рефераты конспекты курсовые дипломные лекции шпоры

Реферат Курсовая Конспект

Історія філософи

Історія філософи - раздел Философия, ІСТОРІЯ ФІЛОСОФІЇ Г Т Т Зку Важливих Теоретико-Методолопчних...

г т т зку важливих теоретико-методолопчних

проблем історико-філософського пізнан­ня, зокрема: предмет, характер, смисл, призначення історії філософії, фактори, завдання та методи історико-філософських досліджень.

Вільгельм Віндельбанд створив нову, досить оригінальну історико-філософську концепцію, уникнувши при цьому помилки Гегеля. Поціно­вуючи вчення Віндельбанда, Борис Яковенко рішуче зазначає: «Віндель­банд - то перший історик філософії, який створив живу історико-філо-софську схему. І тому він, власне, перший історик філософи взагалі у прямому і точному смислі цього слова» .

Предмет, смисл і призначення історії філософії.Аналізуючи сло­во «філософія», В. Віндельбанд виявляє специфічну природу філософії. Намагання виробити єдине її поняття, яке було б характерним для всіх часів і вчень, виявились марними. В історії завжди мали місце вчення, які називались «філософією», хоча й не виражали ті або інші ознаки цього поняття. Так, у Древній Греції, за доби Сократа і особливо у платонівсько-арістотелівській школі, слово «філософія» набуває теоретичного значен­ня, тотожного сучасному поняттю науки - пізнання дійсності, знання про світ. Причому, підкреслює Віндельбанд, древні греки відрізнялись особ­ливим зацікавленням - «вільного від життєвих потреб духу», здобували знання заради самого знання, без будь-якої практичної мети.

За доби еллінізму слово «філософія» набуває практичного значення - «мистецтва жити на наукових началах»3. Справа в тому, що розпад гре­цької науки співпав з періодом розпаду релігійного і морального світогля­ду. Філософія ж поглибила значення питань про призначення та завдання людини, про положення людини у загальному зв'язку речей і, відповідно тому, як вона повинна влаштовувати своє життя»4. Знання втрачає свою

1 Виндельбанд В. Прелюдии. Философские статьи и речи. - С. 58.

2 Яковенко В. Вильгельм Виндельбанд // Виндельбанд В. Избранное: Дух и исгория. - С. 661.

3 Виндельбанд В. История философии. - К., 1997. - С. 11.

4 Виндельбанд В. Прелюдии. Философские статьи и речи. - С. 32.


Частина V. Світова філософій XIX століття

самоцінність, воно підпорядковується життю. Отже, філософія доби еллі­нізму набуває практичного значення - «мистецтва жити».

За доби середньовіччя, в умовах безмежного панування релігії, фі­лософія перетворюється на служницю віри, богослов'я, а її призначення полягає головним чином у «науковому обґрунтуванні, розробці та захисту догматичного вчення церкви»1.

Новоєвропейська філософія відроджує те ж саме призначення, що і в давнину: здійснювати на науковій основі «світоспоглядання та життєрозу­міння», оскільки релігія не могла задовольнити потреби у цьому. Філософія знову стає «загальною наукою про світ»2, який вона хоче пізнати. Філосо­фія стає метафізикою у власному смислі цього слова. Проте, разом з «мета­фізичним зацікавленням», новоєвропейська філософія з самого початку несе й інше зацікавлення, яке поступово переважає перше, а саме: дослі­дження сутності науки, процесу пізнання, мислення. Філософія поступово втрачає свій статус «світопізнання» і перетворюється на «центральну дис­ципліну», «самопізнання науки», «метафізику знання», «науковчення» .

Отже, В. Віндельбанд виявив історичну багатозначність і змінюва­ність терміну «філософія», відсутність єдиного поняття. Причому, вказані значення зовсім не вичерпують всього багатства філософських вчень, а дають лише загальну схему розвитку, виражаючи переваги інтересів у ту або іншу добу. Більше того, оскільки філософія не має загального для всіх часів предмету і методу дослідження, а її історія не зображує поступового прогресу або поступового наближення до пізнання цього предмету, то виникає сумнів, принаймні на перший погляд, у доцільності існування історії філософії як науки.

