Реферат Курсовая Конспект
Надклас Корененіжки (Rhizopoda). - раздел Философия, Лекція 3 1. Загальна характеристика й систематика найпростіших Представники Цього Надкласу Мають Рухомі Псевдоподії - (Лобоподії Та Філоподі...
|
Представники цього надкласу мають рухомі псевдоподії - (лобоподії та філоподії). До нього належать: 1) клас Справжні амеби (Lоboseа) (з підкласами Голі та Черепашкові амеби); 2) клас Зернястосітчасті (Granuloreticulocea).
До підкласу Голі амеби (Gymnamoebia) належать тварини без черепашки та скелетних утворень. Єдиною структурою, що відокремлює їх тіло від зовнішнього середовища є клітинна мембрана – плазмалема. Населяють здебільшого прісні (рідше – солоні) водойми, деякі – ґрунт; є серед них паразитичні види. Форма тіла непостійна; розміри від 10-15 мкм до 2-3 мм. Переміщуються і захоплюють їжу за допомогою псевдоніжок. Ядро здебільшого одне, іноді трапляються двоядерні форми (Pelomyxa).
Розмножуються поділом надвоє. Живляться бактеріями, одноклітинними водоростями, мікроскопічними тваринками. Перетравлення їжі відбувається в травних вакуолях, яких буває декілька. Неперетравлені рештки викидаються назовні в будь-якій частині клітини. У прісноводних форм є пульсуючі вакуолі. За несприятливих умов амеби інцистуються і такому стані можуть переживати їх упродовж тривалого періоду.
Типовим представником підкласу Голих амеб є амеба протей (Amoeba proteus). Вона живе у стоячих водоймах з гниючими рослинними рештками. Розміри тварини становлять 0,2-0,7 мм; форма тіла постійно змінюється (гр. amoibaios – мінливий). Поживу обволікає цитоплазмою в котрій з участю травних ферментів відбувається її перетравлювання. Такий тип травлення має назву внутрішньоклітинного, або фагоцитозу. Рідкі продукти травлення надходять в ендоплазму, а вакуоля з неперетравленими рештками викидається назовні в будь-якій частині клітини. Живиться мікроскопічними водоростями, дрібними тваринками (в амеби спостерігається позитивний вібротаксис - реакція на коливання війок інфузорій частотою 40 - 60 Гц які є для неї кормом), а також детритом (лат. detritus - перетертий) –дрібними часточками органічної речовини.
У середовищі, багатому на розчинені у воді поживні речовини, у тварини спостерігається утворення тоненьких трубочок із канальцями, якими вона ніби ,,п’є” поживну рідину. У кишечнику людини і тварин живе велика кількість амеб. Так, дизентерійна амеба (Entamoeba histolytica), живучи в товстих кишках людини, звичайно живиться бактеріальною флорою. У такому випадку вона, як і Entamoeba coli, є коменсалом і шкоди людині не завдає. Але за певних умов дизентерійна амеба проникає під слизову оболонку кишки і починає живитися еритроцитами крові (стає паразитом), викликаючи захворювання, що має назву амебіоз, або амебна дизентерія. Уперше дизентерійну амебу в 1875 р. виявив російський учений Ф.О. Леш. Живлячись еритроцитами, вона спричинює утворення виразок, що кровоточать. Її цисти у великій кількості виносяться назовні разом із випорожненнями хворої людини і розсіюються в навколишньому середовищі. Зараження цистами відбувається через брудні руки, некип’ячену воду, немиті овочі та фрукти. Профілактикою захворювання на амебіоз є дотримання особистої гігієни.
Підклас Черепашкові амеби (Testacea - Lоbоsіа) об’єднує одноклітинних, тіло яких укрите однокамерною черепашкою з органічних речовин чи з піщинок, склеєних виділеннями цитоплазми. У черепашці є отвір (устя), через який виходять назовні псевдоподії. Розміри - від 50 до 150 мкм. Розмножуються поділом, причому одна з новоутворених амеб залишається під старою черепашкою, а навколо другої утворюється нова. Живляться шляхом фагоцитозу. Входять до складу бентосу прісних водойм (окремі водяться в лиманах), поширені також у торфових болотах, вологих сфагнових мохах та в ґрунті прибережної зони.
