Реферат Курсовая Конспект
Курс лекцій ФІНАНСИ - раздел Образование, Міністерство Освіти І Науки України Одеський Державн...
|
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ОДЕСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Ф І Н А Н С И
Курс лекцій
для студентів усіх форм навчання
всіх спеціальностей
ОДЕСА ОДЕУ 2008
МІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ОДЕСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Ф І Н А Н С И
Тема 1. Сутність фінансів, їх необхідність, функції і роль
1. Фінанси і їх місце в системі суспільних відносин.
2. Суть та об’єктивна необхідність фінансів.
3. Функції фінансів.
4. Взаємозв’язок фінансів з іншими економічними
категоріями розподільчого характеру.
Тема 2. Фінансова система України
1. Сутність фінансової системи, її структура та принципи побудови.
2. Загальна характеристика сфер і ланок фінансової системи.
3. Проблеми розвитку фінансової системи України та шляхи
її вдосконалення.
Тема 3. Фінансові ресурси держави
1. Поняття фінансових ресурсів, їх склад та структура.
2. Фінансові резерви: призначення та характерні риси.
3. Державний бюджет як провідна ланка фінансової системи
Державний бюджет як провідна ланка фінансової системи
Центральною ланкою державних фінансів і одним із найважливіших інститутів економічного суверенітету держави виступає бюджет. Він забезпечує не тільки акумулювання коштів, необхідних для фінансування держави, використовується не лише для часткового перерозподілу доходів із метою формування сприятливого соціального середовища у державі, але й активно впливає на економічні, соціальні, національні, регіональні процеси у суспільстві та впровадження вищими органами влади відповідної національної стратегії розвитку, спрямованої на зміцнення державної безпеки.
Ринкова економіка при розмаїтті її моделей, відомих світовій практиці, характеризується соціально-орієнтованим господарством, яке доповнюється державним регулюванням. Значну роль як у самій структурі ринкових відносин, так і в механізмі їх регулювання з боку держави відіграє Державний бюджет. Він - невід'ємна частина ринкових стосунків і одночасно важливий інструмент реалізації державної політики. Виходячи з цього, важливо знати суть, природу Державного бюджету, особливості його формування і функціонування, способи використання в інтересах ефективного розвитку суспільного виробництва.
Змістовну організацію бюджетних відносин, які б відповідали сучасним вимогам, потрібно знати ще й тому, що Україна повільно виходить із затяжної фінансової кризи. Прерогативами за цих умов є правильні відповіді на запитання: як стабілізувати економіку, забезпечити ефективність господарювання, якими методами нормалізувати фінансовий стан країни та бюджетний дефіцит.
Державний бюджет, як одна з головних ланок фінансової системи України, є економічною категорією і відображає грошові стосунки між державою, з одного боку, і юридичними та фізичними особами, з іншого боку, з приводу утворення централізованого фонду грошових коштів держави і його використання на розширене відтворення, підвищення рівня життя населення і задоволення інших суспільних потреб. Тобто через бюджет держава має можливість зосереджувати фінансові ресурси на важливих ділянках економічного і соціального розвитку.
При переході економіки України до ринкових умов господарювання Державний бюджет зберігає свою важливу роль. Але при цьому змінюються методи його впливу на суспільне виробництво і сферу соціальних стосунків. Тому він широко використовується для міжгалузевого і територіального перерозподілу фінансових ресурсів з урахуванням рівня економічного та соціального розвитку по всій території України. Сьогодні через бюджет перерозподіляється близько 50% валового внутрішнього продукту.
Бюджет слід розглядати з таких основних позицій як:
- економічну категорію;
- центральну ланку фінансової системи;
- централізований фонд грошових коштів;
- основний фінансовий план держави.
Як економічна категорія бюджет характеризується певними напрямами економічних (грошових) відносин між:
- державою і підприємствами державної форми власності;
- державою і підприємствами колективної форми власності (акціонерні товариства, спільні підприємства тощо);
- державою і приватними підприємствами;
- державою і громадськими організаціями;
- державою і населенням;
- Україною та іншими державами і міждержавними організаціями.
Бюджет є також центральною ланкою фінансової системи, оскільки саме через бюджет здійснюється перерозподіл валового внутрішнього продукту між галузями матеріального виробництва, між виробничою та соціальною сферами, між окремими ланками бюджетної системи та між окремими категоріями населення. Іншої ланки, яка могла б забезпечити у такому масштабі розподільчі та перерозподільчі процеси, у державі не існує.
Бюджет як економічна категорія знаходить своє матеріальне відображення у централізованому фонді грошових коштів, тобто бюджет є матеріальною базою існування держави.
Характерними рисами бюджету як фонду грошових коштів є такі:
- значні розміри;
- маневреність його коштів;
- наявність резервних фондів.
Бюджет як основний фінансовий план забезпечує мобілізацію грошових коштів та здійснює їх розподіл згідно з соціально-економічною політикою держави. Бюджет - єдиний фінансовий план, що має силу закону.
Необхідність існування бюджету обумовлена такими факторами:
1) за допомогою бюджету держава виконує свої функції;
2) здійснює утримання соціальної сфери;
3) перерозподіляє кошти між окремими територіями і галузями;
4) здійснює соціальний захист населення;
5) вирішує національні проблеми;
6) має вплив на розвиток науково-технічного прогресу через фінансування наукових установ;
7) вирішує питання охорони навколишнього середовища тощо.
Фактори, що впливають на розмір бюджету:
- рівень розвитку економіки;
- методи господарювання (в умовах адміністративно-командної системи частка бюджету в перерозподілі валового внутрішнього продукту є дуже великою — близько 80%, в ринковій економіці частка бюджету значно зменшується - зараз майже 50% - і є тенденція до зниження);
- характер і масштаби тих програм, які держава планує здійснювати через бюджет.
Більшість вчених схиляються до думки, що бюджет виконує дві функції: розподільчу і контрольну.
Через розподільчу функцію проходить процес концентрації грошових коштів у руках держави і їх використання з метою задоволення загальнодержавних потреб; контрольна функція сприяє формуванню уявлень про те, наскільки своєчасно і повно фінансові ресурси надходять у розпорядження держави, як фактично складаються пропорції в розподілі бюджетних коштів та чи ефективно вони використовуються.
Особливості Державного бюджету як економічної категорії відобра-жаються у функціях, які він виконує. Зміст функцій, сфера і об'єкт їх дії характеризуються відповідною специфікою.
Так, зміст розподільчої функції бюджету визначається процесами перерозподілу фінансових ресурсів між різними підрозділами суспільного виробництва. Ні одна із інших ланок фінансової системи не здійснює такого багатогранного (міжгалузевого, міжтериторіального) і багаторівневого (обласного, міського, районного) перерозподілу коштів, як бюджет.
Специфіка розподільчої функції полягає ще й в масштабності операцій, багатоканальності грошових коштів і великій різновидності цільових фондів, які утворюються. Розподіляючи майже половину всього валового внутрішнього продукту, бюджет формує багаточисельні фонди цільового призначення. З Державним бюджетом пов'язані всі підрозділи суспільного виробництва і соціальної сфери. Таким чином, розподільча функція Державного бюджету характеризується багатократністю розподілу, вона проявляється у всіх сферах суспільних відносин і використовується державою для регулювання економічного та соціального розвитку.
Контрольна функція полягає в тому, що бюджет об'єктивно через формування і використання фонду грошових коштів держави відображає економічні процеси, які протікають в структурних ланках економіки. Завдяки цій властивості бюджет формує уявлення про те, як поступають в розпорядження держави фінансові ресурси від різних суб'єктів господарювання, чи відповідає розмір централізованих ресурсів держави обсягу її потреб тощо.
Основу контрольної функції складає рух бюджетних коштів, які відображаються у відповідних показниках бюджетних надходжень і видаткових призначень.
Особливістю контрольної функції бюджету є високий рівень централізації фінансових ресурсів у руках держави, а централізація завжди означає підзвітність і створює передумови для організації державного фінансового контролю зверху донизу.
Бюджет є невід'ємним атрибутом держави, і одночасно він є фундаментальним її носієм. Адже саме через державний бюджет відбувається централізація фінансових ресурсів, що дає змогу маневрувати коштами, зосередити їх на вирішальних ділянках економічного і соціального розвитку, здійснювати єдину економічну і фінансову політику на території країни.
Відповідно до статті 13 Бюджетного кодексу (Складові частини бюджету):
1. Бюджет може складатися із загального та спеціального фондів.
2. Загальний фонд бюджету включає:
1) всі доходи бюджету, крім тих, що призначені для зарахування до спеціального фонду;
2) всі видатки бюджету за рахунок надходжень до загального фонду бюджету;
3) фінансування загального фонду бюджету.
3. Спеціальний фонд бюджету включає:
1) бюджетні призначення на видатки за рахунок конкретно визначених джерел надходжень;
2) гранти або дарунки (у вартісному обрахунку), одержані розпорядниками бюджетних коштів на конкретну мету;
3) різницю між доходами і видатками спеціального фонду бюджету.
4. Розподіл бюджету на загальний та спеціальний фонди визначається законом про Державний бюджет України. Джерела формування спеціального фонду визначаються виключно законами України.
5. Підставою для рішення відповідної ради про створення спеціального фонду у складі місцевого бюджету може бути виключно закон про Державний бюджет України.
6. Передача коштів між загальним та спеціальним фондами бюджету дозволяється тільки в межах бюджетних призначень шляхом внесення змін до закону про Державний бюджет України чи рішення відповідної ради.
7. Платежі за рахунок спеціального фонду здійснюються в межах коштів, що надійшли до цього фонду на відповідну мету.
8. Створення позабюджетних фондів органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування та іншими бюджетними установами не допускається.
Визначення загального та спеціального фондів бюджетів -нововведення у чинному бюджетному законодавстві. Ця новина замінила ситуацію з існуванням позабюджетних фондів. Якщо до прийняття Бюджетного кодексу України допускалися існування позабюджетних фондів, акумуляція коштів бюджетних установ поза бюджетом, облік їх в установах комерційних банків, то частиною 8 статті 13 Кодексу закріплено норму, відповідно до якої створення позабюджетних фондів органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування та іншими бюджетними установами не допускається. Згідно з цією нормою всі кошти подібних суб'єктів мають розміщуватись виключно на рахунках органів Державного казначейства України, розміщення їх в установах банків забороняється,
Компетенція Державного казначейства України як органу державної виконавчої влади ще у 1999 році була розширена постановою Кабінету Міністрів України «Про деякі питання діяльності Державного казначейства України» від 17 лютого 1999 р. № 180. На відміну від норм попередньої редакції Указу Президента України «Про Державне казначейство, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1995 р. № 335/95, а також Положення про Державне казначейство України» від 31 липня 1995 р. № 590, на Державне казначейство було покладено управління наявними коштами державного бюджету, а також коштами державних позабюджетних фондів.
Прийнятими у 1999 році змінами та доповненнями до згаданих нормативних актів було суттєво розширено компетенцію Державного казначейства щодо управління також і позабюджетними коштами установ та організацій, що фінансувались за рахунок коштів державного бюджету.
Загальний фонд бюджету включає фінансування видатків бюджету за рахунок усіх доходних надходжень, крім тих, що призначені для зарахування до спеціального фонду. Загальний фонд бюджету забезпечує фінансування основних функцій та завдань держави, територіальних громад, які деяким чином узагальнені.
Спеціальний фонд бюджету передбачає предметно-цільове використання бюджетних коштів за бюджетним призначенням (ст. 2 Кодексу), яке виступає як повноваження, надане головному розпоряднику бюджетних коштів Кодексом, законом про Державний бюджет України або рішенням про місцевий бюджет, що має кількісні та часові обмеження та дозволяє надавати бюджетні асигнування.
Бюджетні асигнування ще більше конкретизують мету використання коштів, бо означають повноваження, надане розпоряднику бюджетних коштів, відповідно до бюджетного призначення, на взяття бюджетного зобов'язання та здійснення платежів з конкретною метою в процесі виконання бюджету.
До складу спеціального фонду входять бюджетні призначення на видатки за рахунок конкретно визначених джерел надходжень; гранти або дарунки (у вартісному обчисленні), одержані розпорядниками бюджетних коштів на конкретну мету; різниця між доходами і видатками спеціального фонду бюджету.
Питання, пов'язані з розподілом бюджету на загальний та спеціальний фонди, джерелами формування спеціального фонду, створенням спеціального фонду у складі місцевого бюджету, передачею коштів між загальним та спеціальним фондами бюджету, визначаються виключно законами.
Створення спеціального фонду слід розглядати як захід, спрямований на посилення централізованого регулювання коштів бюджетних установ. Перелік власних надходжень бюджетних установ затверджується Кабінетом Міністрів України (див.: Про затвердження переліку груп власних надходжень бюджетних установ вимог щодо їх утворення та напрямів використання: постанова Кабінету Міністрів України від 17 травня 2002 р. № 659 // Юридичний вісник України. - 2002. -№ 38) і включає плату за послуги, що надаються бюджетними установами (надходження від господарської або виробничої діяльності, надання в оренду майна тощо), та інші надходження (гранти та дарунки, отримані бюджетними установами; кошти, що отримуються ними на виконання окремих доручень).
Вперше виділення у складі Державного бюджету України спеціального фонду було здійснено у 2000 році з метою запровадження казначейського обліку та виконання коштів бюджетних установ, які раніше враховувались та обліковувались поза бюджетом.
Тема 4. Фінансова політика: її сутність, види та значення
1. Сутність та значення фінансової політики
2. Особливості фінансової політики України на сучасному етапі
3. Фінансова політика в умовах перехідної економіки
Тема 5. Засади фінансової стратегії і тактики в контексті економічного зростання
1. Стратегічні орієнтири фінансової політики.
2. Роль політики доходів і зайнятості в системі фінансової стратегії держави.
3. Ресурсне забезпечення економіки країни як складова економічного зростання.
