РОЗДІЛ II. Виробнича санітарія

1. Питання: Сформулюйте поняття про виробниче середовище.

Відповідь: Сукупність фізичних, хімічних, біологічних, соціальних та інших факторів, які впливають на людину під час виконання нею трудових обов'язків, називають виробничим середовищем.

2. Питання: Сформулюйте поняття про умови праці, про безпечні умови праці.

Відповідь: Згідно з ДСТУ 2293-99, умови праці – сукупність чинників виробничого середовища і трудового процесу, які впливають на здоров'я і працездатність людини під час виконування нею трудових обов'язків. Умови праці визначаються наявністю на робочих місцях шкідливих хімічних речовин, пилу, вібрації, шуму, інфразвуку, ультразвуку, неіонізуючих випромінювань різноманітного діапазону, біологічних факторів (мікроорганізми, білкові препарати, природні компоненти організму – амінокислоти, вітаміни та ін.), а також мікрокліматом. Безпечні умови праці – це стан умов праці, при якому вплив на працівника небезпечного і шкідливого виробничого факторів виключений або вплив шкідливих виробничих факторів не перевищує гранично допустимі значення.

3. Питання: Як класифікуються умови праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу?

Відповідь: Відповідно до прийнятої класифікації (Гігієнічна класифікація праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу. – Затв. наказом Міністерства охорони здоров'я України від 27.12.2001р. № 528), умови праці підрозділяються на чотири класи: оптимальні, допустимі, шкідливі, небезпечні (екстремальні) – відповідно, 1 - 4 класи.

Оптимальні умови праці – це такі умови, при яких зберігається не лише здоров'я працюючих, а й створюються передумови для підтримання високого рівня працездатності.

Допустимі умови праці – це умови, що характеризуються такими рівнями факторів виробничого середовища і трудового процесу, які не перевищують встановлених гігієнічних нормативів, а можливі зміни функціонального стану організму відновлюються за час регламентованого відпочинку або до початку наступної зміни та не чинять несприятливого впливу на стан здоров’я працівників та їх потомство в найближчому і віддаленому періодах.

Шкідливі умови праці характеризуються такими рівнями шкідливих виробничих факторів, які перевищують гігієнічні нормативи і здатні чинити несприятливий вплив на організм працюючого та (або) його потомство. За ступенем перевищення гігієнічних нормативів та вираженості можливих змін в організмі працюючих вони підрозділяються на чотири ступені.

Небезпечні (екстремальні) умови праці характеризуються такими рівнями шкідливих факторів виробничого середовища і трудового процесу, вплив яких протягом робочої зміни (або ж її частини) створює загрозу для життя, високий ризик виникнення важких форм гострих професійних уражень.

4. Питання: У чому полягають сутність і мета атестації робочих місць за умовами праці?

Відповідь: Атестація робочих місць передбачає: виявлення на робочому місці шкідливих і небезпечних виробничих факторів, причин їх виникнення; дослідження санітарно-гігієнічних факторів виробничого середовища, важкості й напруженості трудового процесу на робочому місці; комплексну оцінку факторів виробничого середовища і характеру праці щодо відповідності їх вимогам стандартів, санітарних норм і правил; обґрунтування віднесення робочого місця до відповідної категорії за шкідливими умовами праці; підтвердження (встановлення) права працівників на пільгове пенсійне забезпечення, додаткову відпустку, скорочений робочий день, інші пільги і компенсації залежно від умов праці; перевірку правильності застосування списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, що дають право на пільгове пенсійне забезпечення. Результати атестації робочих місць за умовами праці, за якими складаються Карти умов праці, є основою для вирішення питань надання пенсій за віком на пільгових умовах відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», інших пільг та компенсацій, а також розробки і реалізації організаційних, технічних, економічних та соціальних заходів колективного договору (угоди) щодо покращення умов трудової діяльності.

5.Питання: Сформулюйте поняття про мікроклімат виробничих приміщень.

Відповідь: На підприємствах на самопочуття, стан здоров'я і працездатність людини впливає мікроклімат виробничих приміщень. Згідно з ДСН 3.3.6.042-99, мікроклімат виробничих приміщень – умови внутрішнього середовища цих приміщень, які впливають на теплообмін працівників з оточенням шляхом конвекції, кондукції, теплового випромінювання, а також випаровування вологи. Ці умови визначаються сполученнями температури, відносної вологості і швидкості руху повітря, температури оточуючих людину поверхонь, інтенсивністю теплового (інфрачервоного) випромінювання. Розрізняють оптимальні і допустимі мікрокліматичні умови. Оптимальні мікрокліматичні умови – сполучення параметрів мікроклімату, які при тривалому і систематичному впливі на людину забезпечують збереження нормального теплового стану організму без активізації механізмів терморегуляції, створюють відчуття теплового комфорту і передумови для високого рівня працездатності. Допустимі мікрокліматичні умови – сполучення параметрів мікроклімату, які при тривалому і систематичному впливі на людину можуть викликати зміни теплового стану організму, що минають і швидко нормалізуються, які супроводжуються напругою механізмів терморегуляції, що не виходить за межі фізіологічної адаптації. Оптимальні показники мікроклімату встановлені для постійних робочих місць, допустимі – диференційовано для постійних і непостійних робочих місць (якщо з технологічних, технічних і економічних причин не забезпечуються оптимальні норми).

6.Питання: Які фактори визначають норми мікроклімату виробничих приміщень?

Відповідь: У таблицях 1 і 2 ДСН 3.3.6.042-99 наведені, відповідно, оптимальні і допустимі норми температури, відносної вологості і швидкості руху повітря в робочій зоні виробничих приміщень залежно від періоду року (розрізняють: холодний період року із середньодобовою температурою зовнішнього повітря 10⁰С і нижче; теплий період року із середньодобовою температурою його вище 10⁰С) і категорії виконуваних робіт (легка - Іa, легка - Іб, середньої важкості - ІІа, середньої важкості - ІІб, важка - ІІІ) для постійних і непостійних робочих місць.

Поняття про постійні й непостійні робочі місця і робочу зону наведені в ДСТУ 2293-99. Постійне робоче місце - робоче місце, на якому працівник перебуває половину або більшу частину свого робочого часу (понад дві години безперервно). Непостійне робоче місце - робоче місце, на якому працюючий перебуває менше половини або меншу частину (менше 2 годин безупинно) тривалості щоденної роботи (зміни). Робочою зоною вважається визначений простір, у якому розташовано робочі місця постійного чи непостійного (тимчасового) перебування працівників.

7. Питання: Які існують норми температури, відносної вологості і швидкості руху повітря у виробничих приміщеннях на постійному і непостійному робочому місцях залежно від періоду року і важкості виконуваної роботи?

Відповідь: Із збільшенням ступеня важкості роботи норми оптимальної та допустимої температури повітря на робочих місцях у холодний та теплий періоди року зменшуються, а нормовані значення швидкості руху повітря у цих умовах, навпаки, збільшуються. Це цілком логічно, оскільки збільшення фізичної напруги і, отже, тепловиділення вимагає інтенсифікації теплообмінних процесів.

Для холодного періоду року прийняті у виробничих приміщеннях залежно від категорії виконуваних робіт такі норми температури повітря: оптимальна 16...24⁰С; максимально допустима на постійному і непостійному робочому місцях, відповідно, 19...25 і 20...26⁰С; мінімально допустима на цих робочих місцях, відповідно, 13...21 і 12...18⁰С. У зазначених інтервалах температури менші значення її встановлені для випадку виконання важкої роботи, більші - для випадку виконання легкої фізичної роботи категорії Іа.

