рефераты конспекты курсовые дипломные лекции шпоры

Реферат Курсовая Конспект

Розділ 3. Антична філософія

Розділ 3. Антична філософія - раздел Философия, ІСТОРІЯ ФІЛОСОФІЇ Г, . .. Даний Розділ Є Продовженням Вивчення Загальні Риси А...

г, . .. Даний розділ є продовженням вивчення

Загальні риси античної^ .. г

Ф

.... ... античної спадщини, яка складається не

їлософп та принципин .

. ... тільки з теоретичних роздумів, але и

періодизації,. г . .

специфічного світовідношення і світо­сприйняття, що й створювало неповтор­ний спосіб життя. Проте для подальшого дослідження і усвідомлення особ­ливостей нового періоду філософування, згадаймо деякі риси того, що те­пер ми визначаємо як філософію.

Як відомо, філософія - це звернення до фундаментальних основ буття. За М. Гайдеґґером, вона є запитування, яке водночас ставить під запитання того, хто запитує. Можна сказати, що філософія є сформульо­ване прагнення людини до цілісного буття. Це звернення людини, що ус­відомила своє дійсне призначення.

Таким чином, філософія - це особливий стан свідомого інтелектуа­льного заглиблення у царину буття. Однак, такий інтелектуальний стан передбачає внутрішню зрілість, субстанційність людини. Тобто по-справ­жньому звертатись до буттєвих глибин може людина, що усвідомлює себе в ньому і намагається здійснити власну присутність. Як бачимо, філософія суттєво відрізняється від наукових дисциплін і за метою, і за об'єктом, і за суб'єктом. Отже, вона, за Гераклітом, дещо відмінне від усього звичайно­го, дещо принципово «самостійне».

Філософія - це усвідомлення єдиної буттєвої праоснови всього іс­нуючого. А також того, що, так званий, реальний світ займає своєрідне проміжне становище між буттям і ніщо. Людина має не тільки зрозуміти таке своє серединне положення, але й усвідомити власне призначення. Тоді вона вдається до філософування. Для стародавніх греків «філософу­вання» було не простим мисленням, але специфічним способом життя, здатним вести людину до розгадки «останніх питань» буття, до розуміння мета-фізичного, такого, що є підґрунтям природного.

Початки грецької філософії співпадають з початком відкриття лю­диною себе в світі, свого місця відносно оточуючого, іншими словами, з суб'єкт-об'єктного роздвоєння світу. Роздуми, аналізування, порівняння, співставлення збігаються у філософський дискурс. А це вже риса нового світовідношення. Піфагор таке світовідношення називає «любо-мудріє». Він ніби акцентує, що філософія - це вже «не мудрість». Мудрість відкри­та буттю. Повна мудрість, у розумінні грека, притаманна лише античним


Історія філософії

богам. Мудрість у людському світі ніби повертає людину до буття як цілі­сності, втягуючи його всередину, в наслідок чого вона забуває власне «я». Можна сказати, що мудрий знає буття ціною власного «я». Філософ, на­впаки, шукає смисл буття за допомогою власного «я». Однак на цьому шляху його чекають перешкоди. Справа в тім, що розгортання логічного апарату мислення, як не дивно, віддаляє шукача від усвідомлення метафі­зичного, тобто цілісності буття, часто-густо зводячи інтерес до сутгєвос-тей поцейбічного, тобто наближаючи його до науки. Так, філософський дискурс формує власного носія - дослідника, який здатний грамотно фо­рмулювати питання і, спираючись на логіку, поступово шукати на нього відповідь, проте, нестримне прагнення буття і злиття з останнім, у нього зникає. У кращому випадку воно перетворюється на звичайний інтерес, а звуження філософування - до логічних операцій, що згодом робить лю­дину нездатною ані до дійсного запитування буття, ані до отримання від­повіді, (бо чистий теоретик, позбавлений внутрішньої цілісності також втрачає здатність входити у владу цілого), але й позбавленою навіть такої потреби. Тобто віддаляючись від мудрості, філософія у якості любомудрія переводить прагнення першої в латентний стан, так би мовити, у стан «до запитання», до дійсного запитування. Але очевидним це стане значно піз­ніше, коли філософія у повній мірі історично відпрацює себе як чистий дискурс і наукова дисципліна.

