Рацюналізм Декарта - раздел Философия, ІСТОРІЯ ФІЛОСОФІЇ Г Ленням До Визначення Істини: Вона Му-
Сить Бути Абсолют...
г ленням до визначення істини: вона му-
сить бути абсолютною, повною, вічною і незмінною. їй властивий всезагальний і обов'язковий характер. Тому ідеальним для подібного знання може бути математика, яка відсторонює все мінливе, відносне і нестійке. Із цього слідує, що при такому розумінні істини її джерело і критерії не можуть мати досвідного характеру, - тому, що відчуттєвий досвід нетривкий і непевний.
Істина може бути виведеною лише з розуму, вона полягає лише в розумових, логічних зв'язках і змістах, і лише розумом може бути перевіреною. Однією з важливих рис раціоналізму є ототожнення реальних причинно-наслідкових зв'язків з відношеннями логічного виведення.
Дійсна причина (ссша) і логічна підстава (гаіїо) розглядалися як синоніми. Р. Декарт визнавав існування вроджених ідей і дуже різко підкреслював визначальність раціоналістичного критерію істини. Вроджені ідеї не визначали всю сукупність знань людини. Основну кількість знань людина набувала через досвід розумового мислення. Однак вроджені ідеї мали визначальне значення для тих ідей, які створювалися шляхом логічного виведення. Вони були наче зразками, безумовними, очевидними і ясними, з якими необхідно порівнювалися всі здобутки активного розуму-інтелекту.
Він вважав, що дійсна філософія мусить бути єдиною як за своєю теоретичною частиною, так і за методом. Наука мусить бути стрункою логічною системою, яка ґрунтується математичними засобами. Як і у випадку з філософською позицією Ф. Бекона, розробку методу універсального філософського дослідження Р. Декарт пов'язував з основою природничих наук. Оскільки саме вона забезпечувала можливість позбутися хиб, які супроводжують дослідження виключно засобами спекулятивних методів, поширених у теології та попередній філософії. Р. Декарт також розповсюджує власну критику на обіг думки, засвідченої тим, Чи іншим ав-
Історія філософії
торитетом. Саме визнання авторитетного характеру істини призводить до помилок та хибних уявлень. Істина не може бути засвідчена виключно вірою. Відтак, необхідно відмовитись від всіх суджень, котрі коли-небудь були сприйняті на віру.
Необхідності перегляду мусить зазнати і метод передачі знання: звичай і приклад мусить бути трансформований у перевірку індивідуальним розумом істини. Лише індивідуальне знання, яке набуло значення достовірності може вважатися за істинне. Однак індивідуальна достовірність мусить узгоджуватися з принципом об'єктивної достовірності. Цей шлях передбачає необхідність утворити власний механізм перевірки будь-якого знання: тому початком ставлення до будь-якого знання, що стало предметом сприйняття розуму мусить стати принцип сумніву. Саме принцип сумніву і його методологічне значення спонукають до радикальної зміни всієї попередньої побудови наук і філософії.
Наукове знання мусить бути побудованим як єдина система, а не як сукупність випадкових істин та відкриттів. Основою таких знань може бути певна система найочевидніших і достовірних тверджень. Вони ґрунтуються на наявних вроджених ідеях, безсумнівних та самоочевидних, і систематизують у логічній послідовності все наново перевірене та набуте знання. Це знання охоплює як знання про самочинну та об'єктивну природу, так і знання, яке набувається розумом. Розум за Р. Декартом здійснює функцію, яку звично називають рефлексією, тобто спостереженням розуму над власною діяльністю за допомогою власних же засобів.
Головна ідея раціоналізму Р. Декарта визначає його впевненість у тому, що два шляхи пізнання (природи та розуму) цілком рівноправні і ведуть до одного результату: розум, осягаючи себе, пізнає водночас і природу, а пізнаючи природу, набуває насамкінець знання і про себе. Саме таке дослідження стає розробкою методу дослідження, який би враховував відповідне розуміння істини, мав логіко-математичної основу та був універсальним щодо застосування - міг би застосовуватися у дослідженнях як природи, так і мислення.
.. . „ Правила методу лише через певний час
Метод пізнання. Чотириу . , ^ /
поспіль формулювання були зведені до правила методу^ ґ •' ~ V, тг
г ^ основних чотирьох. Сам Р. Декарт зга-
дує про двадцять одне правило, які стають керманичем для розуму у здобуванні ним істинного знання. Проте чотири основні правила вичерпують принципову основу методу, і їх застосування має, на думку філософа, забезпечити безперечну істинність добутків.
