рефераты конспекты курсовые дипломные лекции шпоры

Реферат Курсовая Конспект

ГЕРАКЛІТ

ГЕРАКЛІТ - раздел Философия, ІСТОРІЯ ДРЕВНЬОЇ ФІЛОСОФІЇ   Пора Розквіту, Акме (Сорокаліття), Геракліта Припало На 69-Ю ...

 

Пора розквіту, акме (сорокаліття), Геракліта припало на 69-ю олімпіаду, тобто на 504 – 501 р. до н.е. Батьківщина Геракліта – сусідній з Мілетом поліс Ефес. Геракліт належав до царсько-жрецького роду. Але в Ефесі влада царів була давно скинута. За Гераклітом залишилися лише деякі функції жерця, які він передав братові. Емігрувати в Персію, як робили багато аристократів, Геракліт не захотів. Він жив бідно й самотньо. Останні роки свого життя Геракліт провів у хатині в горах.

Гераклітові належить філософський прозаїчний твір. Він називався так само, як і праці Анаксимандра й Анаксимена, – «Про природу». Але тематика його ширша. Відповідно до Діогена Лаерція, твір ефесця складався з трьох частин: про Всесвіт, про Державу, про Бога. Гераклітові поталанидо. Від його праці зберігся не один фрагмент, як в Анаксимандра, а понад 130. Однак зрозуміти їх нелегко. Уже найбільш древні прозвали Геракліта темним. Прочитавши його працю, Сократ сказав:


«Те, що я зрозумів, надзвичайне. Думаю, що таке й те, чого я не зрозумів. Утім, для цього потрібний делоський водолаз». Геракліт, дійсно, дуже глибокий. На жаль, глибина його думки непрозора, вона затемнюється стилем викладу. Уявляючи, що через нього говорять чи то оракул, чи то провісниця Сивілла, Геракліт намагався бути загадковим. І це йому вдалося. Про його мову не скажеш, як про мову Анаксимена, що вона проста й невигадлива. Навпаки, вона кишить метафорами й порівняннями. У ній багато міфологізмів. У Геракліта міфології більше, а науковості менше, ніж у мілетських філософів. Однак дуже велике місце в його вченні займає основа наук – логос.

Первень.Фалес побачив першооснову у воді, Анаксимен – у повітрі. Ще раніше від них Ферекід побачив один із трьох первнів усього сутнього в землі (Хтонії). Геракліт же побачив субстанціально-генетичний первень усього сутнього у вогні. Для древніх народів вогонь був речовиною (поряд із землею, водою й повітрям). Люди тоді не розуміли, що вогонь – не речовина, а процес окислювання з виділенням тепла і світла. Але те, що вогонь найбільш рухливий і мінливий із чотирьох стихій, древні бачили. Це-то й привернуло увагу Геракліта до вогню. Думку про субстанціальність вогню Геракліт виражає в порівнянні вогню із золотом, а речей – з товарами. «Усе обмінюється на вогонь, і вогонь – на все, подібно до того як золото на товари, а товари на золото» [ДК 22(12) В 901]. Так, у філософському соціоморфічному світогляді переломилися товарно-грошові відносини, розвиток яких, як відзначалося, вплинув на перетворення міфологічного світогляду на філософський. В іншому порівнянні космічний вогонь зіставляється з полум'ям, на якому спалюються різні пахощі. Полум'я все те ж, але запахи різні. Гераклітівський вогонь вічний і божественний.

Космогонія.Геракліт бачив у своєму вогні не тільки те, що лежить в основі всього сутнього, а й те, з чого все виникає. Виникнення з вогню космосу Геракліт називав «шляхом униз» і «нестачею» вогню. Гераклітівська космогонія збереглася в трьох варіантах.