У холодний період року у виробничих приміщеннях при виконанні робіт будь-якого ступеня важкості на постійному і непостійному робочих місцях відносна вологість повітря повинна знаходитися в таких межах: 40...60% - оптимальна, не більше 75% - допустима. Для цього періоду року встановлені норми швидкості руху повітря не більше: оптимальна 0,1, 0,2, 0,3 м/с при виконанні робіт категорій, відповідно, Іа і Іб, ІІа і ІІб, ІІІ; допустима 0,1, 0,2, 0,3, 0,4, 0,5 м/с при виконанні робіт категорій, відповідно, Іа, Іб, ІІа, ІІб, ІІІ.

Для теплого періоду року прийняті у виробничих приміщеннях залежно від категорії виконуваних робіт такі норми температури повітря: оптимальна 18...25⁰С; максимально допустима на постійному і непостійному робочому місцях, відповідно, 26...28⁰С і 28...30⁰С; мінімально допустима на цих робочих місцях, відповідно, 15...22 і 13...20⁰С. Як і для холодного періоду року, менші значення температури встановлені для випадку виконання важкої роботи, більші - для випадку виконання легкої фізичної роботи категорії Іа. Відносна вологість повітря оптимальна 40...60%, максимально допустима встановлена залежно від його температури для випадків виконання робіт категорій Іа, Іб, ІІа, ІІб, ІІІ, відповідно: 55% (при 28⁰С), 60% (при 27⁰С), 65% (при 26⁰С), 70% (при 25⁰С), 75% (при 24⁰С і нижче). Для теплого періоду року встановлені норми швидкості руху повітря: оптимальна не більше 0,1, 0,2, 0,3, 0,4 м/с при виконанні робіт категорій, відповідно, Іа, Іб, ІІа і ІІб, ІІІ; допустима 0,1...0,2, 0,1...0,3, 0,2...0,4, 0,2...0,5, 0,3...0,6 м/с при виконанні робіт категорій, відповідно, Іа, Іб, ІІа, ІІб, ІІІ.

8.Питання: Якими є природа і небезпека інфрачервоних теплових випромінювань?

Відповідь: Нагріті поверхні апаратів у гарячих цехах є джерелами теплового випромінювання (ІЧ-випромінювання). За фізичною природою ІЧ- випромінювання – це електромагнітні хвилі та потік квантових фотонів. Теплові випромінювання безпосередньо не впливають на температуру повітря. Однак теплоту йому віддає нагріта під дією цих випромінювань поверхня устаткування та конструкцій, що огороджують приміщення. Внаслідок цього погіршуються мікрокліматичні умови у приміщеннях. Ефект дії інфрачервоних випромінювань на людину залежить від довжини хвилі. Короткохвильове інфрачервоне випромінювання з довжиною хвилі від 0,76 до 1,4 мкм має велику здатність проникати через шкіру. Довгохвильове інфрачервоне випромінювання з більшою довжиною хвилі поглинається в основному у епідермісі, видиме - кров'ю у шарах дерми та підшкірної жирової клітковини. Поглинання інфрачервоних променів різними шарами шкіри призводить до їх нагрівання. Внаслідок цього можливе порушення теплового балансу організму людини. Тривалий вплив такого випромінювання на організм людини призводить до теплового удару. Інфрачервоні випромінювання негативно впливають на функціональний стан центральної нервової системи, викликають зміни у серцево-судинній системі. Вплив інфрачервоних випромінювань на очі викликає нерідко кон’юнктивіти, змутнення роговиці, спазм зіниць, змутнення кришталика, опік сітчатки, «снігову сліпоту». При опроміненні очей випромінюваннями інтенсивністю більше 4,2кВт/м² температура роговиці може досягати 40°С та вище. Постійна дія такого випромінювання на очі викликає професійне захворювання – катаракту.

Під дією інфрачервоних випромінювань виникають гострі та хронічні захворювання. Відчуття слабосилля та зниження уваги працівників, що знаходяться у зоні теплового променистого потоку, можуть бути непрямою причиною виробничого травматизму.

9. Питання: Якими є норми теплового опромінення працюючих?

Відповідь: Згідно з ГОСТ 12.1.005-88, інтенсивність теплового опромінення працюючих (ІЧ-опромінення) від нагрітих поверхонь технологічного устаткування, освітлювальних приладів, інсоляції на постійних і непостійних робочих місцях не повинна перевищувати 35Вт/м² при опроміненні більше 50% поверхні тіла, 70Вт/м² - при величині поверхні, що опромінюється, від 25 до 50% і 100Вт/м² - при опроміненні менше 25% його поверхні.

10.Питання: Які прилади використовуються для реєстрації параметрів навколишнього середовища, що визначають теплове самопочуття людини?

Відповідь:Для вимірювання параметрів мікроклімату використовуються прилади: ртутні і спиртові термометри, психрометри (для визначення відносної вологості повітря), анемометри та кататермометри (для визначення швидкості руху повітря). За допомогою приладу АИСТ-3М (автономний вимірювач швидкості та температури повітряного потоку) можна виміряти одночасно швидкість руху повітря (від 0,1 до 5 м/с) та його температуру (від +10 до +50⁰С). Цифровий індикатор на рідинних кристалах цього приладу показує значення вимірюваних фізичних величин. Інтенсивність теплового випромінювання визначають актинометром.

Психрометр складається з двох однакових ртутних термометрів, резервуари яких замкнені у трубчасті металеві оправи, та невеликого вентилятора, розміщеного у верхній частині приладу.

Вентилятор з електричним або пружинним приводом служить для прокачування атмосферного повітря з визначеною швидкістю через трубки мимо резервуарів ртутних термометрів. На ртутний резервуар одного з термометрів надітий манжет з м'якої тканини (батисту або марлі), який перед здійсненням замірів змочується водою. Внаслідок випаровування води із змоченого манжета, якщо повітря не повністю насичене вологою, та витрати теплоти на процес випаровування «мокрий» термометр буде показувати температуру нижче, ніж «сухий». За різницею показань «сухого» та «мокрого» термометрів та показаннями «сухого» термометра, користуючись психрометричною таблицею, визначають відносну вологість повітря.

Для вимірювання швидкості руху повітря менше 0,5 м/с застосовуються кататермометри, швидкості у межах від 0,3 до 5 м/с - крильчасті анемометри типу АСО‑3 та для вимірювання швидкості від 1 до 20 м/с - чашечні анемометри типу МС-13.

Кататермометр являє собою спиртовий термометр з великим шаровим або циліндричним резервуаром та капіляром, що розширюється у верхній частині. Принцип вимірювання кататермометром швидкості руху повітря заснований на залежності охолодження спирту у резервуарі від швидкості омивання його повітрям.

Анемометр складається із сприймаючої частини (крильчатки - у крильчатих анемометрів; чотирьох напівсферичних чашок - у чашечних анемометрів) та лічильного механізму з циферблатом. Обертання під дією повітряного потоку крильчатки або напівсферичних чашок передається до лічильного механізму, який можна ввімкнути або вимкнути за допомогою аретиру.

При дослідженні мікрокліматичних умов у виробничих приміщеннях використовуються, поруч з АИСТ-3М, крильчасті анемометри. Перед початком вимірюванням швидкості руху повітря анемометром знімають початковий відлік за трьома шкалами лічильника. Потім встановлюють анемометр у потоці повітря, вмикають лічильник та засікають час за допомогою секундоміра. Після закінчення 100с або іншого проміжку часу вимикають анемометр і беруть новий відлік. Вимірювання здійснюють не менше трьох разів. Після кожного заміру обчислюють різницю між кінцевим та початковим відліками та визначають кількість обертів крильчатки за секунду. Перерахунок середньої кількості обертів за секунду у фактичну швидкість (м/с) повітряного потоку здійснюється за графіком, прикладеним до кожного анемометра. В актинометрі приймачем теплової енергії є екран, що складається з розташованих у шаховому порядку затемнених та світлих (сріблястих) алюмінієвих пластин. До пластин приєднані термопари, які підключені до гальванометра. Дія приладу заснована на неоднаковій здатності поглинати променеву теплоту затемненими та світлими пластинами. Під дією променистої теплоти на затемнені пластини та виникаючої внаслідок цього у термопарах електрорушійної сили відхиляється у актинометрі стрілка гальванометра, шкала якого проградуйована у одиницях енергії опромінення. У неробочому стані приладу пакет алюмінієвих пластин прикритий шторкою.