____________ Частина III. Філософія Нового часу ХУІ-ХУІП ст.__________
Перше правило методу Декарта вимагає визнавати за істинне лише те, що сприймається і постає у дуже ясному і чіткому вигляді, або ж є очевидним. Цим визначається інтуїтивний характер дії першого правила. Варто зазначити, що саме Р. Декарту належить визначення терміну «інтелектуальна інтуїція», як розумове сприйняття безсумнівної істини. Також це правило є і цариною дії сумніву. Якщо щось постає у безсумнівній, очевидній формі - то щезає необхідність продовжувати дослідження. І навпаки. Інтелектуальна інтуїція за Декартом є цілковито безпомилковою, і не потребує додаткових зусиль розуму. Те, що інтуїтивне - безсумнівне, а все те, що не підлягає інтуїтивній чіткості є сумнівним і потребує перевірки. В якості критерію істини, інтуїція визначається як стан розумової самоочевидності. Водночас, саме інтуїція дає нам впевненість у тому, що вимагає перевірки.
Принципи вчення про інтелектуальну інтуїцію Р. Декарта мали значний розвиток у картезіанстві та інших раціоналістичних системах та методах. Проте саме поєднання дії інтелектуальної інтуїції та сумніву стали предметом критики багатьох філософів, і, зокрема Дж. Віко. Цей мислитель закинув Р. Декарту особистісне психологічне сприйняття очевидності та сумнівності, що позбавляє їх становища критеріїв істинності чи хибності.
Друге правило методу пропонує розділити кожну річ або явище на більш прості складові, щоб потім зосередитись на таких вже неподільних і прости явищах, які мають безсумнівний та очевидний характер. Це є етап аналізу, чи пошуку вихідних позицій знання. Головна мета полягає у тому, щоб виокремити самоочевидні речі чи явища для створення підґрунтя для дійсного дослідження.
Третє правило Декарта полягає у тому, що у пізнанні думка мусить прямувати від найпростіших і найдоступніших нам речей (в емпіричному і гносеологічному аспектах) до більш складних. Цей вивід і є дедукцією. Математична дедукція Р. Декарта не є тотожною дедукції у схоластичних працях, чи дедукції як методу Арістотеля.
Четверте правило полягає у тому, щоб найповніше класифікувати весь існуючий матеріал. Це правило має чотири основні операції:
1) Вказується на необхідність найповнішої класифікації матеріалу до здійснення індукції (до дії другого правила);
2) Орієнтація на повну індукцію, як перший щабель і умова дійсної передумови дедукції;
3) Вимога достатньої повноти, точності і коректності у процесі самої дедукції. Дедукційне розмірковування порушується, якщо за його провадження визнають істинними проміжні ланки, які ще необхідно довести і ствердити. Те ж саме стосується і порушення послідовності та порядку розгляду ланок доведення.
17 -2-3048
Історія філософії
4) Розширення до вимоги повноти у застосуванні всіх правил методу. Лише тоді можливе здійснення будь-якого аналізу і дослідження.
.- . Вже було наголошено на ролі сумніву,
Методологічне значення... .„ . •' •'
п_ яку він відіграє у здійсненні правил ме-
сумніву Р. Декарта-1„ г' г
•^ г толу. До важливих зауважень методо-
логічного характеру щодо сумніву варто згадати про істотну відмінність змісту сумніву Р. Декарта від сумніву в скептицизмі. Скептицизм, відмінний від догматизму власним послідовним сумнівом щодо вихідних тверджень сумнівності (послідовний скептик мусить скептично ставитись і до власного скептицизму) все ж не отримує позитивного добутку з застосування власних підходів. Нове знання скептика полягає у доведенні суперечностей щораз нового вчення чи теорії, які стають предметом осмислення скептика. Р. Декарт наполягає саме на евристичній функції застосування принципу сумніву. Наслідком такого застосування може стати не лише підтвердження сумнівності предмета дослідження, але й ствердження істинності того чи іншого положення та спонукання до методологічного досягнення нового знання на основі вже безсумнівних істин (аксіом).
Філософський факультет кафедра історії філософії... ІСТОРІЯ ФІЛОСОФІЇ... Підручник...
