НАСТУПАЛЬНИЙ БІЙ

8.1. ОСНОВИ НАСТУПАЛЬНОГО БОЮ

Протягом багатовікової військової історії тактика наступального бою безперервно змінювалась, насамперед під впливом удосконалення сил і за­собів збройної боротьби.

На ранній стадії розвитку військової справи, коли знищення против­ника досягали тільки силою безпосереднього фізичного впливу воїнові холод­ною зброєю, наступ вели в щільно зімкнутих рядах і на невелику глибину. Він складався, з одного елемента — удару військ. У подальшому, у зв'язку з уск­ладненням бойових дій, з'явилися й інші елементи наступального бою. Так, із винаходом пороху, а потім і вогнепальної зброї, важлива роль у бою стала належати вогню. Одночасно велике значення мав маневр військ.

Починаючи з другої половини XIX ст., основні удари противнику в бою завдавалися вогнем. Якщо в період наполеонівських війн втрати особистого складу від вогнепальної зброї становили 40 %, від холодної зброї — 60 %, то у франко-прусській війні 1870-1887 рр. втрати від вогню збільшилися до 90 %.

Подальше підвищення ролі вогню в наступальному бою пов'язане з оснащенням військ скорострільною й далекобійною артилерією, а також ку­леметами. Наприклад, підчас Першої світової війни вогнева потужність піхот­них дивізій внаслідок наявності в них автоматичної зброї та артилерії збільши­лась у 2,5-3 рази. У результаті рукопашний бій, багнетна атака піхоти й ша­бельний удар кінноти поволі поступилися місцем ближньому вогневому бою.

Склався груповий бойовий порядок навколо сильних ударно-вогневих засобів (гармат безпосереднього супроводження, а потім і танків), що призвело до підвищення маневреності військ і їх швидкого просування в глибину оборо­ни противника.

Наступальний бій набув загальновійськового характеру. Успіху мож­на було досягти лише спільними зусиллям всіх родів військ і засобів, які брали участь у бою. У зв'язку з цим, підвищилося значення взаємодії в наступі. Одно­часно під впливом нових засобів боротьби зросли активність і напруженість бойових дій, збільшився просторовий розмах операцій (боїв).

Досягти успіху в сучасному наступі неможливо без сильного удару на всю глибину бойового порядку противника, безперервного бойового уражен­ня всіх його елементів, широкого маневру військами, постійного нарощення бойових зусиль.

Посилюється вогневе протиборство в бою. Обидві сторони намагають­ся ще до введення в бій головних сил завдати вирішальної поразки противни­ку на дальніх підступах, максимально послабити його, а потім ударом назем­них військ із повітря розчленувати оборону противника по фронту і в глибину та розгромити по частинах угрупування, що обороняється.

У сучасних умовах підвищується значення рішучості наступального бою її показником є якомога ширше залучення в сферу активної боротьби повітряного простору. Вже в роки Другої світової війни найважливішу роль відігравали авіація й повітряні десанти, внаслідок чого наступ являв собою сукупність стрімких наземних ударів по противнику і ударів із повітря. За­раз ця тенденція отримала подальший розвиток. Наступ набув наземно-по­вітряного характеру. А це означає, що для досягнення успіху в бою першочер­гове значення мають тверде й безперервне управління різнорідними силами. чітка організація взаємодії військ з авіацією, тактичними повітряними десан­тами, підрозділами вертольотів, а також створення гнучкої системи протипо­вітряної оборони, надійне прикриття підрозділів від ударів із повітря.

Наземно-повітряний характер наступу створює вигідні передумови для застосування рішучіших способів розгромлення противника: глибоке охоп­лення противника з повітря; нанесення йому комбінованих наземно-повітря­них ударів силами атакуючих військ першого ешелону з фронту в поєднанні з ударом тактичними повітряними десантами із тилу, а також авіацією й бойо­вими вертольотами з повітря.

У сучасному наступальному бою значно зростає роль маневру. Його застосовують із метою створення найвигіднішого угрупування військ, швид­кого використання результатів вогневого ураження противника, стрімкого просування в глибину його оборони, нанесення раптових ударів по вразли­вих місцях у його бойовому порядку, особливо по флангах і тилу, а також для швидкого виведення своїх підрозділів з-під ударів противника й перене­сення зусиль на нові напрямки.

Важливе значення в досягненні швидкого й рішучого успіху має вміле використання нових, не очікуваних противником, тактичних прийомів. У су­часних умовах є широкі можливості для подальшого збагачення арсеналу так­тики наступального бою новими тактичними прийомами. Так, у зв'язку з осе­редковим характером сучасного бою, як зазначено в іноземній пресі, набуває подальшого розвитку тактика рейдових дій. Вважається, що рейдовий маневр буде найефективнішим при захопленні засобів масового ураження противни­ка, його комплексів високоточної зброї, знищенні пунктів управління, вузлів зв'язку, засобів протиповітряної оборони та радіоелектронної боротьби, пе­рехопленні комунікацій.

У результаті того, що в бою найбільше застосовують бойові вертольо­ти, виникає необхідність засвоювати способи противертолітної боротьби, а також прикриття військ від авіаційних ударів.

Необхідно звертати увагу на боротьбу з розвідувально-ударними комп­лексами противника й заходи щодо захисту від них.

Відповідно до концепції повітряно-наземної операції, планують досяга­ти мети оборонних дій шляхом глибокого вогневого ураження не тільки пер­шого, але й другого ешелону і резервів наступаючих військ, широким застосу­ванням маневру силами і засобами на землі й повітрі, а також інженерних заго­роджень, рішучим проведенням контратак.

Сучасний наступальний бій, як свідчить досвід локальних війн, харак­теризується складною радіоелектронною обстановкою. Досліджуючи вплив радіоелектронної обстановки на дії військ, військові спеціалісти США зробили висновок, що за рахунок створення радіоелектронних перешкод можливо знизити ефективність виконання бойових завдань окремими засобами ура­ження приблизно на 70 %.