11.Питання: Які шкідливі випромінювання і супутні шкідливі фактори створюються при роботі звичайних електричних апаратів?

Відповідь: Несприятливий вплив на організм людини чинять електромагнітні випромінювання радіочастотного діапазону, джерелами яких є установки телевізійних та радіомовних станцій, пристрої сотового та інших видів радіозв’язку, апарати надвисокочастотного підігріву та навіть побутова апаратура Електромагнітні поля чинять термічний та морфологічний вплив на організм людини, викликають в ньому функціональні зміни. Найбільше різко всі симптоми опромінення проявляються у діапазоні частот 10⁵...10¹¹ Гц, тобто у діапазоні від середніх до вкрай високих частот. При роботі електровакуумних приладів виникають також побічні шкідливі ефекти: створюються рентгенівське випромінювання, легкі іони обох полярностей, озон та оксиди азоту; підвищується температура повітря. Працююча комп'ютерна техніка створює електромагнітні та електростатичні поля, інфрачервоне, ультрафіолетове і рентгенівське випромінювання, акустичний шум, змінює іонний склад повітря і параметри мікроклімату в приміщенні, озонує повітря в робочій зоні.

У сфері торгівлі використовується енергія випромінювання надвисоких частот (НВЧ) для теплової обробки харчової продукції, здійснюються передпродажна перевірка та настроювання телевізійних апаратів, застосовуються персональні ЕОМ. Необхідно передбачати захист працівників від виникаючих при цьому шкідливих факторів.

12.Питання: Сформулюйте поняття про шкідливу речовину і її гранично допустиму концентрацію.

Відповідь: Згідно з ДСТУ 2293-99 (ДСТУ 3038), шкідлива речовина - це речовина, що, контактуючи з організмом людини, може викликати захворювання чи відхилення у стані здоров'я як під час впливу речовини, так і в подальший період життя теперішнього та наступного поколінь.

Для уникнення гострих та хронічних професійних отруєнь та захворювань встановлені гранично допустимі концентрації шкідливих речовин у повітрі робочої зони. Гранично допустима концентрація шкідливої речовини в повітрі робочої зони (ГДК) - концентрація речовин, яка за умовами регламентованої тривалості її щоденної дії при 8 годинній роботі (але не більше чим 40 годин на тиждень) не може викликати в осіб, що піддаються впливу її, захворювань або відхилень у стані здоров'я, які виявляються сучасними методами досліджень, протягом виробничого стажу чи у віддалені періоди їхнього життя або життя наступних поколінь. Залежно від особливостей дії на організм шкідливих речовин для них встановлюються ГДК двох типів: максимальна разова і середньозмінна.

Фактичний вміст шкідливої речовини у повітрі робочої зони не повинен перевищувати його ГДК. При одночасній наявності у повітрі декількох шкідливих речовин односпрямованої дії сума відношень фактичних концентрацій кожного з них до їх ГДК не повинна перевищувати одиниці:

(1)

Вимоги до методик вимірювання концентрації шкідливих речовин у повітрі робочої зони викладені у ГОСТ 12.1.016-79 «ССБТ. Воздух рабочей зоны. Требования к методикам измерения концентрации вредных веществ».

13.Питання: Як класифікуються шкідливі речовини за фізіологічним впливом на організм людини і ступенем їхньої небезпеки?

Відповідь: За фізіологічним впливом на організм людини всі шкідливі речовини можна поділити на такі групи: подразнюючі (аміак, сірчистий газ, хлор та ін.); задушливі (оксид вуглецю, сірководень та ін.); наркотичні (ацетилен, ацетон, бензин, дихлоретан, хладони та ін.); соматичні (метиловий спирт, миш'як і його сполуки, ртуть, свинець та ін.); пил декількох видів: органічний – рослинного або тваринного походження (борошно, цукор, тютюн та ін.); хімічних сполук (нафталін та ін.); неорганічний (металевий); мінеральний (гіпс, тальк, цемент та ін.).

У сфері торгівлі обертаються, використовуються або можуть утворитись у технологічних процесах різні шкідливі речовини.

При тепловій обробці харчової продукції у повітря робочої зони виділяються продукти її термічної деструкції (акролеїн, оксид вуглецю, диоксид вуглецю та ін.), пари мастил та жирів. При несправностях у холодильних установках у навколишнє середовище можуть виділятися холодоагенти (наприклад, аміак). Процеси просіювання та розфасовки сипучих харчових продуктів (крохмалю, борошна, цукру та ін.) супроводжуються пилоутворенням. У повітрі деяких приміщень торгових підприємств може міститися пил луб'яний, бавовняний, лляний, шовковий. Небезпеку для працюючих представляють шкідливі речовини усередині дошників при процесах обкурювання та вивантаження капусти.

Внаслідок порушення вимог безпеки при зберіганні та транспортуванні ацетону, розчинників, бензину, гасу та деяких інших легкозаймистих та горючих рідин пари їх можуть міститись у атмосферному повітрі, яке вдихається людьми.

За ступенем небезпеки для організму людини всі шкідливі речовини поділяються на чотири класи: І – надзвичайно небезпечні (ГДК<0,1мг/м³); ІІ – високонебезпечні (ГДК=0,1...1,0мг/м³); ІІІ – помірно небезпечні (ГДК=1,1...10,0мг/м³); ІV – малонебезпечні (ГДК>10,0мг/м³). Так, наприклад, аміак, нафталін та оксид вуглецю, які мають ГДК=20мг/м³, віднесені до ІV класу небезпеки.

14.Питання: Які прилади і методики використовуються для визначення концентрації шкідливих речовин у повітрі?

Відповідь: Концентрацію різних газів у повітрі робочої зони можна визначити дуже швидко та досить точно експресним методом із використанням хімічного газовизначника ГХ-М.

Цей прилад складається з сильфонного насоса ручної дії та набору індикаторних трубок, які у нього вставляються. Сутність методу полягає у зміненні забарвлення індикаторного порошку у трубці внаслідок взаємодії його з тим чи іншим газовим компонентом, що міститься у повітрі, яке досліджується. Для визначення концентрації будь-якого газу використовують відповідні індикаторні трубки, на поверхні яких написана його хімічна формула (СО, СО₂, SО₂ та ін.). При продуванні сильфонним насосом через трубку з розкритими кінцями визначеного об’єму повітря забарвлення порошку змінюється на деякому її відрізку, по довжині якого за допомогою шкали встановлюють концентрацію шкідливої речовини у відсотках (за об’ємом). Шкала нанесена на поверхню індикаторних трубок та пакувальних коробок. Вимоги до експресного методу вимірювання концентрації газових компонентів у повітрі містяться у ГОСТ 12.1.014-84. «ССБТ. Воздух рабочей зоны. Метод измерения концентрации вредных веществ индикаторными трубками».

Пари аміаку у повітрі можна виявити за допомогою газоаналізатора інфрачервоного поглинання типу ГІП. Місця витікання аміаку у холодильних установках визначають за допомогою смуг паперу, просоченого хімічними індикаторами. При наявності у повітрі аміаку такі смуги червоніють. За допомогою електронних шукачів можна встановити місця витікання хладону у холодильному устаткуванні.

При необхідності, склад повітря можна визначити у спеціалізованих лабораторіях шляхом аналізу проб, набраних у виробничих приміщеннях.