Дійсно, історія філософії суттєво відрізняється від історій всіх ін­ших наук, оскільки їхній предмет і метод дослідження точно визначені. Історія філософії має справу з індивідуальними мислителями, різноманіт­ною проблематикою і, здавалось би, ніякої закономірності розвитку філо­софської думки минулого немає і не може бути. Природно, виникає пи­тання, чи можлива у такому випадку історія філософії як наука? «Який смисл, - пише В. Віндельбанд, - має зображення в історичній перспективі і послідовності не лише численних, але й різноманітних вчень, між якими, окрім імені, очевидно, немає нічого спільного»4. Але, не дивлячись на це, все-таки історія філософії в певних межах має право на існування. Не зважаючи на різноманітність філософських вчень, їх відмінність між со-

1 Виндельбанд В. История философии. - С. 12.

2 Виндельбанд В. Прелюдии. Философские стани и речи. - С. 33.

3 Там само. - С. 34.

4 Виндельбанд В. История философии. - С. 16.


Історія філософії

бою за змістом, метою і відсутністю єдиного предмету дослідження, все ж таки вони мають дещо спільне для всіх часів - пізнавальні та світоглядні функції. Немає принципового значення, чи намагалась філософія розроби­ти систему пізнання світу, розуміння життя («життєрозуміння»), чи само­пізнання розуму, результат завжди був таким, що вона свідомо виражала діяльність людського розуму, перетворюючи її (діяльності) продукти із первинної форми поглядів, почуттів і прагнень у форму понять. «Історія філософії є процес розробки європейськими народами і вираження у нау­кових поняттях їхнього світогляду і відношення до життя» .

Отже, В. Віндельбанд цілком правильно виявляє двоїсту природу фі­лософії, яка полягає у єдності пізнавальної та світоглядної функцій. Така спільна сутність філософських вчень і дає історії філософії зміст, мету, при­значення і тим самим виправдовує її існування. «Історія філософії робить знайомство з історією філософських вчень необхідним підґрунтям не лише вченої підготовки, а й освіти взагалі, оскільки вона вивчає, як виникли ті поняття, на підставі і за допомогою яких ми судимо і думаємо як у повсяк­денному житті, так і в області спеціальних знань про світ нашого досвіду»2.

Фактори історико-філософського процесу.В. Віндельбанд твер­дить, що загальний результат історії філософії є продуктом досить різно­манітних обставин і мотивувань, які обумовлюють постановку питань і характер їх розгляду. У реальному історико-філософському процесі має не абияке значення прагматичний фактор. Прагматичний фактор полягає у тому, що умови людського існування впродовж усіх епох відновлюють вічні і незмінні «загадки людського духу». Нерідко це призводить до того, що намагання осмислити однакові проблеми породжують аналогічні від­повіді. Тому «прогрес» у історії філософії інколи можна розпізнати лише «прагматично», тобто, взявши до уваги «внутрішню необхідність мислен­ня і логіку речей»3.

Проте, на думку Віндельбанда, прагматичний зв'язок в історії нері­дко переривається. Особливо це стосується «історичної послідовності», в якій сформувались окремі проблеми, де майже неможливо помітити «іма­нентну необхідність» Тому поряд з «прагматичною і іманентною необхід­ністю» у історії філософії значно яскравіше проявляється вплив іншого фактору - культурно-історичного. У даному випадку маємо справу з тим, що філософські вчення визначені «культурно-історичними» умовами і суспільними потребами. Великі відкриття і питання, підняті спеціальними

1 Виндельбанд В. История философии. - С. 17.

2 Там само.-С. 17-18.

3 Там само. - С. 19.


