Реферат Курсовая Конспект
На Древньому Сході - раздел Философия, ІСТОРІЯ ДРЕВНЬОЇ ФІЛОСОФІЇ Початок Філософії В Індії* ...
|
ПОЧАТОК ФІЛОСОФІЇ В ІНДІЇ*
Історики виділяють у реальній історії Древньої Індії такі вісім періодів: 1) первіснообщинний лад аборигенів (дравіди і кушіти) Індустану; 2) протоіндійська цивілізація Хараппі й Мохенджо-Даро (друге тисячоріччя до н.е.), знайдені написи – протоіндійське письмо; 3) вторгнення первіснообщинних племен аріїв (від санскр. аrуа – «шляхетний») з північного заходу в долини Інду і Гангу в другій половині другого тисячоріччя до н.е. і поневолення ними аборигенів; 4) арійські ранньокласові держави «віку бронзи» першої половини першого тисячоріччя до н.е., які раз у раз воювали одна з одною; 5) період піднесення держави Магадха (середина першого тисячоріччя до н.е.); 6) період піднесення держави Мауря (322 – 185 р. до н.е.); 7) період Кушан (1 ст. до н.е. – IV ст.); 8) період Гуптів (IV – VI ст.).
Варни.Найбільш характерна риса древньоіндійського суспільства – розпад його на чотири варни (які тривалий час помилково називалися в Європі кастами). Це брахмани, кшатрії, вайшї шудри. Санскритське слово варна (м.р.) означає «покрив», «оболонка», «колір», «забарвлення». Усі варни мали свої колірні символи: брахмани – білий, кшатрії – червоний, вайшї – жовтий, шудри – чорний. Варна – замкнута група людей, вона посідає строго визначене місце в суспільстві. Варни ендогамні: шлюби укладаються лиш усередині варни. Приналежність до варни визначається народженням і успадковується. Члени варни мають свою традиційну професію. Розумова праця стала монополією вищої варни – варни жерців-брахманів, військове поприще – варни кшатріїв, землеробська, реміснича й торгівельна праця – варни вайшїв (вайшя – «відданість», «залежність»), найбільш низька праця стала «монополією» варни шудр.
* Див. також: Чанишев А.Н. Початок філософії. М., 1982.
Походження терміна шудра неясне. Слово кшатрій, або кшатрія походять від дієслова кші – володіти, мати владу, правити, знищувати, винищувати, убивати. Брахман означає благоговіння, благочестиве життя.
Перші три варни були арійськими, вони різко відмежовувалися від нижчої варни шудр, яка складалась, очевидно, з основного населення Індії. Чоловіки перших трьох варн проходили обряд посвяти і прилучалися до знання, а тому називалися двічі народженими. Шудрам і жінкам усіх варн це прилучення було заборонене, тому, відповідно до законів, ті й інші нічим не відрізнялися від тварин. Шудра – «слуга іншого, можна було свавільно вигнати, свавільно вбити» (Айтарея-брахмана, VII, 29). Шудри виконували найбільш брудні роботи. Акторами могли бути тільки шудры. Фізична влада знаходилась у руках кшатріїв, моральна – у брахманів. Тільки брахмани могли вчити священним текстам, здійснювати штучно ускладнені релігійні обряди. Вайшї – основна маса населення – хлібороби, скотарі, торговці. Вайшьї – оподатковуваний стан, який утримує своєю працею брахманів і кшатріїв.
Ця соціальна нерівність діставала міфологічне обґрунтування. Наприклад, ріку Вайтарані в царстві бога смерті Ями вайшя може подолати, лише тримаючись за хвіст корови, яку він подарував брахманові вже в попередньому своєму житті.
Вайшї – общинники. Сільські общини – непорушний фундамент індійського суспільства. Ці працьовиті, патріархальні, мирні соціальні організації, маленькі напівварварські, напівцивілізовані общини з клеймом кастових відмінностей і рабства були міцною основою східного деспотизму, обмежували людський розум найбільш вузькими рамками, роблячи з нього покірне знаряддя марновірства, накладаючи на нього рабські ланцюги традиційних правил.