Відповідно до Климента, з вогню виникає море (вода); море, у свою чергу, «сім'я світотворення» (у Ферекіда вогонь, вода й повітря також утворилися з сімені, але з сімені Зевса, тут же Зевса не стало, але сім'я залишилось). Із цього сімені виникають і земля, і небо, і все те, що перебуває між ними. За версією Плутарха, вогонь перетворюється на повітря, повітря – на воду, вода – на землю, земля – на вогонь. Не зовсім так представлена космогонія Геракліта в Марка Аврелія (II ст.). Там Геракліт говорить: «Смерть землі – народження води, смерть води – народження повітря, смерть повітря – народження вогню. І навпаки» (В 76). Це значить, що якщо за Плутархом земля перетворюється на вогонь безпосередньо, то за Марком Аврелієм земля, перш ніж стати вогнем, повинна пройти зворотні метаморфози, ставши водою і повітрям.


Есхатологія.Есхатологія говорить про зворотні перетворення, про кінець світу. Космос Геракліта не вічний. «Шлях униз» періодично змінюється «шляхом нагору», «нестача» вогню – його «надлишком». Космос згоряє. Ця світова пожежа не тільки фізична, а й моральна подія. Протофілософія ще не здатна розчленувати фізичне і моральне. Геракліт говорить, що «вогонь все осягне й усіх розсудить». Світова пожежа буде світовим судом. Геракліт – гілозоїст (гілозоїзм – концепція загального оживотворення). Понад те, його вогонь – не тільки жива, а й розумна сила.

Фрагмент із Климента.Християнський теолог Климент Олександрійський (III ст.) зберіг в одному зі своїх творів чудовий уривок з Геракліта. У Геракліта сказано так: «Цей космос, єдиний з усього, не створений ніким із богів і ніким із людей, але він завжди був, є й буде вічно живим вогнем, який повною мірою спалахує і повною мірою згасає» (В 30). Тут і заперечення теогонії, і гілозоїзм (вічно живий вогонь), і думка про вогонь як генетичний («був») і субстанціальний («є») первень, і есхатологія («буде»). Тут же ідея про міру як основний космічний закон. У Геракліта мірі підкоряється сам всесвітній вогонь, а не тільки людина, як це було в «семи мудреців».

Логос.Ідея міри, настільки характерна для античного світогляду, узагальнена Гераклітом у понятті про логос. Буквально логос – «слово». Але це не будь-яке слово, а лише розумне. Логос Геракліта – об'єктивний закон світобудови. Це принцип порядку і міри. Це той же вогонь, але те, що для чуття постає як вогонь, для розуму є логос. Наділений логосом вогонь розумний і божественний.

Психологія.Гераклитівський «вогнелогос» властивий не тільки всій світобудові, а й людині, її душі. Вона має два аспекти: речовинно-матеріальний і психічно-розумний.

У речовинно-матеріальному аспекті душа – одна з метаморфоз вогню. Душі виникають, «випаровуючись із вологи» (В 12). І навпаки, «душам смерть – воді народження» (В 36). Але душа не тільки волога. Зовсім волога лише погана душа. Душа – єдність протилежностей, вона поєднує в собі вологе і вогняне. І чим більше в ній вогню, тим душа краща. Тому «суха душа – наймудріша і найкраща» (В 118). У людини, яка перебуває в стані сп'яніння, душа особливо волога. Так само, очевидно, і у хворого, і в людини, надто відданої чуттєвим задоволенням. Геракліт підкреслює, що «всяка пристрасть купується ціною душі» (В 85). Він говорить, що «для душ насолода чи смерть стати вологими» (В 77).

Сухий, вогненний компонент душі – її логос. Отже, психічно-розумний аспект душі узгоджується з її речовинно-матеріальним аспектом. Будучи вогненною, душа має самозростаючий логос (В 115). Цей, так би мовити, суб'єктивний логос не менш глибокий і безмежний, ніж логос об'єктивний, тобто правлячий космосом.


Тому Геракліт говорить: «Ідучи до меж душі, їх не знайдеш, навіть якщо пройдеш весь шлях: такий глибокий вона має логос» (В 45).

