У екстремальному випадку

(11)

наслідок летальний.

При однофазному включенні людини в електричну мережу з ізольованою нейтраллю через тіло його протікає струм

(12)

де Rіз – опір ізоляції провідників; у несприятливому випадку R_із =60000 Ом.

Знаходимо величину струму:

(13)

струм, приблизно, на порозі відчуття.

В екстремальному випадку (R_в= R_п=0)

(14)

струм, що не відпускає.

Незалежно від режиму нейтралі, однофазне включення людини у електричну мережу виявляється для неї безпечним, якщо вона стоїтьна ізольованійоснові(наприклад, на сухій дерев'яній підлозі, на гумовому килимі) і (або) має на ногах взуття (наприклад, гумове), що не проводить струм. У мережах з напругою вище 1000В небезпека однофазного та двофазного включення практично однакова і не залежить від режиму нейтралі. Будь-яке з цих включень небезпечне, оскільки величина струму, що проходить через людину, завжди перевищує смертельно небезпечне значення.

8. Питання: Які величини напруги електричного струму вважаються безпечними?

Відповідь: Величину небезпечної для людини напруги електричного струму (Uс) можна визначити, знаючи величини смертельно небезпечного струму (Jс=0,05А) і прийнятого в розрахунках опору тіла людини (Rл=1000Ом):

Uс= Jс × Rл = 0,05 × 1000 = 50В. (15)

Залежно від оточуючих умов за безпечну напругу приймаються значення 12...42В.

9. Питання: Як класифікуються приміщення за ступенем небезпеки ураження людини електричним струмом?

Відповідь: ЗгіднозГОСТ 12.1.013-78.«ССБТ. Строительство. Электробезопасность. Общие требования», умови робіт за ступенем електробезпеки підрозділяються на три класи. Відповідно, всі приміщення за ступенем небезпеки ураження людей електричним струмом поділяються на такі три класи: 1 - особливо небезпечні; 2 - підвищеної небезпеки; 3 - без підвищеної небезпеки. Приміщеннямибез підвищеноїнебезпеки є адміністративні приміщення, торговельні зали. Прикладом приміщень підвищеної небезпеки можуть бути машинні відділення хладонових холодильних установок, холодильні камери, складські приміщення, що не опалюються (навіть якщо вони розміщені у будівлях з ізольованими підлогами та дерев'яними стелажами), вентиляційні камери. Особливо небезпечними приміщеннями є машинні і конденсаторні відділення аміачних холодильних установок, душові. До цього класу належать ділянки робіт під відкритим небом або під навісом. Для особливо небезпечних приміщень передбачаються роздільнапрокладка проводів з якісною ізоляцією, спеціальної конструкціївимикачі, електродвигуни, пускова та освітлювальна арматура.

10. Питання: Якими є основні методи і засоби захисту людей від дії електричного струму?

Відповідь: Основними заходами захисту від ураження електричним струмомє: забезпечення недоступності частин, що проводять струм, для випадкового дотику; застосування електроенергії з безпечними величинами напруги; усунення небезпеки ураження людей струмом при появі напруги на конструктивних частинах електрообладнання; застосування індивідуальних захисних засобів від ураження електрострумом.

Недоступність частин, які проводять струм, длявипадкового дотику досягається їх ізоляцією спеціальними матеріалами. Провідники електричного струму повинні мати робочу ізоляцію. Передбачається застосування у деяких випадках додаткової, підсиленої або подвійної ізоляції. Недоступне розташування частин, що проводять струм, забезпечується розміщеннямїхна висоті, під підлогою або приховано у стінах. Незахищені частини, що проводять струм, до яких можливий дотик людей, надійно огороджують у всіх випадках, якщо напруга перевищує 65В у приміщеннях без підвищеної небезпеки, 42В - у приміщеннях підвищеної небезпеки та 12В – у приміщеннях особливо небезпечних. При напрузі більше 250В огороджують не тільки незахищені, але й ізольовані частини, що проводять струм.

Застосування малих напруг – дуже ефективний захід захисту від ураження електричним струмом. Для живлення електричного кола керування технологічним устаткуванням, що встановлюється в особливо небезпечних приміщеннях і приміщеннях підвищеної небезпеки, електричного кола керування рухомим обладнанням та для живлення ручного інструменту використовують напругу не вище 42В. На шафах і пультах керування обладнанням розміщують штепсельні розетки з напругою не більше 12В для живлення переносних світильників, що використовуються при періодичних оглядах наявних в ньому важкодоступних місць.

Захисні заземлення, занулення та відключення – основні заходи захисту людей від ураження електричним струмом при появі напруги на конструктивних частинах електрообладнання.

11. Питання: Розкрийте сутність забезпечення електробезпеки при заземленні електроустановок, машин і апаратів.

Відповідь: Захисне заземлення (рис. 2) – навмисне електричне з'єднання із землею або її еквівалентом металевих частин, що не проводять струм, які можуть опинитись під напругою. Вимоги до захисного заземлення викладено у ГОСТ 12.1.030-81. «ССБТ. Электробезопасность. Защитное заземление, зануление».

Дотик до незаземленого корпусу, який виявився під напругою, рівнозначний однофазному включенню людини у електричну мережу. Мета заземлення – знизити до безпечної величини напругу відносно землі на металевих частинах обладнання, які випадково потрапили під напругу, і тимсамимусунути небезпеку ураження людей електричним струмом.

В установках напругою до 1000 В опір захисного заземлення у будь-який час року не повинен перевищувати 4Ом (при потужності джерела струму 100кВА і менше опір заземлення допускається не більше 10Ом). Оскільки опір заземлення значно менше опору тіла людини (1000Ом), то у разі дотику його до пошкодженої електроустановки найбільший за величиною струм пройде через заземлюючий пристрій. При цьому в найбільш несприятливому випадку, коли опір підлоги та взуття дорівняють нулю, через тіло людини пройде струм

(16)

де U_л – лінійна напруга у мережі, В;

R_л, R_із, R_з – опір, відповідно, тіла людини, ізоляції провідників електричної мережі та заземлюючого пристрою, Ом.

Приймаючи U_л =380В, R_із =500000Ом, R_з = 4Ом, R_л=1000Ом, знаходимо J_л=0,005мА. Такий за величиною струм безпечний для людини.

 

Рис.2. Схема захисного заземлення електроустановки

12. Питання: Які заземлювачі та заземлюючі пристрої застосовуються на практиці?

Відповідь:Заземлюючим пристроєм називається сукупність заземлювачів – металевих провідників, які знаходяться у співдотику з землею, і заземлюючих провідників, що з'єднують частини електроустановок, які заземляються, з заземлювачами. Заземлювачі бувають штучні і природні. Як штучні заземлювачі використовують сталеві стержні, які забивають у грунт вертикально і з'єднують між собою сталевою шиною шляхом зварювання, як природні – прокладений у землі водопровід, арматуру залізобетонних конструкцій будівель і споруд, що має з'єднання з землею, свинцеві оболонки кабелів, прокладених у землі. Розрізняють заземлюючі пристрої: контурне (заземлювачі знаходяться безпосередньо близько від електроустановок) і виносні (заземлювачі розміщені на спеціально виділеній ділянці території підприємства). Для заземлення електрообладнання у виробничих та інших приміщеннях використовують в основному виносні заземлюючі пристрої із штучними заземлювачами. При цьому металеві елементи кожної електроустановки приєднують окремим заземлюючим провідником до транзитної шини, яка прокладається усередині будівлі і не менше ніж у двох місцях приєднується до заземлювачів.

13. Питання: Поясніть сутність забезпечення електробезпеки при зануленні електроустановок, машин і апаратів.

