Реферат Курсовая Конспект
Історія філософи - раздел Философия, ІСТОРІЯ ФІЛОСОФІЇ Г Т Т Зку Важливих Теоретико-Методолопчних...
|
г т т зку важливих теоретико-методолопчних
проблем історико-філософського пізнання, зокрема: предмет, характер, смисл, призначення історії філософії, фактори, завдання та методи історико-філософських досліджень.
Вільгельм Віндельбанд створив нову, досить оригінальну історико-філософську концепцію, уникнувши при цьому помилки Гегеля. Поціновуючи вчення Віндельбанда, Борис Яковенко рішуче зазначає: «Віндельбанд - то перший історик філософії, який створив живу історико-філо-софську схему. І тому він, власне, перший історик філософи взагалі у прямому і точному смислі цього слова» .
Предмет, смисл і призначення історії філософії.Аналізуючи слово «філософія», В. Віндельбанд виявляє специфічну природу філософії. Намагання виробити єдине її поняття, яке було б характерним для всіх часів і вчень, виявились марними. В історії завжди мали місце вчення, які називались «філософією», хоча й не виражали ті або інші ознаки цього поняття. Так, у Древній Греції, за доби Сократа і особливо у платонівсько-арістотелівській школі, слово «філософія» набуває теоретичного значення, тотожного сучасному поняттю науки - пізнання дійсності, знання про світ. Причому, підкреслює Віндельбанд, древні греки відрізнялись особливим зацікавленням - «вільного від життєвих потреб духу», здобували знання заради самого знання, без будь-якої практичної мети.
За доби еллінізму слово «філософія» набуває практичного значення - «мистецтва жити на наукових началах»3. Справа в тому, що розпад грецької науки співпав з періодом розпаду релігійного і морального світогляду. Філософія ж поглибила значення питань про призначення та завдання людини, про положення людини у загальному зв'язку речей і, відповідно тому, як вона повинна влаштовувати своє життя»4. Знання втрачає свою
1 Виндельбанд В. Прелюдии. Философские статьи и речи. - С. 58.
2 Яковенко В. Вильгельм Виндельбанд // Виндельбанд В. Избранное: Дух и исгория. - С. 661.
3 Виндельбанд В. История философии. - К., 1997. - С. 11.
4 Виндельбанд В. Прелюдии. Философские статьи и речи. - С. 32.
Частина V. Світова філософій XIX століття
самоцінність, воно підпорядковується життю. Отже, філософія доби еллінізму набуває практичного значення - «мистецтва жити».
За доби середньовіччя, в умовах безмежного панування релігії, філософія перетворюється на служницю віри, богослов'я, а її призначення полягає головним чином у «науковому обґрунтуванні, розробці та захисту догматичного вчення церкви»1.
Новоєвропейська філософія відроджує те ж саме призначення, що і в давнину: здійснювати на науковій основі «світоспоглядання та життєрозуміння», оскільки релігія не могла задовольнити потреби у цьому. Філософія знову стає «загальною наукою про світ»2, який вона хоче пізнати. Філософія стає метафізикою у власному смислі цього слова. Проте, разом з «метафізичним зацікавленням», новоєвропейська філософія з самого початку несе й інше зацікавлення, яке поступово переважає перше, а саме: дослідження сутності науки, процесу пізнання, мислення. Філософія поступово втрачає свій статус «світопізнання» і перетворюється на «центральну дисципліну», «самопізнання науки», «метафізику знання», «науковчення» .
Отже, В. Віндельбанд виявив історичну багатозначність і змінюваність терміну «філософія», відсутність єдиного поняття. Причому, вказані значення зовсім не вичерпують всього багатства філософських вчень, а дають лише загальну схему розвитку, виражаючи переваги інтересів у ту або іншу добу. Більше того, оскільки філософія не має загального для всіх часів предмету і методу дослідження, а її історія не зображує поступового прогресу або поступового наближення до пізнання цього предмету, то виникає сумнів, принаймні на перший погляд, у доцільності існування історії філософії як науки.
Дійсно, історія філософії суттєво відрізняється від історій всіх інших наук, оскільки їхній предмет і метод дослідження точно визначені. Історія філософії має справу з індивідуальними мислителями, різноманітною проблематикою і, здавалось би, ніякої закономірності розвитку філософської думки минулого немає і не може бути. Природно, виникає питання, чи можлива у такому випадку історія філософії як наука? «Який смисл, - пише В. Віндельбанд, - має зображення в історичній перспективі і послідовності не лише численних, але й різноманітних вчень, між якими, окрім імені, очевидно, немає нічого спільного»4. Але, не дивлячись на це, все-таки історія філософії в певних межах має право на існування. Не зважаючи на різноманітність філософських вчень, їх відмінність між со-
1 Виндельбанд В. История философии. - С. 12.