Концентрацію пилу у повітрі визначають безпосередньо у робочій зоні за допомогою фотопиломіру. Принцип дії його заснований на послабленні запиленим повітрям променя світла від лампочки та зміни внаслідок цього фотоопору сприймаючого світловий потік фотоелемента, включеного в одне з пліч мостової електричної схеми. Струм розбалансу реєструється мікроамперметром, стрілка якого переміщується вздовж шкали, проградуйованої у мг/м³. Зміст пилу у повітрі можна визначити ваговим способом. Повітря, що досліджується, протягується за допомогою аспіратора через спеціальний фільтр, який зважують до та після відбору проб із точністю 0,1мг. Додача у масі фільтру ділиться на об’єм повітря, що пройшло через нього, у результаті чого і визначається його запиленість (мг/м³).

15.Питання: Якими є фізична природа і небезпека шуму?

Відповідь: Виробничий шум – це сукупність різних за гучністю та тоном звуків, що виникають у повітряному середовищі. Розрізняють шуми: механічний (при роботі конвеєра, виконанні вантажно-розвантажувальних робіт), електромагнітний (при роботі електромагнітних пристроїв змінного струму), аеродинамічний (при витіканні газів, під час руху повітря у вентиляційних установках), гідродинамічний (під час руху води та різних рідин), повітряний (розповсюджується у повітряному середовищі), структурний (внаслідок коливання конструкцій стін, перекрить, перегородок будинку). Шум – звуковий процес, несприятливий для сприйняття та негативно впливаючий на організм людини. Звук являє собою коливання у твердих тілах, рідких та газоподібних середовищах у діапазоні частот 20...20000Гц. Коливання з частотами нижче 20Гц (інфразвук) і вище 20000 Гц (ультразвук) не викликають слухових відчуттів, але впливають на організм людини. При тривалому впливі шуму на людину у неї знижується гострота слуху, змінюється кров'яний тиск, послаблюється увага, погіршується зір, відбуваються зміни у дихальних центрах. Під дією шуму можливе зниження у працівників слуху аж до повної його втрати, а також виникнення шумової хвороби, що проявляється в загальному захворюванні всього організму. Шум є нерідко непрямою причиною виробничого травматизму.

16.Питання: Які показники використовуються для гігієнічної оцінки шуму?

Відповідь: Різниця тисків повітряного середовища при поширенні в ній звукової хвилі та атмосферного повітря у нормальних умовах називається звуковим тиском. Вухо людини сприймає звуковий тиск у межах 2·10^-5...2·10² Па. Мінімальне значення його – поріг чутності, максимальне – поріг больового відчуття. При тиску більше 2·10² Па виникають запаморочення та нудота, відбуваються розрив барабанної перетинки та кровотеча з вух.

За звуковим тиском судять про інтенсивність звуку. Інтенсивність звуку - кількість звукової енергії, що проходить у одиницю часу через одиницю поверхні, перпендикулярної до напрямку поширення хвилі.

Шуми розділяються за часовими характеристиками на постійні та непостійні (що коливаються, переривчасті та імпульсні). Для вимірювання постійного шуму та оцінки впливу його на людину використовується як показник рівень звукового тиску, що вимірюється у логарифмічних одиницях – децибелах (дБ). Згідно з ГОСТ 12.1.003-83. «ССБТ. Шум. Общие требования безопасности», норми рівня звукового тиску встановлюються для восьми октавних смуг з середньогеометричними значеннями частот (Гц): 63, 125, 250, 500, 1000, 2000, 4000, 8000. Так, на постійних робочих місцях та у робочих зонах виробничих приміщень, на території підприємства для граничних значень середньогеометричних частот 63 та 8000 Гц встановлені норми рівня звукового тиску, відповідно, 99 та 74 дБ. Нормування непостійного шуму, а також орієнтована оцінка загального рівня постійного шуму здійснюються скоректованим за частотою загальним рівнем звукового тиску – так званим рівнем звуку, що виміряється у дБА по шкалі «А» шумоміру. Непостійний шум характеризується еквівалентним рівнем звуку L_Аекв, який являє собою середній квадратичний рівень звуку непостійного шуму, що чинить такий вплив на людину, як і постійний шум того ж рівня. Допустимі значення рівня звуку та еквівалентного рівня звуку наведені у ГОСТ 12.1.003-83. На постійних робочих місцях та у робочих зонах виробничих приміщень, на території підприємств рівень звуку та еквівалентний рівень звуку не повинні перевищувати 85 дБА.

Рівень шуму на робочих місцях необхідно контролювати не менше одного разу на рік. Вимірювання шуму на робочих місцях здійснюється шумовимірювачами та аналізаторами спектру шуму згідно з ГОСТ 12.1.050-86. «ССБТ. Методы измерения шума на рабочих местах».

17.Питання: Якими є фізична природа і небезпека вібрації?

Відповідь:Вібрація – процес поширення в пружних тілах механічних коливань з амплітудою 0,003...0,5мм. Вібрація приводить у коливальний рух тіло людини. Особливо шкідливими для людини є коливання з резонансними частотами 6...9Гц (збігаються з частотою власних коливань). Розрізняють вібрацію загальну та місцеву. Загальна вібрація викликає струс усього тіла людини, місцева – залучає до коливального руху тільки окремі частини тіла (руки, передпліччя, ноги). Систематичний вплив на людину загальних вібрацій може бути причиною вібраційної хвороби.Локальні вібрації викликають деформацію та зменшення рухомості суглобів.

18. Питання: Які показники використовуються для санітарного нормування і контролю вібраційного навантаження?

Відповідь: Вібрація характеризується частотою коливань, амплітудою зміщення (вібропереміщенням), коливальною швидкістю (віброшвидкістю) та коливальним прискоренням (віброприскоренням).

Показники вібраційного навантаження на працівника формуються з таких параметрів: віброприскорення або віброшвидкість, діапазон частот, час впливу вібрації.

Для санітарного нормування та контролю вібраційного навантаження використовують середні квадратичні значення віброприскорення або віброшвидкості, а також їх логарифмічні рівні у децибелах (дБ).

Нормований діапазон частот встановлюється: для локальної вібрації у вигляді активних смуг із середньогеометричними частотами від 1 до 1000 Гц, для загальної вібрації – октавних та 1/3 октавних смуг з середньогеометричними частотами від 0,8 до 80 Гц.

Час впливу на працівника вібрації, вимірюваний у хвилинах або годинах, приймається як безперервний або сумарний.

Гігієнічна оцінка вібрації, що впливає на людину, здійснюється одним з методів, встановлених ГОСТ 12.1.012-90. «ССБТ. Вибрационная безопасность. Общие требования». Так, при виразі вібраційного навантаження на працівника через спектр вібрації нормованими показниками є середні квадратичні значення віброприскорення (віброшвидкості) або їх логарифмічні рівні у вказаних вище смугах частот. Норми показників вібраційного навантаження на працівника наведені у вказаному стандарті.

За санітарними нормами вібрації підрозділяються на категорії: 1 (небезпечно), 2 (межа зниження продуктивності праці), 3 типу «а» (межа зниження продуктивності праці), 3 типу «б» (комфорт). Вібрації категорії 2 виникають, наприклад, при роботі підлогового виробничого транспорту, категорії 3 типу «а» - при роботі електричних машин, вентиляторів. Вібрації категорії 3 типу «б» характерні для обчислювальних центрів, приміщень управління, конторських приміщень, здоровпунктів. При загальній технологічній вібрації (категорія 3 типу «б»), що передається на робочі місця у складах, їдальнях та деяких виробничих приміщеннях, де немає машин, що генерують вібрацію, наведені у ГОСТ 12.1.012‑90 кількісні значення норм віброшвидкості та віброприскорення повинні бути помножені на 0,4, а значення їх рівнів - зменшені на 8дБ.