Відповідь: Занулення (рис. 3) – навмисне електричне з'єднання з нульовим захисним провідником металевих частин обладнання, що не проводять струм, які можуть опинитись під напругою. Занулення повинне відповідати вимогам ГОСТ 12.1.030-81.

В електричних мережах розрізняють нульовий захисний (РЕ) та нульовий робочий (N) провідники. Нульовий захисний провідник служить для з'єднання частин обладнання, що підлягають зануленню, з глухозаземленою нейтраллю джерела струму, а нульовий робочий провідник – для підключення до силової мережі напругою 380В освітлювальних приладів, машин і електроапаратів, що працюють при фазній напрузі (220В). Як нульовий захисний провідник можна використовувати сталеві смуги, алюмінієві оболонки кабелів, звичайні проводи. Згідно з галузевими правилами, не допускається використання у ролі нульових захисних провідників нульові робочі провідники. Занулення електротеплового, холодильного, іншого обладнання, а також касових апаратів, електронних вагів здійснюється за допомогою нульових захисних провідників. Нульові провідники (робочі та захисні) надійно заземлюють. У мережах з лінійною напругою 380В опір заземлюючих пристроїв,до яких приєднують нульові проводи, не повинен перевищувати 4Ом.

 

Рис. 3. Схема захисного занулення електроустановки

 

Мета занулення – перетворити витік струму на корпус у однофазне коротке замикання між фазним і нульовим проводами, при якому пошкоджена установка автоматично відключається від мережі живлення. Для захисту від струмів короткого замикання можуть бути використані плавкі запобігачі (FU - на рис.3) або автоматичні вимикачі з часом спрацювання, відповідно, 5…7 або 1…2с. Зануленню підлягають ті ж машини та апарати, що і заземленню. При зануленні повинна забезпечуватись безперервність нульового захисного проводу від корпусу кожної електроустановки до нейтралі джерела живлення.

В електричних мережах з нульовим проводом електрообладнання можна зануляти, заземляти або одночасно зануляти і заземляти. На підприємстві не допускається одні електроустановки тількизануляти, інші тільки заземляти.

14.Питання: Якими є особливості заземлення або занулення пересувних (переносних) машин і апаратів?

Відповідь: Заземлення або занулення пересувних (переносних) машин і апаратів здійснюється за допомогою спеціального провідника електричного кабелю. У кабелях, що живлять переносні електроприймачі однофазного струму (касові апарати, електронні ваги та ін.), окрім фазного та нульового робочого провідників, є заземлюючий або нульовий захисний провідник. При заземленні або зануленні машин і апаратів один кінець захисного провідника, що знаходиться у кабелі, приєднують до металевого корпусу струмоприймача, другий - до найбільш довгого контакту штепсельної вилки, що має умовний знак заземлення. Відповідний захисний контакт розетки приєднаний до електричного кола заземлення або занулення. Таким чином, через штепсельне рознімання здійснюється підключення металевих конструктивних елементів машин та апаратів до пристроїв заземлення або занулення, що є на підприємстві.

15.Питання: При яких величинах електричної напруги та умовах заземлення або занулення електроустановок обов'язково?

Відповідь: Захисне заземлення або занулення електричних установок обов'язкове: при номінальній напрузі 380В і вище змінного струму та 440В і вище постійного струму - у всіх випадках; при номінальній напрузі 42В і вище змінного струму та 110В і вище постійного струму при роботах в умовах з підвищеною небезпекою та особливо небезпечних – згідно з ГОСТ 12.1.013-78. У вибухонебезпечних зонах заземлюють або зануляють усі електричні машини і апарати незалежно від величини в них електричної напруги.

16. Питання: Як забезпечується захисне відключення ушкодженої електроустановки?

Відповідь: Захисне відключення - швидкодіючий захист, що забезпечує автоматичне відключення електроустановки при виникненні в ній небезпеки ураження струмом. Така небезпека може виникнути при замиканні фази на корпус електроустановки, зниженні опору ізоляції фаз відносно землі, появі у мережі більш високої напруги, дотику людини до частин, що проводять струм. В цих випадках у мережах змінюються деякі електричні параметри (напруга, струм, опір), що може бути імпульсом, який викликає спрацювання захисного відключаючого пристрою. Принципова схема захисного відключення наведена на рис.4.

 

 

Рис. 4. Принципова схема захисного відключаючого пристрою (реагує на напругу корпусу відносно землі): 1 - корпус; 2 - автоматичний вимикач;

КВ - котушка відключаюча; Н - реле напруги максимальне; R_з - опір захисного заземлення; Rд - опір допоміжного заземлення

При появі напруги на корпусі електроустановки спрацьовує електромагнітне реле, яке втягує сердечник, звільняючи шток вимикача. Останній під дією пружини відключає установку від мережі. Вимоги до захисного відключення викладено у ГОСТ 12.4.155-85.

17. Питання: Як забезпечується захист від статичної електрики?

Відповідь: Захист від статичної електрики полягає у зніманні з ізольованих від землі металевих частин обладнання електричного потенціалу, який виникає внаслідок статичної електризації при технологічних процесах, що супроводжуються тертям (змотування тканин, паперу, плівки), роздрібненням твердих тіл, пересипанням сипучих матеріалів, переливанням рідин - діелектриків (бензину, гасу). Дія статичної електрики на людину може відчуватись у вигляді слабкого, помірного або навіть сильного уколу, який сам по собі не є небезпечним, але може бути непрямою причиною нещасного випадку внаслідок рефлекторного руху людини у небезпечній зоні. Розряди статичної електрики на землю або між частинами устаткування можуть бути причиною спалахів і вибухів газо-, паро- та пилоповітряних сумішей. Захист від статичної електрики забезпечується виконанням вимог ГОСТ 12.1.018-93, ГОСТ 12.4.124-83. Одним з найбільш ефективних і простих методів захисту від статичної електрики є заземлення не меншеніж у двох місцях одного приміщення наявних трубопроводів та апаратів.

18. Питання: Як забезпечується захист від атмосферної електрики?

Відповідь: Захист від атмосферної електрики (блискавкозахист) – комплекс захисних пристроїв, призначених для забезпечення безпеки людей, збереження будівель та споруд, устаткування та матеріалів від можливих вибухів, загорянь і руйнувань, що виникають під впливом блискавки. Для приймання електричного розряду блискавки і відводу її струмів у землю служать стержневі, тросові і сіткові блискавковідводи. Захист від блискавки повинні мати, наприклад, будівлі аміачних холодильних установок таїх зовнішні конденсаторно-ресиверні пристрої.

19. Питання: Як класифікуються електрозахисні засоби і якими є вимоги до них?

Відповідь: Електрозахисні засоби (переносні і перевізні)служать для захисту людей, працюючих з електроустановками, від ураження електричним струмом, діяння електричної дуги та електромагнітного поля. Електрозахисні засоби бувають: ізолюючі та огороджуючі. Ізолюючі електрозахисні засоби підрозділяються на основні та додаткові. Основні ізолюючі електрозахисні засоби здатні тривалий час витримувати робочу напругу електроустановки, тому ними дозволяється торкатись частин, що проводять струм. До таких засобів належать: діелектричні гумові рукавиці, інструменти з ізольованими рукоятками і струмошукачі – в електроустановках напругою до 1000В; ізолюючі штанги і струмовимірювальні щипці, покажчики високої напруги – в електроустановках напругою вище 1000В. Додаткові ізолюючі електрозахисні засоби мають недостатню електричну міцність і призначені для посилення захисної дії основних ізолюючих засобів. До таких засобів належать: діелекричні калоші, боти, килими та ізолюючі підставки. Огороджуючі електрозахисні засоби призначені: для тимчасової огорожі частин, що проводять струм, (тимчасові переносні огорожі – щити, клітки, ізолюючі накладки і ковпаки); для тимчасового заземлення відключених частин, що проводять струм,з метою усунення небезпеки ураження працюючих струмом при випадковій появі напруги (тимчасове захисне заземлення).