2 Виндельбанд В. Прелюдии. Философские стани и речи. - С. 33.
3 Там само. - С. 34.
4 Виндельбанд В. История философии. - С. 16.
Історія філософії
бою за змістом, метою і відсутністю єдиного предмету дослідження, все ж таки вони мають дещо спільне для всіх часів - пізнавальні та світоглядні функції. Немає принципового значення, чи намагалась філософія розробити систему пізнання світу, розуміння життя («життєрозуміння»), чи самопізнання розуму, результат завжди був таким, що вона свідомо виражала діяльність людського розуму, перетворюючи її (діяльності) продукти із первинної форми поглядів, почуттів і прагнень у форму понять. «Історія філософії є процес розробки європейськими народами і вираження у наукових поняттях їхнього світогляду і відношення до життя» .
Отже, В. Віндельбанд цілком правильно виявляє двоїсту природу філософії, яка полягає у єдності пізнавальної та світоглядної функцій. Така спільна сутність філософських вчень і дає історії філософії зміст, мету, призначення і тим самим виправдовує її існування. «Історія філософії робить знайомство з історією філософських вчень необхідним підґрунтям не лише вченої підготовки, а й освіти взагалі, оскільки вона вивчає, як виникли ті поняття, на підставі і за допомогою яких ми судимо і думаємо як у повсякденному житті, так і в області спеціальних знань про світ нашого досвіду»2.
Фактори історико-філософського процесу.В. Віндельбанд твердить, що загальний результат історії філософії є продуктом досить різноманітних обставин і мотивувань, які обумовлюють постановку питань і характер їх розгляду. У реальному історико-філософському процесі має не абияке значення прагматичний фактор. Прагматичний фактор полягає у тому, що умови людського існування впродовж усіх епох відновлюють вічні і незмінні «загадки людського духу». Нерідко це призводить до того, що намагання осмислити однакові проблеми породжують аналогічні відповіді. Тому «прогрес» у історії філософії інколи можна розпізнати лише «прагматично», тобто, взявши до уваги «внутрішню необхідність мислення і логіку речей»3.
Проте, на думку Віндельбанда, прагматичний зв'язок в історії нерідко переривається. Особливо це стосується «історичної послідовності», в якій сформувались окремі проблеми, де майже неможливо помітити «іманентну необхідність» Тому поряд з «прагматичною і іманентною необхідністю» у історії філософії значно яскравіше проявляється вплив іншого фактору - культурно-історичного. У даному випадку маємо справу з тим, що філософські вчення визначені «культурно-історичними» умовами і суспільними потребами. Великі відкриття і питання, підняті спеціальними
1 Виндельбанд В. История философии. - С. 17.
2 Там само.-С. 17-18.
3 Там само. - С. 19.
Частина V. Світова філософія XIXстоліття
науками, прагнення релігійної свідомості, мистецтва, перевороти у державному та суспільному житті, дають філософії раптові поштовхи і створюють нові прагнення, які висувають ту або іншу проблему, нехтуючи іншими. Не менше значення мають зміни у постановці питань і відповіді на них. У тих випадках, коли подібна залежність проявляється з особливою яскравістю, філософські системи виступають «самосвідомістю відомої епохи», в інших же випадках культурні контрасти знаходять своє вираження у боротьбі філософських систем \
Не менш важливе значення для історико-філософського пізнання має індивідуальний (або індивідуально-психологічний) фактор. Справа в тому, що, на думку Віндельбанда, історико-філософський процес своїми урізноманітненими формами зобов'язаний, перш за все, індивідуальній творчості окремих особистостей, які вносять у світогляд тієї чи іншої доби дещо особливе, суб'єктивне, індивідуальне і неповторне.
«Історія філософії підтверджує, що історія є царство індивідуальностей, неповторних і уособлених одиниць: як в історії взагалі, так і в історії філософії зокрема, великі мислителі надавали значного, хоча й не завжди благотворного, впливу»2.
Та обставина, що філософські системи можна зрозуміти лише у зв'язку з особою свого творця і є наслідком індивідуальної творчості, робить їх чимось схожими з творами мистецтва. «Елементи світогляду у кожного філософа складаються з вічних проблем дійсності та спрямованої на їх вирішення діяльності розуму, а також із уявлень та ідеалів його народу і часу; форма ж, розпорядок, зв'язок і оцінка, якій вони піддаються в системі філософа, обумовлені його народженням, вихованням, його діяльністю і долею, його характером і його життєвим досвідом»3.