19.Питання: Яким є призначення вентиляції і як вона класифікується?

Відповідь: Вентиляція – це заміна повітря у приміщеннях зовнішнім чистим повітрям з метою створення сприятливого для здоров'я людей середовища.

На підприємствах торгівлі вентиляція призначена для видалення з торговельних залів, виробничих, складських та інших приміщень тепло-надлишків, шкідливих газів, парів та пилу, а також подачі до них чистого повітря та створення потрібних мікрокліматичних умов.

Вентиляція підрозділяється: за способом повітрообміну – на природну, примусову та змішану; за характером дії – на припливну, витяжну та припливно-витяжну; за місцем дії – на загальнообмінну та місцеву; за призначенням – на робочу та аварійну.

20. Питання: Назвіть особливість та область застосування природної вентиляції.

Відповідь:Природна вентиляція здійснюється за рахунок різниці питомої ваги повітря зовні та усередині приміщень, а також швидкісного напору зовнішніх повітряних потоків. Природну вентиляцію називають аерацією, якщо є можливість регулювати обмін повітря у приміщеннях з використанням вікон, фрамуг. Площа прорізів, що відкриваються у вікнах, повинна бути не менше 20% загальної площі світлових отворів у боковому заскленні. Якщо повітрообмін здійснюється через випадкові та нерегульовані отвори (нещільності в огороджуючих конструкціях), то таке природне провітрювання приміщень називається інфільтрацією. Природну вентиляцію можна посилити, якщо на дахові будинку, над витяжними трубами або каналами встановити дефлектори, у яких під дією вітру створюється розрідження, яке сприяє витяжці повітря з приміщення.

Допускається передбачати природну вентиляцію у магазинах із торговельною площею до 250 м².

Природна вентиляція може застосовуватися у приміщеннях з об’ємом на кожного працюючого більше 40м³ при наявності вікон та відсутності виділення шкідливих і неприємно пахнучих речовин. У приміщеннях комор передбачають природну витяжну вентиляцію з роздільними каналами.

21.Питання: Визначте будову і область застосування систем примусової вентиляції.

Відповідь: У виробничих, складських та інших приміщеннях, де природна вентиляція не забезпечує потрібні санітарно-гігієнічні умови, влаштовують примусову вентиляцію з використанням вентиляторних установок. Примусова вентиляція підрозділяється на припливну, витяжну та припливно-витяжну. Припливна вентиляція забезпечується шляхом нагнітання у приміщення зовнішнього чистого повітря, витяжна – шляхом створення в них невеликого розрідження, припливно-витяжна – шляхом спільної роботи припливних та витяжних вентиляторних установок.

Провітрювання приміщень за рахунок роботи вентиляторів та природного повітрообміну називають змішаною вентиляцією.

На підприємствах використовується в основному загальнообмінна припливно-витяжна вентиляція, що забезпечує провітрювання всього об’єму приміщень.

У приміщеннях магазинів з торговельною площею 400м² та більше обсяг витяжки повинен бути повністю компенсований припливом повітря. У магазинах з окремими залами щодо продажу продовольчих та непродовольчих товарів передбачають роздільні для кожного залу системи припливно-витяжної вентиляції. Роздільні системи вентиляції передбачаються для підприємства торгівлі та його структурних секцій – кафетерію, кондитерського цеху. Припливно-витяжна вентиляція повинна забезпечувати безперебійний повітрообмін у місцях зберігання легкозаймистих рідин, лаків, фарб та товарів побутової хімії.

На підприємствах громадського харчування припливно-витяжна вентиляція застосовується у холодний період року у всіх виробничих приміщеннях. У теплий період року приплив повітря до них може здійснюватись природним шляхом. У обідніх залах передбачено перевищення припливу повітря над витяжкою, а у гарячих цехах, приміщеннях для випікання кондитерських виробів та мийних - перевищення витяжки над припливом. Завдяки такій забудові припливно-витяжної вентиляції виключається надходження з виробничих приміщень у обідній зал шкідливих речовин, теплого та вологого повітря. У гарячому цеху, приміщенні для випікання кондитерських виробів припливне повітря повинно надходити у робочу зону (з метою обдування тіла працюючих), у інших приміщеннях - вище робочої зони, тобто вище 2 м над рівнем підлоги.

22.Питання: Сформулюйте принцип розрахунку вентиляції з кількості людей, що знаходяться одночасно в приміщенні.

Відповідь: Кількість повітря, яке необхідно подавати у приміщення для забезпечення потрібних параметрів повітряного середовища, визначається розрахунком. Якщо у виробничих приміщеннях немає шкідливих виділень, то кількість повітря, що подається на кожного з працюючих, повинна бути не менше: 30м³/год - при об’ємі приміщення на одного працюючого до 20м³; 20м³/год - при об’ємі приміщення на одного працівника від 20 до 40м³. При відсутності у приміщеннях природної вентиляції витрата повітря на одного працюючого повинна бути не менше 60 м³/год. Повітрообмін у торговельних залах продовольчих, універсальних та непродовольчих магазинів площею більше 250м² визначають розрахунком. У торговельні зали магазинів подається зовнішнє повітря з розрахунком не менше 20 м³/год на одну особу.

23. Питання: Сформулюйте принцип розрахунку вентиляції щодо виділення шкідливих речовин і кратності повітрообміну.

Відповідь: При виділенні у приміщеннях шкідливих речовин повітрообмін розраховують, виходячи з необхідності розведення їх до гранично допустимих концентрацій. При цьому повітря, що надходить у приміщення, вважається чистим, якщо концентрація в ньому шкідливої речовини, за якою здійснюється розрахунок, не перевищує 0,3 ГДК. У цьому випадку кількість повітря (м³/год), необхідну для провітрювання приміщення, визначають за формулою:

, (2)

де G - маса шкідливої речовини (мг/год), що виділяється у приміщення протягом години; та - концентрація шкідливої речовини (мг/м³) у повітрі, що видаляється, та припливному; £ 1 ГДК, £ 0,3 ГДК.

Розрахунок вентиляції у гарячих цехах здійснюється за тепловиділенням, у мийних відділеннях - за виділенням вологи.

Розрахунок вентиляції деяких приміщень здійснюється за кратністю повітрообміну. Кратність повітрообміну (год^-1) – відношення кількості повітря, що подається у приміщення протягом однієї години (Q_в, м³/год), до внутрішнього об’єму цього приміщення (V, м³):

(3)

Для певних приміщень кратність повітрообміну - нормована величина.

За відомими об’ємом приміщення та кратності повітрообміну можна визначити кількість повітря, необхідну для його провітрювання.

24. Питання: З’ясуйте призначення та будову місцевої вентиляції.

Відповідь: Окрім загальнообмінної вентиляції, на підприємствах використовується місцева вентиляція для видалення шкідливих речовин, нагрітого або зволоженого повітря безпосередньо з місць їх виділення. Місцева вентиляція може бути витяжною – у вигляді місцевих відсосів (зонтів, кільцевих повітровідводів, укрить, бортових відсосів, витяжних шаф) та припливної – у вигляді повітряних душів та завіс.

Лінійний розмір А зонта, підвішеного на висоті h над джерелом виділення шкідливих речовин з відповідним лінійним розміром в, можна визначити за формулою

А= в + 0,8h. (4)

Кільцеві повітровідводи повинні перекривати у плані устаткування, над яким підвішені, на 0,5м у кожен бік, мати витяжні отвори, що регулюються, та примикати упритул до стелі.

Роботи, пов'язані з застосуванням та виділенням надзвичайно небезпечних та високонебезпечних шкідливих речовин, виконуються у витяжних шафах під тягою.

