі види й групи товарів; по-друге, перелік підакцизних товарів обмежений.

 

Рисунок 8.13 – Структурно-логічна схема акцизного збору

 

Сьогодні одним з проявів універсального акцизу є податок на додану вартість. Показник „доданої вартості” вперше використали в США у 1870 р. статистичних дослідженнях; у 1954 р. французський економіст М. Лорс ввів податок на додаткову вартість, замінивши податок з обороту. ПДВ спочатку використали в Кот-д’Івуар, а з 1958 р. у Франції та Німеччині. За станом на початок 2001 р. французський ПДВ справлявся за ставками: стандартною(19,6%) і пониженою(2,2 і 5,5). Оподаткування за пониженою ставкою передбачене для сільськогосподарської продукції та продовольства, медикаментів і медичного обладнання, книг, вантажних і пасажирських перевезень, культурних і культурно-виховних заходів, туристичних і готельних послуг, а також для обідів працівників підприємств протягом робочого дня ПДВ сплачується раз у місяць згідно поданої декларації.

Установлені пільги(продукти їх діяльності звільнені від сплати ПДВ) на :

1) обороти малих підприємств, якщо ці обороти за фінансовий рік не перевищують 70 тис. франків (тепер еквівалента сума в євро);

2) усі операції, пов’язані з експортом;

3) банківську й фінансову діяльність;

4) послуги приватних лікарів і викладачів;

5) сільське господарство й рибальство;

6) адміністративні, соціальні, культурні, спортивні послуги державних установ.

У Великої Британії податок на додану вартість існує з 1973 р. Ставки податку—0,8 і 17,5 %. Звільнені від ПДВ: земля, поштові, страхові та фінансові послуги, освіта й охорона здоров’я , гральний бізнес і лотереї, професійні спілки(тред-юніони), спортивні змагання, твори мистецтв, ритуальні послуги. До товарів з нульовою ставкою відносяться: продукти харчування, ліки, книги та журнали, вугілля, газ та електрична енергія, житлове будівництво, дитяча одежа й взуття, золото, цінні папери, транспортні послуги. Ставка 8% поширюється на послуги по постачанню паливом і електроенергією колективів некомерційного характеру.

Згодом ПДВ поширився в усіх країнах Європейського союзу. Кожна держава встановлювала свої ставки оподаткування. Вони коливаються від 15 у Люксембурзі до 25% у Данії та Швеції. Ставки податку та його вага у податкових доходах і в загальному ВВП в різних країнах членах ЕС наводиться в таблиці 8.6

 

Таблиця 8.6 – Рівень податку на додану вартість і його частка в податкових

доходах та у валовому внутрішньому продукті

 

Країна	Рік введення ПДВ	Питома вага в податкових доходах, %	Питома вага у ВВП, %	Стандартна ставка ПДВ, %
Австрія		21,7	9,1
Бельгія		16,5	7,5
Великобританія		14,7	5,7	17,3
Греція		14,9	5,3
Данія		20,6	9,9
Ірландія		21,3	8,4
Іспанія		13,9	3,9
Італія		15,1	6,2
Люксембург			5,4
Нідерланди		15,7	6,2	17,5
Німеччина		16,9	6,3
Португалія		13,3	4,3
Фінляндія		-	-
Франція		19,9		20,6
Швеція		13,4	6,8
Разом по країнах ЄС				19,3

Світовий досвід, зокрема західноєвропейських країн, дозволив помітити переваги та недоліки податку на додану вартість (рис. 8.14).

У 1992 році податок на додану вартість знайшов місце в податковій системі України, замінивши такі податки – податок з обороту та податок з продаж. За роки дії ПДВ корегувався понад 200 разів.

Зараз використовуються ставки ПДВ у країнах – членах Європейського союзу, які наведені в таблиці 8.6.

Найближчим часом ЕС не збирається відмінити ПДВ, бо він – важливе джерело поповнення Європейського бюджету.

У структурі непрямих податків провідне місце посідає ПДВ – універсальний акциз. Порядок його справляння наведено на рис. 8.15.