Цим пояснюється, що філософські вчення, у порівнянні з іншими науками, мають досить довільний характер, а інколи бувають просто помилковими. «У історії філософії дивним є саме те, що з цієї переважаючої маси індивідуальних і колективних помилок у цілому виокремилась все-таки схема загальновизнаних форм пізнання світу і розуміння життя, яка репрезентує науковий результат історії філософії» .
Методи і завдання історико-філософського дослідження.Особливості історії філософії визначають завдання, які постають перед істори-ко-філософським дослідженням. В. Віндельбанд виокремлює наступні завдання:
1 Виндельбанд В. История философии. - С. 20.
2 Там само.-С. 21.
3 Там само.-С. 21.
4 Там само. - С. 22.
Історія філософії
1) «точно встановити всі дані, які можна отримати про життя, інтелектуальний розвиток і вчення філософів з наявних у нашому розпорядженні джерел;
2) з цього матеріалу відновити генетичний процес у такій мірі, щоб для кожного філософа була виявлена залежність його вчення як від поглядів його попередників, так і від пануючих ідей даної доби, його власної натури та його освіти;
3) оцінити, яке значення мають по відношенню до загального результату історії філософії вивчені та роз'яснені таким чином вчення»1.
Для вирішення означених завдань В. Віндельбанд розробив методологію історико-філософського дослідження, яку успішно реалізував у своїх працях з історії філософії: «Історія древньої філософії», «Історія Нової філософії» (2 т.), «Історія філософії», «Прелюдії», «Платон», «Філософія в німецькому духовному житті XIX століття» тощо.
Методи історії філософії такі:
1. «Наївний описовий» метод, згідно з яким просто з історичною точністю викладається те, чому навчали окремі філософи...
2. Генетичний метод пояснення, який в цьому відношенні заклю-чає у собі три можливих випадки:
а) психологічне пояснення, яке зображує особи та індивідуальні долі
філософів як фактичні причини або приводи їхніх поглядів;
б) прагматичний прийом, який шукає пояснення вчення кожного
філософа у протиріччях і невирішених завданнях його безпосередніх по
передників;
в) культурно-історична точка зору, яка бачить у філософських сис
темах прогресуючий процес сукупного духовного розвитку людства.
3. Умоглядний метод критики, який, виходячи з упередженої сис
теми, намагається охарактеризувати різні фази філософського
розвитку тим внеском, який він зробив у цю систему»2.
При побудові історико-філософської системи В. Віндельбанд використовує всі зазначені методи, принципи, підходи.
По відношенню до перших двох завдань історія філософи є «філологічно-історичною», а третій момент робить її критично-філософською» наукою. На думку В. Віндельбанда, дійсна історія філософії - то є «Критично-філософська наука» («критична наука»). Вона не повинна давати лише чистий опис або просте пояснення філософських вчень минулого. Вона му-
1 Виндельбанд В. История философии. - С. 22.
2 Виндельбанд В. История древней философии. - К., 1995. - С. 21.
Частина V. Світова філософія XIX століття
сить критично оцінювати їх внесок у загальний розвиток філософії, світогляду. Поза такою оцінкою історія філософії не існує. Свідомість критичної точки зору є свідченням зрілості дослідника, причому, критика повинна здійснюватись «іманентно», «керуючись двома принципами: формально-логічною послідовністю та науковим значенням кожного погляду» .
Періодизація історії філософії.В. Віндельбанд розробляє історію філософії як «історію проблем і понять??, намагаючись знайти в ній певну цілісність. Перш за все, він проводить попередній («неісторичний») огляд філософських проблем для, як він пише, загальної орієнтації, не претендуючи на систематичний їх виклад.
В. Віндельбанд виокремлює дві групи проблем: теоретичні та практичні.
До теоретичних проблем відносяться ті, які пов'язані так чи інакше з пізнанням дійсності та з аналізом самого пізнання. При вивченні дійсності, у свою чергу, виокремлюються загальні питання, які торкаються дійсності взагалі, а також ті, які відносяться до окремих областей дійсності. Загальні питання - то є вищі принципи пізнання світу та загального світогляду. Звідси, метафізика (Арістотель), а також, згодом, «реальна або природна теологія».
Окремі області дійсності - природа (зовнішня та внутрішня) і історія.
Пізнання зовнішньої природи - то космологічні або натурфілософські, також фізичні проблеми. Психологія ж досліджує внутрішню природу - діяльність свідомості та її стани. Питання філософії історії Віндельбанд відносить до практичних проблем.