У зв'язку з подальшим ускладненням сучасного наступального бою, вирішальну роль відіграють ініціатива й творчість командирів і офіцерів штабів при виборі способів розгромлення противника, вміння організовува­ти безперервну розвідку, надійне вогневе ураження противника, чітку взає­модію сил і засобів, гнучкий і сміливий маневр, ефективний захист своїх військ від зброї масового ураження й високоточної зброї противника, постійне підтримання високої бойової готовності військ.

 

8.2. МЕТА НАСТУПУ. СПОСОБИ ПЕРЕХОДУ В НАСТУП

Переходять у наступ із метою розгромлення (знищення) противника та оволодіння важливими районами (рубежами, об'єктами) місцевості.

її досягають: ураженням противника всіма наявними засобами; рішу­чою атакою; стрімким просуванням військ у глибину оборони противника; знищенням і взяттям у полон його живої сили; захопленням зброї, різних об'єктів і вказаних районів (рубежів) місцевості.

При переході в наступ противника розгромлюють здебільшого шля­хом послідовного ураження першого і другого ешелонів і резервів, рішучого наступу механізованих і танкових частин (підрозділів) у визначених їм сму­гах, оволодіння вказаним районом (рубежем).

Для досягнення мети наступу на напрямку головного удару забезпечу­ють і постійно підтримують перевагу над противником у силах і засобах. У вирішальні моменти бою здійснюють маневр ударами авіації, масують вогонь артилерії та інших засобів ураження, а також застосовують тактичні повітряні десанти, другі ешелони й резерви.

Наступ можна вести після тривалої чи короткочасної оборони, при пе­реході військ у контрнаступ для розвитку успіху, досягнутого в контрнаступальній (наступальній) операції.

Залежно від обстановки і поставлених завдань, наступають на против­ника, який обороняється, наступає або відходить.

Наступ на противника, який займає підготовлену оборону, здійснюють із положення безпосереднього зіткнення з ним. а на противника, який поспіхом пе­рейшов до оборони — з висуванням із глибини. Він розпочинається з прориву оборони противника ударами всіх видів зброї.

Наступ на противника, який наступає, ведуть шляхом зустрічного бою, на противника, який відходить, - шляхом його переслідування.

У сучасних умовах способи переходу в наступ постійно вдосконалюється. У зв'язку з різким підвищенням потужності, далекобійності засобів

Враження, швидкості й маневрових можливостей частин і підрозділів, недоцільно завчасно зосереджувати ударні угрупування безпосередньо перед переднім краєм оборони противника. Таке зосередження дуже ризиковане, тому що виникає небезпека ураження військ зброєю масового ураження і звичайними вогневими засобами противника. Маючи високі маневрові можливості, війська здатні швидко висуватися з глибини й атакувати з ходу. Цей спосіб переходу в наступ застосовують нині в багатьох арміях світу.

У сучасних умовах переходять у наступ із ходу не тільки в процесі розвитку бою в тактичній чи оперативній глибині оборони противника, а й на початку операції, зокрема, при прориві підготовленої, добре укріпленої оборони противника, оскільки вогневими ударами наступаючі війська спро­можні знищити чи надійно придушити оборону і, використовуючи їхні ре­зультати, стрімко атакувати противника, розвиваючи успіх у глибину.

У сприятливих умовах обстановки (в ході розвитку бойових дій у гли­бині оборони противника) підрозділи можуть атакувати противника, розгор­таючись у бойовий порядок із похідних колон, тобто безпосередньо з маршу. Такий спосіб атаки не дає противнику можливості маневрувати, забезпечує раптовість удару. В сучасних умовах широке застосування нової зброї, авіацій­них засобів створює передумови для подальшого розвитку способів переходу військ у наступ: поєднання ударів із фронту, флангів і тилу, ударів із повітря, а на приморських напрямках — із моря; бойових порядків противника; викори­стання різних військових хитрощів для введення його в оману.

Тому мистецтво командирів і штабів при виборі способів переходу в наступ полягає в тому, щоб повністю застосувати фактор раптовості, застати противника непідготовленим, не дати йому можливості повністю використати свої сили й засоби, насамперед високоточну зброю, при відбитті атаки насту­паючих військ, а також створити сприятливі умови для нанесення сильного удару, маневрування вогнем і підрозділами при прориві оборони противника.

8.3. ЗАВДАННЯ І БОЙОВИЙ ПОРЯДОК ЧАСТИН (ПІДРОЗДІЛІВ) У НАСТУПІ

Одним із найважливіших питань організації бою є вміле визначення части­нами і підрозділами бойових завдань. Бойове завдання регламентується команди­рами й штабами, взаємодією, управлінням і всебічним забезпеченням бойових дій. Його своєчасне й точне виконання — основний показник успіху наступу.

Зміст бойового завдання частин (підрозділів) у наступі відображає досягнутий рівень їхньої технічної оснащеності, бойового досвіду, мораль­но-бойових якостей особового складу.

Для того, щоб правильно визначити бойові завдання частин (підрозділів), потрібно враховувати фактори обстановки, насамперед бойові можливості своїх військ і військ противника, співвідношення сил, вплив місце­вості та інші умови.

За будь-яких умов бойові завдання військам повинні бути реальними. Практика визначення необгрунтованих завдань, крім втрат, виснаження сил і занепаду бойового духу, нічого не дає.

Для ведення наступу частині (підрозділу) ставлять бойові завдання: розгромлення чи завершення розгромлення противника у визначеній смузі наступу та оволодіння до встановленого терміну важливим районом (рубе­жем, об'єктом) місцевості в глибині його оборони. Бойове завдання старший командир (начальник) визначає залежно від складу та стану противни­ка, побудови та інженерного обладнання його оборони, задуму бою, складу Й бойових можливостей частини (підрозділу), характеру місцевості та інших умов обстановки.