Діалектика.Геракліт – не тільки стихійний матеріаліст, а й наївний діалектик. Його логос – ніби діалектичний закон Всесвіту, ніби смутно вгаданий древнім філософом закон єдності й боротьби протилежностей.

У своїй діалектиці Геракліт виходить із того, що все абсолютно мінливе. Геракліт, як ніхто з древніх філософів, був переконаний, що у світобудові немає нічого незмінного. Він учив, що «все тече» («панта реї»). Він уподібнював світ ріці й говорив, що «у ту ж ріку вступаємо й не вступаємо» (В 493), тому що «на того, хто входить у ту ж саму ріку набігають усе нові й нові води» (В 12). Ніщо у світі не повторюється, все минуще й одноразове. Щодо цього Геракліт протистоїть піфагорійцям, у світогляді яких була присутня ідея вічного повторення. Для Геракліта сама «вічність – дитя, яке переставляє шашки, царство дитини» (В 52). Геракліт не заперечував стійкості речей у космосі. Але ця стійкість у нього відносна, і вона можлива саме тому, що та чи та річ вічно відтворюється. Ця думка виражена в Геракліта в образі кікеона, що розшаровується на складові частини, якщо цей священний напій постійно не струшувати.

Далі Геракліт зауважує, що те саме різне і навіть протилежне. Наприклад, «морська вода і найчистіша, і найбрудніша: рибам вона питво й порятунок, людям же – загибель і отрута» (В 61). Також і «найпрекрасніша мавпа потворна, якщо її порівняти з родом людським» (В 82). Тут напрошується висновок, що те саме має протилежні якості (найчистіша і найбрудніша, найпрекрасніша і потворна) у різних відношеннях (стосовно риб, стосовно людей, стосовно інших мавп і знову стосовно людей). Однак Геракліт це прогавив. Звертаючи увагу на те, що істотна зміна – це зміна у свою протилежність (холодне нагрівається, гаряче остигає), а також на те, що одна протилежність виявляє цінність іншої (наприклад, хвороба робить здоров'я солодким, а добро починає цінуватися на тлі зла), Геракліт робить сміливий, але наївний висновок про беззастережну тотожність протилежностей. Правда, сам Геракліт, зрозуміло, так не формулює свою думку. Він говорить лише, що «суперечливість зближає» (В 8). Цю думку він виражає через ряд прикладів. Скажімо, лікарі лікують біль болем. Тому Іполит доходить такого висновку: Геракліт учив про те, що й добро, і зло тотожні (В 58).

Тотожність протилежностей у Геракліта означає разом з тим не їх взаємопогашення, а їхню боротьбу. Ця боротьба (звада) – головний закон світобудови. Вона – причина всякого виникнення. Геракліт


говорить про те, що «боротьба – батько всього і цар над усім» (В 52), що «боротьба загальна й усе народжується завдяки боротьбі й за необхідністю» (В 80).

Такого роду боротьбу Геракліт розкриває далі як гармонію. Але гармонію неявну, таємну, приховану. І саме така гармонія найсильніша. «Прихована гармонія, – говорив Геракліт, – сильніша від явної» (В 54). Така гармонія боротьби протилежностей, які сходяться в тотожність. Геракліт обурюється на тих, хто «не розуміє, як із самим собою розбіжне знову доходить згоди, самовідновлюваної гармонії лука і ліри» (В 51). Ця найглибша гармонія властива всій світобудові, незважаючи на те, що там усе кипить у боротьбі, у зваді. У такій гармонії розчиняється все зло. Зло завжди часткове, а добро абсолютне. Так само відносне потворне й абсолютне прекрасне. Але люди побачити цього не можуть. Вся ця всесвітня гармонія доступна лише Богові. «Для Бога все прекрасне, добре й справедливе, а люди приймають одне за справедливе, а інше за несправедливе», – ремствує Геракліт (В102).