Дослідження самого пізнання здійснюється логікою (у широкому і вузькому розумінні цього слова), методологією і теорією пізнання.
До практичних проблем відносяться ті, які виникають у процесі дослідження цілеспрямованої діяльності людини - психологія, етика, естетика, соціологія, філософія релігії.
У повній відповідальності з означеним підходом В. Віндельбанд здійснює періодизацію історії філософії.
1. Філософія греків (приблизно 600-322 рр. до н.е.).
2. Еллінсько-римська філософія (від смерті Арістотеля до кінця неоплатонізму, 322 р. до н.е. - 500 р. н.е.).
3. Середньовічна філософія (від Августина до Ніколи Кузанського, V-XV ст.).
1 Виндельбанд В. История философии. - С. 24.
2 Там само. - С. 9.
Історія філософії
4. Філософія доби Відродження (ХУ-ХУІІ ст.).
5. Філософія просвітництва (від Локка до смерті Лессінга, 1689-1781).
6. Німецька філософія (від Канта до Геґеля і Гербарта, 1781-1820).
7. Філософія XIX ст.1
Потрібно зазначити, що філософія XIX століття опрацьована лише у загальних рисах. Третій том новоєвропейської філософії В. Віндельбанд не закінчив.
_ , . У своїй знаменитій промові, відомій під
Проблема історичних наукт . .
г г ■' назвою «Історія і природознавство»
(1894), В. Віндельбанд проводить межу між природничими та історичними науками. Він заперечує поділ знання на «науки про природу», і «науки про дух», який обстоював В. Дільтей. Науки відрізняються не за предметом дослідження, а за методом. Одні науки орієнтуються на пізнання загального, закономірного, того, що завжди має місце, повторюється - для них характерним є «номотетичний» (законопо-кладаючий) метод. Інші науки орієнтуються на пізнання окремих історичних фактів і подій, однократного, того, що було лише один раз - для таких наук характерним є «ідіографічний» (описуючий особливе) метод. Не «ідеографічний», а «ідюграфічний» метод!
Ця методологічна протилежність двох основних методів характеризує не зміст пізнання, а лише його прийоми. Один і той же об'єкт може бути одночасно предметом як «номотетичного», так і «ідіографічного» дослідження. Отже, протилежність між «загальним», «незмінним» і «однократним», «неповторним» є дещо відносною. Тому Віндельбанд ставить питання про їх порівняльну цінність. З точки зору користі, обидва методи дослідження цілком правомірні. Але з точки зору їх культурної цінності, вони суттєво відрізняються. В історичній науці суттєву роль відіграє ціннісна орієнтація, оскільки саме вона обумовлює вибір фактів і подій. Справа в тому, що не все те, що здійснюється, стає історичною подією. Віндельбанд стверджує, що індивідуальна подія стає історично значимою лише тоді, коли вона «підноситься над одиничним і представляє інтерес для людського загалу». Саме тому, «ціннісна орієнтація на людський загал є основним критерієм для зарахування окремої події до розряду історичних».
Але В. Віндельбанд виклав свою точку зору лише у загальних рисах, яка була детально розроблена у працях його учня - Генріха Ріккерта.
1 Виндельбанд В. История философии. - С. 27. 446
Частина V. Світова філософія XIX століття
Література
Виндельбанд В. Избранное: Дух и история. - М., 1995.
Виндельбанд В. История древней философии. - К., 1995.
Виндельбанд В. История философии. - К., 1997.
Кант и кантианцьі. - М., 1978.
Кассирер 3. Жизнь и учение Канта. - СПб., 1997.
Кассирер 3. Избранное. Опьгг о человеке. - М., 1998.
Кассирер 3. Избранное: Индивид и космос. - М., СПб., 2000.
Кассирер 3. Лекции по философии и культуре // Культурология. XX век: Анто-логия.-М., 1955.
Кассирер 3. Философия символических форм: Введение и постановка проблем // Культурология. XX век: Антология. - М, 1955.
Риккерт Г. Науки о природе и науки о культуре. - М., 1998.
Риккерт Г. Философия жизни. - К., 1998.
Табачкоеский В. Г. Критика идеалистических интерпретаций практики. - К, 1976.
– Конец работы –
Эта тема принадлежит разделу:
Філософський факультет кафедра історії філософії... ІСТОРІЯ ФІЛОСОФІЇ... Підручник...
Если Вам нужно дополнительный материал на эту тему, или Вы не нашли то, что искали, рекомендуем воспользоваться поиском по нашей базе работ: Історія філософи
Если этот материал оказался полезным ля Вас, Вы можете сохранить его на свою страничку в социальных сетях:
Твитнуть |
Новости и инфо для студентов