Характеристика похідних фінансових інструментів

Похідні цінні папери - особлива група цінних па­перів, які мають встановлені законодавством реквізи­ти і засвідчують зобов'язання, внаслідок виконання яких відбувається перехід права власності на базовий актив або проводяться розрахунки на підставі ціни (величини) базового активу.

Обіг похідних цінних паперів здійснюється відповідно до законів України "Про Національну депозитарну систему та

особливості електронного обігу цінних паперів в Україні", "Про Ісржавне регулювання ринку цінних паперів в Україні" та при­йнятих відповідно до них актів законодавства України.

Функції основних цінних паперів задаються потребами фон-Іового ринку та економічним розвитком у цілому. Функції ж похідних виходять з особливостей обігу основних цінних па­перів, полягають у забезпеченні виконання основними папера­ми своїх функцій. У цьому зв'язку можна визначити похідні цінні папери як фінансові інструменти, що обслуговують про­цес функціонування основних цінних паперів. Структурно до функцій похідних фінансових інструментів входить:

посвідчення прав, які випливають із володіння основним па­пером (сертифікат акцій, облігацій);

надання додаткових пільг власникам основного папера (опціон, варант, ордер);

забезпечення функціонування основного папера (купон);

прогнозування динаміки курсів та страхування власників цінних паперів від їх падіння (ф 'ючерс, опціон);

можливість заміни основного папера його сурогатною фор­мою (сертифікати акцій та облігацій, депозитарні розписки);

забезпечення проникнення основного папера на іноземні фон­дові ринки (депозитарні розписки).

Похідні цінні папери, як правило, мають більш ризикований характер, ніж основний цінний папір, оскільки ризик за остан­нім додається до ризиків за похідними цінними паперами.

Критеріями віднесення фінансового інструменту до групи похідних є:

залежність його ціни безпосередньо або опосередковано від ціни або характеристики базового активу;

стандартизація умов виконання зобов'язань за фінансовим інструментом;

наявність сукупності документів, які мають один базовий актив, однаковий термін обігу і термін виконання зобов'язань;

відповідність обсягу та якості базового активу встановле­ним стандартам.

До похідних цінних паперів можуть бути віднесені фінансові інструменти, закріплені тільки в бездокументарній формі не­залежно від їх найменування; умови виникнення й обігу яких відповідають вищевказаним критеріям.

Похідні фінансові інструменти можуть бути: іменні та на пред'явника, коротко-, середньо- та довгострокові, а також без зазначення терміну дії. Вони бувають: ринкові та неринкові, державні та корпо­ративні, комерційні та фондові, пайові та боргові, інвесторські та спекулятивні, капітало-, товарна- та грошово-розпорядчі.

У практиці фінансового ринку найчастіше використовують такі похідні фінансові інструменти:

1. Опціони.

2. Ф'ючерси.

3. Депозитарні розписки.

Опціон - похідний цінний папір, що засвідчує пра­во однієї особи придбати в іншої особи чи продати іншій особі базовий актив у визначений термін із фіксацією ціни під час укладення угоди.

Продавець опціону несе безумовне зобов'язання щодо про­дажу (купівлі) базового активу, а покупець опціону має право на відмову від купівлі (продажу) базового активу.

В Україні можуть випускатися опціони:

на купівлю — опціони, що засвідчують право власника на купівлю базового активу у продавця опціону;

на продаж — опціони, що засвідчують право власника на продаж: базового активу продавцю опціону;

з поставкою базового активу;

без поставки базового активу.

Фондовий варант — це опціон на купівлю, базовим активом якого є акції або облігації. Фондовий варант надає його влас­нику право на купівлю базового активу за ціною виконання у будь-який час до закінчення терміну дії варанта.

Опціон може бути:

а) з виконанням протягом терміну його дії — опціон, який може бути виконаний у будь-який момент до закінчення терміну його обігу;

б) з виконанням в обумовлену дату — опціон, який вико­нується в день, визначений у ньому.