Для захисту працівників від перегрівання поблизу джерел значного тепловиділення влаштовують повітряні душі: подають у робочу зону через розподільчі пристрої чисте повітря з певними значеннями температури та відносної вологості.

25. Питання: З’ясуйте призначення та будову аварійної вентиляції.

Відповідь: Приміщення, у які можливе раптове надходження у великих кількостях шкідливих речовин (окрім пилу), обладнують системами витяжної аварійної вентиляції, що забезпечує восьмикратний повітрообмін. У машинних, апаратних та конденсаторних відділеннях аміачних холодильних установок аварійна вентиляція повинна забезпечувати не менше ніж восьмикратний обмін повітря протягом кожної години (без урахування продуктивності постійно діючої робочої витяжної вентиляції).

26.Питання: Які існують основні методи і засоби захисту працівників від виробничих випромінювань?

Відповідь: Вимоги до засобів колективного захисту від інфрачервоних випромінювань викладені у ГОСТ 12.4.123-83. «ССБТ. Средства коллективной защиты от инфракрасных излучений. Общие технические требования». Захист від цих випромінювань забезпечують пристрої: огороджувальні; герметизуючі; теплоізолюючі; для вентиляції повітря; автоматичного контролю та сигналізації; дистанційного управління; знаки безпеки. Засоби захисту повинні забезпечувати теплову опроміненість на робочих місцях не більше вказаних у ГОСТ 12.1.005-88 значень: 35,70 і 100 Вт/м² – при частці поверхні тіла, яка опромінюється, відповідно, більше 50%, 25...50%, менше 25%.

На практиці зниження інтенсивності теплового випромінювання на робочих місцях досягається застосуванням: різних екранів (водяні завіси, скло із спеціальним покриттям, сітки, ланцюжки та ін.); теплоізоляційних матеріалів (азбест, скловата, комбіновані екрани та ін.); водоповітряного душіювання при інтенсивності випромінювання понад 0,36 кВт/м²; індивідуальних засобів захисту (окуляри, костюми з відбіленої тканини та ін.). При постійній температурі нагрітого устаткування послабити дію теплового випромінювання на працюючих можна шляхом зменшення площі випромінюючої поверхні та збільшення відстані між джерелом випромінювання та робочим місцем.

У гарячих цехах підприємств громадського харчування проблема захисту працівників від інфрачервоних випромінювань актуальна в зв'язку з використанням у технологічних процесах плит з відкритою жаровою поверхнею. З метою зниження тепловтрат та обмеження інтенсивності інфрачервоного випромінювання у робочій зоні жарова поверхня плит повинна бути максимально завантажена наплитним посудом. Для забезпечення приємного теплового самопочуття працівників слід передбачити повітряне душіювання їх у межах робочої зони. Добрим засобом індивідуального захисту працівників від теплових випромінювань є халат з відбіленої тканини. Проте кисті рук та обличчя працівника знаходяться іноді у зоні інтенсивного тепловипромінювання.

Згідно з Кодексом законів про працю України, працівники гарячих цехів та виробничих дільниць повинні бути забезпечені безкоштовно газованою солоною водою.

27. Питання: Як забезпечується захист працівників від електромагнітних полів?

Відповідь: Захист від електромагнітних полів радіочастот забезпечується екрануванням джерела випромінювання, екрануванням робочих місць, безпечною відстанню, обмеженням часу перебування людини у електромагнітному полі, застосуванням засобів індивідуального захисту. У машинах та апаратах для захисту обслуговуючого персоналу від електромагнітних полів застосовуються екрани (суцільні металеві, сітчасті, еластичні та ін.), екрановані камери та блокування (для заборони роботи установок при знятій огорожі, для автоматичного розряду конденсаторів при відкриванні дверей блоку та автоматичного включення водоохолодження при подачі напруги).

У НВЧ-пічах, що використовуються у торгівлі для теплової обробки харчової продукції, передбачено камерне обгородження генератора електромагнітної енергії. Завдяки наявності блокування виключається можливість включення його у роботу при відчинених дверцятах робочої камери, знятої задньої панелі та знятому зовнішньому кожусі.

При передпродажній перевірці та настроюванні телевізійних апаратів захист від електромагнітних випромінювань та побічних шкідливих ефектів досягається дотриманням безпечної відстані, обмеженням часу перебування біля джерела опромінення, а також обмеженням кількості одночасно працюючих апаратів.

28. Питання: Які існують методи захисту робітників від шуму?

Відповідь: Зниження шуму, що створюється на робочих місцях та проникає ззовні, досягається використанням таких методів: зменшення шуму у джерелі; зменшення шуму на шляху його поширення; акустична обробка приміщень; раціональне планування підприємств; раціональна організація робіт.

Зменшення шуму у джерелі забезпечується, наприклад, застосуванням у машинах та механізмах неметалевих деталей, малошумного металу, звукоізолюючих кожухів. Зменшити шум на шляху його поширення можна за допомогою акустичних екранів та різноманітних огорож. Для зниження загального шуму у приміщеннях здійснюється їх акустична обробка, що полягає у облицюванні стін та стель звукопоглинаючими матеріалами (деревинно-волокнистими плитами, мінеральною ватою, капроновим волокном та ін.). Зниження шуму у приміщеннях досягається підвішуванням до стелі об'ємних поглиначів звуку. У торговельних залах підприємств торгівлі та громадського харчування з метою зниження шуму влаштовують підвісні стелі. На підприємствах передбачаються архітектурно-планувальні методи захисту від шуму, які включають, наприклад, раціональне розміщення технологічного устаткування та робочих місць. У зв'язку з цим вентиляційні камери, машинні відділення холодильних установок, місця проведення вантажно-розвантажувальних робіт максимально віддаляють від приміщень з постійним перебуванням людей. При організації робіт необхідно орієнтуватися на застосування малошумних машин та технологічних процесів. Під настільні шумні апарати, машини та механізми необхідно підкладати м'які коврики з синтетичних матеріалів, під ніжки столів - прокладки з м'якої гуми товщиною 6...8 мм. Необхідні своєчасне і правильне регулювання, змазування або заміна механічних вузлів різних апаратів, машин та механізмів.

Захист від шуму регламентується такими документами: ГОСТ 12.1.003-83. «ССБТ. Шум. Общие требования безопасности», ГОСТ 12.1.029-80. «ССБТ. Средства и методы защиты от шума. Классификация», ГОСТ 12.1.036-81. «ССБТ. Шум. Допустимые уровни в жилых и общественных зданиях», ДСН 3.3.6.037-99. «Державні санітарні норми виробничого шуму, ультразвуку та інфразвуку».

29. Питання: Як забезпечуються вібробезпечні умови праці?

Відповідь: Вібробезпечні умови праці забезпечуються: зниженням вібрації у джерелі виникнення; запобіганням режиму резонансу; вібродемпіфіруванням; динамічним гасінням коливань; віброізоляцією. Найбільш розповсюдженими інженерними методами захисту від вібрації є віброгасіння та вібродемпфірування. Вібруючі машини (вентилятори, насоси, агрегати) встановлюються на окремі фундаменти. Між фундаментами під обладнанням та стінами будинку повинні бути розриви. Джерела коливань ізолюють від опорних поверхонь гумовими, пружинними або комбінованими віброізоляторами. Вентилятори приєднуються до повітроводу за допомогою гнучких вставок.

Обмеження часу впливу вібрації на працівників забезпечується регламентованими перервами протягом робочої зміни для активного відпочинку та лікувально-профілактичних заходів.

Вібробезпечні умови праці регламентують документи: ГОСТ 12.1.012-90. «ССБТ. Вибрационная безопасность. Общие требования», ГОСТ 12.4.002-74. «ССБТ. Средства индивидуальной защиты рук от вибраций. Общие технические требования», ГОСТ 12.4.024-76. «ССБТ. Обувь специальная виброзащитная. Общие технические требования», ДСН 3.3.6.039-99. «Державні санітарні норми виробничої загальної та локальної вібрації».

