Реферат Курсовая Конспект
Криза новочасної філософської парадигми - раздел Философия, ІСТОРІЯ ФІЛОСОФІЇ Розділ І. Позитивізм Позитивізм О. Конта ™ . . Огюст Кон...
|
Розділ і. Позитивізм
Позитивізм О. Конта
™ . . Огюст Конт народився 19 січня 1798 р.
Життя і творчість., г .
у Монпельє; навчався у вищій політехнічній школі (Париж), де вивчав математику, астрономію, фізику. 1818-1824 рр. - приватний секретар соціаліста-утопіста К. А. Сен-Сімона, у якого запозичив ряд ідей, своєрідно витлумачивши їх -три стадії суспільного розвитку, поняття «позитивного» як вищого соціального та мисленого стану, класифікація наук. 1826-1848 рр. - викладає свою «позитивну філософію», тим самим популяризує її. Після 1848-1849 рр. у діяльності Конта виокремлюється другий період творчості - створено вчення про «нову церкву» позитивізму з особливим культом Людства, яке успіху не мало. Основні ідеї позитивізму О. Конт виклав у працях «Курс позитивної філософії», 6 т., 1830-1842, «Дух позитивної філософії». Соціально-політичні погляди представлені у «Системі позитивної політики», 4 т., 1851-1854. Опост Конт помер у Парижі 5 вересня 1857 р.
г, .„ О. Конт розпочинає виклад свого вчення
Закон трьох стадійг
г з відкритого ним основного закону трьох
стадій. Закон трьох стадій визначає ті етапи, що проходить людство у своєму розумовому розвитку, у своєму прагненні пізнати навколишній світ. Ці стадії з необхідністю змінюють одна одну.
О. Конт пише: «...Я, як мені здається, відкрив головний, основний закон, якому розвиток людського розуму підкорений безумовно... Цей закон полягає у тому, що кожна з наших головних ідей, кожна з галузей на-
Частина І. Історія Стародавньої філософії
повернися!» Опісля вкладали померлому до роту сире зерно і здійснювали поминки вареним м'ясом. Так звертали свій погляд до неба, а ховали у землю. Опускаючи донизу тіло з душею По, знали, що дух Ці зверху... Все це первісне»1.
Світоглядне значення ритуалу можна зрозуміти як сенс ладу того місця у просторі, що знаходиться між небом і землею - Піднебесся (держави), - котрий відтворюється завдяки ритму. Крім того, уява людини акцентувалася на виконанні обов'язку. «Обов'язок є частина душевного вдосконалення», а «ритуал —це велике правило імператора», «Він дає життя народу». Тільки імператор вважався посередником у справі взаємодії та спілкування людей та духів. Стародавня китайська держава - типова «східна деспотія» з крайньою соціальною нерівністю, застиглою соціальною ієрархією та абсолютною владою імператора. Стану жерців як такого у Китаї не було. Не отримали розвитку і демократичні інститути. Взагалі соціальна структура стародавнього китайського суспільства нагадувала трикутник, вершиною якого був імператор (ван), основою були підневільні землеробські общини, члени котрих - безправні шужень (простолюдини). Між основою та вершиною соціального конусу - земельна аристократія різних рангів, яка складала соціальний апарат (чжухоу), глав кланів великих родин {дафу), глав великих родин (ши). Раби разом з тваринами знаходилися поза соціальним станом.
Імператор в якості «намісника неба» був посередником між людьми та силами природи. Кожні п'ять років він повинен був здійснювати мандри по своїй країні і сам приносити жертви богам на святих горах. «Божественний» характер царської влади зовні був виражений таким чином, що усі люди вважалися рабами імператора.
Називаючи імператора «сином неба», а його розпорядження - «священним волевиявленням», - люди пояснювали недоліки його правління також «волею Неба». Так, якщо в країні своєчасно не було дощу або сонячного світла, і це сприяло неврожаю, а значить і голодомору, винен був імператор, його розпуста. Такий імператор не був до вподоби «Небу» і народу. У народних піснях це було відображено таким чином:
«Небо великое в гневе сурово! Царь наш покоя не ведает снова»2.
