Проблема пізнання у філософії - раздел Образование, Поняття та структура світогляду Пізнання – Процес Цілеспрямованого, Активного Відображення Дійсності В Свідом...
Пізнання – процес цілеспрямованого, активного відображення дійсності в свідомості людини, зумовлений суспільно-історичною практикою людства. Він є предметом дослідження такого розділу філософії, як теорія пізнання. Теорія пізнання (гносеологія) – це розділ філософії, що вивчає природу пізнання, закономірності пізнавальної діяльності людини, її пізнавальні можливості та здібності; передумови, засоби та форми пізнання, а також відношення знання до дійсності, закони його функціонування та умови й критерії його істинності й достовірності. Головним у теорії пізнання є питання про відношення знання про світ до власне світу, чи спроможна наша свідомість (мислення, відчуття, уявлення) давати адекватне відображення дійсності.
Вчення, що заперечує можливість достовірного пізнання сутності дійсності, дістало назву агностицизму. Помилковим є уявлення про агностицизм як про вчення, що заперечує пізнання взагалі. Агностики вважають, що пізнання можливе лише як знання про явища (Кант) або про власні відчуття (Юм). Головною ознакою агностицизму є заперечення можливості пізнання саме сутності дійсності, яка прихована видимістю.
Проте слід зазначити, що агностицизм виявив-важливу проблему гносеології – що я можу знати? Це питання стало провідним у праці Канта «Критика чистого розуму» і досі залишається актуальним. Агностицизм все знання зводить або до звички, пристосування, специфічної організації психічної діяльності (Юм), або до конструктивної діяльності розсудку (Кант), утилітарної користі (прагматизм), до прояву специфічної енергії органів чуття (Мюллер), до «символів», «ієрогліфів» (Гельмгольц, Плеханов), до результатів угоди між вченими (конвенціоналізм), до відображення відношень між явищами, а не їхньої природи (Пуанкаре, Берг-сон), до правдоподібності, а не об’єктивної істинності його змісту (Поппер). Спільна ідея – знання не дає відображення сутності дійсності, а в кращому випадку обслуговує утилітарні потреби та запити людини.
Принципову можливість пізнання визнають не лише матеріалісти, а й більшість ідеалістів. Проте у вирішенні конкретних гносеологічних проблем матеріалізм і ідеалізм докорінно відрізняються. Ця різниця проявляється як у розумінні природи пізнання, так і в самому обґрунтуванні можливості досягнення об’єктивно істинного знання, а найкраще – у питанні про джерела пізнання. Для ідеалізму, який заперечує існування світу незалежно від свідомості, пізнання уявляється як самодіяльність цієї свідомості. Свій зміст знання отримує не з об’єктивної дійсності, а з діяльності самої свідомості; саме вона і є джерелом пізнання.
Згідно з матеріалістичною гноселогією джерелом пізнання, сферою, звідки воно отримує свій зміст, є існуюча незалежно від свідомості (як індивідуальної, так і суспільної) об’єктивна реальність. Пізнання цієї реальності – це процес творчого відображення її в свідомості людини. Принцип відображення виражає сутність матеріалістичного розуміння процесу пізнання. Знання – це суб’єктивний образ об’єктивного світу. Проте є принципова різниця в розумінні процесу пізнання як відображення дійсності домарксистським матеріалізмом та сучасною матеріалістичною теорією пізнання.
Сучасна наукова гносеологія ґрунтується на таких основоположеннях.
1. Принцип об’єктивності, тобто визнання об’єктивного існування дійсності як об’єкта пізнання, її незалежності від свідомості та волі суб’єкта
2. Принцип пізнаванності, тобто визнання того факту, що людські знання в принципі здатні давати адекватне відображення дійсності, її об’єктивно істинну картину; що пізнанню людини в принципі немає меж, хоч на кожному історичному етапі пізнання обмежене рівнем розвитку практичної діяльності людства.