30. Питання: Як забезпечується природне освітлення приміщень і робочих місць?

Відповідь: Природне освітлення може бути боковим, верхнім та комбінованим. Бокове природне освітлення (однобічне та двобічне) – це освітлення приміщення світлом, що надходить через вікна у стінах будівлі або через прозорі частини стін. Верхнє освітлення – освітлення приміщення світлом, що проникає через ліхтарі та прозорі покриття будинків. Комбіноване природне освітлення - поєднання бокового та верхнього освітлення.

31.Питання: Назвіть критерії оцінки якості природного освітлення приміщень і робочих місць.

Відповідь: На стадії проектування і будівництва будинків передбачаються визначені співвідношення площі вікон () і підлоги () приміщень (:). Ці співвідношення приймаються:

1:6 – у виробничих приміщеннях;

1:8 – у торговельних залах;

1:10 – в адміністративно-побутових приміщеннях.

Природне освітлення характеризується коефіцієнтом природної освітленості (е), який являє собою відношення у відсотках природної освітленості (Ев), що створюється у деякій точці заданої площини усередині приміщення світлом неба (безпосереднім або після відбиття), до значення зовнішньої горизонтальної освітленості (Ен), що створюється світлом повністю відкритого небокраю.

У загальному вигляді:

. (5)

Величини Ев і Ен виміряються у люксах (лк). При боковому природному освітленні нормується мінімальне значення коефіцієнта природної освітленості (е_mіn): при однобічному - у точці, розташованій на відстані 1м від стіни, найбільш віддаленої від світлових отворів, а при двобічному – у точці посередині приміщення на перетині вертикальної площини характерного розрізу приміщення та умовної робочої поверхні або підлоги. Умовна робоча поверхня – це умовно прийнята горизонтальна поверхня, розташована на відстані 0,8 м від підлоги. При верхньому та комбінованому освітленні нормується середнє значення коефіцієнта природної освітленості:

, (6)

де е₁, е₂ ... е_n-1, е_n - значення коефіцієнтів природної освітленості у окремих точках приміщення;

n - кількість точок визначення (не менше п’яти, причому перша та остання точки приймаються на відстані 1м від поверхні стін або перегородок).

У СНиП ІІ-4-79 приведені нормовані значення коефіцієнта природної освітленості для будівель, розташованих у ІІІ поясі світлового клімату. Для будівель, розташованих у І, ІІ, ІV та V поясах, цей коефіцієнт визначається за формулою:

е_н^{І, ІІ, ІV, V}= е_н^ІІІ ×m ×с, (7)

де е_н^ІІІ - значення коефіцієнта природної освітленості для будівель у ІІІ поясі світлового клімату;

m - коефіцієнт світлового клімату;

c - коефіцієнт сонячності клімату.

Залежно від характеру зорової роботи е_н^ІІІ має значення у межах від 0,1 до 10%.

Значення m і c приймаються для вказаних поясів за таблицями СНиП ІІ‑4-79. Територія України знаходиться у ІV та V поясах світлового клімату. Пояса світлового клімату для деяких міст України: ІV - м.м. Київ, Харків; V - м.м. Сімферополь, Севастополь. Для ІV та V поясів світлового клімату коефіцієнт світлового клімату m приймається, відповідно, 0,9 та 0,8. Значення коефіцієнта сонячності клімату c залежить від орієнтації світлових отворів щодо сторін світу (від азимута в градусах). При розташуванні світлових отворів у зовнішніх стінах будівель цей коефіцієнт приймається для трьох інтервалів азимута у ІV поясі світлового клімату 0,75; 0,8; 1,0 (північніше 50° північної широти) та 0,7; 0,75; 0,95 (50° північної широти та південніше), у V поясі світлового клімату – 0,65; 0,7; 0,9 (північніше 40° північної широти).

32. Питання: Як класифікується штучне освітлення і якими є норми освітленості при використанні його?

Відповідь: Для освітлення приміщень у темний час доби, а при відсутності у них природного освітлення – у будь-який час використовуються джерела штучного світла.

Штучне освітлення підрозділяється: за конструктивним виконанням – на загальне, місцеве та комбіноване; за функціональним призначенням – на робоче, аварійне, евакуаційне та охоронне.

Загальне освітлення забезпечує розподілення світла по всьому об’єму приміщення. Воно підрозділяється на загальне рівномірне та загальне локалізоване освітлення. На підприємствах торгівлі передбачається, як правило, загальне рівномірне освітлення приміщень. Комбіноване штучне освітлення - це поєднання загального та місцевого освітлення. При цьому досягається концентрація світлового потоку на окремих робочих місцях. Комбіноване освітлення передбачається, наприклад, на робочих місцях контролерів - касирів. Застосування тільки місцевого освітлення не допускається.

Згідно з СНиП ІІ-4-79, при штучному освітленні нормується абсолютне значення освітленості у люксах залежно від характеру зорової роботи, блискучості фону, контрасту об'єкта та фону, типу джерела світла та конструктивного виконання системи освітлення. Норми освітленості знаходяться у межах від 30 до 5000 лк.

При комбінованому освітленні освітленість робочої поверхні світильниками загального освітлення повинна складати 10% від нормованої для комбінованого освітлення. При цьому найбільша та найменша освітленість повинні складати, відповідно, 500 і 150 лк при газорозрядних лампах та 100 і 50 лк при лампах розжарювання.

Штучне освітлення, що забезпечує виконання робіт у звичайному режимі, називають робочим освітленням. На підприємствах у сфері торгівлі робоче освітлення передбачається для всіх приміщень будівель, а також дільниць відкритих просторів, призначених для роботи, проходу людей та руху транспорту.

Аварійне освітлення передбачається для продовження роботи на випадок відключення робочого освітлення. Найменша освітленість робочих поверхонь виробничих приміщень та територій підприємств, що вимагають обслуговування при аварійному режимі, повинна складати 5% від освітленості, нормованої для загального робочого освітлення, але не менше 2лк усередині будівлі та не менше 1лк на території підприємства. Світильники аварійного освітлення повинні мати відзначні ознаки: особливі розміри, тип або знаки.

Евакуаційне освітлення призначене для забезпечення безпечної евакуації людей з приміщень і будівель на випадок аварійного відключення робочого освітлення. Воно передбачається у приміщеннях, де можуть одночасно знаходитись більше 100 осіб, у проходах та на сходах при кількості тих, що евакуюються, більше 50 осіб. Евакуаційне освітлення повинне забезпечувати освітленість у приміщеннях, на підлозі основних проходів та на сходах не менше 0,5лк і на відкритій території не менше 0,2лк. При евакуації людей можна використовувати світильники аварійного освітлення. У приміщеннях, де можуть одночасно знаходитися більше 100 чоловік (торговельні зали), у виробничих приміщеннях без природного освітлення з кількістю працюючих більше 50 чоловік або площею більше 150м² (холодильні камери) евакуаційний вихід позначають світловим покажчиком «Вихід» білого кольору на зеленому фоні, підключеним до мережі евакуаційного (аварійного) освітлення.

Охоронне освітлення призначене для освітлення у темний час доби об'єктів, що спеціально охороняються.

33. Питання: Які існують вимоги до конструкції світильників і розміщення їх у приміщеннях?

Відповідь: Як джерела штучного світла використовуються лампи розжарювання та газорозрядні лампи, що живляться від мережі напругою не вище 220 В.