Частина V. Світова філософія XIXстоліття

науками, прагнення релігійної свідомості, мистецтва, перевороти у дер­жавному та суспільному житті, дають філософії раптові поштовхи і ство­рюють нові прагнення, які висувають ту або іншу проблему, нехтуючи іншими. Не менше значення мають зміни у постановці питань і відповіді на них. У тих випадках, коли подібна залежність проявляється з особли­вою яскравістю, філософські системи виступають «самосвідомістю відо­мої епохи», в інших же випадках культурні контрасти знаходять своє ви­раження у боротьбі філософських систем \

Не менш важливе значення для історико-філософського пізнання має індивідуальний (або індивідуально-психологічний) фактор. Справа в тому, що, на думку Віндельбанда, історико-філософський процес своїми урізноманітненими формами зобов'язаний, перш за все, індивідуальній творчості окремих особистостей, які вносять у світогляд тієї чи іншої до­би дещо особливе, суб'єктивне, індивідуальне і неповторне.

«Історія філософії підтверджує, що історія є царство індивідуально­стей, неповторних і уособлених одиниць: як в історії взагалі, так і в історії філософії зокрема, великі мислителі надавали значного, хоча й не завжди благотворного, впливу»2.

Та обставина, що філософські системи можна зрозуміти лише у зв'язку з особою свого творця і є наслідком індивідуальної творчості, ро­бить їх чимось схожими з творами мистецтва. «Елементи світогляду у кожного філософа складаються з вічних проблем дійсності та спрямованої на їх вирішення діяльності розуму, а також із уявлень та ідеалів його на­роду і часу; форма ж, розпорядок, зв'язок і оцінка, якій вони піддаються в системі філософа, обумовлені його народженням, вихованням, його дія­льністю і долею, його характером і його життєвим досвідом»3.

Цим пояснюється, що філософські вчення, у порівнянні з іншими науками, мають досить довільний характер, а інколи бувають просто по­милковими. «У історії філософії дивним є саме те, що з цієї переважаючої маси індивідуальних і колективних помилок у цілому виокремилась все-таки схема загальновизнаних форм пізнання світу і розуміння життя, яка репрезентує науковий результат історії філософії» .

Методи і завдання історико-філософського дослідження.Особ­ливості історії філософії визначають завдання, які постають перед істори-ко-філософським дослідженням. В. Віндельбанд виокремлює наступні завдання:

1 Виндельбанд В. История философии. - С. 20.

2 Там само.-С. 21.

3 Там само.-С. 21.

4 Там само. - С. 22.


Історія філософії

1) «точно встановити всі дані, які можна отримати про життя, ін­телектуальний розвиток і вчення філософів з наявних у нашому розпорядженні джерел;

2) з цього матеріалу відновити генетичний процес у такій мірі, щоб для кожного філософа була виявлена залежність його вчення як від поглядів його попередників, так і від пануючих ідей даної доби, його власної натури та його освіти;

3) оцінити, яке значення мають по відношенню до загального ре­зультату історії філософії вивчені та роз'яснені таким чином вчення»1.

Для вирішення означених завдань В. Віндельбанд розробив мето­дологію історико-філософського дослідження, яку успішно реалізував у своїх працях з історії філософії: «Історія древньої філософії», «Історія Но­вої філософії» (2 т.), «Історія філософії», «Прелюдії», «Платон», «Філосо­фія в німецькому духовному житті XIX століття» тощо.

Методи історії філософії такі:

1. «Наївний описовий» метод, згідно з яким просто з історичною точністю викладається те, чому навчали окремі філософи...

2. Генетичний метод пояснення, який в цьому відношенні заклю-чає у собі три можливих випадки:

а) психологічне пояснення, яке зображує особи та індивідуальні долі
філософів як фактичні причини або приводи їхніх поглядів;

б) прагматичний прийом, який шукає пояснення вчення кожного
філософа у протиріччях і невирішених завданнях його безпосередніх по­
передників;

в) культурно-історична точка зору, яка бачить у філософських сис­
темах прогресуючий процес сукупного духовного розвитку людства.