Тема 6. Макроекономічна стабільність в Україні та шляхи
Її досягнення
1. Макроекономічна стабільність в умовах ринкової економіки.
2. Основні показники макроекономічної стабільності.
3. Макрофінансові індикатори як показники економічної рівноваги.
Тема 7. Фінансовий механізм, фінансове управління та фінансовий контроль
1. Суть та складові елементи фінансового механізму.
2. Зміст і принципи фінансового планування.
3. Управління фінансами та його складові елементи.
4. Фінансовий контроль: зміст, принципи та види.
Зміст і принципи фінансового планування
Фінансове планування– це діяльність щодо складання планів формування, розподілу і використання фінансових ресурсів на рівні окремих суб’єктів господарювання, їх об’єднань, галузевих структур, територіально-адміністративних одиниць та країни в цілому.
У фінансовому плануванні важливим є застосування принципів наукового обгрунтування показників плану і забезпечення їх стабільності, а також використання прогресивних норм і нормативів із залученням електронно-обчислювальної техніки.
Фінансове планування є складовою частиною народногосподарського планування. пов’язаною з загальним управлінням фінансами. Воно передбачає визначення основних завдань діяльності суб’єктів господарювання на перспективу.
Об’єктом фінансового плануваннявиступають фінансові ресурси, що утворюються в процесі розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту (прибуток, амортизаційні відрахування, податки та обов’язкові збори в державні цільові фонди тощо).
Фінансові планице плани формування, розподілу і використання фінансових ресурсів. Їх особливістю є те, що вони складаються виключно у грошовій формі.
Фінансові плани складаються окремими підприємствами, установами, об’єднаннями, відомствами (баланс доходів і видатків, кошторис, бізнес-план, платіжний календар) в розрізі окремих територій (місцеві бюджети) та на рівні держави в цілому (Державний бюджет, зведений бюджет, баланс фінансових ресурсів і витрат держави).
За тривалістю дії такі плани поділяють на:
- перспективні фінансові плани (складаються на період, більший 1-го року);
- поточні (складаються на один рік);
- оперативні (складаються на квартал, місяць).
Принципами фінансового планування є:
- наукова обгрунтованість (проведення розрахунків фінансових показників на основі певних методик, з урахуванням кращого досвіду, використанням засобів обчислювальної техніки, економіко-математичних методів, які передбачають багатоваріантність розрахунків і вибір найоптимальнішого);
- єдність фінансових планів (полягає в єдності фінансової політики, єдиній методології розрахунку фінансових показників);
-безперервність (взаємозв’язок перспективних, поточних і оперативних фінансових планів);
-стабільність (незмінність показників фінансових планів).
При складанні фінансових планів використовують відповідні методи: нормативний, балансовий, економіко-математичний, метод коефіцієнтів та метод економічного аналізу.
Метод коефіцієнтівпередбачає розповсюдження встановлених раніше тенденцій на майбутній період або розповсюдження вибіркових даних на іншу частину сукупності досліджуваних об’єктів. Наприклад, в плановому періоді обсяги реалізації продукції мають збільшитись на 20 %. Потрібно визначити величину очікуваного прибутку. Для цього обчислюємо коефіцієнт зміни обсягів реалізації (1,2) і множимо на величину прибутку за попередній період.
Цей метод надзвичайно простий у застосуванні, але він має суттєвий недолік: разом з коефіцієнтом на наступний період механічно переносяться всі негативні явища, які мали місце в попередньому періоді.
Метод коефіцієнтів використовується при індексації основних засобів, дооцінці товарно-матеріальних цінностей у зв’язку з інфляцією, при планування прибутку та величини власних оборотних коштів.
Нормативний методу фінансовому плануванні передбачає розрахунок фінансових показників на основі встановлених норм і нормативів. Це нормативи утворення фондів грошових коштів, норми амортизаційних відрахувань, нормативи розподілу прибутку, норми витрачання коштів в бюджетних установах тощо.
Нормативний метод є більш ефективним за умов, коли норми і нормативи відповідають наступним вимогам:
- вони мають бути науково обгрунтованими;
- прогресивними, тобто орієнтованими на кращий досвід;
- стабільними.
Балансовий методпередбачає відповідність видатків джерелам їхнього покриття та ув’язку всіх розділів фінансового плану, в результаті чого досягається збалансованість плану. В сучасних умовах цей метод набуває особливого значення, тому що видатки підприємств залежать від зароблених кощтів, і підприємства повинні розраховувати лише на власні надходження, а не на допомогу держави або міністерства.
Баланс доходів і видатків– це поточний фінансовий план, який складається на підприємстві і розраховується на рік з розподілом по кварталах.
Платіжний календар –це оперативний фінансовий план, який складають на квартал з розбивкою по місяцях або на місяць і з розбивкою по декадах.
Платіжний календар конкретизує поточний фінансовий план, уточнює його показники, дає чіткіше уявлення про стан платежів та розрахунків у періоді, що аналізується. За допомогою платіжного календаря постійно контролюється платоспроможність підприємства.
Бізнес-план -це план реалізації певного проекту або угоди, які потребують вкладення коштів.
Бізнес-план складається у випадках:
- приватизації;
- продажу контрольного пакету акцій іноземному інвестору;
- при створенні спільних підприємств за участю держави;
- при наданні підприємству кредитними установами довгострокових позик (для обгрунтування повернення кредитів).
У перших розділах бізнес-плану подається загальний опис проекту, вказується його мета, виробничі характеристики майбутнього підприємства, принципи та методи керівництва ним.
Заключні розділи бізнес-плану – фінансові. В них подаються розрахунки прибутку і рентабельності від реалізації угоди або проекту, обгрунтовуються терміни і джерела повернення позик, а також строки окупності затрат.
Кошториси доходів і видатківскладають установи соціальної сфери, тобто бюджетні організації. Кошторис містись два основних розділи:
І. Доходи:
- надходження коштів з загального фонду бюджету;
- надходження з інших джерел (плата за навчання, за лікування, орендна плата, плата за проживання у гуртожитку, доходи від підсобних господарств тощо);
ІІ. Видатки:
- зарплата працівника бюджетних установ;
- нарахування на заробітну плату;
- придбання предметів постачання і матеріалів;
- оплата послуг по утриманню установи;
- відрядження;
- оплата комунальних послуг та енергоносіїв;
- капітальні видатки;
-інші.
Бюджетяк фінансовий план завжди складається з двох частин: доходної і видаткової.
І.Доходи:
- податки;
- відрахування в державні цільові фонди, приєднані до бюджету;
- неподаткові надходження (вартість конфіскованого майна, надходження від зовнішньоекономічної діяльності, кошти від випуску державних цінних паперів).
ІІ. Видатки:
- на народне господарство (капітальні вкладення, дотації);
- на соціальний захист населення;
- на оборону;
- на управління;
- на утримання соціальної сфери;
- на екологію;
- на створення державних резервів;
- на інші цілі.
Особливістю Державного бюджету як фінансового плану є те, що він єдиний має силу закону.
Баланс фінансових ресурсів і витрат державискладається з метою визначення обсягів фінансових ресурсів країни і напрямків їх використання. Відмінність балансу від зведеного бюджету полягає в тому, що, крім централізованих фінансових ресурсів, які мобілізуються через фінансову систему, в ньому відображаються і децентралізовані фінансові ресурси, зосереджені у суб’єктів господарювання і населення.
Баланс фінансових ресурсів і витрат держави є фінансовою програмою економічного і соціального розвитку держави. У ньому передбачаються можливості фінансового забезпечення темпів і пропорцій розвитку економіки держави у прогнозованому періоді. Також баланс фінансових ресурсів і витрат держави служить інформаційною та аналітичною основою для розробки та обгрунтування фінансової політики держави.
Метою розробки балансу фінансових ресурсів держави є визначення розмірів державних фінансових ресурсів, збалансування доходів та витрат держави, перевірка економічного обгрунтування розрахунків державного бюджету, балансу грошових доходів та витрат населення, платіжного балансу та інших фінансових балансів.
Основними напрямками удосконалення фінансового планування в сучасних умовах є:
- забезпечення стабільних умов господарювання та, як наслідок, стабільного надходження податків та зборів до бюджету;
- підвищення ролі перспективного фінансового планування;
- широке застосування економічних нормативів, економіко-математичних методів, електронно-обчислювальної техніки у фінансовому плануванні.
Фінансовий контроль: зміст, принципи та види
Фінансовий контроль– це діяльність уповноважених органів, спрямована на забезпечення виконання суб’єктами господарювання встановлених форм і методів реалізації фінансових відносин, а також на аналіз їх ефективності та розробку пропозицій щодо їх удосконалення. Фінансовий контроль відображає практичну реалізацію притаманної фінансам контрольної функції. Він являє собою контроль з боку держави за процесом створення і руху фінансових ресурсів усіх ланок фінансової системи. Сферою діяльності фінансового контролю є процес формування, розподілу і використання фондів грошових коштів.
Принципи фінансового контролю:
- незалежність (виключення матеріальної чи моральної зацікавленості перевіряючого);
- гласність (результати перевірок публікуються для широкого загалу);
- превентивність (попереджувальний характер фінансового контролю);
- дієвість (за результатами контрольної перевірки завжди приймаються певні міри);
- регулярність (контроль проводиться згідно з вимогами діючого законодавства);
- об’єктивність (контроль проводиться згідно з вимогами діючого законодавства);
- всеохоплюючий характер (по можливості фінансовий контроль повинен охоплювати всі сторони фінансово-господарської діяльності).
Фінансовий контроль проводиться на макро- та мікро- рівнях. Об’єктом фінансового контролю на макрорівні є державні фінанси. Суб’єктами фінансового контролю є державні органи влади і управління.
Фінансовий контроль на мікрорівні – це контроль на рівні суб’єктів господарювання всіх форм власності. Об’єктом контролю на цьому рівні є фінансово-господарська діяльність підприємств, організацій і установ. Предметом контролю є фінансові показники, а саме прибуток, собівартість, податки, відрахування. Схематично класифікацію фінансового контролю можна зобразити таким чином (Рис.7.2).
Залежно від суб’єктів, що здійснюють фінансовий контроль, розрізняють наступні його види:
Державний фінансовий контрольпроводять органи державної влади і управління. Державний фінансовий контроль поділяється на загальнодержавний і відомчий.
Загальнодержавний контроль здійснюють Кабінет Міністрів України, Міністерство фінансів, Державна податкова адміністрація, Державна контрольно-ревізійна служба, Державна митна служба, місцеві державні адміністрації та інші структури.
Рис. 4.2. Класифікація фінансового контролю
Відомчий фінансовий контроль застосовується тільки по відношенню до підвідомчих підприємств і організацій та проводить контрольно-ревізійними підрозділами міністерств та відомств.
Громадський фінансовий контрольна сьогодні в Україні здійснюють:
- громадські організації (партії, рухи, профспілки, що стежать за виконанням умов трудового договору);
- засоби масової інформації;
- окремі фахівці (фізичні особи) на основі добровільності та без жодних матеріальних відрахувань.
Аудит– відносно новий для України вид фінансового контролю. 22 квітня 1993 року був прийнятий Закон „Про аудиторську діяльність”, який визначив правові засади здійснення аудиторської діяльності і був спрямований на створення системи незалежного фінансового контролю з метою захисту інтересів власника. Це незалежний зовнішній фінансовий контроль, заснований на комерційних засадах. Поява і розвиток аудиту в Україні обумовлений:
- відмиранням неефективного відомчого контролю;
- наявністю підприємств нових форм власності;
- неможливістю загальнодержавними органами фінансового контролю охопити регулярними і глибокими перевірками всіх суб’єктів господарської діяльності.
Залежно від часу виділяють такі форми фінансового контролю:
- попередній,що проводиться до здійснення фінансових операцій (наприклад, бухгалтерія підприємства перед тим, як виписати документи на витрачання коштів, перевіряє доцільність витрат та їх відповідність потребам згідно з нормами);
- поточний,що проводиться в процесі здійснення фінансовий операцій (наприклад, перерахування податків, здійснення виплат);
- наступний,щопроводитьсяпісля закінчення певних періодів (за підсумками місяця, кварталу, року).
Методи фінансового контролю– це конкретні прийоми проведення фінансового контролю. Вони поділяються на:
- натуральні,коли контроль проходить не по документах, а перевіряється наявність товарно-матеріальних цінностей (інвентаризація, лабораторний аналіз, контрольний замір, контрольний запуск сировини у виробництво, перевірка фактично виконаних робіт);
- документальні,коли контроль проходить по документах.
До органів, що здійснюють фінансовий контроль в Україні, відносяться:
- Рахункова палата Верховної Ради України;
- Кабінет Міністрів України;
- Міністерство фінансів (Державна контрольно-ревізійна служба, державне казначейство);
- Державна податкова служба;
- галузеві міністерства;
- Фонд державного майна (контролює процеси, пов’язані з приватизацією);
- Національний банк України (здійснює контроль за грошей в обігу, дотриманням касової дисципліни, а також контроль при видачі, перевірці забезпечення і стягнення позик);
- державні комітети (Державний комітет по цінах; Державний комітет статистики; Державний антимонопольний комітет; Державний комітет стандартизації, метрології та сертифікації; Державний комітет у справах захисту прав споживачів; Державна служба зайнятості і соціальної політики);
- інші (Пенсійний фонд, органи охорони навколишнього природного середовища, органи санітарно-епідеміологічного нагляду, органи пожежного нагляду).
Тема 8. Бюджетний устрій та бюджетна система України
1. Визначення бюджетної системи України та її структура.
2. Принципи побудови бюджетної системи України.
3. Бюджетна класифікація та її показники.
Бюджетна класифікація та її показники
Тема 9. Бюджетні права. Бюджетний процес в Україні
1. Бюджетні права органів державної влади і управління
2. Суть і особливості бюджетного процесу в Україні
Тема 10. Державний бюджет України
1. Державний бюджет як провідна ланка фінансової системи.