Рисунок 8.14 – Переваги та недоліки податку на додану вартість

 

Платниками податку є як юридичні, так і фізичні особи. При цьому особа становиться платником ПДВ, якщо обсяг здійснюваних нею оподатковуваних операцій із продажу товарів (робіт, послуг) досягнув протягом будь-якого періоду за останні дванадцять календарних місяців 3600 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (це положення не розповсюджується на осіб, що здійснюють на митній території України підприємницьку діяльність із торгівлі за готівкові кошти, які є платниками ПДВ без залежності від обсягу оподатковуваних операцій). Така особа зобов'язана зареєструватися як платник ПДВ у податкових органах за своїм місцезнаходженням. Реєстраційна заява має бути подана (надіслана) до органу державної податкової служби не пізніше двадцятого календарного дня, що настає за останнім днем дванадцятимісячного періоду, в якому був досягнутий зазначений обсяг оподатковуваних операцій.

Особи, котрі мають намір здійснювати торгівлю за готівкою, повинні подати реєстраційну заяву не пізніше ніж за десять календарних днів до початку ведення підприємницької діяльності. Орган державної податкової служби зобов'язаний протягом 10 робочих днів надати заявнику свідоцтво про реєстрацію його як платника податку

Таблиця 8.6 – Ставки ПДВ у країнах ЕС

Країна	Стандарт	Пільгова ставка, 1/1
Австрія		12 або 10
Бельгія		12 або 6
Кіпр
Чехія
Данія		-
Естонія
Фінляндія		17 або 8
Франція	19,6	5,5 або 2,1
Німеччина
Греція		8 або 4
Угорщина		15 або 5
Ірландія		13,5 або 4,4
Італія		10,6 або 4
Латвія
Литва		9 або 5
Люксембург		12,9 або 3
Мальта
Нідерланди
Португалія		12 або 5
Польща		7 або 3
Словакія		-
Словенія		8,5
Іспанія		7 або 4
Швеція		12 або 6
Великобританія	17,5

Виключені з переліку платників фізичні особи, що здійснюють торгівлю за готівкові кошти на умовах сплати ринкового збору; юридичні, які вибрали ставку в розмірі 10%, та фізичні особи, що займаються підприємницькою діяльністю і сплачують єдиний податок із суб'єктів малого підприємництва.

Основна ставка за податком на додану вартість становить 20 %. Крім того, існує нульова ставка ПДВ, уведення якої передбачає створення пільгових умов для деяких видів товарів.

 

 

Рисунок 8.15 – Структурно –логічна схема ПДВ

 

Податок за нульовою ставкою обчислюється щодо операцій із:

- продажу товарів, робіт, послуг, що були експортовані платником податку за межі митної території України;

– продажу товарів підприємствами роздрібної торгівлі, які розташовані на території України в зонах митного контролю (безмитних магазинах)

- продажу товарів (робіт, послуг), за винятком підакцизних товарів, грального бізнесу, покупних товарів підприємствами та установами громадських організацій інвалідів;

- продажу переробним підприємствам молока і м'яса сільськогосподарськими товаровиробниками;

- продажу бронетехніки, продукції автомобільної, суднобудівної, літакобудівної промисловості. Ці пільги мають тимчасовий характер та застосовуються в разі виконання встановлених законом вимог.

Не дозволяється застосування нульової ставки податку до операцій з експорту товарів (робіт, послуг) у разі, коли їх звільнено від оподаткування на митній території України.

Наведемо перелік основних операцій, що звільняються від оподаткування:

1 Операції з продажу:

- вітчизняних продуктів дитячого харчування;

- учнівських зошитів, підручників та навчальних посібників вітчизняного виробництва;

- товарів спеціального призначення для інвалідів;

- лікарських засобів за переліком, установленим КМУ;

- путівок на санаторно-курортне лікування дітей тощо.