Див.: Ли цзи // Древнекитайская философия. Собрание текстов в двухтомах. - Т. 2. - М., 1973.-С. 101, 102. 2Див.:Шицзин.-С. 83.
_______________________ Історія філософії______________________
шого знання проходить послідовно три різних теоретичних стадій : стадія теологічна або фіктивна; стадія метафізична або абстрактна; стадія наукова або позитивна. Іншими словами, людський розум по самій своїй природі у кожному зі своїх досліджень користується послідовно трьома методами мислення, характер яких суттєво відмінний і навіть прямо протилежний: спочатку методом теологічним, потім метафізичним і, на кінець, позитивним. Звідси виникають три взаємно виключаючих один одного види філософії, або три загальні системи поглядів на сукупність явищ: перша є необхідний відправний пункт людського розуму; третя - його визначений і остаточний стан; друга служить лише перехідним ступенем» .
Теологічний стан людського розуму характеризується пануванням релігійного світогляду. Людський розум прагне до абсолютного знання, до пояснення різноманітних явищ втручанням надприродних факторів, які уявляються по аналогії з ним самим - божества, духи, ангели тощо.
Теологічна стадія розподіляється на три етапи: фетишизм, політеїзм і монотеїзм. У монотеїзмі теологічна стадія досягає вищого розвитку.
Метафізичний стан людського розуму характеризується, як і теологічний, прагненням до абсолютного знання про світ. Але пояснення явищ світу досягається заміною надприродних факторів «уособленими абстракціями», метафізичними «першосутностями», «силами», «початковими і кінцевими причинами» речей.
На думку О. Конта, такими першосутностями можна вважати: «воду» у Фалеса, «алейрон» у Анаксімандра, «повітря» у Анаксімена, «вогонь» у Геракліта, «ідеї» у Платона, «форми» у Арістотеля і схоластів, «субстанцію» у Декарта і Спінози, «монади» у Ляйбніца, «річ саму по собі» у Канта, «Я» у Фіхте, «безсвідоме» у Шеллінга, «абсолютний дух» у Гегеля, «матерію» у матеріалістів. Адже у досвіді ми сприймаємо «дерева», «моря», «гори», «зірки» і т. д., але не сприймаємо «субстанції», «форми», «сутності», «ідеї». Для відповіді на питання (насправді видимості відповіді) про пер-шопочаток усіх речей, - продовжує О. Конт, - філософи придумують пер-шосутності. Саме ж питання за своєю природою є таким, на яке відповідь просто неможлива. Усе наше знання походить із досвіду і ним же обмежується. Тому ми не маємо ніяких засобів вийти за його межі, а питання про те, що лежить у його основі, назавжди залишиться без відповіді.
Згідно О. Конту метафізична стадія має певні переваги перед теологічною, оскільки теологія безсила установити закономірності явищ через обмеженість думки. Метафізична стадія мислення уможливлює те, що думка стає більш осяжною і глибшою, тим самим непомітно і поступово підго-
1 Конт О. Курс позитивной философии // Антология мировой философии. В 4-х т. - Т. 3. - М, 1971.-С. 553.
Частина V. Світова філософія XIX століття
товлює себе до дійсно наукової роботи. Але метафізика є не що інше, як «загальний різновид теологічного стану». Головна її помилка, як і теології, полягає в тому, що вона прагне знайти абсолютні начала, першопричини усіх речей, а оскільки це неможливо, то вона вдається до безплідних фантазій.
Позитивне значення теології було вичерпано у католицизмі XIII— XIV ст. З того часу і до XIX століття панувала метафізика, із притаманним їй духом заперечення, критики, вільнодумства - Реформація, Просвітництво, Революція. Саме у французькій революції, - твердить О. Конт, - руйнівні тенденції метафізики досягли свого апогею. Тому «метафізичний стан» - то хронічна хвороба, притаманна еволюції нашої думки - індивідуальної чи колективної на межі між дитинством і зрілістю»1. Але метафізика стала головною перешкодою для досягнення «єдино нормальної стадії», яка «є у повному смислі остаточною».