Для грека філософія ще містила активну пам'ять мудрості. Але са­ме тут філософія формується і як зникаюча мудрість, і як дискурс, що розпочався. І мудрість, і дискурс постають у ній в якості діалектичної єд­ності. У період ранньої класики - в цій єдності домінувала мудрість (так звані досократики); висока класика є свідченням їх динамічної врівнова­женості; згодом у елліністичній філософії передує дискурс. Відомо, що для Сократа і Платона філософування було дійсним способом буття-мислення, тобто філософія змогла заявити про себе як логіка (діалектика) тільки тому, що була етикою, яку надихав буттєвий логос. Дійсно, «філо­софія має сенс як людський вчинок» (Гайдеґґер). Таким чином, щоб здій­снити запитування, яке потім стане підґрунтям дискурсивної інтерпрета­ції, людина має вести життя у відповідності до буття, вічного, а не до по­треб тимчасового сьогодення. Тому дивуватись фатальному вибору Сок­рата може тільки той, хто вже не є справжнім філософом, для кого філо­софування звелося до голого дискурсу. Проте, для філософа Сократа не було етичного вибору в тому, чи пити йому чашу з отрутою: він знав по­таємне і не міг не діяти відповідно. Це людина, яка своєю екзистенцією досягла буття, а буття розкрилося певною мірою в його екзистенції. Отже не дивно, що саме Сократ є уособленням символу людини взагалі (прига­дайте типовий приклад логічної побудови: «Сократ - людина»).


Частина І. Історія Стародавньої філософії

Згадаймо Платона. В очах звичайних людей він теж дивак. Відмова від перспектив блискучої кар'єри поета і драматурга, нездоланна вірність духу вчителя, духу філософування, нестримне бажання, попри всі пере­шкоди (навіть ціною власної волі), втілити у життя принципи ідеальної держави... Але для самого Платона вибору також не було. За його влас­ним виразом, нефілософ відрізняється від філософа як той, що спить, від того, хто не спить, тобто знає буття. Те знання є не абстрактним, а своєрі­дним «захопленням» буттям, яке, не залишає людині вибору, роблячи її провідником буття, істотою дійсно вільною на відміну від тих, хто пере­буває в мареві ілюзій поцейбічності. Гайдеґґер вважав, що істина філосо­фування укорінена в долі людської присутності. А ця присутність здійс­нюється у свободі. Етика Сократа і Платона не просто органічна їх філо­софії. Саме вона і робить їх філософами. Вона ніби народжена з мисле-буттєвих основ і відповідає божественному у світі. У цих умовах філо­софський дискурс бере початок не в мінливій випадковості сьогодення, а в натхненні, надиханні буттям і завершується в способі життя.

В одному з листів Платон писав, що йому було «очень стьідно пе­ред самим собой, как бьі не оказалось, что я способен лишь на слова, а сам никогда добровольно не взялся бьі ни за какое дело». Але відчуття сорому в даному контексті збігається з відчуттям страху, впевненістю, що його слова втратять метафізичну вагомість, якщо він не підкріпить їх дієвим вчинком. Він вважав, що етичною недосконалістю людина відлучається від мисле-буттєвих основ.

Відповідність етичних поглядів онтологічній доктрині в елліністи­чних системах дещо інша. Для нових мислителів філософія вже - досить суттєво диференційована. Це своєрідна сукупність логіки, фізики та ети­ки, де етика логічно моделюється та картинно демонструються. Часом здається (на прикладі сократичніх шкіл), що етичні принципи штучно пе-далюються, щоб справити більш сильне враження на оточуючих. Часом тут етика занадто розумна, бо випливає з логіки поцейбічності, і не зав­жди підказана самим буттям. Проте, редукція філософії в європейській свідомості до суто теоретичної діяльності хоча і відсуне її від античного ідеалу філософування, яке передбачало єдність буття і відкриту йому лю­дину, але станеться значно пізніше.

Складається враження, що антична філософія цілеспрямована до мудрості, але не здатна її досягти. І як тут знову не пригадати Піфагора, бо для нього філософія - просто «любов до мудрості», але якій підпоряд­коване життя. Це туга за мудрістю! Це прагнення до неї і водночас усві­домлення неможливості її досягнення хитрощами мислення окремої лю­дини, у свідомості якої буття обмежене зведенням до буття думки. Хоча,


Історія філософії

можливо, з усіх надбань європейської культури саме філософія в дійсному значенні слова, найближче стоїть до осягнення буття в його тотальності. Проте, досягнення останньої передбачає таке зусилля індивідуального духу, яке буде здатним перевести майстерність чистого філософування на принципово новий рівень. Тому слід не сумувати, а відкривати для себе споконвічну філософію, але, найцікавіше - відкривати філософа в собі і усвідомлювати, що дійсна філософія не гірше за мудрість. Просто це різні плані сприйняття світобуття.