3. Умоглядний метод критики, який, виходячи з упередженої сис­
теми, намагається охарактеризувати різні фази філософського
розвитку тим внеском, який він зробив у цю систему»2.

При побудові історико-філософської системи В. Віндельбанд вико­ристовує всі зазначені методи, принципи, підходи.

По відношенню до перших двох завдань історія філософи є «філо­логічно-історичною», а третій момент робить її критично-філософською» наукою. На думку В. Віндельбанда, дійсна історія філософії - то є «Крити­чно-філософська наука» («критична наука»). Вона не повинна давати лише чистий опис або просте пояснення філософських вчень минулого. Вона му-

1 Виндельбанд В. История философии. - С. 22.

2 Виндельбанд В. История древней философии. - К., 1995. - С. 21.


Частина V. Світова філософія XIX століття

сить критично оцінювати їх внесок у загальний розвиток філософії, світо­гляду. Поза такою оцінкою історія філософії не існує. Свідомість критичної точки зору є свідченням зрілості дослідника, причому, критика повинна здійснюватись «іманентно», «керуючись двома принципами: формально-логічною послідовністю та науковим значенням кожного погляду» .

Періодизація історії філософії.В. Віндельбанд розробляє історію філософії як «історію проблем і понять??, намагаючись знайти в ній пев­ну цілісність. Перш за все, він проводить попередній («неісторичний») огляд філософських проблем для, як він пише, загальної орієнтації, не претендуючи на систематичний їх виклад.

В. Віндельбанд виокремлює дві групи проблем: теоретичні та прак­тичні.

До теоретичних проблем відносяться ті, які пов'язані так чи інакше з пізнанням дійсності та з аналізом самого пізнання. При вивченні дійсно­сті, у свою чергу, виокремлюються загальні питання, які торкаються дійс­ності взагалі, а також ті, які відносяться до окремих областей дійсності. Загальні питання - то є вищі принципи пізнання світу та загального світо­гляду. Звідси, метафізика (Арістотель), а також, згодом, «реальна або природна теологія».

Окремі області дійсності - природа (зовнішня та внутрішня) і істо­рія.

Пізнання зовнішньої природи - то космологічні або натурфілософ­ські, також фізичні проблеми. Психологія ж досліджує внутрішню приро­ду - діяльність свідомості та її стани. Питання філософії історії Віндель­банд відносить до практичних проблем.

Дослідження самого пізнання здійснюється логікою (у широкому і вузькому розумінні цього слова), методологією і теорією пізнання.

До практичних проблем відносяться ті, які виникають у процесі до­слідження цілеспрямованої діяльності людини - психологія, етика, есте­тика, соціологія, філософія релігії.

У повній відповідальності з означеним підходом В. Віндельбанд здійснює періодизацію історії філософії.

1. Філософія греків (приблизно 600-322 рр. до н.е.).

2. Еллінсько-римська філософія (від смерті Арістотеля до кінця неопла­тонізму, 322 р. до н.е. - 500 р. н.е.).

3. Середньовічна філософія (від Августина до Ніколи Кузанського, V-XV ст.).

1 Виндельбанд В. История философии. - С. 24.

2 Там само. - С. 9.


Історія філософії

4. Філософія доби Відродження (ХУ-ХУІІ ст.).

5. Філософія просвітництва (від Локка до смерті Лессінга, 1689-1781).

6. Німецька філософія (від Канта до Геґеля і Гербарта, 1781-1820).

7. Філософія XIX ст.1

Потрібно зазначити, що філософія XIX століття опрацьована лише у загальних рисах. Третій том новоєвропейської філософії В. Віндельбанд не закінчив.

_ , . У своїй знаменитій промові, відомій під

Проблема історичних наукт . .