Бойове завдання характеризується шириною смуги наступу, ділянки прориву та її глибиною.

Механізований (танковий) батальйон першого ешелонуза своїми бойо­вими можливостями може наступати у смузі до 2 км, рота— до 1 км(схема 10).

Для подальшого розвитку наступу на напрямку головного удару з'єднання (частини) необхідно мати перевагу над противником який оборо­няється, в 4-6 разів. Однак, таку перевагу можливо створити лише на вузькій ділянці фронту. Тому військам доцільно призначати ділянку прориву.

Батальйон прориває оборону противника у складі частини, як прави­ло, на одній ділянці. При цьому він наступає на фронті до І км.

Досвід навчань свідчить про те, що на І км ділянки прориву необхідно мати таку тактичну щільність:

— по артилерії до 120 гармат, мінометів і бойових машин реактивної артилерії;

— до 20 вильотів (на літаках і вертольотах);

— до 50 танків, із них до ЗО знаходяться в атакуючому ешелоні;

— 1-2 механізованих батальйони.

Бойове завдання частини (підрозділу) поділяється на декілька завдань. Це дозволяє чітко визначити послідовність розгромлення противника, більш цілеспрямовано використовувати наявні сили і засоби, а також краще органі­зовувати взаємодію.

Визначальними факторами поділу бойового завдання на два послідовно вирішуваних є: характер оборони противника, її побудова та способи ведення.

У сучасних умовах дивізії Збройних сил більшості країн світу застосо­вують активну оборону, ведуть її в усій глибині основного району оборони. Для утримання цього району можна використати дивізійні резерви. Таким чином, для успішного виконання бойового завдання необхідно розгромити не тільки частини першого ешелону дивізії противника, але і його дивізійні резерви в основному районі оборони, глибина якого може сягати 20-40 км. У результаті цього порушується стійкість тактичної зони оборони противни­ка, створюються умови для стрімкого розвитку успіху в глибині і розгром­лення його резервів, що підходять. Тому бойове завдання частин (підрозділів) першого ешелону поділяється на найближче та подальше, а також вказується напрямок продовження наступу полку.

Найближче завдання полку першого ешелонуполягає в розгромленні у своїй смузі наступу першого ешелону бригади (полку) противника та ово­лодінні його першою позицією.

Подальше завдання— в розвитку наступу, розгромленні бригадних Полкових резервів противника та оволодінні їхніми рубежами.

Напрямок продовження наступуполку вказують із таким розрахун­ком, щоб забезпечити розгромлення дивізійних резервів противника і вико­нання поставленого завдання дивізії в день наступу.

Найближче завдання полку другого ешелону при введенні його в бій може полягати в розвитку наступу, завершенні розгромлення (разом із полками пер­шого ешелону) дивізійних резервів противника та оволодінні вказаним рубе­жем. Напрямок продовження наступу полку вказують із таким розрахунком, щоб забезпечити виконання бойового завдання дивізією на всю глибину.

У випадку прориву оборони противника за смугою забезпечення (зо­ною прикриття) бойове завдання полку за глибиною може бути меншим.

У тісному взаємозв'язку з поставленими військам бойовими завданнями будують їхні бойові порядки. Вони повинні відповідати меті бою та умовам обстановки. Бойовий порядок шикується з таким розрахунком, щоб забезпечити успішне розгромлення противника, рішуче зосередження зусиль на вибраних напрямках, безперервний вогонь, рух і маневр у ході наступу, можливість своє­часно нарощувати зусилля з глибини, а також надійне управління військами.

Бойові порядки з'єднань, частин і підрозділів у наступальному бою в процесі багатьох війн пройшли складну еволюцію. Головним фактором цьо­го розвитку стали зміни в матеріальній основі бою. Так, із появою досконалі­шої зброї та збільшенням потужності вогню лінійний бойовий порядок, який тривалий час застосовували у війнах кінця ХVІІІ-початку XIX сторіччя, по­ступився місцем колонам і розсипному строю. А з появою танків у період Першої й, особливо, Другої світової війн замість піхотного бойового поряд­ку почали використовувати піхотно-танковий.

У подальшому розвиток бойового порядку військ був пов'язаний із появою та ускладненням авіації, засобів протитанкової й протиповітряної оборони, бойового, технічного й тилового забезпечення. Масове впрова­дження в загальновійськові з'єднання, частини і підрозділи більш ефективної бойової техніки призвело до збільшення їхніх наступальних можливостей і. відповідно, до створення нових елементів бойового порядку.

У сучасних умовах, у зв'язку з надходженням у війська нових засобів боротьби (високоточної зброї, різних ракетних комплексів, бойових машин піхо­ти, протитанкових керованих ракет, вертольотів вогневої підтримки), підви­щенням ефективності, точності, далекобійності й швидкості підвищилися ви­моги до бойового порядку військ.

Бойовий порядок повинен забезпечувати: ведення бою як із застосуван­ням, так і без застосування ядерної зброї; рішуче ураження противника на всю глибину бойового завдання й відбивання його ударів із повітря; швидке й по­вне використання результатів вогневого ураження; найменшу вразливість підрозділів від ядерних і вогневих ударів високоточної зброї противника, а та­кож безперервну взаємодію та управління військами в складній обстановці.

Досвід тактичних навчань свідчить про те, що бойовий порядок частини (підрозділу) при прориві оборони противника будують у два ешелони, що дає можливість без будь-якої затримки збільшувати силу удару й темп наступу,

Механізовані підрозділи використовують у наступі у складі першого чи другого ешелону, а також у загальновійськовому резерві, їх можна засто­совувати як авангард, передовий, обхідний, рейдовий і спеціальні загони, так­тичний повітряний і морський десант. Механізовані підрозділи виконують поставлені завдання щодо знищення противника в тісній взаємодії з танками, артилерією й підрозділами інших родів військ.