Як феномен теоретичної діяльності філософія починається з VI ст. до н.е. в Стародавній Греції і завершується у VI ст. н.е. за часів Римської імперії. Тобто антична філософія проіснувала близько 1200 років, об'єд­нуючи в собі духовну спадщину стародавніх грецьких і римських мисли­телів, яка укладається в три етапи: класика (або еллінська філософія), ел­ліністична філософія та філософія доби Римської імперії. Проте, слід за­уважити, їм передував міфологічний період. Це переддень філософії. Тут міфологія є певний світогляд (краще - світовідношення), тобто вона міс­тить у собі тільки дещо філософічне. О. Ф. Лосєв називає таку філософію дорефлективною, бо світоглядні моменти у такий свідомості дані нероз­поділено і злитно.

Класика ^І-ГУ ст. до н.е.) є початковий період античної філософії. Філософія тут - це рефлексія над міфом, тобто останній стає об'єктом мислення. Якщо дорефлективна філософія не розрізняє об'єктивне існу­вання живих істот з суб'єктивним життям, то перша рефлексія над міфом приводила до усвідомлення в ньому суб'єкта і об'єкта. Чуттєвий космос у цілому постає в якості об'єкту, хоча різні періоди класики вносять свої риси.

Рання класика чуттєвий космос трактує інтуїтивно (досократики); середня класика - дискурсивно, як пошук наделементних узагальнень (софісти, Сократ); відношення високої класики до космосу - діалектичне і загальнокосмологічне, тобто у вигляді системи ієрархічних рівнів катего­рій (Платон); у пізній класиці чуттєвий космос розумівся не категоріаль­но-діалектично, а енергійно, у вигляді вчення про Розум-першодвигун як межу всіх чуттєво-елементарних проявів (Арістотель).

Досократівська думка була в захопленні від відкриття «фюсіс», тобто того, що за звичаєм ми перекладаємо як «природа». Проте, для нас важливим є не простий переклад, а заглиблення у значення грецького слова. «Фюсіс» тут не «природа» на противагу людській історії. Такого протиставлення поки ще немає, бо свідомість ще не усвідомлює, напри­клад, специфіки соціального. Тому і «фюсіс» тут - повновладдя буття, що саморозгортається у світ, втілюючись у світ речей, істот, явищ у якості


Частина І. Історія Стародавньої філософії

загального першопочатку, першозакону їх існування, тобто божественної основи. «Логос» є закон, що імманентно притаманний «фюсіс». Тому лю­дина має, за Гераклітом, вслуховуватись у силу речей і діяти у згоді з нею. Проте, зауважує він, оскільки «володарю речей властиве намагання при­ховуватись», то людина має скористатися своїм найціннішим даром уроз-уміння, обмірковування... Таким чином, Геракліт ніби уособлює в собі дві тенденції античності. З одного боку, заглибленість у тотальність буття, в якій перебуває мудра людина, а з іншого - він (а в його особі всі досокра-тики) розпочинає «запитування» буття.

Досліджуючи матерію, що стає, і сталі форми її буття як одне ціле, усвідомлюючи чуттєвий космос як абсолютну єдність протилежностей -матерії та форми, рання класика відкриває діалектику. Проте, діалектика тут ще не мала статусу самостійного механізму існування буття і свідомо­сті, а була вплетеною в чуттєву матеріальність космосу.

Тільки середня класика зробить діалектику предметом теоретичних досліджень. Переорієнтація філософської свідомості з космогонічної про­блематики на тему людини, бо саме тут зосереджені проблеми, вирішен­ням яких зацікавлена філософська думка класичної доби (софісти, Сок-рат). Дехто таку діалектику називає суб'єктивною, проте, краще говорити про дискурсивний характер їх філософії, протиставляючи його інтуїтив­но-описовим побудовам попередників.

Середній класиці притаманне висування на передній план дискур­сивного розуміння речей. Зрозуміло, така виключна дискурсивність руй­нувала цілісну картину світу і вносила певні риси релятивізму, проте, са­ме в цьому полягав новий крок у розгортанні філософського досвіду. У цьому сенсі неможливо обминути спадщину софістів.