Мешканцями наших водойм (і навіть канав, боліт) є арцела (Arcella vulgaris), черепашка якої має форму блюдечка, дифлюгія (Difflugia) з черепашкою грушоподібної форми та інші.
Клас Зернястосітчасті (Granuloreticulocea).
Представники цього таксону переважно морські бентосні організми, які мають філоподії, що утворюють суцільну сітку. Відомо близько 4 тис. сучасних видів, в т. ч. у Чорному морі - 26, Азовському - 1.
Ряд Форамініфери (Foraminiferida).
Ряд об’єднує понад 1000 видів одноклітинних, що населяють виключно солоні водойми. Поширені ці тварини і в Чорному морі. Здебільшого вони входять до складу бентосу, зустрічаючись на глибині до 1000 метрів, і лише зрідка - планктону. Живуть переважно в теплих частинах океану, насичених карбонатом кальцію. Розміри – 0,1-1 мм, зрідка до 20 см.
Характерною ознакою форамініфер є наявність одно- або багатокамерної черепашки, яку продукує цитоплазма. У окремих видів вона утворена органічною речовиною і просякнута кремнеземом (рідше), або карбонатом кальцію.
Багатокамерна черепашка дуже міцна і служить для захисту ніжного тіла форамініфер. Окремі камери розділені перегородками та сполучені між собою отворами і розташовані в один, іноді - два ряди, або ж спірально. Черепашка має отвір - устя, а також численні пори, через які псевдоподії виходять назовні (італ. fora – назовні, звідси й назва ряду ). Вони мають вигляд довгих розгалужених і переплетених, як сітка, ниток – філоподій, що виконують функцію переміщення і захоплення їжі.
Живляться форамініфери дрібними організмами, здебільшого одноклітинними водоростями, які затримуються філоподіями і затягуються через пори всередину. Якщо частка їжі велика, то навколо неї збирається цитоплазма і перетравлення їжі відбувається на філоподіях. Цитоплазма перебуває в постійному русі - один її потік іде від клітини до філоподії, інший - у протилежному напрямі.
Клітини форамініфер містять одне або кілька ядер, при цьому є серед них вегетативні та генеративні (подібно до інфузорій).
Життєвий цикл їх включає безстатеве і статеве покоління (метагенез). Безстатеве розмноження відбувається у формі шизогонії, статевий процес - ізогамної копуляції.
Форамініфери відіграють важливу роль у природі. Внаслідок ,,дощу” із відмерлих цих істот на дні морів та океанів утворюється і безперервно наростає шар вапнякового мулу, який має назву блакитного, або глобігеринового, оскільки утворений переважно з черепашок глобігерин (Globigerina). Ці черепашки складаються з СаСО3, вилученого цитоплазмою форамініфер із морської води. Його неможливо знайти на глибині більшій ніж 4000 м. Це пояснюється тим, що карбонати встигають розчинитися, так і не досягнувши морською дна. У Світовому океані вапняковий мул займає приблизно 1/3 всього дна (близько 120 млн. км2) досягаючи в деяких місцях товщини до кількох сот метрів. Приріст блакитного мулу здійснюється повільно - у середньому 0,5-2 см за 100 років.
У товщі глобігеринового мулу відбуваються хімічні та механічні процеси, які завершуються перетворенням його в осадочні породи – вапняки і крейду. В результаті гороутворення ці породи можуть опинитися на суходолі. Багато гір (Піренеї, Альпи, Гімалаї) в значній мірі складені з форамініферових вапняків, а прибережні вапнякові скелі Британських островів визначили їх римську назву Альбіон (лат. albus – білий).
Таким чином, форамініфери регулюють сольовий режим морської води, забезпечують утворення осадочних гірських порід і біогеохімічні колообіги речовин на Землі.
– Конец работы –
Эта тема принадлежит разделу:
Тема Найпростіші Protozoa... Загальна характеристика й систематика найпростіших... Тип Саркомастігофори Тип Апікомплексні Клас Споровики...
Если Вам нужно дополнительный материал на эту тему, или Вы не нашли то, что искали, рекомендуем воспользоваться поиском по нашей базе работ: Надклас Корененіжки (Rhizopoda).
Если этот материал оказался полезным ля Вас, Вы можете сохранить его на свою страничку в социальных сетях:
Твитнуть |
Новости и инфо для студентов