Для освітлення приміщень та робочих місць не допускається використовувати відкриті лампи. Застосовуються з цією метою світильники - прилади, що складаються з джерела світла (лампи) та арматури. Залежно від особливостей розподілення світлового потоку у просторі світильники підрозділяються на класи: прямого світла, переважно прямого світла, розсіяного світла, переважно відбитого світла, відбитого світла. Для обмеження сліплячої дії світла на органи зору людини світильники повинні мати визначений за величиною захисний кут, створюваний перетином горизонталі та лінії, що з'єднує крайню точку світного тіла з протилежним краєм відбивача (непрозорого екрана). Захисний кут світильників залежно від їх конструкції знаходиться звичайно у межах 15...³30°. Від величини захисного кута, потужності використовуваних ламп залежить висота розміщення світильників над підлогою. Для місцевого освітлення використовують світильники з непросвітлюваними відбивачами, які мають захисний кут не менше 30°. Допускається використовувати світильники із захисним кутом від 10 до 30° при розташуванні відбивачів нижче рівня очей працівників.

Залежно від конструктивного виконання світильники бувають відкриті, захищені, закриті, пило- та вологонепроникні, вибухозахищені. Світильники у складських приміщеннях, у яких зберігаються відкрито (без пакування) харчові продукти або тара для їх пакування, повинні мати захисні пристрої (грати, сітки, розсіювачі, спеціальні патрони та ін.), які виключають можливість випадання колб ламп або їх осколків при руйнуванні. Висота підвісу світильників з лампами розжарювання потужністю до 200 Вт складає від 2,5 до 4м, при потужності більше 200 Вт - від 3 до 6м. Висота підвісу світильників з люмінесцентними лампами при їх кількості у світильнику до 4 знаходиться у межах від 2,6 до 4 м, а при кількості ламп більше 4 – від 3,2 до 4,5 м. Світильники з лампами типу ДРЛ та ДРН підвішують на висоті не менше 4 м при потужності до 400 Вт та не менше 6м при більшій потужності.

Для забезпечення рівномірного і якісного освітлення робочих поверхонь необхідне виконання визначених співвідношень відстані (L) між світильниками до висоти (Нр) підвісу їх над ними: L/ Нр. Залежно від виду світильників це співвідношення приймається за довідником: 1,4; 1,5; 2,0. Знаючи вид світильника і, отже, величину зазначеного співвідношення, а також висоту Нр підвісу його над робочою поверхнею, знаходять відстань L між світильниками. Відстань від світильника до стіни приймається : b=(0,3...0,5)L.

Відстань від світильників до товару, виробу та тари, що знаходяться у складських приміщеннях, повинна бути не менше 0,5 м.

34. Питання: Як використовується колір при рішенні питань охорони праці?

Відповідь: Різні кольори (червоний, жовтий, зелений, синій) використовуються у сигнально-запобіжній системі охорони праці згідно з ГОСТ 12.4.026-76. «ССБТ. Цвета сигнальные и знаки безопасности».

35. Питання: Які індивідуальні засоби забезпечують захист працівників від шкідливих виробничих факторів?

Відповідь: Використання засобів індивідуального захисту (ЗІЗ) передбачається у тих випадках, коли здійснення загальнотехнічних заходів не виключає дії на працюючих небезпечних та шкідливих виробничих факторів. Класифікація засобів індивідуального захисту наведена у ГОСТ 12.4.011-89. «ССБТ. Средства защиты работающих. Общие требования и классификация».

Захист тіла людини забезпечується застосуванням спецодягу (халатів, комбінезонів), спецвзуття, головних уборів, рукавиць. При необхідності працівникам видається безкоштовно теплий спецодяг.

Для захисту очей від теплових випромінювань використовуються окуляри із скельцями ТС-3. При роботі з пилячими речовинами, кислотами та лугами застосовують герметичні окуляри ПО-3 з напівмаскою. Захисні окуляри випускають згідно з вимогами ГОСТ 12.4.013-85Е. «ССБТ. Очки защитные. Общие технические условия».

Класифікація засобів індивідуального захисту органів дихання наведена у ГОСТ 12.4.034-85. «ССБТ. Средства индивидуальной защиты органов дыхания. Классификация и маркировка». Для захисту органів дихання застосовуються респіратори (протипилові та газові) і протигази (фільтруючі та ізолюючі).

На підприємствах торгівлі для захисту органів дихання працівників від пилу при просіюванні сипучих харчових продуктів доцільно використовувати респіратори типу «Лепесток», які відповідають ГОСТ 12.4.028-76. «ССБТ. Респираторы ШБ-1 «Лепесток». Технические условия». Для захисту органів дихання та обличчя працівника при обкурюванні, вивантаженні капусти та інших роботах усередині дошників слід застосовувати шлангові протигази типу ПШ-1 або ПШ-2. Ізолюючі протигази і кисневі ізолюючі прилади є на випадок аварії у приміщеннях аміачних холодильних установок.

Як засоби індивідуального захисту від шуму використовуються вкладиші, навушники та шлемофони.

При роботі з вібруючим інструментом застосовують рукавиці з амортизуючими прокладками. Загальні технічні вимоги до засобів індивідуального захисту рук від вібрації наведені у ГОСТ 12.4.002-74. Для захисту працівників від загальних вібрацій використовується спеціальне віброзахисне взуття. Загальні технічні вимоги до цього взуття викладені у ГОСТ 12.4.024-76.

Наказом по підприємству, на основі діючого в Україні законодавства, визначається порядок забезпечення працівників спецодягом, спецвзуттям та іншими засобами індивідуального захисту, а також організації належного їх зберігання та утримання.

РОЗДІЛ III. Техніка безпеки

 

1. Питання: Сформулюйте поняття про небезпечні зони, про небезпечні виробничі фактори.

Відповідь: У небезпечних зонах постійно діють, або періодично виникають фактори, небезпечні для життя та здоров'я людини. Постійно діючі небезпечні виробничі фактори зумовлені наявністю у працюючих машинах, механізмах та устаткуванні рухомих частин, передаючих пристроїв (зубцевих, ланцюгових, ремішкових), неізольованих електропроводів, джерел випромінювань та високої температури, підвищеного тиску. Періодично з'являються небезпечні виробничі фактори при виконанні деяких операцій, наприклад, при переміщенні вантажів, завантаженні та розвантаженні технологічних апаратів.

2. Питання: Сформулюйте поняття про техніку безпеки, про безпеку праці.

Відповідь: Техніка безпеки – це система організаційних заходів та технічних засобів, що запобігають діянню на працюючих небезпечних виробничих факторів.

Стан умов праці, при якомувиключене діяння на працюючих небезпечних і шкідливих виробничих факторів, називається безпекою праці. Безпека праці визначається конструкцією машин, механізмів та устаткування, особливостями технологічних процесів, умовами виконання робіт. Безпека праці в цілому досягається забезпеченням безпеки виробничого устаткування, виробничих процесів, а також будівель та споруд. Вирішення питань охорони праці здійснюється на стадіях проектування, будівництва (виготовлення) та експлуатації різних об'єктів виробничого призначення.

3. Питання: Якими є загальні вимоги безпеки до територій, будівель і приміщень підприємств торгівлі?

Відповідь: Планування, забудова, благоустрій території підприємств повинні відповідати вимогам діючих нормативних документів. Під'їзні шляхи, тротуари і розвантажувальні майданчики повинні бути заасфальтовані або вимощені.На господарчому дворінеобхідно мати навіс для тари та сміттєзбиральники. Місця зберігання горючих матеріалів та тари повинні знаходитись не ближче 25м від будівель, майданчики з сміттєзбиральниками - не ближче 20 м від вікон та дверей приміщень. Ділянка, яка відведена підприємству, повинна забезпечуватись питною водою та мати каналізацію. На території підприємства повинні бути передбачені спеціально обладнані місця для проведення вантажно-розвантажувальних робіт.

4. Питання: Які технічні рішення забезпечують захист працівників від небезпе