Гносеологія.На відміну від мілетських філософів, Геракліт досить багато говорить про пізнання. Він розрізняє чуттєве і раціональне пізнання. Почуття не марні, особливо зір і слух. Але вища мета пізнання – пізнання логосу, а тим самим пізнання вищої єдності світобудови й досягнення вищої мудрості: «Ознака мудрості – погодитися, вислухавши не мене, а логос, що все єдине» (В 50).

Однак пізнати логос нелегко. Причин для цього чимало. Сама «природа любить таїтися» (В 128). Самі люди, принаймні «їхня більшість, по-скотски пересичена» (В 29). Пізнанню логосу заважають також учителі цієї більшості: і Гомер, і Гесіод, і інші народні співаки, яким вірять люди. Це саме та більшість, про яку сказав мудрець Біант, що вона погана (а Біант майже єдиний, про кого сам Геракліт озивається добре, говорячи, що логос Біанта кращий, ніж в інших). За всіма цими причинами «більшість людей не розуміє того, з чим вона зіштовхується» (В 17).

Тому «незважаючи на те, що логос існує вічно, люди виявляються некмітливими й перед тим, як його почують, і (навіть) почувши вперше». І хоча у своєму житті люди щодня й неперервно зіштовхуються з логосом, це їм здається чужим (В 1; В 72). Не веде до пізнання логосу й всеобізнаність. «Всеобізнаність розуму не навчає, – говорить Геракліт, – інакше вона навчила б Гесіода й Піфагора, а також Ксенофана й Гекатея» (В 40). Всеобізнаність не дає єдиної картини світу, не формує, як ми б зараз сказали, світогляду. При цьому він підкреслює, що мудрість абстрагована від усього (В 108). Можливо, у Геракліта, який широко користувався гіперболами, це сказано занадто сильно, але в цій абстрагованій від усього


мудрості не можна не побачити світоглядної свідомості в її відмінності від знання спеціального.

Отже, Геракліт стверджує, що пізнання логосу, мудрості, єдності світу доступне не всім. Однак усі люди від природи розумні: «Міркування всім властиве» (В 113), «Всім людям дано пізнавати себе і міркувати» (В 116), «Логос властивий всім».

Етика.Ця суперчність уявна. Люди від природи рівні. Але вони нерівні фактично. Їхня нерівність – наслідок нерівності їхніх інтересів. Більшість живе не за логосом, а за своїм розумінням. Життя таких людей – що «дитячі ігри». Вони у владі своїх бажань. Такі люди, як і осли, віддають перевагу соломі, а не золоту. Бажання звичайних людей такі, що «людям не стало б краще, якби здійснилися всі їхні бажання» (В 110). Щастя не в насолоді тіла, а в міркуванні й в умінні «говорити правду і діяти відповідно до природи, до неї прислухаючись» (В 112).

Аристократизм.Геракліт – аристократ не тільки за народженням, а й за духом. Він говорить, що «найбільш гідні... надають перевагу одному: вічній славі перд смертними речами» (В 29). Це, очевидно, ті деякі, хто живе згідно з логосом. Таких людей мало. Така людина дорога. Вона, говорить Геракліт, «вартує десяти тисяч» інших людей, котрі живуть за своїм розумінням, а не відповідно до логосу.

Геракліт – не прихильник і не ідеолог «реакційної аристократії», яким його іноді представляли. Він, як геній, вище свого класу. Він прихильник писаного права (аристократія його часу сирався на звичай), він підкреслює, що «народ повинен боротися за закон, як за свої стіни» (В 44). У Геракліта ще немає розуміння відмінності між тим, що існує по природі, і тим, що існує по встановленню. Тому він говорить, що «всі людські закони живляться від єдиного – божественного» (В 114), тобто від логосу.