Если Вам нужно дополнительный материал на эту тему, или Вы не нашли то, что искали, рекомендуем воспользоваться поиском по нашей базе работ:
Рацюналізм Декарта
Что будем делать с полученным материалом:
Если этот материал оказался полезным ля Вас, Вы можете сохранить его на свою страничку в социальных сетях:
ЧАСТИНА І. ІСТОРІЯ СТАРОДАВНЬОЇ ФІЛОСОФІЇ
Розділ і. Філософія в Стародавній Індії та Стародавньому Китаї
Становлення індійської філософії
„ .. „ Індійська філософія - одна з унікальні-
Специфіка сприйнятт
Розділ 3. Антична філософія
г, . .. Даний розділ є продовженням вивчення
Загальні риси античної^ .. г
Ф
.... ... антично
Середня класика
_ .. Софісти як явище античної філософії
* (У-ІУ ст. до н.е.) цікаве і суперечливе. З
одного боку, з ними пов'язують добу грецького просвітництва, називаючи їх «вчителями мудрості
Філософія високої класики. Платон
У походженні Платона (427-347 рр. до н.е.) поєднались дві видатні і дуже поважні гілки античної аристократії: рід батька сягає останніх царів Аттіки - Кодридів; рід матері пишався видатним
Розділ і. Раннє Середньовіччя
Патристика (від лат. раїег - отець) - філософія і теологія Отців церкви, тобто духовно-релігійних керманичів християнства - охоплює період до VIII ст. За змістом у межах цих семи століть ро
Латинська патристика
ристика представлена низкою видатних
діячів, серед яких особливе місце займає постать Авґустина. Його творчість - то вершина латинської патристики, проте, поява такої визначної особистост
Розділ 2. Середнє Середньовіччя. Від патристики до схоластики
Кінець п'ятого століття для Західної Європи ознаменувався падінням Римської імперії під натиском остготів. Історично - це час остаточного занепаду античності, життєві сили якої вже були підірвані.
Розділ 3. Пізнє Середньовіччя. Філософія схоластики
Схоластика (від лат. зспоіа - школа) - шкільна наука, шкільний рух у період західнохристиянського середньовіччя; релігійно-філософські вчення, що на противагу містиці, вбачали шлях осягненн
Середня схоластика
Свідчення про століття, що розпочалось з понтифікату папи Іноке-нтія III (1198-1216 рр.) досить суперечливі, як, певно й сам історичний час. З одного боку, XIII сторіччя було ознаменоване тріумфом
СТаВЛеННЯ ДО ДІЙСНОСТІ л ~ тлл гг и,с
^ Ф. Бекона є дослідження Ю. П. Михале-
нко (Бзкон и его учение. - М., 1975), основні тези та порядок висвітлення проблеми якого ми покладемо в основу з'ясування зазначеного питання.
Теорія історичного пізнання Д. Віко
Джамбаттпіста Шко народився в Неаполі 13 червня 1668 р. у сім'ї бібліотекаря. Після закінчення школи він розпочинає вивчення філософії. Проте, втративши інтерес до класичного для університет
М0ЖЛИВ1 СВІТИ
кавим, оскільки в ньому переплітаються практично всі щойно розглянуті проблеми щодо субстанції, пізнання, необхідності, можливості і т. д. Для того аби розпочати цю тему, варто згадати
Постать X. Вольфа у розвитку Німецького Просвітництва
Кажучи про початковий етап Німецького Просвітництва у філософії, крім імені Ляйбніца слід обов'язково згадати ще постать Християна Вольфа (1679-1754). Проте, як не дивно в радянських підруч
Філософія І. Канта
З постаті Канта не лише розпочинається один з найважливіших періодів у розвиткові історії філософії - німецька класична філософія, - але й формується новий стиль філософського мислення. Так само я
Розділ 2. Німецький ідеалізм
Філософія Й. Г. Фіхте
Приступаючи до розгляду філософії Йоганна Готпліба Фіхте, ми маємо відзначити, що у вітчизняній традиції історії філософії це, мабуть, одна з найменш досліджен
Становлення китайської філософії
т- . . Намагаючись зазирнути у таємниці ки-
Культурно-соціальш „ „ .. ^ .
*ґ таиської найвищої мудрості, ми не по-
передумови ,_ ^ г
Розділ 3. Антропологічна філософія Л. А. Фоєрбаха
Безумовна сила та завершеність форми, яку надав філософії Геґель породила в Німеччині ЗО-40-х років XIX століття надзвичайно специфічну ситуацію, коли велика кількість адептів філософії, здійснююч
Криза новочасної філософської парадигми
Розділ і. Позитивізм
Позитивізм О. Конта
™ . . Огюст Конт народився 19 січня 1798 р.
Життя і творчість., г .
у Монпельє; навча
Розділ 2. Другий позитивізм
Друга історична форма позитивізму, відповідно позитивної філософії, що прагнула здійснити перетворення філософії у науку шляхом максимального зближення її з конкретними науками, була представлена
Емпіріокритицизм Р. Авенаріуса
ю„„„ „ . Поняття «емпіріокритицизм» було вве-
ОЧЄННЯ Про «ЧИСТИЙ ДОСВІД» г. л • /г ~
дено Р. Авенаріусом, буквальний смисл - «критика досвіду». Авенарі
Розділ 3. Неокантіанство
Неокантіанство, або неокритицизм, виникає і формується у другій половині XIX ст. Основна його мета - розвиток і перетворення трансцендентальної філософії Канта.