г г ■' назвою «Історія і природознавство»

(1894), В. Віндельбанд проводить межу між природничими та історичними нау­ками. Він заперечує поділ знання на «науки про природу», і «науки про дух», який обстоював В. Дільтей. Нау­ки відрізняються не за предметом дослідження, а за методом. Одні науки орієнтуються на пізнання загального, закономірного, того, що завжди має місце, повторюється - для них характерним є «номотетичний» (законопо-кладаючий) метод. Інші науки орієнтуються на пізнання окремих історич­них фактів і подій, однократного, того, що було лише один раз - для таких наук характерним є «ідіографічний» (описуючий особливе) метод. Не «ідеографічний», а «ідюграфічний» метод!

Ця методологічна протилежність двох основних методів характери­зує не зміст пізнання, а лише його прийоми. Один і той же об'єкт може бу­ти одночасно предметом як «номотетичного», так і «ідіографічного» дослі­дження. Отже, протилежність між «загальним», «незмінним» і «однократ­ним», «неповторним» є дещо відносною. Тому Віндельбанд ставить питан­ня про їх порівняльну цінність. З точки зору користі, обидва методи дослі­дження цілком правомірні. Але з точки зору їх культурної цінності, вони суттєво відрізняються. В історичній науці суттєву роль відіграє ціннісна орієнтація, оскільки саме вона обумовлює вибір фактів і подій. Справа в тому, що не все те, що здійснюється, стає історичною подією. Віндельбанд стверджує, що індивідуальна подія стає історично значимою лише тоді, коли вона «підноситься над одиничним і представляє інтерес для людсько­го загалу». Саме тому, «ціннісна орієнтація на людський загал є основним критерієм для зарахування окремої події до розряду історичних».

Але В. Віндельбанд виклав свою точку зору лише у загальних ри­сах, яка була детально розроблена у працях його учня - Генріха Ріккерта.

1 Виндельбанд В. История философии. - С. 27. 446


Частина V. Світова філософія XIX століття

Література

Виндельбанд В. Избранное: Дух и история. - М., 1995.

Виндельбанд В. История древней философии. - К., 1995.

Виндельбанд В. История философии. - К., 1997.

Кант и кантианцьі. - М., 1978.

Кассирер 3. Жизнь и учение Канта. - СПб., 1997.

Кассирер 3. Избранное. Опьгг о человеке. - М., 1998.

Кассирер 3. Избранное: Индивид и космос. - М., СПб., 2000.

Кассирер 3. Лекции по философии и культуре // Культурология. XX век: Анто-логия.-М., 1955.

Кассирер 3. Философия символических форм: Введение и постановка проблем // Культурология. XX век: Антология. - М, 1955.

Риккерт Г. Науки о природе и науки о культуре. - М., 1998.

Риккерт Г. Философия жизни. - К., 1998.

Табачкоеский В. Г. Критика идеалистических интерпретаций практики. - К, 1976.

– Конец работы –

Эта тема принадлежит разделу:

ІСТОРІЯ ФІЛОСОФІЇ

Філософський факультет кафедра історії філософії... ІСТОРІЯ ФІЛОСОФІЇ... Підручник...

Если Вам нужно дополнительный материал на эту тему, или Вы не нашли то, что искали, рекомендуем воспользоваться поиском по нашей базе работ: Історія філософи

Что будем делать с полученным материалом:

Если этот материал оказался полезным ля Вас, Вы можете сохранить его на свою страничку в социальных сетях:

Все темы данного раздела:

ЧАСТИНА І. ІСТОРІЯ СТАРОДАВНЬОЇ ФІЛОСОФІЇ
Розділ і. Філософія в Стародавній Індії та Стародавньому Китаї Становлення індійської філософії „ .. „ Індійська філософія - одна з унікальні- Специфіка сприйнятт

Розділ 3. Антична філософія
г, . .. Даний розділ є продовженням вивчення Загальні риси античної^ .. г Ф .... ... антично

Середня класика
_ .. Софісти як явище античної філософії * (У-ІУ ст. до н.е.) цікаве і суперечливе. З одного боку, з ними пов'язують добу грецького просвітництва, називаючи їх «вчителями мудрості

