Вексель. Проблеми вексельного обігу в Україні

 

Вексель - цінний папір, що підтверджує безумовне грошове зобов'язання боржника (векселедавця) спла­тити після настання певного терміну визначену суму грошей власнику векселя (векселетримачеві).

В Україні вексельний обіг регламентується такими законо­давчими актами:

Закон України "Про цінні папери та фондову біржу ".

Закон України "Про приєднання України до Женевської кон­венції 1930 року", якою запроваджено "Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі" від 6 липня 1999 року.

Указ Президента України від 14 вересня 1994 року № 530/94 "Про випуск в обіг векселів для покриття взаємної заборгова­ності суб'єктів підприємницької діяльності України".

Указ Президента України від 26 липня 1995 року "Про роз­ширення сфери обігу векселів".

В Україні використовуються два види векселів:

1. простий;

2. переказний (тратта).

Простий вексель являє собою борговий цінний папір, який містить просту, нічим не обумовлену обіцянку векселедавця виплатити певну суму грошей при настанні певного терміну.

Переказний вексель — це борговий цінний папір, який містить нічим не обумовлене письмове розпорядження креди­тора, адресоване боржнику, про те, щоб останній виплатив за пред'явленням або в день, указаний у векселі, певну суму гро­шей певній особі, або за наказом останньої, або пред'явнику векселя.

Передача переказного векселя здійснюється за допомогою індосаменту. Індосамент виконується на звороті векселя або на додатковому аркуші (алонжі). У разі використання алонжа ос­танній має бути прикріплений до векселя. За своїм змістом індосамент повинен бути простим і нічим не обумовленим.

За формою передачі індосамент може бути двох видів: імен­ний та бланковий. Іменний індосамент повинен мати дві не­обхідні частини: підпис особи, що передає вексель, і вказівку нового векселетримача, якому передається право за векселем. Для передачі векселя за бланковим індосаментом достатньо лише підпису індосанта. Отримавши вексель за бланком, векселе­тримач має три можливості: заповнити бланк від імені третьої особи (або й від власного імені), Індосувати в свою чергу вексель через бланк або ж на чиєсь ім'я або ж передати вексель третій особі, не заповнюючи бланка та не надписуючи індосаменту.

Між простим (соло) векселем та переказним (тратта) існує багато спільних рис. Велика частина їхніх обов'язкових реквізитів збігається. Вексельні відносини в обох випадках, як правило, випливають і пов'язані з угодою, що стала підставою для видачі векселя. Ці векселі надають векселетримачеві право вимагати зазначену у векселі суму у визначений термін. Предметом обох документів можуть бути тільки гроші. Обидва види цих фінансо­вих інструментів є абстрактними і безумовними, тобто не пов'я­заними з настанням яких-небудь подій або обставин. Усяка така умова робить векселі недійсними. Можливі посилання на інші обставини повинні проставлятися окремо від основного тексту.

Терміни платежу за векселями можуть бути виражені тільки одним зі способів, передбачених вексельним законодавством. Виставлення векселів на пред'явника не допускається. Заборо­няється також дроблення вексельних сум. Однаковими є й терміни давності за вексельними вимогами. Термін дії претензій до акцеп­танта становить 3 роки, до індосантів і векселедавців — 1 рік. Термін давності вимог одного з індосантів, що оплатив вексель, до трасанта й інших осіб, що здійснили переказні написи, стано­вить 6 місяців.

Що відрізняє простий і переказний векселі, то це, у першу чергу, зрозуміліший характер боргового зобов'язання, вираже­ний у простому векселі. Тут спочатку беруть участь дві особи. Перша особа — це векселедавець, що виписує вексель і одно­часно с платником за ним. Друга особа — ремітент — перший одержувач за векселем. Він же — перший векселетримач, пе­ред яким платник бере відповідне зобов'язання. Тут головний вексельний боржник — векселедавець, до якого з боку векселе­тримача може бути пред'явлений прямий позов.

Переказний вексель набагато складніший у використанні, що є однією з причин його меншого застосування. В одному документі тут фактично виражені два боргові зобов'язання: платника перед трасантом (надписантом) і трасанта перед ре­мітентом (одержувачем). Головним боржником тут є акцеп­тант. Відмінність між векселями і в природі особи, що випи­сує вексель. У простому векселі — це боржник, а в переказному — кредитор. Звідси і розбіжності за характером самих век­селів. У простому векселі — це особисте зобов'язання сплати,

а в переказному — вказівка (наказ) сплатити третій особі (ре­мітентові). Відмінність між векселями — і в характері їхнього використання. Переказний вексель частіше використовується для кредитування торгівлі, у тому числі зовнішньої, тоді як простий вексель — при оформленні позичок.

