Реферат Курсовая Конспект
СТаВЛеННЯ ДО ДІЙСНОСТІ л ~ тлл гг и,с - раздел Философия, ІСТОРІЯ ФІЛОСОФІЇ ^ Ф. Бекона Є Дослідження Ю. П. Михале- Нко (Бзкон И Его Учение. - М...
|
^ Ф. Бекона є дослідження Ю. П. Михале-
нко (Бзкон и его учение. - М., 1975), основні тези та порядок висвітлення проблеми якого ми покладемо в основу з'ясування зазначеного питання.
Схоластика надала два види доведень: риторичний і догматичний. Вони є однаково віддалені від дійсного дослідження, оскільки існує недостача певної основи. Схоластика мала значний спекулятивний компонент, але її недолік полягав у відсутності потреби залучення нового відчуттєво-досвідного матеріалу. Поставала необхідність у досягненні нового позитивного знання.
Для цього необхідно було зумовити організацію ефективного експериментального дослідження. Бекон вважав, що наукове знання грунтується на досвіді, а не лише на безпосередніх даних відчуттів. Вже в цьому філософ розрізнював дані відчуттів та досвід, як теоретично узагальнені, аксіоматизовані відчуттєві дані. Цей досвід є добутком цілеспрямованого організованого досвіду - експерименту. Наука за Ф Беконом не може базуватися лише на відчуттєвому, або ж умоглядному досвіді: сенсуалістичний реалізм настільки ж недостатній, як і абстрактно-спекулятивна метафізика: «... дидактики беруть принципи наук начебто у позику від окремих наук; далі, вони схиляються перед першими поняттями розуму; і, в решті решт, заспокоюються на безпосередніх даних ...відчуття». Однак Ф. Бекон переконаний, що сукупність запозичених методів окремих наук не є істинний метод. Для них необхідно відшукати універсальний метод, який би забезпечив повноту дослідження.
Залежність від безпосереднього відчуттєвого досвіду людини і його хиби може виправити правильно організований і спеціально прилаштований для того чи іншого дослідження дослід або експеримент. Саме його: «... ми готуємо у якості світоча, який необхідно розпалити та привнести в природу», «...оскільки природа речей краще виявляється у стані штучного обмеження, ніж у власній свободі».
Дослід у науці мусить здійснюватися за наперед визначеним планом, у певному порядку, і вести від досліду і експерименту до нових експериментів, або ж від них до теоретичних аксіом, які у свою чергу вказують шлях до нових експериментів. Ф. Бекон означує два шляхи: 1. експе-
____________ Частина III. Філософія Нового часуХУІ-ХУІІІст.___________
римент - експеримент - досвід і здатності дослідника; 2. експеримент -теоретична аксіома - експеримент - потреба у методі індивідуального витлумачення природи.
У методологічному обгрунтуванні науки Бекон вирізнив два аспекти: 1) критичний, зосереджений на переборенні перепон до пізнання; та 2) позитивний, який передбачав обгрунтування необхідності нового методу і його розробки.
Ф. Бекон перший виголосив, що призначення нової філософії його часу - створення нового методу. Правильно, що «метою будь-якої науки є її практична доцільність». Але невірно було б звинувачувати філософію у непотрібності, оскільки так як із шлунку поживні речовини прямують до всіх частин тіла, так і від філософії «...потрапляють життєві соки і сили до всіх професій і мистецтв». Якщо розроблюваний метод «містить у собі можливість всіх інших відкриттів», а останні ведуть до панування над природою, то створення методу «буде найпліднішим породженням часу».
Зазначена універсальність методу не тотожна уніфікації його застосування різними дослідниками, його дієвість також залежить від конкретних здібностей людини. Строгість наукового методу пов'язана насамперед з тим, що нестримність творчої інтуїції мислителя мусить бути обмежена природою речей. У цьому, найперше, полягає вимога наукової методології. Пізнання законів природи дає змогу не лише передбачувати події, але й керувати ними. Наукова методологія мусить вказувати кожній науці її діло - пізнання законів природи.
Таким чином, теорія пізнання Ф. Бекона передбачає, що все пізнання людини має своїм джерелом враження відчуттів, які виникають під впливом матеріальних об'єктів. До того ж, таким чином, що навіть у власних уявах людина не має змоги вийти за межі матеріалу, який надається органами відчуттів, хоча спосіб впорядкування цього матеріалу міг би бути і довільним.
Функції експериментального дослідження:
1) Дослідження природної історії. Передбачається індуктивне дослідження і впорядкування історичних фактів на нових підставах. Здійснюється критика тих, хто вважав достатнім «укласти історію тварин, рослин, мінералів, без посилань на експерименти механічних мистецтв (котрі саме і є найважливішими для філософії)»;
2) Виробнича практика, або ж науковий експеримент. Тематика і технологія виробництва за Ф. Беконом має прямий аналог з експериментуванням з науковими приладами у прийомах і цілях.