3. Принцип активного творчого відображення, тобто визнання того, що процес пізнавання – це цілеспрямоване творче відображення дійсності в свідомості людини. Пізнання виявляє об’єктивний зміст реальності як діалектичної єдності дійсності і можливості, відображаючи не тільки дійсно існуючі предмети та явища, а й усі їхні можливі модифікації.
4. Принцип діалектики, тобто визнання необхідності застосування до процесу пізнання основних принципів, законів, категорій діалектики.
5. Принцип практики, тобто визнання су спільно-історичної предметно-чуттєвої діяльності людини, спрямованої на перетворення природи, суспільства та самої себе, основою, рушійною силою, метою пізнання та критерієм істини.
6. Принцип історизму, який вимагає розглядати усі предмети та явища в їхньому історичному виникненні і становленні, а також через призму історичних перспектив їхнього розвитку, через генетичний зв’язок з іншими явищами та предметами дійсності.
7. Принцип конкретності істини, який наголошує, що абстрактної істини не може бути, істина завжди конкретна, кожне положення наукового пізнання слід розглядати в конкретних умовах місця та часу
Процес пізнання, будучи процесом активного творчого відтворення дійсності у свідомості людини в результаті її діяльного предметно-практичного відношення до світу, можливий лише при взаємодії людини з явищами дійсності. Цей процес у гносеології осмислюється через категорії «суб’єкт» та «об’єкт». Суб’єкт пізнання, згідно з сучасною філософією, – це реальна людина, суспільна істота, наділена свідомістю, насамперед у таких її проявах, як мислення, чуття, розум, воля, яка засвоїла історично вироблені людством форми та методи пізнавальної діяльності і тим самим розвинула свої пізнавальні здібності і оволоділа історично конкретними здатностями до цілеспрямованої пізнавальної діяльності.
Суб’єкт пізнання визначається і як суспільство в цілому. Проте слід мати на увазі, що суспільство не має надлюдських, надіндивідуальних органів пізнання. Суспільство виступає суб’єктом пізнання опосередковано, через пізнавальну діяльність окремих людей. Суб’єктом пізнання є людина не як біологічна істота, а як продукт суспільно-історичної практики. Кожна людина реалізує себе в пізнанні як суспільна істота.
Об’єкт пізнання – це те, на що спрямовується пізнавальна діяльність суб’єкта. Об’єктом пізнання може бути в принципі вся дійсність, але лише в тій мірі, в якій вона увійшла в сферу діяльності суб’єкта. Поняття «об’єкт» та «об’єктивна реальнісіь» пов’язані між собою, але не тотожні за своїм змістом. Об’єктом е не вся об’єктивна реальність, а лише та її частина, що вже введена в практику людства і становить коло його пізнавальних інтересів. Об’єктом пізнання виступають не, лише явища природи, а й суспільства, і сама людина, і відносини між людьми, їхні взаємини, а також свідомість, пам’ять, воля, почуття, духовна діяльність взагалі, в усій поліфонії її проявів.
Процес пізнання можливий лише при наявності взаємодії суб’єкта та об’єкта, в якій суб’єкт є носієм діяльності, а об’єкт – предметом, на який вона спрямована. Результатом процесу пізнання є пізнавальний образ (суб’єктивний образ) дійсності, який є діалектичною єдністю суб’єктивного та об’єктивного. Пізнавальний образ завжди належить суб’єкту.
Специфіка сучасного розуміння істини полягає, по-перше, в тому, що дійсність відображена в істині, трактується як об’єктивна реальність, яка існує незалежно від свідомості і сутність якої виявляється через явище;
по-друге, пізнання та його результат – істина нерозривно пов’язані з предметно-чуттєвою діяльністю людини, з практикою, достовірне знання сутності та її проявів відтворюється в практиці. Істина – це адекватне відображення об’єкта суб’єктом, яке відтворює об’єкт таким, яким він існує незалежно від свідомості суб’єкта пізнання.