2 Операції з надання послуг:

- вищої, середньої, професійно-технічної та початкової освіти закладами освіти тощо;

- доставки пенсій та грошової допомоги населенню;

- охорони здоров'я за встановленим переліком;

- реєстрації актів громадянського стану державними органами;

- перевезення пасажирів міським пасажирським транспортом, тарифи, які регулюються державою;

- культового призначення релігійними організаціями;

- з поховання;

- послуг, що надаються бібліотеками тощо.

3 Операції з увезення (імпорту) на митну територію України: товарів, які використовуються для автомобілебудування, суднобудування, літакобудування, виробництва космічної техніки, боєприпасів, бронетехніки тощо.

4 Звільняється від оподаткування надання благодійної допомоги та деякі операції в спеціальних економічних зонах.

У законі чітко визначений перелік операцій платника, які належать і які не належать до об'єкта оподаткування ПДВ (тобто підлягають або не підлягають оподаткуванню ПДВ). До таких об'єктів відносятьоперації платників податків із:

1) продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України;

2) ввезення товарів на митну територію України та отримання робіт (послуг), що надаються нерезидентами для їх використання або споживання на митній території України;

3) вивезення товарів за межі митної території України та надання послуг (виконання робіт) для їх споживання за межами митної території України.

Досить великим є перелік операцій, що виключаються з об'єкта оподаткування ПДВ. Розглянемо основні з них. Не є об'єктом оподаткуванняоперації з:

- випуску, розміщення та продажу за кошти визначених видів цінних паперів, обміну цінних паперів на інші цінні папери; депозитарної, реєстраторської і розрахунково-клірингової діяльності з цінних паперів;

- надання послуг із страхування і перестрахування, соціального та пенсійного страхування;

- обігу валютних цінностей;

- виплати грошових виграшів і винагород;

- випуску державних лотерей;

- надання послуг, що здійснюються фінансово-кредитними установами та органами державної влади;

- виплат дивідендів та роялті;

- передачі основних фондів у формі внеску до статутних фондів юридичних осіб;

- послуг у сфері позашкільної освіти тощо.

Суми ПДВ погашаються. Одним із джерел погашення: є податковий кредит. Якщо платник не має права віднести суми відповідного ПДВ до податкового кредиту, джерелом погашення цих сум залежно від виду придбаних товарів та статусу платника виступають:

- валові витрати — у разі, якщо купуються товари, роботи, послуги виробничого призначення особою, що не є платником ПДВ, або платник виробляє товари, роботи, послуги, що звільнені від ПДВ;

- прибуток, коли придбані товари (роботи, послуги) використовуються для невиробничих цілей;

- збільшення вартості основних фондів у разі придбавання основних фондів, які не підлягають амортизації тощо (рис. 8.16).

Податок на додану вартість у чому має схожі й у чому відмінні ознаки з акцизним збором. Порівняльна характеристика відображена на рис. 8.17.

Мито– непрямий податок, який стягується при перетині митного кордону, тобто при імпорті, експорті та транзиті товарів. Даний податок, як і акцизний збір, включається в ціни товарів, сплачується за рахунок покупця, його ставки диференційовані за групами товарів, перелік яких значно ширший, ніж перелік підакцизних товарів.

Митні збори і митні платежі – це своєрідна плата за виконання митницею своїх обов'язків і послуг, яка використовується для розвитку системи митних органів України.

Мита, які застосовують в Україні, класифікують за такими ознаками:

1) за способом нарахування:

- адвалерне, що нараховується у відсотках до митної вартості товарів, які обкладаються митом;

- специфічне, що нараховується у встановленому грошовому розмірі на одиницю товарів, що обкладаються митом;

- комбіноване, що поєднує обидва ці види митного обкладення;

2) за напрямком переміщення товарів:

- експортне (вивізне), що нараховується на товари при їх вивезенні за межі митної території України;

- імпортне (ввізне), що справляється митницями при надходженні іноземних товарів на внутрішній ринок України;

- транзитне, що справляється митницею при транзиті товару через митну територію України;

3) за призначенням:

- антидемпінгове, що використовується при ввезенні на митну територію України товарів за ціною, яка суттєво нижча їхньої конкурентної ціни та при вивезенні товарів з України за ціною, яка суттєво нижча від ціни інших експортерів подібних товарів, якщо такі операції можуть нанести збиток загальнодержавним інтересам;

- компенсаційне, що використовується при ввезенні чи вивезенні товарів, під час виробництва яких використовувалась субсидія, якщо таке ввезення чи вивезення загрожує вітчизняним товаровиробникам або перешкоджає розширенню виробництва подібних товарів в Україні;

- спеціальне, що використовується як захисний засіб, якщо товари ввозяться на митну територію України в таких кількостях чи на таких умовах, які можуть нанести збиток вітчизняним виробникам подібних;

- сезонне, що встановлюється на окремі товари на термін, не більше чотирьох місяців з моменту його встановлення;

4) за порядком встановлення:

- автономне, що встановлюється країною самостійно, незалежно від міжнародних договорів;

- конвенційне, що встановлюється на основі двосторонніх та багатосторонніх переговорів та зафіксоване в угодах.

Для встановлення фактів, які стають основою для застосування спеціального, антидемпінгового і компенсаційного мита, проводиться розслідування відповідним уповноваженим державним органом згідно з заявою українських чи іноземних зацікавлених державних органів, підприємств, організацій, а також за ініціативою Митного комітету України.

Порядок оплати і ставки мита визначаються Єдиним митним тарифом України. Згідно з законодавством, Єдиний митний тариф — це систематизований звід ставок мита, яким обкладаються товари та інші предмети, що ввозяться на митну територію України або вивозяться за межі цієї території. Єдиний митний тариф базується на міжнародних визнаних нормах і розвивається в напрямку максимальної відповідальності до загальноприйнятих у міжнародній практиці принципів і правил митної справи. Ставки Єдиного митного тарифу є єдиними для всіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності незалежно від форм власності, організації господарської діяльності або територіального розміщення, за винятком випадків, передбачених законами України і її міжнародними договорами.

 

Рисунок 8.16 – Джерела погашення ПДВ, сплаченого постачальникам у складі вартості купівлі товарів, робіт, послуг

	Відмінні ознаки
Податок на додану вартість	Акцизний збір
Об’єкт оподаткування
Оборот від реалізації товарів, робіт, послуг	Оборот від реалізації підакцизних товарів, продукції
База оподаткування
Загальний характер обкладання	Обкладання специфічних товарів (високорентабельних і монопольних)
Етапи нарахування
За вітчизняними товарами
(Частина собівартості + Прибуток + + Акциз) + ПДВ	(Собівартість + Прибуток + Акциз)
За імпортними товарами
(Митна вартість + Митний збір + + Мито + Акциз) + ПДВ	(Митна вартість + Митний збір + + Мито) + Акциз
Періодичність стягнення
Багаторазово на кожному етапі виробництва і реалізації товару	Одноразово на кінцевому етапі виробництва і реалізації товару
Фіскальне стягнення
Стабільність прибутків бюджету	Прибуток залежить від кон’юнктури ринку

 

	Схожі ознаки
Надбавка до ціни товару
Сума податку не залежить від прибутку платника
Платником податку є кінцевий споживач товару
При імпортуванні товару пов’язані з митом і є інструментом регулювання зовнішньоторговельної діяльності

Рисунок 8.17 – Порівняльна характеристика ПДВ і акцизного збору

 

Платниками мита є будь-які юридичні або фізичні особи, котрі здійснюють переміщення через митний кордон України товарів або інших предметів, що підлягають оподаткуванню згідно з чинним законодавством.

Об'єктом оподаткування є митна вартість товарів чи інших предметів, які переміщаються через митний кордон України, або їхні кількісні показники.

Визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України, здійснюється за допомогою застосування таких методів:

- за ціною угоди щодо товарів, які імпортуються, — метод 1;

- за ціною угоди стосовно ідентичних товарів — метод 2;

- за ціною угоди щодо подібних (аналогічних) товарів — метод 3;

- на основі віднімання вартості — метод 4;

- на основі додавання вартості — метод 5;

- резервного — метод 6.