Важливу роль у розгромленні противника, що обороняється, відіграють танкові підрозділи. Вони підсилюють у наступі механізовані підрозділи або діють самостійно, як правило на напрямку головного удару.

Однією з тенденцій удосконалення бойових порядків механізованих і танкових підрозділів у наступі в сучасних умовах є надання їм тактичної і _В0гневої самостійності. Це зумовлено тим, що вони будуть часто діяти на окремих напрямках, а деколи — без головних сил.

Як і в минулій війні, в наш час виникає необхідність створення в першо­му ешелоні при прориві оборони противника досить сильних артилерійських груп, які здатні безперервно підтримувати вогнем наступаючі війська в ході бою, знищувати виявлені вогневі засоби противника, особливо засоби ядерно­го й хімічного нападу, артилерію, розв'ідувально-ударні комплекси, реактивні системи залпового вогню, танки, протитанкові керовані ракети, бойові маши­ни піхоти, засоби протиповітряної оборони, уражати живу силу в опорних пунктах тощо. .

Більші вимоги висувають зараз до протиповітряної оборони, їх необ­хідно здійснювати безперервно протягом усього бою, надійно прикривати наступаючі частини й підрозділи при виконанні ними бойових завдань. Угрупування сил і засобів ППО повинно в будь-яку пору року й у будь-яку поло­вину доби знищувати повітряного противника.

У сучасних умовах важливим елементом бойового порядку в наступі є протитанковий резерв, який призначений для ведення боротьби з контратаку­ючими танками противника, прикриття разом із рухомими загонами заго­родження відкритих флангів, небезпечних напрямків і т.ін.

Із метою підвищення швидкості маневру на небезпечні напрямки деякі резерви, наприклад, загальновійськовий, інженерний, а також рухомий загін загородження, можуть діяти на вертольотах.

Значну роль у наступі відіграють зараз тактичні повітряні десанти, їхнє застосування дозволяє швидко використовувати результати вогневого уражен­ня, збільшувати силу й глибину одночасного удару по частинах і підрозділах.

Підвищення маневровості й активності сучасного бою вимагає широ­ко застосовувати передові загони.

Оскільки механізований (танковий) полк є тактичною частиною сухо­путних військ, яка здатна вести бойові дії самостійно, доцільно, щоб бойовий порядок складався з таких елементів (схема 11): підрозділів першого ешелону, підрозділів другого ешелону, підрозділів загальновійськового резерву; артилерійсь­кої групи (підрозділу); підрозділів протиповітряної оборони; протитанкового ре­зерву; рухомого загону загородження.

Залежно від обстановки й завдання, до бойового порядку полку мо­жуть також входити: передовий загін, спеціальний загін, обхідний загін, рейдо­вий загін і т.п.

Бойовий порядок частини (підрозділу) при прориві оборони против­ника шикують, як правило, у два ешелони, щоб мати можливість без будь-якої затримки збільшувати силу удару і темп наступу.

При прориві проміжних оборонних рубежів, коли оборона має неве­лику глибину, бойовий порядок полку можна будувати в один ешелон із виді­ленням загальновійськового резерву.

У випадку прориву укріпленого району, штурму великого міста та на місцевості з обмеженою кількістю доступних напрямків бойовий порядок можна будувати і в три ешелони.

Перший ешелон частини (підрозділу) створюється більш сильним і призначається для розгромлення противника, виконання найближчого завдання і розвитку наступу.

Залежно від отриманого завдання, складу противника, який оборо­няється, побудови, глибини й інженерного, обладнання його оборони, ступе­ня його придушення й характеру місцевості, до складу першого ешелону мо­жуть входити два-три батальйони із засобами посилення (підрозділами арти­лерії, інженерних, хімічних та інших спеціальних військ), а механізовані ча­стини, крім цього, посилюють танковими підрозділами.

Другий ешелон призначений для нарощування зусиль і розвитку успіху першого ешелону, виконання разом із ним подальшого завдання; заміни підрозділів першого ешелону у випадку втрати ними боєздатності; розширен­ня ділянки прориву; розгромлення контратакуючого противника; закріплення захоплених рубежів і об'єктів у ході наступу та для виконання інших завдань.

До його складу може входити один батальйон. Засоби для підсилення другого ешелону виділяють здебільшого при введенні його в бій. До початку наступу він пересувається за батальйонами першого ешелону на віддалі до 8 км. Другий ешелон (резерв) батальйону пересувається за підрозділами першого ешелону на віддалі 1,5-2 км.

Загальновійськовий резерв призначений для виконання раптово вини­каючих під час наступу завдань. Його склад — від механізованої (танкової) роти до батальйону.

Він розміщується за батальйонами першого ешелону на такій же самій відстані, як і другий ешелон.

Артилерія — елемент бойового порядку полку — здебільшого подаєть­ся як артилерійська група, її склад визначає в рішенні командир частини за­лежно від обстановки і кількості наявної артилерії. У частинах першого еше­лону вона складається не менше ніж із двох дивізіонів. У частинах другого ешелону артилерійські групи створюють перед введенням їх у бій.

Артилерійські групи створюють за рахунок приданої гаубичної арти­лерії. Артилерійські дивізіони частин найчастіше залишаються в безпосеред­ньому підпорядкуванні командирів або придаються батальйонам першого ешелону. У випадку малої кількості артилерії вони входять до складу артиле­рійських груп.

Мінометні підрозділи частини, підрозділи протитанкової артилерії і протитанкових керованих ракет, до складу груп не входять.