Застосування і випробування електрозахисних засобів регламентуються відповідними правилами.

Електрозахисні засоби перевіряють перед кожним застосуванням та, окрім того, періодично піддають випробуванню змінним струмом частотою 50Гц: гумові діелектричні рукавиці 1 раз на 6 місяців, гумові діелектричні калоші 1 раз на 12 місяців, гумові діелектричні боти 1 раз на 36 місяців.

На електрозахисні засоби, що витримали періодичні електричні випробування, наносять спеціальний штамп. На електрозахисних засобах, що не витримали випробування струмом або стали непридатними з інших причин, цей штамп перекреслюється червоною фарбою. Всі електрозахисні засоби з гуми (рукавиці, боти, калоші, килими, доріжки) слідзберігати у темному приміщенні при температурі 5...20°С і вологості повітря не більше 70%.

20. Питання: Якими є вимоги до ізоляції струмоведучих частин електроустаткування?

Відповідь: Надійна робота обладнання визначається постійністю електротехнічних, хімічних і механічних якостей ізоляції частин, що проводять струм, та відповідністю їх умовам експлуатації. Для контролю опору ізоляції використовують прилади – мегаомметри (наприклад, М 1101М). Мінімально допустимий опір ізоляції струмоведучих частин електроустановки визначають розрахунком:

, МОм, (17)

де U - напруга на клемах електроустановки (В),

Р - номінальна потужність її (кВт).

Існує також правило: на 1В робочої напруги приймається опір ізоляції провідників не менше 1 кОм.

За діючими правилами, опір ізоляції струмоведучих частин приймається з визначеним запасом. Опір ізоляції в електроустановках напругою до 1000В повинен бути не менш 0,5МОм. В електромеханічному та електронагрівальному обладнанні для підприємств громадського харчування опір основної ізоляції між частинами, що проводять струм, і корпусом приймається не менше 2МОм, опір посиленої ізоляції – не менше 7МОм. Здійснюється контроль опору ізоляції струмоведучих частин електроустановок і електричних мереж в особливо вологих і жарких приміщеннях, у зовнішніх установках, а також у приміщеннях з хімічно активним середовищем не рідше одного разу на рік, в інших випадках – один раз на два роки. Якщо опір ізоляції знижується на 50% від початкового значення, проводку або ізоляцію міняють.

21. Питання: Які існують правила надання першої допомоги потерпілому від дії електричного струму?

Відповідь: Надання першої допомоги при ураженні електричним струмом першза все повинне бути спрямоване на припинення дії його на людину шляхом вимикання рубильника або вимикача, відкидання від потерпілого проводу, що проводить струм, діелектричним предметомабо віддалення потерпілого від джерела струму. Треба пам'ятати, що не можна торкатись ні проводу, ні самого потерпілого голими руками. При відсутності гумових рукавиць, той, хто надає допомогу, повинен обгорнути руки якою-небудь частиною одежі, якщо можна, надіти калоші, гумові чоботиабостати на суху основу. Необхідність в ізоляції ніг виникає при звільненні потерпілого від провідника, що впав на землю. У таких випадках при відсутності ізолюючого взуття, людина, яка наближається до потерпілого, може опинитися під дією струму, зумовленого кроковою напругою. Віддаляючи потерпілого від джерела струму, треба брати його за одяг.

Після припинення дії на потерпілого струму подальші заходи щодо надання допомоги залежать від його стану. Якщо потерпілий не втратив свідомості або опритомнів, то йому слід забезпечити повний спокій до прибуття лікаря. При відсутності свідомості, але при зберіганні дихання потерпілого слід зручно покласти, розстебнути на ньому здавлюючий одяг, забезпечити приплив свіжого повітря. Якщо дихання виявляється слабо або не виявляється, необхідно негайно приступити до проведення штучного дихання, супроводжуючи його закритим масажем серця.

22. Питання: Якими є вимоги до організації вантажно-розвантажувальних робіт на підприємствах, базах і складах?

Відповідь: Вантажно-розвантажувальні роботи слід виконувати відповідно з вимогами ГОСТ 12.3.002-75, ГОСТ 12.3.009-76, ГОСТ 12.3.010-82, ГОСТ 12.3.020-80 і нормативно-технічної документації, затвердженої органами державного нагляду. Безпеку вантажно-розвантажувальних робіт і транспортних операцій на підприємствах забезпечують інженерно-технічні працівники, відповідальні за безпечне виконання робіт щодо переміщення вантажів, безпечну експлуатацію і утримання у справному стані підйомно-транспортного устаткування.

До вантажно-розвантажувальних робіт (обв'язування, зачеплення і переміщення вантажів) допускаються робітники не молодші 18 років, навчені за відповідною програмою і атестовані комісією підприємства. Перевірка знань цих робітників здійснюється не рідше одного разу на рік.

Робітники, які допущені до виконання вантажно-розвантажувальних і транспортних операцій, підпорядковуються особі, відповідальній за безпеку робіт щодо переміщення вантажів.

Маса вантажів, які переміщують робітники вручну, не повинна перевищувати встановлених норм.

Ручна укладка товару в штабель допускається на висоту не більше 2м. Піднімати або опускати вручну вантаж масою 60...80 кг повинні не менше двох вантажників. Для полегшення укладки вантажів на майданчик товарних вагів при зважуванні використовують похилі містки.

Переміщення у технологічному процесі вантажів масою більше 20кг, а також вантажів будь-якої маси на відстань більше 25м здійснюється механізованим способом.

Для переміщення вантажів на підприємстві повинні бути розроблені транспортно-технологічні схеми.

23. Питання: Якими є вимоги до укладання вантажів у штабелі, до проходів і проїздів між ними?

Відповідь: На майданчиках для укладання вантажівнеобхідно позначити межі штабелів, проходів і проїздів між ними. Висота штабеля повинна бути визначена співвідношенням максимальної висоти його до меншого розміру боку основи тари: для нерозбірної тари - не більше 6, для складної тари - не більше 4,5.

Мішки укладають у штабель трійниками або п'ятериками у вигляді зрізаної піраміди. Висота укладки бочок із соліннями в горизонтальному положенні - не більше трьох рядів. При цьому між рядами штабеля розміщують прокладки, а по боках його встановлюють стойки з підкосами для попередження розкочування бочок. На випадок щільної укладки бочок між двома стінами складу висота штабеля може бути збільшена до чотирьох рядів. Розбирання штабелів здійснюється тільки зверху вниз.

Відстані між рядами штабелів повинні бути визначені з урахуванням можливості застосування засобів механізації і створення необхідних протипожежних розривів. Проходи між штабелями у складах встановлюються не менше 1м. Ширина проїздів між штабелями повинна бути не менше максимальної ширини навантаженого транспортного засобу плюс 0,8м, а при двосторонньому русі - не менше подвійної максимальної ширини навантаженого транспортного засобу плюс 1,5м. Шляхи руху транспортних засобів повинні бути освітлені.

24. Питання: Які існують вимоги до будови рамп і естакад?

Відповідь: З метою забезпечення безпеки і полегшення вантажно-розвантажувальних робіт при постачанні вантажів на склади транспортними засобами влаштовують платформи, рампи, естакади, майданчик яких повинен знаходитись на одному рівні з підлогою вагону, машини. Рампи з боку під'їзду транспортних засобів повинні бути шириною не менше 1,5 м з нахилом не більше 5°. Не допускається зберігання на рампах товарів і тари. Ширина естакади, призначеної для переміщення по ній транспортних засобів, приймається не менше 3м. При наявності великої щілини між естакадою і вантажним майданчиком транспортних засобів слід застосовувати містки з рифленої сталі товщиною не менше 5мм.