Якщо розглядати векселі за термінами оплати, то їх можна розподілити на чотири типи. Поточні — до терміну оплати за­лишилося більш як місяць, термінові — менш як місяць, про­строчені — термін оплати закінчився, але минуло не більш як рік, і безнадійні — термін несплати перевищив один рік.

З вексельним обігом пов'язуються небезпідставні сподіван­ня щодо оздоровлення вітчизняної економіки. Однак форму­вання вексельних відносин серед суб'єктів господарської діяль­ності, яке викликало позитивні економічні зрушення, виявило водночас і чимало негативних явищ. Останні значною мірою пояснюються пошуковим характером відродження векселя, за­стосування якого у господарському обороті припинилося внас­лідок проведення фінансово-кредитної реформи 1930—1932 років, що призвело до втрати практичного досвіду здійснення век­сельних операцій суб'єктами підприємництва.

Універсальність сфери застосування, різноманітність видів та форм, у яких векселі можуть виступати на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також функції, що їх виконують векселі у господарському обороті, перетворили вексель на один із про­відних фінансових інструментів ринкової економіки.

Застосування в обігу двох видів векселів — простих і переказних — забезпечує гнучку систему їх використання залежно від характеру господарської операції і кількості суб'єктів, що беруть у ній участь, а також відповідно до стану дебіторської заборгованості векселедавця, який визначає потенційну мож­ливість переведення боргу.

Кожен із названих видів векселів може набувати різноманіт­них форм. Основними формами векселя є комерційні (товарні) та фінансові векселі.

Комерційні векселі застосовуються як інструмент у розра­хунках за поставлену продукцію, виконані роботи або надані послуги. В даній ситуації відстрочення платежу є, власне, ко­мерційним кредитом. Фінансові векселі обслуговують позики, які суб'єкти госпо­дарської діяльності надають один одному за рахунок наявних тимчасово вільних коштів. Нині в Україні фінансові векселі пред­ставлено банківськими векселями, які, по суті, виконують роль депозитних сертифікатів і за своїм змістом та спрямованістю можуть бути лише умовно віднесені до фінансових векселів.

Застосування інших форм векселів в Україні заборонене, ос­кільки вони є занадто зручними інструментами для зловживан­ня і у сфері господарських відносин, і у сфері розрахунків із бюджетом.

Векселі комерційних банків вважаються найнадійнішими, вони використовуються і як засіб платежу, і як об'єкт купівлі-продажу з метою отримання прибутку.

Казначейські векселі випускаються для фінансування бю­джетних організацій у зв'язку з відсутністю грошей в бюджеті. Одержувачі векселя можуть скористатись ним як засобом платежу або просто поступитися ним іншому підприємству. Останній векселетримач може пред'явити такі векселі для заліку обов'язкових платежів до бюджету.

Форма, в якій вексель виступає у господарському обороті, до певної міри зумовлена його функціями.

Важливою функцією векселя є його спроможність бути знаряддям комерційного кредиту в умовах, коли особливого значення в Україні набувають такі чинники економічного розвитку, як фінансове забезпечення та фінансове регулюван­ня діяльності суб'єктів підприємництва. Фінансове забезпечення передбачає формування фінансових ресурсів за рахунок при­бутку, залучення акціонерного капіталу, кредитів і в окремих випадках бюджетних асигнувань. Наймобільнішою та найефек­тивнішою формою фінансового забезпечення в умовах обмеже­ності джерел власних коштів є кредитування підприємств, яке здійснюється як банківський або комерційний кредит.

З векселями здійснюються різні операції. Доміцилювання — це оплата векселя за дорученням клієнта (векселедавця), що за попередньою домовленістю з банком вказує місце платежу. Інка­сування векселя — виконання доручення векселетримача на одержання у встановлений термін належних платежів за вексе­лем. Звичайно ця операція доручається банку. Якщо платіж не

надійшов — вексель повертається кредитору з протестом. Якщо протест не був зроблений — банк несе відповідальність за мож­ливі наслідки. Дисконт векселів — це їхній облік (прийом, при­дбання) у банках, під час якого банк одержує дисконтну ставку. Форфейтування — купівля вексельних боргів, коли векселе­тримач робить переказний напис покупцю із застереженням типу "без звертання на мене". Депонування векселів — здача їх на збереження в спеціалізовані фінансово-кредитні й інвестиційні інститути.