Елементи міфології й ідеалізму.Будучи протофілософським, світогляд Геракліта містить у собі елементи міфології. Вони численні. Наприклад, «одна-єдина мудрість не бажає і бажає називатись ім'ям Зевса» (В 32). Тут явно вказано на міфологічну передісторію протофілософії, на все ще остаточно не обірваний зв'язок із профілософією. Геракліт говорить про Сонце як про живу істоту, за якою доглядають богиня справедливості Діке та її служниці Ерінії. А стежать вони за тим, щоб Сонце не переступило міри (В 94).

Особливо багато пережитків міфології в ученні Геракліта про душу. Там ми знаходимо відзвуки орфізму. Інакше Геракліт не сказав би, що «смерть – це все те, що ми бачимо, прокинувшись» (В 21), і що «людина, вмираючи, уночі вогонь сама собі запалює: хоча її очі згасли, жива вона» (В 26). Будучи стихійним матеріалізмом, вчення Геракліта містить у собі й виходи в ідеалізм: це насамперед вчення про логос і про бога.

190

італійська філософія *

 

«Велика Греція».Наприкінці VI ст. до н.е. центр європейської філософії, що зароджується, переміщається з Далекого Сходу Егейського світу на його Далекий Захід – з Іонії у «Велику Грецію» (так називали цю частину грецького світу римляни), або «Велику Елладу» (так називали її самі елліни). Це сукупність полісів-колоній, заснованих різними грецькими містами в період Великої колонізації на узбережжя Південної Італії та Сицилії. Це такі міста-держави, як Куми, Неаполь, Посидонія, Елея, Регій, Локри, Кротон, Сибаріс, Метапонт, Тарент на півдні Апеннінського півострова; як Сіракузи, Акрагант і інші міста на узбережжі Сицилії. Західні греки жили в загрозливому їм світі: з півночі на них давили етруски, з півдня – карфагеняни (західні фінікійці). За стінами міста або за границями поліса (нагадаємо, що поліс – щось більше, ніж місто: він містив у собі й прилягаючі до міста сільські місцевості, часто великі) загрожували місту місцеві племена. Перший час західні греки успішно справлялись із ситуацією. В 480 р. до н.е. вони перемогли карфагенян, в 474 р. до н.е. розбили етруський флот. Однак внутрішні звади і війни послабили «Велику Елладу». В 421 р. до н.е. західним грекам завдали поразки самніты, а з 327 по 211 р. до н.е. «Велику Елладу» поступово підкоряють собі римляни.

Великоелладські поліси були торгово-промисловими центрами. Деякі автори розглядають цю частину давньогрецького світу як відсталу аграрну область, але це невірно.

«Філософія італійців» (Аристотель) була подальшим кроком у становленні античної філософії після філософії іонійської. До італійської філософії належали Піфагорійський союз, школа

 

Див.: Чанышев А.Н. Италийская философия. М., 1975.


елеатів і Емпедокл. Піфагорійці пов'язали філософію з математикою та порушили питання про числову структуру світобудови; елеати розвигнули поняття субстанції до поняття буття як такого. Вони виявили діалектичність часу, простори й руху. Тому бачити в італійських філософах «реакційних мислителів», як це іноді робилося, невірно. Однак в італійській філософії елементів ідеалізму стало вже більше, ніж в іонійській. Крім того, в італійській філософії з'являються й елементи метафізики (як антидіалектики).

 

 

– Конец работы –

Эта тема принадлежит разделу:

ІСТОРІЯ ДРЕВНЬОЇ ФІЛОСОФІЇ

Пропонована прихильній увазі читача книга «Філософія древнього світу» охоплює період генези філософії та початковий період об'єктивного історичного…

Если Вам нужно дополнительный материал на эту тему, или Вы не нашли то, что искали, рекомендуем воспользоваться поиском по нашей базе работ: ГЕРАКЛІТ

Что будем делать с полученным материалом:

Если этот материал оказался полезным ля Вас, Вы можете сохранить его на свою страничку в социальных сетях:

Все темы данного раздела:

ПЕРЕДМОВА
  Пропонована прихильній увазі читача книга «Філософія древнього світу» охоплює період генези філософії та початковий період об'єктивного історичного процесу філософування (протофілос

Філософія як вид світогляду
  Проблема генези філософії розпадається на сім питань: Що таке філософія? З чого вона виникла? Як вона виникла? Коли? Де? Чому? Навіщо? Ми стверджуємо, що філософія – вид св

З чого виникла філософія
  На цей рахунок існують дві крайні концепції і три середні. Відповідно до першої крайньої концепції, філософія ні з чого не виникала. Вона настільки якісно відмінна від попе

Як виникла філософія
  Філософія виникла як розвязання суперечності між ХМРСК і інтелектуальною діяльністю людини, пов'язаною з вирішенням реальних задач життєзабезпечення роду і племені. Розвяза

Коли виникає філософія
  Профілософія – лише необхідна, але недостатня умова генези філософії. Це тільки можливість філософії. Щоб вона стала дійсністю, необхідні сприятливі економіко-соціально-політичні ум

Де виникає філософія
  З цього питання також є розбіжності. Деякі з філософів і філософознавців начисто заперечують східну філософію як філософію. Існує нібито лиш європейська філософія. З цього погляду,

Історія філософії
Об'єктивна історія філософії.Історія філософії – це насамперед об'єктивний історичний процес філософської творчості, частина історії світової культури і цивілізації. Історія філосо

На Древньому Сході
  ПОЧАТОК ФІЛОСОФІЇ В ІНДІЇ*     Історики виділяють у реальній історії Древньої Індії такі вісім періодів: 1) первісноо

ПРОФІЛОСОФИЯ
  Ведійська профілософія.Древньоіндійський світогляд характеризується могутнім розвитком у ньому профілософії, перехідних форм від міфологічного світогляду до світогл

Веданги й упанішади
  Веданги.Веданги – додаткові частини Вед, смріті, що сприяють їхньому розумінню. Крім шести веданг у смріті входять дві сутри, «Закони Ману», пурани, ітіхаси («Махаб

ДАРШАНИ
  У середині I тисячоріччя до н.е. в Індії на непорушному фундаменті сільських общин почав складатися другий економічний уклад, пов'язаний з відокремленням ремесла від сільського госп

Вайшешика
  Санскритське слово «вайшешика» (vaicesika) означає як прикметник «своєрідний, особливий», а як іменник (сер.р.) «особливість». Родоначальником вайшешики був мудрець на ймен

Джайнізм
  Термін «джайнізм» походить від слова «джіна» – переможець. Представники джайнізму – джайни – ведуть своє вчення з міфічних часів, пов'язуючи фантастичну передісторію джайнізму з дія

Буддизм
  Другою після джайнізму формою антибрахманського руху кшатріїв у системі древньоіндійського світогляду став буддизм. Будда.На північній окраїні долини Гангу

Чарвака-локаята
  На відміну від інших даршан, чарвака-локаята категорично відкидає Веди, не вірить у життя після смерті, спростовує існування Бога в будь-якому розумінні, у тому числі і як Атмана-Бр

ПОЧАТОК ФІЛОСОФІЇ В КИТАЇ
  Китай у стародавності.Древній Китай знаходився там же, де й сучасний, але займав значно меншу площу, спочатку дуже малу. Колискою китайської культури і цивілізації

ПРОФІЛОСОФІЯ
  Як було сказано вище, профілософія складається з двох суперечливих, але на поверхневий погляд єдиних і навіть начебто нероздільних (мнимий синкретизм) частин. Це 1) художньо-міфолог

ФІЛОСОФСЬКІ ШКОЛИ
  Особливості древньокитайської філософії. Школи.Філософія в Китаї виникає наприкінці Лего й досягає свого найвищого розквіту в наступний період Чжаньго. Цей період «