Філософія високої класики. Платон
У походженні Платона (427-347 рр. до н.е.) поєднались дві видатні і дуже поважні гілки античної аристократії: рід батька сягає останніх ца­рів Аттіки - Кодридів; рід матері пишався видатним

Розділ і. Раннє Середньовіччя
Патристика (від лат. раїег - отець) - філософія і теологія Отців цер­кви, тобто духовно-релігійних керманичів християнства - охоплює період до VIII ст. За змістом у межах цих семи століть ро

Латинська патристика
ристика представлена низкою видатних діячів, серед яких особливе місце за­ймає постать Авґустина. Його творчість - то вершина латинської патристики, проте, поява такої визначної особистост

Розділ 2. Середнє Середньовіччя. Від патристики до схоластики
Кінець п'ятого століття для Західної Європи ознаменувався падінням Римської імперії під натиском остготів. Історично - це час остаточного за­непаду античності, життєві сили якої вже були підірвані.

Розділ 3. Пізнє Середньовіччя. Філософія схоластики
Схоластика (від лат. зспоіа - школа) - шкільна наука, шкільний рух у період західнохристиянського середньовіччя; релігійно-філософські вчен­ня, що на противагу містиці, вбачали шлях осягненн

Середня схоластика
Свідчення про століття, що розпочалось з понтифікату папи Іноке-нтія III (1198-1216 рр.) досить суперечливі, як, певно й сам історичний час. З одного боку, XIII сторіччя було ознаменоване тріумфом

Розділ 4. Філософія доби Відродження
¥ . та. Здається, важко знайти таку історичну Історичне місце Відродження_ .. _ _ . ■> г ■' . „

ЧАСТИНА III. ФІЛОСОФІЯ НОВОГО ЧАСУ ХУІ-ХУПІ СТ.
т .. , Філософія Нового Часу є терміном, який Історико-філософське * є •- г т Т. широко застосовується в наближеній нам означення

СТаВЛеННЯ ДО ДІЙСНОСТІ л ~ тлл гг и,с
^ Ф. Бекона є дослідження Ю. П. Михале- нко (Бзкон и его учение. - М., 1975), ос­новні тези та порядок висвітлення про­блеми якого ми покладемо в основу з'ясування зазначеного питання.

Рацюналізм Декарта
г ленням до визначення істини: вона му- сить бути абсолютною, повною, вічною і незмінною. їй властивий всезагальний і обов'язковий характер. Тому ідеаль­ним для подібного знання

Філософія оказіоналізму. А. Гейлінкс та Н. Мальбранш
. _ „ . Засновником оказіоналізму, досить по- Арнольд Геилшкс,. , •' тужного філософського напрямку у XVII ст., є Арнольд Гейлінкс. Він вин

Теорія історичного пізнання Д. Віко
Джамбаттпіста Шко народився в Неаполі 13 червня 1668 р. у сім'ї бібліотекаря. Після закінчення школи він розпочинає вивчення філософії. Проте, втративши інтерес до класичного для університет

Феномен Німецького Просвітництва та його основні риси
„ й . Історично епоха Просвітництва для Ні- Культурна обумовленістьу „_ гттт ^ . 7, _ : .... _•». меччини це XVIII

М0ЖЛИВ1 СВІТИ
кавим, оскільки в ньому переплітаються практично всі щойно розглянуті пробле­ми щодо субстанції, пізнання, необхід­ності, можливості і т. д. Для того аби розпочати цю тему, варто згадати

Постать X. Вольфа у розвитку Німецького Просвітництва
Кажучи про початковий етап Німецького Просвітництва у філосо­фії, крім імені Ляйбніца слід обов'язково згадати ще постать Християна Вольфа (1679-1754). Проте, як не дивно в радянських підруч

Філософія І. Канта
З постаті Канта не лише розпочинається один з найважливіших пері­одів у розвиткові історії філософії - німецька класична філософія, - але й формується новий стиль філософського мислення. Так само я