2. Резервний фонд бюджету.
3. Фінансовий контроль в бюджетному процесі.
Державний бюджет як провідна ланка фінансової системи
Центральною ланкою державних фінансів і одним із найважливіших інститутів економічного суверенітету держави виступає бюджет. Він забезпечує не тільки акумулювання коштів, необхідних для фінансування держави, використовується не лише для часткового перерозподілу доходів із метою формування сприятливого соціального середовища у державі, але й активно впливає на економічні, соціальні, національні, регіональні процеси у суспільстві та впровадження вищими органами влади відповідної національної стратегії розвитку, спрямованої на зміцнення державної безпеки.
Ринкова економіка при розмаїтті її моделей, відомих світовій практиці, характеризується соціально-орієнтованим господарством, яке доповнюється державним регулюванням. Значну роль як у самій структурі ринкових відносин, так і в механізмі їх регулювання з боку держави відіграє Державний бюджет. Він - невід'ємна частина ринкових стосунків і одночасно важливий інструмент реалізації державної політики. Виходячи з цього, важливо знати суть, природу Державного бюджету, особливості його формування і функціонування, способи використання в інтересах ефективного розвитку суспільного виробництва.
Змістовну організацію бюджетних відносин, які б відповідали сучасним вимогам, потрібно знати ще й тому, що Україна повільно виходить із затяжної фінансової кризи. Прерогативами за цих умов є правильні відповіді на запитання: як стабілізувати економіку, забезпечити ефективність господа-рювання, якими методами нормалізувати фінансовий стан країни та бюджетний дефіцит.
Державний бюджет, як одна з головних ланок фінансової системи України, є економічною категорією і відображає грошові стосунки між державою, з одного боку, і юридичними та фізичними особами, з іншого боку, з приводу утворення централізованого фонду грошових коштів держави і його використання на розширене відтворення, підвищення рівня життя населення і задоволення інших суспільних потреб. Тобто через бюджет держава має можливість зосереджувати фінансові ресурси на важливих ділянках економічного і соціального розвитку.
При переході економіки України до ринкових умов господарювання Державний бюджет зберігає свою важливу роль. Але при цьому змінюються методи його впливу на суспільне виробництво і сферу соціальних стосунків. Тому він широко використовується для міжгалузевого і територіального перерозподілу фінансових ресурсів з урахуванням рівня економічного та соціального розвитку по всій території України. Сьогодні через бюджет перерозподіляється близько 50% валового внутрішнього продукту.
Бюджет слід розглядати з таких основних позицій як:
- економічну категорію;
- центральну ланку фінансової системи;
- централізований фонд грошових коштів;
- основний фінансовий план держави.
Як економічна категорія бюджет характеризується певними напрямами економічних (грошових) відносин між:
- державою і підприємствами державної форми власності;
- державою і підприємствами колективної форми власності (акціонерні товариства, спільні підприємства тощо);
- державою і приватними підприємствами;
- державою і громадськими організаціями;
- державою і населенням;
- Україною та іншими державами і міждержавними організаціями.
Бюджет є також центральною ланкою фінансової системи, оскільки саме через бюджет здійснюється перерозподіл валового внутрішнього продукту між галузями матеріального виробництва, між виробничою та соціальною сферами, між окремими ланками бюджетної системи та між окремими категоріями населення. Іншої ланки, яка могла б забезпечити у такому масштабі розподільчі та перерозподільчі процеси, у державі не існує.
Бюджет як економічна категорія знаходить своє матеріальне відображення у централізованому фонді грошових коштів, тобто бюджет є матеріальною базою існування держави.
Характерними рисами бюджету як фонду грошових коштів є такі:
- значні розміри;
- маневреність його коштів;
- наявність резервних фондів.
Бюджет як основний фінансовий план забезпечує мобілізацію грошових коштів та здійснює їх розподіл згідно з соціально-економічною політикою держави. Бюджет - єдиний фінансовий план, що має силу закону.
Необхідність існування бюджету обумовлена такими факторами:
1) за допомогою бюджету держава виконує свої функції;
2) здійснює утримання соціальної сфери;
3) перерозподіляє кошти між окремими територіями і галузями;
4) здійснює соціальний захист населення;
5) вирішує національні проблеми;
6) має вплив на розвиток науково-технічного прогресу через фінансування наукових установ;
7) вирішує питання охорони навколишнього середовища тощо.
Фактори, що впливають на розмір бюджету:
- рівень розвитку економіки;
- методи господарювання (в умовах адміністративно-командної системи частка бюджету в перерозподілі валового внутрішнього продукту є дуже великою — близько 80%, в ринковій економіці частка бюджету значно зменшується - зараз майже 50% - і є тенденція до зниження);
- характер і масштаби тих програм, які держава планує здійснювати через бюджет.
Більшість вчених схиляються до думки, що бюджет виконує дві функції: розподільчу і контрольну.
Через розподільчу функцію проходить процес концентрації грошових коштів в руках держави і їх використання з метою задоволення загальнодержавних потреб; контрольна функція сприяє формуванню уявлень про те, наскільки своєчасно і повно фінансові ресурси надходять у розпорядження держави, як фактично складаються пропорції в розподілі бюджетних коштів та чи ефективно вони використовуються.
Особливості Державного бюджету як економічної категорії відобра-жаються у функціях, які він виконує. Зміст функцій, сфера і об'єкт їх дії характеризуються відповідною специфікою.
Так, зміст розподільчої функції бюджету визначається процесами перерозподілу фінансових ресурсів між різними підрозділами суспільного виробництва. Ні одна із інших ланок фінансової системи не здійснює такого багатогранного (міжгалузевого, міжтериторіального) і багаторівневого (обласного, міського, районного) перерозподілу коштів, як бюджет.
Специфіка розподільчої функції полягає ще й в масштабності операцій, багатоканальності грошових коштів і великій різновидності цільових фондів, які утворюються. Розподіляючи майже половину всього валового внутрішнього продукту, бюджет формує багаточисельні фонди цільового призначення. З Державним бюджетом пов'язані всі підрозділи суспільного виробництва і соціальної сфери. Таким чином, розподільча функція Державного бюджету характеризується багатократністю розподілу, вона проявляється у всіх сферах суспільних відносин і використовується державою для регулювання економічного та соціального розвитку.
Контрольна функція полягає в тому, що бюджет об'єктивно через формування і використання фонду грошових коштів держави відображає економічні процеси, які протікають в структурних ланках економіки. Завдяки цій властивості бюджет формує уявлення про те, як поступають в розпорядження держави фінансові ресурси від різних суб'єктів господарювання, чи відповідає розмір централізованих ресурсів держави обсягу її потреб тощо.
Основу контрольної функції складає рух бюджетних коштів, які відображаються у відповідних показниках бюджетних надходжень і видаткових призначень.
Особливістю контрольної функції бюджету є високий рівень централізації фінансових ресурсів у руках держави, а централізація завжди означає підзвітність і створює передумови для організації державного фінансового контролю зверху донизу.
Бюджет є невід'ємним атрибутом держави, і одночасно він є фундаментальним її носієм. Адже саме через державний бюджет відбувається централізація фінансових ресурсів, що дає змогу маневрувати коштами, зосередити їх на вирішальних ділянках економічного і соціального розвитку, здійснювати єдину економічну і фінансову політику на території країни.
Відповідно до статті 13 Бюджетного кодексу (Складові частини бюджету):
1. Бюджет може складатися із загального та спеціального фондів.
2. Загальний фонд бюджету включає:
1) всі доходи бюджету, крім тих, що призначені для зарахування до спеціального фонду;
2) всі видатки бюджету за рахунок надходжень до загального фонду бюджету;
3) фінансування загального фонду бюджету.
3. Спеціальний фонд бюджету включає:
1) бюджетні призначення на видатки за рахунок конкретно визначених джерел надходжень;
2) гранти або дарунки (у вартісному обрахунку), одержані розпорядниками бюджетних коштів на конкретну мету;
3) різницю між доходами і видатками спеціального фонду бюджету.
4. Розподіл бюджету на загальний та спеціальний фонди визначається законом про Державний бюджет України. Джерела формування спеціального фонду визначаються виключно законами України.
5. Підставою для рішення відповідної ради про створення спеціального фонду у складі місцевого бюджету може бути виключно закон про Державний бюджет України.
6. Передача коштів між загальним та спеціальним фондами бюджету дозволяється тільки в межах бюджетних призначень шляхом внесення змін до закону про Державний бюджет України чи рішення відповідної ради.
7. Платежі за рахунок спеціального фонду здійснюються в межах коштів, що надійшли до цього фонду на відповідну мету.
8. Створення позабюджетних фондів органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування та іншими бюджетними установами не допускається.
Визначення загального та спеціального фондів бюджетів -нововведення у чинному бюджетному законодавстві. Ця новина замінила ситуацію з існуванням позабюджетних фондів. Якщо до прийняття Бюджетного кодексу України допускалися існування позабюджетних фондів, акумуляція коштів бюджетних установ поза бюджетом, облік їх в установах комерційних банків, то частиною 8 статті 13 Кодексу закріплено норму, відповідно до якої створення позабюджетних фондів органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування та іншими бюджетними установами не допускається. Згідно з цією нормою всі кошти подібних суб'єктів мають розміщуватись виключно на рахунках органів Державного казначейства України, розміщення їх в установах банків забороняється,
Компетенція Державного казначейства України як органу державної виконавчої влади ще у 1999 році була розширена постановою Кабінету Міністрів України «Про деякі питання діяльності Державного казначейства України» від 17 лютого 1999 р. № 180. На відміну від норм попередньої редакції Указу Президента України «Про Державне казначейство, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1995 р. № 335/95, а також Положення про Державне казначейство України» від 31 липня 1995 р. № 590, на Державне казначейство було покладено управління наявними коштами державного бюджету, а також коштами державних позабюджетних фондів.
Прийнятими у 1999 році змінами та доповненнями до згаданих нормативних актів було суттєво розширено компетенцію Державного казначейства щодо управління також і позабюджетними коштами установ та організацій, що фінансувались за рахунок коштів державного бюджету.
Загальний фонд бюджету включає фінансування видатків бюджету за рахунок усіх доходних надходжень, крім тих, що призначені для зарахування до спеціального фонду. Загальний фонд бюджету забезпечує фінансування основних функцій та завдань держави, територіальних громад, які деяким чином узагальнені.
Спеціальний фонд бюджету передбачає предметно-цільове використання бюджетних коштів за бюджетним призначенням (ст. 2 Кодексу), яке виступає як повноваження, надане головному розпоряднику бюджетних коштів Кодексом, законом про Державний бюджет України або рішенням про місцевий бюджет, що має кількісні та часові обмеження та дозволяє надавати бюджетні асигнування.
Бюджетні асигнування ще більше конкретизують мету використання коштів, бо означають повноваження, надане розпоряднику бюджетних коштів, відповідно до бюджетного призначення, на взяття бюджетного зобов'язання та здійснення платежів з конкретною метою в процесі виконання бюджету.
До складу спеціального фонду входять бюджетні призначення на видатки за рахунок конкретно визначених джерел надходжень; гранти або дарунки (у вартісному обчисленні), одержані розпорядниками бюджетних коштів на конкретну мету; різниця між доходами і видатками спеціального фонду бюджету.
Питання, пов'язані з розподілом бюджету на загальний та спеціальний фонди, джерелами формування спеціального фонду, створенням спеціального фонду у складі місцевого бюджету, передачею коштів між загальним та спеціальним фондами бюджету, визначаються виключно законами.
Створення спеціального фонду слід розглядати як захід, спрямований на посилення централізованого регулювання коштів бюджетних установ. Перелік власних надходжень бюджетних установ затверджується Кабінетом Міністрів України (див.: Про затвердження переліку груп власних надходжень бюджетних установ вимог щодо їх утворення та напрямів використання: постанова Кабінету Міністрів України від 17 травня 2002 р. № 659 // Юридичний вісник України. - 2002. -№ 38) і включає плату за послуги, що надаються бюджетними установами (надходження від господарської або виробничої діяльності, надання в оренду майна тощо), та інші надходження (гранти та дарунки, отримані бюджетними установами; кошти, що отримуються ними на виконання окремих доручень).
Вперше виділення у складі Державного бюджету України спеціального фонду було здійснено у 2000 році з метою запровадження казначейського обліку та виконання коштів бюджетних установ, які раніше враховувались та обліковувались поза бюджетом.
Резервний фонд бюджету
Тема 11. Доходи Державного бюджету України
1. Економічна природа та класифікація доходів Державного бюджету.
2. Склад доходів Державного бюджету України.
Склад доходів Державного бюджету України
Тема 12. Видатки Державного бюджету України
1. Економічна природа та класифікація видатків Державного бюджету.
2. Склад видатків Державного бюджету. Таємні видатки.
3. Видатки, що здійснюються з Державного бюджету України.
4. Бюджетне фінансування видатків, його принципи, форми і методи.
Економічна природа та класифікація видатків Державного бюджету
Економічна природа та класифікація видатків Державного бюджету України регулюється статтею 10 Бюджетного кодексу.
Склад видатків Державного бюджету. Таємні видатки
Стаття 30. Склад видатків Державного бюджету України
1. Видатки Державного бюджету України включають бюджетні призначення, встановлені законом про Державний бюджет України на конкретні ціле, що пов'язані з реалізацією державних програм, перелік яких визначено статтею 87 цього Кодексу.
Видатки Державного бюджету України систематизують бюджетні призначення на конкретні цілі, що передбачені законом про Державний бюджет на відповідний рік. Видатки державного бюджету на здійснення повноважень держави визначаються шляхом встановлення бюджетних призначень головним розпорядникам коштів.
Видатки, що здійснюються з Державного бюджету України
Тема 13. Бюджетний дефіцит і державний борг
1. Бюджетний дефіцит як економічне явище та причини його виникнення.