3) Доповнення відчуттєвих здібностей людини механічними та іншими засобами: Зору - «Вочевидь, що поміж відчуттів першочергового
Історія філософії
значення стосовно поінформованості набуває зір, для якого, відтак, особливо важливо відшукати допомогу»; Відчуття дотикання: «ці два відчуття інформують найширше і стосовно загальних предметів, тоді як останні інформують лише стосовно властивих лише їм предметів».
4) Експериментально-аналітичні тенденції у природодослідженні. Найдосконаліша внутрішня побудова тіл безпосередньо недоступна сприйняттям, тому теоретико-експериментальні дослідження на основі нового методу забезпечать розвиток окремих природничих наук.
Для всіх випадків формою закріплення цих знань Ф. Бекон визначає писемність, що цілком узгоджується з відповідністю інтелектуальної спроможності людини - пам'яті, з матеріалами історії. Відповідно до цього формується і два рівні історичного матеріалу. Перший охоплює розрізнений, невпорядкований матеріал. Друга стає досягненням методологічного дослідження. Цими двома рівнями є: 1) Розповідна історія природознавства - «природнича історія»; та 2) Індуктивна історія.
Якщо розповідна історія природознавства наголошує на відмінності досвіду від теорії, певну самостійність експериментування, то індуктивна історія віддає належне зв'язку досвіду з теорією, бо саме на цьому рівні розпочинається узагальнення досвіду.
Методики, якими Ф. Бекон радить користуватися у створенні індуктивної історії мають такий вигляд:
1) Узагальнення: «завдяки існуючій у багатьох відношеннях подібності між речами, які належать одному виду» - слідує, що «якщо відомий один, то відомі і всі»;
2) Матеріал в індуктивній історії мусить бути підготовлений до узагальнення шляхом відбору та синтезування фактів;
3) Індуктивна історія на відміну від розповідної мусить звертати увагу на причини явищ, а не схилятися виключно до опису явищ, як це притаманно більшості з існуючих попередніх історичних джерел. Відтак, завдання полягає у виявленні та унаочненні сутності явищ;
4) Суцільна увага мусить бути зосереджена в індуктивній історії на подобі речей, тому що це сприяє розгортанню наук, які відбирають зі сфери досвіду речі з подібними властивостями..
Загальний шлях від даних досвіду до встановлення законів природи Бекон розділяє на три частини: 1) Історія природознавства (природнича історія); 2) Таблиці і співставленім прикладів; 3) Наведення, що постає як філософська індукція. Власне, процес наведення і є індукцією. Дві перші є підготовчими до третьої. Наведення визначає зміст перших двох, який своєю метою має пошук законів природи, чи її «форм». Що ж таке форма, яка визначає мету дослідження?
__________ Частина III. Філософія Нового часу ХУІ-ХУІІІ ст.________
За Беконом універсум не має іншої причини, окрім тієї, яка в ньому ж і полягає; причиною ж будь-якого явища і будь-якої речі може бути лише інше явище, чи інша річ. Ці причини Бекон називає формами. Філософ дає наступне значення поняття «форма». В узагальненому вигляді -це форма як причина, унаочнена як закон природи, або аксіома: «справа і мета людського знання полягає в тому, щоб відкривати форму даної природи, чи ж істотну відмінність, чи породжуючу природу, чи джерело поставання». Ці форми, чи дійсні відмінності речей є законами чистої дії.
Пізнання за Беконом є заглиблення від поверхні явищ до сутності речей: «Форма речі є сама річ, і річ відрізняється від форми не інакше, як явище відрізняється від сутності, чи зовнішнє від внутрішнього, чи річ по відношенню до людини - від речі по відношенню до всесвіту». Зовнішнє постає завжди плинним, змінним. Сутність речі - це те стійке, що зберігається у всіх взаємодіях речі з іншими речами, а сприйняття речі людиною є лише одним із багатоманітних виявів сутності цієї речі. Оскільки сутність речі є джерелом її прояву, вона ж є і причиною явищ. Відтак, сутність, причина і закон є лише різними аспектами одного і того ж внутрішнього змісту речі. Необхідний зв'язок між причиною і дією (наслідком) є зв'язком постійним, котрий не має жодних видозмін.
Відтак порядок відшукання зв'язку і укладає правила методу, які мусять привести від сукупності невпорядкованого матеріалу стосовно певного явища, чи інакше природи (стратегія описової історії) до встановлення істинної форми цього явища чи природи (стратегія індуктивного опрацювання історичного матеріалу). Ці правиламають наступний вигляд:
1) Складається список, або таблиця прикладів, у яких певна «природа», або властивість, наявні, хоча б у найвідмінніших матеріальних умовах.