74. Соціально-практична обумовленість пізнавальної діяльності.
Процес пізнання, будучи процесом активного творчого відтворення дійсності у свідомості людини в результаті її діяльного предметно-практичного відношення до світу, можливий лише при взаємодії людини з явищами дійсності. Цей процес у гносеології осмислюється через категорії «суб’єкт» та «об’єкт». Суб’єкт пізнання, згідно з сучасною філософією, – це реальна людина, суспільна істота, наділена свідомістю, насамперед у таких її проявах, як мислення, чуття, розум, воля, яка засвоїла історично вироблені людством форми та методи пізнавальної діяльності і тим самим розвинула свої пізнавальні здібності і оволоділа історично конкретними здатностями до цілеспрямованої пізнавальної діяльності.
Суб’єкт пізнання визначається і як суспільство в цілому. Проте слід мати на увазі, що суспільство не має надлюдських, надіндивідуальних органів пізнання. Суспільство виступає суб’єктом пізнання опосередковано, через пізнавальну діяльність окремих людей. Суб’єктом пізнання є людина не як біологічна істота, а як продукт суспільно-історичної практики. Кожна людина реалізує себе в пізнанні як суспільна істота.
Об’єкт пізнання – це те, на що спрямовується пізнавальна діяльність суб’єкта. Об’єктом пізнання може бути в принципі вся дійсність, але лише в тій мірі, в якій вона увійшла в сферу діяльності суб’єкта. Поняття «об’єкт» та «об’єктивна реальнісіь» пов’язані між собою, але не тотожні за своїм змістом. Об’єктом е не вся об’єктивна реальність, а лише та її частина, що вже введена в практику людства і становить коло його пізнавальних інтересів. Об’єктом пізнання виступають не, лише явища природи, а й суспільства, і сама людина, і відносини між людьми, їхні взаємини, а також свідомість, пам’ять, воля, почуття, духовна діяльність взагалі, в усій поліфонії її проявів.
Пізнання може 6ути спрямованим на дослідження не лише об’єктивного світу й ідеальних об’єктів, наприклад, числа, площини, абсолютно чорного тіла, ідеального газу, рівномірно-прямолінійного руху і т. д. Ідеальні об’єкти – це ідеальні образи об’єктивно існуючих предметів та явищ, які одержуються суб’єктом у результаті абстрагування та ідеалізації і які виступають замінниками реальних предметно-чуттєвих об’єктів. Необхідність виділення ідеальних об’єктів зумовлена прогресуючим розвитком науки, все глибшим її проникненням в сутність дійсності. Об’єкт пізнання, таким чином, це частина об’єктивної і частина суб’єктивної реальності, на яку спрямована пізнавальна діяльність суб’єкта. Об’єкт не є чимось раз і назавжди рівним собі, він постійно змінюється під впливом практики та пізнання, розширюючись та поглиблюючись.
Сучасна матеріалістична гносеологія розглядає суб’єкт та об’єкт у діалектичному взаємозв’язку, взаємодії, єдності, де активною стороною є суб’єкт пізнання. Проте активність суб’єкта у пізнанні слід розуміти не в значенні творення об’єктивного світу та законів його розвитку, а в значенні творчого характеру їх відкриття та виразу мовою науки, в формуванні та розвитку форм, засобів та методів пізнавальної діяльності.
Процес пізнання можливий лише при наявності взаємодії суб’єкта та об’єкта, в якій суб’єкт є носієм діяльності, а об’єкт – предметом, на який вона спрямована. Результатом процесу пізнання є пізнавальний образ (суб’єктивний образ) дійсності, який є діалектичною єдністю суб’єктивного та об’єктивного. Пізнавальний образ завжди належить суб’єкту.
75. Єдність чуттєвого та раціонального, логіки та інтуїції у пізнанні.