Основним з них є метод за ціною угоди щодо товарів, які їм імпортуються.

Якщо він не може бути використаний, застосовується послідовно кожний з перелічених методів. При цьому кожний наступний метод реалізовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена застосуванням попереднього.

Далі розглянемо, як визначається митна вартість відповідно до перелічених вище методів.

Метод 1 Митною вартістю за методом оцінки за ціною угоди щодо товарів, які імпортуються, є ціна угоди, фактично сплачена, чи така, що підлягає сплаті за товари, котрі імпортуються за при значенням в Україну, на момент перетинання ними митного кордону України.

Метод 2 Для визначення митної вартості за методом оцінки за ціною угоди щодо ідентичних товарів за основу береться ціна угоди стосовно ідентичних товарів. При цьому під ідентичними розуміються товари, однакові за всіма ознаками з тими, що оці нюються.

Метод 3 У разі визначення митної вартості за методом оцінки за ціною угоди щодо подібних (аналогічних) товарів за основу береться ціна угоди стосовно подібних (аналогічних) товарів, які ввозяться (імпортуються) на митну територію України. При цьому під подібними (аналогічними) розуміються товари, котрі хоч і не є однаковими за всіма ознаками, але мають схожі характеристики та складаються зі схожих компонентів, завдяки чому вони виконують однакові функції порівняно з товарами, що оціню ються, та вважаються комерційно взаємозамінними.

Метод 4 Визначення митної вартості товарів за методом оцінки на основі віднімання вартості здійснюється в тому разі, якщо оцінювані, ідентичні чи подібні (аналогічні) товари продаватимуться (відчужуватимуться) на митній території України в незміненому стані.

Для визначення митної вартості товарів за основу береться ці на одиниці товару, за якою оцінювані, ідентичні чи подібні (аналогічні) товари продаються найбільшою партією на території України в час, максимально наближений до часу ввезення, але не пізніше ніж через 90 днів з дати ввезення товарів, що оцінюють ся, покупцю, котрий не є взаємозалежною з продавцем особою.

Від ціни одиниці товару віднімаються, якщо вони можуть бути виділені, такі компоненти:

1) витрати на виплату комісійних винагород, звичайні надбавки на прибуток та загальні витрати у зв'язку з продажем на митній території України товарів того самого класу та виду;

2) суми ввізного (імпортного) мита, податків, зборів та інших
платежів, що підлягають сплаті в Україні у зв'язку з ввезенням
(імпортом) чи продажем (відчуженням) товарів;

3) звичайні витрати, понесені в Україні на навантаження, вивантаження, транспортування, страхування.

Метод . Для визначення митної вартості товарів за методом оцінки на основі додавання вартості за основу береться ціна то варів, розрахована способом додавання:

1) вартості матеріалів та витрат, понесених виробником у
зв'язку з виробництвом оцінюваних товарів;

2) загальних витрат, характерних для продажу (відчуження) в
Україну з країни вивезення товарів того самого виду, у тому числі витрат на навантаження, вивантаження, транспортування, страхування до місця перетинання митного кордону України, та інших витрат;

3) прибутку, що його звичайно одержує експортер у результаті поставки в Україну таких товарів.

Метод 6 Якщо митна вартість не може бути визначена способом послідовного застосування методів, зазначених вище, або митний орган аргументовано вважає, що ці методи не можуть бути використані, митна вартість оцінюваних товарів визначається з урахуванням світової практики.

Єдиний митний тариф України передбачає три види ставок, які відрізняються розмірами:

1 Преференційні ставки використовуються:

- до товарів, які походять із країн, що входять разом з Україною в митні союзи;

- при встановленні спеціального преференційного митного режиму відповідно до міжнародних договорів;

- до товарів, які походять з країн, що розвиваються (крім продукції тваринництва, харчової промисловості, продуктів рослинного походження).