25. Питання: Яким є порядок реєстрації і технічного огляду ліфтів?

Відповідь: Ліфти, що встановлюються на підприємствах, підрозділяються на пасажирські, вантажні з провідником і без провідника. На торговельних підприємствах використовуються також вантажні малі ліфти вантажопідйомністю 40, 100 або 250 кг, у яких кабіна має площу підлоги 0,36…0,64 або 1м² та висоту 0,8 або 1,2м. Експлуатація ліфтів можлива тільки після їхньої реєстрації, технічного опосвідчення та одержання дозволу на пуск. Всі щойно встановлені ліфти, а також ті, що піддавались реконструкції, окрім вантажних малих ліфтів, реєструються у органах Держгірпромнагляду. Технічне опосвідчення щойно встановлених ліфтів проводить інспектор держнагляду, а ліфтів після реконструкції, капітального ремонту або закінчення строку роботи - інспектор держнагляду або спеціалізована організація.

Дозвіл на пуск ліфта в експлуатацію дає в зазначених випадках інспектор держнагляду чи спеціалізована організація на основі результатів технічного опосвідчення.

При технічному опосвідченні ліфта статичне випробуванняйогоздійснюється навантаженням, відповідним фактичній площі підлоги, займаної пасажирами, або вантажем, перевищуючим вантажопідйомність на 50 або 100%, відповідно, у ліфтах з канатоведущим шківом або з лебідкою барабанного типу. Динамічне випробування ліфта здійснюється навантаженням, що перевищує його вантажопідйомність на 10%. Повне технічне опосвідчення ліфтів, що включає статичне і динамічне випробування, проводиться не рідше одного разу на три роки, періодичне (огляд з перевіркою спрацювання пристроїв безпеки) - не рідше одного разу на рік.

Вантажні малі ліфти враховують у журналі вантажопідіймальних машин підприємства. Технічне опосвідчення цих ліфтів проводять спеціалізовані організації.

Відповідальність за справний стан та безпечну дію ліфтів на підприємствах покладається наказом на представника спеціалізованої організації. Контроль за утриманням ліфтів цією організацією здійснюють органи Держгірпромнагляду.

26. Питання: Які технічні засоби забезпечують безпечну експлуатацію ліфтів?

Відповідь: Ліфт включає у себе лебідку і підвішені на її канатах (ланцюгах) кабіну і противагу, які переміщаються по напрямних у спеціальній шахті. Шахта має огорожу з усіх боків і по всій висоті. Вхідні та вантажні отвори у шахті зачиняються дверима. Передбачається огорожа кабіни ліфта на всю висоту. Кабіна ліфтів пасажирських і вантажних з провідником повинна бути обладнана дверима. Можна не обладнувати дверима кабіну вантажних ліфтів без провідника.

Ліфти мають пристрої безпеки: кінцеві вимикачі, обмежувачі швидкості, уловлювачі, амортизатори, автоматичні замки, контакти безпеки, обмежувачі перевантаження, кнопки «Стоп».

Кінцевий вимикач забезпечує автоматичне знімання напруги з електродвигуна лебідки і накладення механічного гальма при переході кабіною ліфта верхньої зупинки не більше ніж на 200 мм.

Обмежувач швидкості приводить у дію уловлювачі, якщо швидкість руху кабіни (противаги) вниз перевищить її номінальне значення не менше ніж на 15%.

Уловлювачі різкого або плавного гальмування повинні зупиняти та утримувати кабіну і противагу на напрямних при перевищенні допустимої швидкості руху їх вниз, включаючи і випадок обриву канату.

Амортизатори, встановлені у нижній частині шахти (в приямку), призначені для пом'якшення удару кабіни та противаги при переході ними нижнього робочого положення.

Кожні двері шахти ліфту обладнуються автоматичним замком, що замикає їх раніше, ніж кабіна відійде від рівня посадочного (завантажувального) майданчика на відстань 150 мм.

Двері шахти і кабіни повинні бути обладнані контактами безпеки, що запобігають пуску і руху кабіни,якщо хоча б одна із частин дверей незачинена.

Контакти рухомої підлоги кабіни пасажирського ліфта контролюють кількість пасажирів у ній.

У кабіні ліфту пасажирського або вантажного з провідником на кнопочній панелі встановлюється кнопка «Стоп» для екстреної зупинки її із сповільненням не більше 10 м/с².

Ліфти мають системи керування і освітлення.

27. Питання: Якими є вимоги безпеки до підйомників для переміщення вантажів?

Відповідь: Підйомники, призначені тільки для переміщення вантажів без провідника, враховують у журналі вантажопідіймальних машин підприємства. Технічне опосвідчення і обслуговування підйомників проводить спеціалізована організація. Порядок та строки технічного опосвідчення підйомників визначають «Правила будови і безпечної експлуатації вантажопідіймальних кранів».

Підйомники не вимагають улаштування шахти та машинного приміщення. Транспортування вантажів здійснюється у кабінах або на платформах, які підвішені на канатах лебідки та переміщуються по напрямних на спеціальному каркасі. Двері у огорожах підйомника на поверхах мають блокуючі пристрої. Для аварійної зупинки його передбачені уловлювачі і кінцеві вимикачі. Платформу вантажних підйомників можна огороджувати тільки з трьох боків при наявності пристроїв, що запобігають сповзанню вантажу за її габарити. Висота огорожі повинна бути не менше 1м з суцільною обшивкою внизу висотою не менше 0,2м. Для платформ, на які виключається вихід людей, висота огорожі може бути зменшена до 0,5м. До кнопочної станції управління підйомником підводиться сигналізація з усіх поверхів, на яких виконуються вантажно-розвантажувальні роботи.

28. Питання: Яким є порядок технічного опосвідчення вантажопідіймальних машин?

Відповідь: Для переміщення вантажів використовують крани, електроталі і лебідки. Технічне опосвідчення їх проводиться перед пуском у роботу і потім періодично у строки: не рідше одного разу на рік – часткове, не рідше одного разу на три роки - повне опосвідчення (огляд, статичне та динамічне випробування). Статичне і динамічне випробування вантажопідіймальних машин здійснюються навантаженнями, що перевищують вантажопідіймальність, відповідно, на 25 % і 10%.

29. Питання: Якими є вимоги безпеки до вантажопідіймальних машин?

Відповідь: Для переміщення і укладання тарноштучних вантажів у стелажі або штабелі на великих складах підприємств торгівлі використовуються електричні мостові крани-штабелери опорного типу і електроталі. Електроталі переміщуються по монорельсах – підвісних шляхах, які міцно прикріплюються до перекриття або до колон. Відстань від підлоги до крюка електроталі, що знаходиться у верхньому граничному положенні, повинна бути не менше 3м. Кожна вантажопідіймальна машина з електричним приводом оснащена кінцевим вимикачем для автоматичної зупинки механізму підйому вантажозахватного органу. Кінцевий вимикач встановлюють так, щоб після автоматичної зупинки вантажозахватного органу при підйомі без вантажу щілина між ним та упором була в електроталях не менше 50мм, у всіх інших вантажопідіймальних машинах - не менше 200мм. Для виключення перевантаження (як правило, не більше ніж на 25%) вантажопідіймальні машини обладнані обмежувачами вантажопідйомності. Вантажопідіймальні машини оснащені обмежувачами нижнього положення крю­кової підвіски, гальмами, а деякі з них – кінцевими вимикачами автоматичної зупинки механізмів горизонтального пересування вантажу при підході до упорів, блокуваннями, аварійними вимикачами, засобами сигналізації, іншими пристроями та приладами безпеки.