Підрозділи протиповітряної оборони застосовують у повному складі й призначають дня прикриття основних сил частини (підрозділу).

Зенітні підрозділи частини розміщуються і діють безпосередньо в бойо­вих і передбойових порядках механізованих (танкових) батальйонів.

Протитанковим резерв (ПТрез) веде боротьбу з танками та іншими ма­шинами противника, що прорвалися, для прикриття небезпечних напрямків, флангів і стиків. Він складається з підрозділів протитанкової артилерії, протитанкових керованих ракет, а за їх відсутності — з танкових підрозділів, що же посилюватися вогнеметними підрозділами. У механізованих частинах протитанкового резерву виділяють протитанковий підрозділ частини. Він розмішується і переміщується в повному складі за батальйонами першого ешелону на танкодоступних напрямках і готовий до розгортання й знищення танків, що прорвалися та контратакуючого противника.

Рухомий загін загородження (РЗЗ) наносить втрати противнику та пе­решкоджає його маневру шляхом створення мінно-вибухових загороджень і руйнувань на напрямках дії противника, для прикриття загородженнями флангів, стиків і захоплених рубежів. Він складається з підрозділів інженер­них військ. У полку рухомий загін загородження може бути силою до взводу. Передовий загін призначений для захоплення та утримання важливих рубежів (об'єктів) у глибині бойового порядку противника, забезпечення роз­гортання і дії своїх головних сил. У своєму складі він може мати до посилено­го батальйону.

Спеціальний загін створюють для знищення засобів ядерного і хімічного нападу й систем високоточної зброї противника у складі посиленої роти.

Рейдовий загін веде маневрові бойові дії в тилу противника з метою знищення, захоплення чи виведення з ладу його засобів ядерного нападу, назем­них елементів розвідувально-ударних комплексів, пунктів управління, і т.п., а також для боротьби з його резервами. Він створюються у складі посиленого батальйону.

8.4. ПІДГОТОВКА НАСТУПУ

Підготовка наступу полку полягає в:

І. Організації бою (прийнятті рішення; ознайомленні підрозділів із бойовими завданнями, проведенні рекогносцировки; організації взаємодії, вогневого ураження противника, всебічного забезпечення бою та управлін­ня, плануванні бою).

2. У підготовці полку до виконання бойового завдання.

3. У підготовці вихідного району до наступу.

4. У практичній роботі командира полку, його заступників, штабу, на­чальників родів військ і служб у підлеглих підрозділах.

Порядок роботи командира полку щодо організації наступу з положен­ня безпосереднього зіткнення з противником і з висуванням з глибини однако­вий. Різниця полягає лише в тому, що при організації наступу з положення без­посереднього зіткнення з противником більшу частину роботи командир пол­ку виконує на місцевості. Рішення на наступ командир полку приймає зде­більшого за картою. Його потрібно обов'язково уточнити на місцевості. З Цією метою він проводить рекогносцировку, на якій вивчає місцевість у смузі наступу, визначає її вплив на виконання завдання, а також уточнює постав­лені підрозділам завдання. Взаємодію в полку організовують на всю глибину бойового завдання по рубежах, часу і способах виконання завдань. Більш Детально її організують на всю глибину найближчого завдання.

_с Підготовка полку до виконання бойового завдання полягає в: підвищенні боєздатності: доукомплектуванні підрозділів особовим складом, озброєнням, тех­нікою; поповненні запасів матеріальних засобів: підготовці командирів, штабів і особового складу до виконання бойового завдання; підготовці озброєння й техніки до бойового застосування; проведенні бойової злагодженості підрозділів.

Практична робота командира полку, його заступників, штабу, началь­ників родів військ і служб у підлеглих підрозділах, крім звичайних питань, охоплює перевірку: своєчасності зайняття підрозділами вихідних і очікуваль­них районів позицій; готовності вогневих засобів до відкриття вогню; забез­печеності підрозділів ракетами, боєприпасами, пальним та іншими необхід­ними матеріальними засобами.

8.5. ВЕДЕННЯ НАСТУПУ

Наступ на противника, який обороняється, при висувані з глибини зде­більшого ведуть із вихідного району, розташованого на відстані до 40 км від переднього краю оборони противника, і здійснюють із послідовним розгор­танням частин (підрозділів) у бойовий порядок для атаки (схема 12).

У випадку ведення бойових дій при висувані з глибини переходити в наступ можна, не займаючи вихідного району. Для висування частин першо­го ешелону до оборони противника призначають один-два маршрути. Із ме­тою забезпечення організованого висування частин (підрозділів) і одночасно­го введення їх у бій призначають — вихідний рубіж, рубежі розгортання і рубежі переходу в атаку.

Рубежі розгортання в батальйонні колони розміщують поза зоною ефективного вогню основної маси артилерії противника на відстані до 15 км від переднього краю оборони.

Рубіж розгортання в ротні колони — поза досяжністю вогню прямою наводкою гармат, танків і протитанкових засобів, найчастіше на відстані до 6 км від переднього краю оборони противника.

Рубіж розгортання у взводні колони — поза досяжністю основної маси вогневих засобів на відстані до 3 км від переднього краю оборони противника.

Рубіж переходу в атаку вибирають таким чином, щоб його віддаленість забезпечувала танковим і механізованим підрозділам ведення дійсного вогню з основних видів зброї й дозволяла без зупинки на максимальній швидкості, досягти переднього краю оборони противника. Він знаходиться на відстані до 600 м від переднього краю оборони противника, а іноді й більше.

Залежно від обстановки і характеру місцевості, віддаленість цих ру­бежів може бути іншою.

Противника, який обороняється, атакують при тісній взаємодії танко­вих і механізованих підрозділів.

Танкові підрозділи атакують противника в бойовій лінії, а механізо­вані — в пішому порядку вслід за танками або на бойових машинах піхоти (бронетранспортерах) без спішування особового складу.