2. Державний кредит як суспільна позикова система.
3. Управління державним боргом.
Державний кредит як суспільна позикова система
Держава для своїх потреб може мобілізувати фінансові ресурси у формі державного кредиту. У такому випадку вона є позичальником коштів, а населення і підприємницькі структури – кредиторами.
Переважно держава виступає в ролі позичальника і боржника. При цьому за допомогою державного кредиту залучаються вільні фінансові ресурси юридичних і фізичних осіб, які використовуються для задоволення державних потреб.
Держава може виступати і в ролі кредитора, надаючи позику населенню та підприємствам, а також у ролі гаранта в тих випадках, коли бере на себе відповідальність за погашення позик та виконання інших обов’язань, які взяли юридичні та фізичні особи.
Головною причиною наявності держаного кредиту в умовах трансформаційної економіки є нестача бюджетних коштів. І тому, перш за все, кошти, що залучаються за допомогою державного кредиту, передаються органам державного управління для покриття бюджетного дефіциту. Така практика є більш доцільною, у порівнянні з емісією грошей, наслідком якої є посилення інфляції.
За своєю економічною сутністю державний кредит – це форма вторинного перерозподілу валового внутрішнього продукту. Його джерелом є вільні кошти населення, підприємств і організацій.
Державні запозичення можуть здійснюватись тільки тоді, коли вичерпані інші джерела формування доходів держави або коли доцільно обмежити рівень оподаткування. При цьому обов’язково повинно забезпечуватись ефективність та результативність використання позичених коштів.
Основною формою державного кредиту є державні позики, які забезпечуються випуском цінних паперів двох видів – облігацій та казначейських зобов’язань.
Джерелами погашеннядержавних позик можуть бути:
- доходи від інвестування позичених коштів у високо ефективні проекти;
- додаткові надходження від податків;
- економія коштів від зменшення видатків;
- емісія грошей;
- залучені від нових позик кошти (рефінансування боргу).
Існування державного кредиту призводить до появи державного боргу. Сума його складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов’язань держави (як внутрішніх, так і зовнішніх), включаючи гарантії за кредитами.
Розрізняють поточний і капітальний, внутрішній і зовнішній борг.
Поточний борг– це сума заборгованості, що підлягає погашенню в поточному році, і належних до сплати в цей період відсотків за усіма випущеними на даний момент позиками.
Капітальний борг– це загальна сума заборгованості і відсотків, що мають бути сплачені за позиками.
Внутрішній борг– це заборгованість кредиторам держави в даній крані.
Зовнішній борг– це заборгованість кредиторам за межами даної країни.
До складових державного зовнішнього боргу належать:
- прямий борг, що формується через залучення іноземних кредитів, безпосереднім позичальником за якими є держава, і випуск державних цінних паперів у вигляді зовнішніх державних позик. Кредитні відносини базуються на прямому державному управлінні;
- умовний борг, що формується при нормативно-адміністративному регулюванні запозичень за рахунок іноземних кредитів, залучених іншими позичальниками під гарантії держави (гарантований державний борг). Відповідальність за обслуговування цих кредитів несе або держава, або підприємницька структура - позичальник, який самостійно погашає іноземні кредити за рахунок власних коштів. Якщо безпосередній позичальник-підприємство не виконує своїх боргових зобов'язань перед нерезидентами, то за умовами угоди про позичання набирає чинності державна гарантія щодо виконання платежів на користь іноземного кредитора. У такому разі гроші перераховуються кредиторам з Державного бюджету, а потім держава намагається повернути кошти від безпосередніх позичальників.
Якщо бюджет формується і виконується з профіцитом, уряд отримує реальну можливість погашати частину своїх боргів. Але не треба забувати, що борги мають властивість “підгодовувати” самих себе.
Навіть коли має місце збалансований бюджет, борг продовжує зростати. Це пов’язано з тим, що уряд вимушений брати в позику, щоб сплачувати процент за наявний борг, який нагромаджується відповідно до норми проценту, під який отримана попередня позика. Така форма нагромадження боргу носить загальний характер і притаманна будь-якому боргу незалежно від джерела його отримання.
Щоб припинити процес наростання боргу, уряд повинен завжди мати певний бюджетний надлишок для обслуговування наявного боргу. Цей надлишок має дорівнювати величині боргу, помноженій на норму проценту, під який була раніше отримана ця позика. Але навіть такого надлишку недостатньо для зменшення загальних обсягів державного боргу, бо він у повній мірі буде залучатися на утримання боргу на сталому рівні.
Між тим, такий підхід до вирішення проблеми погашення державного боргу залишає поза увагою такі важливі показники, як темпи зростання реального валового внутрішнього продукту та можливість фінансування боргу шляхом грошової емісії.
Але головним показником спроможності держави повертати борги є відношення “борг-ВВП”. У тих випадках, коли ВВП стабільно зростає, відношення “борг-ВВП” може залишатися незмінним навіть за умов зростання державного боргу. Відповідно утримання абсолютного боргу на сталому рівні призведе до того, що відношення “борг-ВВП” неуклінно буде наближуватися до нуля.
Таким чином, результати змагання між темпом зростання економіки та реальною процентною ставкою за кредит будуть вирішувати темпи, за якими державний борг буде або зростати, або зменшуватись.
Звичайно, коли темпи зростання економіки випереджають норму процента, економіка сама долає заборгованість держави. Трохи інакше виглядає фінансування бюджетного дефіциту та обслуговування державного боргу за умов використання грошової емісії.
У такому випадку стабілізація відношення “борг-ВВП” не потребує наявності бюджетного надлишку і може досягатися навіть в умовах бюджетного дефіциту, якщо тільки емісія грошової маси є достатньою.
Але емісія, особливо надлишкова, у свою чергу призводить до переповнення каналів грошового обігу, до збільшення грошової маси, не підтриманої відповідною товарною масою, і, як наслідок, до посилення інфляційних процесів.
У будь-якому разі на шляху стабілізації державного боргу, перш за все, треба починати з питання щодо бюджетного дефіциту, яке можна вирішити або через зменшення державних видатків, або через збільшення податкових надходжень.
Варіант стабілізації боргу через невиконання боргових зобов’язань можна не розглядати взагалі, бо важко уявити поважаючий себе уряд, який би вподобався до подібного заходу, бо вже наступним кроком будуть глобальні наслідки, пов’язані зі зменшенням обсягів іноземних інвестицій в економіку, зі зменшенням обсягів зовнішньої торгівлі і неможливістю отримання подальших зовнішніх запозичень.
Між тим, у сучасному світі проблема полягає в тому, що дуже часто країни змушені удаватися до нових позик, щоб виконати свої зобов’язання за старими боргами.
Але, якщо зобов’язання країни перевищують темпи зростання економіки, зовнішній борг можна розглядати як ще один податок, бо додаткові доходи спрямовуються не громадянам, а кредиторам; добробут населення погіршується, відбувається зниження інвестиційної активності, що у свою чергу призводить до подальшого падіння темпів економічного росту.
Формування державного боргу України почалося вже у 1991 році. Поступово у його складі було виділено зовнішній та внутрішній борги.
Треба зауважити, що Міжнародний банк реконструкції та розвитку критичним рівнем співвідношення суми зовнішнього державного боргу до ВВП вважає 80-100%. Наприклад, за даними МВФ у 1997 році цей показник дорівнював у Болгарії – 97,0%, у Венгрії – 54,0%, у Словаччині – 52,5%, у Чехії – 42,3%. У тому ж році в Україні цей показник дорівнював лише 20,5%. (Додатки 1, 2).
Але відносно невеликі розміри державних запозичень України це тільки одна сторона. Залучені кошти повинні стимулювати економічний розвиток держави, що відбувається у тих випадках, коли державні запозичення дорівнюють обсягам капітальних вкладень в економіку.
Управління державним боргом
Управління державним боргом країни полягає в забезпеченості платоспроможності держави, тобто можливості погашення боргів.
Проблеми державного боргу полягають не в його величині, не в абсолютних сумах і не у відсотках відносно ВВП і обсягу бюджету, а у забезпеченні платоспроможності держави.
Існують такі способи коригування позикової політики:
- конверсія;
- консолідація;
- уніфікація;
- відстрочення погашення;
- реструктуризація;
- анулювання.
Конверсія державного боргу– це зміна доходності позик. Вона здійснюється у разі зміни ситуацій на фінансовому ринку чи погіршення фінансового стану держави, коли вона не в змозі виплачувати передбачуваний кредиторами доход.
Консолідація боргу– це передання зобов’язань за раніше випущеною позикою на нову позику з метою продовження терміну позики. Вона проводиться у формі обміну облігацій попередньої позики на нові.
Уніфікація боргу– це об’єднання кількох позик в одну, що спрощує управління державним боргом.
Відстрочення погашення означає перенесення строків виплати заборгованості.
Реструктуризація боргу– це використання у комплексі чи частково зазначених вище методів.
Анулювання боргів означає повну відмову держави від своєї заборгованості.
Основними завданнями боргової політики України є поступове зменшення боргового навантаження на Державний бюджет і економіку країни та оптимізація структури державного боргу. Адже великий розмір боргу держави перед кредиторами, особливо зовнішніми, створює загрозу фінансовій безпеці країни.
Фінансова безпека – це захищеність фінансових інтересів держави і суб’єктів господарювання та їх забезпеченість фінансовими ресурсами, необхідними для задоволення потреб і виконання зобов’язань.
Фінансова безпека передбачає такий стан фінансової, грошово-кредитної, валютної, банківської, бюджетної та податкової систем, який характеризується збалансованістю, стійкістю до внутрішніх та зовнішніх негативних впливів та здатністю забезпечити ефективне функціонування національної економіки та економічне зростання.
Фінансову безпеку країни, в першу чергу, визначає фінансова незалежність, тобто кредитний, валютний та інші суверенітети.
Існують внутрішні та зовнішні загрози фінансовій безпеці держави. До внутрішніх загроз відносять:
- зростання внутрішнього державного боргу;
- неефективність податкової системи та масове ухилення від сплати податків;
- бюджетний дефіцит;
- нерозвиненість фондового ринку;
- слабкість банківської системи;
- криза платежів;
- низький рівень інвестиційної діяльності.
Зовнішніми загрозами фінансовій безпеці держави можуть бути:
- зростання зовнішньої заборгованості;
- втручання у національну фінансову сферу міжнародних фінансових організацій;
- негативне сальдо торгового балансу;
- дефіцит платіжного балансу;
- залежність українського фінансового ринку від світового (вплив світових фінансових криз).
Основними завданнями боргової політики України є поступове зменшення боргового навантаження на державний бюджет і економіку країни та оптимізація структури державного боргу.
Для послаблення боргового навантаження на економіку країни є бажаним планування державного бюджету з профіцитом загального фонду в обсязі, не менш ніж 1 % ВВП, та активне здійснення операцій із дострокового погашення державного боргу.
Бюджет із профіцитом відповідатиме реальним можливостям держави здійснювати запозичення на зовнішньому та внутрішньому ринках капіталу, а також сприятиме уникненню стрімкого зростання обсягу платежів за державним боргом у майбутньому.
Важливими аспектами боргової політики з точки зору недопущення зростання державного боргу є здійснення виваженої і стриманої політики надання державних гарантій та уникнення прийняття на державний борг боргів підприємств, банків, організацій та органів місцевої влади.
Щодо оптимізації структури державного боргу та здійснення ефективної і послідовної боргової політики особливої уваги набуває необхідність розвитку та постійного удосконалення управління борговими ризиками, поліпшення координації боргової політики ризиками, поліпшення координації боргової політики з фіскальною та грошовою політикою.
Не можна забувати, що наявність великого зовнішнього боргу в Україні створює тиск на курс національної валюти, а також не сприяє протидії інфляції, забезпеченню країни необхідними валютними резервами та досягненню вільної конвертованості гривні.
Тема 14. Місцеві фінанси: їх місце та роль в економічній системі держави
1. Формування науки про місцеві фінанси.
2. Місцеві фінанси як система.
3. Правова база регулювання у сфері місцевих фінансів.
4. Поняття фінансової автономії місцевих органів влади.
Тема 15. Система місцевих фінансових інститутів
1. Структура місцевих фінансових інститутів.
2. Поняття самостійності бюджету.
3. Доходи місцевих бюджетів.
4. Видатки місцевих бюджетів. Вільні бюджетні кошти.
5. Дефіцит місцевих бюджетів.
6. Формування фондів місцевих органів влади.
Структура системи місцевих фінансових інститутів
Процес становлення місцевих фінансів України, що розпочався в 90 - х роках, зумовлює значні інституціональні зміни в усій фінансовій системі держави. Система місцевих фінансових інститутів в Україні ще не має завершеного характеру, їй не властива така найважливіша ознака будь-якої системи, як цілісність. Особливість України в тому, що більшість місцевих фінансових інститутів створюється згори, а не на основі еволюційного розвитку їх відповідно до місцевих інтересів. Тому система місцевих фінансових інститутів є фактично однотипною в усіх територіальних колективах.
1. Інститут громадських послуг
У зарубіжних країнах даний інститут є ключовим інститутом у системі місцевих фінансів. Він визначає модель місцевих фінансів. Обсяги й форма місцевих фінансів обумовлюються розподілом відповідальності держави та місцевої влади щодо надання громадських послуг. Модель системи місцевих фінансів визначається також кількісними характеристиками громадських послуг, їх переліком, структурою, обсягом, якістю.
2. Самостійні місцеві бюджети
Саме місцеві бюджети є фондами, в яких мобілізується основна частина фінансових ресурсів, необхідних для забезпечення громадських послуг. Особливо важливе значення для її становлення мають такі інститути, як :
• поточні бюджети;
• бюджети розвитку;
• видатки;
• власні та закріплені доходи.
3. Місцеві податки і збори
Забезпечують фіскальні передумови самостійності місцевих бюджетів у частині формування їхніх доходів.