– Конец работы –

Эта тема принадлежит разделу:

ІСТОРІЯ ФІЛОСОФІЇ

Філософський факультет кафедра історії філософії... ІСТОРІЯ ФІЛОСОФІЇ... Підручник...

Если Вам нужно дополнительный материал на эту тему, или Вы не нашли то, что искали, рекомендуем воспользоваться поиском по нашей базе работ: Розділ 3. Антична філософія

Что будем делать с полученным материалом:

Если этот материал оказался полезным ля Вас, Вы можете сохранить его на свою страничку в социальных сетях:

Все темы данного раздела:

ЧАСТИНА І. ІСТОРІЯ СТАРОДАВНЬОЇ ФІЛОСОФІЇ
Розділ і. Філософія в Стародавній Індії та Стародавньому Китаї Становлення індійської філософії „ .. „ Індійська філософія - одна з унікальні- Специфіка сприйнятт

Середня класика
_ .. Софісти як явище античної філософії * (У-ІУ ст. до н.е.) цікаве і суперечливе. З одного боку, з ними пов'язують добу грецького просвітництва, називаючи їх «вчителями мудрості

Філософія високої класики. Платон
У походженні Платона (427-347 рр. до н.е.) поєднались дві видатні і дуже поважні гілки античної аристократії: рід батька сягає останніх ца­рів Аттіки - Кодридів; рід матері пишався видатним

Розділ і. Раннє Середньовіччя
Патристика (від лат. раїег - отець) - філософія і теологія Отців цер­кви, тобто духовно-релігійних керманичів християнства - охоплює період до VIII ст. За змістом у межах цих семи століть ро

Латинська патристика
ристика представлена низкою видатних діячів, серед яких особливе місце за­ймає постать Авґустина. Його творчість - то вершина латинської патристики, проте, поява такої визначної особистост

Розділ 2. Середнє Середньовіччя. Від патристики до схоластики
Кінець п'ятого століття для Західної Європи ознаменувався падінням Римської імперії під натиском остготів. Історично - це час остаточного за­непаду античності, життєві сили якої вже були підірвані.

Розділ 3. Пізнє Середньовіччя. Філософія схоластики
Схоластика (від лат. зспоіа - школа) - шкільна наука, шкільний рух у період західнохристиянського середньовіччя; релігійно-філософські вчен­ня, що на противагу містиці, вбачали шлях осягненн

Середня схоластика
Свідчення про століття, що розпочалось з понтифікату папи Іноке-нтія III (1198-1216 рр.) досить суперечливі, як, певно й сам історичний час. З одного боку, XIII сторіччя було ознаменоване тріумфом

Розділ 4. Філософія доби Відродження
¥ . та. Здається, важко знайти таку історичну Історичне місце Відродження_ .. _ _ . ■> г ■' . „

ЧАСТИНА III. ФІЛОСОФІЯ НОВОГО ЧАСУ ХУІ-ХУПІ СТ.
т .. , Філософія Нового Часу є терміном, який Історико-філософське * є •- г т Т. широко застосовується в наближеній нам означення

СТаВЛеННЯ ДО ДІЙСНОСТІ л ~ тлл гг и,с
^ Ф. Бекона є дослідження Ю. П. Михале- нко (Бзкон и его учение. - М., 1975), ос­новні тези та порядок висвітлення про­блеми якого ми покладемо в основу з'ясування зазначеного питання.

Рацюналізм Декарта
г ленням до визначення істини: вона му- сить бути абсолютною, повною, вічною і незмінною. їй властивий всезагальний і обов'язковий характер. Тому ідеаль­ним для подібного знання

Філософія оказіоналізму. А. Гейлінкс та Н. Мальбранш
. _ „ . Засновником оказіоналізму, досить по- Арнольд Геилшкс,. , •' тужного філософського напрямку у XVII ст., є Арнольд Гейлінкс. Він вин

Теорія історичного пізнання Д. Віко
Джамбаттпіста Шко народився в Неаполі 13 червня 1668 р. у сім'ї бібліотекаря. Після закінчення школи він розпочинає вивчення філософії. Проте, втративши інтерес до класичного для університет

Феномен Німецького Просвітництва та його основні риси
„ й . Історично епоха Просвітництва для Ні- Культурна обумовленістьу „_ гттт ^ . 7, _ : .... _•». меччини це XVIII