Все темы данного раздела:
Світогляд як духовно-практичний феномен
Аналізові світогляду,, проясненню даного поняття філософи України приділяли пильну увагу, особливо починаючи з 80-х років. Добре відомі праці В. І. Шинкарука, В. П. Іванова, М. В. Поповича та інших
Найбільш вивченими історичними типами світогляду є міф, релігія та філософія.
Першим дійшов висновку про те, що міф є стадією розвитку свідомості, яка відповідає певній історичній добі, французький культуролог Л. Леві-Брюль. Щоправда, він спирався на плідну думку німецького
Філософія. Її предмет та функції
Філософія як теоретичний світогляд поряд із наукою, мистецтвом, мораллю, правом як формами суспільної свідомості – одне з найважливіших надбань людської культури. Історично так склалось, що саме фі
Роль філософії у житті суспільства
Фундаментальна роль належить філософії у розвитку і обґрунтуванні культури людства. У теоретичному плані культуроохоронна та культуротворча роль філософії полягає у розробці онтології культури, у в
Філософія Стародавньої Індії
Зародки філософського мислення в Індії сягають глибокої давнини (2500—2000 рр. до н. е.). Зміст цього мислення відображають Веди, Брахмани і Упанішади. Веди – стародавні пам’ятники індійсько
Філософія Стародавнього Китаю
Серед народів, які стояли біля витоків людської цивілізації, чільне місце посідає і китайський народ. Становлення філософської думки у Стародавньому Китаї спостерігається вже у VII ст. до н. е. Про
Філософія стародавніх Греції і Риму
Становлення філософії Стародавньої Греції відбувалося в VI—V ст. до н. е. Саме в цей період мудреці-філософи протиставляють міфологічно-релігійним уявленням наївно-стихійний філософський світогляд.
Середньовічна філософія
Виникненню середньовічної філософії передував ряд змін не тільки у сфері економічно-політичних віднвсин, а передусім у світоглядній орієнтації тодішнього суспільства, Розвиток монотеїстичної релігі
Філософія епохи Відродження
XIV – поч. XVII ст. в історії Європи прийнято. називати епохою Відродження, Ренесансу (від фр. репаіаапсе – відродження). Цей термін вживається на означення відродження античної культ
Філософія Нового часу
Філософія Нового часу історичними передумовами свого формування має утвердження буржуазного способу виробництва в Західній Європі, наукову революцію XVI—XVII ст., становлення експериментального при
Проблема субстанції у філософії ХVII ст.
Субстанція – це істинне, суттєве, самодостатнє, самопричинне буття, яке породжує всю багатоманітність світу. В епоху Відродження субстанція розумілась як Єдине, органічна і гармонійна єдніст
Німецька класична філософія
Німецька класична філософія є значним і вагомим •тапом у розвитку світової філософії. Вона представлена сукупністю філософських концепцій Німеччини чайже за сто років, зокрема, такими оригінальними
Марксистська філософія
Наступним етапом розвитку світової філософської думки стала марксистська філософія Вона сформувалась на багатому грунті попередніх філософських систем. Марксистська філософія, і в цьому одна з її с
Психоаналіз і неофрейдизм
Однією з найвпливовіших ідейних течійXX ст.. став психоаналіз. Виникнувши в рамках психіатрії як своєрідний підхід до лікування неврозів, психоаналіз спочатку не претендував
Екзистенціальна філософія та її різновиди
Однією з провідних течій суспільної думки XX ст. є екзистенціальна філософія, що на перший план висунула ідею абсолютної унікальності людського буття, зосередившись навколо проблеми людини т
Філософія періоду Відродження
У XIV—XVI сг. філософію України оригінальне представляли єресі Філософські ідеї єретиків проявлялися у світоглядній оцінці діяльності церковної ієрархії, ченців. Єретики пропагували критичне ставле
Філософія Г. С. Сковороди
Видатний український філософ Г. С. Сковорода (1722-1794) був вихованцем Києво-Могилянської академії Сковорода вважав найважливішою з усіх наук науку про людину та іі щастя. Роздуми Сковороди
Філософські ідеї Т. Г. Шевченка
Після Г. Сковороди вперше з новою силою зазвучала філософія українського духу у творчості Т. Г. Шевченка (1814—1861). Ця філософія глибоко індивідуальна, особиста і, разом з тим, ґрунтувалас
Київська релігійно-філософська школа. П.Д. Юркевич
В середині XIX ст. в Києві склалась релігійно-філософська школа, представники якої відіграли істотну роль в історії української культури. Центром школи стає Київська духовна академія. Згодом другим
Філософія України другої половини XIX – початку XX ст.