2 Пільгові ставки використовуються до товарів, які по ходять:

- з країн, що користуються в Україні режимом найбільшого сприяння (Австрії, Великобританії, Італії, США, Німеччини, Франції та ін.);

- з країн, що розвиваються (за винятком товарних груп,
за якими застосовуються преференційні ставки).

3 Повні (загальні) ставки застосовуються до інших товарів і предметів.

Вивізне мито є одним із інструментів структури експорту. Ставки вивізного мита затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Процес справляння мита має розгалужену систему пільг. Так, від сплати мита повністю звільняються:

- транспортні засоби, що здійснюють регулярні міжнародні
перевезення вантажів;

- валюта України, іноземна валюта та цінні папери;

- товари, що підлягають оберненню у власність держави;

- товари та предмети, що стали в результаті пошкодження
непридатними для використання та багато інших.

Для фізичних осіб встановлені такі пільги. Не підлягають оподаткуванню в процесі ввезення товарів на митну територію України:

товари, сукупна вартість яких не перевищує суму, еквівалентну 200 евро;

товари, що були попередньо вивезені (переслані) громадянами за митний кордон України під письмове зобов'язання про їх зворотне ввезення і ввозяться (пересилаються) назад на митну територію України за наявності відповідної вивізної митної декларації тощо.

Громадяни можуть ввозити алкогольні напої та тютюнові вироби на митну територію України без сплати податків, установлених на імпорт, у таких кількостях (з розрахунку на одну особу, яка досягла 18 років):

а) 2 л вина та 1 л міцних алкогольних напоїв;

б) 200 цигарок або 50 сигар, або 250 г тютюну, або набір таких
виробів загальною вагою не більше 250 г.

Законодавством передбачено пільги щодо сплати мита, порядок повернення надміру сплаченого та стягнення недобраного мита. Так, сума надміру стягнутого мита підлягає поверненню власникові товарів та інших предметів на його вимогу протягом одного року з моменту митного оформлення. Мито, не сплачене в терміни, на які було надано відстрочку та розстрочку сплати, а так само не сплачене в результаті інших дій, що спричинили його недобір, стягується за розпорядженням митних органів України в безспірному порядку.

Практично всі держави світу поповнюють свій бюджет надходженнями від імпортного, експортного та транзитного мита. Тільки в останні роки надходження до державного бюджету Республіки Індії складали до 30%.

Якщо розглянуті податки були непрямими, то це не виключало наявність прямих. Значення останніх не можна недооцінити. Серед різних видів прямого оподаткування виділяється податок на прибуток підприємств. Він діє в усіх країнах, і його питома вага в бюджетах різних країн становить від 10 у Швейцарії до 53% в Італії. У майже в 30 країнах середня ставка становить 36,25%. У Новій Зеландії вона дорівнює 48, у Німеччині – 45, у Бельгії – 40, в Австрії, Чехії та США – 39, в Ірландії та Канаді – 38, в Японії – 37,5%. Нижчі ставки діють у Данії (34), Великій Британії (33), Туреччині (27,5), Угорщині (18%).

Про питому вагу податку на корпорації у відсотках до ВВП у окремих країнах свідчать дані за 1975 і 1997 рр. У більшості в 1997р., крім Великої Британії, відсоток податку в ВВП збільшився (рис. 8.18).

Податок на прибуток в Україні був уведений у 1991р. (з 1992 по 1994р. стягувався податок на дохід підприємств). За час використання характеризувався не лише частим варіюванням об’єкта оподаткування, але й зміною складу платників, пільг, ставок, строків сплати, механізму стягнення.

Рисунок 8.18 – Податок на корпорації у відсотках до ВВП

 

Податок на прибуток підприємств в Україні має вагоме фіскальне значення, чим відрізняється від аналогічних податків в економічно розвинутих країнах. Це обумовлено, перш за все, пропорціями в розподілі ВВП, які склалися історично: у централізовано-плановій економіці основну масу доходів бюджету становили надходження від державних підприємств і досить незначну - податки з населення, оскільки штучно стримувався фо

Развернуть

Открыть в широком формате