Атаку механізованих підрозділів пішим порядком застосовують у ви­падку прориву підготовленої оборони противника, укріплених районів, а також на важкопрохідний для танків і бойових машин піхоти (БТР) місце­вості. Особовий склад механізованих підрозділів при цьому атакує против­ника вслід за бойовою лінією танків на відстані, яка забезпечує безпеку від розривів снарядів своєї артилерії та підтримку танків вогнем стрілецької зброї.

Атаку механізованих підрозділів на бойових машинах піхоти (броне­транспортерах) використовують, коли прорвана оборона, придушена і зни­щена більша частина його протитанкових засобів при відсутності організо­ваного опору, а також при наступі на поспішно зайняту оборону.

Висування підрозділів із вихідного району починається у встановле­ний час або за сигналом командира частини (підрозділу).

Для прикриття висування і переходу головних сил у наступ від частини виділяють авангард. Авангард завчасно висувається на лінію безпосереднього зіткнення з противником на позиції, що їх займають попереду діючі війська, або на рубіж, який розташований на відстані 2-4 км від переднього краю. Після розгортання батальйонів першого ешелону в бойовий порядок підрозділи, які діють в авангарді, можуть продовжувати наступ як другий ешелон чи загаль­но-військовий резерв, а при необхідності — як перший ешелон.

Частини першого ешелону під прикриттям артилерії і підрозділів про­типовітряної оборони висуваються батальйонними колонами разом із прида­ними їм засобами підсилення. Із підходом до оборони противника вони по­слідовно розгортаються на вказаних рубежах у передбойовий порядок, на мак­симальній швидкості висуваються до рубежу переходу в атаку.

При наявності в противника смуги забезпечення її долають авангарди частин першого ешелону.

Головні сили частин здебільшого висуваються в передбойовому поряд­ку в готовності посилити зусилля авангарду та розгорнути для прориву (за­хоплення) з ходу основного оборонного рубежу противника.

Наступ на противника, який обороняється, з положення безпосередньо­го зіткнення з ним починається в бойовому порядку, який був створений зав­часно. Вихідне положення для наступу займають після необхідного перегрупу­вання з положення оборони або з одночасною заміною військ, які обороня­ються (схема 13).

Вихідний район необхідний частині (підрозділу) для того, щоб зайняти вихідне положення для наступу.

Його призначають:

— для частин першого ешелону;

— на першій і другій позиціях;

— для частин другого ешелону — на третій і четвертій позиціях;

— для батальйону першого ешелону — в межах першої позиції;

— для батальйону другого ешелону — в межах другої позиції.

У вихідному районі створюють вихідні позиції механізованих і тан­кових рот, вогневі позиції артилерії і вогневих засобів, що виділені для веден­ня вогню прямою наводкою, командні й спостережні пункти, шляхи й рубежі, які забезпечують прихований підхід і швидке висування вперед підрозділів наступаючої частини.

Вихідні позиції механізованих рот складаються з траншей, обладна­них ходами сполучення до них. Вогневі позиції бойових машин піхоти

(бронетранспортерів) і позиції вогневих засобів розміщуються в першій тран­шеї. Рота другого ешелону (резерв) батальйону займає вихідну позицію у другій і третій траншеях.

Танковій частині замість вихідного району можна призначати вичіку­вальний район, а танковому батальйону — вичікувальні позиції. Танковим підроз­ділам, які придані механізованим батальйонам першого ешелону, призначають і вихідні позиції. Віддаленість вичікувального району частин першого ешелону складає до 15 км, другого ешелону — до 20 км, вичікувальних позицій — до 7 км, вихідних позицій — до 4 км від переднього краю оборони противника.

Частину, яка перейшла до оборони в безпосередньому зіткненні з противником, перегруповують із метою зосередження основних сил і засобів на напрямку головного удару та зайняття підрозділами, вихідного положен­ня для наступу у визначених їм районах. Підрозділи, що займають оборону в другому ешелоні в межах визначеної їм смуги наступу, переходять у наступ після висування з районів, які вони займають. Механізовані підрозділи зай­мають вихідне положення найчастіше вночі перед наступом.

Частина у своїй смузі наступу займає вихідне положення для наступу з одночасною заміною військ, що обороняються, протягом однієї-двох ночей перед наступом.

При цьому механізовані підрозділи першого ешелону замінюють тих, що обороняються, а їхні танкові батальйони і бойові машини піхоти (бро­нетранспортери) механізованих рот займають вичікувальні позиції. Танкова частина займає вичікувальний район.

До початку перегрупування (заміни) необхідно розгорнути всі пунк­ти управління наступаючої частини, їхня віддаленість від лінії фронту частин (підрозділів) першого ешелону складає: в частині — КП — 3 км, СП —до 1 км. ТПУ — до 12км.

Підрозділи тилу полку до початку наступу поповнюють матеріальни­ми засобами, бойові частини евакуюють поранених і хворих із медичних пунктів. Із початком наступу медичні підрозділи здебільшого переміщують­ся за першим ешелоном частини і розгортаються в таких місцях, де забезпе­чується своєчасне надання медичної допомоги ураженим і хворим.

Решта підрозділів тилу рухаються за другим ешелоном (резервом) і здійснюють тилове забезпечення під час нетривалих зупинок.

У визначений час починають вогневу підготовку атаки. Командир пол­ку оцінює результати вогневого ураження, уточнює і ставить додаткові зав­дання вогневим засобам щодо знищення нововиявлених вогневих засобів та інших об'єктів противника.

Під час вогневої підготовки атаки танкові підрозділи, які переходять у наступ із вичікувальних районів (позицій), висуваються й розгортаються в бойо­вий порядок для переходу в атаку. Сигнал для початку їхнього висування подає командир полку на основі встановленого часу ("Ч") і віддаленості від передньо­го краю оборони противника. За танками висуваються бойові машини піхоти (бронетранспортери) механізованих підрозділів першого ешелону.