Позитивний стан людського розуму характеризується тим, що він, визнавши неможливість досягнення «абсолютного знання, відмовляється від дослідження походження й призначення Всесвіту», пізнання абсолютних начал, перших і кінцевих причин, сутності усіх явищ. Людський розум відмовляється і від теологічних, і від метафізичних претензій і питань і спрямовує себе на дослідження позитивного знання, накопиченого окремими науками. Отже, лише на позитивній стадії людський розум, зрозумівши неможливість досягнення абсолютного знання, не питає більше про походження і долю світу, про внутрішні причини явищ, а шукає і відкриває їх діючі закони.
Закон трьох стадій - то центральне поняття філософії О. Конта. Цей закон є універсальний, оскільки він підтверджує і розвиток людини (кожний з нас - «теолог у дитинстві, метафізик у юності й фізик у зрілості»2), і історію суспільства (перша стадія - військова, друга - перехідна, а третя -науково-промислова) і т. д.
Д. С. Мілль, наприклад, визнавши закон трьох стадій О. Конта, запропонував дещо змінені назви, але сутність лишилась: перша стадія - «анімістична», друга- «онтологічна» («абстрактна»), третя - «феноменалістська»3.
А. ,. . О. Конт визначає зміст слова «позитив-
Фшософіяі наука.
т ' не» як «реальне», «корисне», «достовір-
не», «точне» і «позитивне». Ці ознаки протиставлені «химеричному», «негідному», «сумнівному», «смутному» (тобто нечіткому) і негативному. Можна подати схематично:
Конт О. Дух позитивной философии. - СПб., 1910. - С. 16.
2 Конт О. Курс позитивной философии. - С. 555.
3 МилльД. С. Опост Конт и позитивизм. - М, 1897. - С. 12.
Історія філософії
1. реальне - химеричне
2. корисне - негідне
3. достовірне - сумнівне
4. точне - смутне
5. позитивне - негативне
Уся метафізична стадія, тобто уся історія філософії, є «химеричною», «негідною», «сумнівною», «смутною», «негативною». Тому потрібна реформа філософії, внаслідок якої вона предстане як «реальне», «корисне», «достовірне», «точне», «позитивне» знання. Позитивна філософія - то «продовження і реставрація загального, простого, здорового глузду». Таке прагнення може бути здійсненим лише за орієнтації філософії на науку. Філософське пізнання повинно звільнитись від всіляких «метафізичних» інтерпретацій - світоглядних, аксіологічних тощо. Уся «традиційна» філософія як «метафізична» повинна бути замінена безпосередньо спеціальними науками. Красномовним є вислів О. Конта: «Наука - сама по собі філософія».
Позитивна філософія строго спирається на факти. Факт розуміється, як те, що безпосередньо спостерігається чи переживається. Науки спостерігають і описують те, що відкривається у досвіді, тобто факти. Але факти розташовуються у такому порядку, щоб їх можна було легко охопити, що і складає предмет усіх наукових теорій. Проте накопичення фактажу ще не створює науку. «Основний характер позитивної філософії виражається у визнанні усіх явищ підкореними незмінним природним законам, відкриття і зведення числа яких до мінімуму і складає мету усіх наших зусиль...»1.
Закони О. Конт розуміє як повторюваність і послідовність зв'язків і відношень між явищами. Іншими словами, наука розглядає факти як такі, що співіснують («статична оцінка») і слідують один за одним («динамічна оцінка»). Пов'язані і об'єднані таким чином явища приводяться у відповідність із загальними принципами, які О. Конт називає законами. Ці закони (або принципи) є дійсними фактами, але більш загальними й абстрактними ніж ті, зв'язок яких вони повинні утворити».
Установивши закони, ми можемо пояснити окремі факти і передбачити майбутні явища: знати, щоб передбачити. Але ми пізнаємо лише «поверхню» дійсності, лише явища, лише факти досвіду, а не їх сутність, оскільки закони суть зв'язки й відношення між ними. Закони відповідають на питання «як?», а не «чому?». Наука лише описує дані досвіду, а не пояснює їх. Філософія ж зберігається як така дисципліна, завдання якої зводиться до систематизації, об'єднання окремих наук і зведення їх до єдності.
1 Конт О. Курс позитивной философии. - С. 6.