2) Укладається список, чи таблиця, прикладів, де відсутня зазначена певна «природа» або ж признак. Так як число таких прикладів наперед нескінченне, треба негативне підрядити позитивному. Це означає, що перерахування негативних прикладів обмежується лише найбільш подібним прикладам, у яких шукана природа наявна. Це таблиця відхилень, або ж «відсутності у найближчому».
3) Список інтенсифікації наявності природи як ознаки. Укладається список прикладів, у яких шукана природа набуває зростання чи спадання у власних виявах. Це є таблиця ступенів, або ж порівняння. За нею відбувається процес наведення. Він полягає у тому, що шляхом відсторонення незначущих властивостей згідно з встановленою інтенсивністю проявів шуканої природи дослідник отримує незмінний і невідсторонюва-ний від «природи» чинник. Після таких дій «залишиться позитивна форма, міцна, істинна і гарно обгрунтована».
Історія філософії
Для усвідомлення місця методу Ф. Бекона для дослідження природи важливого значення набуває складена пізнішими дослідниками «Таблиця людських пізнань». Саме в ній графічним чином відбите підпорядкування різних людських пізнань згідно з трьома інтелектуальними спроможностями людини - пам'яттю, уявою та розсудком. Першій спроможності відповідає історія, другій - поезія, і третя співмірна з філософією. Саме в розділі «філософія» Ф. Бекон розрізнює істинний індуктивний метод дослідження та підданий дії ідолів метод дослідження за допомогою силогізмів. Перший включений у підрозділ «Мистецтво відкриття», а другий у підрозділ «Мистецтво судження», підпідрозділом якого є «Вчення про ідоли». Вже цим філософ наголосив на тому, що мистецтво судження (дослідження шляхом побудови силогізмів) не призводить до істинного знання.
Також у цій таблиці закріплюється принципова відмінність позиції Ф. Бекона від позиції Арістотеля стосовно поділу філософії на першу та другу філософію - «Метафізику» та «Фізику». Щодо першої філософії головними складниками визначаються «Вчення про людину» та «Вчення про природу, чи природничу філософію». І вже в підрозділах «Вчення про природу» - «Теоретичне вчення про природу» перебуває підрозділ «Метафізика» як «вчення про форми» та «вчення про кінцеві причини». Відтак, Ф. Бекон не розглядає метафізику як вчення про суще саме по собі, відсторонене від від-чутгєво-досвідної дійсності. Метафізика з'ясовує саме те, чим є форма як природний закон, причинна основа, природне тло речі.
Філософія Р. Декарта
Філософські погляди Р. Декарта варто розглянути крізь призму його методологічних розвідок у наступній послідовності:
1. Постать Р. Декарта.
2. Вчення Декарта про метод. Головні правила методу.
3. Принцип універсального сумніву та його методологічне значення. Рене Декорт народився у 1596 р. у м. Ляе в родині дворянина.
В 1612 р. він закінчує ієзуїтську школу. За згадками біографів навчання в цій школі мало на майбутнього філософа значний вплив. Особливості навчального процесу, започаткованого ієзуїтами сприяли не стільки накопиченню позитивних знань, скільки формуванню належного ставлення до предмету вивчення.
В 1618 р. Декарт добровільно йде до армії, де отримує можливість занять філософією. Після військової служби він перебуває у Парижі. Саме там відбувається деталізація його філософського методу.
Частина III. Філософія Нового часуХУІ-ХУІПсг.
У 1628 р. він від'їжджає до Голландії для вдосконалення своїх освітніх здібностей. Під час двадцятилітнього перебування в Голландії Р. Декарт створює «Правила для керівництва розуму» із попереднім нарисом правил методу, трактат «Трактат про Всесвіт», на захист Коперника.
У 1637 р. Декарт оприлюднює методологічне дослідження «Міркування про метод», а 4 роки поспіль з'являється твір «Метафізичні розмисли». У 1644 р. з'являється головна праця Декарта «Принципи філософії». Після неприхильного сприйняття цих праць у 1649 р. Р. Декарт від'їжджає до Швеції на запрошення шведської королеви. Однак на початку 1650 р. занедужує на пневмонію і помирає.
_ . . тт Раціоналізм визначається певним став-
– Конец работы –
Эта тема принадлежит разделу:
Філософський факультет кафедра історії філософії... ІСТОРІЯ ФІЛОСОФІЇ... Підручник...
Если Вам нужно дополнительный материал на эту тему, или Вы не нашли то, что искали, рекомендуем воспользоваться поиском по нашей базе работ: СТаВЛеННЯ ДО ДІЙСНОСТІ л ~ тлл гг и,с
Если этот материал оказался полезным ля Вас, Вы можете сохранить его на свою страничку в социальных сетях:
Твитнуть |
Новости и инфо для студентов