Особовий склад механізованих підрозділів при атаці пішим порядком після проходження танками вихідних позицій вискакує з траншей (окопів) і вслід за танками атакує противника. Бойові машини піхоти (бронетранспортери), виходять до своїх підрозділів і, наступаючи ними або безпосеред­ньо на їхній лінії, вогнем підтримують атаку танків і мотопіхоти. У випадку атаки на бойових машинах піхоти (бронетранспортерах) механізовані підроз­діли, які знаходяться в безпосередньому зіткненні з противником посадку особового складу здійснюють під час вогневої підготовки атаки. Із підходом до вихідного положення танків вони вслід за ними переходять в атаку.

У точно встановлений час ("Ч") танкові й механізовані підрозділи ври­ваються на передній край оборони противника, знищують його живу силу й вогневі засоби, оволодівають опорними пунктами і швидко просуваються в глибину. Наступ продовжують при безперервному вогневому ураженні про­тивника всіма засобами із зосередженням основних зусиль на напрямку го­ловного удару. Противник не витісняється з позицій, які він займає, а розч­леновується й знищується по частинах шляхом стрімкого наступу в глибину і сторони флангів. Успіху досягають максимумом зусиль військ, масуванням вогню, введенням у бій другого ешелону (загальновійськового резерву), ви­садженням тактичних повітряних десантів і рейдовими загонами. Резерви про­тивника, які висуваються для проведення контратаки, уражаються вогнем ар­тилерії й засобами дистанційного мінування.

Для відбивання контратаки противника висуваються частини сил пер­шого ешелону полку, протитанковий резерв і рухомий загін загороджень, які вогнем із вигідних рубежів уражають контрнаступаючого противника, не допускають його вклинення в бойовий порядок наступаючих військ, а потім рішучою атакою завершують його розгромлення.

Головні сили полку продовжують наступ у глибині оборони чи рішу­чою атакою з фронту й тилу у взаємодії із силами і засобами, які діють із вигідних рубежів та завершують знищення контрнаступаючого противника.

Другий ешелон (загальновійськовий резерв) полку висувається за ба­тальйонами першого ешелону непомітно, від одного рубежу до іншого, ви­користовуючи захисні й маскуючі властивості місцевості. Залежно від обста­новки, його можна вводити в бій у кінці виконання найближчого завдання або після його виконання. Введення його в бій здійснюють, здебільшого в проміжках між підрозділами, першого ешелону або з-за флангів. Завдання другому ешелону уточнюють а загальновійськовий резерв ознайомлюють із ним безпосередньо перед введенням у бій.

Другий ешелон (загальновійськовий резерв) до рубежу введення в бій висувається на максимальній швидкості в похідному або передбойовому по­рядку. При підході до нього підрозділи розгортаються в бойовий порядок і при підтримці вогнем усіх засобів із ходу атакують противника й виконують поставлені їм завдання.

Із введенням у бій другого ешелону (загальновійськового резерву) підрозділи першого ешелону продовжують наступ в уточнених напрямках, а Деякі з них виводяться в загальновійськовий резерв.

Важливі райони й рубежі, захоплені в ході наступу, можуть утримува­тися частиною сил або, згідно з наказом старшого командира, всіма силами. На захоплених рубежах підрозділи переходять до оборони, організовують систему вогню, влаштовують загородження та проводять інженерне обладнання позицій.

8.6. "ПЕРЕСЛІДУВАННЯ І ЗУСТРІЧНИЙ БІЙ"

1. УМОВИ ВИНИКНЕННЯ ПЕРЕСЛІДУВАННЯ, СПОСОБИ ПЕРЕСЛІДУВАННЯ, ЗАВДАННЯ

Війська які наступають можуть переходити до переслідування в різні періоди бою — на початку наступу або, найчастіше, по ходу успішного його розвитку.

Звичайно переслідування є наслідком вимушеного відходу противни­ка після втрати вигідних оборонних позицій або невдалого зустрічного бою.

Найчастіше перехід до переслідування відбувається після прориву так­тичної зони оборони, коли противник був вимушений відводити свої війська вглиб. У ряді наступальних операцій радянських військ під час Великої Вітчиз­няної війни темп переслідування противника складав для стрілецьких з'єднань 10-40 км на добу, для бронетанкових — 25-80 км на добу.

Удосконалювалися і способи переслідування. Поряд із фронтальним переслідуванням під час війни застосовували переслідування по шляхах, па­ралельних напрямку відходу противника, а також комбіноване пересліду­вання, тобто частиною сил із фронту, а решту силами — по шляхах, паралель­них напрямку відходу противника.

Використання різноманітних способів переслідування підвищувало його результативність, давало можливість перехоплювати шляхи відходу про­тивника, стрімко виходити в тил і на фланги його угрупувань, розділяти, оточувати і знищувати його по частинах.

Важливу роль у переслідуванні відігравали передові загони. Сміливо і рішуче вони проривались вглиб розміщення противника, раптовими ударами знищували його авангарди, перехоплювали шляхи відходу колон, оволодівши ключовими об'єктами на шляхах руху і втримуючи їх до підходу головних сил.

Порядок підготовки і способи ведення переслідування, характерні для періоду Великої Вітчизняної війни, здебільшого зберігають своє значення і в сучасних умовах.

Мета переслідування — завершити розгромлення противника, який відходить, не допустити організованого його переходу до оборони на вигід­них рубежах у глибині або об'єднання його з резервами, які підходять. Вия­вивши відхід противника, підрозділи починають переслідування, як правило самостійно, не чекаючи наказу старшого командира (начальника).

При цьому організують додаткову розвідку й уточнюють завдання щодо переслідування.