Частина V. Світова філософія XIX століття
О. Конт принципово розмежовує теоре-
Класифікація науктичне і прикладне знання. Але він дослі-
джує лише теоретичні науки, які розподіляються на абстрактні і конкретні. До конкретних або описових наук відносяться такі, які займаються предметними комбінаціями різних явищ, наприклад, іхтіологія, мінералогія тощо. Під класифікацію підпадають абстрактні науки - лише природничі науки, які складають основу конкретних. Абстрактні науки прагнуть до відкриття законів, на яких грунтуються різноманітні класи явищ. Лише ці науки досягай позитивної" стадії.
Основне правило класифікації - то принципи сходження від простого до складного і від абстрактного до конкретного.
У своїй системі класифікації О. Конт покладає у основу ті науки, які вивчають найзагальніші, притаманні усім тілам властивості; то є математика, яка у свою чергу, розпадається на аналіз (загальна арифметика), який досліджує абстрактні відношення величин, і на геометрію, яка досліджує просторові величини і тому, за Контом, належить до природничих наук. За геометрією Конт покладає науку про рух тіл - механіку; за нею слідує наука про світові тіла і світові системи у їх зв'язку - астрономія; за нею - дослідження рухів навколоземних тіл і їх частин - фізика; за фізикою - наука, яка досліджує зміни, визначені якісними властивостями речовини - хімія. Над останньою підноситься біологія, яка досліджує індивідуальні життєві явища, що виникають на основі фізичних і хімічних властивостей відомих тіл. Нарешті, над біологією, як остаточний член цілого - вчення про об'єднання багатьох живих індивідів у суспільстві і його зміни - соціологія, яка, як і саме поняття, започаткована О. Контом.
Таким чином, О. Конт встановлює строго принциповий лінійний порядок наук:
І Аналіз
Математика "і Геометрія
І. Механіка Астрономія Фізика Хімія Біологія Соціологія
Принагідно потрібно зазначити, що структура основного дослідження О. Конта «Курс позитивної філософії» така: Т. 1: Математика; Т. 2: Астрономія і фізика; Т. 3: Хімія і біологія; Т. 4-6: Соціологія. Щоправда, у
Історія філософії
другому томі «Системи позитивної політики» він додає ще одну науку -позитивну мораль, яку він інколи ще називає антропологією.
О. Конт вважає, що людський розум схильний до того, щоб пізнавати спочатку абстрактне, а не конкретне, оскільки воно більш просте, а при дослідженні складного передбачається знання більш простих і абстрактних властивостей. Тому О. Конт користується принципом сходження від простого до складного, від абстрактного до конкретного. Але як би не відноситись до класифікації наук О. Конта, потрібно визнати, що це була нагальна проблема, і вимагала свого вирішення.
Позитивізм Г. Спенсера
™ . . Герберт Спенсер народився у місті Дер-
бі, у сім'ї вчителя у 1820 р. Працював інженером на будівництві Лондонсько-Бірмінгемської залізниці. З 1846 р. полишає інженерну справу, співпрацює у часопису «Економіст», займається виключно літературною працею. Г. Спенсер - автор цілої низки оригінальних досліджень. 1850 р. - перша велика праця «Соціальна статика», у якій ідея органічного розвитку застосовується до суспільного прогресу. Невдовзі ідея прогресу замінюється своєрідним розумінням еволюції. 1852 р. - «Ідея еволюції». 1857 р. - «Прогрес, його закон та причина»; Г. Спенсер приходить до висновку про всезагальний характер еволюції, яка здійснюється по закону Бера - органічний розвиток є перехід від однорідності до різнорідності. 1860 р. - проект десятитомного видання «Синтетичної філософії», перший том якого відомий як «Основні начала» (1862 р.). У 1896 р. Г. Спенсеру вдалось завершити задуми: «Основи біології», «Основи психології», «Основи соціології» та «Основи моралі». Г. Спенсер - автор досить відомих праць «Виховання розумове, моральне та фізичне», «Досліди наукові, політичні та філософські» (3 т.). Посмертно опублікована «Автобіографія». Він відомий як філософ-енциклопедист XIX ст. Герберт Спенсер помер у грудні місяці 1903 р.