4. Комунальний кредит
Комунальний кредит в умовах ринкової економіки - головне і, по суті, єдине джерело фінансових ресурсів для інвестиційних програм, що розробляються і здійснюються органами місцевого самоврядування.
5. Фінанси комунальних підприємств
За обсягами ресурсів фінанси комунальних підприємств у багатьох зарубіжних країнах можна поставити в один ряд ізмісцевими бюджетами. В Україні реальний процес становлення фінансів комунальних підприємств розпочався лише після прийняття Конституції 1996р., коли комунальні підприємства було роздержавлено.
6. Позабюджетні валютні й цільові фонди органів місцевого самоврядування та комунальні платежі. Позабюджетні валютні й цільові фонди та комунальні платежі надають локальним фінансовим системам більшої гнучкості, що сприяє стабілізації місцевих фінансів.
7. Інститут комунальної форми власності Комунальна форма власності на фінансові ресурси та майно місцевих органів влади є необхідною передумовою автономного існування місцевих фінансів.
Доходи, що підлягають зарахуванню до загального фонду місцевих бюджетів згідно із статтями 64, 66, 69 Бюджетного кодексу України.
Податок на прибуток підприємств комунальної власності, засновником яких є Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, районні, міські, селищні та сільські ради, зараховується відповідно до бюджету Автономної Республіки Крим, обласних, районних, міських, селищних та сільських бюджетів.
Фіксований податок на доходи від підприємницької діяльності зараховується до відповідних місцевих бюджетів у порядку, визначеному Бюджетним кодексом України для податку з доходів фізичних осіб.
Джерелами формування спеціального фонду місцевих бюджетів у 2005 році є (Стаття 62 Закону):
1) надходження до бюджету розвитку місцевих бюджетів, які включають:
кошти від відчуження майна, яке належить Автономній Республіці Крим, та майна, що перебуває у комунальній власності;
90 відсотків коштів від продажу земельних ділянок несільськогоспо-дарського призначення, що перебувають у державній власності (до розмежування земель державної і комунальної власності); 100 відсотків коштів від продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення, що перебувають у комунальній власності (після розмежування земель державної та комунальної власності);
надходження дивідендів, нарахованих на акції (частки, паї) господарських товариств, що є у власності відповідної територіальної громади;
кошти від повернення позик, які надавалися з відповідного бюджету до набрання чинності Бюджетним кодексом України, та відсотки, сплачені за користування ними;
кошти, які передаються з іншої частини місцевого бюджету за рішенням відповідної ради;
запозичення, здійснені у порядку, визначеному законодавством;
субвенції з інших бюджетів на виконання інвестиційних проектів;
2) податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів (у тому числі податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, зареєстрованих у місті Києві, включається до доходів спеціального фонду Київського міського бюджету), що зараховується у розмірі 30 відсотків до бюджету Автономної Республіки Крим і обласних бюджетів та 70 відсотків - до бюджету міста Сімферополя і бюджетів міст - обласних центрів у разі реєстрації транспортних засобів на території цих міст; 50 відсотків - до бюджету Автономної Республіки Крим і обласних бюджетів та 50 відсотків - до міських, селищних і сільських бюджетів у разі реєстрації транспортних засобів на відповідній території;
3) плата за придбання торгових патентів пунктами продажу нафтопродуктів (автозаправними станціями, заправними пунктами);
4) власні надходження бюджетних установ, які утримуються за рахунок коштів відповідних місцевих бюджетів;
5) 70 відсотків збору за забруднення навколишнього природного середовища і грошові стягнення за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності;
6) відрахування 10 відсотків вартості питної води суб'єктами підприємницької діяльності, які здійснюють реалізацію питної води через системи централізованого водопостачання з відхиленням від відповідних стандартів, що зараховуються до бюджетів міст, селищ та сіл;
7) надходження до цільових фондів, утворених Верховною Радою Автономної Республіки Крим та місцевими радами;
8) субвенція з Державного бюджету України міському бюджету міста Харкова на ліквідацію наслідків аварії на очисних спорудах;
9) субвенція з Державного бюджету України місцевим бюджетам на заходи щодо погашення заборгованості громадян за житлово-комунальні послуги та енергоносії в рахунок часткової компенсації втрат від знецінення грошових заощаджень;
10) надходження коштів від відшкодування втрат сільськогоспо-дарського і лісогосподарського виробництва;
11) 30 відсотків надходжень від збору за проведення гастрольних заходів;
12) повернення кредитів, наданих з місцевих бюджетів індивідуальним сільським забудовникам;
13) повернення кредитів, наданих з місцевих бюджетів молодим сім'ям та одиноким молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) та придбання житла;
14) субвенція з Державного бюджету України на розвиток соціально-економічної сфери міста Севастополя та інших населених пунктів, в яких дислокуються військові формування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України;
15) субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам на будівництво газопроводів-відводів та газифікацію населених пунктів, у першу чергу сільських.
Кошти спеціального фонду місцевих бюджетів витрачаються на заходи, передбачені законодавством.
При цьому у разі відсутності у населених пунктах вулиць, що суміщаються з автомобільними дорогами загального користування державного значення, або відсутності потреби у проведенні відповідних робіт кошти від надходження податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів спрямовуються за рішенням відповідного органу місцевого самоврядування на ремонт і утримання доріг у цих населених пунктах.
Дефіцит місцевих бюджетів
Тема 16. Складання та виконання місцевих бюджетів
1. Складання проектів місцевих бюджетів.
2. Виконання місцевих бюджетів.
3. Казначейське обслуговування місцевих бюджетів.
4. Виконання місцевих бюджетів по доходах.
5. Виконання місцевих бюджетів за видатками.
6. Внесення змін до рішення про місцевий бюджет.
Складання проектів місцевих бюджетів
Виконання місцевих бюджетів
Тема 17. Система оподаткування в Україні
1. Соціально-економічна сутність податків.
2. Класифікація податків.
3.Податкова система України та принципи її побудови.
Тема 18. Фінансова діяльність підприємств
1. Сутність і склад фінансів підприємств.
2. Фінансові ресурси підприємств і джерела їх формування.
3. Основи формування і використання прибутку підприємств.
4. Витрати підприємства та їх призначення
Тема 19. Фінансові ресурси населення
1. Джерела і структура фінансових ресурсів домогосподарств.
2. Інвестиційна діяльність населення.
Тема 20. Державні цільові фонди
1. Державні цільові фонди: суть, необхідність та значення.
2. Пенсійний фонд України: джерела формування та напрями використання коштів.
3. Фонд соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності: фінансові аспекти діяльності.
4. Джерела коштів Фонду соціального страхування на випадок безробіття та напрями їх використання.
5. Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань: джерела формування та напрями використання коштів.
Тема 21. Сутність, принципи та роль страхування
1. Економічна сутність страхових відносин.
2. Принципи та види страхування.
3. Співстрахування і перестрахування.
Тема 22. Фінансовий ринок
1. Фінансовий ринок, його суть, необхідність та значення.
2. Функції фінансового ринку.
3. Структура фінансового ринку.
Завдання для самостійної підготовки – тестові запитання
Інформаційно-аналітичний матеріал для самостійної роботи студентів
Державний прямий та гарантований борг України (станом на 25.07.2003р.)
(тис. грн.)
31.12.1998 | 31.12.1999 | 31.12.2000 | |
Загальна сума державного прямого та гарантованого боргу | 49 370 866,15 | 79 538 915,66 | 77 020 449,37 |
Прямий борг | 38 352 660,91 | 62 877 248,74 | 64 215 707,33 |
Внутрішній борг | 11 360 065,92 | 14 428 105,68 | 20 780 632,43 |
1. Заборгованість перед юридичними особами | 9 015 544,70 | 10 924 611,80 | 10 184 172,40 |
2. Заборгованість перед банківськими установами | 2 344 521,22 | 3 503 493,88 | 10 596 460,03 |
Зовнішній борг | 26 992 594,99 | 48 449 143,06 | 43 435 074,90 |
1. Заборгованість за позиками, наданими міжнародними організаціями економічного розвитку | 6 572 396,09 | 12 232 225,74 | 12 989 844,23 |
2. Заборгованість за позиками, наданими закордонними органами управління | 10 311 400,02 | 22 136 468,92 | 16 976 147,78 |
3. Заборгованість за позиками, наданими іноземними комерційними банками | 6 061 511,88 | 8 582 035,60 | 630 699,20 |
4. Заборгованість, не віднесена до інших категорій | 4 047 287,00 | 5 498 412,80 | 12 838 383,69 |
Гарантований борг | 11 018 205,24 | 16 661 666,92 | 12 804 742,04 |
Внутрішній борг | 966,25 | 966,25 | 966,25 |
1. Заборгованість перед юридичними особами | 11,60 | 11,60 | 11,60 |
2. Заборгованість, не віднесена до інших категорій | 954,65 | 954,65 | 954,65 |
Зовнішній борг | 11 017 238,99 | 16 660 700,67 | 12 803 775,79 |
1. Заборгованість за позиками, наданими міжнародними організаціями економічного розвитку | 10 085 086,57 | 15 491 323,87 | 12 082 284,72 |
2. Заборгованість за позиками, наданими закордонними органами управління | 226 057,23 | 356 393,92 | 261 671,51 |
3. Заборгованість за позиками, наданими іноземними комерційними банками | 706 095,19 | 812 982,88 | 459 819,56 |
31.12.2001 | 31.12.2002 | 30.06.2003 | |
Загальна сума державного прямого та гарантованого боргу | 74 629 740,51 | 75 729 102,93 | 78 047 620,61 |
Прямий борг | 63 292 401,68 | 64 468 789,12 | 66 775 895,79 |
Внутрішній борг | 21 018 433,57 | 21 386 067,07 | 20 934 210,42 |
1. Заборгованість перед юридичними особами | 10 601 102,00 | 10 924 085,10 | 10 471 701,60 |
2. Заборгованість перед банківськими установами | 10 417 331,57 | 10 461 981,97 | 10 462 508,82 |
Зовнішній борг | 42 273 968,11 | 43 082 722,05 | 45 841 685,37 |
1. Заборгованість за позиками, наданими міжнародними організаціями економічного розвитку | 14 126 616,41 | 13 628 205,11 | 13 530 585,66 |
2. Заборгованість за позиками, наданими закордонними органами управління | 16 146 556,56 | 16 047 607,44 | 15 538 691,39 |
3. Заборгованість за позиками, наданими іноземними комерційними банками | 295 520,53 | 15 552,24 | 14 583,72 |
4. Заборгованість, не віднесена до інших категорій | 11 705 274,61 | 13 391 357,26 | 16 757 824,60 |
Гарантований борг | 11 337 338,83 | 11 260 313,81 | 11 271 724,82 |
Внутрішній борг | 966,25 | 966,25 | 966,25 |
1. Заборгованість перед юридичними особами | 11,60 | 11,60 | 11,60 |
2. Заборгованість, не віднесена до інших категорій | 954,65 | 954,65 | 954,65 |
Зовнішній борг | 11 336 372,58 | 11 259 347,56 | 11 270 758,57 |
1. Заборгованість за позиками, наданими міжнародними організаціями економічного розвитку | 10 898 177,20 | 10 877 521,07 | 10 890 486,80 |
2. Заборгованість за позиками, наданими закордонними органами управління | 203 114,09 | 137 044,75 | 155 509,90 |
3. Заборгованість за позиками, наданими іноземними комерційними банками | 235 081,29 | 244 781,74 | 224 761,87 |
Джерело: Офіційний сайт Міністерства Фінансів України www.minfin.gov.ua
Державний прямий та гарантований борг України (станом на 25.07.2003р.)