Значний вплив на розвиток філософії в Україні мала творчість українського вченого зі світовим ім’ям, визнаного фахівця в галузі загального мовознавства, фольклору, етнографії 0. 0. Потебні (
Світ як єдність об’єктивної дійсності і людських сутнісних сил
Знання про світ – складова частина вчення про людину. Тільки через пізнання світу, його сутності, структурних рівнів організації, законів розвитку та існування людина може пізнати саму себе, свою п
Єдність матерії, руху, простору, часу
Спочатку поняття «матерія» ототожнювалось із конкретним матеріалом, з якого складаються тіла і предмети (камінь, вода, земля, дерево, глина тощо). Узагальнюючи здобутки минулих часів, Арістотель у
Поняття закону
Мова не йде про юридичні закони. Ми ведемо мову про закони збереження енергії та речовини чи про закон всесвітнього тяжіння, то було б безглуздям стверджувати, що ми зможемо їх скасувати чи свідомо
Поняття закону
Мова не йде про юридичні закони. Ми ведемо мову про закони збереження енергії та речовини чи про закон всесвітнього тяжіння, то було б безглуздям стверджувати, що ми зможемо їх скасувати чи свідомо
Принципи діалектики
Принцип (від лат. рппсіртпі – начало, основа) вихідна ідея, первоначало, що лежить в основі певної сукупності фактів, теорії, науки або внутрішнє переконання людини. ті практичні засади, котрими во
Альтернативи діалектики
Поняття «діалектики», якщо розглядати його. в історико-філософському аспекті, має декілька визначень: 1) в античній філософії поняття «діалектика» означало мистецтво суперечки, суб’єктивне вміння в
Категорії діалектики
З’ясовуючи закони діалектики, ми користувались такими поняттями, як зв’язок, взаємодія, відношення, кількість, якість, властивість, міра, стрибок, відмінність, суперечність, протилежність, антагоні
Одиничне, особливе і загальне
Вивчення речей, предметів об’єктивної дійсності переконує нас в тому, що кожна річ, явище, з одного боку, має якісь строго індивідуальні ознаки, завдяки яким ми і розрізняємо ці речі, з іншого – ко
Закон єдності та боротьби протилежностей
Ще Геракліт помітив, що все в світі складається з протилежностей, їхня боротьба і визначає сенс будь-якої речі, процесу. Діючи одночасно, ці протилежності утворюють напружений стан, котрим і визнач
Закон взаємного переходу кількісних змін у якісні
Щоб з’ясувати суть закону взаємного переходу кількісних змін у якісні, його прояви й діяння, необхідно розкрити зміст таких категорій, як якість, кількість, властивість, міра, стрибок. Якість – це
Закон заперечення заперечення
Закон заперечення заперечення – один із основних законів діалектики, який відображає поступальність, спадкоємність у процесі розвитку предметів і явищ об’єктивної дійсності. Вперше у філософії розг
Виникнення і природа свідомості
У світі довкола нас немає нічого дивовижнішого і загадковішого за людський розум, інтелект, свідомість. Стало звичайним твердження: все, що існує поза нами і нашою свідомістю, є нічим іншим, як кон
Генезис свідомості
Свідомість сучасної людини є продуктом всесвітньої історії, результатом багатовікового розвитку практичної і пізнавальної діяльності, багатьох поколінь людей. Але щоб її зрозуміти, необхідно з’ясув
Визначальна роль соціальності у виникненні свідомості
Не применшуючи значення бюлого-фізіологічних передумов у виникненні свідомості, слід підкреслити, що здатність відображення об’єктивного світу в ідеальних образах з’явилась саме в процесі еволюції
Основні фактори антропосоціогенезу
В основу філософського трактування антропосоціогенезу покладено трудову теорію. Марксизмові належить трудова теорія походження людини, яка аналізує механізм трансформації біологічного в соці
Людина: індивід, індивідуальність, особистість
З давніх-давен філософи прагнуть розкрити суть людини, її світ, зміст, її життя. Відомий поет Стародавньої Греції Евріпід говорив, що в світі багато дивних див, та найдивніше з них - людина.