Специфікація опціону обов'язково повинна містити такі відомості:

тип опціону;

базовий актив;

кількісні та якісні характеристики базового активу;

перший та останній день обігу опціону;

порядок визначення ціни для кожного моменту обігу опціону;

мінімальна зміна ціни угоди;

порядок реалізації сторонами своїх прав та виконання зо­бов 'яань за опціоном;

порядок проведення розрахунків за опціонами.

Важливою особливістю опціонного контракту є переважно біржова фондова вартість.

Купуючи (укладаючи) такий контракт, одна із сторін бере на себе зобов'язання продати або купити (та отримати премію за це), а друга сторона отримує право купити або продати базо­вий актив за визначеною ціною протягом певного терміну (та сплачує премію). Опціонний контракт — це не тільки договір із купівлі-продажу деякого базового активу, а й терміновий контр­акт із зустрічними стосовно один одного продажем зобов'язань та купівлею прав.

Продавець опціону продає своє зобов'язання купити (про­дати) деяку кількість базового активу, а його покупець — своє право продати (купити) цю кількість або відмовляється від про­дажу (купівлі). Частіше в ролі базового активу виступають прості акції, але можуть бути й інші фінансові інструменти.

Опціон має внутрішню вартість. У її ролі виступає дохід влас­ника опціону, який він міг би отримати за умови негайної ре­алізації базового активу за поточною ринковою ціною.

Для власника опціону важливою є не проста наявність внут­рішньої вартості, а те, щоб її розмір перевищував розмір премії. Але навряд чи це допустить надписант, який враховує в премії не тільки внутрішню, а й зовнішню вартість. Остання — це різниця між премією і внутрішньою вартістю опціону. Вона за­лежить від рівня ризику, величини і динаміки ринкових про­центних ставок, терміну дії контракту й інших факторів. Зале­жить зовнішня вартість і від ступеня змін курсу базового акти­ву в період дії опціону. Цей ступінь нерідко визначається про­стою інтерполяцією попередніх курсових змін. Якщо інвестор, купуючи опціон, страхує себе цим від можливих збитків, то продавець опціону страхує себе від можливих збитків точним розрахунком розміру зовнішньої вартості опціони найчастіше застосовуються в умовах рівноважної економіки при епізодичних коливаннях попиту і пропозиції. В умовах стійкого спаду економіки ефективність використання опціонів падає. Наприклад, за хронічної інфляції опціони бу­дуть вигідні тільки покупцям цінних паперів і не вигідні про­давцям. І навпаки, при тривалому перевищенні пропозиції над попитом на базові активи опціони вигідні продавцям (тому що ціни падатимуть у перспективі) і не вигідні покупцям.

Випереджаючи курсові коливання фінансових інструментів, опціони дають можливість застрахуватися від небажаних змін цін, а також одержати додаткову вигоду у разі сприятливого розвитку цінової ситуації. Звідси — високі спекулятивні якості опціону. Завдяки цьому опціонами торгують як на біржі, так і поза нею. Завдяки опціону його власник також може розрахува­ти для себе максимальну величину ризику. Його максимально можливі втрати при цьому дорівнюють розміру премії. Тобто опціон є засобом страхування (хеджування). Премія при цьому може сплачуватися (і враховуватися) окремо від вартості базово­го активу або включатися до неї. У першому випадку премія сплачується при оформленні опціонного договору, в другому — у момент заяви про відхід від угоди або при ЇЇ виконанні.

Таким чином, як базовий актив опціону може виступати ос­новний фінансовий інструмент (акція, облігація, державні бор­гові зобов'язання). Опціон — це пільгове вкладання коштів у капітал емітента і надписанта; це похідна, боргова, строкова, ринкова, котирувана, біржова, масова, курсова, комерційна, спекулятивна форма цінного папера.

Ф'ючерс - похідний цінний папір, що засвідчує взаємні зобов'язання покупця, продавця та організа­тора торгівлі щодо купівлі (продажу) базового активу або проведення грошових розрахунків відповідно до специфікації ф'ючерса.