Важливо не дати противнику, що відходить, здійснити відрив. Для цього механізовані й танкові підрозділи обходять противника, по паралель­них маршрутах, виходять на шляхи його руху і рішучою атакою з флангів і тилу у взаємодії із сусідами знищують його.

 

2. МЕТА І ХАРАКТЕРНІ РИСИ ЗУСТРІЧНОГО БОЮ

Мета зустрічного бою — розгромлення наступаючого противника в короткі терміни, захоплення ініціативи і створення вигідних умов для бойових дій. Зустрічний бій характеризується: — обмеженим часом на його органі­зацію швидким зближенням сторін і вступом їх у бій із ходу;

— напруженою боротьбою за час, захоплення і підтримання ініціативи;

— різкими і частими змінами обстановки;

— розгортанням дій на широкому фронті та їх швидкоплинністю;

— наявністю відкритих флангів і проміжків, які дають можливість маневрувати нашим військам і противнику.

 

3. СКЛАД, ПРИЗНАЧЕННЯ І ЗАВДАННЯ ПЕРЕДОВОГО ЗАГОНУ ПОЛКУ

Як правило, передовий загін призначають у складі одного механізованого батальйону з танками й артилерією, зенітними засобами. Передовий загін, що переслідує противника з фронту рішучими діями своїх авангардів, зни­щує його підрозділи прикриття, стрімко проривається до його основних сил, затримує їх відхід, захопивши вигідний рубіж, забезпечує розгортання і вилуплення у бій головних сил полку.

 

4. ШИКУВАННЯ ПЕРЕДОВОГО ЗАГОНУ

При успішному розвитку наступу батальйон, залежно від обстановки, може бути призначений в передовий загін.

Похідний порядок батальйону, призначеного в ПЗ, шикується із вра­хуванням швидкого розгортання підрозділу в бойовий порядок і вступу його в бій. Він складається з колони головних сил і охорони.

Для охорони колони від батальйону, що наступає в передовому загоні або авангарді, висилають у напрямку руху на відстань 5-Ю км головну по­хідну заставу, (ГПЗ) силою до взводу або роти із засобами підсилення.

ГПЗ силою до роти від себе висилає головний дозір (ГД) у складі взводу на віддалення 3-5 км, а (ГПЗ) силою до взводу і головний дозір — дозорне відділення на віддалення, що забезпечує спостереження за ним і підтримку його вогнем.

 

5. ВЕДЕННЯ ЗУСТРІЧНОГО БОЮ.

Зустрічний бій головних сил полку розпочинається боротьбою пере­дового загону або авангарду з органами похідної охорони противника. Зус­трічний бій похідної охорони — боєм головної похідної застави.

Головна похідна застава при зустрічі з розвідкою і підрозділом охоро­ни противника вогнем і рішучими діями з ходу знищує їх і продовжує викону­вати поставлене завдання. Зустрівши противника, який переважає по силі, вона займає вигідний рубіж, вогнем усіх засобів завдає йому поразки, створює умовии для розгортання і вступу в бій колони, яка охороняється ГПЗ, із зайнятого Рубежу забезпечує маневр і розгортання головних сил батальйону, з переходом їх в атаку наступає у вказаному їй напрямку, як правило в першому еше­лоні батальйону. Артилерійські підрозділи відразу ж займають вогневі позиції, відкривають вогонь по колонах противника, які підходять, придушують його артилерією, противотанкові засоби і підтримують бій ГПЗ, а також висування, розгортання і бій головних сил батальйону. Підрозділи протитанкових засобів висувають на загрожуючий напрям для прикриття розгортання голов­них сил батальйону.

Передовий загін (авангард) під прикриттям ГПЗ і вогню артилерії, ви­користовуючи приховані підходи, а іноді й маскування димами й аерозоля­ми, швидко виходить на напрямок удару, на ходу розгортається в бойовий порядок і стрімкою атакою, як правило у фланг чи в тил, завершує знищення похідної охорони противника. Після цього він стрімко захоплює вказаний йому рубіж і втримує його до підходу головних сил полку.

У випадку, коли противник випередив полк (батальйон) у розгортанні головних сил і переході в наступ, командир МП (МБ) організовує відсіч його частиною сил з місця, а головними силами завдає удар по флангу і тилу про­тивника, який наступає.

Передовий загін (авангард) при цьому закріплюється на вигідному ру­бежі, вогнем усіх засобів і активними діями сковує противника, забезпечуючи маневр головних сил.

Успіху в зустрічному бою досягає той, хто діє сміливо і рішуче, швид­ко захоплює ініціативу й утримує її в ході бойових дій.

 

6. РОЗМІЩЕННЯ І ПЕРЕМІЩЕННЯ ТИЛОВИХ ПІДРОЗДІЛІВ У ЗУСТРІЧНОМУ БОЮ

Підрозділи технічного забезпечення тилу полку і батальйону з зав'яз­кою зустрічного бою розгортаються: за бойовим порядком за можливістю у важкодоступних для танків районах у готовності до забезпечення підрозділів батальйонів боєприпасами, пальним і надання технічної та медичної допомоги.

Медичні пункти полку й батальйонів і пункти технічного спостере­ження батальйонів переміщуються за атакуючими підрозділами першого еше­лону полку і батальйонів у готовності до надання медичної допомоги пора­неним, визначення місцезнаходження техніки, яка вийшла із ладу.

При організації медичного забезпечення переслідування необхідно враховувати:

— умови виникнення переслідування (в результаті успішного розвит­ку наступу, зустрічного бою чи навмисного відходу противника);

— спосіб переслідування (з фронту, по шляхах, паралельних напрямку відходу противника, комбінованим способом — одночасно з фронту і по паралельних напрямках);

— ведення переслідування безперервно вдень і вночі, в будь-яку погоду.

 

Глава дев'ята