(тис.долСША)
31.12.1998 | 31.12.1999 | 31.12.2000 | |
Загальна сума державного прямого та гарантованого боргу | 14 406 438,90 | 15 248 148,22 | 14 172 499,64 |
Прямий борг | 11 191 322,11 | 12 053 993,95 | 11 816 304,60 |
Внутрішній борг | 3 314 871,87 | 2 765 965,46 | 3 823 835,21 |
1. Заборгованість перед юридичними особами | 2 630 739,62 | 2 094 321,98 | 1 873 985,17 |
2. Заборгованість перед банківськими установами | 684 132,25 | 671 643,48 | 1 949 850,04 |
Зовнішній борг | 7 876 450,24 | 9 288 028,49 | 7 992 469,39 |
1. Заборгованість за позиками, наданими міжнародними організаціями економічного розвитку | 1 917 827,86 | 2 345 000,43 | 2 390 255,63 |
2. Заборгованість за позиками, наданими закордонними органами управління | 3 008 870,73 | 4 243 710,85 | 3 123 773,63 |
3. Заборгованість за позиками, наданими іноземними комерційними банками | 1 768 751,65 | 1 645 234,28 | 116 054,69 |
4. Заборгованість, не віднесена до інших категорій | 1 181 000,00 | 1 054 082,93 | 2 362 385,44 |
Гарантований борг | 3 215 116,79 | 3 194 154,27 | 2 356 195,04 |
Внутрішній борг | 281,95 | 185,23 | 177,79 |
1. Заборгованість перед юридичними особами | 3,38 | 2,22 | 2,13 |
2. Заборгованість, не віднесена до інших категорій | 278,57 | 183,01 | 175,66 |
Зовнішній борг | 3 214 834,84 | 3 193 969,04 | 2 356 017,25 |
1. Заборгованість за позиками, наданими міжнародними організаціями економічного розвитку | 2 942 832,39 | 2 969 791,59 | 2 223 256,00 |
2. Заборгованість за позиками, наданими закордонними органами управління | 65 963,59 | 68 323,13 | 48 150,06 |
3. Заборгованість за позиками, наданими іноземними комерційними банками | 206 038,86 | 155 854,32 | 84 611,19 |
31.12.2001 | 31.12.2002 | 30.06.2003 | |
Загальна сума державного прямого та гарантованого боргу | 14 085 069,46 | 14 201 692,08 | 14 635 392,40 |
Прямий борг | 11 945 343,35 | 12 090 013,69 | 12 521 732,64 |
Внутрішній борг | 3 966 864,88 | 4 010 589,42 | 3 925 557,01 |
1. Заборгованість перед юридичними особами | 2 000 774,18 | 2 048 624,46 | 1 963 640,41 |
2. Заборгованість перед банківськими установами | 1 966 090,70 | 1 961 964,96 | 1 961 916,60 |
Зовнішній борг | 7 978 478,47 | 8 079 424,27 | 8 596 175,63 |
1. Заборгованість за позиками, наданими міжнародними організаціями економічного розвитку | 2 666 153,90 | 2 555 735,71 | 2 537 238,54 |
2. Заборгованість за позиками, наданими закордонними органами управління | 3 047 382,57 | 3 009 453,04 | 2 913 796,03 |
3. Заборгованість за позиками, наданими іноземними комерційними банками | 55 774,38 | 2 916,55 | 2 734,71 |
4. Заборгованість, не віднесена до інших категорій | 2 209 167,62 | 2 511 318,97 | 3 142 406,35 |
Гарантований борг | 2 139 726,11 | 2 111 678,39 | 2 113 659,76 |
Внутрішній борг | 182,36 | 181,21 | 181,19 |
1. Заборгованість перед юридичними особами | 2,19 | 2,18 | 2,18 |
2. Заборгованість, не віднесена до інших категорій | 180,17 | 179,03 | 179,01 |
Зовнішній борг | 2 139 543,75 | 2 111 497,18 | 2 113 478,57 |
1. Заборгованість за позиками, наданими міжнародними організаціями економічного розвитку | 2 056 841,97 | 2 039 892,18 | 2 042 170,49 |
2. Заборгованість за позиками, наданими закордонними органами управління | 38 334,26 | 25 700,39 | 29 161,02 |
3. Заборгованість за позиками, наданими іноземними комерційними банками | 44 367,52 | 45 904,61 | 42 147,06 |
Джерело: Офіційний сайт Міністерства Фінансів України www.minfin.gov.ua
Моніторинг виконання бюджету 2003 року
ДОХОДНА ЧАСТИНА БЮДЖЕТУ
Станом на 25.07.03
Доходна частина державного бюджету
Загальна сума доходів Державного бюджету України за січень-червень п.р. становила 24524млн.грн., що на 4373,6 млн.грн., або на 21,7відсотка перевищує відповідний показник минулого року. Рівень виконання доходів державного бюджету за звітний період становив 46,3відсоткавід затвердженого плану на рік проти 44,4 відсотка за відповідний період минулого року.
Загальна сума доходів Державного бюджету України за січень-червень та 20 днів липня п.р. становила 26651,5млн.грн., що на 4466,9 млн.грн., або на 20,1відсотка перевищує відповідний показник минулого року. Рівень виконання доходів державного бюджету за звітний період становив 50,3відсоткавід затвердженого плану на рік проти 48,9 відсотка за відповідний період минулого року.
Моніторинг виконання бюджету 2003 року
ВИДАТКОВА ЧАСТИНА БЮДЖЕТУ
Видаткова частина загального фонду державного бюджету
Інформація щодо інвестиційного клімату України
Україна сьогодні знаходиться на шляху всебічних економічних перетворень. За таких умов, налагодження стабільного інвестиційного процесу є справою особливого значення.
Нажаль, інвестиційний клімат в Україні не можна назвати сприятливим. Він характеризується загальною нестабільністю законодавства, нерозвиненістю банківської системи та фондового ринку. Поки що не сформувалася стабільна практика проектного фінансування підприємств. Це, зрозуміло, унеможливлює отримання кредитних ресурсів для реалізації ефективних інвестиційних проектів.
За умови неможливості використання внутрішніх фінансових ресурсів, дуже привабливими стають кошти іноземних інвесторів. Українське економічне середовище одночасно і приваблює і відштовхує. Для прикладу можна навести стислу характеристику, яку зробив Western NIS Enterprise Fund у своєму звіті: “...хоча Україна й займає стратегічне географічне положення, має багаті природні ресурси та робочу силу з високим рівнем освіти, що робить її привабливим інвестиційним середовищем, вона ще не досягла свого очікуваного потенціалу через те, що не змогла звести до мінімуму втручання держави у дію ринків, усунути адміністративні перепони, що заважають веденню бізнесу, виконати намічені показники приватизації та стати привабливою для іноземних та внутрішніх інвесторів.”
Потенційно Україна може бути однією з провідних країн Європи вкладання прямих та портфельних іноземних інвестицій. Цьому сприяє її великий внутрішній ринок, значний промисловий і сільськогосподарський потенціал, а також вигідність геополітичного розташування України на перехресті торговельних шляхів Європи та Азії. У 2007 році Уряд запропонував до приватизації значну кількість привабливих підприємств. Серед них такі, як ВАТ ”Укртелеком” та Одеський припортовий завод тощо. Конкурс з продажу 99,48 відс. акцій Одеського припортового заводу відбудеться в середині вересня.
Верховною Радою України 19.06.2007 прийнято Закон України “Про Державну програму приватизації на 2007-2009 роки” (реєстр. № 3512 від 04.05.2007) у другому читанні та в цілому і направлено на підпис Президентові України.
В Україні створено законодавчу базу в сфері регулювання інвестиційної діяльності, яка поступово вдосконалюється з метою досягнення більшого притоку інвестицій та підвищення ефективності їх використання.
Прийнятим 19 березня 1996 року Законом України “Про режим іноземного інвестування” для іноземного інвестора в Україні встановлено національний режим інвестиційної та іншої господарської діяльності, тобто рівні умови діяльності з вітчизняним інвестором.
Вказаним Законом іноземним інвесторам даються державні гарантії захисту їх капіталовкладень.
Якщо в майбутньому спеціальним законодавством про іноземні інвестиції будуть змінюватись гарантії захисту іноземних інвестицій, визначені вищевказаним Законом, то протягом 10 років з дня вступу в силу такого законодавства, за вимогою іноземного інвестора застосовуються гарантії захисту іноземних інвестицій, визначені Законом України “Про режим іноземного інвестування”.
Іноземні інвестиції в Україні не підлягають націоналізації, а їх реквізиція може бути здійснена лише у випадках стихійного лиха. І навіть у цих випадках передбачені оскарження в судах і належна компенсації. До того ж всі витрати і збитки іноземних інвесторів відшкодовуються з державного бюджету або інших джерел, встановлених Кабінетом Міністрів України, в поточних ринкових цінах на основі оцінок незалежних аудиторів і в тій валюті, в якій здійснювались інвестиції або іншій валюті, прийнятній для інвестора.
Однак, численні невідповідності і неузгодженості в чинних законодавчих актах та непередбачуваність змін, що вносяться в законодавство, не виконання чинних законів, недосконала судова система, створюють перешкоди для іноземних компаній, які вже відкрили свій бізнес в Україні та стримують бажання тих інвесторів, які готові працювати в Україні.
У даний час, Мінекономіки готуються зміни до основних Законів України в інвестиційній сфері:
- ”Про інвестиційну діяльність” в частині усунення суперечностей у законодавстві щодо інвестиційної діяльності, визначення пріоритетних напрямів і механізмів державного стимулювання, організації забезпечення державної підтримки інвестиційної діяльності, встановлення адміністративної відповідальності посадових осіб за порушення порядку одержання та строків видачі інвесторам документів дозвільного характеру встановлених законодавством;
- ”Про режим іноземного інвестування” в частині створення рівних умов діяльності як для національних підприємств-експортерів, так і для підприємств з іноземними інвестиціями та запровадження механізму протидій легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, а саме в частині запровадження механізму запобігання внесенню іноземних інвестицій готівковими коштами, джерела походження яких неможливо підтвердити, а також подальшого удосконалення та упорядкування законодавства у сфері іноземного інвестування.
Важливими правовими документами, які регулюють взаємовідносини між суб’єктами інвестиційної діяльності, являються Міждержавні угоди “Про сприяння та взаємний захист інвестицій”. Такі договори є гарантом надання справедливого статусу інвестиціям та захисту їх на території іншої держави. Вони підписані з 70 країнами світу. Низка проектів договорів знаходиться в стадії погодження.
Довідково: За 1 півріччя 2007 року підписано Угоду між Урядом України та Урядом Республіки Сінгапур про уникнення подвійного оподаткування та запобігання податковим ухиленням стосовно податків на доходи ( 26.01.2007).
Набула чинності Конвенція між Урядом України та Урядом Республіки Словенія про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи і капітал (25.04.2007).
Проведено другий раунд переговорів між Урядом України та Урядом Іспанії по узгодженню тексту проекту Конвенції про уникнення подвійного оподаткування та запобігання податковим ухиленням стосовно податків на доходи та капітал (23.05.2007 – 25.05.2007).
Проведено консультації щодо узгодження положень проекту Протоколу щодо внесення змін до Угоди між Урядом України та Урядом Федеративної Республіки Німеччина про уникнення подвійного оподаткування стосовно податків на доходи і майно від 03.07.1995 та Протоколу до неї від 03.07.1995 (12.06.2007 – 14.06.2007).
Здійснено підписання двосторонніх меморандумів про взаєморозуміння з Комісіями – членами Комітету нових ринків та Європейського регіонального комітету Міжнародної організації комісій з цінних паперів, а саме з такими установами: Комісією з цінних паперів Грузії, Китайською Комісією з регулювання цінних паперів.
Для підвищення захисту іноземних інвестицій у 2000 році ратифіковано Вашингтонську Конвенцію 1965 року про порядок вирішення інвестиційних спорів між державами та іноземними особами.
З метою запобігання конфліктів між інвесторами і органами виконавчої влади створено Комісію із сприяння досудовому врегулюванню спорів між інвесторами та органами виконавчої влади, як постійно діючий консультативно-дорадчий орган при Кабінеті Міністрів України (розпорядження Кабінету Міністрів України від 16.01.2007 № 19.)
Обсяги залучення прямих іноземних інвестицій демонструють, що Україна не може успішно конкурувати на міжнародних ринках капіталу.
Довідково Загальний обсяг прямих іноземних інвестицій, внесених в економіку України, станом на 1 липня 2007р. склав 24171,8 млн.дол.США, що становить 111,8 відс. до обсягів інвестицій на початок року та 518,6 дол. на одну особу.
На 10 найбільших країн-інвесторів припадає 84,0 відс. загального обсягу залучених прямих іноземних інвестицій : Німеччина – 5677,9 млн.дол.США, Кіпр – 4130,4 млн.дол.США, Австрія –1957,0 млн.дол.США, Нідерланди – 1864,3 млн.дол.США, Сполучене Королівство – 1796,8 млн.дол.США, Сполучені Штати Америки – 1380,7 млн.дол.США, Російська Федерація – 1236,2 млн.дол.США, Франція – 935,4 млн.дол.США, Віргінські острови, Британські – 813,0 млн.дол.США та Швейцарія – 580,5 млн.дол.США
Біля 30 відс. загального обсягу прямих інвестицій в Україну зосереджено на підприємствах промисловості – 6926,4 млн.дол.США. Значні обсяги іноземних інвестицій зосереджено у фінансових установах - 3533,1 млн.дол.США (14,6 відс.), на підприємствах торгівлі, ремонту автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку – 2512,6 млн.дол.США (10,4 відс.), в організаціях, що здійснюють операції з нерухомим майном, оренди, інжинірингу та надання послуг підприємцям– 1944,0 млн.дол.США (8,0 відс.). Сталою є зацікавленість інвесторів до підприємств металургійного виробництва та виробництва готових металевих виробів, у які нерезидентами вкладено –1494,5 млн.дол.США, і виробництва харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів – 1403,8 млн.дол.США.
Щодо регіональної структури розподілу прямих іноземних інвестицій, то іноземні інвестори надають переваги щодо вкладання своїх ресурсів у великі центри з розвиненою інфраструктурою, з порівняно високою платоспроможністю населення, а також сировинні регіони. Так, серед регіонів провідні місця за обсягами інвестицій посідають м. Київ – 7471,0 млн.дол.США (30,9 відс. обсягу іноземного капіталу в економіку країни), Дніпропетровська область – 2373,9 млн.дол.США (9,8 відс.), Харківська – 1127,9 млн.дол.США (4,7 відс.), Донецька – 994,5 млн.дол.США (4,1 відс.), Київська – 943,8 млн.дол.США (3,9 відс.) та Одеська – 760,0 млн.дол.США (3,1).
Сприяння поліпшенню інвестиційного клімату в Україні є одним з найважливіших пріоритетів державної політики на сучасному етапі.
Значний вплив на поліпшення інвестиційного клімату буде здійснено за умови реалізації завдань низки Указів Президента України з питань поліпшення інвестиційного клімату в Україні та нормативних актів Кабінету Міністрів України, а також пріоритетних завдань Державної програми економічного і соціального розвитку України на 2007 рік.
Значним кроком на шляху до створення сприятливого інвестиційного клімату, збільшення притоку інвестиційних коштів є реформування податкової системи, а саме підвищення фіскальної ефективності податків, в першу чергу, за рахунок поступового зниження надмірного фіскального тиску на бізнес.
У 2007 році затверджено Концепцію реформування податкової системи (розпорядження Кабінету Міністрів України від 19.02.2007 № 56).
Реформування податкової системи здійснюватиметься трьома етапами: на першому етапі (протягом 2007 року) передбачається проведення заходів, спрямованих на подолання основних недоліків податкової системи, розроблення та ухвалення Податкового кодексу; на другому етапі (2008 - 2012 роки) передбачається реалізація положень Податкового кодексу для створення сприятливого середовища сталого економічного зростання на інвестиційно-інноваційній основі; на третьому етапі (2013 - 2015 роки) передбачається поглиблення реформування податкової системи з урахуванням досягнутого соціально-економічного рівня розвитку держави.