Це один із новітніх фінансових інструментів. Існують товар­ні і фінансові ф'ючерси. Товарні ф'ючерси — це ф'ючерсні кон­тракти на сільгосппродукцію, енергоресурси, метали й ін. Фінан­сові ф'ючерси — це ф'ючерсні контракти, в основі яких лежать фінансові інструменти — державні й інші цінні папери, біржові

Індекси, відсотки за банківськими ставками, а також конвертована валюта і золото. Це стандартний біржовий терміновий контр­акт, відповідно до якого сторони, що його уклали, зобов'язують­ся поставити й одержати необхідну кількість біржового товару ,бо фінансових інструментів у визначений термін у майбутньому га фіксованою ціною. У деяких ф'ючерсах, наприклад, за банків­ськими процентними ставками, замість купівлі-одержання то-кару (фінансового інструмента) або його продажу-постачання може бути передбачена грошова компенсація його вартості.

Ф'ючерсний контракт — це контракт постачання. При цьо­му його продавець виступає постачальником, а покупець — май­бутнім власником товару (фінансового інструмента). Ф'ючерсні контракти суворо типізовані і стандартизовані. У розрізі окре­мих товарних груп і видів фінансових інструментів обумовлени­ми є: їхня кількість, якість, терміни постачання, місце поста­чання й ін. У ф'ючерсному контракті не проставляється тільки ціна стандартної партії товару (фінансового інструмента), що є предметом біржового торгу, яка надалі постійно змінюється.

Особливість ф'ючерсних контрактів полягає в тому, що їх звичайно укладають не з метою фізичної купівлі або продажу базового активу, а з метою страхування (хеджування) реальних угод із товаром, а також для одержання спекулятивного при­бутку під час перепродажу ф'ючерсів або припинення дії угоди. При страхуванні реальних угод ф'ючерсні угоди здійснюють паралельно на ту ж суму, але з протилежним змістом. При на­станні терміну оплати за основною угодою врахування зворот­них (офсетних) угод запобігає можливому недоодержанню при­бутку, підстраховує його. Використання ф'ючерсів пов'язане зі ступенем розуміння природи фінансових інструментів і активів.

Ф'ючерси дають змогу страхувати цінні папери (фінансові ак­тиви) від можливого падіння цін. Кредиторам дають можливість застрахуватися від потенційного падіння процентних ставок.

Специфікація кожного нового класу ф'ючерсів обов'язково повинна містити такі відомості:

вид ф 'ючерсу (з поставкою або без поставки базового активу);

базовий актив;

кількісні та якісні характеристики базового активу;

термін виконання зобов 'язання за ф 'ючерсом;

перший та останній день обігу ф 'ючерса;

порядок здійснення сторонами своїх прав та виконання обов'язків за ф 'ючерсом;

порядок проведення розрахунків за ф 'ючерсом;

спосіб визначення ціни ф 'ючерса;

мінімальна зміна ціни ф 'ючерса.

Зобов'язання за ф'ючерсом можуть бути виконані шляхом виконання умов постачання відповідно до специфікації ф'ючерса, продажу (купівлі) ф'ючерса, здійснення грошових роз­рахунків залежно від різниці між ціною виконання та ціною укладення ф'ючерса.

Зобов'язання за ф'ючерсом виконуються тільки через органі­затора торгівлі цим ф'ючерсом (крім проведення розрахунків у грошовій формі, які здійснюються через розрахунковий банк). Гарантом виконання зобов'язань за ф'ючерсом є юридична осо­ба, яка веде облік прав власності за ф'ючерсом.

Можливість оперативно закрити ф'ючерсний контракт — його відмітна ознака. Це призводить до того, що менш як 5% ф'ючерсних контрактів закінчуються поставкою реального товару.Ще однією особливістю ф'ючерсної торгівлі є те, що вона виросла з торгових операцій на товарних біржах. Тому торгівля ф'ючерсами в основному проводиться не на фондових, а на товарних біржах.

Які ж спільні та відмінні риси притаманні опціонам і ф'ючерсам?