Неокантіанський рух розпоч
Баденська школа. Філософія В. Віндельбанда
Представники Баденської школи неокантіантсва - то славетні німецькі філософи: Вільгельм Віндельбанд (1848-1915), засновник цієї школи, Генріх Ріккерт (1863-1936), найталановитіший уч
Історія філософи
г т т зку важливих теоретико-методолопчних
проблем історико-філософського пізнання, зокрема: предмет, характер, смисл, призначення історії філософії, факт
Розділ 4. Неогеґельянство
Зародження неогеґельянства в Англії відноситься до 60-х років XIX ст., коли була опублікована книжка Дж. X. Стірлінга «Секрет Гегеля» у 1865 р., який перший ознайомив англійців із гегелівською філо
ЖИТТЯ 1 ТВОРЧІСТЬ і£оо ті / -1г ч
1788 р. у Данцигу (нині Гданськ) у сім і комерсанта. Навчався у гімназії Вайма-ра, де вивчав класичну філологію - грецьку мову, латину, античну літературу. У 1809 р. А. Шопенгауер вступає до Ґетгі
ФІЛОСОФІЇ
Парадигма сучасної філософії, що прийшла на зміну філософській парадигмі Нового часу, починає формуватись у 30-40-ві роки XIX ст. Криза моністичного матеріалізму і моністичного ідеалізму, які були
Розділ і. Неопозитивізм
Основи філософії позитивізму, як відомо, були закладені у 30-ті роки XIX ст. французьким філософом О. Контом та його молодшими сучасниками Дж. Ст. Міллем та Г. Спенсером. Всупереч всій попередній
Розділ 3. Прагматизм
Основні ідеї прагматизму були сформульовані американським мислителем Ч. С. Пірсом (1839-1914) у доповіді, прочитаній на засіданні «Метафізичного клубу» у 1872 р. у Кембриджі, пізніше опублі
Розділ 4. Філософія марксизму
., . . .. Засновник марксизму - Карл Маркс
Марксів різновид сучасної/1010 100,ч ^ ] к ■
,.
Маркс К. Критики Готської програми. - С. 19.
4 Там само.
Історія філософії
долана приватна власність, і тому робітники у ньому вже «раціонально регулюють свій обмін речовин з природою», ставл
Розділ 5. Філософія тоталітаризму
_,. Наприкінці XIX ст. на шлях активної
Більшовизм діяльності стає В. І. Ленін (1870-1924). У
1895 р. він об'єднує робітничі марксистські гуртки Петербурга в «Союз бороть
Розділ 6. Екзистенційна філософія
Тоталітарна свідомість XX ст. була своєрідною «бічною гілкою» (точніше - навіть патологічною аберацією) новочасного раціоналістичного абсолютизму, переломленого крізь призму російського орієнтальн
ІЬМ.8. 132.
__________ Частина VI. Розвиток сучасної світової філософії________
Екзистенція свободна, власне вона і є сама свобода. Але це - трансцендентальна свобода, тобто абсолю
ІЬМ.8. 132.
__________ Частина VI. Розвиток сучасної світової філософії________
Екзистенція свободна, власне вона і є сама свобода. Але це - трансцендентальна свобода, тобто абсолю
Особливості філософи
поняття ніж «постмодернізм», яке ви- постмодерну_ . .
* ' кликало б таку велику кількість тракту-
вань, інтерпретацій та оцінок. Як стверджує відомий
Розділ 2. Класичний період російської філософії
Починаючи з Володимира Соловйова російська філософія вступає в новий етап, який має всі ознаки розквіту. Він продовжується з кінця XIX до середини XX століття і пов'язаний з низкою імен, які за рад
КОСМ13М тл • — . .„ . .
телями. Всі вони в тій чи іншій мірі додавали їй неповторного колориту. Зокрема, непоказний бібліотекар Микола Федорович Федоров (1829-1903), майже нічого не друкуючи при житті,
ЧАСТИНА VIII. ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ФІЛОСОФІЇ
Українська філософія, існування якої налічує більше тисячі років, лише в наші дні набула статусу національної філософії. Адже протягом сторіч українська духовна культура та її здобутки привласнювал
Могилянськии колегіум
•' новленню освітньо-культурного проце-
су сприяє і той факт, що в ХУ-ХУІ ст. українське юнацтво отримувало освіту в західно-європейських, у першу чергу італійських університетах. -
ЗАТ"ВШОЛ",ДК№15 03151, Київ-151, вул. Волинська, 60.
Пропонуємо сучасні філософські видання вітчизняних авторів
1. Горський В. С. Філософія в українській культурі. — К.: "Центр практичної філософії", 2001. — 240
Хотите получать на электронную почту самые свежие новости?
Подпишитесь на Нашу рассылку
Наша политика приватности обеспечивает 100% безопасность и анонимность Ваших E-Mail
Новости и инфо для студентов