М0ЖЛИВ1 СВІТИ
кавим, оскільки в ньому переплітаються практично всі щойно розглянуті пробле­ми щодо субстанції, пізнання, необхід­ності, можливості і т. д. Для того аби розпочати цю тему, варто згадати

Постать X. Вольфа у розвитку Німецького Просвітництва
Кажучи про початковий етап Німецького Просвітництва у філосо­фії, крім імені Ляйбніца слід обов'язково згадати ще постать Християна Вольфа (1679-1754). Проте, як не дивно в радянських підруч

Філософія І. Канта
З постаті Канта не лише розпочинається один з найважливіших пері­одів у розвиткові історії філософії - німецька класична філософія, - але й формується новий стиль філософського мислення. Так само я

Розділ 2. Німецький ідеалізм
Філософія Й. Г. Фіхте Приступаючи до розгляду філософії Йоганна Готпліба Фіхте, ми маємо відзначити, що у вітчизняній традиції історії філософії це, мабуть, одна з найменш досліджен

Становлення китайської філософії
т- . . Намагаючись зазирнути у таємниці ки- Культурно-соціальш „ „ .. ^ . *ґ таиської найвищої мудрості, ми не по- передумови ,_ ^ г

Розділ 3. Антропологічна філософія Л. А. Фоєрбаха
Безумовна сила та завершеність форми, яку надав філософії Геґель породила в Німеччині ЗО-40-х років XIX століття надзвичайно специфіч­ну ситуацію, коли велика кількість адептів філософії, здійснююч

Криза новочасної філософської парадигми
Розділ і. Позитивізм Позитивізм О. Конта ™ . . Огюст Конт народився 19 січня 1798 р. Життя і творчість., г . у Монпельє; навча

Розділ 2. Другий позитивізм
Друга історична форма позитивізму, відповідно позитивної філосо­фії, що прагнула здійснити перетворення філософії у науку шляхом мак­симального зближення її з конкретними науками, була представлена

Емпіріокритицизм Р. Авенаріуса
ю„„„ „ . Поняття «емпіріокритицизм» було вве- ОЧЄННЯ Про «ЧИСТИЙ ДОСВІД» г. л • /г ~ дено Р. Авенаріусом, буквальний смисл - «критика досвіду». Авенарі

Розділ 3. Неокантіанство
Неокантіанство, або неокритицизм, виникає і формується у другій половині XIX ст. Основна його мета - розвиток і перетворення трансцен­дентальної філософії Канта. Неокантіанський рух розпоч

Баденська школа. Філософія В. Віндельбанда
Представники Баденської школи неокантіантсва - то славетні німе­цькі філософи: Вільгельм Віндельбанд (1848-1915), засновник цієї школи, Генріх Ріккерт (1863-1936), найталановитіший уч

Історія філософи
г т т зку важливих теоретико-методолопчних проблем історико-філософського пізнан­ня, зокрема: предмет, характер, смисл, призначення історії філософії, факт

Розділ 4. Неогеґельянство
Зародження неогеґельянства в Англії відноситься до 60-х років XIX ст., коли була опублікована книжка Дж. X. Стірлінга «Секрет Гегеля» у 1865 р., який перший ознайомив англійців із гегелівською філо

ЖИТТЯ 1 ТВОРЧІСТЬ і£оо ті / -1г ч
1788 р. у Данцигу (нині Гданськ) у сім і комерсанта. Навчався у гімназії Вайма-ра, де вивчав класичну філологію - гре­цьку мову, латину, античну літературу. У 1809 р. А. Шопенгауер вступає до Ґетгі

ФІЛОСОФІЇ
Парадигма сучасної філософії, що прийшла на зміну філософській парадигмі Нового часу, починає формуватись у 30-40-ві роки XIX ст. Криза моністичного матеріалізму і моністичного ідеалізму, які були

Розділ і. Неопозитивізм
Основи філософії позитивізму, як відомо, були закладені у 30-ті роки XIX ст. французьким філософом О. Контом та його молодшими сучасни­ками Дж. Ст. Міллем та Г. Спенсером. Всупереч всій попередній

Розділ 2. Постпозитивізм та аналітична філософія
,-,. . Карп Раймунд Потер (1902-1994) - Філософська доктрина _ ^ і ,. , .« ¥. _ британський філософ австрійського по- Карла Поппера г

Розділ 3. Прагматизм
Основні ідеї прагматизму були сформульовані американським мис­лителем Ч. С. Пірсом (1839-1914) у доповіді, прочитаній на засіданні «Метафізичного клубу» у 1872 р. у Кембриджі, пізніше опублі

Розділ 4. Філософія марксизму
., . . .. Засновник марксизму - Карл Маркс Марксів різновид сучасної/1010 100,ч ^ ] к ■ ,.