Лебідки встановлюють і закріплюють на фундаменті або рамі, при цьому для забезпечення їхньої стійкості на раму вкладають баласт з урахуванням подвійного робочого навантаження. Зовнішні частини лебідки, що обертаються, окрім барабана, закривають знімними кожухами. Лебідки з електричним приводом обладнуються електромагнітним гальмом, автоматично діючим при відключенні електродвигуна, а лебідки з ручним приводом – храповим пристроєм і ручним стрічковим гальмом.

30.Питання: Якими є заходи безпеки при експлуатації авто- і електронавантажувачів, електроштабелерів?

Відповідь: Навантажувачі з механічною системою підйому вантажу повинні мати кінцеві вимикачі. Електронавантажувачі та електроштабелери обладнують пристосуваннями, які запобігають перевантаженню механізмів підйому. При висоті підйому вантажу більше 2м над їх кабіною влаштовується огорожа. Не допускається експлуатація цих машин із зіпсованим робочим освітленням, а також із зіпсованими гальмами і засобами сигналізації.

При навантаженні та розвантаженні тарно-штучних вантажів механізмами слід здійснювати їх пакетування з використанням піддонів, контейнерів та інших пакетоутворюючих засобів. Вантажі у пакетах повинні бути скріплені. Вилками навантажувача допускається піднімати вантаж при наявності щілини між ним і підлогою (майданчиком). При переміщенні тари машинами або механізмами з вилковими або телескопічними захватами опорна поверхня її повинна розміщуватись на вантажозахватних пристроях стійко, без переваги на бік. Зміщення тари на вантажозахватних пристроях не повинне перевищувати одної третьої довжини її опорної поверхні. Транспортування тари на вилках навантажувача повинне бути на висоті не більше 300 мм від рівня поверхні, по якій він переміщується.

31.Питання: Якими є вимоги безпеки до конструкції й експлуатації конвеєрів?

Відповідь: Конвеєри підрозділяються на стрічкові, пластинчаті, скребкові та ін. Конструкція конвеєрів повинна передбачати установку навантажувального і розвантажувального пристроїв для рівномірної і центрированої подачі вантажу у напрямку його руху. Швидкість руху стрічки конвеєрів при ручному розбиранні вантажу повинна бути не більш: 0,5м/с - при масі вантажу, що відбирається, до 5кг; 0,3 м/с - при масі вантажу більше 5кг. Привідні і натяжні пристрої, ремінні та інші передачі, шківи і муфти конвеєрів огороджують.

У зоні, де можуть знаходитись працюючі, також огороджують: навантажувальні пристрої для насипних вантажів; приймальні пристрої, встановлені у місцях скидання вантажів з конвеєрів; ділянки траси конвеєрів, на які незаборонений прохід людей. Якщо конвеєри встановлені нижче рівня підлоги, то по всій довжині їх огороджують поручнями висотою не менше 0,9 м з зашивкою знизу бортів висотою 0,15м.

Конвеєри слід встановлювати так, щоб відстань по вертикалі від найбільш виступаючих частин вантажу, що транспортується, до нижніх поверхонь виступаючих будівельних конструкцій або комунікаційних систем була не менше 0,6м.

Ширина проходів для обслуговування конвеєрів повинна бути не менше: 0,7м - для конвеєру, що обслуговується з одного боку; 1,0м - для пластинчатого конвеєра, що обслуговується з двох боків, і між паралельно встановленими конвеєрами; 1,2м - між паралельно встановленими пластинчатими конвеєрами, що обслуговуються робітниками з двох боків. Відстань між конвеєром і колоною повинна бути не менше 0,6м. Конвеєри у головній та хвостовій частинах обладнуються аварійними кнопками «Стоп». Конвеєри з відкритою трасою довжиною більше 30м додатково обладнуються вимикаючими пристроями, які дозволяють зупиняти привід в окремих місцях проходу для обслуговування.

32. Питання: Якими є вимоги безпеки до конструкції та експлуатації машин для обробки продуктів різанням?

Відповідь: Для забезпечення безпечної експлуатації машини МРГ-300А необхідно стежити за міцністю кріплення дискового ножа у корпусі і завантажувального лотка на важелі. Забороняється експлуатація машини при відсутності або пошкодженні захисного кожуха, що огороджує дисковий ніж. Завантаження машини продуктами слід здійснювати тільки при зупиненому електродвигуні.

У машині МРГУ-370 дисковий ніж і передавальний механізм закриті захисним кожухом. Для заточення дискового ножа є заточувальне пристосування, яке встановлене у верхній частині корпусу і закрите огорожею.

Небезпечним елементом у машині МРЗП, призначеній для різання стандартних заморожених безкісткових блоків рибного філе, субпродуктів і м'яса, є гільйотина з тонким консольно встановленим ножем. У цій машині для здійснення різання необхідно натиснути одночасно дві пускові кнопки. При цьому ніж з верхнього положення переміщається вниз, розрізаючи продукт, і потім знову повертається у вихідне положення. Завдяки двокнопочному управлінню машиною виключається знаходження рук оператора у зоні роботи ножа. При експлуатації машини забороняється працювати без огорожі, із знятими щитками і кожухами.

Для різання сортових розрубів м'яса (з кістками) і птахів використовуються машини типу МРСР. Ріжучі інструменти - гладкі леза (для різання м'яса) і пилки (для різання кісток). Зміна ріжучого інструмента здійснюється за допомогою ножної педалі.

М'ясорубки різних видів мають однаковий принцип дії і розрізняються за конструкцією незначно. Найбільш небезпечним елементом м'ясорубки є шнек. Для того, щоб при завантаженні продукту пальці працівника не діставали до шнека, завантажувальному пристрою надається форма воронки або лотка. Над горловинами м'ясорубок з діаметром завантажувальних отворів більше 45мм повинні бути встановлені запобіжні кільця. Для проштовхування продукту у горловину завантажувальної тарілки повинні використовуватись дерев'яні пести. Витягнення шнека і ріжучого інструменту (ножів, решіток) із корпусу після вимикання м'ясорубки повинне здійснюватись виштовхувачем або спеціальним гачком.

Небезпечними елементами хліборізки типу МРХ-200 є дисковий ніж і каретка з зігнутими голками. Для забезпечення безпечної експлуатації хліборізки у конструкції її передбачені: кожух захисту ножа і противаги, захисна решітка - на завантажувальному лотку, огорожа – на розвантажувальному лотку, електроблокування для вимикання електродвигуна при піднятій захисній решітці і (або) незафіксованій засувці приймального лотка у правому крайньому положенні, конічне фрикційне гальмо для гасіння кінетичної енергії частин, що обертаються. В машині у зібраному вигляді виключається доступ до ножа, противаги, клиноремінневої і ланцюгової передач.

33.Питання: Якими є вимоги безпеки до конструкції та експлуатації машин для перемішування і збивання продуктів, обробки їх тиском?

Відповідь: У фаршомішалках найбільш небезпечним елементом є вал з лопатями. Для запобігання травмуванню рук персоналу при завантаженні продукту фаршомішалка МС8-150 має у верхній частині завантажувальної воронки запобіжну хрестовину. Перед початком роботи перевіряють технічний стан універсального приводу і приєднаної до нього за допомогою хвостовика фаршомішалки. Розвантажувальний отвір на торці робочого циліндра повинен бути щільно закритий. Завантаження змінного механізму продуктом здійснюється після перевірки роботи його на холостому ході.

При експлуатації тістомісильної машини ТММ-1М захист працівників від місильного важеля, що рухається, забезпечує корпус діжі. Положення візка з діжею на фундаментній плиті машини фіксується трьома циліндричними штирями. Заради уникнення викидання тіста з діжі при його замішуванні передбачені спеціальні огороджуючі щити. У момент замісу тіста щити опускаються вниз і щільно охоплюють діжу. При піднятті огорожі система блокування відключає електропривід.