Ашрама (асrаmа m).Життя правовірного індуса (варто розрізняти індійця й індуса: індієць – житель Індії, індус – людина, котра сповідує брахманізм-індуїзм) розпадалося на ашрами – щаблі релігійного життя: 1) брахмачаръя – щабель учнівства, 2) грихастхата – щабель домохазяїна, 3) ванапрастха – щабель лісового відлюдництва, 4) санньяса – щабель зречення від світу, коли мандрівний пустельник – саннясж живе як жебрак (бхікшу) – бурлака, який носить у правій руці потрійний ціпок у вигляді з'єднаних разом трьох довгих ціпків (триданда, що означає потрійний контроль: над думкою, словом і справою).
Ведійська література.Веди – найдавніший літературний пам'ятник (почав складатися в третьому тисячоріччі до н.е.), багато пізніше записаний мовою аріїв – ведійським санскритом. Веда – знання (порівн. наше «відати» – знати). Власне Веди – самхіти
(самхіта – зібрання) – тобто збірники (гімнів на честь богів). Другий шар – «Брахмани», які містять міфологічні, ритуальні й інші роз'яснення до самхіт. Третій шар – «Араньяки»; четвертий – «Упанішади». При цьому «Араньяки» примикали до тих або інших «Брахманів», а «Упанішади» – до «Араньяків» (або безпосередньо до «Брахманів», а то й до самхіт). Усе це священні тексти – шруті, (s'ruti) – «слухання». Їхнє доповнення – смріті (smrti) – «спогад» – ритуальні, законодавчі, наукові трактати – плід творчості людини.
Самхіт чотири. Перша – «Рігведа», «Веда гімнів» (ріг – хвалебний вірш, пісня, гімн), містить 1028 гімнів різним богам, складається з десяти розділів (мандал; мандала – цикл). Гімни складаються з двох рядків (шлок). Древньоіндійська традиція пов'язує виникнення «Рігведи» з мудрими поетами – ріші – посередниками між богами і людьми. Ріші – не творці «Вед». Вони лише слухачі богів. Тому «веди» й називаються «почутим» (шруті).
Більш пізні самхіти – плід обробки «Рігведи». Друга самхіта – «Самаведа», «Веда мелодій» (саман – вірш) – у більшій частині своїх гімнів повторює тексти до «Рігведи», порядок яких у «Самаведі» має ритуальний смисл. Третя самхіта – «Яджурведа», «Веда жертовних висловів» (яджус – жертовна формула висловів, приношень) – складається з «Чорної Яджурведи» і «Білої Яджурведи».
Ці три Веди вважалися головними. Їхнім символом було священне слово «ом», що вживалося на початку й наприкінці молитов і інших релігійних церемоній. За індійською фонетикою слово «ом» складається з трьох звуків: «а», «u» і «m», кожен з яких символізує одну із самхіт.
Четверта самхіта – «Атхарваведа» (її автор Атхарван – легендарний жрець), «Веда заклинань», містить понад сімсот замовлянь і заклинань на всі випадки життя.
Завершення роботи над самхітами і їхня кодификація припадає на першу половину першого тисячоріччя до н.е. Читати і вивчати Веди могли тільки чоловіки з перших трьох варн. Жінки всіх арійських варн і шудри до Вед не допускалися.
У Ведах виражений первісний соціоантропоморфічний світогляд аріїв, художньо-міфолого-релігійний світоглядний комплекс, а також древньоіндійська магія.
Первісний арійський світогляд.Це світогляд міфологічний і багатобожний. У «Рігведі» названі імена понад трьох тисяч богів. Ці боги як зооморфні, так і антропоморфні, однак з багатьма фантастичними добавками, коли в бога й у богині могло бути більше двох рук і одного обличчя, і т.ін. Їхнє життя – спосіб життя арійської знаті. Спочатку вони вважалися смертними, але потім здобули безсмертя, добувши напій безсмертя – амріту (у давньогрецькій
міфології – амброзія). Ведійські боги уособлювали явища і процеси природи (наприклад, зорю), людські якості (красномовство) і суспільні процеси (мир, війна).
Ведійські боги здавались аріям не стільки творцями, скільки організаторами світу. У цьому відношенні богам і богиням (бог – дева, богиня – деві) протиставлялися їхні двоюрідні брати – асури (не-боги, демони), які володіють чаклунською силою. На відміну від богів і богинь, вони представлялися дезорганізуючою силою, уособленням стихійних лих.