„ . . . У першій частині головного філософсь-
Реліпя і наукаґ „
' кого твору «Основні начала», що має
назву «Непізнаванне», Г. Спенсер ставить досить непросте і делікатне питання про співвідношення релігії і науки. Аналізуючи погляди релігії і науки на фундаментальні питання світогляду, Г. Спенсер прагне знайти те спільне, що їх поєднує.
Частина V. Світова філософія XIX століття
Г. Спенсер обґрунтовує думку, що всі вчення позитивних релігій про походження та природу Всесвіту, першопричину всього сущого - потрібно визначити неспроможними. Більше того, навіть найспроможніша гіпотеза не може бути створена. Відносно походження Всесвіту можна визнати три гіпотези, «зрозумілі на словах»: існує сам по собі, створив сам себе, створений сторонньою силою. Але виявляється, що всі твердження про походження Всесвіту - то «лише словесні пояснення», «не зрозумілі нашому розуму». Усі релігії, навіть якщо вони протилежні у своїх догматах, встановлюють один спільний і незмінний елемент - «мовчазне визнання того, що існування світу... є таємниця, яка вічно вимагає пояснення, і що сила, яка лежить у основі Всесвіту, абсолютно непізнаванна»1.
Далі Г. Спенсер, розглянувши поняття простору, часу, матерії, руху, ділимості, сили, свідомості та особи, стверджує, що всі ці поняття непізнаванні, оскільки вони суперечливі. Він пише: «Таким чином із цього слідує, що простір і час абсолютно непізнаванні»... «Отже, матерія, по всій кінцевій природі, також абсолютно непізнаванна, як і простір і час»... «Таким чином, рух не може бути дійсно пізнаним, чи будемо його розглядати у зв'язку з простором, матерією чи спокоєм...»2. Отже, наука приходить до того ж висновку, що і релігія: абсолютна непізнаванність сили, яка лежить у основі Всесвіту. Як би наука не пояснювала - то лише пояснюване, при цьому завжди залишається щось «за межами» і тому непізнаванне. Кінцеві наукові ідеї відповідають реальностям, які не можуть бути пояснені. Пояснення того, що може бути пояснене, лише показує ще ясніше непояснюванність того, що лежить за пояснюваним»3.
Призначення релігії полягає у тому, щоб «підтримати смисл таємниці», науки ж - «далі поширювати пізнання відносного». Якщо релігія помиляється, уявляючи себе позитивним пізнанням непізнаванного, то наука теж помиляється, прагнучи включити непізнаванне у позитивне пізнання. Релігія і наука - то два полюси думки: позитивний і негативний. Але «ми вимушені розглядати кожне явище як прояв безмежної і таємничої сили. Цим висновком релігія узгоджується з наукою»4, - пише Г. Спенсер.
Отже, за Г. Спенсером, релігія і наука рівноправні, а всі суперечності між ними знімаються.
1 Спенсер Г. Синтетическая философия. - К., 1997. - С. 19.
2 Там само. - С. 20.
3Там само. -С. 21.
4 Там само. - С. 23.
Історія філософії
Згідно Г. Спенсеру, філософія є «знання,
Наука і філософіяяке переходить межі звичайного знан-
ня... Постійно усвідомлюючи силу, що проявляється перед нами, ми кинули, проте, як безплідні, усякі спроби дізнатись щось про сутність цієї сили і цим закрили для філософії значну частину області, яка вважалась її здобутком. Філософії дісталась та ж область, яка належить і науці»1. Наука займається співіснуванням іпослідовністю явищ, групуючи їх спочатку в узагальнення простого або нижчого порядку та переходячи потім поступово до узагальнень більш високих і широких. Тому філософія є таке знання, що має найвищий ступінь всезагальності, наука ж є лише сім'я наук і позначає лише сукупність знання, що виникає з їх окремих внесків. Наука складається з істин, більш або менш розрізнених. Істини філософії знаходяться у тому ж відношенні до найвищих наукових істин, як кожна з цих останніх до менш високих наукових істин. Філософія складається із загальних істин, законів, висновків наук. Тому, підсумовує Г. Спенсер, «знання нижчого розряду -це необ'єднане знання, наука - частково об'єднане знання, філософія - цілком об'єднане знання» . Повне об'єднання знання, що досягається філософією, здійснюється на основі вищих узагальнень тих даних, які накопичені наукою і приводяться до єдності у законах.