У змішувальних машинах типу КВ для приготування коктейлів робочий інструмент обертається усередині легкознімного стакана, що виключає небезпеку травмування рук працівників. Автоматичне вмикання та вимикання електродвигуна машини відбувається за допомогою мікровимикача при установці та зніманні стакана.

У тісторозкочувальній машині МРТ-60М для запобігання попаданню рук оператора до валів, що обертаються, встановлена над завантажувальним лотком запобіжна решітка, яка діє на мікровимикач. Перед розкачуванням тіста машину включають у роботу на холостому ході і перевіряють спрацювання електроблокування: поворот запобіжної решітки на кут більше 5° повинен викликати зупинку електродвигуна. При опусканні решітки на місце контакти мікровимикача замикаються і електродвигун може бути знову ввімкнений кнопкою «Пуск».

34. Питання: Які технічні засоби забезпечують безпеку експлуатації електричних харчоварильних котлів?

Відповідь: На підприємствах торгівлі і громадського харчування використовують електронагрівальне обладнання різного функціонального призначення. Безпека цього обладнання при роботі забезпечується в основному його конструкцією.

Електричні харчоварильні котли оснащені контрольно-вимірювальною та запобіжною арматурою. На котлах встановлені: електроконтактний манометр, подвійний запобіжний клапан, наповнююча воронка, кран верхнього рівня води, електрод захисту трубчастих електронагрівачів від «сухого ходу» і клапан-турбінка. За допомогою електроконтактного манометра автоматично підтримується у заданих межах тиск пари у пароводяній рубашці котла і здійснюється керування тепловим режимом його роботи. Нижнє та верхнє граничні значення робочого тиску пари задаються установкою у відповідні положення двох стрілок електроконтактного манометра, що переміщаються спеціальним ключем. Рухома стрілка у кожний момент часу показує фактичний тиск пари у пароводяній рубашці котла. При співпадінні рухомої стрілки зі стрілками верхнього або нижнього граничних значень тиску пари відбувається, відповідно, зниження або збільшення потужності трубчастих електронагрівачів у парогенераторі. Таким чином тиск пари у пароводяній рубашці котла підтримується у заданих межах. Для скидання надмірного тиску пари (більше 150 кПа) з пароводяної рубашці і пропускання в неї атмосферного повітря при охолодженні апарата передбачений подвійний запобіжний клапан. У конструкції цього клапана передбачений важіль підриву парового клапана, який в процесі експлуатації може «прикипати» до сідла. За допомогою цього важеля паровий клапан слід періодично піднімати над сідлом. У подвійному запобіжному клапані є також повітряний клапан для видалення повітря з пароводяної рубашці котла в період його розігрівання. Цей клапан відкривають і закривають вручну. У початковій стадії розігрівання котла цей клапан повинен знаходитися у відкритому положенні, він закривається при появі з нього пари. Для контролю кількості води у парогенераторі служать: кран верхнього рівня її (при досягненні його рідина зливається з пароводяній рубашці назовні); електрод захисту трубчастих електронагрівачів від «сухого ходу» (при зниженні рівня рідини до нижнього граничного значення котел відключається від електричної мережі). На кришці котлів, що не перекидаються, встановлюється клапан - турбінка, що охороняє варильну посудину від утворення в ній надмірного тиску понад 2,5кПа. Кришка котлів, що не перекидаються, врівноважується противагою, яка дозволяє фіксувати її у будь-якому положенні.

35.Питання: Які технічні засоби забезпечують безпеку експлуатації електричних кип'ятильників?

Відповідь: На підприємствах використовуються електричні кип'ятильники різної продуктивності. Вони мають однакові засоби забезпечення їхньої безпечної експлуатації.

Електричний кип'ятильник КНЭ-25 оснащений блоком автоматики. Автоматика забезпечує захист від «сухого ходу», тобто неможливість включення трубчастих електронагрівачів при відсутності або дуже низькому рівні води у коробці живлення і кип'ятильній посудині. Автоматика забезпечує також відключення трубчастих електронагрівачів при надмірному зниженні рівня води під час роботи кип'ятильника. Крім автоматики захисту, у кип'ятильниках застосовується автоматика регулювання, що забезпечує відключення трубчастих електронагрівачів при наповненні збірника кип'ятку до верхньої заданої межі та включення їх після розбору кип'ятку і зниження його рівня до нижньої заданої межі. Роботу автоматики забезпечують: електрод захисту від «сухого ходу» на дні коробки живлення і електроди нижнього та верхнього рівнів рідини у збірнику кип'ятку.

При переповненні збірника кип'ятку, порушенні нормальної роботи клапана живлення або несправності автоматики регулювання кип'яток видаляється з апарата по сигнальній трубці у трап. Постійний рівень води у коробці живлення підтримується поплавковим пристроєм, який складається з поплавка, важеля та клапана, керуючого подачею води з живлячого трубопроводу. Кип'ятильник закритий зверху кришкою. Сигнальні лампи на корпусі кип'ятильника сповіщають про наявність напруги і роботу електронагрівальних елементів. Кип'ятильник має електромагнітний пускач. Заземлюючий провідник приєднують до заземлюючого болта на корпусі апарата.

36.Питання: Які технічні засоби забезпечують безпеку експлуатації експрес-кавоварок?

Відповідь: У експрес-кавоварках для запобігання підвищенню тиску пари у водогрійному котлі понад гранично допустимого значення передбачений запобіжний клапан. Тиск пари у котлі контролюється за манометром, рівень води - через водомірне скло. Водогрійний котел з'єднаний з водопровідною мережею поплавковим клапаном, за допомогою якого в ньому підтримується постійний рівень води.

37.Питання: Як конструктивно забезпечена безпека експлуатації посудомийних машин безперервної дії?

Відповідь: Для миття посуду використовуються посудомийні машини різних видів. Найбільшу потенційну небезпеку при експлуатації представляють мийні машини безперервної дії, наприклад ММУ-2000. У цій машині секції завантаження та вивантаження посуду утворені настилом конвеєра та облицювальними листами. Секція миття – це тунель, створений настилом конвеєра і кожухом, який має підйомні дверцята. Ванни закриті решітками. Сходження посуду з конвеєра виключає дія встановленого на ньому кінцевого вимикача. Передбачено захист від ураження електричним струмом. Температура у секції миття реєструється двома термометрами УТ-200. У ванні первинного полоскання термосигналізатор ТСМ-100 регулює роботу трьох електронагрівних елементів і підтримує температуру води у межах 58...62°С. Рівень води у ваннах підтримується датчиками рівня і соленоїдними клапанами. У мийну ванну миючий розчин подається з бачка циклічно через соленоїдний клапан. Температура води у водонагрівачі для зони повторного полоскання підтримується термосигналізатором ТСМ-100 у межах від 82 до 96°С.

На панелі управління є: тумблер перемикання режимів роботи («Наладка» і «Робота»), три кнопки управління («Підготовка», «Пуск», «Стоп») та три сигнальні лампи («Мережа», «Мити не можна», «Робота»).

Перед пуском у роботу будь-якої посудомийної машини перевіряють надійність заземлення, справність огорожі і працездатність вузлів. Заради уникнення опіків гарячою водою та парою забороняється при роботі відчиняти дверцята секції миття. Не допускається експлуатація машин із зіпсованими засобами захисту, регулювання і сигналізації. По закінченні роботи необхідно відключити машину від мережі, перекрити вентилі водопровідних магістралей, злити воду з ванн та провести санітарну обробку всіх вузлів.

38.Питання: Як конструктивно забезпечена безпека експлуатації електричних сковорід з безпосереднім обігрівом?