Найдавніший шар арійського міфологічного світогляду сходить до матріархату. Тоді головне місце в арійському пантеоні займали слабко персоніфіковані жіночі божества Прітгіві та Адіті.
Прітгіві (prthivi – від prthu – «широкий») – земля. Прітгіві завжди виступала в парі з настільки ж слабко персоніфікованим богом Дьяусом. Дьяус (Dyaus) – «сяюче денне небо», «день». Якщо Прітгіві – Земля-мати, то Дьяус – Небо-батько, Dyaus pitar. Звідси давньогрецьке ______ , латинське Juppiter. Утворюючи парне божество Дьяуспрітгіві (у «Рігведі» всі шість звернених до Прітгіві і Дьяуса гімнів, спільні для них), ці боги уособлювали єдність чоловічого та жіночого первня. Від них походять інші боги. Узагалі, Прітгіві – мати всіх істот.
Адіті (aditi – «вільний», «безмежний», «незв'язаний», «невичерпний»; «свобода», «безпека», «безмежність», «нескінченність») – богиня, мати богів, спільне прізвисько яких було «Адітьї» (Aditua). Це Варуна, Мітра, Бгага, Аряман, Дакша, Анша («Рігведа» II, 27, 1), а також Індра («Рігведа» IX, 114, 3), Мартанда Вівасват («Рігведа» X, 72, 8).
Варуна (Varuna, у давньогрецькій міфології йому відповідав Уран) уособлював нічне зоряне небо і шанувався правителем ночі. Мітра (Mitra) уособлював різні стани Сонця, котре у Древній Індії дуже шанувалося. Мітра – уособлення і правитель дня. Варуна і Мітра (перший уночі, другий удень) невпинно стежать за нами і нас карають, якщо ми робимо погані вчинки. Нам нікуди від них не сховатися. Серед Адітьїв фігурував і Аряман – володар душ померлих предків. Від імені бога Бгага (Bhaga – «щастя», «благополуччя», «краса», «любов») походить наше слово «бог». Згодом 12 Адітьїв почали представляти 12 місяців року – і їхнє значення стало поступово сходити на нівець.
Пізніше до головного пантеону були додані Індра і Вішну. У числі інших богів шанувалися Сома – бог Місяця й оп'яняючого священного напою, секрет якого втрачений. Ваю – бог вітру. Яма –
бог смерті і правосуддя, Агні (порівняй лат. ignis – вогонь) – бог вогню, домашнього вогнища, жертовного багаття, посередник між богами і людьми (адже жертовний вогонь підносить язиками полум'я жертву на небо), близнюки Ашвіни (вершники) – діти Дьяуса і якоїсь кобилиці – божества ранкової і вечірньої зорі, Ушас – (світанок, ранкова зоря), Парджанья – бог дощу і грози, Рудра – бог бурі й ін.
Усі ці боги орієнтували людину у світі, давали якусь подобу пояснення природних і людських явищ. Наприклад, сонячне і місячне затемнення пояснювалися тим, що асур-демон Раху проковтує то Сонце, то Місяць, але, складаючись з однієї відрубаної голови, швидко їх втрачає. Послідовність ранкової зорі і сходу Сонця пояснювалася тим, що бог Сонця Суря переслідує богиню зорі Ушас.
Прийшовши в Індію з північного заходу (при цьому прабатьківщину аріїв знаходять то в Середній Азії, то в Скандинавії, а останнім часом на Кольському півострові) і розселившись у північній індійській рівнині від моря до моря і від Гімалайських гір до Деканського плоскогір'я, працьовиті арії зі скотарів стали хліборобами (за однією версією арій – «шляхетний», за іншою – «хлібороб»). Вони випалювали ліси й обробляли землю. Землеробство ж в Індії залежить від чергування періодів дощів й посухи. Звідси новий шар ведійської міфології. На перший план виходять бог вогню Агні (випалювання лісів), він уже в «Рігведі» займав друге місце після Індри за кількістю присвячених йому гімнів, бог Сонця Суря-Савітар, бог бурі, блискавки і грому (грози) Індра. Саме Індра відокремив небо від землі. І він щорічно бореться з демоном (асуром) посухи Врітрою. До Індри звернений гімн, у якому дається опис характерної форми грозової хмари з нахиленою вперед пір'ястою вершиною: «Реви, грими, запліднюй, облітай нас на своій навантаженій водою колісниці! Сильніше натягни нахилені вперед щільно укріплені міхи з водою» (тобто дощові хмари). В іншому гімні про Індру сказано: «Ти розверз хмари... дав багатство і їжу... відкрив сховище вод... коли повалив Врітру-руйнівника».