Отже, філософію Г. Спенсер визначає через її відношення до науки. Якщо наука є лише частково об'єднане знання, то філософія - цілком об'єднане знання. Якщо філософія є наукове знання, то вищого рівня спільності. Виходячи з такого розуміння філософії, Г. Спенсер виокремлює дві її форми: загальну філософію, що має предметом дослідження найзагальніші істини і використовує окремі істини для доказів загальних; і приватну філософію, у якій загальні істини застосовуються для виявлення і тлумачення окремих. Другий розділ «Основних начал» - «Пізнаванне» - розглядає загальну філософію, наступні томи «синтетичної філософії» - приватну: «Основи біології», «Основи психології», «Основи соціології», «Основи моралі».
т„ ,. Г. Спенсер здійснює класифікацію наук.
Класифікація наук„. ~ \,
^ •' Він продовжує зусилля О. Конта, нама-
гаючись покращити і вдосконалити його систему. Згідно Г. Спенсеру, О. Конт допустив двояку помилку: по-перше, він змішав загальне з абстрактним, а по-друге, не виокремив психологію як
' Спенсер Г. Основнме начала. - СПб., 1899. - С. 74-75. 2 Там само. - С. 76.
Частина V. Світова філософія XIX століття
самостійну науку. Внаслідок змішування загального з абстрактним виявилось, що науки, які посідають вищі місця у системі О. Конта, відрізняються більш загальним, а не абстрактним характером, а явища, які досліджуються ними, більш розповсюджені, але не більш абстрактні. Наприклад, астрономія конкретніша фізики, а фізика не абстрактніше хімії.
Психологію ж, вважає Г. Спенсер, слід виокремити з біології і безпосередньо за нею поставити соціологію, оскільки соціальні факти більш залежні від психічних, а не біологічних властивостей людей. Намагаючись усунути недоліки контівської класифікації наук, Г. Спенсер у той же час наслідує головну ідею - сходження від абстрактного до конкретного. Г. Спенсер замінює лінійний порядок наук розподілом їх на групи. Він виокремлює три групи наук: абстрактні, абстрактно-конкретні та конкретні.
Перша група охоплює абстрактні науки, тобто науки, що вивчають форми, у яких явища постають перед нами, - логіка, математика. Друга - абстрактно-конкретні науки, тобто науки, що вивчають самі явища у їх елементах - механіка, фізика, хімія і т. д. Третя - конкретні, тобто науки, що вивчають самі явища в цілому - астрономія, геологія, біологія, психологія, соціологія і т. д. Такий розклад наук виражає поступовий перехід, від абстрактних до конкретних галузей знання.
Абстрактні науки Ґ Логіка
\ Математика
Механіка
Абстрактно-конкретні науки ^ Фізика
Хімія і т. д.
Конкретні науки |
Астрономія Геологія Біологія Психологія Соціологія і т. д.
Усі ці науки описують сферу пізнаванного, що представляє собою різноманітні прояви невідомої абсолютної сили - останнього начала всіх начал. Але вже Д.-С. Мілль, сучасник Г. Спенсера, піддав критиці як спе-нсерівську, так і контівську версії класифікації наук.
г__ . ... Згідно Г. Спенсеру, філософія повинна
Еволюція та и закон„ ^ . т .
виходити з наизагальншіих істин, які
формулюються у термінах: матерія, рух і сила. Звідси три основні принципи, властиві всім наукам: принцип незнищенно-сті матерії, принцип неперервності руху та принцип постійності сили.
27 — 2-3048
Історія філософії
Розглядаючи різні форми прояву і перетворення сил, Г. Спенсер формулює положення про те, що рух завжди направляється (спрямовується) по лінії найбільшого притягнення і найменшого опору, а також має певну ритмічність (просту і складну) або періодичність.
Далі Г. Спенсер встановлює загальний закон - закон неперервного перерозподілу матерії і руху. Цей закон, що притаманний усім явищам досвіду і виражає єдність знання, Г. Спенсер називає законом еволюції. Еволюція має універсальний характер, що уможливлює розуміння будь-якого явища. Вона є таким загальним процесом, через який проходить усяке буття, доступне нашим почуттям. Спочатку Г. Спенсер розуміє еволюцію як перехід від однорідного до різнорідного. Згодом він конкретизує таке загальне положення і виокремлює три основні риси.