Структура свідомості, її основні рівні
Свідомість не зводиться до психіки людини. Поняття свідомості більш вузьке порівняно з поняттям «психіка людини». Психіка складається із таких духовних утворень, як свідоме і несвідоме, що є багато
Суспільна психологія й ідеологія
Важливими елементами структури суспільної свідомості виступають суспільна психологія та ідеологія.
Суспільна психологія являє собою сукупність поглядів, почуттів, емоцій., настроїв, звичок
Сутність духовного життя суспільства
Суперечливий процес розвитку суспільних відносин, зростання ролі суб’єктів цих відносин, людини, особистості зумовлює необхідність пошуку оптимальних шляхів функціонування, збагачення духовного жит
Антропосфера, соціосфера, біотехносфера
З появою людини в історії біосфери розпочався новий період. Об’єднавшись у групи, роди і племена, застосовуючи знаряддя праці і вогонь, люди стали активно впливати на біосферу і самі пристосовувати
Екологія та екологічні проблеми в Україні
Слово "екологія" походить від грецьких оіТгод" — оселя і Іодої — вчення. Екологія — це наука про навколишнє середовище, оселю, людину, її взаємодію із цим середовищем’ і шляхи забезп
Географічне середовище.
Одним із найважливіших понять соціальної філософії є поняття географічного середовища. Людина живе на Землі в межах тоненької сфери, саме тут вона реалізує свої творчі сили. Ця зона називається гео
Народонаселення - передумова та суб’єкт історичного процесу
Поряд із природним середовищем суттєвим фактором розвитку суспільства є народонаселення. Цю сторону природи людини вивчає наука демографія (від гр.— народ і — пишу) Вона досліджує динаміку чисельно
Виміри цінностей людського буття
Основна форма, в якій функціонують цінності, – ідеал. Особливістю ідеалу є його нездійсненність. У цьому проявляється абсолютність ідеалу, його безкінечність, принципова недосяжніс
Єдність чуттєвого і раціонального, логіки та інтуїції у пізнанні
Пізнання людиною світу починається з чуттєвого контакту зі світом, з «живого споглядання». Під «живим спогляданням» розуміють чуттєве відображення дійсності в таких формах, як відчуття, сприйняття,
Методологія наукового пізнання
Під методологією розуміють вчення, науку про методи наукового пізнання та перетворення дійсності; це один з аспектів гносеології, який розробляється таким її розділом, як логіка та методологія наук
Філософія і культура
Культура і філософія тісно пов’язані між собою як можуть бути пов’язані між собою ціле і його частина, складова.