Основою для реалізації принципів Концепції повинно стати прийняття Податкового кодексу України, що забезпечить створення єдиного правового поля для діяльності всіх платників податків та умов подальшого інтегрування України до світової спільноти, адаптації податкового законодавства України до принципів та директив законодавства Європейського Союзу.
Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про податок на додану вартість» (від 31.05.2007 № 1112-V), приведено у відповідність з угодами ГАТТ/СОТ, законодавством ЄС окремі положення Закону України «Про податок на додану вартість», що регулюють оподаткування податком на додану вартість операції з продажу сільськогосподарської продукції.
Верховною Радою України 16.11.2006 прийнято Закон України ”Про внесення змін до Закону України ”Про зовнішньоекономічну діяльність”, якийдозволить врегулювати проблемні питання переговорного процесу щодо вступу України до СОТ, а також забезпечить більш широкі можливості виходу українських товаровиробників на світові ринки та сприятиме залученню інвестицій в економіку України.
З метою правового врегулювання питання про надання іноземним банкам права відкривати на території України філії та здійснення такими філіями банківської діяльності Верховною Радою України прийнято Закон України від 16.11.2006 № 358-У ”Про внесення змін до Закону України ”Про банки і банківську діяльність”. Реалізація зазначеного законусприятиме активному розвитку банківської системи України через широке залучення іноземного капіталу, застосування сучасних банківських технологій, розширенню спектру та якості банківських послуг для споживачів, а також забезпечить створення передумов розвитку конкуренції та посилить дієвість вітчизняних банків.
З набранням 5 січня 2006 року чинності Закону України ”Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності” (далі – Закон), який є базовим у регулюванні відносин при видачі документів дозвільного характеру, здійснювалась робота по реформуванню існуючої дозвільної системи у сфері господарської діяльності.
Як результат впровадження закону є поліпшення умов започаткування та ведення бізнесу в Україні, а саме: скорочення часових і грошових витрат підприємців на проходження дозвільних процедур та зниження рівня корупції, що створює умови для поліпшення інвестиційного клімату в Україні.
З метою вдосконалення процедур видачі документів дозвільного характеру, впровадження європейських принципів їх видачі (принцип "мовчазної згоди") розроблено проект Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, який подано до Верховної Ради України 06.07.2007 року.
Довідково: результатами досліджень міжнародних організацій підтверджено, що з відкриттям дозвільних центрів:
- скоротилась тривалість процедури отримання дозволів в середньому в 2,4 рази (наприклад, дозвіл на початок будівельних робіт – м. Іллічівськ, Одеської обл. – з 220 до 91 днів; м. Нова Каховка Херсонської обл. – з 49 до 26 днів; м. Красний Луч Луганської обл. – з 93 до 29 днів);
-скоротились витрати на проходження процедури отримання дозволів – в середньому більш ніж у 2 рази (наприклад, дозвіл на затвердження проекту відводу та надання земельної ділянки: м. Рубіжне Луганської обл. - з 1852,6 до 1000,4 грн.; дозвіл на початок будівельних робіт - м. Іллічівськ Одеської обл. - в середньому з 839 до 149,7 грн.).
В Полтавській області створено „Єдині дозвільні офіси”, які працюють згідно з Законом України „Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності”.
Станом на 01.07.07 у містах і районах Дніпропетровської області функціонують 35 дозвільних центрів, в Донецькій області – 45 (За І півріччя 2007 року видано 8 тис. документів дозвільного характеру, надано майже 14 тис.консультацій)
З початку року до дозвільних центрів Кіровоградській області надійшло 6045 звернень суб’єктів господарської діяльності, видано 5832 документів дозвільного характеру, надано 4354 консультацій.
В Житомирській області до дозвільних центрів за І півріччя 2007 року звернулося понад 6000 суб’єктів підприємницької діяльності щодо видачі документів дозвільного характеру та отримання консультацій, 2900 суб’єктам господарювання видано дозволи на здійснення підприємницької діяльності, що на 60 % більше відповідного періоду минулого року.
В Чернівецькій області за впровадженою спрощеною системою видачі документів дозвільного характеру за принципом «Єдиний дозвільний офіс» у І півріччі видано 1770 дозвільних документів.
Станом на 01.07.2007 сформовано дозвільні центри по видачі документів дозвільного характеру за принципом організаційної єдності в усіх адміністративно-територіальних одиницях Хмельницької області.
Вказані показники досягнуто, зокрема, завдяки запровадженню європейського принципу видачі дозвільних документів – принципу організаційної єдності, що передбачає створення в регіонах дозвільних центрів та запровадження посади адміністратора, основним завданням якого є організація видачі документів дозвільного характеру.
З метою створення сприятливих умов для залучення інвестицій, розроблено та прийнято розпорядження Кабінету Міністрів України від 01.03.2007 № 77 “Про внесення змін у план заходів щодо виконання Програми розвитку інвестиційної діяльності на 2002-2010 роки”.
З метою покращення інвестиційного клімату та збільшення обсягів залучення інвестицій до пріоритетних сфер та видів економічної діяльності шляхом прямої державної підтримки через надання коштів, передбачених у державному бюджеті на здешевлення кредитів, отриманих підприємствами різних галузей економіки, затверджено ряд постанов Кабінету Міністрів України, а саме:
- „Про затвердження Порядку використання у 2007 році коштів, передбачених у державному бюджеті з метою здешевлення кредитів на будівництво енергоблоків атомних, гідроакумулюючих та інших електростанцій, магістральних, гірських та сільських ліній електропередачі, а також на створення запасів твердого палива для теплоелектростанцій” (від 07.03.2007 № 419). Для цього передбачено в державному бюджеті сума у розмірі 652,047 млн. гривень;
- ”Про затвердження Порядку використання у 2007 році коштів, передбачених у державному бюджеті на здешевлення кредитів для будівництва та технічного переоснащення підприємств з видобутку кам'яного вугілля, лігніту (бурого вугілля) і торфу” (від 14.02.2007 № 230). Для цього передбачено в державному бюджеті сума у розмірі 108 млн. гривень;
- „Про затвердження Порядку використання у 2007 році коштів, передбачених у державному бюджеті для підтримки підприємств суднобудівної промисловості шляхом здешевлення кредитів” (від 14.02.2007 № 221). Для цього передбачено в державному бюджеті сума у розмірі 50 млн. гривень;
- „Про затвердження Порядку використання у 2007 році коштів, передбачених у державному бюджеті для підтримки літакобудування та космічної галузі, спрямованої на створення та впровадження у виробництво сучасної техніки, шляхом здешевлення кредитів” (від 14.02.2007 № 226). Для цього передбачено в державному бюджеті сума у розмірі 200 млн. гривень;
- „Про затвердження Порядку використання у 2007 році коштів, передбачених у державному бюджеті для здійснення фінансової підтримки підприємств агропромислового комплексу через механізм здешевлення короткострокових та середньострокових кредитів” (від 21.02.2007 № 259). Для цього передбачено в державному бюджеті сума у розмірі 667 млн. гривень;
- „Про затвердження Порядку використання у 2007 році коштів, передбачених у державному бюджеті для здешевлення кредитів на придбання пасажирських вагонів через державне лізингове підприємство” (від 09.02.2007 № 184). Для цього передбачено в державному бюджеті сума у розмірі 80 млн. гривень;
- „Про затвердження Порядку використання у 2007 році коштів, передбачених у державному бюджеті на придбання повітряних суден на умовах кредитування” (від 31.01.2007 № 134). Для цього передбачено в державному бюджеті сума у розмірі 130 млн. гривень;
- „Про затвердження Порядку використання у 2007 році коштів, передбачених у державному бюджеті для фінансової підтримки інноваційних і інвестиційних проектів” (від 01.03.2007 № 329). Для цього передбачено в державному бюджеті сума у розмірі 144,5млн.гривень;
- „Про затвердження Порядку використання у 2007 році коштів, передбачених у державному бюджеті для надання кредитів на реалізацію інноваційних та інвестиційних проектів у галузях економіки” (від 14.03.2007 № 455). Для цього передбачено в державному бюджеті сума у розмірі 767,4 млн. гривень.
В рамках відповідних бюджетних програм із здешевлення кредитів Мінпаливенерго, Мінвуглепром, Мінагрополітики, Мінпромполітики та Мінтрансзв'язку та Укравтодором ведуться роботи щодо реалізації інвестиційних проектів.
Зазначеними міністерствами та Укравтодором подано плани-графіки проходження всіх процедур щодо затвердження необхідної техніко-економічної документації, ведення переговорного процесу з банківськими структурами та укладання з ними кредитних угод, а також початку і завершення робіт щодо реалізації інвестиційних проектів, виконання яких може бути здійснене в рамках відповідних бюджетних програм із здешевлення кредитів.
З метою посилення захисту прав інвесторів Верховною Радою України 15.05.2007 прийнято за основу в першому читанні проект Закону України ”Про акціонерні товариства”.
Для запровадження спрощеного порядку виділення земельних ділянок для реалізації інвестиційних проектів розроблено проект Закону України ”Про внесення змін до деяких законів України щодо сприяння будівництву”, який 10.01.2007 прийнято Верховною Радою України за основу в першому читанні.
З метою запровадження компенсаційних механізмів для інвесторів у СЕЗ і на ТПР Мінекономіки підготовлено законопроекти: “Про внесення змін до Закону України “Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон” та “Про внесення змін до Закону України “Про стимулювання розвитку регіонів”.
Законопроектами передбачається надання низки стимулів для суб’єктів господарювання у СЕЗ та на ТПР, у тому числі для тих, що уклали договори на реалізацію інвестиційних проектів до прийняття Закону України від 25.03.2005 № 2505, яким скасовано спеціальний режим оподаткування на цих територіях.
Відповідно до Концепції створення індустріальних (промислових) парків, затвердженої Кабінетом Міністрів України 1 серпня 2006 року, Мінекономіки розроблено проект Закону України “Про індустріальні (промислові) парки”.
Постійно ведеться робота з удосконалення механізмів практичного виконання Законів “Про угоди про розподіл продукції”, “Про концесії”, “Про концесії на будівництво та експлуатацію автомобільних доріг”, що сприятиме залученню інвестицій в економіку України.
Головним позитивним фактором цих законів є надання інвесторам, що реалізують інвестиційні проекти в сфері надрокористування, стабільного режиму інвестиційної діяльності на весь період впровадження таких проектів.
У 2006 році проведено перший відкритий конкурс на право участі у реалізації одного з найбільших інвестиційних проектів на право укладення угоди про розподіл вуглеводнів, які видобуватимуться у межах Прикерченської ділянки надр континентального шельфу Чорного моря та визначення учасників конкурсу. Переможцем зазначеного конкурсу визнано компанію „Венко Інтернешнл Лімітед” – дочірню компанію „Венко енерджи компані” (Делавар, США).
Міжвідомчою комісією з організації укладання та виконання угод про розподіл продукції завершується розробка проекту угоди і проведення його державної експертизи.
Крім цього, з метою активізації концесійної діяльності розроблено проект Закону України „Про внесення змін до Закону України ”Про концесії на будівництво та експлуатацію автомобільних доріг”, який розглянуто та прийнято Верховною Радою України у першому читанні 03.04.2007 (реєстр. № 3258).
Також метою удосконалення нормативно-правової бази щодо сприяння залученню інвестицій шляхом розвитку концесійної діяльності Мінекономіки розроблено проект постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до Переліку об’єктів права державної власності, які можуть надаватися у концесію».
На даний час закінчується підготовка до підписання кредитної та гарантійної угод з реалізації другого інвестиційного проекту у рамках Програми реформування енергетичного комплексу Світового банку – Проекту з передачі електроенергії, загальною вартістю 238,0 млн.дол.США (позика Світового банку – 200,0 млн.дол.США). Даний проект було включено до Базової програми кредитування України на 2006 рік.
Згідно з указом Президента України від 18.06.2007 № 534/2007 „Про делегацію України для участі у переговорах з Міжнародним банком реконструкції та розвитку щодо підготовки проекту Угоди про позику (Проект з передачі електроенергії) між Україною та Міжнародним банком реконструкції та розвитку” 21-22.06.2007 в Представництві Світового банку в Україні відбулися офіційні переговори, під час яких остаточно узгоджено текст проекту Угоди про позику та підписано офіційний Протокол переговорів.
Одним із першочергових спільних з ЄБРР та ЄІБ інвестиційних проектів у рамках Програми співробітництва на 2007-2009 роки між Урядом України та ЄБРР визначено проект „Будівництво високовольтної лінії електропередачі 750 кВ Рівненська АЕС – Київська”. Обсяг фінансування – 300,0 млн. євро (кредитні кошти ЄБРР та ЄІБ на паритетних умовах).
Також розпочато підготовку до ініціювання проекту „Реконструкція електричних мереж напругою 0,4-110 кВ та підстанцій ВАТ „Крименерго”, головна мета якого – модернізація лінії електропередачі та підстанцій вздовж південного узбережжя Криму.
Орієнтовна вартість Проекту – 197,0 млн.дол.США (кредит ЄБРР складає близько 150,0 млн.дол.США).
Експертами ЄБРР протягом 22-27 березня поточного року проведено остаточну техніко-економічну оцінку Проекту для подальшого винесення на Раду директорів ЄБРР рішення щодо обсягів і напрямів фінансування.
У період 22-25.05.2007 проведено зустрічі з експертами ЄБРР стосовно визначення фінансової моделі за Проектом, погоджено технічне завдання та проведено аудит ВАТ „Крименерго”, а 21.06.2007 в приміщенні ЄБРР в Україні відбулася нарада за участю відповідних ЦОВВ щодо остаточного визначення термінів підготовки Проекту.
Таким чином, сприяння поліпшенню інвестиційного клімату в Україні і надалі буде забезпечуватись через масштабні комплексні заходи щодо поліпшення умов діяльності інвесторів і розширення механізмів та інструментів здійснення інвестицій та реалізації інвестиційних проектів.