По-перше, еволюція є перехід від незв 'язності до зв 'язності, інтеграція чи концентрація матерії, поєднання в одне ціле елементів, що знаходились раніше у розсіяному стані. Наприклад, утворення хмари з сукупності окремих частинок водяної пари тощо. По-друге, еволюція є диференціація, перехід від однорідного до різнорідного. Наприклад, утворення різних тіл Сонячної системи з туманності тощо. По-третє, еволюція є зростання впорядкованості, перехід від невизначеності до визначеності. Наприклад, впорядкованість Сонячної системи тощо.
Кожна з цих ознак еволюції є вірною, але не виражає всю її повноту, тобто закон еволюції. Тому Г. Спенсер пропонує формулу закону еволюції: «Еволюція є інтеграція матерії, яка супроводжується розсіюванням руху і протягом якої матерія переходить зі стану невизначеної, незв'язної однорідності до стану визначеної зв'язної різнорідності, а збережений матерією рух аналогічно змінюється»1. Цілком слушно постає питання: «До чого приводять ці зміни?» Виявляється, згідно Г. Спенсеру, що еволюція має межу, за яку вона переступити не може»2. Справа в тому, що перерозподіли речовини, що відбуваються навколо нас, завжди закінчуються розсіюванням рухів. Розсіювання рухів є процес урівноважування, що відбувається у всьому Всесвіті; оскільки будь-який рух «здійснюється під опором, тому він безперервно піддається вирахуванням, і ці вирахування приводять до кінцевого результату - зупинки руху».
Таким чином, еволюція приводить до рівноваги. «Коли еволюція здійснила свою ходу, коли агрегат насамкінець втратив надлишок свого руху і став узагалі отримувати ззовні стільки ж руху, скільки взагалі втрачає його, коли він досяг рівноваги, до якої зміни зрештою приводять його,
1 Спенсер Г. Основньїе начала. - С. 237; Спенсер Г. Синтетическая философия. - С. 46.
2 Спенсер Г. Основньїе начала. -С. 291.
Частина V. Світова філософія XIX століття
він після того залишається підвладним усім тим зовнішнім діям на нього, які збільшують кількість руху, що знаходиться у ньому і протягом часу вони швидко або повільно, але незворотно нададуть його частинам такий надлишок руху, який зробить дезінтеграцію»1.
Досягнення еволюцією своєї межі - рівноваги - є загальним законом, пануючим у всьому Всесвіті взагалі, і в суспільстві зокрема. Рівновага може порушуватися і тоді еволюція здійснює наступний цикл за вказаним законом. Справа в тому, що еволюція завжди є інтеграція матерії і розсіювання руху, але в більшості випадків, вона не зводиться лише до цього. Первинний перерозподіл матерії і руху супроводжується перерозподілами вторинними. Але, згідно Г. Спенсеру, окрім перетворень, що здійснює еволюція, є протилежні процеси, які пов'язані з розпадом. Якщо еволюція є процес, що завжди полягає в інтеграції матерії і розсіюванні руху, то розпад - поглинення руху і дезінтеграція матерії. Процес розпаду проявляється у всій природі. Він є необхідним доповненням еволюції, і рано чи пізно руйнує те, що створено нею. Тому Г. Спенсер визнає концепцію минулого, коли здійснювались послідовні еволюції, аналогічні тій, що здійснюється тепер, і майбутнього - коли повинні послідовно проходити такі ж процеси еволюції»2.
Схематично можна зобразити так:
еволюція | |||||||||
У | У | ||||||||
інтеграція матерії | розсіювання рухів | ||||||||
+ | * | ||||||||
рівновага | |||||||||
і | І | ||||||||
дезінтеграція матерії | поглинення рухів | ||||||||
+ | і | ||||||||
розпад | |||||||||
___ +___ | ___*_.................. | ||||||||
інтеграція матерії | ,--., | розсіювання рухів | |||||||
г................ *................. | _____+_.... | ||||||||
: р | і в н о в а г а | ||||||||
* | * | ||||||||
І Спенсер Г. Основнне начала. - С. 291. Спенсер Г. Синтетическая философия. - С. 55.