Структура світу богів подібна до структури арійської монархії. Індра – цар (раджа) богів і військовий вождь, Маруты – дружинники, Агни – жрець, Варуна – суддя, Бріхаспаті – наставник, Рудра – мисливець, Пушан – пастух, Вішвакарман – майстер. Верховного божества не було. Головним усякий раз вважався той бог, до якого зверталися з молитвою (генотеїзм). Тоді він одержував епітет Праджа-паті – «Владика створінь». Разом із тим Праджапаті – слабко персоніфіковане самостійне божество.
Світобудова. Світ (джагат) – конструкція богів. Його складали три світи (лока): 1) небо, 2) земля, 3) підземелля. Тому світобудова називалася трилока (трисвіття).
Людина.Людина – торіння богів. Прабатьком людського роду вважався Ману.
Ману приписувалися «Закони Ману» – збірник приписів, складений жерцями-брахманами в різний час. Редакція, котра дійшла до нас, відноситься, очевидно, до II ст. до н.е. Ці приписи визначали як особисту, так і суспільну поведінку древніх індійців. При цьому «Закони Ману» надавали брахманам особливе місце в суспільстві.
Людина – частина живої природи. Відмінності між рослинами, тваринами і людьми не принципові, тому що тварини і навіть рослини мають, подібно до людей, і тіло, і душу. Тіло смертне. Душа безсмертна і вічна. Вона невидимий двійник тіла. З загибеллю тіла душа не гине. Вона поселяється в іншому тілі і стає його двійником. Таким тілом може бути не тільки людське тіло, а й тіло тварини або навіть рослини. Мандрівка душі різними тілами, яка в принципі не має кінця, називався сансарою (сансара – потік життя, круговорот буття, перевтілення). Спочатку така мандрівка представлялася безладною. Потім цей процес був поставлений у залежність від поведінки людини, від її благочестя, від її жертвопринесень богам, від її дотримання дгарми своєї варни.
Дгарма – спочатку бог закону і правосуддя, потім сам закон. Кожна варна мала свою дгарму (дгарма – звичай, порядок, закон способу життя). Недбайливе виконання дгарми спричиняло народження в більш низькій варні, а то й у тілі тварини або рослини. Це було свого роду пеклом. Старанне ж виконання дгарми служило народженню в більш високій варні. Так діяв закон відплати, або карма. Точне виконання дгарми представником вищої варни, брахманом, звільняло його душу від подальших народжень і тим самим від страждань, пов'язаних з перебуванням у тілах. Наставала мокша – звільнення. Пізніше розвинулись уявлення про рай і пекло. Яма судив душі померлих і відправляв їх або в пекло, або в рай. Але не назавжди, а тимчасово. Відбувши свій термін, душа поверталася на землю і відроджувалася відповідно до закону карми.
Якщо антагоністами богів були асури, то антагоністами людей були ракшаси – злі духи, які живуть у лісах, людожери. Вони джерело зла в людях. У такий спосіб усе погане в людині набувало відчуженої від неї форми в образах ракшасів. Саме ці перевертні штовхають людей на погані вчинки і приносять їм горе та нещастя. Так люди виправдували себе (порівняй наше: «чорт поплутав!»).
У вченні про сансару, карму і мокшу містилася думка, відповідно до якої народження в нижчій варні – покарання за минулі злодіяння, а служіння вищій варні – гарантія посмертного народження в більш високому становищі, перехід же з однієї варни в іншу протягом життя людини неможливий і злочинний.
– Конец работы –
Эта тема принадлежит разделу:
Пропонована прихильній увазі читача книга «Філософія древнього світу» охоплює період генези філософії та початковий період об'єктивного історичного…
Если Вам нужно дополнительный материал на эту тему, или Вы не нашли то, что искали, рекомендуем воспользоваться поиском по нашей базе работ: На Древньому Сході
Если этот материал оказался полезным ля Вас, Вы можете сохранить его на свою страничку в социальных сетях:
Твитнуть |
Новости и инфо для студентов