Розділ 2. Німецький ідеалізм
Філософія Й. Г. Фіхте Приступаючи до розгляду філософії Йоганна Готпліба Фіхте, ми маємо відзначити, що у вітчизняній традиції історії філософії це, мабуть, одна з найменш досліджен

Становлення китайської філософії
т- . . Намагаючись зазирнути у таємниці ки- Культурно-соціальш „ „ .. ^ . *ґ таиської найвищої мудрості, ми не по- передумови ,_ ^ г

Розділ 3. Антропологічна філософія Л. А. Фоєрбаха
Безумовна сила та завершеність форми, яку надав філософії Геґель породила в Німеччині ЗО-40-х років XIX століття надзвичайно специфіч­ну ситуацію, коли велика кількість адептів філософії, здійснююч

Криза новочасної філософської парадигми
Розділ і. Позитивізм Позитивізм О. Конта ™ . . Огюст Конт народився 19 січня 1798 р. Життя і творчість., г . у Монпельє; навча

Розділ 2. Другий позитивізм
Друга історична форма позитивізму, відповідно позитивної філосо­фії, що прагнула здійснити перетворення філософії у науку шляхом мак­симального зближення її з конкретними науками, була представлена

Емпіріокритицизм Р. Авенаріуса
ю„„„ „ . Поняття «емпіріокритицизм» було вве- ОЧЄННЯ Про «ЧИСТИЙ ДОСВІД» г. л • /г ~ дено Р. Авенаріусом, буквальний смисл - «критика досвіду». Авенарі

Розділ 3. Неокантіанство
Неокантіанство, або неокритицизм, виникає і формується у другій половині XIX ст. Основна його мета - розвиток і перетворення трансцен­дентальної філософії Канта. Неокантіанський рух розпоч

Баденська школа. Філософія В. Віндельбанда
Представники Баденської школи неокантіантсва - то славетні німе­цькі філософи: Вільгельм Віндельбанд (1848-1915), засновник цієї школи, Генріх Ріккерт (1863-1936), найталановитіший уч

Розділ 4. Неогеґельянство
Зародження неогеґельянства в Англії відноситься до 60-х років XIX ст., коли була опублікована книжка Дж. X. Стірлінга «Секрет Гегеля» у 1865 р., який перший ознайомив англійців із гегелівською філо

ЖИТТЯ 1 ТВОРЧІСТЬ і£оо ті / -1г ч
1788 р. у Данцигу (нині Гданськ) у сім і комерсанта. Навчався у гімназії Вайма-ра, де вивчав класичну філологію - гре­цьку мову, латину, античну літературу. У 1809 р. А. Шопенгауер вступає до Ґетгі

ФІЛОСОФІЇ
Парадигма сучасної філософії, що прийшла на зміну філософській парадигмі Нового часу, починає формуватись у 30-40-ві роки XIX ст. Криза моністичного матеріалізму і моністичного ідеалізму, які були

Розділ і. Неопозитивізм
Основи філософії позитивізму, як відомо, були закладені у 30-ті роки XIX ст. французьким філософом О. Контом та його молодшими сучасни­ками Дж. Ст. Міллем та Г. Спенсером. Всупереч всій попередній

Розділ 2. Постпозитивізм та аналітична філософія
,-,. . Карп Раймунд Потер (1902-1994) - Філософська доктрина _ ^ і ,. , .« ¥. _ британський філософ австрійського по- Карла Поппера г

Розділ 3. Прагматизм
Основні ідеї прагматизму були сформульовані американським мис­лителем Ч. С. Пірсом (1839-1914) у доповіді, прочитаній на засіданні «Метафізичного клубу» у 1872 р. у Кембриджі, пізніше опублі

Розділ 4. Філософія марксизму
., . . .. Засновник марксизму - Карл Маркс Марксів різновид сучасної/1010 100,ч ^ ] к ■ ,.