Відповідь: На підприємствах використовують електричні сковороди з безпосереднім обігрівом (СЭСМ-0,2, СЭ-0,45 та ін.). Сковорода СЭ-0,45 являє собою прямокутну чашу, встановлену на фермі та облицьовану з усіх боків сталевими листами. Касети з електронагрівачами, що знаходяться під подом чаші, недоступні для обслуговуючого персоналу. Температура жарової поверхні регулюється автоматично за допомогою датчика-реле температури. Горизонтальне і похиле положення чаші сковороди контролюють кінцеві вимикачі. Зверху чаша закрита кришкою. Механізм підйому кришки зблокований з вимикачем електродвигуна для перекидання чаші сковороди: перекидання чаші можливе тільки при відкритій кришці. При перекиданні чаші електронагрівачі автоматично вимикаються з мережі. На пульті управління розташовані кнопки вмикання механізму перекидання чаші і повернення її у вихідне положення, а також лампа, яка сигналізує про включення нагрівання. На корпусі електросковороди є заземлюючий зажим, до якого приєднують заземлюючий провідник. Вилучення газів та парів з робочого простору здійснюється за допомогою місцевого вентиляційного відсмоктувача.

39.Питання: Які технічні засоби забезпечують безпечну експлуатацію надвисокочастотних печей?

Відповідь: Теплова обробка продуктів може здійснюватись у надвисокочастотних печах. У НВЧ-печі «Дніпрянка-1» є небезпечні напруги 220В та 4000В, а також створюються генератором надвисокочастотні випромінювання. Піч має два блокування, одне з яких забезпечує відключення напруги на генераторі (магнетроні) при натисканні ручки дверцят робочої камери, друге - при відкриванні цих дверцят. Тривалість теплової обробки продукту задається за допомогою реле часу. Захист магнетрона від перегрівання здійснюється термовимикачем, який у аварійному режимі розриває коло його живлення. Електричне коло печі захищене плавким запобігачем. Не допускається експлуатація НВЧ-печі при знятому кожусі, відчинених дверцятах робочої камери, пошкодженої сітки дверцят, а також при відсутності в ній піддону і (або) продукту. При експлуатації НВЧ-апаратів забороняється використовувати посуд: металевий, з фольги, а також з декоративним малюнком, виконаним металізованою фарбою.

40. Питання: Як забезпечується безпека експлуатації електричних плит з відкритою жаровою поверхнею?

Відповідь: У гарячих цехах для теплової обробки продуктів використовують електричні плити з відкритою жаровою поверхнею. Електричні плити (ПЭ-0,51-0,1, ПЭТ-0,51-0,1, ПЭСМ-4 та ін.) розміщують у гарячих цехах з урахуванням вимог пожежної безпеки. Для зниження небезпеки опіків по периметру плити встановлюються на кронштейнах металеві поручні. Жарова поверхня повинна бути рівною, гладкою, без тріщин і знаходитись на одному рівні з бортовою поверхнею. Інтенсивність та температура нагрівання конфорок регулюються пакетними перемикачами. Температура у жаровій шафі плити підтримується автоматично вбудованим у її стінку терморегулятором. У колі живлення кожної електроплити встановлено плавкі запобігачі і магнітний пускач. Передбачено заземлення (занулення) металевих конструктивних елементів плити. Для видалення газів і парів, що створюються при тепловій обробці продуктів, використовуються місцеві вентиляційні відсмоктувачі. При експлуатації плит необхідно максимально завантажувати жарову поверхню наплитним посудом з метою зниження тепловтрат і обмеження інфрачервоного теплового випромінювання. На нагріті конфорки не повинна потрапляти рідина заради уникнення появи у них тріщин за рахунок різких перепадів температури і зволоження їх електроізоляції.

41.Питання: Якими є загальні вимоги безпеки при експлуатації персональних електронно-обчислювальних машин?

Відповідь:Приміщення для роботи на ЕОМ не повинні граничити з приміщеннями, де знаходяться виробництва категорій А і Б (згідно з ОНТП 24‑86), виробництва з мокрими технологічними процесами, а також з приміщеннями, де рівні шуму і вібрації перевищують норму (механічні цехи, майстерні і т.п.). Не допускається розміщати приміщення для роботи з відеотерміналами та ЕОМ у підвалах і цокольних поверхах. У цих приміщеннях повинні забезпечуватися на робочих місцях: коефіцієнт природної освітленості не нижче 1,5%, рівень освітленості штучним світлом у межах 300…500лк. Зазначені приміщення повинні бути обладнані системами опалення, кондиціонування повітря або припливно-витяжної вентиляцією (згідно з СНиП 2.04.05-91). На кожне робоче місце з персональною ЕОМ або відеотерміналом виділяються: площа приміщення не менше 6м², об’єм його не менше 20м³. Робочі місця розташовують від стін із світловими прорізами на відстані не менше 1м. Таким за величиною повинний бути прохід між рядами робочих місць. Відстань між бічними поверхнями відеотерміналів, а також між тильною поверхнею одного відеотермінала й екраном іншого встановлено не менше, відповідно, 1,2 і 2,5м. Робоче місце користувача ЕОМ повинне відповідати вимогам ГОСТ 12.1.032-78. «ССБТ. Рабочее место при выполнении работ сидя. Общие эргономические требования». Висота робочої поверхні столу для відеотермінала повинна бути у межах 680…800мм. Екран відеотермінала і клавіатура повинні розташовуватися на оптимальній відстані від очей користувача, але не ближче 600мм. Розташування екрана відеотермінала повинне забезпечувати зручність зорового спостереження у вертикальній площині під кутом 30⁰ від лінії зору працівника. У приміщенні, де одночасно використовуються більше п'яти персональних ЕОМ, на видному і доступному місці встановлюється резервний вимикач, яким можна цілком відключати електроживлення устаткування, крім освітлення. При роботі на ЕОМ необхідно виключати зовнішнє підсвічування екрана монітора. Безупинна тривалість роботи оператора, пов'язаної з уведенням даних, редагуванням програм, читанням інформації з екрана, не повинна перевищувати 4-х годин. Через щогодини роботи оператору необхідно робити перерву на 5...10 хвилин, а через 2 години – на 15 хвилин. При роботі на ЕОМ необхідно виконувати вимоги «Правил охорони праці при експлуатації електронно-обчислювальних машин».

42. Питання: Якою є область поширення «Правил будови і безпечної експлуатації посудин, що працюють під тиском»?

Відповідь: Посудини, працюючі під тиском, через можливість вибуху є обладнанням підвищеної небезпеки, тому експлуатувати їх необхідно відповідно до «Правил будови і безпечної експлуатації посудин, що працюють під тиском». Ці правила розповсюджуються на: посудини, що працюють під тиском води з температурою вище 115°С або іншої рідини з температурою, яка перевищує температуру кипіння при тиску 0,07МПа (без урахування гідростатичного тиску); посудини, що працюють під тиском пари або газу понад 0,07МПа; балони, призначені для транспортування і зберігання стиснутих, зріджених і розчинених газів під тиском понад 0,07МПа; цистерни і бочки для транспортування та зберігання зріджених газів, тиск парів яких при температурі до 50°С перевищує 0,07МПа; цистерни і посудини для транспортування або зберігання стиснутих, зріджених газів, рідин та сипучих тіл, у яких тиск вище 0,07МПа створюється періодично для їхнього спорожнення; барокамери.

Указані правила не розповсюджуються на: посудини і балони місткістю не більше 0,025 м³ (25л), для яких добуток тиску (р) у МПа на місткість (V) у м³ не перевищує 0,02; посудини, що працюють під вакуумом; прилади парового і водяного опалення; трубчасті печі; частини машин, що не являють собою самостійних посудин, та деякі інші.

43. Питання: Які технічні засоби забезпечують безпеку посудин, що працюють під надлишковим тиском?

Відповідь: Для керування роботою та забезпечення безпечної експлуатації посудини обладнують приладами для вимірювання тиску і температури, запобіжними пристроями, запірною арматурою та, при необхідності, показниками рівня рідини.