Основні проблеми вексельного обігу в Україні:

1) векселедавці намагаються погасити вексель не грошима, а товарами;

2) часто векселі і зовсім відмовляються приймати, тому потрібно дуже добре знати і дотримуватися процедури пред'яв­лення векселя до оплати й протесту;

3) арбітражний суд не завжди може захистити права век­селетримача, якщо він припустився грубої необережності;

4) ділова порядність знаходиться не на найвищому рівні.

У процесі становлення ринку та підвищення динамічності нашої економіки вексель знову опиняється у центрі уваги з цілого ряду причин:

по-перше, він за своєю природою є цінним папером, який дає змогу оперативно розв'язувати багато складних господарсь­ких і фінансових проблем;

по-друге, комерційні банки та підприємницькі структури вже накопичили певний досвід проведення господарських опе­рацій з використанням векселів;

по-третє, вексель розглядається урядом України як один Із головних засобів проведення взаємозаліків боргів підприємств і виходу з платіжної кризи;

по-четверте, якщо взяти до уваги значну кількість нор­мативних актів, які регулюють порядок випуску та використан­ня векселів, то можна стверджувати, що в Україні вже створена мінімально необхідна правова база для цього. Вона, однак, по­требує дуже детального доопрацювання та доповнення, у тому числі з точки зору її узгодження з чинним законодавством.

Першим підтвердженням зростання ролі векселя на фінансо­вому ринку України можна вважати прийняття Указу Президента України від 14 вересня 1994 р. № 530/94 "Про випуск в обіг векселів для покриття взаємної заборгованості суб'єктів підприє­мницької діяльності України".

Другим кроком у напрямку підвищення ролі векселів стало прийняття у травні 1995 року спільної Постанови Кабінету Міністрів України та Національного банку України "Про про­ведення заліку щодо взаємної заборгованості суб'єктів підприє­мницької діяльності України та оформлення простроченої за­боргованості векселями", за якою передбачалося провести на беземісійній основі залік взаємної заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності всіх форм власності з подальшим оформленням простроченої заборгованості (у тому числі забор­гованості за банківськими позиками) векселями на користь кре­диторів. У грудні 1995 року була прийнята ще одна спільна Постанова Кабінету Міністрів і Національного банку України щодо проведення заліку взаємної заборгованості та оформлення її векселями. Широко використовуються векселі і в зовнішньо­економічних відносинах, забезпечуючи здійснення міжнарод­ної торгівлі.

В Україні згідно з чинним законодавством:

використовують векселі, а також виступають векселе­давцями, акцептантами, індосантами і авалістами тільки юри­дичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності, що визнаються такими відповідно до чинного законодавства;

векселі можуть видаватися лише для оплати за поставле­ну продукцію, виконані роботи та надані послуги, за винятком векселів Міністерства фінансів, Національного банку України та комерційних банків;

вексельний бланк може заповнюватися друкованим та недрукованим способами;

сума платежу за векселем обов’язково вказується цифрами та літерами;

вексель підписують керівник і головний бухгалтер юридич­ної особи та засвідчують печаткою.

Для подальшого розвитку обігу векселів в Україні необхідні певні заходи, спрямовані на захист прав векселетримачів, оскільки саме ці суб'єкти вексельного обігу нині найнезахищеніші. В Україні не здійснюється державна реєстрація випущених

векселів. Не існує обмежень щодо випуску векселів одним суб'єктом підприємницької діяльності. Це може призвести до випус­ку в обіг нічим не гарантованих векселів.

Використання векселів у міжнародних розрахунках стало причиною того, що правове забезпечення вексельного обігу (век­сельне право), відповідаючи національним потребам кожної країни, завжди було спрямоване на уніфікацію в інтересах світо­вого співтовариства. Використання векселів для міжнародних розрахунків спонукало країни, пов'язані між собою економіч­ними та культурними традиціями, здійснити низку заходів щодо уніфікації вексельного законодавства й усунення колізій век­сельних законів. Із цією метою у 1930 році на Міжнародній Женевській конференції було розроблено і прийнято три век­сельні конвенції: Конвенцію № 358 "Про встановлення Уні­фікованого закону про переказні векселі та прості векселі"; Конвенцію № 359 "Про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі"; Конвенцію № 360 "Про гербовий збір стосовно переказних векселів та простих векселів".