Обидва цінні папери — похідні, ринкові, біржові, котирувані, комерційні, спекулятивні, масові, термінові фінансові інструменти. В обох випадках використовується типізований біржовий контракт, продаж здійснюється стандартними лота­ми, існують можливості відходу від угоди і укладання контрактів на купівлю та продаж ірраціональних фінансових інструментів (наприклад біржових індексів). Є багато загального в терміно­логії. Так, вважається, що продавець займає коротку, а поку­пець — довгу позицію; відкритою позицією вважається укла­дання контракту, а закритою — виконання зобов'язань за ним. Серед дилерів (брокерів) на ринку цих паперів виступають, як правило, хеджери і спекулянти.

Відмінність між ф'ючерсом і опціоном полягає в тому, що перший — суто біржовий папір, тоді як опціон поширений і в

позабіржовій торгівлі. Ф'ючерс — менш складний папір, ніж опціон. Опціон, як відомо, — це право і зобов'язання. Ф'ючерс же — це тільки зобов'язання однієї сторони поставити певний товар (фінансовий інструмент), а другої сторони — купити його за певною ціною в конкретний термін. Можливість відходу від угоди закладена в умовах опціонного контракту, чого не можна сказати про ф'ючерс. Недолік ф'ючерсів полягає в тому, що, на відміну від опціонів, продавець у даній ситуації не одержує додаткових вигод у разі зростання цін, а покупець - у разі їхнього зниження. Воднораз ф'ючерси набагато поширеніші, ніж опціони (особливо валютні ф'ючерси).

Об'єктивна необхідність розвитку ринку ф'ючерсних контр­актів в Україні існує давно. За своїм призначенням такий ри­нок має слугувати механізмом страхування фінансових ризиків в умовах нестабільної економічної кон'юнктури. Функціонуван­ня ринку дає змогу суб'єктам господарювання максимально мінімізувати свої ризики. Приваблює він також тим, що пропо­нує високоприбуткові інструменти інвестування вільних коштів. Особливо важливого значення це набуває за умови портфельного підходу до інвестування.

Але існують певні проблеми на шляху розвитку термінового ринку в Україні.

По-перше, активній роботі на ринку термінових контрактів перешкоджає відсутність обґрунтованої законодавчої бази, яка б відповідала реальній економічній ситуації в Україні та загально­прийнятим у світовій практиці поняттям і регулятивним меха­нізмам, що діють на ринку деривативів, — починаючи від само­го тлумачення ф'ючерсного контракту до вирішення проблем мита й оподаткування (нині прибуток, який оподатковується, не зменшується на суму від'ємної варіаційної маржі).

По-друге, досі не вирішено питання бухгалтерського обліку операцій із ф'ючерсними контрактами та іншими похідними фінансовими інструментами.

Необхідною умовою успішної роботи ф'ючерсного ринку є наявність високорозвинених ринків базового активу. Вони по­винні відповідати щонайменше трьом критеріям: бути високоліквідними; протягом досить тривалого часу мати чіткі й незмінні правила торгів; характеризуватися прогнозованою динамікою.

 

Якщо ці умови не оудуть виконуватися, ринок термінових контр­актів не працюватиме.

Ще одним видом похідних фінансових інструментів є де­позитарні розписки.

Депозитарна розписка (свідоцтво) - похідний цінний папір, що засвідчує право власності інвестора-резиден-та на певну кількість цінних паперів іноземного емі­тента, загальний обсяг емісії яких обліковується в іно­земній валюті.

Емітент депозитарної розписки (свідоцтва) забезпечує її влас­нику реалізацію його прав, що випливають із права власності на іноземні цінні папери, під які були випущені депозитарні розписки (свідоцтва).

Власник депозитарної розписки (свідоцтва) має право опо­середкованого голосування, одержання дивідендів та інші пра­ва власності щодо іноземних цінних паперів, на які випущені депозитарні розписки (свідоцтва).