Маркс К. Критики Готської програми. - С. 19.
4 Там само. Історія філософії долана приватна власність, і тому робітники у ньому вже «раціонально регулюють свій обмін речовин з природою», ставл

Розділ 5. Філософія тоталітаризму
_,. Наприкінці XIX ст. на шлях активної Більшовизм діяльності стає В. І. Ленін (1870-1924). У 1895 р. він об'єднує робітничі марксист­ські гуртки Петербурга в «Союз бороть­

Ленін В. І. Матеріалізм і емпіріокритицизм // Повне зібр. творів. - Т. 18. - С. 351.
Частина VI. Розвиток сучасної світової філософи певний (прогресивний або реакційний) суспільний клас зі своєю політич­ною програмою та політичними інтересами. Ленін відв

Розділ 6. Екзистенційна філософія
Тоталітарна свідомість XX ст. була своєрідною «бічною гілкою» (то­чніше - навіть патологічною аберацією) новочасного раціоналістичного абсолютизму, переломленого крізь призму російського орієнтальн

ІЬМ.8. 132.
__________ Частина VI. Розвиток сучасної світової філософії________ Екзистенція свободна, власне вона і є сама свобода. Але це - транс­цендентальна свобода, тобто абсолю

ІЬМ.8. 132.
__________ Частина VI. Розвиток сучасної світової філософії________ Екзистенція свободна, власне вона і є сама свобода. Але це - транс­цендентальна свобода, тобто абсолю

Особливості філософи
поняття ніж «постмодернізм», яке ви- постмодерну_ . . * ' кликало б таку велику кількість тракту- вань, інтерпретацій та оцінок. Як ствер­джує відомий

Розділ і. Докласичний розвиток російської філософії
т Вихідною формою людської суспільнос- Історичне передпостання . . ^ ґ ... ... , ч •« » ті на світанку людської історії є племінна («пролог»)

Розділ 2. Класичний період російської філософії
Починаючи з Володимира Соловйова російська філософія вступає в новий етап, який має всі ознаки розквіту. Він продовжується з кінця XIX до середини XX століття і пов'язаний з низкою імен, які за рад

КОСМ13М тл • — . .„ . .
телями. Всі вони в тій чи іншій мірі до­давали їй неповторного колориту. Зок­рема, непоказний бібліотекар Микола Федорович Федоров (1829-1903), майже нічого не друкуючи при житті,

ЧАСТИНА VIII. ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ФІЛОСОФІЇ
Українська філософія, існування якої налічує більше тисячі років, лише в наші дні набула статусу національної філософії. Адже протягом сторіч українська духовна культура та її здобутки привласнювал

Антология мировой философии: В 6 т. - М., 1969. - Т. 1. - С. 622.
Історія філософії Софії-Мудрості в Київській Русі було присвячено три її головні собори: в Києві, Новгороді та Полоцьку, а хрещення Русі змальовується одним із перших ки

Могилянськии колегіум
•' новленню освітньо-культурного проце- су сприяє і той факт, що в ХУ-ХУІ ст. українське юнацтво отримувало освіту в західно-європейських, у першу чергу італійських університетах. -

КуЛЬТурНО-фіЛОСОфСЬКе -. .. /1тт іпіоч -г є с
■ ,„ * . України (1917-1918) було багато зроб- піднесення 20-х років г \ ' ■' . .. г , . . ч лено для відродження

ЗАТ"ВШОЛ",ДК№15 03151, Київ-151, вул. Волинська, 60.
Пропонуємо сучасні філософські видання вітчизняних авторів 1. Горський В. С. Філософія в українській культурі. — К.: "Центр практичної філософії", 2001. — 240

Хотите получать на электронную почту самые свежие новости?
Education Insider Sample
Подпишитесь на Нашу рассылку
Наша политика приватности обеспечивает 100% безопасность и анонимность Ваших E-Mail
Реклама
Соответствующий теме материал
  • Похожее
  • Популярное
  • Облако тегов
  • Здесь
  • Временно
  • Пусто
Теги