27*
Історія філософії
Іншим джерелом, на котре мала спиратися влада імператора, був розвиток наукового знання. Китай - одна з найдавніших цивілізацій світу, а цивілізація, як відомо, не може не базуватися на наукових досягненнях, хоча в ті часи вони були ще примітивними. Так, відомо, що письмо виникло в Китаї п'ять тисяч років тому. Вже в династії Ся виникають перші книги - наприклад, збереглися «Книги дому Ся» («Ся-Шу»). Зрозуміло, що там розвивалися перш за все галузі знання, котрі були пов'язані з землеробством та торгівлею. Систематичне спостереження за небом у зв'язку не тільки з його культом, але й також з землеробством, призвели до виникнення астрономії (передбачення затемнень) і до створення хронології та календаря. Такий календар існував вже у II тисячолітті до н.е. Його головною ознакою є розгляд генетичних циклів, і тому тут немає чіткого відокремлення від його світоглядного призначення. Можна сказати, що спостереження за природою дуже рано привело китайців до перших паростків математичного знання, котре спочатку зображувалось графічно. Китаю дуже рано було відомо виробництво металу, а за переказами, зброю виготовляли ще й з каміння та яшми, тобто задовго до того, як дізналися про метал. Китай став відомий Європі не пізніше І ст. до н.е., завдяки розвитку торгових зв'язків. Саме в І ст. до н.е. У римській літературі з'являються перші достовірні згадки про використання шовкової тканини, безсумнівно, китайського походження. Знайомству з Китаєм Європа зобов'язана також великому мандрівнику Марко Поло і його свідченням, що він залишив у своїй славнозвісній книзі.
Таким чином, на видимій сцені китайської стародавньої історії перед нами завжди присутні такі діючи особи: народ (Стихія), імператор (Небо) та їх взаємодія - Піднебесся. Невидимий бік подій розгортається завдяки невидимій силі мудрості, на котру спираються як імператор, так і народ. Образ мудреця, неначе тінь китайського імператора, ніколи не покидає його.
„. . Таких слів, як «філософія» і «філософ»
Образ мудрецяі китайський> т- •*• т т
., Китай не знав довго, так само, як не зна-
™ ла їх Індія. Проте китайський мудрець і
не був чистим філософом. У своєму образі він обіймає і найдавнішу форму шамана чи знахаря, і мудреця-науковця, і, в решті решт, філософа. Тому китайський мудрець є більшим за філософа, а китайський філософ є завжди мудрецем. Його свідомість конкретніша за усі інші форми свідомості, і завдяки цьому тільки він може бути радником імператора. У процесі становлення філософської мудрості він не може не спиратися на шаманство і на
Історія філософії
Вчення про еволюцію Г. Спенсера було піддано нищівній критиці за його механістичний характер, «плоский еволюціонізм» тощо. Але концепція Г. Спенсера відобразила весь той рівень знання, який був характерний для другої половини XIX ст. Не дивлячись на недоліки, як, наприклад, «механіцизм», вона посідає чільне місце у історії думки, спонукає до роздумів над проблемою розвитку.
Література
Антология мировой философии. В 4 т. - Т. 3. - М., 1971.
Конт О. Дух позитивной философии. - СПб., 2001.
Спенсер Г. Синтетическая философия. В сокращенном изложении Говарда Коллинза.-К., 1997.
Реале Д., АнтисериД. Западная философия от истоков до наших дней. Т. 4. От романтизма до наших дней. - СПб., 1997. Гл. 7.
– Конец работы –
Эта тема принадлежит разделу:
Філософський факультет кафедра історії філософії... ІСТОРІЯ ФІЛОСОФІЇ... Підручник...
Если Вам нужно дополнительный материал на эту тему, или Вы не нашли то, что искали, рекомендуем воспользоваться поиском по нашей базе работ: Криза новочасної філософської парадигми
Если этот материал оказался полезным ля Вас, Вы можете сохранить его на свою страничку в социальных сетях:
Твитнуть |
Новости и инфо для студентов