Будь-яка культура в антропологічному значенні слова містить у собі певне св
Синтезуюча природа творчості
За основу визначення творчості можуть братися різні факторії: предмет, результат, процес, суб’єкт, метод творчості. Саме цим пояснюється різноманітність дефініцій творчості. Проте в більшості визна
Поняття соціального в філософії. Соціум як історичний процес
Людство ще не знайшло більш-менш прийнятної і обґрунтованої відповіді на питання, що ж таке соціальне. Тому нині, як і дві тисячі років тому, над визначенням якості феномена соціального треба мірку
Суспільство як система і життєдіяльність людини
Зрозуміти суспільство як об’єктивний процес, пізнати закономірності його функціонування, розвитку – це головне завдання соціальної філософії. І хоч в історико-філософському ракурсі в розумінні сусп
Діяльність як спосіб існування соціального
Як суб’єкт людина має насамперед мислити і діяти, діяти й мислити. Теологія вважає, що спочатку було слово. Наука віддає перевагу ділу. Соціальна філософія виходить з одвічної єдності слова та діла
Суб’єкти суспільного розвитку
Поняття «суб’єкт» (від лат.– той, що лежить знизу, що знаходиться в основі) добре відоме ще з перших лекцій з філософії. Нагадаємо лише, що це – носій предметно-практичної діяльності і пізнання, дж
Поняття рушійні сили розвитку суспільства
У соціальній філософії рушійні сили пов’язуються з суперечностями суспільного розвитку та їх вирішенням, з соціальним детермінізмом, з об’єктивними та суб’єктивними чинниками історії, з діяльністю
Необхідність та свобода у практичній діяльності
У історії суспільної думки свобода традиційно розглядалась у її співвідношенні з необхідністю. Необхідністю вважалась, як правило, доля, визначеність, що керує вчинками людини.
Філософське
Поняття суспільного виробництва
Праця – це цілеспрямована діяльність людей, у процесі якої вони перетворюють та пристосовують предмети природи для задоволення своїх потреб.
Людська праця відрізняється від тваринно-інстин
Виробничі відносини
Матеріальна виробнича діяльність людей стала основою виникнення і розвитку суспільних зв’язків та відносин, тобто людського суспільства. Спільна праця згуртовувала людей, робила їх постійне спілкув
Взаємозв’язок продуктивним сил та виробничих відносин
Вони завжди перебувають у тісному взаємозв’язку і діалектичній єдності. Слід зазначити, що виробничі відносини похідні, вторинні щодо продуктивних сил. Нові продуктивні сили, хоч і стихійно, але за
Сутність науково-технічної революції
Задовольняючи свої потреби, люди мають справу не лише з природою, яку використовують, пристосовують до своїх вимог, а також з так званою «другою природою», тобто з тим, що вони створюють. «С
Соціальні наслідки НТР
З’ясувавши сутність та основні напрямки сучасного етапу науково-технічної революції, доцільно перейти до характеристики її соціальних наслідків. НТР – явище глобального характеру, воно охопл
Роль філософії у вирішенні проблем особистості, проблем суспільства
Політик, і художник, і взагалі будь-яка людина стає філософом, коли, спираючись на власний досвід, розмірковує про вічні питання: про зміст і сенс життя, свободу, істину та ін. Інша справа: чи стаю
Формаційний підхід у філософії історії
У сучасній філософії історії співіснують два підходи до типології суспільства, які частково заперечують, але й доповнюють одне одного — формаційний і цивілізаційний. Основною проблемою, на вирішенн
Поняття соціального передбачення і прогнозування майбутнього
Проблема майбутнього і його передбачення належить до тих «вічних» тем, інтерес до яких закономірно зростає в міру суспільного прогресу
Ще в сиву давнину люди намагалися підняти завісу над
Цивілізація і культура
Термін «культура» використовується людством віддавна. Спочатку він розглядався в значенні вирощування сільськогосподарських рослин, пізніше — в переносному розумінні як вирощування розуму, тобто ви
Необхідність та свобода у практичній діяльності
У історії суспільної думки свобода традиційно розглядалась у її співвідношенні з необхідністю. Необхідністю вважалась, як правило, доля, визначеність, що керує вчинками людини.
Філософське
Новости и инфо для студентов