Конфуціанство
  Древньокитайське конфуціанство представлене багатьма іменами. Головні з них Кун Фу-цзи, Мен-цзи і Сюнь-цзи. Кун Фу-цзи.Родоначальник древньокитайської філо

Номіналізм
  До люблячих порозмірковувати моїстів примикають китайські філософи, яких на Заході назвали номіналістами, тобто школою імен (латинське слово «номіна» означає «ім'я»). Китайською ж м

Даосизм
  «Дао де цзин» і Лао-цзи.«Дао де цзин» («Книга про дао і де») – видатне творіння древньокитайської філософської думки, головна праця даосизму. На відміну від конфуці

Початок філософії в Японії
  У цивільній історії Японії проглядаються три великих періоди: 1) патріархальне первіснообщинне суспільство, 2) феодальне суспільство (середина VI ст. – середина XIX ст. н.е.), 3) пе

Вавилонія
  Територія Месопотамії, або Межиріччя, складається з двох частин: північного передгір'я та південної низовини. Вона була заселена вже в період палеоліту. В IV тисячоріччі до н.е. у п

Фінікія
  Фінікія перебувала на території нинішнього Лівану. Як і всі розвинені частини «смуги древньої цивілізації», Фінікія почала з неоліту, пройшла халколіт, або енеоліт, тобто м

Ферекід
  До орфічної космотеогонії примикає світогляд Ферекіда. Його міфологія – плід свідомої міфотворчості. Батьківщина Ферекіда – невеликий острів Сірос, розташований неподалік від Делоса

Мілетці
  Першою філософською школою Еллади, а тим самим і Європи була Мілетська школа, що виникла, однак, у Малій Азії. Фалес.Засновником філософської школи в Мілет

Піфагор і ранні піфагорійці
  Джерела піфагореїзму.Хоча без піфагорійців важко собі уявити античну філософію і навіть античну культуру, нічого цілком достовірного ми про піфагореїзм, особливо ра

Філолай і середні піфагорійці
  Середній піфагореїзм припадає на початок нової доби в античній філософії, доби, коли становлення філософії в основному закінчується, і ми побачимо, як в елеатів філософія сформулює

Ксенофан
  Ксенофан походив з Іонії, з поліса Колофона. Час життя філософа визначається з його слів: «От уже шістдесят сім років, як я з моїми думами ношуся по еллінській землі. А перед тим ме

Парменід
  Вчення Парменіда – вже зріла форма філософіїеэлеатів. Саме Парменіид розвинув поняття єдиного світового бога Ксенофана в поняття єдиного буття й порушив питання про співвідношення б

АНАКСАГОР
  Тепер ми тимчасово покинемо «Велику Елладу». Під час греко-перських війн (500 – 449 р. до н.е.) Афіни були зруйновані Ксерксом, однак переможне для греків закінчення цих війн сприял

ЛЕВКІП І ДЕМОКРІТ
  Учення Левкіпа й Демокріта – вершина античного матеріалізму. Об'єктивний ідеалізм Платона протистояв матеріалізму Демокріта. Епоха Демокріта і Платона – епоха зрілості античної філо

СОФІСТИ
  У другій половині V ст. до н.е. у Греції з'являються софісти. В умовах античної рабовласницької демократії риторика, логіка та філософія потіснили у системі освіти гімнастику і музи

Протагор
  Життя і праці. Акме Протагора припадає на 84-ю олімпіаду (444 – 441). Це означає, що Протагор народився в 80-х роках V ст. до н.е. Отже, якщо прийняти третю версію

Антифонт
  І про цього софіста, якого також відносять до старшої групи, відомо небагато. Його згадує, зокрема, Плутарх у «Життєписі десяти ораторів». Як і Гіппій, Антифонт займався науками (ас

МОЛОДШІ СОФІСТИ
  З молодших софістів, які діяли вже наприкінці V – початку IV ст. до н.е., найцікавіші Алкідам, Трасімах, Крітій і Каллікл. Алкідам.Один з учнів Горгія моло