Маркс К. Критики Готської програми. - С. 19.
4 Там само. Історія філософії долана приватна власність, і тому робітники у ньому вже «раціонально регулюють свій обмін речовин з природою», ставл

Розділ 5. Філософія тоталітаризму
_,. Наприкінці XIX ст. на шлях активної Більшовизм діяльності стає В. І. Ленін (1870-1924). У 1895 р. він об'єднує робітничі марксист­ські гуртки Петербурга в «Союз бороть­

Ленін В. І. Матеріалізм і емпіріокритицизм // Повне зібр. творів. - Т. 18. - С. 351.
Частина VI. Розвиток сучасної світової філософи певний (прогресивний або реакційний) суспільний клас зі своєю політич­ною програмою та політичними інтересами. Ленін відв

Розділ 6. Екзистенційна філософія
Тоталітарна свідомість XX ст. була своєрідною «бічною гілкою» (то­чніше - навіть патологічною аберацією) новочасного раціоналістичного абсолютизму, переломленого крізь призму російського орієнтальн

ІЬМ.8. 132.
__________ Частина VI. Розвиток сучасної світової філософії________ Екзистенція свободна, власне вона і є сама свобода. Але це - транс­цендентальна свобода, тобто абсолю

ІЬМ.8. 132.
__________ Частина VI. Розвиток сучасної світової філософії________ Екзистенція свободна, власне вона і є сама свобода. Але це - транс­цендентальна свобода, тобто абсолю

Особливості філософи
поняття ніж «постмодернізм», яке ви- постмодерну_ . . * ' кликало б таку велику кількість тракту- вань, інтерпретацій та оцінок. Як ствер­джує відомий

Розділ і. Докласичний розвиток російської філософії
т Вихідною формою людської суспільнос- Історичне передпостання . . ^ ґ ... ... , ч •« » ті на світанку людської історії є племінна («пролог»)

Розділ 2. Класичний період російської філософії
Починаючи з Володимира Соловйова російська філософія вступає в новий етап, який має всі ознаки розквіту. Він продовжується з кінця XIX до середини XX століття і пов'язаний з низкою імен, які за рад

КОСМ13М тл • — . .„ . .
телями. Всі вони в тій чи іншій мірі до­давали їй неповторного колориту. Зок­рема, непоказний бібліотекар Микола Федорович Федоров (1829-1903), майже нічого не друкуючи при житті,

ЧАСТИНА VIII. ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ФІЛОСОФІЇ
Українська філософія, існування якої налічує більше тисячі років, лише в наші дні набула статусу національної філософії. Адже протягом сторіч українська духовна культура та її здобутки привласнювал

Антология мировой философии: В 6 т. - М., 1969. - Т. 1. - С. 622.
Історія філософії Софії-Мудрості в Київській Русі було присвячено три її головні собори: в Києві, Новгороді та Полоцьку, а хрещення Русі змальовується одним із перших ки

Могилянськии колегіум
•' новленню освітньо-культурного проце- су сприяє і той факт, що в ХУ-ХУІ ст. українське юнацтво отримувало освіту в західно-європейських, у першу чергу італійських університетах. -

КуЛЬТурНО-фіЛОСОфСЬКе -. .. /1тт іпіоч -г є с
■ ,„ * . України (1917-1918) було багато зроб- піднесення 20-х років г \ ' ■' . .. г , . . ч лено для відродження

ЗАТ"ВШОЛ",ДК№15 03151, Київ-151, вул. Волинська, 60.
Пропонуємо сучасні філософські видання вітчизняних авторів 1. Горський В. С. Філософія в українській культурі. — К.: "Центр практичної філософії", 2001. — 240

Хотите получать на электронную почту самые свежие новости?
Education Insider Sample
Подпишитесь на Нашу рассылку
Наша политика приватности обеспечивает 100% безопасность и анонимность Ваших E-Mail
Реклама
Соответствующий теме материал
  • Похожее
  • Популярное
  • Облако тегов
  • Здесь
  • Временно
  • Пусто
Теги