На посудинах для вимірювання тиску встановлюють манометри, перевірка яких з опломбуванням або тавруванням здійснюється на рідше одного разу на рік. Не рідше одного разу на 6 місяців на підприємстві перевіряють показання робочих манометрів за контрольним; результати перевірки записують у журнал. Манометр повинен мати червону межу поділки, відповідну дозволеному робочому тиску у посудині.

Запобіжні клапани бувають пружинні та важільно-вантажні. Запобіжні клапани повинні відповідати вимогам ГОСТ 12.2.085-82. «ССБТ. Сосуды, работающие под давлением. Клапаны предохранительные. Требования безопасности». Тиск настроювання запобіжних клапанів повинен дорівнювати робочому тиску у посудині або перевищувати його, але не більше ніж на 25%. Робоче середовище, що видаляється із запобіжного клапана, слід відводити у безпечне місце. Запобіжні клапани перевіряють не рідше одного разу на 6 місяців або одного разу на рік залежно від виду посудини, на яку вони встановлені. При проведенні періодичних перевірок запобіжний клапан після випробування і тарування повинен пломбуватись.

Замість запобіжних клапанів можуть бути використані запобіжні пластини, які розриваються при тиску в посудині, який перевищує робочий не більше ніж на 25%.

Посудина, працююча під тиском, який менший за тиск джерела її живлення, повинна бути обладнана автоматичним редуцюючим пристроєм для зниження тиску газу. Камера низького тиску редуктора повинна мати манометр і пружинний запобіжний клапан, відрегульований на відповідний дозволений тиск у місткості, в яку перепускається газ. Такі пристрої-редуктори є, наприклад, в автосатураторах.

Запірну арматуру встановлюють на трубопроводах, по яких до посудини підводяться або від неї відводяться рідини, пари чи гази. Установка запірної арматури між посудиною і запобіжним клапаном не допускається. Не можна встановлювати запірне пристосування на трубах, що відводять газ або пару від запобіжних пристроїв.

Між посудиною з надзвичайно небезпечною або високонебезпечною речовиною, а також з пожежо- або вибухонебезпечним середовищем і насосом (компресором) встановлюють зворотний клапан, що автоматично закривається під дією тиску з посудини.

При необхідності контролю рівня рідини у посудинах, що мають межу розділу середовищ, застосовуються покажчики рівня. Окрім покажчиків рівня, на посудинах можуть бути встановлені звукові, світлові та інші сигналізатори і блокування за рівнем.

44.Питання: Якими є загальні вимоги безпеки до конструкції і маркування балонів для збереження і транспортування різних газів?

Відповідь: Балон - це товстостінна посудина, у горловину якої угвинчений вентиль. Бокові штуцери вентилів для балонів, що наповнюються воднем і іншими горючими газами, повинні мати ліву різьбу, а для балонів, що наповнюються киснем і іншими негорючими газами, – праву різьбу. Кожний вентиль балонів з вибухонебезпечними і горючими речовинами, а також з надзвичайно небезпечними і високонебезпечними шкідливими речовинами постачають заглушкою, яка накручується на боковий штуцер. У балонах ємкістю більше 12л для захисту вентилів передбачені накручувальні ковпаки. Балони для установки у вертикальному положенні мають спеціально приварені башмаки. У верхній сферичній частині балона тавруванням наносять паспортні дані. Всі балони після виготовлення, огляду і ремонту фарбують у колір, що відповідає газу, з нанесенням розпізнавальних написів і, у деяких випадках, смуг. Балони для аміаку пофарбовані в жовтий колір, мають напис «Аміак» чорного кольору. Балони для вуглекислоти пофарбовані в чорний колір, мають напис «Вуглекислота» жовтого кольору. Фарбування балонів для ацетилену біле, напис «Ацетилен» червоного кольору. Фарбування балонів для сірководню біле, напис «Сірководень» червоного кольору, нанесена смуга червоного кольору. Узагалі балони з горючими газами, за деякими виключеннями, пофарбовані в червоний колір, мають напис білого кольору з найменуванням газу.

45. Питання: Яким є порядок опосвідчення балонів?

Відповідь: Балони, що знаходяться у експлуатації, піддають опосвідченню один раз на 5 років. Балони, призначені для заповнення газом, що викликає значну корозію металу (хлор, фосген, сірководень та ін.), а також балони для зріджених газів, що застосовуються як паливо для автомобілів, піддають опосвідченню не рідше одного разу на 2 роки.

Балони з газом, що знаходяться на тривалому складському зберіганні, після закінчення строку опосвідчення піддають вибірковому опосвідченню: 5од. з партії 100 балонів, 10од. з партії до 500 балонів і 20 од. з партії понад 500 балонів.

При позитивних результатах такого опосвідчення строк зберігання балонів може бути подовжений, але не більше ніж на 2 роки. При незадовільних результатах вибіркового опосвідчення (допускається проводити його двічі) газ із балонів вилучають і кожний балон піддають опосвідченню окремо.

Опосвідчення балонів здійснюється спочатку на заводах-виготовлювачах, а далі при експлуатації - на наповнювальних станціях або випробувальних пунктах.

46.Питання: Яким є порядок збереження, транспортування та експлуатації балонів з газами?

Відповідь: Балони з газами можуть зберігатися в спеціальних складах або на спеціальних площадках, захищених від атмосферних опадів і дії сонячних променів. Балони з отруйними газами зберігають у спеціальних закритих приміщеннях, балони з іншими газами - як у спеціальних приміщеннях, так і на відкритому повітрі. Склади для збереження балонів з горючими газами повинні бути одноповерховими з легкоскидаємим покриттям, без горищних приміщень. Покриття підлоги і рампи повинне бути таким, щоб при ударах не могли утворитися іскри. Для захисту балонів від прямої дії сонячних променів скла у вікнах складів необхідно зафарбовувати білою фарбою або затінювати сонцезахисним пристосуваннями. У цих складах необхідно мати постійно діючу примусову вентиляцію. Опалення в них повинне бути водяне, парове низького тиску або повітряне. У приміщеннях для збереження горючих газів необхідно мати газоаналізатори або робити добір і контроль проб повітря. Балони з горючими газами необхідно зберігати окремо від балонів з киснем, стисненим повітрям, хлором, фтором і іншими окислювачами, а також від балонів з токсичними газами. В одному відсіку складу можна розміщати не більше 500 балонів з горючими або токсичними газами, 1 тис. балонів з іншими газами. У цілому на складі може зберігатися не більше 3 тис. балонів (при ємкості кожного 40л). Балони з горючими газами, що мають башмаки, зберігають у вертикальному положенні в спеціальних гніздах або клітках, що виключає їхнє падіння. Балони без башмаків необхідно зберігати в горизонтальному положенні на дерев'яних рамах або стелажах. У цьому випадку висота штабеля не повинна перевищувати 1,5м. Між рядами балонів розміщають прокладки, що виключають їхнє розкочування і зіткнення між собою. Вентилі балонів повинні бути закриті запобіжними ковпаками і повернені в один бік. Обслуговуючий персонал повинний знати про пожежну небезпеку газів, що зберігаються, порядок евакуації балонів і гасіння пожеж, викликаних горінням цих газів.

При транспортуванні і зберіганні балонів необхідно вжити заходів, що запобігають їхньому падінню, пошкодженню і забрудненню. Перевозити балони слід тільки на ресорному транспорті або на автокарах у горизонтальному положенні з прокладками між рядами. Для перевезення балонів у вертикальному положенні і переміщення їх за допомогою кранів використовують металеві контейнери. Балони, що перевозяться на далекі відстані, покривають брезентом, який у літній час змочують водою. При перевезенні балони розміщують вентилями в один бік. На короткі відстані балони пе