Джерело: Офіційний сайт Міністерства економіки України www.mе.gov.ua
Прямі іноземні інвестиції в Україну1)
Обсяги прямих інвестицій на 01.07.2007 (млн.дол.США) 2) | У % до підсумку | |
Всього | 24171,8 | 100,0 |
у тому числі | ||
Німеччина | 5677,9 | 23,5 |
Кіпр | 4130,4 | 17,1 |
Австрія | 1957,0 | 8,1 |
Нідерланди | 1864,3 | 7,7 |
Сполучене Королівство | 1796,8 | 7,4 |
Сполучені Штати Америки | 1380,7 | 5,7 |
Російська Федерація | 1236,2 | 5,1 |
Франція | 935,4 | 3,9 |
Вiрґiнськi острови, Британські | 813,0 | 3,4 |
Швейцарія | 580,5 | 2,4 |
Польща | 482,6 | 2,0 |
Угорщина | 360,8 | 1,5 |
Інші країни | 2956,2 | 12,2 |
1)Дані наведено наростаючим підсумком з початку інвестування.
Перелік країн визначено, виходячи з найбільших обсягів інвестицій, що вкладені в економіку України.
2)Обсяги прямих інвестицій в Україну та за окремими країнами-інвесторами наведено з урахуванням даних Національного банку України та Фонду державного майна України (щодо різниці між ринковою та номінальною вартістю акцій, майна тощо, не облікованої у статистичній звітності окремих підприємств).
© Держкомстат України, 1998-2007
Дата останньої модифікації: 21/08/107
Джерело: Офіційний сайт Міністерства економіки України www.mе.gov.ua
Прямі інвестиції з України в економіку країн світу1)
Обсяги прямих інвестицій на 01.07.2007 (млн.дол.США) | У % до підсумку | |
Всього | 263,1 | 100,0 |
у тому числі | ||
Російська Федерація | 116,4 | 44,2 |
Польща | 25,9 | 9,9 |
Панама | 18,9 | 7,2 |
Сполучене Королівство | 13,9 | 5,3 |
Іспанія | 13,8 | 5,3 |
Вірменія | 11,3 | 4,3 |
Кіпр | 10,4 | 3,9 |
Латвія | 8,4 | 3,2 |
Сполучені Штати Америки | 5,7 | 2,2 |
Вiрґiнськi острови, Британські | 4,8 | 1,8 |
Швейцарія | 4,3 | 1,6 |
Молдова | 4,3 | 1,6 |
В'єтнам | 3,9 | 1,5 |
Інші країни | 21,1 | 8,0 |
1)Дані наведено наростаючим підсумком з початку інвестування.
Перелік країн визначено, виходячи з найбільших обсягів інвестицій, що вкладені в економіку України.
© Держкомстат України, 1998-2007
Дата останньої модифікації: 21/08/107
Джерело: Офіційний сайт Міністерства економіки України www.mе.gov.ua
Періодичні видання
1. Відомості Верховної Ради України
2. Фінанси України.
3. Економіка України.
4. Финансы (Россия).
5. Економіст.
6. Экономист (Россия).
7. Российский экономический журнал
8. Актуальні проблеми економіки.
9. Финансовый рынок.
10. Финансовая консультация.
11. Фінансовий бізнес.
12. Ринок цінних паперів.
13. Економіка, фінанси, право.
14. Вісник державної податкової служби.
15. Вісник НБУ.
16. Урядовий кур‘єр.
17. Статистичний щорічник України.
ЗМІСТ
Тема 1. Сутність фінансів, їх необхідність, функції і роль............................3
1. Фінанси і їх місце в системі суспільних відносин...........................................3
2. Суть та об’єктивна необхідність фінансів........................................................4
3. Функції фінансів..................................................................................................6
4. Взаємозв’язок фінансів з іншими економічними категоріями
розподільчого характеру......................................................................................7
Тема 2. Фінансова система України...................................................................9
1. Сутність фінансової системи, її структура та принципи побудови................9
2. Загальна характеристика сфер і ланок фінансової системи...........................11
3. Проблеми розвитку фінансової системи України та шляхи її
удосконалення........................................................................................................14
Тема 3. Фінансові ресурси держави………………..........................................15
1. Поняття фінансових ресурсів, їх склад та структура.......................................15
2. Фінансові резерви: призначення та характерні риси.......................................17
3.Державний бюджет як провідна ланка фінансової системи............................18
Тема 4. Фінансова політика: її сутність, види та значення………………..24
1. Сутність та значення фінансової політики………………………………….....24
2. Особливості фінансової політики України на сучасному етапі……………...27
3. Фінансова політика в умовах перехідної економіки………………………….30
Тема 5. Засади фінансової стратегії і тактики в контексті економічного зростання…………………………………………………………………………..32
1. Стратегічні орієнтири фінансової політики…………………………………...32
2. Роль політики доходів і зайнятості в системі фінансової стратегії
держави………………………………………………………..……………..38
3. Ресурсне забезпечення економіки країни як складова економічного
зростання…………………………………………………………..…………41
Тема 6. Макроекономічна стабільність в Україні та шляхи
Її досягнення…………………………………………………………48
1. Макроекономічна стабільність в умовах ринкової економіки………………..48
2. Основні показники макроекономічної стабільності…………………………...51
3. Макрофінансові індикатори як показники економічної рівноваги…………..56
Тема 7. Фінансовий механізм, фінансове управління та фінансовий
Контроль……………………………………………………………………..61
1. Суть та складові елементи фінансового механізму…………………………….61
2. Зміст і принципи фінансового планування…………………………………….64
3. Управління фінансами та його складові елементи…………………………….68
4. Фінансовий контроль: зміст, принципи та види……………………………….71
Тема 8. Бюджетний устрій та бюджетна система України……………………73
1. Визначення бюджетної системи України та її структура……………………….73
2. Принципи побудови бюджетної системи України………………………………77
3. Бюджетна класифікація та її показники………………………………………….82
Тема 9. Бюджетні права. Бюджетний процес в Україні………………………..86
1. Бюджетні права органів державної влади і управління…………………………86
2. Суть і особливості бюджетного процесу в Україні……………………………...93
Тема 10. Державний бюджет України…………………………………………….98
1. Державний бюджет як провідна ланка фінансової системи…………………….98
2. Резервний фонд бюджету………………………………………………………..104
3. Фінансовий контроль в бюджетному процесі…………………………………..105
Тема 11. Доходи Державного бюджету України………………………………..109
1. Економічна природа та класифікація доходів Державного бюджету…………109
2. Склад доходів Державного бюджету України…………………………………..111
Тема 12. Видатки Державного бюджету України………………………………113
1. Економічна природа та класифікація видатків Державного бюджету………...113
2. Склад видатків Державного бюджету. Таємні видатки………………………...117
3. Видатки, що здійснюються з Державного бюджету України………………….118
4. Бюджетне фінансування видатків, його принципи, форми і методи………….121
Тема 13. Бюджетний дефіцит і державний борг………………………………..124
1. Бюджетний дефіцит як економічне явище та причини його виникнення…….124
2. Державний кредит як суспільна позикова система……………………………..126
3. Управління державним боргом…………………………………………………..129
Тема 14. Місцеві фінанси: їх місце та роль в економічній системі
Держави……………………………………………………………………….131
1. Формування науки про місцеві фінанси…………………………………………….131
2. Місцеві фінанси як система…………………………………………………….132
3. Правова база регулювання у сфері місцевих фінансів…………………………135
4. Поняття фінансової автономії місцевих органів влади………………………...137
Тема 15. Система місцевих фінансових інститутів……………………………139
7. Структура місцевих фінансових інститутів……………………………………139
8. Поняття самостійності бюджету………………………………………………..140
9. Доходи місцевих бюджетів…………………………………. ………………...141
10. Видатки місцевих бюджетів. Вільні бюджетні кошти……………………….145
11. Дефіцит місцевих бюджетів…………………………………………………....147
12. Формування фондів місцевих органів влади………………………………….149
Тема 16. Складання та виконання місцевих бюджетів………………………151
1. Складання проектів місцевих бюджетів………………………………………..151
2. Виконання місцевих бюджетів………………………………………………….153
3. Казначейське обслуговування місцевих бюджетів…………………………….155
4. Виконання місцевих бюджетів по доходах…………………………………….157
5. Виконання місцевих бюджетів за видатками…………………………………..159
6. Внесення змін до рішення про місцевий бюджет……………………………...166
Тема 17. Система оподаткування в Україні…………………………………..168
1. Соціально-економічна сутність податків……………………………………….168
2. Класифікація податків……………………………………………………………170
3.Податкова система України та принципи її побудови………………………….172
Тема 18. Фінансова діяльність підприємств…………………………………...175
1. Сутність і склад фінансів підприємств…………………………………………..175
2. Фінансові ресурси підприємств і джерела їх формування……………………..178
3. Основи формування і використання прибутку підприємств…………………...182
4. Витрати підприємства та їх призначення………………………………………..185
Тема 19. Фінансові ресурси населення………………………………………....187
1. Джерела і структура фінансових ресурсів домогосподарств………………….187
2. Інвестиційна діяльність населення………………………………………………190
Тема 20. Державні цільові фонди……….……………………………………….191
1. Державні цільові фонди: суть, необхідність та значення………………………191
2. Пенсійний фонд України: джерела формування та напрями
використання коштів………………………………………………………………...193
3. Фонд соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою
працездатності: фінансові аспекти діяльності……………………………………..196
4. Джерела коштів Фонду соціального страхування на випадок
безробіття та напрями їх використання……………………………………………….197
5. Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві
та професійних захворювань: джерела формування та напрями
використання коштів………………………………………………………………...198
Тема 21. Сутність, принципи та роль страхування…………………………..199
1. Економічна сутність страхових відносин……………………………………….199
2. Принципи та види страхування………………………………………………….203
3. Співстрахування і перестрахування……………………………………………..207
Тема 22. Фінансовий ринок………………………………………………………209
1. Фінансовий ринок, його суть, необхідність та значення……………………….209
2. Функції фінансового ринку……………………………………………………...212
3. Структура фінансового ринку……………………………………………………215
Завдання для самостійної підготовки – тестові запитання………………...…219
Інформаційно-аналітичний матеріал для самостійної роботи студентів………………………………………………………………………….….245
Список використаної та рекомендованої літератури........................................280
Зміст………………………………………………………………………………….286
[1] Оцінювання обсягів виробленого національного продукту може здійснюватись за допомогою різних узагальнюючих показників. Свого часу в умовах адміністративної економіки використовувались два основні показники: суспільний сукупний продукт та національний доход. В умовах ринкової економіки використовують показник валового внутрішнього продукту (ВВП), який відображає сукупну вартість кінцевих продуктів і послуг (без урахування вартості проміжних продуктів виробництва), та валовий національний продукт (ВНП), який відрізняється від ВВП на сальдо зовнішньоекономічних операцій. В Україні більш уживаним є показник ВВП, у світовій економічній та фінансовій статистиці використовуються обидва показники — ВВП і ВНП. У зв'язку з цим залежно від наявних даних у роботі будуть наводитись показники ВНП чи ВВП.
[2] Льовочкін С. В. Взаємозв'язок і параметри макроекономічної і макрофінансової стабілізації // Економіст. — 2001. — № 2.
[3] Сюрвейєр — експерт, який за дорученням страхувальника або страховика здійснює огляд суден і вантажів, що підлягають страхуванню, а також дає висновок про стан майна у разі його пошкодження.
Аджастер — експерт з оцінки вартості майна, який бере участь у вирішенні спірних питань між страхувальником і страховиком.
[4] Монетарним вважається золото у формі монет, зливків або брусків не менш як 995-ї проби. Право власності на монетарне золото належить центральному (національному) банку і центральному уряду. Монетарне золото і спеціальні права запозичення належать до активів, за якими неможливе невиконання зобов'язань.
[5] Організованим є фінансовий ринок, що функціонує за певними правилами, які встановлюють спеціальні фінансові установи: банки, ломбарди і фінансові біржі (фондова, валютна, дорогоцінних металів і каменів).
[6] Неорганізований фінансовий ринок є сферою купівлі-продажу фінансових активів через інші різноманітні фінансові інститути, фізичних та юридичних осіб.
[7] Біржовий ринок пов'язують з поняттям фондової (валютної) біржі як особливо організованого, як правило, вторинного ринку фінансових активів (цінних паперів, валюти), що сприяє підвищенню мобільності капіталу і виявленню реальних ринкових цін активів. У розвинених країнах на біржу можуть потрапити не всі емітовані цінні папери, а лише гарантовані, що відповідають не лише вимогам лістингу, а й потребі суспільства у розвитку конкретної галузі національного господарства.
Позабіржовий ринок охоплює ринок операцій з фінансовими активами (цінними паперами, валютою) поза біржею: наприклад, первинне розміщення і перепродаж, цінних паперів емітентів, які не бажають потрапити на біржу.
[8] Стрижнем валютних операцій, що здійснюються на валютному ринку, є валютний курс, рівень якого постійно коливається під впливом попиту й пропозиції учасників цих операцій.
[9] Як самостійна структура така торгівля широко функціонувала ще в період домонополістичного капіталізму. Нині в розвинених країнах операції з іноземною валютою зосереджені переважно у великих банках. Лише в окремих країнах збереглися валютні біржі як самостійні структури (наприклад, у Німеччині та Франції).
– Конец работы –
Используемые теги: курс, лекцій, Фінанси0.05
Если Вам нужно дополнительный материал на эту тему, или Вы не нашли то, что искали, рекомендуем воспользоваться поиском по нашей базе работ: Курс лекцій ФІНАНСИ
Если этот материал оказался полезным для Вас, Вы можете сохранить его на свою страничку в социальных сетях:
Твитнуть |
Новости и инфо для студентов