Депозитарні розписки — це документовані еквіваленти цінних паперів іноземного емітента для обігу на міжнародних фондо­вих ринках. Основним папером тут звичайно є акція. Тому мож­на сказати, що депозитарні розписки — це свідоцтва про депо­нування іноземних акцій. Ці фінансові інструменти можна ви­значити і як вкладення в активи емітента-нерезидента і по-середника-резидента за допомогою проміжних документованих форм. Зазвичай ці розписки випускаються місцевими банками замість депонованих ними акцій іноземних емітентів.

Поява депозитарних розписок викликана тим, що на фондо­вих ринках окремих країн існують обмеження на обіг інозем­них фондових цінностей. Так, у США заборонений обіг основ­них фінансових інструментів іноземних емітентів, можуть мати обіг тільки похідні фондові цінності. Великі ж емітенти шука­ють зовнішніх джерел фінансування. У свою чергу, інтерес до закордонних паперів у місцевих інвесторів підтримується необхід­ністю найприбутковішого вкладення капіталу або посилення вкладень на основі їхньої міжнародної диверсифікованості.

Чималий інтерес іноземні цінні папери становлять і для венчурного (пошукового, ризикового) капіталу.

Акції і депозитарні розписки відносно один одного є взаємозамінними паперами. Співвідношення цін депозитарних роз­писок і основного (материнського) цінного папера не обов'яз­ково становить 1:1. При цьому власник депозитарної розписки І непрямим власником іноземного цінного папера. Виділяють Глобальні (ГДР) і американські депозитарні розписки (АДР). Першими звичайно торгують на західноєвропейських біржах, а другими — на Нью-Йоркській фондовій біржі. Особливої різниці між цими різновидами депозитарних розписок немає.

Особливості депозитарних розписок полягають у тому, що вони надають можливість інвесторам брати участь у світовому фондовому ринку, не залишаючи меж вітчизняного. Власник американської депозитарної розписки, яка представляє акції, має права акціонера корпорації-емітента. Власник АДР, яка заміняє облігації іноземного емітента, має права облігаціонера і т. д.

У ролі ж номінального власника основних цінних паперів виступає, як правило, спеціальний американський депозитар­ний банк. Останній є офіційним посередником між інозем­ним емітентом і американським інвестором. Банк розміщує АДР, збирає і виплачує дивіденди (конвертуючи їх у долари), проводить інвестиційне консультування й інформаційне за­безпечення ринку АДР, працює з акціонерами від імені і за дорученням емітента.

Американські депозитарні розписки, як і акції взагалі, мо­жуть бути голосуючими і неголосуючими. Останнє нерідко по­яснюється тим, що випуск АДР можуть ініціювати великі акці­онери компанії-емітента, не зацікавлені у випуску значної кількості голосуючих акцій.

Вихід на іноземні фондові ринки — досить складна, трудо­містка, тривала й дорога процедура, її здійснення для більшості українських емітентів просто не під силу.

Для цього потрібні новий рівень фінансового менеджменту і маркетингу, підготовка всього спектра необхідної документації, готовність до розкриття економічної інформації, глобальна ауди­торська перевірка підприємства іноземними фірмами, спів­робітництво з іноземними інвестиційно-консультаційними фірмами, а також із юридичними компаніями.

До інших видів похідних цінних паперів належать:

сертифікат цінного папера;

варант;

ордер;

купон.

Якщо на зовнішніх фондових ринках представляти основний цінний папір можуть депозитарні розписки, то на внутріш­ньому таку функцію виконує сертифікат цінного папера. Сертифікат — це документ, що засвідчує той або інший факт (наприклад, сертифікат якості товару). Якщо акція — це до­кументоване вкладення в статутний капітал корпорації, то серти­фікат акції — це документоване підтвердження вкладення в статутний капітал.

Сертифікат акцій (облігацій) — це документ, що засвідчує право власності на відповідні цінні папери, а також право во­лодіння і розпорядження одним або декількома цінними папе­рами одного випуску (серії).

З вищезгаданих сертифікатів тільки опціонний є похідним фінансовим інструментом, інші віднесені до основних цінних паперів.