Кіренаїки
  Аскетизмові кініків протистояв гедонізм кіренаїків. «Гедоне» – насолода. Гедонізм – етичне вчення про насолоду як вищу цінність у житті. Гедонізм – різновид евдемонізму. «Евдемонія»

Мегарики
  У центрі уваги філософів Мегарської школи проблема одиничного й загального. На відміну від кініків і кіренаїків, які стверджували, що існує тільки одиничне, мегарики учили, що існує

Онтологія
  Предмет філософії.В Аристотеля філософія досить чітко виділяється з усієї сфери знання, хоча й у нього цей процес ще не закінчений. Звідси розрізнення ним «першої ф

Теологія
  Такою триєдиною причиною в Аристотеля виявляється бог. Тим найперша філософія Аристотеля обертається теологією. Як формальна причина бог – вмістище всіх надприродних, відособлених в

Попередні вчення
  Аристотель – перший історик філософії. При розгляді будь-якої проблеми він насамперед прагне з'ясувати, що про це думали до нього. Тому історико-філософськими екскурсами пронизані в

Філософія математики
  Аристотель намагався з'ясувати не тільки предмет філософії, а й предмет математики, відрізнити предмет математики від предмета філософії. При цьому Аристотель розрізняє загальну мат

Космологія
  Вчення Аристотеля про природу, про нескінченність, простір, час, рух застосовується ним до побудови картини світу – космології. Це найбільш слабка частина його світогляду. Нині, кол

Біологія
  Аристотель – засновник біології як науки. Як астроном, Аристотель був систематизатором і популяризатором, і до того ж не найкращим. Як біолог він – піонер. Оскільки ми пише

ДРЕВНЯ СТОЯ
  Другою, після епікуреїзму, істотно новою елліністичною філософською школою стала так звана Стоя. Вчення Стої – стоїцизм – має тривалу історію, починаючи із джерел еллінізму й аж до

СКЕПТИКИ
  Термін «скептицизм» походить від давньогрецького слова «скепсис», що означає «розгляд, розглядання, розбір, коливання», і позначає напрям у гносеології, який методично проводить дум

Пірронізм
  Піррон.Родоначальником повного і крайнього скептицизму був Піррон (360 – 270 р.). Він походив з пелопоннеського міста Еліди (неподалік від Олімпії з її олімпійським

Пробабілізм
  Середня Академія. Аркесилай(315/4 – 241/40р.). Аркесилай став схолархом у 265 р. і був ним п'ятнадцять років – до 240 р. Він походив з еолідської Пітани (Мала Азія)

Скептицизм Енесідема й Агріппи
  Після Клітомаха академічний скептицизм почав сходити зі сцени. Але зате друге народження дістав крайній скептицизм, який пов'язують з Енесідемом і Агріппою. Ми нічого, щоправда, не

ЕКЛЕКТИЗМ
  Еклектизм – закономірний наслідок скептицизму, який зробив антифілософські висновки з філософського плюралізму, з відмінностей і навіть суперечностей між школами філософії, яких до

ПОЧАТОК ФІЛОСОФІЇ НА ДРЕВНЬОМУ СХОДІ
Початок філософії в Індії..................................................................... 33 Профілософія ............................................................

ПОЧАТОК ФІЛОСОФІЇ В ЄВРОПІ
Профілософія ......................................................................................... 155 Гомер (155) Гесіод (158) Орфіки (165) Ферекід (169) «Сім мудреців» (170)

Хотите получать на электронную почту самые свежие новости?
Education Insider Sample
Подпишитесь на Нашу рассылку
Наша политика приватности обеспечивает 100% безопасность и анонимность Ваших E-Mail
Реклама
Соответствующий теме материал
  • Похожее
  • Популярное
  • Облако тегов
  • Здесь
  • Временно
  • Пусто
Теги