Суто похідні сертифікати виконують допоміжну роль щодо свого основного папера.

Варант - це похідний цінний папір, що надає влас­нику право на купівлю цінних паперів за певною ціною й у встановлений термін, а також додаткове свідоцтво, що видається разом із цінним папером. Надає його власнику право на додаткові пільги після закінчення визначеного терміну.

Варант випускається емітентом одночасно з акцією або облігацією. У цьому разі цей похідний цінний папір надає право власникам цінних паперів обміняти їх у встановле­ний час за визначеним курсом на відповідну кількість інших паперів (найчастіше простих акцій). Варант — це різновид конвертованого цінного папера. Він може бути поєднаний з основним цінним папером, а може бути випущений окремо від нього. В останньому випадку він називається відділеним і може мати обіг на фондовому ринку як самостійний цінний напір, останнє, щоправда, не змінює його характеру як по­хідного фінансового інструмента), тому він має власний курс та інші інвестиційні характеристики, властиві цінним па­перам.

В іншому випадку варант може виступати як заставне свідоц­тво, яке виписується при здачі товарів на склад для схову. Він кидається для того, щоб зданий на схов на склад товар можна було заставити для одержання кредиту лід нього.

Як бачимо, у цьому разі варант також виступає похідним папером, але вже не щодо акції або облігації, а складського свідоцтва. Тут вони, як і коносамент, виступають товаро-розпорядчим фінансовим інструментом. У цій ситуації ва­рант і складське свідоцтво мають цілком незалежний один від одного обіг і можуть передаватися третім особам шля­хом індосаменту, тобто виступають як ордерний цінний папір.

Ордер, або передплатний сертифікат, дає своїм власникам право купівлі (передплати) додаткових цінних паперів за пев­ною ціною у певний час.

Завдання ордера — зацікавити потенційних інвесторів у прид­банні акцій нових випусків. Ордер випускається зазвичай разом з основним папером. Він може відокремлюватися від остан­нього і мати самостійний обіг, курс, інші інвестиційні харак­теристики, властиві цінним паперам. Найчастіше ордер ви­пускається на термін від одного до декількох років. Це звичайно іменний цінний папір.

Чим ордер відрізняється від варанта або опціонного сертифі­ката? Варант надає право обміну одного цінного папера на інший. Опціон надає право купівлі і продажу. У випадку ж із ордером мова йде тільки про купівлю (передплату). Ордери-цінні папери не слід плутати з ордерами, використовувани­ми в практиці бухгалтерського обліку (прибутковими і ви­датковими ордерами, що відображають рух матеріальних цінностей або готівки).

Купон — це відривна (відрізна) частина цінного папера, що дає право на одержання у встановлені в ньому терміни доходу (відсотків), дивідендів за ним. Найчастіше купон є атрибу­том облігації, яка називається в цьому випадку купонною.

Незалежно від того, визнаний купон у даній країні цінним па­пером чи ні, — він в обов'язковому порядку має бути ідентифі­кований з основною облігацією. Для цього він повинен місти­ти: найменування емітента, назву облігації, номер облігації і купона, суму і термін дії купона, у необхідних випадках —на­йменування платіжного агента (банку). Можливі й інші рекві­зити. Зазвичай купони випускають на пред'явника, навіть у тому випадку, коли основний цінний папір є іменним.

Купон зазвичай прикріплений до облігації і має силу в ком­плекті з нею. Але він може існувати поза основним папером як додаток до нього. У цьому разі він може бути в обігу, мати курс і може бути офіційно визнаним як цінний папір.

До сурогатних форм цінних паперів також відносять:

лотерейні білети, страхові поліси;

обов'язкові замінники грошей (квитанції, контрольні то­варні чеки, поштові марки, талони);

різного роду платіжно-розрахункові зобов'язання, що вини­кають під час поточної господарської діяльності з будь-яким тер­міном виконання;

легітимаційні знаки (жетони, гардеробні номери і т. п.);

ректа-папери (заповіт, виконавчий напис нотаріуса, арбі­тражне або судове рішення й ін.).